ПІДНЯТИ САМООЦІНКУ ДИТИНИ

(Див. заняття 3)

ДОПОМОГТИ УСВІДОМИТИ, ЩО ЛЮБОВ ДО БАТЬКА „ТАТА" ЦЕ ОДНА РІЧ, А ДО БАТЬКА „НАСИЛЬНИКА" -ІНША

— Спочатку потрібно допомогти хлопчикові усвідомити, за що він любить свого батька.

— Потім допомогти виявити почуття гніву стосовно насильства, яке вчинив батько.

— Показати дитині, що насильство не повинно бути - у батька завжди є вибір чинити його або ні.

ЮЗВИВАТИ НАВИЧКИ СОЦІАЛЬНОГО ЖИТТЯ

Зверніться за допомогою до вихователів та вчителів

Дитині необхідно надавати підтримку. Підтримку необхідно шукати як зовні, так і всередині дитини.

ЗОВНІШНІ ФАКТОРИ:

- довірливі відносини

- емоційна підтримка

- бажання бути автономним

- стабільне оточення

- рольові моделі

- моральне лідерство

- оточуючі, які віддають любов без умов

- дорослі, які встановлюють обґрунтовані межі

- дорослі, які можуть стати

ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ:

- творчість

- гумор

- комунікабельність

- наполегливість

- привабливий темперамент

- орієнтир на досягнення цілей

- альтруїзм

- вміння контролювати імпульси

- добре розвинуті соціальні навички

лідером

Отже, на що ми очікуємо, коли проводимо реабілітаційну роботу з жертвами сексуального насильства? Чи будемо ми вважати її успішною лише коли дитину "врятовано і повернуто до нормального життя"? Все-таки ми, як професіонали в галузі охорони психічного здоров'я, нерідко чекаємо на здійснення спільних надій на те, що ми і наша робота зуміємо допомогти кожній дитині, як а до нас потрапила. Але очікувати на такий успіх є ірраціональним і дезадаптивним. Така настанова швидко призводить до синдрому вигорання. До раціональних очікувань відноситься переконання в користі вашого втручання в проблеми дитини заради просування до успішного пристосування, а також в тому, що діти, які під час реабілітації набувають певних навичок, коли-небудь відчують на собі всю їх корисність. На противагу цьому, думка, що можні "починити" кожну дитину з будь-якою проблемою, є ірраціональною для психолога.

Діти, які пройшли курс реабілітації, не виявляють автоматичних змін на краще. Навіть у випадку, коли успіх є очевидним, завжди зберігається можливість рецидиву. Якщо наступає рецидив, то чи була ваша робота неефективною? Чи потрібно очікувати, що "зцілюючи" від проблем ваші зусилля упередять всі рецидиви? Не потрібно розраховувати на реабілітацію, як на панацею! Мудрим виявляється розрахунок на те, що здоровий глузд, який передається через досвід, покращує вміння дитини пристосовуватися.

Життя є таким, що в ньому завжди маємо справу з рецидивами проблем, які здавалися вирішеними, або із спокусою рецидиву.

Навіть те, що діти, з якими нам вдалося досягнути найбільшого успіху, можуть інколи прийняти далеко не найкраще рішення. Ваша мета полягає не в тому, щоб "залагодити все раз і назавжди", а в тому, щоб покращити життєву траєкторію, яка була очевидною, коли ви з'ясовували проблеми дитини.

Отже, позитивні зрушення є завжди, але не одразу стають видимими. Сприятливе навчання відбулося, хоча зовні не проявляється, аж до наступної точки розвитку або виникнення іншої ситуації.

Відтак, яка наша кінцева мета, для чого ми працюємо? Напевне для того, щоб покращити соціальне функціонування дитини. Спромогтися зробити так, щоб її життя в суспільстві, щоб її форма спілкування з людьми не приносила страждань ні їй, ані оточуючим. А для вирішення соціалізації дітей нам потрібні союзники, які не дадуть пропасти вашим зусиллям, які ви доклали для вирішення особистісних проблем. Де шукати на допомогу? Авжеж серед людей, які працюють поруч з вами, працюють з цими ж дітьми. Це вчителі, вихователі, соціальні працівники і весь персонал вашого закладу. Перш за все вчителі, які організують життя в класі. На початку вам, як психологам необхідно з'ясувати, якою мірою ваші вчителі є стигматизованими, якою мірою вони готові допомагати вам, якою мірою спроможні прийняти проблеми дитини жертви сексуального насильства.

ЗАПРОПОНУЙТЕ ЇМ ПИТАННЯ, пов'язані з проблемою сексуального насильства, відповіді на які необхідно ретельно продумати.

Що є, як мені здається, поганого в сексуальних відносинах дорослого з дитиною?

Чи вірю я в те, що сталося?

Чи вірю я в те, що це може статися з ким завгодно (наприклад,

з немовлям, дитиною-інвалідом, моєю дитиною)?

Чи вірю я в те, що насильство проходить через будь-які соціо-економічні і культурологічні бар'єри?

Чи однаково я реагую на проблему сексуального насильства над дітьми як професіонал і як людина?

Чи вірю я в те, що це може статися з моєю власною дитиною і я про це не дізнаюсь?

Чи вірю я в те, що жертви сексуального насильства можуть вижити і жити нормальним життям?

Чи вірю я в те, що батьки, яких я знаю, які мені подобаються і з якими я працюю, можливо, спроможні чинити сексуальне насильство по відношенню до своїх дітей?

Чи вірю я в те, що діти жертви насильства можуть продовжувати любити своїх кривдників, але при цьому можуть бажати, щоб насильство припинилося?

їх відповіді покажуть вам, якою мірою вчитель готовий до співпраці з вами в цьому непростому питанні. Можливо вам прийдеться попрацювати з персоналом на прийняття даної проблеми в колективі. Не бійтеся цього. Всіх вас об'єднує нелегка праця з дітьми. І ваші колеги за певних обставин можуть бути закритими для певних, найбільш неприємних для них проблем дітей. Але проблеми є! І вашим завданням є тактовно донести її до педагогів.

Завдання педагогів                        підтримка дитини в класі.

Важливо пам'ятати, що діти можуть відновлюватися, і відновлюються після сексуального насильства, а педагоги можуть і повинні чітко донести до дитини, що "життя продовжується", звертаючись до наступних проблем:

Захист від повторного насильства. Захист від сорому. Нормалізація середовища.

Надаючи підтримку дитині, яка стала жертвою сексуального насильства, ви можете запропонувати вчителю, щоб він уявив собі ситуації, з якими він зміг би добре впоратися (наприклад, смерть в родині, важка хвороба дитини, тощо) і зміг би перенести в теперішню ситуацію із дитиною відповідні навички.

Отже, діти повинні стати дорослими. Стати дорослими, тобто повністю вирости в людському сенсі, означає не лише засвоїти новітні технології й усвідомлено включитися до своєї соціальної групи, але і вміти відсторонюватися від чужого світогляду і чужої ідеології, усвідомлювати й цінувати свою особистість, вміти долати перепони, що виникають.

УСПІХІВ ВАМ У ВАШІЙ УЧАСТІ В ДОЛІ ДІТЕЙ, З ЯКИМИ ВАС ЗІТКНУЛО ЖИТТЯ!!!

Перелік використаної літератури:

1. Джон А. Ландшафт детской души. - СПб., 1997.

2. Захаров А.И. Неврозьі у детей и психотерапия. - СП6., 2000.

3. Колодзин Б. Как жить после психической травмьі. - М., 1992.

4. Кораблина Е.П.; Акиндинова И.А.; Баканова А.А.; Родина А.М. Искусство исцеления души. - СПб., 2001.

5. Лендрет Г.Л. Игровая терапия: искусство отношений. - М., 1994.

6. Лидерс А.Г. Психологический тренинг с подростками. - М.; 2003.

7. Максимова Н.Ю.; Милютина Е.А. Курс лекций по детской патопсихологии. - Ростов-на-Дону, 2000.

8. Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения.- М., 2001.

9. Психотерапия детей и подростков / под ред. Филипа Кендалла., 2-е издание. - СПб., 2002.

10. Руководство по предупреждению насилия над детьми / под ред. Н.К.Асановой. - М., 1997.

11. Христенко В.Е. Психология жертвьі. - Харьков, 2001.

12. Черняева С.А. Психотерапевтические сказки и игрьі. - СПб; 2003.

13. Йоланта Змарзлік, Гражина Дрозд-Кубяк. Групова терапія для дітей.- Фундація "Нічиї діти", Польша.

14. Марія Келлер-Хамела, Малгожата Шулік, Йоланта Змарзлік. Діагностування насильства над дітьми: особливості та методи. - Фундація "Нічиї діти", Польша.

⇐ Предыдущая123456

Поделиться: