Концепція раціо нального вибору та ,,новий менеджеризм ” .

Концепція раціонального вибору  зосереджувала всю увагу не на колективній поведінці, а на тих мотивах і внутрішніх чинниках, які рухають окремого індивіда. Індивід тепер був не просто суб’єктом, який реагує на зовнішні умови тим чи іншим чином, а й активним актором, для якого характерною є вибіркова поведінка з метою реалізації власних уподобань або отримання максимальної користі. Отже, в області політичного аналізу з’явилася раціональна людина зі своїми намірами та цілями.

Розробниками теорії є: К.Ерроу, Г.Саймон, Уілям Райкер, П.Ейбел, Дж.Бюкенен, Г.Таллок.

Підхід раціонального вибору це наймолодший з підходів, що намагався перетворити політичну науку на точну дисципліну. Цей виключно індивідуалістичний підхід зміг повністю самоствердитися у політичній дисципліні лише у 80-х рр. [5, c. 124].

На рисунку 4.1. зображено основні методологічні принципи теорії раціонального вибору.  

Моделі раціонального вибору, наближаються до моделі економічного конфлікту. Взаємодія акторів насичена конфліктами і здійснюється за допомогою як антагоністичних, так і кооперативних стратегій. Але апологети раціонального вибору заперечують, що їхній підхід моделює лише адаптивні дії, сформовані ринком. Адже він також дозволяє чинити вибіркові дії колективного протесту в умовах невпевненості.

Отже, тут, як у ніякому іншому підході, присутнє прагнення досягти перевірюваності гіпотез. Але це не варто розуміти як намагання передбачення за допомогою додаткових гіпотез, тобто повторюється перевірений досвід багатьох інших підходів. Основні припущення моделі – так само, як у інших підходах, – ніколи не ставилися під сумнів [8].

 

Рис. 4. 1. Основні методологічні принципи теорії раціонального вибору

До основних припущень підходу раціонального вибору належать [4]:

- соціальні ситуації варто зводити до дій індивідів;

- дії ґрунтуються на раціональних виборах акторів;

- раціональність дій обирання полягає в оцінюванні співвідношення зиску і втрат внаслідок здійснення такої дії із урахуванням преференцій індивіда.

Вадою підходу раціонального вибору вважається його здатність робити тільки короткотривалі прогнози. Із самого початку підхід раціонального вибору ставився радше критично до демократії.

Ще одним з підходів до організації процесу державного управління, є ,,новий публічний менеджмент” (,,новий менеджеризм”). Дана модель, орієнтована на ефективність, тобто результативність процесу управління.

Основні риси нової моделі державного управління було запозичено в недержавному секторі економіки. Їхнє оформлення в організаційну модель і практику державного управління відбулося в другій половині 70-х рр. ХХ ст., які прийнято пов’язувати з внутрішньодержавними ініціативами прем’єр-міністра Великої Британії М. Тетчер і президента США Р. Рейгана.

Загальні принципи організації державного управління в рамках моделі ,,нового державного менеджменту” були сформульовані відомими ідеологами і практиками цих реформ Д. Осборном і Т. Геблером, які вони назвали принципами оновлення сучасних систем державного управління (рис. 4.2.).

Нищевикладені принципи і характерні риси дозволяють дійти висновку про те, що в реформах нового державного менеджменту домінували дві тенденції: економічна – маркетизація й організаційна – дебюрократизація.

Змістом маркетизації є введення в практику діяльності державного апарату ринкових механізмів в найширшому сенсі.

Дебюрократизація є організаційним забезпеченням економічних імперативів, що орієнтують на ефективність держсектора в цілому [8].

Концепції Т. Пітерса і Р. Уотермена, Д. Осборна та Г. Геблера були сформульовані в дусі впливової, в сучасній адміністративній науці, теорії ”нового державного менеджменту”. Частіше за інших можна почути визначення ”новий менеджеризм”, що означає – ідеї менеджменту, які здебільшого виникли у приватному секторі та витіснили концепції традиційного адміністративно-державного управління.

Як вважають Г. Купряшин і А. Соловйов, “державний менеджмент привернув увагу до непослідовності й суперечності доктрин, на основі яких будується сучасна адміністративна держава. Після появи цієї концепції модель контролю й підзвітності, основана на принципах ієрархії та поділу внутрішніх і зовнішніх функцій, вже не приймалася беззастережно” державний менеджмент означає відхід від традиційного інституційного підходу в бік вивчення процедур управління, що реально діють, із використанням сучасних засобів аналізу управлінських рішень і практики їхньої реалізації через конкретні програми” [4].

 

Рис. 4.2. Загальні принципи організації державного управління в рамках моделі ,,нового державного менеджменту”

Серед дослідників (Д. Осборн і П. Пластрік, Б. Боземан і Д. Строссман, Л. Сморгунов) існує точка зору, що для державного менеджменту необхідне використання певної стратегії. Як ми можемо прочитати у Л. Сморгунова, який погоджується з Б. Боземаном і Д. Строссманом, що на відміну від традиційного державного адміністрування, для державного менеджменту, якщо він збирається досягти успіху, обов’язково потрібне відчуття стратегії.

Державний менеджмент ширший, більш інтеграційний і менш залежний від функціональної експертизи, ніж державне адміністрування. Державний менеджмент – це значною мірою управління зовнішнім оточенням організації.

Основний акцент при реформуванні адміністративного державного управління на шляху впровадження менеджерських методів і структур концентрується на децентралізації й деконцентрації.

Стосовно теорії організації концепція характеризується двома основними моментами: підвищенням самостійності нижніх поверхів ієрархічних державних організацій, переміщенням акцентів із власне побудови організації на її взаємини з середовищем [8].

Нове державне управління (“new public management”) відповідало двом прагненням – скоротити державний сектор та обмежити роль уряду в суспільстві й економіці, а також поліпшити контроль з боку громадськості над державою через конкуренцію й цінову систему, пошук економічної ефективності та “кращого економічного обслуговування”.

Отже, новий публічний менеджмент пропонує підходи до адміністративних установ як до організації з чіткими завданнями, цілями, ресурсами і сферою діяльності, відповідальної за отримані результати. Живий відгук і відповідальність мають на увазі здатність виявити і пристосувати сигнали ринку. При цьому населення – це клієнти, яким надаються індивідуальні послуги, у яких є, перш за все, комерційний, а не політичний інтерес до уряду. Така концепція була піддана сумніву у 90-х роках минулого століття, коли почали розроблятися нові моделі організації державного управління. Саме цим моделям будуть при свячені нові дослідження [5, c. 126].

 

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: