Розкрийте структуру філософії як системи знань

Виникнення філософії

Істрико-філософськими та історико – культурними дослідженнями встановлено , що філософія виникає в один і той самий час -6ст. до н.е. – в трьох культурних центрах : Середземномор’я , Китай , Індія. Чим же зумовлений закономірний характер виникнення філософії? Однією з спроб розв’язати це питання є ідея “стрижневої доби “ Ясперса . “Стрижневою добою “ він називає період з 8 по 2 ст. до н.е., коли відбувається духовні процеси в яких розви-ваються такі людські якості як розум та особистість. Це дозволяє говорити про процес «одухотворення» в культурі, бо він складає смислове підґрунтя подальшого розвитку культури. Відбувається руйнування міфологічного способу світобачення й світорозуміння . Виникнення ф-ї на думку Ясперса , є головною подією стрижневої доби. Саме філософія відіграє вирішальну роль у подоланні міфологічного світогляду , в культивуванні вільного й самочинного людського мислення. В сучасній історико-філософській науці ще не досягнуто згоди щодо причин виникнення філософії. Серед існуючих точок зору виділяють:

-міфогенна концепція роглядає виникнення ф-і з міфології шляхом її іманентного розвитку , шляхом зміни образної форми на безособово понятійно.

-гносеологічна концепція розглядає виникнення філософії як результат процесу простого узагальнення знань.

-еклектична ф-я виникає як філософський матеріалізм (знання) і філософський ідеалізм(віра).

Основні передумови філософії:????????????????????????????

Виникненню філософії значно посприяло те, що в 7-9ст. до н.е. загальнокультурного значення набуває мудрість і діяльність мудреців. Покладаючись на мудрість іноді ходили за порадою не до жерців, а до мудреців. Мудрі повчання тут безпосередньо переходять в філософські думки. Філософія виникає тоді, коли світ стає перед людиною як такий, що потребує свого пояснення із нього самого. Філософське мислення починається з ідеї природної необхідності.

4.

Багатоманітність форм і способів буття філософії

6.

Головний спосіб буття ф-ії в культурі – це діалог логосу і міфу. Логосом стародавні греки називали об’єктивний закон, чітке сперте на послідовну думку, знання.

В розвитку філософії виділяють 2 способи філ-ння: епістемний(наука), софійний(мудрість).

Епістемний спосіб філ. мислення реалізує орієнтацію філ. на знання науки (тлумачить філ. як науку про суще). Створення раціонально-логічних моделей світу. Еп. тип є домінуючою тенденцією в розвитку філ-ї в періоди, коли виникають потреби у систематизації потреб, поглядів, ідей. Тут присутнє прагнення передусім логічно перетворити світ і людину в ньому, шляхом упорядкування і узагальнення наявного знання. Цей спосіб спрямований на членуваня й упорядкування дійсності, ігнорує багатоманітність світу та розвиток і зв’язок усіх його явищ. Представники: Арістотель, Фома Аквінський, Гоббс, Декарт, Лейбніц, Гегель, Кант, Віндельбанд.

Софійний спосіб філ-ння це орієнтація філ-ї на мудрість, що виражає здатність людини до універсального осягнення світу через відкритість людини множинному світу можливостей. Виражає поєднання рац.-логічного з худ.-образним мисленням, моральними судженнями та релігійно-містичними уявленнями.Націлював філософа на відкритість і неупередженість думки в пошуку істини.Такий спосіб Соф. тип стає затребуваним коли є потреба у зміні світоглядноі парадигми. Представники: Піфагор, Сократ, Платон, Сенека, Августин, Паскаль, Ніцше, Толстой.

Форми буття філософії:

1.Найпростішою формою буття філософії є філософська ідея, яка виявляє об’яктивну смисловуспрямованність поєднаних у ній понять.

2.Філософські вчення, як правило, являють собою послідовне розгортання філософської ідеї або низки філософських ідей, здійснюване яким-небудь мислителем. Маючи своїм грунтом творчу особистість філософа, різні, навіть суперечливі ідеї утворюють тут смислову єдність.

3. Філософськї школи – це форма спільності, яка виникає тоді, коли той чи той філософ вибудовує свій образ людини й світу, маючи на думці вже деякі усталені ідеї, не важко визначити спорідненість його вчення з іншими філософськими системами. Ф-кі школи античного світу: іонійська школа, піфагорійська школа, ціла низка сократичних шкіл (кінічна, мегарська, школа кіренаїків), у давньоіндійській філософії виокремлюють такі школи: веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, міманса, чарвака, джайнізм, буддизм.

4. Філософські течіі – виникають у новітній час, коли практично зникають ф-кі школи. В межах філософської течії стверджується спільність деяких вихідних комплексів ідей і способів їх розгортання у філософському знанні. Такими є, наприклад, позитивізм, екзистенціалізм, неокантіанство, неотомізм, прагматизм та ін.

5. Філософський напрямок - найзагальнішою формою буття філософії. Це певна смислова єдність у філософії, яка забезпечується спільністю деяких небагатьох принципів світорозуміння. Загальновідомі такі напрямки у філософії, як матеріалізм та ідеалізм. Перший у різний спосіб стверджує й розвиває принцип первинності матеріальності світу, вторинності духу, а другий - принцип субстанційності духу, його визначальної ролі щодо світу й усієї людської реальності. До філософських напрямків слід також віднести реалізм та номіналізм, раціоналізм та ірраціоналізм, сцієнтизм та антисцієнтизм.

Сцієнтизм та антизцієнтизм

Зростання ролі науки і наукового пізнання в сучасному світі, складності і протиріччя цього процесу породили дві протилежні позиції в його оцінці — сцієнтизм і антисцієнтизм, які склалися до середини ХХ ст.

Сцієнтизм – впевненість в здатності науки вирішити соціальні проблеми, а антисцієнтизм – заперечення здатності науки забезпечити соціальний прогрес, критика негативних наслідків науково-технічного прогресу.

 Прибічники сцієнтизму стверджують вищу цінність науки в суспільстві. Її результати потрібно всебічно втілювати в усі форми і види людської діяльності. Усе соціальне життя повинно бути організоване на науковій основі. При цьому наука ототожнюється з математичним, природничим і технічним знанням. Стверджується, що саме така наука може вирішити усі суспільні проблеми. Принижуються або зовсім заперечуються гуманітарні науки як нібито не маючи пізнавального значення.

На противагу сцієнтизму виник антисцієнтизм — філософсько-світоглядна позиція, прихильники якої піддають різкій критиці науку і техніку, які, за їхньою думкою, не тільки не можуть забезпечити соціального прогресу, покращення життя людей, але й підсилюють військову небезпеку, загострюють екологічну ситуацію. Виходячи з дійсно негативних наслідків науково-технічного розвитку, антисцієнтизм у своїх крайніх формах взагалі відкидає науку і техніку, вважаючи їх силами ворожими культурі, справжній сутності людини. Наукове мислення не здатне зрозуміти такі найважливіші для людського буття феномени як індивідуальність, творчість, свобода. І тому замість наукової універсалізації соціального життя необхідно повернутися до індивідуально-групових форм спілкування, традиційних цінностей.

Слід визнати, що обидва альтернативних підходи містять ряд вірних моментів в оцінці науки. Синтез цих моментів дозволить більш точно визначити її місце і роль в сучасному світі. Однаково помилково як абсолютизувати науку, так і недооцінювати її.

 

Ознаки свідомості:

1)свідомість суб’єктивна реальність яка існує ідеально. Відповідно до типу суб’єкта, розрізняють такі типи свідомості: індивідуальна, групова, класова, етнічна.2)це особливий тип люд поведінки, коли людина діє не лише під тиском життєвих потреб та їх задоволення але іноді всупереч біологічної цільності і самозбереження(здатність на подвиг, самопожертвування )3)вик. Предметів культури за їх призначенням4)активність – через свідомість людина починає осмислювати дійсність5)комунікативність різні форми люд спілкування. Через комунікативність людина передає свою інформацію

Свідомість робить відомою і усвідомленою зміст реальності, яка набуває предметно мовної форми, тобто мова орг. пов’язана із свідомістю і виступає предметною формою свідомості6)творчість як продукування того чого не існує7)універсальність. Свідомість є виміром буття, що пронизує всю життєдіяльність людини.8)системність. Свідомість як певна система має свою структуру, а саме компоненту і рівневу. Компонентна1)когнітивна(пізнавальна). Тут виникають чуттєві і понятійні образи – чуттєвий рівень, абстрактне мислення, інтуїція 2)мотиваційна. Проявляється як душевне хвилювання, психічне переживання, почуття радості і болі3)нормативно – проектна, програми, мета плани. Рівнева 1)Свідоме – це результат дії свідомості, що виступає в чіткій і послідовній формі. Підлягає не лише вираженню алей і контролю.2)несвідоме – це сукупність псих процесів індивідуальної і колективної діяльності, які не знаходять форми усвідомлення, не вираження чіткій формі і виступають як неоднорідні3)несвідоме – це настанова культ. Зведення до автоматизму4)перед свідоме – це потяги, сексуальні бажання.                         

Свідомість-це усвідомлене знання,свідоме відображення дійсності.

Властивості:

-універсальність (характ.те,що свідомість пронизує всю життєдайність людини,її укоріненість в бутті;

-субєктивність (носієм свідомості є субєкт-це носій активності,причина змін у бутті невикликаних безпосередньою дією законів природи.

-комунікативність (субєкт субєктна взаємодія.мова форма опредмечення людської свідомості.

-активність (завдяки активності свідом.забезпеч.людиною предметно-перетворюючої діяльності,виступаючи механізмом оптимізації і регуляції людської діяльності.

Пізнання і теорія істини.

Процес пізнання – це діалектична взаємодія рівнів та форм пізнання. Основними рівнями є чуттєвий і раціональний рівні пізнання.

Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес постає принципово творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення” в ідеальній формі того, що є. Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі (або тіщо дійсно існували) предмети, процеси і явища, але й усіх їх можливі модифікації. Інакше кажучи пізнання вілображає загальне.

Проблема відповідності знань об’єктивні реальності відома в ф-ї як проблема істини. Питання про те, що таке істина, по суті є питання про те, в якому відношенні перебуває наше знання до зовн. світу, як встановлюється й перетворюється відповідність знань і об’єктивної реальності. Ще Кант сказав, що виявлення об’єктивного критерію істинності знання становить центральне завдання ф-ї. Істинне знання, як і сам об’єктивний світ розвивається за законами діалектики. Отже й об’єктивна істина перебуває в стані постійного розвитку. Форма виявлення об’єктивної істини, яка завжди залежить від даного рівня знання, наз. відносною істиною. А чи можна досягти істини абсолютної? Абсолютна істина існує, але лише як та межа, до якої прагне людське пізнання. Кожна відносна істина – лише сходинка, яка наближає нас до істини абсолютної.

 

Виникнення філософії

Істрико-філософськими та історико – культурними дослідженнями встановлено , що філософія виникає в один і той самий час -6ст. до н.е. – в трьох культурних центрах : Середземномор’я , Китай , Індія. Чим же зумовлений закономірний характер виникнення філософії? Однією з спроб розв’язати це питання є ідея “стрижневої доби “ Ясперса . “Стрижневою добою “ він називає період з 8 по 2 ст. до н.е., коли відбувається духовні процеси в яких розви-ваються такі людські якості як розум та особистість. Це дозволяє говорити про процес «одухотворення» в культурі, бо він складає смислове підґрунтя подальшого розвитку культури. Відбувається руйнування міфологічного способу світобачення й світорозуміння . Виникнення ф-ї на думку Ясперса , є головною подією стрижневої доби. Саме філософія відіграє вирішальну роль у подоланні міфологічного світогляду , в культивуванні вільного й самочинного людського мислення. В сучасній історико-філософській науці ще не досягнуто згоди щодо причин виникнення філософії. Серед існуючих точок зору виділяють:

-міфогенна концепція роглядає виникнення ф-і з міфології шляхом її іманентного розвитку , шляхом зміни образної форми на безособово понятійно.

-гносеологічна концепція розглядає виникнення філософії як результат процесу простого узагальнення знань.

-еклектична ф-я виникає як філософський матеріалізм (знання) і філософський ідеалізм(віра).

Основні передумови філософії:????????????????????????????

Виникненню філософії значно посприяло те, що в 7-9ст. до н.е. загальнокультурного значення набуває мудрість і діяльність мудреців. Покладаючись на мудрість іноді ходили за порадою не до жерців, а до мудреців. Мудрі повчання тут безпосередньо переходять в філософські думки. Філософія виникає тоді, коли світ стає перед людиною як такий, що потребує свого пояснення із нього самого. Філософське мислення починається з ідеї природної необхідності.

Розкрийте структуру філософії як системи знань

Онтологія – розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи та найзагальніші сутнісні характеристики буття.

Гносеологія - це, у дослівному перекладі, теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання. Сьогодні ширше використовується термін "епістемологія " (теорія знання); у більшості країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний історичний рівень усвідомлення природи пізнання (про це докладніше мова буде йти у відповідному розділі).

Антропологія – вчення про природу та сутність людини, еволюцію фізичної організації людини та її рас.

Логіка – одна із давніших філософських дисциплін – досліджує форми, закони та норми правильного мислення; вона посідає одне із провідних місць у філософії, адже припущення логічних поміток може зруйнувати усі доведення та аргументації певної філософської концепції.

Етика також: належить до найдавніших філософських дисциплін: це є вчення про норми та засади людських взаємин.

Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійсності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого.

Філософія релігії, як свідчить назва, опікується питаннями природи та сутності релігії, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійного багатоманіття та ін.

Філософія права намагається з'ясувати корені правових норм, людську потребу у правотворенні.

Історія філософії збирає історичні досягнення філософії, вписуючи їх у сьогодення.

Аксіологія – вчення про цінності.

Праксеологія – вчення про духовно-практичну діяльність, система знань і практичних рекомендацій з метою раціональної організації різноманітних видів діяльності людини.

Соціальна філософія – вчення про суспільство та історію.

Методологія – вчення про методи осмислення світу, учення про методи досягнення істини в науковому пізнанні та зведення знань у єдину систему.

4.

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: