Політична система: зміст, функції, структура.

Політична система — це визначення організованої взаємодії (відносин) політичних суб'єктів, пов'язаних зі здійсненням вла­ди і управлінням суспільством.

Політична система — це організація великих соціаль­них груп у сфері влади і управління.

Всяка політична система формується під впливом не тільки економічного базису, а й цілого комплексу умов і факторів.

Відомий польський політолог А. Боднер визначив п'ять факторів, які впливають на формування систем:

- безперервність природного середовища, в якому живе ця нація або її окрема група;

- матеріальні продукти її діяльності;

- сукупність цінностей і зразків поведінки, знання і уявлення про світ, які передаються від покоління до покоління;

- громадські інститути, які кожне покоління сприймає як дане;

- зовнішнє середовище нації, яке створює разом з нею певне коло цивілізації і культури.

- а також політичні умови.

Структура політичної системи суспільства складається з трьох взаємодіючих підсистем:

• інституціональної

• нормативно-регуля­тивної

•  інформаційно-комунікативної.

Інституціональна підсистема охоплює, перш за все, стабільні політичні організації і установи даного суспільства, які безпосередньо здійснюють політичну владу (держава, партії, групи інтересів тощо).

Нормативно-регулятивну підсистему створюють різноманітні норми, які визначають поведінку людей в політичному житті, а саме: їхню участь у процесах висування вимог, перетворення цих вимог на рішення, здійснення рішень. Норми можна поділити на норми-закони і норми-звичаї.

Інформаційно-комунікативна підсистема встановлює зв'язок між інститутами політичної системи. Це канали передачі інформацій владі (звіти підвідомчих установ, конференції із зацікавле­ними групами), а також засоби масової інформації.

Функції політичної системи:

- вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

- організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань і проблем;

- координація окремих елементів суспільства;

- легітимація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення відповідальності політичного життя, офіційної політики і правових норм);

- політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність суспільства);

- артикуляція інтересів (пред’явлення вимог до осіб, які виробляють політику);

- агрегування інтересів(узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

- стабілізація (забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи в цілому).

Нині Україна переживає перехідний період. Ідеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільного устрою до демократичної правової держави.

Україна завершила початковий етап перехідного періоду – проголошення незалежності та набуття атрибутів держави - та перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування.

Становлення політичної системи й інститутів громадянського суспільства відбувається непросто, суперечливо.

Україна є парламентсько-президентською республікою.

Систему органів державної влади за Конституцією, складають: глава держави – Президент України, орган законодавчої влади – Верховна Рада України, органи виконавчої влади – Кабінет міністрів, обласні та районні державні адміністрації; і органи судової влади. Судочинство, відповідно до Конституції, здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. У сучасній політології використовують різні типології політичних систем залежно від того, які критерії застосовано для їх класифікації.

Досить поширеною типологією політичних систем є типологія, запропонована французьким вченим Ж. Блонделем, який вирізнює п'ять типів політичних систем: ліберальні демократії, радикально-авторитарні системи, традиційні, популістські, авторитарно-консервативні.

Найбільш поширеною сьогодні є типологія політичних систем, яка визначається способом їх організації і функціонування, або характером політичного режиму.

За таким критерієм вирізняють три типи політичних систем: демократичну, авторитарну і тоталітарну.

Основними ознаками демократичної політичної системи є наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади і управління, механізм їх формування, визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом, а також принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них.

Для демократії характерними є вільна діяльність політичних і громадських організацій, обов’язкова виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства (остання повинна мати свої форми активності й вираження), економічний та політичний плюралізм (плюралізованою є також ідеологічна сфера, заборони торкаються лише антилюдських ідеологій).

За демократичної системи форма мобілізації легітимна, політичні рішення завжди альтернативні, законодавча процедура чітка й збалансована, а владні функції мають допоміжний характер.

Демократична політична система характеризується високим рівнем суспільного самоврядування, у відносинах між владою й суспільством переважає консенсус. Одним із головних принципів демократії є багатопартійність, у політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє альтернативні політичні програми й рішення.

Перед країнами, які віддали перевагу демократичному розвиткові, постає дуже багато проблем не лише економічного й соціального, а й суто політичного характеру.

Конституційні засади розвитку політичної системи України:

- Кабінет Міністрів, за Конституцією, є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ст.113). Він є “відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах передбачених у статтях 85, 87 Конституції України”.

- Верховна Рада – вищий законодавчий і представницький орган держави. 

- Незалежно, відповідно до Конституції, має функціонувати судова гілка влади, представлена Конституційним Судом та Судами загальної юрисдикції (вища інстанція - Верховний Суд України), у межах яких виділяються спеціалізовані суди).

-Конституція вимагає, щоб усі структури влади дотримувались її положень. “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України” , – сказано в ст. 19, ч. 2.

Із заяви Центру політико-правових реформ щодо “політичної реформи” в Україні :

Позитивні положення Конституційної реформи:

- норма про складення повноважень Кабінету Міністрів перед новообраною Верховною Радою;

- заборона застосування Президентом права вето на закони про внесення змін до Конституції України;

- надання Кабінету Міністрів повноважень щодо призначення керівників центральних органів виконавчої влади (крім міністерств) та вирішення установчих питань щодо центральних органів виконавчої влади;

- уточнення президентського контролю за актами Кабінету Міністрів;

- визначення механізму оприлюднення закону при його не підписанні Президентом;

- введення норми про необхідність отримання згоди Верховної Ради при звільненні Генерального прокурора України.

Водночас ЦППР висловив стурбованість:

- самим ставленням до Конституції України як до об’єкту політичного торгу;

- небезпекою запровадженні імперативного мандата народного депутата України,

- вилученням норми про регулювання законом порядку роботи Верховної Ради,

- збільшенням до п’яти років строку повноважень Верховної Ради України, місцевих та регіональних рад; 

- недосконалістю та суперечливістю правового регулювання порядку формування Уряду, небаченого у жодній країні світу, та загрозами для ефективного функціонування виконавчої влади;

- поверненням прокуратурі функції загального нагляду;

- тим фактом, що ухвалення цього Закону одночасно означає і перемогу української олігархії, які отримали шанс і надалі зберегти свій вплив на українську владу.

 

 

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: