Структура і елементи внутрішньої форми художнього твору.

 

Літературний твір

ФОРМА (як?)                                                  ЗМІСТ(про що?)

                                                                                         тема

                       внутрішня                     зовнішня                                               ідея

                         (композиція)          (худ.мовлення[3])                                               проблема

система образів          виразність                                                  пафос

    сюжет                            естетична спрямованість                                характер[4]

   позасюжетні елементи   логічно-смислова точність

    емоційність, експресивність

    індивідуалізованість

 

Структура художнього твору – загальна смислова побудова (умовна розчленованість його організації на окре­мі смислозначущі елементи)

 

Зміст і форма – не існують відокремлено, два аспекти єдиного цілого.

 

Внутрішня форма художнього твору це динамічна картина

                                                                                         зображуваного життя

                                                                                         з усіма її індивідуальними подробицями

 

образами твору

 

Проблема класифікації образів.

«персонаж»

«пейзаж»       терміно­логічна сталість

«інтер'єр»

 

«ліричний герой»            

«образ читача»          термінологічна узгодженість

 

 «оповідач»

«розповідач»        не вироблено чіткої термінологічної єдності

«образ автора»

 

4. терміни «оповідач» та «розповідач» беруть­ся як синоніми (коли типи суб'єктів розповіді у творі розрізняються з меншою деталізацією

5. терміни «оповідач» та «розповідач» розглядають­ся як форми авторського образу (автор при цьому вино­ситься за межі будь-якої образної форми існування, образ­ність автора, інакше кажучи, категорично заперечується);

6. класифікація суб'єктів розповіді проводиться за іншими ознаками, що має наслідком виокремлення відмінних від поданих тут їхніх типів.

Система образів художнього твору.

Образи:

дійових осіб	творця твору	адресата твору	при­родного оточення	речового оточення
а) персонаж об'єкти розповіді (герої, про яких розповідають). б) оповідач суб'єкти роз­повіді (герої, які розповідають). в) розповідач суб'єкти роз­повіді й водночас як її об'єкти (герої, що є учасниками тих подій, про які вони розповідають). + особливий тип розповідача герої-розповідачі ліричних творів – лірич­ні геро ї.	образ автора – це відображена у творі особистість автора - творця, яка знаходить свій вияв у формі певної світоглядної позиції (точки зору), що стоїть за всім зображеним у творі і зв'язує його вираженням певної концепції світу й людини.	образ читача,  – це відображеність у творі особи читача, точні­ше читацької свідомості як прогно­зованого типу оцінки зображеного у творі.	пейзаж — це образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне зна­чення в його загальній змістовій організації.   Функція: він виступає у творі як додатковий опосередкований засіб характеристики окреслюва­них у ньому героїв, персонажів. (М. Булгаков «Майстер та Маргарита»).	і нтер'єр — це образ речо­вого оточення персонажів та їхніх дій, опис приміщен­ня, реалій побуту: речей, предметів і т. д.   Функція: підкреслити ті чи інші специфічні риси, смаки, духовні запити персонажа — тим самим охаракте­ризувати його. (М. Гоголь «Мертвые души»).

Персонаж (герой, дійова особа) – образ дійової особи, що виступає у творі як об'єкт розповіді і сприй­мається насамперед як певна жива або умовно жива істота.

«Персонажну сферу літератури складають не лише відокремлені індивідуальності, але й збірні герої (їх прообраз — хор в античній драмі)»

Л. Чернець

Оповідач – дійова особа, зображена у творі як суб'єкт роз­повіді, а саме —

як герой, від особи якого у творах епіч­ного чи ліро-епічного роду літератури ведеться розповідь і який виступає в них у функції уявного автора.

Основні ознаки:

Дистанційований

від героїв	від автора
1. не має реальних (що, проте, не виключає можливості зображення уявлюваних ним) стосунків; 2. не вступає в безпосередній контакт із світом тієї дійсності, яка є предметом його розповіді; 3. зображувані події оповідач спостерігає і оцінює немовби збоку, як чуже життя.	— реального творця твору, при цьому і особи самого оповідача, який виступає не як фактичний, а як уявлюваний фактичним творцем автор.

Оповідач виступає у творі як свого роду посередник між автором та світом його ге­роїв.

Розповідач – дійова особа, яка виступає у творі і як суб'єкт, і як об'єкт (безпосередній або опосередкований) розповіді, тобто як герой, що є учасником або має без­посереднє відношення до тих подій, про які він розповідає.

3 типа розповідача:

1. Розповідач — головний герой твору. Персоніфікована особа, яка виступає як безпосеред­ній учасник і головний герой тих подій, про які вона розповідає (М. Хвильового «Я (Романтика)»).
2. Розповідач — побічний герой твору. Не обов'язкова персоніфікація, обмеженість визначеності особи розповідача формою певного неконкретизованого «я», від якого ведеться розповідь (П. Куліш «Орися»).
3. Розповідач — герой, особа якого виражається виключ­но його мовленнєвою позицією, що різко контрастує з тими літературними мовними нормами, носієм яких у творі незмінно виступає його реальний автор-творець. Розповідач і його герої розмовляють мовою, різко відмінною від літературно нормованої. Цей літературно ненормований мовленнєвий стиль називають сказом (М. Лесков «Лівша»).

Ліричний герой — суб'єкт висловлювання в ліричному творі, свого роду персонаж лірики. Це образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної якості. Ліричний герой — поняття суб'єктивне.

СЮЖЕТ – перебіг дії та послідовність її розвитку, що служить у творі формою розгортання й кон­кретизації його фабули.

Функції сюжету

1. Перипетійна. Акцентує увагу читача на самому перебігу

подій, на несподіваних і швидких їх змінах                                           Сюжет як художня                                                                                                                                              (чарівні казки, детектив­на література)                                                      форма зв'язування 2. Характерологічна. Розкриття сутності людських                               та конкретизації                                                                                                                                                                                                                                                        характе­рів, типів. Подієвість ослаблена або й задана наперед               фабульної основи

( «мандрівнi» фабули з Дон Жуаном).                                                            

 

СТРУКТУРА

Експозиція	Зав'язка	Розвиток дії	Кульмінація	Розв 'язка
передує початку розгортання одиниць структури твору; пряма — на початку твору, затримана — подається після початку дії, розпорошена —фрагментарна, немовби порціями, подається протягом усієї дії, обернута — наприкінці дії.	вихідний момент у розвитку дії художнього твору. Розпочинає основний конфлікт.	увесь перебіг, починаючи від зав'яз­ки й закінчуючи кульмінацією твору; ряд перипетій, по­ступових ускладнень дії, мета яких – в біль­шому загостренні конфлікту.	момент найбільшого напруження дії, найвищої точки розвитку конфлікту	завершує дію, доводить до логічного вирішення події, зав'язані в кон­фліктному вузлі твору.

Типи сюжету

1. Тип сюжету, в якому події зв'язуються лише через часовий зв'язок, називається хроні­кальним. «Дон Жуан» Д. Байрона.

2. Тип сюжету, в якому події з'єднані причинно-наслідковими зв'язками, називається концентричним. «Злочин і кара» Ф. Достоєвського.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: