ПРЕДМЕТ І МЕТОД ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

Господарське право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і надання послуг з метою отримання прибутків чи без такої мети.

Господарське право як наука регулює господарські відносини, що складаються у сфері економіки в процесі господарської діяльності підприємств, організацій і установ.

Предмет регулювання господарського права – господарські правовідносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між іншими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарське право як навчальна дисципліна має тісний зв'язок з іншими навчальними дисциплінами, що вивчаються у вищих навчальних.закладах, однак як самостійна галузь права воно знайшло відтворення в Господарському кодексі України та багатьох нормативних і законодавчих актах, що видаються Верховною Радою, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, наказах міністерств і відомств.

Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. До них належать такі:

Ключовий метод господарського права – метод підпорядкування суб'єктів господарювання суспільному господарському порядку, тобто встановленому в суспільстві укладу матеріального виробництва, що ґрунтується на положеннях Конституції, нормах права, моральних принципах, лілових правилах і звичаях, схвалених законодавчою владою в стратегічних економічних рішеннях, які забезпечують гармонізацію приватних і публічних інтересів та створюють партнерські, доброзичливі взаємовідносини у господарюванні.

Метод автономних рішень – метод господарського права, що ґрунтується на можливості суб'єктів господарювання мати право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать законодавству України.

Метод владних приписів – метод, господарського права, що ґрунтується на виконанні вимог закону при моделюванні поведінки суб'єктів господарської діяльності, їх взаємовідносин між собою та державою.

Метод рекомендацій – метод господарського права, що ґрунтується на регулюванні поведінки суб'єктів господарських відносин шляхом впровадження рекомендованих моделей відповідних правовідносин.

        14.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАВДАНЬ НБУ

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України є центральним банком держави і знаходиться в її власності. Національний банк України, будучи державним банком країни, разом із своїми філіями являє собою пер­ший рівень банківської системи України і є свого роду «банком бан­ків», так як виконує базові функції кредитної і резервної системи і обслуговує виконання державного бюджету країни.

Національний банк України створений відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» і діє на основі законодавства України, свого Статуту, затвердженого постановою Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991 р., а також договорів або інших угод України з іншими державами в галузі кредитно-грошових відносин.

Національний банк є емісійним центром України, підзвітний Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. Він проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національному банку належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також на випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк створює державну скарбницю України та організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків.

Національний банк України нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку, здійснює операції щодо їх розміщення, в тому числі в іноземних банках, самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовнішньоекономічних операцій.

Основними завданнями Національного банку України є регулювання і дотримання сталого грошового обігу в державі, здійснення заходів, спрямованих на забезпечення конвертованості гривні і розвиток валютного ринку; забезпечення спрямування кредитних ре­сурсів у пріоритетні галузі економіки і, насамперед, — на розвиток ринку товарів і послуг; аналіз грошово-кредитних відносин та їх прогнозування; здійснення функцій резервного банку, зберігання й управління резервними фондами грошових знаків, дорогоцінних металів і золотовалютних запасів; організація розрахунків між комерційними банками через кореспондентські розрахунки, а також інші кредитно-розрахункові операції згідно з діючим законодавством; контроль за до­держанням банками, їх філіями й установами положень та економічних нормативів, встановлених відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Національний банк як суб’єкт права характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майно Національного банку складається із фондів основних і оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі НБУ.

Джерелом формування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку, доходи, одержані від банківської діяльності. Статутний фонд банку утворюється за рахунок коштів держави і слугує забезпеченням його зобов’язань. Розмір цього фон­ду встановлюється і змінюється рішеннями Верховної Ради України.

Доходи Національного банку України утворюються за рахунок надання позичок і гарантій, дисконтування векселів, продажу цінних паперів, валюти інших держав, проведення інших операцій. Витрати Національного банку: це одержання позичок і гарантій, купівля цінних паперів, валюти, інші операції. Основним показником госпрозрахункової діяльності Національного банку є прибуток. Національний банк та його установи, за винятком госпрозрахункових, звільняються від сплати всіх видів податків (крім земельного), зборів і державного мита.

15.УНІВЕРСАЛЬНА МІЖНАРОДНА ПРАВОСУБЄКТНІСТЬ ДЕРЖАВ И Згідно з універсальною теорією держава-наступниця повністю успадковує всі міжнародні права та зобов'язання держави-попередниці. Негативна теорія наголошує на тому, що міжнародні права та зобов'язання держави-попередниці не діють по відношенню до держави-наступниці. На прак­тиці жодна з цих теорій не діє в чистому вигляді.

Інститут міжнародного правонаступництва має переваж­но звичаєвий характер або базується на міжнародних уго­дах безпосередньо заінтересованих держав. У рамках ООН були прийняті дві конвенції — Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 р.1 та Віденська конвенція про правонаступництво держав стосов­но державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.2, але вони набрали незначну кількість рати­фікацій3. Радою Європи розроблено Європейську конвенцію про громадянство 1997 р., статті 18—20 якої присвячено правонаступництву держав.

Питання міжнародного правонаступництва виникає у разі об'єднання кількох держав у нову, єдину державу, по­ділу однієї держави на кілька нових держав, відокремлен­ня від держави частини території та утворення на ній само­стійної держави (або держав), при входженні однієї (або кількох держав) до складу іншої держави, внаслідок деко­лонізації та в інших випадках. Об'єктами міжнародного правонаступництва можуть виступати міжнародні договори, державна власність, державні борги, громадянство, членство в міжнародних організаціях і багато іншого. Україна ще не врегулювала питання, пов'язані з міжна­родним правонаступництвом колишнього СРСР. Це стосуєть­ся делімітації та демаркації державних кордонів, морської економічної зони, розподілу закордонної власності, алмаз­ного та золотого запасів держави-попередниці та ін.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: