Інтерпретація художнього твору

                                                                                         

 

Інтерпретація – тлумачення літературного твору, осягнення його смислу, ідеї, концепції.

 

Інтерпретація існувала ще з античності.

Сучасні тенденції:

 

Об’єктивістська (редукційна): визначальним є первісне значення тексту, значення, надане автором

Суб’єктивістська: значення тексту відносне; інтерпретація є продовженням тексту

Раціональна: значення – результат «діалогу між текстом і його реципієнтом.

 

 

Предмет інтерпретації

Елементи літературного            Літературний твір           Творчість письменника,

твору                                            як цілість                          літературна школа

 

 

Інтерпретація

Читацька (первинна)	наукова	творчо-образна
розуміння художнього твору, який отримує читач при його прочитанні.	Розуміння, перевірене аналізом. Претендує на статус об’єктивної істини. (Літературознавці)	«переклад» літературно-художніх творів на мову інших мистецтв

 

 

Центральна проблема інтерпретації – її правильність, адекватність.

 

Давні типи інтерпретації

Кабалістика – тип інтерпретації Старого Заповіту, текст якого тлумачився як світ символів, заснованих на таємничій властивості цифр.

 

Античність – об’єкт тлумачення – міф

Християнство – об’єкт тлумачення – НЗ

 

Рівні інтерпретації:

1) філософський;

2) ідеологічний;

3) естетичний.

Для художньої літератури перший є лише підставою для інтерпретації, другий скеровує інтерпретацію на певні норми і вимоги, а третій збігається з природою словесного мистецтва, і тут варто визначити ще й такі рівні інтерпретації:

− репродуктивний (описова реконструкція тексту, його переказ);

− декодування (розпізнавання, образів – приховані значення стають виявленими);

− рефлекторно-асоціативний (осмислення себе через текст, вихід, спровокований текстом, на позатекстові об’єкти).

           

Види інтерпретацій:

• психоаналітичний;
• феноменологічний;
• екзистенційний;
• структуралістський;
• рецептивно-естетичний.

 

Правила інтерпретації за Роланом Бартом

(ХХ ст., французький літературний критик)

1. Текст поділяється на сегменти (фраза, частина фрази, група з кількох фраз) – лексії.

2. У кожній лексії виявляємо значення, але не пряме, а конотаційне (додаткове), викликане асоціаціями.

3. Повільне читання, покликане простежити структурування тексту (як він укладається).

4. Показати вихідні точки значення, оскільки те, що утворює текст, – інтертекстуальне.

[1] Художнє мовлення – підкреслено-індивідуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлювання з розрахунком естетичного враження.

[2] Характер – типові риси у тексті набувають індивідуалізації (Дон Жуан). Тип – ловелас – літ.герой.

[3] Художнє мовлення – підкреслено-індивідуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлювання з розрахунком естетичного враження.

[4] Характер – типові риси у тексті набувають індивідуалізації (Дон Жуан). Тип – ловелас – літ.герой.

⇐ Предыдущая234567891011

Поделиться: