Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ МІЖНАРОДНОГО-ПРАВОВОГО ВИЗНАННЯ

Визнання -- це односторонній, добровільний акт держави, у якому вона:

- прямо чи побічно заявляє або про те, що розглядає іншу державу як суб'єкт міжнародного права і має намір підтримувати з нею офіційні відносини, абo про те, що вважає владу, що затвердилася не конституційним шляхом у державі або на частині її території, достатньо ефективною, щоб виступати в міждержавних відносинах у якості представника цієї держави або населення відповідної території.

Міжнародно-правове визнання — односторонній акт держави, яким юридично визнається виникнення нового суб'єкта міжнародного права з метою встановлення з ним дипломатичних або інших відносин. Визнання нових держав або урядів є виключною прерогативою інших суверенних держав.

Основні види міжнародно-правового визнання наступні.

Визнання держави (державоподібного суб'єкта міжнародного права). Визнання держави, що було здійснене іншою державою, свідчить про те, що нова держава визнається незалежною і суверенною державою, повноправним учасником міжнародних відносин.

Визнання уряду (у тому числі й уряду у вигнанні або такого, що ще не володіє реальною державною владою, але має намір володіти нею у майбутньому). Таке визнання свідчить про те, що новий уряд тепер розглядається як законний уряд даної держави, що представляє його на міжнародній арені. Питання про таке визнання може виникати при революціях або переворотах, але практично ніколи не виникає при звичайній зміні влади в тій чи іншій країні, наприклад в результаті демократичних виборів.

 Визнання повсталої (воюючою) сторони. Визнання націй чи національно-визвольних рухів які борються за незалежність. Визнання організацій опору.

ДЕКЛАРАТИВНА ТЕОРІЯ МІЖНАРОДНОГО-ПРАВОВОГО ВИЗНАННЯ

Декларативна теорія визнання виходить із того, що держава набуває статусу суб'єкта міжнародного права з моменту виникнення, її правосуб'єктність жодним чином не залежить від визнання іншими державами. Згідно з цією теорією, факт визнання держави ніяк не впливає на її правосуб'єктність, лише підтверджує виникнення нової держави - суб'єкта міжнародного права. Хоча акт визнання не впливає на обсяг правосуб'єктності держави, він визначає коло суб'єктів, з яким у майбутньому в держави будуть встановлені дипломатичні та інші зносини, що є важливим фактором, особливо для новоствореної держави.

Конститутивна теорія міжнародно-правового визнання

Конститутивна теорія набула практичного втілення в політиці європейських держав після Віденського конгресу 1815 р. і була широко поширена до Другої світової війни. Її прихильниками були Л. Оппенгейм, Г. Лаутерпахт, Д. Анцилотті. Відповідно до конститутивної теорії тільки визнання надає дестинатору (адресату) відповідну конституюючу (правостворюючу) якість: державі — міжнародну правосуб'єктність, уряду — здатність представляти суб'єкта міжнародного права в міждержавних відносинах. Без визнання з боку групи провідних держав нова держава не може вважатися суб'єктом міжнародного права.

ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Відповідно до ст. 33 Закону про держреєстрацію " юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом".

Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини

1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Виходячи зі змісту ст. 3, 42, 52 ГК загальні різновиди господарської діяльності можна сгрупувати таким способом:

1) комерційна господарська діяльність (підприємництво) — господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку;

2) некомерційна господарська діяльність — господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку;

3) господарське забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів — діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання.

Відповідно до ст. 259 ГК вид господарської діяльності має місце в разі об’єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окре­мий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати низку процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації.

Виходячи з положень розд. VІ, VІІ ГК можна виокремити такі види господарської діяльності:

1. Господарсько-торговельна діяльність — діяльність, що її здійснюють суб’єкти господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію через надання відповідних послуг.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля.

Господарсько-торговельна діяльність може вестися суб’єкта­ми господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

2. Агентська діяльність — комерційне посередництво, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання під час здійснення ними господарської діяльності способом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє. Комерційне посередництво є підприємницькою діяльністю. Комерційним агентом може бути суб’єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, що ґрунтується на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоч і в чужих інтересах, але від власного імені.

3. Перевезення вантажів — господарська діяльність, пов’я­зана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначе­ння та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транс­портування продукції трубопроводами.

Суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, ван­тажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний ван­тажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транс­порт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов’язаним з перевезенням ван­тажів, є транспортна експедиція.

4. Капітальне будівництво — будівництво об’єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб’єктами господарювання для інших суб’єктів або на їх замовлення та здійснюються на умовах підряду.

5. Інноваційна діяльність — діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Фінансова діяльність включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

6. Фінансове посередництво — діяльність, пов’язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюють установи банків та інші фінансово-кредитні організації. Страхування у сфері господарювання — це діяльність, скерована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб’єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання. Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов’язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).

7. Комерційна концесія — за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов’я­зується додержувати умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в повному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

8. Зовнішньоекономічна діяльність — господарська діяльність, під час здійснення якої майно та/або робоча сила перетинають митний кордон України.

                   2. Поняття та завдання фінансового контролю

фінансовий контроль — цілеспрямована діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, спрямована на додержання законності, фінансової дисципліни і раціональності у забезпеченні реалізації фінансової діяльності держави, тобто мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави та ефективного соціально-економічного розвитку всіх суб'єктів фінансових відносин.

Головним завданням фінансового контролю є підтримання фінансової дисципліни та запобігання фінансовим правопорушенням. Фінансова дисципліна — стан дотримання органами державної влади й місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання всіх форм власності, об'єднаннями громадян, посадовими особами, громадянами України та іноземними громадянами встановлених законодавством та нормативно-правовими актами фінансово-правових норм. Фінансова дисципліна виражає одну зі сторін законності. Враховуючи взаємозв'язок здійснюваного фінансового контролю як з боку окремих підприємств, установ, організацій, так і з боку органів державної влади й місцевого самоврядування та їх посадових осіб, гарантується додержання законних прав обох сторін. Фінансове правопорушення є дією або бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання всіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

3. Поняття та елементи правосуб’єкності в міжнародному праві

Міжнародна правосуб'єктність є основною ознакою суб'єкта міжнародного публічного права, що виявляється, як правило, у наявності прав і обов'язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права.

Міжнародна правосуб'єктність включає в себе такі елементи:

1) міжнародна правоздатність;

2) міжнародна дієздатність;

3) міжнародна деліктоздатність;

4) участь у міжнародній нормотворчості.

Міжнародна правоздатність - це здатність суб'єкта міжнародного права мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки. Такою здатністю володіють держави з моменту їх створення; нації, що борються за незалежність, - з моменту їх визнання; міжнародні міжурядові організації - з моменту вступу документів про їх заснування в силу; фізичні особи.

Міжнародної дієздатності входить самостійне здійснення суб'єктами міжнародного права своїх прав і обов'язків. Міжнародна деліктоздатність суб'єктів міжнародного права означає їхню здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення.

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: