Обґрунтування незалежності України у творчій спадщині П. Орлика.

 По собі П. Орлик залишив велику писемну спадщину — великий за об’ємом " Діаріуш", листи до можновладців тогочасної Європи, договори, декларації і т.п. Однак головною працею, яка обезсмертила його ім’я є безумовно так звана Бендерська Конституція, або Конституція Пилипа Орлика, хоча він не є її єдиним автором.

Згоджуючись з відомим вченим все ж варто зазначити, що багато з положень даного документу мають концептуальний характер, і є віддзеркаленням особливостей українського політичного мислення на початку XVIII ст. Прийнята в м. Бендери Конституція за своєю формою є договором гетьмана зі старшиною і всім Військом Запорозьким, а за змістом — документом, що в політико-правових поняттях того часу обґрунтовує права України на державну самостійність та її державний устрій.

" Вивід прав України", віднайдений професором І. Борщаком у замку Детенвіль, родовому маєтку дружини Григора Орлика, сина гетьмана П. Орлика, присвячений детальному аналізу прав України на самостійне державне існування з точки зору тогочасного розуміння принципів міжнародного права природних і політичних прав нації, геополітичної рівноваги на європейському континенті.

На початку цієї праці автор говорить про те, що після довгої і кривавої визвольної війни Богдан Хмельницький визволив з-під польського панування " пригнічену козацьку націю" та утворив з України незалежне князівство, сам вдовольнившись титулом гетьмана війська Запорозького. Підкреслюючи, що він не прагне детально викладати історію України, П. Орлик зазначає, що " моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Це факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були вільними. При цьому найголовнішим свідченням міжнародного визнання суверенності України, на думку П. Орлика, " є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого" [204, с. 45]. Цей союз між козацькою державою і Московією він трактує як військовий, укладений двома рівноправними державами — суб’єктами міжнародного права. Цікавим є те, що укладається він з московського боку царем, а з українського — гетьманом і Станами (народом за тогочасною формулою), який і є в Україні вищим носієм державного суверенітету. Без згоди Станів (народу) жоден гетьман на має права розпоряджатися долею держави, її політичною самостійністю і територіями.

Спираючись на постулат про те, що народ є носієм суверенітету і всі дії гетьманів поза його волею не мають правової сили, а також на той факт, що Московія порушивши в односторонньому порядку Переяславські статті зробила їх нечинними, а укр націю поставила в становище окупованої і позбавленої законних прав і вольностей, Орлик робить висновок — "...козаки мають за собою право людське і природне, одним з головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час".

Спеціальні пункти договору гарантують Україні незламність її стародавніх прав і вольностей, політичної організації та державну незалежність. З цією метою договір підкреслює, що шведський король не має права присвоювати собі титул " князя України" чи її герб. Тим самим П. Орлик показує, що договір між І. Мазепою і Карлом XII ні в чому не обмежує суверенітет України, а має своєю метою звільненні України від московської окупації та відновлення її самостійності.

Головними аргументами московського царського двору проти незалежності України є, як відзначає П. Орлик, тези про те, що України ніколи не була самостійною державою. Московія визволила її, та що її самостійність порушить баланс сил в Європі.

Щодо першої тези П. Орлик зазначає, що від часів Зборівського договору 1649 року і " до наших днів" вся Європа визнавала Україну як незалежну державу. Другий аргумент московської антиукраїнської пропаганди взагалі, на думку П. Орлика, не витримує критики, оскільки саме незалежність козацької держави, що буде стримуючим буфером для експансіоністських прагнень Московії в Європі є гарантом континентальної міжнародної стабільності.

Прагнучи прилучити європейські держави до забезпечення державної незалежності України Пилип Орлик апелює до їх власного інтересу і спирається на норми тогочасного міжнародного права.

23) Українське національне питання в «Історії Русів».

" Сутність цього трактату — доведення, що саме Україна, а не Росія є прямою наступницею Київської Русі, що українці є окремий від росіян народ, зі своїми традиціями (передусім без того рабства, що " в найвищій мірі панує серед московського люду" ), а тому Україна має всі права відновити самоврядування" [47, с. 255].
Описавши коротко в самих загальних рисах історію періоду Київської Русі та її занепаду під ударами орд Батия, автор переходить до вирішення свого головного завдання — довести, що Україна (Малоросія) не втратила свого державно-політичного існування і в пізніші часи. Так говорячи про входження українських земель до складу Литовської держави він наголошує на добровільному характері цього процесу та на тому, що українські і білоруські землі зберегли свої традиційні форми управління, а Литва перейняла від них систему законодавства і зробила " письмо Руське" державним на всіх просторах держави.
Соціальний мотив боротьби козацтва досить послідовно проводиться в " Історії Русів" — порушення соціальних прав українців, надмірний визиск селянства, соціальні мотиви унії, розкриття істинних причин суперечностей між магнатами і шляхтою та рештою народу, захисником якого виступає козацтво — все це висвітлюється автором з позицій обґрунтування справедливості антипольскьких повстань козаків і національно-визвольної революції Б. Хмельницького зокрема.
Вирішення соціальних, національних та релігійних проблем повинно було втілитись, на думку автора " Історії Русів", у створенні козацької держави, заснованої на відродженні і утвердженні комплексу " вольностей", за які козаки боролись послідовно і в усі часи.

У цілому, " Історія Русів" є яскравим свідченням особливостей українського державницького політичного мислення на рубежі XVIII та XIX століть. Можна дискутувати щодо того, чи був її автор прихильником автономії України в складі Російської імперії, чи таємним прихильником повної незалежності, про те який ступінь самостійності він вважав для України найкращим, але заперечувати його державницьку позицію — неможливо. Щодо відповіді на питання про те, наскільки послідовним був автор " Історії Русів" у відстоюванні автономності української держави саме в складі Російської імперії, то варто згадати його ідею про " найменше зло", як спосіб виправдання саме такої позиції. Руїна і її гіркі уроки, проблеми релігійної нетерпимості — все це змушує автора виходити з позиції " реальних цілей": якщо повна незалежність неможлива, то нехай буде якнайширша і твердо гарантована автономія. Але компроміс цей має межу — якщо права народу на організацію власної влади будуть порушені, то він, народ, має право на повстання і збройний захист свого суверенітету до останнього. Краще вмерти вільним ніж жити рабом. І цей вільнолюбний пафос є одним з провідних мотивів всієї " Історії Русів".
Ідеї, висловлені анонімним автором " Історії Русів", здійснили значний вплив на подальший розвиток українського політичного мислення: ідея державності, нехай і в дещо урізаному, автономному, вигляді отримала потужне історіософське обгрунтування. У той же час саме державницький пафос праці, зашифровані, але для " посвячених" цілком зрозумілі незалежницькі ідеї, сприяли її популярності і посилювали вплив на уми та настрої національно свідомої частини українського суспільства, пробуджували сплячих, обнадіювали тих, хто зневірився. Як зазначає М. Возняк, оцінюючи значення цього визначного твору української політичної думки, " Свій величезний вплив завдячує " Історія Русів" тій обставині, що її автор освітлив всю історію України з погляду суверенности й автономности української нації, що висунув усюди на перший плян ідею боротьби України за свої давні права і привілеї, що вмів переповісти історію руйнування українських вольностей високо-драматичним стилем і нераз із справжнім пафосом. Автономічний принцип видержаний у всій книжці: тут Україна не провінція, а окремий незалежний край, хоч і підпадає під шкідливий вплив польського режиму й асиміляційну політику Московщини" [35, с. 8].

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: