Що встановлює рамки діяльності Співтовариства у сфері політики з морського середовища (Рамкова Директива про морську стратегію)

(Текст стосується ЄЕП)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

 

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, і зокрема, частину 1 його статті 175,

 

 

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

 

 

Беручи до уваги висновок Європейського Економічно-соціального комітету ([1]),

 

 

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів ([2]),

 

 

Відповідно до процедури, встановленої у статті 251 Договору ([3]),

 

 

Оскільки:

 

 

(1) Морські води, що знаходяться під юрисдикцією держав-членів Європейського Союзу, включають води Середземного моря, Балтійського моря, Чорного моря та північно-східну частину Атлантичного океану, в тому числі води, що оточують Азорські острови, острови Мадейра та Канарські острови.

 

 

(2) Є очевидним, що той тиск, який здійснюється на морські природні ресурси, а також попит на екологічні морські послуги часто виявляються занадто завищеними, і що Співтовариство має зменшити свій вплив на морські води, незалежно від місця, де відбувається спричинений ними вплив.

(3) Морське середовище є дуже цінною спадщиною, яка має бути захищеною, збереженою і, якщо можливо, відновленою з кінцевою метою захистити біорізноманітність та зберегти багатоманітність і активну функціональність тих океанів і морів, що є чистими, здоровими та продуктивними. У зв’язку з вищевказаним, ця Директива повинна inter alia сприяти інтегруванню екологічних аспектів до усіх відповідних політик та просувати екологічний принцип у майбутню морську політику Європейського Союзу.

 

(4) Відповідно до Рішення № 1600/2002/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 22 липня 2002 року, яким встановлюється шоста програма діяльності Співтовариства у сфері навколишнього природного середовища ([4]), була ухвалена тематична стратегія для захисту і збереження морського середовища із загальною метою сприяти сталому використанню морів та захистити морські екосистеми.

 

(5) Розробка та застосування тематичної стратегії повинні орієнтуватися на збереження морських екосистем. Цей підхід повинен включати захищені зони та має охоплювати усі види людської діяльності, що спричиняють вплив на морське середовище.

 

(6) Створення захищених морських зон, включаючи ті зони, що вже призначені або призначаються Директивою Ради 92/43/ЄЕС від 21 травня 1992 року про збереження природних середовищ існування та дикої фауни і флори ([5]) (надалі «Директива про середовища існування»), а також Директивою Ради 79/409/ЄЕС від 2 квітня 1979 року про збереження диких птахів ([6]) (надалі «Директива про птахів») та міжнародними або регіональними угодами, сторонами у яких є Європейське Співтовариство або охоплені держави-члени, становить вагомий внесок для досягнення хорошого екологічного стану у значенні цієї Директиви.

(7) Створення таких захищених зон в силу цієї Директиви становитиме вагомий крок для виконання зобов’язань, взятих під час Світового саміту про сталий розвиток та у Конвенції про біологічну різноманітність, ухвалену з допомогою Рішення Ради 93/626/ЄЕС ([7]), та сприятиме створенню послідовних і показових мереж таких зон. 

 

(8) Шляхом застосування екосистемного підходу до управління людською діяльністю, роблячи в той же час можливим стале використання морських благ та послуг, пріоритет повинен надаватися досягненню або підтримці гарного екологічного стану морського середовища у Співтоваристві, наполегливому захисту та збереженні, а також запобіганню нового знищення.

 

(9) Досягнення цих цілей вимагає встановлення прозорих та узгоджених законодавчих рамок. Ці рамки повинні сприяти узгодженню між різними політиками та сприяти інтеграції екологічних аспектів у інші політики, такі як риболовна політика Співтовариства, сільськогосподарська політика Співтовариства та інші відповідні політики Співтовариства. Законодавчі рамки мають передбачати рамки для загальної діяльності та гарантувати її координацію, послідовність та відповідну узгодженість із заходами, ухваленими в силу інших законодавчих актів Співтовариства та міжнародних угод.

 

(10) Різноманітність умов, проблем та потреб, існуючих у різних морських регіонах або підрегіонах, що складають морське середовище Співтовариства, вимагає прийняття різних і спеціальних рішень. Важливо враховувати таку різноманітність на усіх стадіях підготовки морських стратегій, і особливо, під час розробки, планування та застосування заходів, спрямованих на досягнення гарного екологічного стану на рівні морських регіонів та підрегіонів морів Співтовариства.

 

(11) Таким чином, кожна держава-член повинна розробити для своїх морських вод морську стратегію, яка б особливо стосувалася її вод, але в той же час відображала б загальний погляд регіону або підрегіону, до якого вони відносяться. Морські стратегії повинні призвести до застосування програм заходів, призначених для досягнення або підтримки гарного стану довкілля. Проте, не слід вимагати від держав-членів прийняття спеціальних заходів, якщо відсутній суттєвий ризик для морського середовища, або якщо витрата коштів є непропорційною, враховуючи ризики для морського середовища, за умови належного обґрунтування будь-якого рішення про неприйняття заходів.

(12) Прибережні води, включаючи їх морське дно та їх підґрунтя, є складовою частиною морського середовища і в цій якості вони повинні охоплюватися цією Директивою у тій мірі, в якій різні аспекти екологічного стаду морського середовища все ще не були напряму охоплені Директивою Європейського Парламенту та Ради 2000/60/ЄС від 23 жовтня 200 року, якою встановлюються рамки діяльності Співтовариства у сфері водної політики ([8]), ані будь-яким іншим законодавством Співтовариства, щоб забезпечити таким чином доповнюваність, уникаючи зайвих перекривань.

(13) З огляду на транскордонний характер морського середовища держави-члени повинні здійснювати співробітництво з метою забезпечення координованої розробки морських стратегій для кожного з морських регіонів і підрегіонів. Вони можуть залучати декілька держав-членів та треті країни, і тому держави-члени повинні зробити все можливе для гарантування тісної координації з усіма заінтересованими державами-членами та третіми країнами. За умови здійсненності та необхідності така координація повинна гарантуватися з допомогою інституційних структур, існуючих у морських регіонах або підрегіонах, зокрема, з допомогою морських регіональних конвенцій.

(14) Держави-члени, які мають кордони у одному й тому самому морському регіоні або підрегіоні, що регулюється цією Директивою, і в якому стан моря виявиться критичним до такої міри, що буде необхідним ухвалення термінових заходів, повинні докласти зусиль для погодження плану діяльності, яким би було прискорено виконання програм заходів. У вказаних випадках необхідно звернутися до Комісії задля надання підтримки державам-членам у інтенсифікації їхніх зусиль із покращення морського середовища, надаючи відповідному регіону значення показового проекту.

(15) Не всі держави-члени мають морські води у значенні цієї Директиви, і внаслідок цього дія положень цієї Директиви, направлених виключно на держав-членів, що мають морські води, має бути обмежена стосовно таких держав-членів.

(16) Оскільки для досягнення співробітництва і координації є необхідною діяльність на міжнародному рівні, ця Директива повинна слугувати для надання ще більшої узгодженості у діяльності Співтовариства та держав-членів, здійснюваної в силу міжнародних угод.

(17) Співтовариство та його держави-члени є відповідними сторонами у Конвенції Об’єднаних Націй про морське право (Unclos), ухваленої Рішенням ради 98/392/ЄС від 23 березня 1998 року про укладення Європейським Співтовариством конвенції Unclos та Угоди від 28 липня 1994 року про застосування частини ХІ вказаної конвенції ([9]). Таким чином, у цій Директиві необхідно повністю врахувати зобов’язання Співтовариства та його держав-членів, що випливають із цих угод. Крім положень, що застосовуються до морських вод сторін, конвенція Unclos включає загальні зобов’язання з метою гарантування того, щоб діяльність, здійснювана під юрисдикцією або контролем певної сторони, не спричиняла шкоди поза межами її морських вод, та з метою уникнення перенесення шкоди чи ризиків із однієї зони в іншу або перетворення одного типу забруднення в інший. 

(18) Ця Директива повинна також підтримувати стійку позицію, ухвалену Співтовариством у контексті Конвенції про біологічну різноманітність, у тому, що стосується підтримання біорізноманітності, гарантуючи збереження та стале використання морського біорізноманіття та створення до 2012 року світової мережі морських захищених зон. Також вона повинна сприяти досягненню цілей Сьомої конференції сторін Конвенції про біологічну різноманітність, якою була ухвалена детальна програма діяльності щодо морської і прибережної біорізноманітності разом із низкою цілей, завдань і видів діяльності, спрямованих на припинення втрат біорізноманітності на національному, регіональному і світовому рівні та на гарантування здатності морських екосистем надавати товари і послуги, а також була ухвалена робоча програма про захищені зони, спрямована на створення і управління до 2012 року мереж захищених морських зон, показових з екологічної точки зору. Обов’язок держав-членів щодо призначення місць Natura 2000 в силу Директиви про птахів та Директиви про середовища існування становить важливий внесок до цього процесу.

(19) Ця Директива повинна сприяти виконанню важливих обов’язків та взятих зобов’язань Співтовариства та держав-членів, що випливають із різних міжнародних договорів про захист морського середовища від забруднення: Конвенція про захист морського середовища в районі Балтійського моря, ухвалена Рішенням Ради 94/157/ЄС ([10]); Конвенція про захист морського середовища північно-східної Атлантики, ухвалена Рішенням Ради 98/249/ЄС ([11]) з новим Додатком V до неї про захист і збереження екосистем та біорізноманітності морської зони та відповідним Доповненням 3, що були ухвалені Рішенням Ради 2000/340/ЄС ([12]); Конвенція про захист морського середовища та прибережного регіону Середземномор’я, ухвалена Рішенням Ради 77/585/ЄЕС ([13]) та зміни до неї від 1995 року, ухвалені Рішенням Ради 1999/802/ЄС ([14]), а також Протокол до неї про захист Середземного моря від забруднення з наземних джерел, ухвалений Рішенням Ради 83/101/ЄЕС ([15]), а також зміни до нього від 1996 року, ухвалені Рішенням Ради 1999/801/ЄС ([16]). Так само ця Директива повинна сприяти виконанню зобов’язань держав-членів, що випливають із Конвенції про захист Чорного моря від забруднення, в силу якої ними були взяті важливі зобов’язання щодо захисту морського середовища від забруднення, та стороною якої Співтовариство поки що не виступає, проте, бере участь в якості спостерігача.

 

(20) Необхідно запросити треті країни, які мають води у тому ж морському регіоні або підрегіоні, для участі у процесі, встановленому в силу цієї Директиви, полегшуючи таким чином досягнення гарного екологічного стану відповідного морського регіону або підрегіону.

 

(21) Для досягнення цілей цієї Директиви базовим моментом є гарантування інтеграції завдань щодо збереження, заходів з управління та діяльності із нагляду та оцінки, призначених для територіальних заходів захисту, таких як зони збереження, зони спеціального захисту або зони морського захисту.

 

(22) Необхідно також брати до уваги біологічну різноманітність та потенціал морського дослідження, пов’язані із глибоководними середовищами.

 

(23) Оскільки програми заходів, що застосовуються відповідно до морських стратегій, будуть дієвими тільки за умови базування на глибокому знанні стану морського середовища у визначеній зоні та за умови їх найкращої адаптації до потреб уражених вод кожної держави-члена і з огляду на загальний погляд щодо певного морського регіону або підрегіону, необхідно передбачити на національному рівні підготовку відповідних рамок, включаючи операції з морського дослідження і нагляду, для розробки інформованих політичних рішень. Підтримка асоційованого дослідження на рівні Співтовариства повинна на постійній основі становити складову частину політик щодо дослідження і розвитку. Важливим кроком у цьому напрямку є визнання морських питань у Сьомій рамковій програмі з дослідження і розвитку.  

 

(24) На першій стадії розробки програм заходів держави-члени з одного й того самого морського регіону або підрегіону повинні здійснити аналіз особливостей або характеристик своїх морських вод, видів тиску, якому вони піддаються, та видів впливу, здійснюваних на них, визначаючи основні види впливу та тиску, яким піддаються вказані води, а також соціально-економічний аналіз свого використання та вартості пошкодження морського середовища. Вони можуть використовувати оцінки, що були раніше здійснені у контексті регіональних морських конвенцій, як основу для своїх аналізів.

(25) Потім на основі цих аналізів держави-члени повинні визначити для морських вод сукупність характеристик, що відповідають гарному екологічному стану. Для цього необхідно передбачити розробку методологічних критеріїв та стандартів з метою гарантування узгодженості та надання можливості для порівняння того рівня, гарного екологічного стану, який досягнуто у різних морських регіонах або підрегіонах. У розробці цих критеріїв і стандартів повинні брати участь усі заінтересовані сторони.

(26) Наступним етапом у досягненні гарного екологічного стану має стати визначення екологічних цілей та встановлення програм нагляду з метою безперервної оцінки, які б дозволили періодично визначати стан морських вод.

(27) Потім держави-члени повинні ввести та застосувати програми заходів, призначені для досягнення або підтримки гарного екологічного стану цих вод, виконуючи в той же час існуючі вимоги Співтовариства та міжнародні вимоги, а також потреби відповідного морського регіону або підрегіону. Такі заходи повинні розроблятися на основі принципу попередження та принципів превентивної діяльності, здійснення діяльності щодо попередження забруднення переважно у джерелі забруднення та принципу «забруднювач платить».

(28) Держави-члени мають здійснити зазначені кроки з метою точного визначення необхідної мети. Задля гарантування узгодженої діяльності у всьому Співтоваристві, та враховуючи зобов’язання, набуті на міжнародному рівні, виявляється необхідним, щоб держави-члени повідомляли Комісії ухвалені ними заходи з метою того, щоб Комісія могла провести оцінку узгодженості тієї діяльності, що здійснюється у відповідному морському регіоні або підрегіоні, та, якщо належить, надати настанови щодо внесення необхідних змін.

(29) Держави-члени повинні ухвалити заходи, необхідні для досягнення або підтримки гарного екологічного стану морського середовища. Проте, слід визнати вірогідність того, що неможливо буде досягнути або підтримати гарний екологічний стан в усіх аспектах і в усіх морських водах до 2020 року. Внаслідок цього з метою рівності та здійсненності необхідно передбачити випадки, за яких держава-член не зможе досягти бажаного рівня встановлених екологічних цілей або не зможе досягти або підтримувати гарний екологічний стан.

(30) У вказаному контексті необхідно передбачити два окремих випадки. Перший стосується ситуацій, коли держава-член є нездатною досягти своїх екологічних цілей внаслідок діяльності або бездіяльності, за яку заінтересована держава-член не несе відповідальності, чи внаслідок природних причин чи непереборної сили або внаслідок заходів, ухвалених цією державою-членом з мотивів найважливішого загального інтересу, які перевищують шкідливий вплив на довкілля, або якщо природні умови не дозволяють покращити стан морських вод у належний час. У таких випадках держава-член повинна обґрунтувати причини, які на її думку, призвели до такої особливої ситуації та повинна визначити охоплену зону і прийняти відповідні спеціальні заходи з метою подальшого намагання досягти екологічні цілі, уникнути більшого погіршення стану охоплених морських вод та зменшити негативний вплив у відповідному морському регіоні або підрегіоні.

(31) Другим типом окремого випадку є ситуація, коли держава-член помітить проблему, яка впливає на екологічний стан її морських вод, або навіть на весь охоплений морський регіон або підрегіон, але не може вирішити цю проблему шляхом заходів, ухвалених на національному рівні, або якщо вона пов’язана із іншою політикою Співтовариства чи міжнародною угодою. В такому випадку про це необхідно повідомити Комісію в рамках нотифікації про програми заходів, і якщо необхідно вдатися до діяльності на рівні Співтовариства, - сформувати належні рекомендації Комісії та Раді.

(32) Проте, необхідно, щоб надана у окремих випадках гнучкість дій була об’єктом контролю з боку Співтовариства. У першому окремому випадку необхідно, щоб належним чином враховувалася ефективність заходів, ухвалених ad hoc. Крім того, якщо держава-член посилається на заходи, ухвалені з невідкладних причин загального інтересу, Комісія повинна оцінити, чи будь-які зміни або перетворення, введені внаслідок цього у морське середовище, виключають або піддають ризику досягнення гарного екологічного стану у відповідному морському регіоні або підрегіоні або у морських водах інших держав-членів. Комісія повинна надати посібник щодо тих змін, які можуть виявитися необхідними, якщо вважатиме, що передбачені заходи не є достатніми або невідповідними для гарантування узгодженої діяльності у цьому морському регіоні чи підрегіоні.

(33) У другому окремому випадку Комісія повинна вивчити питання та надати відповідь у термін шести місяців. Якщо необхідно, Комісія може відобразити рекомендації заінтересованих держав-членів у відповідних пропозиціях, які вона представляє Європейському Парламенту та Раді.

 

(34) З огляду на динамічний характер морських екосистем і їх природну різноманітність та оскільки ті види тиску і впливу, що здійснюються на них можуть змінюватися залежно від еволюції людської діяльності та кліматичних змін, суттєвим моментом є визнання того, що гарний екологічний стан потребуватиме адаптувань із перебігом часу. Внаслідок цього необхідно, щоб програми заходів щодо захисту і управління морським середовищем були гнучкими та здатними до адаптування, а також враховували науковий та технологічний розвиток. Тому необхідно передбачити періодичне оновлення морських стратегій.

 

(35) З іншого боку необхідно передбачити опублікування програм заходів та оновлених версій до них, а також представлення Комісії періодичних звітів, які б описували зафіксовані досягнення у застосуванні цих програм.

 

(36) Для того, щоб громадськість могла активно брати участь у розробці, здійсненні та оновленні морських стратегій, необхідно поширити відповідну інформацію про їх різні положення або про відповідні оновлення, а також за запитом відповідну інформацію, що використовується для розробки морських стратегій, відповідно до законодавства Співтовариства у сфері доступу громадськості до інформації про навколишнє природне середовище.

 

(37) Комісія повинна представити перший звіт з оцінки застосування Директиви протягом двох років з моменту отримання усіх програм заходів, але в будь-якому разі не пізніше 2019 року. У подальшому звіти Комісії повинні публікуватися кожні шість років.

 

(38) Для гарантування сумісності із Директивою Європейського Парламенту та Ради 2007/2/ЄС від 14 березня 2007 року, якою встановлюється інформаційна просторова структура у Європейському Співтоваристві (Inspire) ([17]), необхідно передбачити ухвалення методологічних стандартів для оцінки стану морського середовища, нагляду та екологічних цілей, а також технічних форматів, що застосовуються для передачі і обробки даних.

 

(39) Заходи, якими регулюється управління риболовством, можуть бути ухвалені в контексті риболовної політики Співтовариства, визначеної Регламентом Ради (ЄС) № 2371/2002 від 20 грудня 2002 року про збереження та стале використання рибних ресурсів в силу риболовної політики Співтовариства ([18]), на основі наукових висновків щодо підтримки у виконанні цілей цієї Директиви, включаючи повне закриття риболовства у визначених зонах для того, щоб дозволити підтримку або відновлення цілісності, структури або функціонування екосистем, і якщо необхідно, щоб захистити inter alia зони розмноження, вирощування і харчування. Зливи та викиди, що походять від використання радіоактивних матеріалів, регулюються статтями 30 і 31 Договору Євратом і тому не повинні включатися до цієї Директиви.

(40) Риболовна політики Співтовариства повинна враховувати, в тому числі під час майбутньої реформи, екологічний вплив риболовства та цілі цієї Директиви.

(41) Якщо держави-члени вважатимуть необхідним діяти у зазначених сферах або у інших сферах, пов’язаних з іншими політиками Співтовариства а чи міжнародними угодами, вони повинні представити належні рекомендації щодо діяльності Співтовариства.

(42) Складні екологічні проблеми, зокрема ті, що є наслідком кліматичних змін у Арктичних водах – сусідське морське середовище, що має особливу важливість для Співтовариства, - повинні бути оцінені інституціями Співтовариства та можуть вимагати прийняття заходів для гарантування екологічного захисту Арктики.

(43) З огляду на те, що цілі цієї Директиви, а саме, захист і збереження морського середовища, попередження його знищенню, і якщо можливо, відновлення вказаного середовища у тих зонах, де йому було завдано шкоду, не можуть бути досягнути достатнім чином державами-членами, і внаслідок цього з огляду на розмір та наслідки цієї Директиви можуть бути кращим чином досягнуті на рівні Співтовариства, Співтовариство може ухвалити заходи відповідно до принципу субсидіарності, встановленого у статті 5 Договору.

(44) Програми заходів та їх подальші оновлення з боку держав-членів повинні базуватися на екосистемному підході стосовно управління людською діяльністю та на принципах, встановлених у статті 174 Договору, і зокрема, на принципі попередження.

(45) Ця Директива поважає фундаментальні права та приведена у відповідність до принципів, визнаних Хартією Європейського Союзу про фундаментальні права ([19]), зокрема, її статтею 37, яка прагне сприяти інтеграції до політик Співтовариства високого рівня захисту довкілля та покращення його якості відповідно до принципу сталого розвитку.

(46) Заходи, необхідні для виконання цієї Директиви, повинні бути ухвалені відповідно до Рішення ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року, яким встановлюються процедури для здійснення виконавчих повноважень, покладених на Комісію ([20]).

(47) Зокрема, Комісії мають бути надані повноваження для адаптування Додатків ІІІ, IV і V цієї Директиви до технічного та наукового прогресу. З огляду на те, що такі заходи відносяться до загальної сфери та призначені для зміни несуттєвих положень цієї Директиви, вони повинні ухвалюватися відповідно до регламентованої підконтрольної процедури, передбаченої статтею 5а рішення 1999/468/ЄС.

(48) Також Комісії необхідно надати повноваження для встановлення методологічних критеріїв та стандартів, які повинні використовуватися державами-членами, та для ухвалення гармонізованих характеристик і методів нагляду і оцінки. З огляду на те, що такі заходи відносяться до загальної сфери та призначені для зміни несуттєвих положень цієї Директиви, доповнюючи її несуттєвими положеннями, то вони повинні ухвалюватися відповідно до регламентованої підконтрольної процедури, передбаченої статтею 5а рішення 1999/468/ЄС.

 

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

 

ГЛАВА І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1

Об’єкт

1. Ця Директива встановлює рамки, в межах яких держави-члени повинні ухвалити заходи, необхідні для досягнення або підтримки гарного екологічного стану морського середовища не пізніше 2020 року.

2. З цією метою мають бути розроблені та застосовані морські стратегії задля того, щоб:

а) захистити та зберегти морське середовище, уникнути його знищення або по можливості відновити морські екосистеми у зонах, у яких вони виявляться зашкодженими;

b) попередити та зменшити зливи до морського середовища з огляду на поступове припинення забруднення відповідно до частини 8 статті 3, з метою слідкування за тим, щоб не виникли тяжкі ризики або вплив на морську біологічну різноманітність, морські екосистеми, людське здоров’я або законне використання моря.

3. Морські стратегії повинні застосовувати екосистемний підхід стосовно управління різними видами людської діяльності і забезпечувати, щоб спільний тиск від таких видів діяльності утримувався на рівнях, сумісних із досягненням гарного екологічного стану, і щоб небезпеці не піддавалася здатність морських екосистем відповідати на антропогенні зміни, дозволяючи в той же час стале використання морських товарів і послуг існуючими та майбутніми поколіннями.

4. Ця Директива сприяє узгодженості між різними політиками, угодами та законодавчими заходами, які передбачають вплив на морське середовище, та намагається гарантувати інтеграцію до них екологічних проблемних питань.

Стаття 2

Сфера дії

1. Ця Директива застосовується до усіх морських вод відповідно до визначення частини 1 статті 3 та бере до уваги транскордонний вплив на якість морського середовища, спричинений третіми країнами, розташованими у тому самому морському регіоні або підрегіоні.

2. Ця Директива не застосовується до діяльності, єдиною метою якої є захист або національна безпека. Проте, держави-члени докладають зусиль для того, щоб гарантувати, що вказана діяльність буде здійснюватися у обґрунтований та практично здійсненний спосіб, сумісний із цілями цієї Директиви.

Стаття 3

Визначення

Для цілей цієї Директиви поняття вживаються у такому значенні:

1. «морські води»:

а) води, морське дно та підґрунтя, розташовані поза базовою лінією, яка слугує для вимірювання величини територіальних вод, та які поширюються до зовнішньої межі тієї зони, у якій держава-член має та/або здійснює свої юрисдикційні права відповідно до Unclos, за виключенням вод, прилеглих до країн і територій, зазначених у Додатку ІІ Договору, а також Французьких заморських департаментів і регіонів, та

b) прибережні води відповідно до визначення Директиви 2000/60/ЄС, їх морське дно та підґрунтя – у тій мірі, в якій різі екологічні аспекти морського середовища ще не були прямо охоплені вказаною Директивою, ні іншим законодавством Співтовариства;

2. «морський регіон»: регіон моря, призначений в силу статті 4. Морські регіони та їх підрегіони визначаються для того, щоб полегшити застосування цієї Директиви та призначаються із врахуванням їхніх гідрологічних, океанографічних та біогеографічних характеристик;

3. «морська стратегія»: стратегія, яка повинна розроблятися та застосовуватися стосовно кожного морського регіону або під регіону відповідно до положень статті 5;

4. «екологічний стан»: загальний екологічний стан у морських водах, беручи до уваги структуру, функцію та процеси екосистем, які складають морське середовище, а також природні фізіографічні, географічні, біологічні, геологічні і кліматичні фактори разом з фізичними, акустичними і хімічними умовами, що випливають, зокрема, із людської діяльності, здійснюваної всередині або поза межами відповідної зони;

5. «гарний екологічний стан»: екологічний стан морських вод, які забезпечують екологічно різноманітні і динамічні океани і моря, що є чистими, здоровими і продуктивними у значенні властивих їм умов, і за якого використання морського середовища перебуває на сталому рівні, захищаючи таким чином їх потенціал до використання та здійснення діяльності існуючими та майбутніми поколіннями, а саме:

а) щоб структура, функції та процеси екосистем, що складають морське середовище, а також фізіографічні, географічні, геологічні і кліматичні фактори дозволяли повне функціонування цих екосистем та підтримували їх здатність до відновлення у зв’язку з екологічними змінами, включаючи ті, що спричинені людьми. Морські види та середовища існування є захищеними, шкода, завдана біологічній різноманітності людиною, є попередженою, і різні біологічні компоненти функціонують збалансовано;

b) щоб гідроморфологічні, фізичні і хімічні властивості екосистем, включаючи ті, що є результатом людської діяльності у відповідній зоні, підтримували екосистеми відповідно до зазначених вище положень. Антропогенні введення у морське середовище речовин та енергії, включаючи шуми, не спричиняли забруднюючого впливу.

Гарний екологічний стан визначається на рівні морському регіону або підрегіону, зазначеного у статті 4, беручи за основу дескриптори якості, зазначені у Додатку І. Відповідно до екосистемного підходу застосовується адаптаційне управління з метою досягнення гарного екологічного стану;

6. «критерії»: відмінні технічні характеристики, які тісно пов’язані з дескрипторами якості.

7. «екологічне завдання»: якісне або кількісне вираження бажаного стану різних компонентів морських вод відповідно до кожного морського регіону або підрегіону, а також тих видів тиску та впливу, що здійснюються на вказані води. Екологічні завдання встановлюються відповідно до положень статті 10;

8. «забруднення»: пряме або непряме введення у морське середовище внаслідок людської діяльності речовин або енергії, включаючи підводні джерела шумів людського походження, що спричиняють або можуть спричинити шкідливий вплив, такий як завдання шкоди морським живим ресурсам та екосистемам, включаючи втрату біологічної різноманітності, ризики для людського здоров’я, перешкоди для здійснення морської діяльності, особливо, риболовству, туризму, проведенню дозвілля та іншим законним використанням моря, погіршення якості морських вод, що обмежує їх використання та зменшення їх розважального значення, або загалом погіршення сталого використання морських товарів та послуг;

9. «регіональне співробітництво»: співробітництво та координація діяльності між державами-членами та, якщо можливо, третіми країнами, що відносяться до того самого морського регіону або під регіону, з метою розробки і застосування морських стратегій;

10. «морська регіональна конвенція»: будь-яка з міжнародних конвенцій або угод разом із органами її управління, встановленими з метою захисту морського середовища у морських регіонах, зазначених у статті 4, така як Конвенція про захист морського середовища в районі Балтійського моря Конвенція, Конвенція про захист морського середовища північно-східної Атлантики, Конвенція про захист морського середовища та прибережного регіону Середземномор’я.

 

Стаття 4

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: