Літературний процес. Закономірності й парадокси літературного процесу.

1. Загальне поняття про літературний процес.

Літературний процес – поступальний розвиток світової літератури.

 

Що є рушієм літературного процесу?

діалектичне поєднання

зовнішніх і внутрішніх факторів

 

економічні відносини,                              суперечності, закладені в самій літературі,

сус­пільно-політичні процеси                                 її традиції й новаторство

 

1. Художні взаємовпливи ( різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші)

2. Творча взаємодія письменників:

• на рівні окремих письменників (вплив В.Стефаника на новелістику Г.Косинки);
• на рівні окремих напрямів літератури (вплив про­світницького реалізму на становлення реалізму XIX століття) ;
• на рівні літературних епох (вплив давньогрецького мистецтва на літературу доби Відродження).

+

 

Вплив інших видів мистецтва (музика, театр, живопис, архітек­тура, скульптура, хореографія, а в новітню добу — кіно й телебачення).

Помітний вплив на еволюцію літератури мають також міфологія, ритуали та обряди, усна народ­на творчість, етнографія та менталітет народу,

 

2. Літературна епоха, зв'язок між етапами історичного розвитку суспільства та літературними епохами.

Літературна епоха — фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури, котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного.

Ознаки:

1. літературні напрями + домінантний напрям той чи інш. Л. епохи.( назва такого напряму, як правило, стає назвою цілого Л.п.);

2. певне суспільне й культурне призначення літератури, панування певної літературної традиції;

3. більш-менш однорідні форми літературного життя, певний тип літературної публіки й певний вид літературної культури.

Хронологічні рамки – умовні.

3. Літературний напрям як одиниця літературного процесу.

Літературний напрям:

1. конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу;

2. своєрідний синтез худож­нього методу та індивідуального стилю, що являють собою два його полюси.

Л.н. передбачає об'єднан­ня митців на основі єдності методу, а також більшу або меншу схожість індивідуальних стилів.

XVII ст. – барокко і класицизм;

XVIII ст. – сентименталізм;

XVIII—XIX ст. – романтизм;

XIX ст. – реалізм, натураліз­м;

XIX—XX ст. – імпресіонізм, символізм;                                     модернізм

XX ст. – імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм тощо.

 

30-ті р. XX ст. – соціалістичний реалізм,

поч. 80-х р. ХХ ст. – постмодернізм (перехід від модернізму до постмодернізму –сер. 1950-х років).

 

 

Літературні напрями можуть мати свої складові части­ни (течії, шко­ли).

 

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: