Розмір коефіцієнта відносної вартості витрат на надання медичних послуг

⇐ ПредыдущаяСтр 18 из 30Следующая ⇒

Вікові групи	Еквівалент надання медичної допомоги чоловікам	Еквівалент надання медичної допомоги жінкам
0-1	10	5
2-4	7	3, 5
5-9	3, 7	3
10-14	3	2, 5
15-19	2, 2	3
20-24	2, 6	3, 5
25-29	2	4
30-34	2	4
35-39	2, 5	4, 5
40-44	3, 5	5
45-49	4, 5	5, 5
50-54	5	6, 5
55-59	6, 5	7
60-64	7, 5	8, 5
65-69	8	9, 5
70 і старші	10, 5	11

Для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, району застосовуються такі коригуючі коефіцієнти:

— частка видатків бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетів районів у загальному обсязі видатків на охорону здоров'я усіх місцевих бюджетів, яка визначається за питомою вагою сумарних витрат на охорону здоров'я бюджетів цих міст і районів у загальній сумі витрат на цю мету за даними зведення місцевих бюджетів з урахуванням розмежування видатків між рівнями бюджетів згідно з главою 14 Кодексу (дорівнює 0, 646);

— коефіцієнт рівня застосування впливу вікової структури населення (дорівнює 0, 5);

— коефіцієнт відносної вартості витрат на надання медичних послуг залежно від статевої та вікової структури населення адміністративно-територіальної одиниці, обчислений за офіційними рекомендаціями ВООЗ на основі еквівалентних одиниць надання медичної допомоги одній особі залежно від віку і статі, зазначених у п. 19 Формули;

— коефіцієнт диференціації рівня витрат на одного жителя (місто республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення – 1, 065; район – 0, 934), визначений за середнім співвідношенням рівнів видатків бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетів районів за даними зведення місцевих бюджетів з урахуванням розмежування видатків між рівнями бюджетів згідно з главою 14 Кодексу. Для бюджетів міст Києва і Севастополя дорівнює 1;

— коефіцієнт коригування частки видатків бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетів районів у загальному обсязі витрат на охорону здоров'я залежно від питомої ваги видатків на заробітну плату в загальній сумі видатків цих бюджетів (дорівнює 1, 027);

— коефіцієнт коригування чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці, якому медична допомога частково надається відомчими закладами охорони здоров'я, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету (дорівнює 0, 5);

У галузі освіти при здійсненні процедури фінансового вирівнювання застосовуються такі коригуючі коефіцієнти.

Для бюджетів Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів:

— коефіцієнт коригування загальнообласних (міських, міст Києва та Севастополя), загальнореспубліканських в Автономній Республіці Крим видатків на підвищення кваліфікації та підготовку кадрів (крім фахівців з вищою освітою у вищих навчальних закладах III-IV рівня акредитації Автономної Республіки Крим), на проведення інших заходів загальнообласного, загальнореспубліканського в Автономній Республіці Крим значення для загальної освіти (дорівнює 0, 072);

— коефіцієнт приведення кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів (ліцеїв) з посиленою військово-фізичною підготовкою до кількості учнів загальноосвітніх шкіл (дорівнює 6, 5);

— коефіцієнт приведення кількості учнів (включаючи студентів) училищ олімпійського резерву, училищ, шкіл-інтернатів (ліцеїв) фізичної культури і спорту до кількості учнів загальноосвітніх шкіл (дорівнює 8, 4);

— коефіцієнт приведення кількості вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів, що розташовані у населених пунктах, яким надано статус гірських, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл (дорівнює 5, 7);

— коефіцієнт приведення кількості вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів до кількості учнів загальноосвітніх шкіл (дорівнює 5);

— коефіцієнт приведення кількості вихованців загальноосвітніх санаторних шкіл-інтернатів до кількості учнів загальноосвітніх шкіл (дорівнює 5, 4);

— коефіцієнт приведення кількості учнів, що приходять на навчання, у загальноосвітніх школах-інтернатах, що розташовані у населених пунктах, яким надано статус гірських, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. (дорівнює 1, 1);

— коефіцієнт приведення кількості вихованців спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл (дорівнює 6, 6);

— коефіцієнт приведення кількості вихованців спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, що розташовані у населених пунктах, яким надано статус гірських, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл (дорівнює 7, 5);

— коефіцієнт приведення кількості учнів, що приходять на навчання до спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл (дорівнює 2, 5);

— коефіцієнт приведення кількості учнів та вихованців, що перебувають на повному державному утриманні, у різних типах загальноосвітніх навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл (дорівнює 12, 02);

Для бюджетів міст обласного (республіканського) значення, районів:

— фактичний коефіцієнт охоплення дітей у віці 0-6 років у містах республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення і районах дошкільними закладами відповідно у сільській та міській місцевості (крім дітей у віці 0-6 років у населених пунктах, яким надано статус гірських). Має індивідуальне значення для кожної адміністративно-територіальної одиниці;

— фактичний коефіцієнт охоплення дітей у віці 0-6 років у містах обласного значення та районах (K(gnr)) дошкільними закладами, що розташовані відповідно у сільській та міській місцевостях, яким надано статус гірських, збільшений в 1, 1 разу. Має індивідуальне значення для кожної адміністративно-територіальної одиниці;

— коефіцієнт приведення кількості учнів денних загальноосвітніх шкіл, що розташовані у населених пунктах міст обласного підпорядкування, яким надано статус гірських, до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл (дорівнює 0, 968);

— коефіцієнт приведення кількості учнів денних загальноосвітніх шкіл, що розташовані у міській місцевості районів, якій надано статус гірської, до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл (дорівнює 1, 064);

— коефіцієнт приведення кількості учнів денних загальноосвітніх шкіл, що розташовані у сільській місцевості міст обласного значення і районів, якій надано статус гірської, до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл, який має п'ять значень – залежно від середньої наповнюваності класів і класів-комплектів у таких школах станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періоду (див. табл. 4.5).

Таблиця 4.5

Розмір коефіцієнта приведення кількості учнів денних загальноосвітніх шкіл, що розташовані у сільській місцевості міст обласного значення і районів, якій надано статус гірської, до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл на 2010 рік

Середня наповнюваність класів і класів-комплектів у денних загальноосвітніх школах, що розташовані у сільській місцевості, учнів	Коефіцієнт
Понад 22, 2	1, 162
17, 8-22, 2	1, 355
14, 8-17, 8	1, 5
11, 7-14, 8	1, 645
До 11, 7	1, 936

Віднесення міст обласного значення і районів до груп за середньою наповнюваністю класів і класів-комплектів проводиться раз на три роки на підставі результатів аналізу мережі та контингентів загальноосвітніх шкіл;

— коефіцієнт приведення кількості учнів денних загальноосвітніх шкіл, що розташовані у містах республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, крім учнів шкіл, що розташовані у населених пунктах, яким надано статус гірських, до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл (дорівнює 0, 841);

— коефіцієнт приведення кількості учнів денних загальноосвітніх шкіл, що розташовані у міській місцевості районів, крім учнів шкіл, що розташовані у населених пунктах, яким надано статус гірських, до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл (дорівнює 0, 926);

— коефіцієнт приведення кількості учнів денних загальноосвітніх шкіл, що розташовані у сільській місцевості міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення і районів, крім учнів шкіл, що розташовані у населених пунктах, яким надано статус гірських, до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл, який має п'ять значень – залежно від середньої наповнюваності класів і класів-комплектів у таких школах станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періоду (див. табл. 4.6).

Таблиця 4.6

Розмір коефіцієнта приведення кількості учнів денних загальноосвітніх шкіл, що розташовані у сільській місцевості міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення і районів, крім учнів шкіл, що розташовані у населених пунктах, яким надано статус гірських, до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл на 2010 рік

Середня наповнюваність класів і\| класів-комплектів у денних загальноосвітніх школах, що розташовані у сільській місцевості	Коефіцієнт
Понад 22, 2	1, 01
17, 8-22, 2	1, 178
14, 8-17, 8	1, 305
11, 7-14, 8	1, 431
До 11, 7	1, 684

Віднесення міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення і районів до груп за середньою наповнюваністю класів і класів-комплектів проводиться раз на три роки на підставі результатів аналізу мережі та контингентів загальноосвітніх шкіл;

— коефіцієнт приведення кількості учнів вечірніх загальноосвітніх шкіл адміністративно-територіальної одиниці до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл (K(bm) дорівнює 0, 43; K(br) – 0, 29);

— коефіцієнт приведення кількості учнів спеціальних шкіл для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, до кількості учнів усіх загальноосвітніх шкіл (дорівнює 2, 5);

— коефіцієнт приведення кількості дітей у віці 0-6 років у населених пунктах, яким надано статус гірських, до кількості дітей у віці 0-6 років. (дорівнює 1, 1).

У галузі с оціального захисту і соціального забезпечення застосовуються такі коригуючі коефіцієнти:

— коефіцієнт приведення кількості одиноких непрацездатних громадян, які потребують надання різних видів соціальної допомоги територіальними центрами та відділеннями соціальної допомоги вдома (за винятком стаціонарних відділень для постійного проживання), станом на 1 січня року, що передує плановому, у сільській місцевості до кількості відповідного контингенту у міській місцевості (дорівнює 1, 4);

— коефіцієнт смертності осіб віком 70 років і більше в регіоні при розрахунку обсягу видатків на поховання учасників бойових дій та інвалідів війни для бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, бюджету міст Києва і Севастополя;

— коефіцієнт приведення чисельності осіб, що належать до категорії 1 постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи та потерпілих дітей, до загальної чисельності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, при розрахунку показника обсягу видатків, пов'язаних з пільговим медичним обслуговуванням осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (дорівнює 3, 7043);

— коригуючий коефіцієнт врахування видатків на утримання центрів в областях, в яких нарахування та виплата допомоги, компенсацій та субсидій здійснюється централізовано (дорівнює 2, 38).

Для інших видів фінансових нормативів коригуючі коефіцієнти не встановлюються.

Стаття 96.

У статті визначено види міжбюджетних трансфертів для місцевих бюджетів України. Міжбюджетні трансферти в Україні є основною формою реалізації міжбюджетних відносин і спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних бюджетів. Функціональна спрямованість кожного виду міжбюджетних трансфертів визначається цільовим та адресним спрямуванням коштів з одного бюджету до іншого. Такий поділ передбачає:

— дотацію вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує;

— субвенції – міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

— кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

— додаткові дотації – міжбюджетні трансферти на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів; на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, унаслідок надання пільг, встановлених державою; інші додаткові дотації (див. рис. 4.11).

Рис. 4.11. Види міжбюджетних трансфертів.

Бюджетний кодекс окремо не визначає поняття «дотація». З досвіду практики дотація є ефективним методом бюджетного регулювання, який визначає річну фіксовану суму коштів, що виділена з бюджету вищого рівня на безповоротній основі для збалансування бюджету нижчого рівня у випадках перевищення його видатків над доходами і терміном на 1 рік.

Система нецільових міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам спрямовується на вирівнювання бюджетної забезпеченості бюджетів місцевого самоврядування.

Бюджетним кодексом також передбачено низку дотацій, що мають цільове призначення – субвенції.

Трансферти можуть передаватися між бюджетами самоврядування на договірній основі, на підставі рішення органів місцевої влади. У цьому випадку Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах види міжбюджетних трансфертів, що визначені ч. 2 ст. 101 Кодексу.

У разі, якщо місто чи район мають перевищення доходів над плановими видатками, здійснюється трансферт (вилучення) до державного бюджету, обсяг якого визначається за допомогою тієї самої формули, що застосовується для обрахунку міжбюджетних трансфертів.

Властивості міжбюджетних трансфертів представлено на рис. 4.12.

Види	Цільове спрямування	Джерело отримання
дотація вирівнювання	бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення	з державного бюджету України
	іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти	з державного бюджету України
	бюджетам міст районного значення, сільським, селищним бюджетам	з державного бюджету України через районні бюджети
субвенції	на здійснення державних програм соціального захисту	з державного бюджету України
	субвенція на виконання інвестиційних програм (проектів)	з державного бюджету України
	на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування	з місцевих бюджетів
	на проведення видатків бюджетів місцевого самоврядування, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів	з місцевих бюджетів
	на виконання інвестиційних програм (проектів)	з місцевих бюджетів
	інші субвенції	з державного бюджету України
	інші субвенції	з місцевих бюджетів
кошти, що передаються	до державного бюджету	з місцевих бюджетів
кошти, що передаються	до місцевих бюджетів	з інших місцевих бюджетів
додаткові дотації	на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів	з державного бюджету України
	на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, внаслідок надання пільг, встановлених державою	з державного бюджету України
	інші додаткові дотації	з місцевих бюджетів

Рис. 4.12. Властивості міжбюджетних трансфертів.

Стаття 97.

Статтею визначено види міжбюджетних трансфертів, які передбачаються у Державному бюджеті України для місцевих бюджетів (див. рис. 4.13).

Рис. 4.13. Трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

Обсяг дотації вирівнювання, субвенцій та коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, іншим бюджетам місцевого самоврядування, затверджується у Державному бюджеті України окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та бюджетів місцевого самоврядування, окремо для кожного з них, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів, і відображається у додатках до закону України про державний бюджет на відповідний рік (див. рис. 4.14).

Надання податкових пільг, які зменшують доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, компенсується в повному обсязі з Державного бюджету України у вигляді додаткової дотації. Визначення обсягів додаткової дотації передбачає внесення змін до закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період. Це сприяє виробленню більш дієвого і ефективного механізму відшкодування втрат місцевих бюджетів.

Реалізація програм соціального захисту, що пов'язані з наданням грошової допомоги і мають загальнодержавне значення, здійснюється містами та районами за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.

Обсяг додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів для бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів встановлюється пропорційно до обсягу видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, зведених бюджетів Автономної Республіки Крим (за виключенням видатків на здійснення повноважень відповідно до Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим») та областей.

Розподіл обсягу додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями у пропорціях, визначених п. 4 даної статті.

Рис. 4.14. Схема розрахунку дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам та коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету.

Обсяги додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості між бюджетом Автономної Республіки Крим, обласним бюджетом, бюджетами міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та бюджетами районів установлюються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної ради про бюджет.

Додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів з районних та міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) бюджетів перераховується органами Державного казначейства бюджетам районів у містах, міст районного значення, сіл, селищ (або їх об'єднань) в обсягах, установлених для цих бюджетів у рішеннях міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) та районних рад про бюджет.

Перерозподіл обсягів додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів, згідно з ч. 6 ст. 108 цього Кодексу, не допускається.

У вигляді іншої додаткової дотації може здійснюватися перерахування до загального фонду місцевих бюджетів 50% надходжень податку на прибуток підприємств та акцизного збору понад річні розрахункові обсяги, визначені у законі про Державний бюджет України за загальним фондом, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання, додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів та субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, а також міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. №490 «Про затвердження Порядку перерахування дотації вирівнювання, додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів та субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, а також міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами». Цей Порядок визначає механізм перерахування:

— дотації вирівнювання з державного бюджету бюджетові Автономної Республіки Крим, обласним, міським (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) та районним бюджетам; — дотації вирівнювання з районних та міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) бюджетів бюджетам районів у містах, сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; — коштів, що передаються до державного бюджету з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) та районних бюджетів; — коштів, що передаються до міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) та районних бюджетів з бюджетів районів у містах, сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; — субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам; — субвенцій з одного місцевого бюджету іншому; — додаткової дотації з державного бюджету бюджетові Автономної Республіки Крим та обласним бюджетам на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів; – додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів з районних та міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) бюджетів бюджетам районів у містах, міст районного значення, сіл, селищ (або їх об'єднань).Розподіл міжбюджетних трансфертів здійснюється на підставі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 98.

Модель міжбюджетних відносин, окреслена у Кодексі, передбачає фіскальне розмежування бюджетів міст республіканського та обласного значення, а також районних бюджетів, інших бюджетів місцевого самоврядування. Передача коштів відбувається між державним бюджетом та місцевими бюджетами першого та другого рівнів та між рівнями місцевих бюджетів відповідно до ст. 92, 93 Кодексу. Делеговані державою повноваження органам місцевого самоврядування передбачають здійснення видатків, пов'язаних із наданням послуг, які орієнтовані на їх безпосередніх споживачів: освіта, охорона здоров'я, соціальний захист і т.д. Ефективність виконання бюджетів у цих сферах, а також їх фінансування через закріплені податкові доходи та трансферти регулюється державою. Перелік видатків для розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів визначено ст. 88-89 цього Кодексу, для бюджетів міст Києва та Севастополя – ст. 88-90 цього Кодексу. При його обрахунку застосовуються фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти.

На стадії планування, при підготовці місцевих бюджетів, фінансовими ресурсами для виконання делегованих державних повноважень є трансферти та надходження до кошика доходів, призначених для фінансування таких повноважень. Так, для фінансування державних делегованих повноважень визначається кошик джерел доходів бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення і районних бюджетів, інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти.

Розрахунковий обсяг доходів для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти (тобто перелік доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів), включає обсяг доходів, визначених ст. 64 та 66 цього Кодексу. Розрахунковий обсяг доходів для бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів включає склад доходів, визначених ч. 1 ст. 66 цього Кодексу. Розрахунковий обсяг доходів для районних бюджетів визначено ч. 2 ст. 66 цього Кодексу. Склад цих податків відповідає міжнародній практиці і засвідчує чіткий взаємозв'язок між величиною та місцем сплати податку і рівнем послуг, що їх отримує за ці кошти платник податку.

Система формульних трансфертів, що передаються з державного бюджету до місцевих, забезпечує дотримання макроекономічного контролю, сприяє стабілізації фінансування місцевих органів влади та повинна усувати як горизонтальний, так і вертикальний дисбаланс, що виникає внаслідок фінансового забезпечення дохідних та видаткових повноважень, наданих місцевим органам влади.

Стаття 99.

Стаття визначає порядок розрахунку дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим та обласним бюджетам. Цей розрахунок базується на тому ж підході, що й розрахунок дотації вирівнювання бюджетам міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення і районним бюджетам, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти. Порядок розрахунку визначений ст. 98 Кодексу. При обрахунку враховується перелік доходів та видатків, які відповідно до норм Кодексу (ст. 66, 90) враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Стаття 100.

Статтею передбачена норма щодо визначення обсягу коштів, що передаються до державного бюджету з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджетів, інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти.

Значення коефіцієнта вирівнювання («альфа») щорічно визначається постановою Кабінету Міністрів України при затвердженні формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами.

Застосування коефіцієнта вирівнювання дає можливість залишати місцевим органам влади додатковий фінансовий ресурс, який спрямовується на соціально-економічний розвиток громад. Напрями його використання визначаються місцевими органами влади самостійно.

Стаття 101.

Стаття передбачає перелік міжбюджетних трансфертів, які можуть надаватися з:

- міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) і районних бюджетів – дотація вирівнювання та кошти, що передаються з інших місцевих бюджетів;

- місцевих бюджетів:

1) субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

2) субвенції на проведення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

3) субвенції на проведення видатків бюджетів місцевого самоврядування, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

4) субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі на будівництво або реконструкцію об'єктів спільного користування;

5) додаткові дотації та інші субвенції.

Дотація вирівнювання не має цільового призначення і використовується у бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків.

Дотація вирівнювання з районних, міських бюджетів до бюджетів місцевого самоврядування, адміністративно підпорядкованих їм, перераховується в обсягах, які визначаються на підставі формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування, що затверджується Кабінетом Міністрів України, з урахуванням параметрів, визначених ч. 3 ст 101 Кодексу.

Перерахування сум додаткових дотацій здійснюється на аналітичні рахунки обліку доходів загального фонду органу місцевого самоврядування, відкритих у відповідних органах Державного казначейства, на підставі платіжних доручень районних та міських (міст обласного значення) фінансових управлінь.

На відміну від дотацій, субвенції мають чітко визначене цільове призначення. Їх надання супроводжується обов'язковою звітністю щодо використання, а у разі неповного використання коштів виділеної субвенції або у зв'язку з нецільовим використанням ці кошти мають бути повернені. Умови надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем, на підставі рішень відповідних місцевих рад.

Крім цього, статтею врегульовано питання визначення міжбюджетних трансфертів між районними, міськими (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування.

При цьому слід зазначити, що Закон України «Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань» з 1 січня 2011 року втратить чинність згідно із Законом України від 08.07.2010 р. №2457-VI.

В цілому система трансфертів дає можливість вирішити проблеми, що зумовлені різною податкоспроможністю і, відповідно, різними соціально-економічними можливостями регіонів.

Стаття 102.

У статті на постійній основі (щорічно передбачалося у законі про Державний бюджет України) надано вичерпний перелік субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту, а також категорії громадян, яким надаються пільги за рахунок цих субвенцій.

Стаття 103.

Стимулювання розвитку національної економіки шляхом надання державою суб’єктам господарської діяльності податкових пільг через зменшення ставок оподаткування доходів, які входять до кошика доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, передбачає гарантовану їх компенсацію за рахунок додаткової дотації з державного бюджету.

Стаття 104.

ей вид трансфертів використовується у разі експлуатації об’єктів спільного користування, спрямований на ефективне забезпечення мешканців адміністративно-територіальних одиниць суспільними благами, якщо вони не мають на своїй території бюджетних установ, послуг яких потребують. Субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування повинна здійснюватися за рішенням відповідних рад, прийнятих кожною із сторін, на підставі укладеного між ними договору.

Стаття 105.

Статтею вперше законодавчо встановлено основні принципи та засади надання субвенцій на виконання інвестиційних проектів (див. рис. 4.15).

Рис. 4.15. Принципи надання субвенцій на виконання інвестиційних програм (проектів).

Це дасть змогу уникнути розпорошення бюджетних коштів, суттєво підвищити ефективність їх використання й одночасно досягти мети щодо забезпечення соціально-економічного розвитку регіону. Субвенції надаються на конкурентних засадах за принципами: об'єктивності та відкритості, єдності, збалансованого розвитку, цільового використання коштів.

Субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) надаються з державного бюджету місцевим бюджетам з урахуванням таких основних засад: економічної ефективності, цільової спрямованості, фінансової забезпеченості інвестиційних проектів, термін яких більший за бюджетний період, рівня забезпеченості закладами (установами) соціально-культурної сфери; рівня розвитку дорожнього та комунального господарства; участі бюджету отримувача субвенції; обґрунтування спроможності подальшого утримання за рахунок коштів місцевих бюджетів об'єктів комунальної власності. Основні засади надання субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) з державного бюджету місцевим бюджетам представлено на рис. 4.16.

Основні засади надання субвенцій на виконання інвестиційних програм (проектів) з державного бюджету місцевим бюджетам

1.		економічної ефективності досягнення цілей інвестиційної програми (проекту) із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів на виконання інвестиційних програм (проектів)
2.		направленості субвенції виключно на створення, приріст чи оновлення основних фондів комунальної форми власності
3.		фінансової забезпеченості інвестиційних програм (проектів), строк впровадження яких довший, ніж бюджетний період, необхідними фінансовими ресурсами місцевих бюджетів, кредитами (позиками), залученими під державні та/або місцеві гарантії, та коштами субвенції на їх виконання впродовж усього строку впровадження
4.		рівня забезпеченості закладами (установами) соціально-культурної сфери
5.		рівня розвитку дорожнього та комунального господарства

	6.		участі бюджету отримувача субвенції
	7.		обґрунтування спроможності подальшого утримання за рахунок коштів місцевих бюджетів об'єктів комунальної власності

Рис. 4.16. Основні засади надання субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) з державного бюджету місцевим бюджетам.

Субвенції повинні надаватися на створення, приріст чи оновлення основних фондів підприємств, установ та організацій комунальної форми власності. Перерахування зазначених субвенцій проводиться Державним казначейством згідно з обсягами, затвердженими законом про Державний бюджет України на відповідний період.

Стаття 106.

Порядок надання цього виду субвенцій визначається як результат спільної згоди зацікавлених сторін на основі укладеного договору на підставі рішень відповідних рад. Субвенція на проведення видатків бюджетів місцевого самоврядування, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, надається з метою забезпечення економного використання коштів у випадку, якщо орган державної влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування може забезпечити такі повноваження ефективніше.

Стаття 107.

Органи місцевого самоврядування мають право надавати субвенції з відповідних бюджетів іншим бюджетам з метою здійснення інвестиційних видатків для реалізації проектів, щодо яких сторони мають спільний інтерес. Надання субвенції має відбуватися на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і оформлюватися укладеним між ними договором.

Стаття 108.

Бюджетним кодексом України визначено, що здійснення видатків розпорядником коштів бюджету одного рівня, в разі необхідності, можливе за рахунок коштів бюджету іншого рівня. Це можуть бути видатки на виконання програм економічного та соціально-культурного розвитку або на спільне фінансування окремих заходів, які здійснюються за рахунок коштів різних бюджетів. З метою забезпечення реалізації цих заходів розроблено механізм передачі відповідних бюджетних ресурсів у вигляді міжбюджетних трансфертів. У державному бюджеті на відповідний бюджетний рік затверджується обсяг дотації вирівнювання окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів та інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти.

Перерахування міжбюджетних трансфертів здійснюється органами Державного казначейства відповідно до положень ст. 108 Кодексу, закону про Державний бюджет на відповідний рік, рішення відповідної ради про місцевий бюджет і Порядку перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, а також міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. №490 (зі змінами та доповненнями) (див. рис. 4.17). Згідно з Порядком дотація вирівнювання з державного бюджету бюджетові Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у Державному бюджеті України визначені міжбюджетні трансферти, перераховується управліннями Державного казначейства шляхом застосування нормативів щоденних відрахувань (додаток до закону) від доходів загального фонду державного бюджету, що надійшли на аналітичні рахунки обліку доходів державного бюджету на відповідній території.

Рис. 4.17. Схема перерахування дотації вирівнювання місцевим бюджетам з держбюджету.

Для зарахування дотації вирівнювання в управліннях Держказначейства бюджетам Автономної Республіки Крим, обласним та районним відкриваються аналітичні рахунки обліку доходів загального фонду місцевих бюджетів. У випадках, якщо за нормативами щоденних відрахувань не забезпечується отримання місячної суми дотації вирівнювання відповідно до розпису Державного бюджету України, Державне казначейство України зобов’язане перерахувати недоотриману місячну суму дотації вирівнювання із загального фонду державного бюджету не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Дотація вирівнювання бюджетам районів у містах, сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань перераховується органами казначейства шляхом щоденних відрахувань від доходів загального фонду районних та міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим) бюджетів з урахуванням дотації вирівнювання з державного бюджету та коштів, що передаються з місцевих бюджетів, які надійшли на аналітичні рахунки обліку доходів загального фонду місцевих бюджетів, відкриті в управліннях казначейства (див. рис. 4.18). Суми дотацій вирівнювання встановлюються рішеннями відповідних рад, нормативи відрахувань за ними доводяться до управлінь Державного казначейства.

Перерахування коштів до державного бюджету (міських і районних бюджетів) з відповідних місцевих бюджетів здійснюється органами Державного казначейства України за рахунок фактичних надходжень кошика доходів відповідних місцевих бюджетів згідно з нормативами щоденних відрахувань, які визначені законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік (рішенням міської чи районної ради про місцевий бюджет).

При цьому обсяг перерахування зазначених коштів за нормативами щоденних відрахувань наростаючим підсумком з початку року не повинен перевищувати однієї дванадцятої річної суми, визначеної законом про Державний бюджет України (рішенням міської чи районної ради про місцевий бюджет), помноженої на кількість місяців у звітному періоді.

Рис. 4.18. Схема перерахування коштів до державного та районного бюджетів з відповідних місцевих бюджетів.

Кошти, що передаються до міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) та районних бюджетів з бюджетів районів у містах, сіл, селищ, міст районного значення перераховуються головним управліннями Державного казначейства за рахунок фактичних надходжень доходів, які враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів відповідних бюджетів, згідно з нормативами та в обсягах, встановлених рішеннями відповідних рад (районних у містах, сільських, селищних, міст районного значення).

Склад кошика доходів державного бюджету для надання міжбюджетних трансфертів визначено ч. 4 ст. 108 Кодексу.

Субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам перераховуються Державним казначейством на рахунки бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районних бюджетів, інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти, відкриті в управліннях казначейства. Субвенції перераховуються із загального фонду державного бюджету – згідно з розписом державного бюджету, із спеціального фонду державного бюджету – пропорційно до планових річних обсягів та в межах і за рахунок відповідних надходжень, затверджених законом про державний бюджет (див. Додаток 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»).

Субвенції з одного місцевого бюджету іншому перераховуються із загального фонду бюджету в межах річних бюджетних призначень згідно з розписом місцевого бюджету, з якого надаються субвенції, на рахунки з обліку доходів загального фонду бюджету, якому вони перераховуються.

Субвенції з одного місцевого бюджету іншому із спеціального фонду бюджету перераховуються пропорційно до планових річних обсягів, передбачених у рішеннях ради – надавача субвенції про бюджет на відповідний рік у межах і за рахунок відповідних надходжень на рахунки за надходженнями спеціального фонду бюджету, якому вони перераховуються.

Суми субвенцій, зараховані як надходження загального та спеціального фондів відповідних місцевих бюджетів, у межах одного операційного дня зараховуються на видаткові рахунки цих бюджетів для подальшого здійснення видатків.

Кабінет Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету може здійснювати перерозподіл обсягів субвенцій та додаткових дотацій з державного бюджету місцевим бюджетам (крім додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів) між місцевими бюджетами у межах загального обсягу відповідних субвенцій та додаткових дотацій. Обсяги субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту можуть перерозподілятися відповідно до ч. 6 ст. 102 Кодексу.

Встановлений порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами дає можливість забезпечити своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту їх перерахування.

З метою стимулювання місцевих органів влади до нарощування доходів бюджетів усіх рівнів передбачено зарахування до загального фонду місцевих бюджетів 50% надходжень податку на прибуток підприємств та акцизного збору понад річні розрахункові обсяги, що визначені у законі про Державний бюджет України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 109.

1. Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства та за виконанням державного бюджету України як безпосередньо, так і через Рахункову палату. Безпосередній контроль Верховної Ради України має назву парламентського і згідно з п. 33 ч. 1 ст. 85 Конституції України може здійснюватися в межах, визначених Конституцією України та законом. Законодавчий орган є органом загального бюджетного контролю, який здійснюється на усіх стадіях бюджетного процесу. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль самостійно на пленарних засіданнях, а також через постійні комітети. 2. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 85 Конституції України повноваження Верховної Ради України в бюджетній сфері є досить широкими, а саме: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання. В ч. 1 ст. 109 Кодексу ці повноваження деталізовані. Кожне з повноважень парламенту в бюджетній сфері має контрольний характер, оскільки націлене на вивчення стану дотримання бюджетного законодавства та виконання державного бюджету України. Як представницький орган народу парламент є органом, відповідальним за те, щоб бюджет найбільше відповідав потребам країни з огляду на наявні ресурси. Це призводить до більшої підзвітності і прозорості Уряду, національного консенсусу щодо макроекономічної політики держави. Контроль Верховної Ради України в сфері бюджету має такі основні риси: 1) поєднання парламентського контролю та моніторингу (за результатами інформування); 2) поширюється на всі сфери бюджетних відносин; 3) здійснюється безпосередньо Верховною Радою України, в окремих випадках лише Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, а також опосередковано – через Рахункову палату України; 4) за його результатами Верховна Рада України не може застосовувати заходи впливу за вчинення порушення бюджетного законодавства, передбачені в ст. 117 Кодексу, однак його результати враховуються при розгляді Верховною Радою України у 45-денний строк після закінчення календарного року Звіту про хід і результати виконання Програми діяльності, поданого Кабінетом Міністрів України. Так, відповідно до ст. 228 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”, у разі якщо діяльність Кабінету Міністрів України визнана незадовільною, Верховна Рада за умови додержання вимог ст. 87 Конституції України може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України без додаткового включення цього питання до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради. Порядок розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України врегульований ст. 232 вказаного Закону.3. Повноваження Верховної Ради України в сфері визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період стосуються контролю в сфері формування як прогнозу на наступні за плановим два бюджетних роки, так і бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Згідно з ч. 3 ст. 33 Кодексу Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період (бюджетної резолюції) і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України, а саме ст. 152 Закону “Про Регламент Верховної Ради України” від 10.02.2010 р. №1803. В цей же термін (до 1 квітня року, що передує плановому) Національний банк України подає до парламенту проект кошторису доходів та витрат Національного банку України на наступний рік. А раніше – до 15 березня року, що передує плановому, він подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів прогнозні монетарні показники на наступний рік. Вказані документи Національного банку мають бути використані при складанні проекту закону про Державний бюджет України.У свою чергу прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетних періоди згідно зі ст. 21 Кодексу подається до Верховної Ради України разом з проектом закону про Державний бюджет України. На підставі прийнятого закону про Державний бюджет України він уточнюється та схвалюється Кабінетом Міністрів України. 4. Повноваження парламенту України щодо розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України мають не прямий характер контролю. Контроль націлений на визначення стану додержання Урядом бюджетного законодавства, боргових зобов’язань держави та Основ бюджетної політики на наступний бюджетний рік, схвалених Верховною Радою України при складанні проекту закону про державний бюджет. Контроль за додержанням бюджетного законодавства на першій та другій стадіях бюджетного процесу можна назвати попереднім. Він націлений на попередження порушень бюджетного законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 37 Кодексу Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України (ч. 1 ст. 39 Кодексу). Порядок подання Кабінетом Міністрів України та розгляду Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік врегульований ч. 2 ст. 153 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” від 10.02.2010 р. №1803.5. Внесення змін до закону про Державний бюджет України є виключним повноваженням Верховної Ради України. Підстави внесення змін до закону про Державний бюджет передбачені в Кодексі, проте, згідно з ч. 2 ст. 52, розгляд проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України здійснюється за процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України. Так, до підстав внесення змін до закону про Державний бюджет належать: 1) відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури витрат державного бюджету та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 52 Кодексу); 2) факт перевиконання надходжень державного бюджету, визнаний на підставі офіційних висновків Рахункової палати та Міністерства фінансів України (ст. 53 Кодексу); 3) якщо за результатами квартального звіту про виконання державного бюджету України має місце недоотримання надходжень загального фонду державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків суми, передбаченої розписом Державного бюджету на відповідний період (ст. 54 Кодексу); 4) якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету (ч. 6 ст. 16 Кодексу); 5) якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів (ч. 3 ст. 23 Кодексу).Процедура розгляду змін до закону про Державний бюджет врегульована ст. 160 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” та окремі її особливості – у вказаних статтях Кодексу.6. На третій та четвертій стадіях бюджетного процесу, тобто в процесі виконання закону про Державний бюджет України і при заслуховуванні звітів про виконання державного бюджету України (включаючи звіти головних розпорядників коштів державного бюджету про використання ними бюджетних коштів та результати виконання відповідних бюджетних програм), контроль Верховної Ради України загалом здійснюється на підставі одержання інформації, щомісячних та щоквартальних звітів, заслуховування доповідей та поширюється на досить широке коло правовідносин. Так, місячний звіт про виконання державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Раді України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним (ч. 1 ст. 59 Кодексу). В той же час органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, подається звіт про фактичні надходження податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, місячний звіт про податкову заборгованість, включаючи суми недоїмки та переплат (у галузевому і територіальному розрізі та у розрізі джерел доходів і форм власності) (ч. 3 ст. 59 Кодексу). В свою чергу, не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, Верховній Раді України подаються Державним казначейством України зведені показники звітів про виконання бюджетів, інформація про виконання захищених видатків державного бюджету України, інформація про використання коштів з резервного фонду державного бюджету, інформація про перелік здійснених операцій з державним боргом, інформація про надані державні гарантії (ч. 2 ст. 59 Кодексу). Звіт про бюджетну заборгованість подається не пізніше 1 числа другого місяця, що настає за звітним.Згідно з ч. 4 ст. 24 Кодексу Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою України про витрачання коштів резервного фонду державного бюджету. Верховна Рада України розглядає цей звіт з врахуванням інформації (звіту) про використання коштів з резервного фонду бюджету, яке Державне казначейство готує і подає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Мінфіну та Мінекономіки (Мінфіну Автономної Республіки Крим, фінансовому органу місцевої держадміністрації та виконавчого органу відповідної ради) не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету врегульований Постановою Кабінету Міністрів від 29.03.2002 р. №415. Щоквартальні звіти про виконання Державного бюджету України подаються Державним казначейством України Верховній Раді України, не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу (ст. 60 Кодексу та ст. 161 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”). На стадії виконання бюджету, згідно з ч. 2 ст. 153 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” від 10.02.2010 р. №1803, разом з проектом закону про Державний бюджет на наступний бюджетний рік Кабінетом Міністрів України подається доповідь про хід виконання державного бюджету України поточного року.За результатами такого контролю Верховна Рада України може ініціювати зміни до закону про Державний бюджет та розгляд питання про недовіру Уряду.7. Верховна Рада України розглядає річний звіту про виконання закону про Державний бюджет України – за поданням Кабінету Міністрів України. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України підлягає публічному розгляду та затвердженню з дотриманням процедури, встановленої в ст. 161 та 162 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”. Проте, звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому пленарному засіданні (ч. 5 ст. 31 Кодексу). Оскільки бюджетний процес в Україні розвивається на принципі публічності та прозорості, інформація про виконання державного бюджету України та місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) повинна бути публічною і підлягає обов’язковій публікації не пізніше 1 березня року, що настає за роком звіту в порядку, передбаченому в ст. 28 Кодексу.8. Контроль Верховної Ради України в сфері використання кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, має на меті передусім недопущення перевищення обсягу коштів, визначених законом про Державний бюджет України на таку мету. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу його перевищить, Міністерство фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України (ч. 6 ст. 16 Кодексу).9. Верховна Рада України здійснює контроль за діяльністю Рахункової палати щодо виконання нею повноважень, встановлених законом. Рахункова палата України здійснює контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до державного бюджету України та їх використанням (ст. 98 Конституції України та ч. 2 ст. 26 Кодексу). Зокрема, Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує та подає до Верховної Ради України висновки про виконання закону про Державний бюджет України з оцінкою ефективності управління коштами Державного бюджету, а також пропозиції щодо усунення порушень, виявлених у звітному бюджетному періоді, та вдосконалення бюджетного процесу загалом (ст. 62 Кодексу). Проте деталізовано повноваження Рахункової палати України в бюджетній сфері в ст. 110 Кодексу та Законі України “Про Рахункову палату України” від 11 липня 1996 року №315. Вона здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави, але підпорядкована і підзвітна Верховній Раді України. Окрім того, Верховна Рада України спрямовує діяльність Рахункової палати України на основі підзвітності і підконтрольності Рахункової палати, її Колегії і посадових осіб щодо дотримання ними законності при здійсненні покладених повноважень. Одним з завдань Рахункової палати є регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідувань фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.Питанням контролю Верховної Ради України за Рахунковою палатою присвячена глава 5 Закону України “Про Рахункову палату”. Рахункова палата щорічно, не пізніше 1 грудня, подає Верховній Раді України загальний письмовий звіт про результати виконання доручень Верховної Ради України, проведених перевірок, ревізій та обслідувань, а також про витрати на цю діяльність. Звіт Рахункової палати, затверджений Верховною Радою України, публікується у виданнях Верховної Ради України.В разі виявлення факту незадовільного виконання головними контролерами посадових обов’язків, порушення законодавства або зловживання ними своїм службовим положенням за поданням Колегії Рахункової палати, якщо таке рішення прийнято більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України, вони можуть бути достроково звільнені з посади, крім відставки або звільнення за власним бажанням (ст. 11 Закону України “Про Рахункову палату”).10. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету відіграє основну роль у підготовці для Верховної Ради України матеріалів для реалізації нею компетенції в сфері бюджету, проте наділений і спеціальними повноваженнями в сфері бюджетного контролю. Напрями контрольної діяльності Комітету Верховної Ради України з питань бюджету визначені в ч. 2 ст. 109 Кодексу, проте сфера його діяльності деталізується і на підзаконному рівні. Так, Постановою Верховної Ради України “Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання” від 4 грудня 2007 року №4-VI передбачено, що зазначений комітет здійснює контрольні функції у відповідних сферах з таких питань: державної бюджетної політики та міжбюджетних відносин; державного бюджету України (включно з питаннями доходів, видатків бюджету, контролю за виконанням бюджету); бюджетного процесу; оцінки відповідності законопроектів вимогам Бюджетного кодексу України; діяльності державних фінансових органів; діяльності Рахункової палати.11. У сфері підготовки питань щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та попереднього розгляду проекту закону про Державний бюджет України комітет має ряд повноважень. Так, згідно з ч. 3 ст. 152 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” від 10.02.2010 р. №1861, Комітет Верховної Ради України з питань бюджету узагальнює пропозиції, що надійшли від інших комітетів та народних депутатів, і готує проект постанови Верховної Ради про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Згідно з ч. 2. ст. 154 вказаного Закону від комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, з доповіддю щодо відповідності проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та вимогам Бюджетного кодексу України виступає голова Комітету. Саме до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України, подаються пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України на підставі бюджетних запитів за формою, визначеною Міністерством фінансів України (п. 9 ч. 1 ст. 38 Кодексу). Згідно з ч. 3. ст. 160 Закону “Про Регламент Верховної Ради України” проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України розглядається Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, який готує проект відповідного висновку. Пропозиції про внесення змін до проекту закону про Державний бюджет України розглядаються в порядку, визначеному розділом IV Регламенту Верховної Ради України.12. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету здійснює контроль за додержанням бюджетного законодавства в законотворчій діяльності. До законопроекту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету в поточному бюджетному періоді, суб’єкт права законодавчої ініціативи зобов’язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) (ч. 1 ст. 27 Кодексу). Так, кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом п’яти днів направляється до Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини. В свою чергу Кабінет Міністрів України у двотижневий строк з дня отримання законопроекту подає до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету експертний висновок, підготовлений Міністерством фінансів України за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади (ч. 2 ст. 27 Кодексу). Комітет Верховної Ради України з питань бюджету має право надавати до поданих на розгляд Верховної Ради України законопроектів висновки щодо їх впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини. 13. Попередній розгляд річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України та підготовка проекту рішення щодо цього звіту для розгляду Верховною Радою України є окремими повноваженнями Комітету з питань бюджету. Згідно з ч. 6 ст. 161 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” Комітет Верховної Ради України з питань бюджету спільно з Рахунковою палатою розглядають поданий Кабінетом Міністрів України річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України та готують висновки щодо надходження коштів до державного бюджету України та їх використання протягом 15 днів з дня подання звіту до Верховної Ради. Після затвердження звіту про виконання закону про Державний бюджет Міністерство фінансів України до 20 березня року, що настає за звітним, здійснює публічне представлення звіту про виконання державного бюджету України за попередній бюджетний період, в якому беруть участь уповноважені представники, зокрема, і Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (ч. 5 ст. 28 Кодексу). Проте звіти про проведені таємні видатки попередньо розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, а також Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (ч. 4 ст. 31 Кодексу). 14. До повноважень Комітету Верховної Ради з питань бюджету належить також попередній розгляд інформації Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, інших центральних органів виконавчої влади про стан виконання закону про Державний бюджет України протягом відповідного бюджетного періоду. Так, вказаний Комітет інформується Кабінетом Міністрів про затвердження порядків використання коштів державного бюджету (ч. 7 ст. 20 Кодексу). Так, до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету передається примірник затвердженого розпису Державного бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни, зумовлені внесенням змін до закону про Державний бюджет України. У свою чергу Міністерство фінансів у двотижневий строк після отримання квартального звіту про виконання державного бюджету у поточному бюджетному періоді подає до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету інформацію про виконання текстових статей закону про Державний бюджет (ч. 4 ст. 60 Кодексу).Важливо також відмітити те, що передача бюджетних призначень від одного головного розпорядника бюджетних коштів до іншого головного розпорядника бюджетних коштів у випадку, передбаченому ч. 6 ст. 23 Кодексу, здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Так само, за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, здійснюються: 1) у межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів перерозподіл видатків за бюджетними програмами, а також збільшення видатків розвитку за рахунок зменшення інших видатків (окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету) (ч. 8 ст. 23 Кодексу); 2) перерозподіл видатків державного бюджету на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями (ч. 9 ст. 23 Кодексу); 3) перерозподіл обсягів субвенцій та додаткових дотацій з державного бюджету місцевим бюджетам (крім додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів) між місцевими бюджетами у межах загального обсягу відповідних субвенцій та додаткових дотацій (ч. 6 ст. 108 Кодексу).15. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету здійснює тісну взаємодію з Рахунковою палатою (включаючи попередній розгляд висновків і пропозицій Рахункової палати щодо результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства). Згідно зі ст. 33 Закону України “Про Рахункову палату” Верховна Рада України періодично, але не менш ніж два рази на рік, доручає Комітету Верховної Ради України з питань бюджету здійснювати аналіз підсумків проведених контрольних заходів та виконання доручень, які були дані протягом року Рахунковій палаті, заслуховує у разі необхідності інформацію про проведену роботу, перевірки, ревізії та обслідування, що нею проводяться, і дає оцінку стану її контрольної діяльності у визначених зазначеним Законом сферах.За зверненням комітету Верховної Ради України з питань бюджету, по якому Верховна Рада приймає рішення не менш ніж однією третиною конституційного складу Верховної Ради України, поданим у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України, Рахунковою палатою проводяться планові чи позапланові контрольні заходи (ст. 15 Закону України “Про Рахункову палату”).Узагальнені відомості оперативної інформації, одержані Рахунковою палатою в порядку контролю, подаються Верховній Раді України, її комітетам.Рахункова палата з усіх інших питань, віднесених до її функцій, дає також висновки або письмові відповіді за рішенням Колегії Рахункової палати про прийняття до виконання запиту і підготовку висновку на підставі доручень комітетів Верховної Ради України, оформлених належним чином.16. Важливу роль у здійсненні контролю за дотриманням бюджетного законодавства відіграють постійні комітети Верховної Ради України, які беруть активну участь у розгляді питання щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та проекту закону про Державний бюджет України, а також попередньо розглядають питання про виконання державного бюджету України (включаючи висновки та пропозиції Рахункової палати щодо результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства) у частині, що віднесена до компетенції комітетів. Повноваження комітетів Верховної Ради України визначені передусім Конституцією України, Законом України “Про комітети Верховної Ради України” та Законом України “Про Регламент Верховної Ради України”. Завдання та компетенція комітетів деталізуються в положеннях про комітети, що затверджуються Верховною Радою України.

Як передбачено ст. 14 Закону України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 року №116/95-ВР, контрольна функція комітетів в бюджетній сфері полягає передусім в контролі за виконанням державного бюджету України в частині, що віднесена до предмета їх відання, для забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів у порядку, встановленому законом, а також у взаємодії з Рахунковою палатою. Згідно з ст. 27 вказаного Закону комітети у бюджетному процесі:

1) мають право виступу на парламентських слуханнях з питань бюджетної політики, на внесення пропозицій до постанови про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

2) зобов’язані при підготовці проекту закону про Державний бюджет України на перше читання до 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує плановому, розглянути проект закону про Державний бюджет України, сформувати свої пропозиції, передати їх до профільного комітету та призначити своїх представників для роботи в ньому;

3) мають право на виступ свого представника при обговоренні питання під час розгляду проекту закону про Державний бюджет України в першому читанні;

4) мають право готувати і попередньо розглядати питання щодо контролю за виконанням та звіту про виконання державного бюджету України з питань, віднесених до предмета відання комітету.

Згідно зі ст. 6 Закону України “Про Рахункову палату” вона перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за результатами перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків державного бюджету.

Комітети мають право ухвалювати висновки і рекомендації, а також, згідно з ст. 25 Закону України “Про комітети Верховної Ради України”, мають право виступу представника від комітету на пленарному засіданні при розгляді Верховною Радою України, зокрема, питання щодо: 1) відповідальності Кабінету Міністрів України та прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів України; 2) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Стаття 110.

1. Рахункова палата є постійно діючим органом фінансового контролю, правовий статус якого закріплено ст. 98 Конституції України та Законом України “Про Рахункову палату” від 11 липня 1996 р. №315/96-ВР із наступними змінами і доповненнями. Відповідно до Конституції України Рахункова палата від імені Верховної Ради України здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням. У Регламенті Верховної Ради України (ст. 161) (затверджений Законом України від 10.02.2010 р. №1861-VІ) зазначається, що контроль за виконанням державного бюджету України здійснює Верховна Рада як безпосередньо, так і через Рахункову палату. У даному випадку під “контролем за виконанням державного бюджету України” розуміється проведення контрольних заходів як за надходженням коштів до державного бюджету України, так і за їх використанням. На жаль, на сьогодні, ще не внесено доповнень до нормативно-правових актів, що визначають правові основи діяльності Рахункової палати, її статус, повноваження, функції тощо. Так, ні в Законі України “Про Рахункову палату”, ні в Стандарті Рахункової палати “Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів” (затверджений постановою Колегії Рахункової палати від 27.12.2004 р. №28-6) чітко не визначено повноваження цієї інституції щодо здійснення контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України. Лише у новій редакції Бюджетного кодексу України (2010 р.) ідеться про таку функцію.

2. Такий напрям діяльності Рахункової палати, як контроль у бюджетному процесі, полягає у здійсненні контрольних заходів за надходженням та використанням коштів Державного бюджету України, відображений у її завданнях та передбачає здійснення контролю за: фінансуванням загальнодержавних програм у частині, що стосується використання коштів державного бюджету України, законністю й ефективністю використання фінансових ресурсів, що виділяються з державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм; витрачанням коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету України, поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, витрачанням коштів цільових фондів (за дорученням Верховної Ради України); використанням за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів (за дорученням комітетів Верховної Ради України); фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України (за дорученням Верховної Ради України та її комітетів).

Крім цього, Рахункова палата перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України. Наприклад, одночасно з прийняттям рішення про включення до порядку денного сесії Верховної Ради питання про відкликання з посади Голови Верховної Ради України, Верховною Радою України дається доручення Рахунковій палаті провести фінансову перевірку виконання кошторису Верховної Ради в поточному році. В свою чергу, Голова Верховної Ради України готує письмовий звіт про свою роботу та про виконання кошторису Верховної Ради в поточному році. Цей звіт та висновок Рахункової палати надаються народним депутатам не пізніше як за два дні до розгляду питання на пленарному засіданні.Рахункова палата України спільно з Комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання бюджету, розглядають поданий Кабінетом Міністрів України річний звіт про виконання Закону про Державний бюджет України та готують висновки щодо надходження коштів до державного бюджету України та їх використання протягом 15 днів з дня подання звіту до Верховної Ради (ст. 161 Регламенту Верховної Ради України).Рахункова палата проводить: оперативний контроль за використанням коштів державного бюджету України за звітний період; комплексні ревізії і тематичні перевірки по окремих розділах і статтях Державного бюджету України, в тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів; аудит ефективності використання бюджетних коштів.При здійсненні контролю за використанням коштів державного бюджету України (проведенні перевірок та ревізій) головною метою Рахункової палати є встановлення стану справ щодо використання коштів державного бюджету України, загальнодержавних цільових фондів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів, трансфертів, що надаються з державного бюджету місцевим бюджетам, інших державних коштів, пов’язаних з державним бюджетом України, та його оцінка з точки зору законності, ефективності і доцільності, а також надання пропозицій щодо усунення порушень чинного законодавства України. Предметом такої перевірки, ревізії є: по-перше, порядок використання коштів державного бюджету України, загальнодержавних цільових фондів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів, інших державних коштів, пов’язаних з державним бюджетом України, по-друге, рух вказаних коштів, по-третє, нормативно-правові акти, розпорядчі та інші документи, пов’язані з діяльністю учасників бюджетного процесу в цій сфері.

У ст. 16 Закону України “Про Рахункову палату” визначено об’єкти, на які поширюються повноваження Рахункової палати України. Це – Верховна Рада України, органи виконавчої влади, в тому числі їх апарати, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи і установи, створені згідно з законодавством України. Також до об’єктів, що перевіряються, відповідно до положень Закону України “Про Рахункову палату” віднесено місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їх спілки, асоціації та інші об'єднання, незалежно від форм власності, об'єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України. У Стандарті Рахункової палати “Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів”( п. 1.5) більш деталізовано об'єкти перевірки, ревізії Рахункової палати: апарат Верховної Ради України, Секретаріат Президента України, Державне управління справами, Секретаріат Кабінету Міністрів України, апарат Ради національної безпеки і оборони України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Національний банк України, уповноважені банки та інші фінансові установи, що здійснюють обслуговування коштів державного бюджету України, апарати Конституційного, Верховного та Вищого господарського судів України, інші судові органи, центральні органи виконавчої влади, апарат Генеральної прокуратури України, інші правоохоронні та контрольні органи України, Вища рада юстиції, Центральна виборча комісія, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в частині використання ними коштів державного бюджету України, а також інші юридичні особи, незалежно від форм власності, в разі отримання ними коштів державного бюджету України, кредитів під гарантію держави, громадські організації, а також загальнодержавні цільові фонди, інші об’єкти в тій частині їхньої діяльності, яка стосується використання коштів державного бюджету України.

Основними критеріями контролю за використанням коштів державного бюджету України є: законність використання коштів, відповідність видатків встановленим нормативам, доцільність, цільове та ефективне використання коштів. Перевірка законності передбачає визначення відповідності фінансової роботи підприємства, установи, організації, державного органу чинним нормативно-правовим актам. Перевірка доцільності передбачає визначення потреби, необхідності у використанні коштів. Кошти повинні використовуватися за цільовим призначенням, тобто відповідно до мети, на досягнення якої вони виділялися. Ефективність визначається такими критеріями: продуктивність, результативність, економність.

Здійснюючи контроль за надходженням коштів до державного бюджету України, метою перевірки Рахункової палати є: оцінка стану та результативності виконання повноважень органами державної влади щодо планування, забезпечення повноти і своєчасності надходження відповідних платежів до Державного бюджету. Предметом такої перевірки є: нормативно-правові акти і організаційно-розпорядчі документи в частині регламентації порядку надходження та справляння відповідних платежів, прогнозування та планування їх обсягів; бухгалтерська та податкова звітність, первинні документи щодо нарахування та сплати платежів; матеріали перевірок органів, які відповідно до чинного законодавства відповідають за справляння (стягнення) платежів; тощо. До кола об’єктів, що перевіряються, відповідно до положень Закону України “Про Рахункову палату”, належать: Міністерство фінансів України (оцінюється ефективність планування надходжень до державного бюджету на відповідний рік та в процесі внесення змін до закону про Державний бюджет України в частині доходів протягом року; аналізується взаємодія з відповідними суб’єктами щодо планування надходжень до державного бюджету, методичне забезпечення процесу планування надходжень та стан моніторингу надходжень, інше); Державна податкова адміністрація України та інші органи державної податкової служби (оцінюється стан організації обліку платників відповідних платежів; аналізується здійснення моніторингу надходжень від відповідних платежів у розрізі областей та підприємств, повнота нарахування та своєчасність сплати до державного бюджету України платежів, наявність податкового боргу та правомірність його списання; оцінюється здійснення контролю за повнотою нарахування та своєчасністю сплати до державного бюджету України відповідних платежів, відображення результатів контрольно-перевірочної роботи у звітності; проводиться вибірковий аналіз актів документальних перевірок суб’єктів господарювання – платників відповідних платежів, стан претензійної роботи, виконання повноважень органів державної податкової служби щодо забезпечення повноти нарахування та своєчасності сплати відповідних платежів тощо); інші державні органи. Під час перевірки надходжень до державного бюджету України використовуються такі критерії ефективності як: обґрунтованість – ступінь відповідності планових показників надходжень їх фактичним надходженням; повнота і своєчасність – стан нарахування та надходження до державного бюджету України платежів; ефективність управлінських рішень – забезпечення органами державної влади виконання своїх повноважень щодо справляння відповідних платежів, дотримання вимог законодавства та послідовності рішень в процесі їх справляння; стабільність та узгодженість нормативно-правових актів з питань справляння відповідних платежів – відповідність норм і положень законів з питань оподаткування іншим нормативно-правовим актам.

Загальними рекомендаціями з проведення аудиту ефективності використання державних коштів (затверджені постановою Колегії Рахункової палати від 12.07.2006 р. №18-4) визначені основні правила, процедури, вимоги і рекомендації щодо організації та проведення аудиту ефективності використання державних коштів. Завданнями аудиту ефективності є визначення продуктивності (співвідношення між випуском продукції, наданням послуг та іншими результатами діяльності розпорядника або одержувача коштів Державного бюджету України та використаними на їх виробництво матеріальними, фінансовими та трудовими ресурсами), результативності (ступінь відповідності фактичних результатів діяльності розпорядника або одержувача бюджетних коштів запланованим результатам) та економності (досягнення розпорядником або одержувачем запланованих результатів за рахунок використання найменшого обсягу бюджетних коштів або досягнення найкращого результату за рахунок використання заданого обсягу бюджетних коштів) використання державних коштів. За результатами перевірки оцінка ефективності використання бюджетних коштів може бути зроблена на підставі оцінки як усіх вказаних елементів у комплексі, так і кожного окремо, або лише одного з них.

Підконтрольними суб’єктами щодо яких проводиться аудит ефективності є міністерства, відомства, підприємства, установи і організації, які одержують кошти з державного бюджету України. Під час проведення аудиту ефективності Рахункова палата приділяє увагу оцінці різних аспектів результатів використання державних коштів.

Предметом аудиту є діяльність державних органів та розпорядників бюджетних коштів з приводу використання коштів державного бюджету України, отриманих для виконання покладених на них завдань та функцій, чи реалізації програм.

Процес проведення аудиту ефективності складається з таких етапів:

1) планування (вибір об’єкта аудиту та напряму витрачання бюджетних коштів, попереднє вивчення об’єкта аудиту, визначення цілей, масштабу аудиту, вибір критеріїв та визначення підходів до його проведення, підготовка програми аудиту);

2) проведення аудиту (збір інформації і фактичних даних для отримання аудиторських доказів, розробка таких доказів, оформлення та систематизація документів з аудиту, підготовка попередніх висновків та рекомендацій за результатами проведення аудиту);

3) складання звітності;

4) здійснення контролю за виконанням рекомендацій.

Рахункова палата здійснює перевірки ефективності використання бюджетних коштів, що виділені на виконання державних функцій; окремими міністерствами, відомствами, бюджетними установами при виконанні покладених на них функцій і реалізації завдань; в окремих сферах чи видах діяльності, що здійснюються декількома міністерствами, відомствами, бюджетними установами, інше.

3. Структурними підрозділами Рахункової палати, які забезпечують виконання покладених на неї завдань, є її територіальні представництва. З метою забезпечення виконання вимог ст. 11 Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів” від 19.09.2000 р. №1074, Кабінет Міністрів України постановив (постанова “Питання створення територіальних представництв Рахункової палати” від 18.11.2004 р. №1577 ), що територіальні представництва Рахункової палати утворено як структурні підрозділи її апарату в регіонах: Донецькій та Луганській областях (м. Донецьк); Дніпропетровській та Запорізькій областях (м. Дніпропетровськ); Харківській, Сумській та Полтавській областях (м. Харків); Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (м. Одеса); Автономній Республіці Крим (м. Сімферополь); Черкаській, Чернігівській та Кіровоградській областях (м. Черкаси); Вінницькій, Житомирській та Хмельницькій областях (м. Вінниця); Львівській, Волинській, Рівненській та Тернопільській областях (м. Львів); Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій областях (м. Івано-Франківськ); м. Києві та Київській області (м. Київ).

Відповідно до Положення про територіальне управління Рахункової палати (затверджено наказом голови Рахункової палати від 28.07.2004 р. №78) територіальне управління Рахункової палати (далі – Управління) в межах завдань, функцій та повноважень, визначених Законом України “Про Рахункову палату”, здійснює контроль за використанням коштів державного бюджету України, цільових бюджетних та позабюджетних фондів установами, організаціями, підприємствами, розташованими на території Автономної Республіки Крим, областей, у містах Києві та Севастополі, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування цих територій. Основною функцією Управління є контрольна. Так, Управління здійснює контроль: за виконанням державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів державного бюджету України в регіонах; за повнотою та своєчасністю руху коштів державного бюджету України, цільових бюджетних та державних позабюджетних фондів в органах Державного казначейства України, уповноважених в банках та в інших фінансово-кредитних установах і організаціях; за використанням коштів державного бюджету України в регіонах, передбачених на виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, затверджених Верховною Радою України; за використанням міжбюджетних трансфертів, які надаються з державного бюджету України місцевим бюджетам, та проведення аналізу міжбюджетних відносин. Крім цього, Управління проводить контрольні заходи щодо використання коштів державного бюджету України, цільових бюджетних та державних позабюджетних фондів розпорядниками та одержувачами коштів державного бюджету України, які знаходяться на відповідній території, з точки зору законності, ефективності та доцільності.

4. До повноважень Рахункової палати віднесено і здійснення контролю за утворенням, обслуговуванням і погашенням державного боргу України як внутрішнього, так і зовнішнього.

У Конституції України (ст. 92) зазначається, що виключно законами України встановлюються порядок утворення і погашення внутрішнього і зовнішнього боргу. Нині лише частково врегульовано механізм утворення внутрішнього державного боргу в Законі України “Про державний внутрішній борг України” від 16.09.1992 р. № 2604-ХП. Окремі питання щодо порядку здійснення державних запозичень та їх використання визначаються щорічно у законах України про Державний бюджет України, а також у нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України.

Рахункова палата України аналізує стан державного боргу України, витрати на його погашення та обслуговування (дотримання показників, схеми розрахунків, витрати з обслуговування і погашення державного боргу, видатки на управління та інші зобов’язання з державного боргу); контролює законність договорів, раціональне використання кредитів і позик, які отримує Україна від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій; здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням державного бюджету України за поквартальним розподілом видатків з обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України; перевіряє ефективність розміщення централізованих валютних і фінансово-кредитних ресурсів, які надаються на поворотній основі з обов'язковим інформуванням Верховної Ради України про результати перевірки.

Здійснюючи контроль за утворенням, обслуговуванням і погашенням державного боргу України, Рахункова палата перевіряє своєчасність, доцільність отримання кредитів та позик, законність, ефективність їх використання та використання за цільовим призначенням. Перевірка ефективності передбачає оцінку фінансової віддачі від вкладення державних ресурсів там, де вона передбачається.

Об’єктами, щодо яких проводяться перевірки, ревізії Рахунковою палатою, у цьому випадку є: Кабінет Міністрів України, який обслуговує державний борг України (перевіряється: доцільність, законність прийняття рішення про випуск державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей (ст. 20 Закону України “Про Кабінет Міністрів України”); правильність визначення умов здійснення державних запозичень, у тому числі щодо виду, валюти, строків та відсоткової ставки державного запозичення (ст. 16 Кодексу); законність надання державних гарантій для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання - резидентів України виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України; правильність визначення розміру та виду майнового забезпечення у разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії, суб’єктам господарювання, у розпорядженні яких є майно державної або комунальної власності (ст. 17 Кодексу); Державне казначейство України (перевіряється законність, своєчасність погашення та обслуговування державного боргу в національній та іноземній валюті); Міністерство фінансів України (перевірка проводиться щодо законності: здійснення правочинів з державним боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов’язань за умови дотримання граничного обсягу державного боргу на кінець бюджетного періоду (ст. 16 Кодексу); здійснення на відкритих аукціонах продаж права вимоги погашення простроченої більше трьох років заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 17 Кодексу), тощо.

Крім цього Рахункова палата здійснює перевірку:

1) планування державних запозичень (що передбачає: перевірку відповідності змін планових обсягів запозичень розмірам дефіциту державного бюджету, а також витратам з погашення державного боргу; здійснення аналізу структури запозичень щодо відповідності цілям та завданням політики обмеження боргової залежності держави, зокрема зовнішньої, визначених Стратегією економічного та соціального розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004–2015 роки (Указ Президента України від 28.04.2004 р. №493, тощо);

2) стану виконання закону про Державний бюджет України на відповідний рік щодо державних запозичень, тобто проводить аналіз: доцільності змін обсягів державних запозичень; відповідності фактичних показників державних запозичень та витрат з погашення державного боргу показникам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік; дотримання чинного законодавства при здійсненні заміщення одних джерел фінансування запозичень іншими тощо;

3) руху коштів від державних запозичень та напрямів їх використання (проводить перевірку надходження коштів від державних внутрішніх запозичень, зовнішніх запозичень, що поступають як до загального, так і до спеціального фонду державного бюджету, і відповідно порядок витрачання цих коштів тощо).

Враховуючи особливий правовий статус, Рахункова палата здійснює оцінку впливу державних запозичень на економіку та державний бюджет України, тобто оцінює вплив державних запозичень на економічний розвиток, на виконання державного бюджету України, на стан державного боргу, та робить відповідні висновки.

Якщо мали місце позики міжнародних фінансових організацій, то Рахункова палата аналізує стан використання коштів цих позик для реалізації проектів та стан розрахунків за такими позиками. Крім цього, вона оцінює виконання Стратегій допомоги Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку та Європейським банком реконструкції та розвитку, використання позик та виконання проектів, що передбачає проведення перевірки використання позик Міжнародного банку реконструкції та розвитку на реалізацію системних, інвестиційних проектів.

5. У межах наданих повноважень Рахункова палата здійснює контроль за ефективністю управління коштами державного бюджету України.

При здійсненні контролю за ефективністю управління коштами державного бюджету України Рахункова палата перевіряє своєчасність, законність, результативність та обґрунтованість прийняття управлінських рішень стосовно коштів державного бюджету Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, іншими державними органами, головними розпорядниками бюджетних коштів та іншими уповноваженими на те суб’єктами. Перевіряючи своєчасність прийняття управлінських рішень, Рахункова палата звертає увагу на: те, щоб таке рішення забезпечило досягнення поставленої мети; своєчасність трактування та роз’яснення застосування окремих положень нормативних актів відповідними об’єктами; своєчасність вжиття заходів щодо надходження у повному об’ємі коштів до бюджету, належного їх розподілу та перерозподілу; своєчасність виконання покладених на відповідні суб’єкти функцій тощо. Будь-яке управлінське рішення повинно бути законним, тобто таким, що не суперечить чинному законодавству, та результативним – спрямованим на досягнення очікуваного результату. Рахункова палата перевіряє, чи є управлінське рішення обґрунтованим таким, що дозволяє ефективно, економічно використовувати бюджетні кошти тощо. Крім цього, Рахункова палата здійснює перевірку ефективності управлінського рішення з питання формування бюджету, витрачання бюджетних коштів, ефективності механізму фінансування того чи іншого напряму використання коштів Державного бюджету України.

Основним завданням Державного казначейства України є безпосереднє управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються. Враховуючи це, контроль ефективності управління коштами державного бюджету України Державним казначейством України виділено в якості окремої функції Рахункової палати. До основних завдань Рахункової палати при проведенні перевірки, ревізії в органах Державного казначейства України слід віднести перевірку: законності, своєчасності та повноти виконання державного бюджету України; ефективності управління бюджетними коштами; законності, обґрунтованості та ефективності проведення взаємозаліків, операцій з казначейськими векселями та іншими цінними паперами; дотримання Конституції України, актів чинного законодавства України з питань бюджету, закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, при прийнятті та виданні нормативних, адміністративних, розпорядчих, інших актів та відомчих документів (наказів, інструкцій, положень, вказівок, інструктивних листів тощо) з питань організації виконання положень закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та конкретних бюджетних призначень, передбачених цим законом; правильності відображення фінансових операцій у бухгалтерському обліку; реєстраційних рахунків та рахунків розпорядників коштів державного бюджету України тощо.

Для забезпечення здійснення Рахунковою палатою контролю за управлінням коштами державного бюджету України Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України повинні подавати Рахунковій палаті зведену фінансову звітність про виконання державного бюджету України у повному обсязі та у строки, передбачені для складання цієї звітності; оперативну інформацію про хід виконання державного бюджету України за доходами і видатками відповідно до встановлених форм. У свою чергу, головні розпорядники коштів державного бюджету України повинні надавати Рахунковій палаті зведену фінансову звітність про виконання кошторису видатків.

6. До повноважень Рахункової палати України Бюджетним кодексом України віднесено і здійснення контролю за використанням коштів місцевих бюджетів у частині трансфертів, які надаються з державного бюджету. Законодавство закріплює право місцевих бюджетів на отримання міжбюджетних трансфертів з державного бюджету України. Бюджетний кодекс України навіть вказує на відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції. Необхідно відмітити, що Закон України “Про Рахункову палату”, визначаючи її завдання та повноваження, не вказує ці об’єкти контролю, обмежуючись загальним правилом “здійснення контролю за витрачанням бюджетних коштів”. Вважаємо за необхідне законодавчо закріпити положення про те, що одним із завдань Рахункової палати є контроль за законністю і своєчасністю руху коштів, що виділяються з державного бюджету України бюджетам нижчого рівня у вигляді міжбюджетних трансфертів та інших форм бюджетного регулювання доходної частини цих бюджетів.

Відповідно до ст. 143 Конституції України органам місцевого самоврядування можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, які називаються делегованими повноваженнями. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” (від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР із наступними змінами і доповненнями) визначає делеговані повноваження органів місцевого самоврядування. Здійснення повноважень органів виконавчої влади фінансується у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету України. Кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядування цих повноважень, щороку передбачаються в законі України про Державний бюджет України. Так, Кабінет Міністрів України при внесенні на розгляд Верховної Ради України проектів законів про надання органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади одночасно подає пропозиції про фінансування здійснення таких повноважень у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих загальнодержавних податків, а також передачі в комунальну власність чи в користування органів місцевого самоврядування відповідних об'єктів державної власності.

Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Так, в Законі України “Про Кабінет Міністрів України” від 21.12.2006 р. №514-У), зазначається, що Кабінет Міністрів України в порядку, визначеному Законом, компенсує витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті України. Отже, здійснення контролю за ефективністю, доцільністю та законністю використання таких коштів покладено на Рахункову палату.

Контроль у бюджетному процесі щодо використання коштів місцевих бюджетів у частині трансфертів, які надаються з державного бюджету, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування здійснюють і територіальні управління Рахункової палати. Відповідно, основним завданням Рахункової палати та її територіальних управлінь в цьому випадку є здійснення перевірок використання таких коштів за цільовим призначенням, ефективність їх використання, встановлення фактичного дотримання положень рішень органів місцевого самоврядування про бюджет положенням закону України про Державний бюджет України на поточний рік.

Контролю підлягають саме міжбюджетні трансферти, спрямовані з державного бюджету України місцевим бюджетам; управління ними, розподіл між місцевими бюджетами; нормативно-правові акти та інші документи, що регламентують їх використання, прийняті місцевими органами виконавчої влади і місцевого самоврядування з питань, що підлягають перевірці; дані статистичної і фінансової звітності, інша інформація стосовно їх спрямування та використання. Під час проведення контролю виявляються розбіжності між потребою у коштах на здійснення цільових видатків у бюджетній сфері, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, обрахованою місцевими фінансовими органами та Міністерством фінансів України, проводиться вибірковий аналіз причин таких розбіжностей; аналізуються пропозиції, надані місцевими радами та державними адміністраціями центральним органам виконавчої влади щодо повноти забезпечення та використання цільових коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів тощо.

7. Одним із завдань Рахункової палати є регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій. Таку функцію Рахункової палати слід назвати інформаційною. Вона реалізується на основі контрольних заходів і аналітичної роботи. Закон України “Про Рахункову палату” не містить положення, яке б вказувало на основні моменти підготовки, проведення та підбиття підсумків контрольних заходів. У Стандарті Рахункової палати наявні окремі пункти, які стосуються кожного етапу контрольних заходів, у тому числі і щодо підготовки звіту за результатами контрольних заходів.

Рахункова палата систематично аналізує підсумки планових і поточних контрольних заходів, узагальнює та досліджує причини та наслідки виявлених відхилень і порушень у процесі формування доходів і витрачання коштів державного бюджету України тощо.

За підсумками проведених перевірок і ревізій складаються звіти, за достовірність яких відповідні посадові особи Рахункової палати несуть персональну відповідальність.

Відповідно до законодавства, Рахункова палата за встановленими формами щоквартально подає Верховній Раді України оперативний звіт про хід виконання державного бюджету України, в якому наводяться фактичні відомості про формування доходів і проведені витрати у порівнянні з показниками, затвердженими законом про Державний бюджет України поточного року і показниками за відповідний період або квартал попереднього року.

З метою забезпечення своєчасного надходження і обробки інформації, необхідної для складання звіту про виконання державного бюджету України, Рахунковою палатою за погодженням з Кабінетом Міністрів України вводиться обов'язкова фінансова звітність усіх центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій перед Рахунковою палатою. Рішення про конкретні терміни виконання і форми зазначеної звітності приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Рахункової палати. Аналіз оперативної інформації, одержаної в порядку контролю, проводиться Рахунковою палатою, і узагальнені відомості подаються Верховній Раді України, її комітетам та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України висновки Рахункової палати, інші письмові матеріали, пов'язані з розглядом на пленарному засіданні Верховної Ради звіту чи інформації Голови Рахункової палати України, надаються народним депутатам не пізніше як за три дні до дня розгляду питання.

Стаття 111.

1. Контрольні повноваження Міністерства фінансів України визначені у Бюджетному кодексі України та Положенні про Міністерство фінансів України (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837). Так, Міністерство фінансів України є одним із основних учасників бюджетного процесу та наділене повноваженнями щодо здійсненню контролю за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного, так і місцевих бюджетів.

Під час складання проектів бюджетів, тобто на першій стадії бюджетного процесу, контрольні повноваження Міністерства фінансів України полягають у перевірці дотримання бюджетного законодавства у процесі розроблення проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, загального рівня доходів та видатків бюджету і кредитування бюджету та надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету України та індикативних прогнозних показників державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди (ст. 32 Кодексу). Крім цього, Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України аналізує бюджетні запити головних розпорядників бюджетних коштів з точки зору їх відповідності бюджетному законодавству.

Повноваження з контролю за дотриманням бюджетного законодавства реалізуються Міністерством фінансів України і під час погодження визначених у Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (затверджений постановою Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002 р. із наступними змінами і доповненнями) кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду і штатних розписів окремих установ, наприклад Секретаріату Кабінету Міністрів України за відповідними бюджетними програмами, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій тощо.

Повноваження безпосередньо Міністерства фінансів України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства стосовно місцевих бюджетів деталізовано лише на першій стадії бюджетного процесу. Так, під час складання проектів місцевих бюджетів, Міністерство фінансів України отримує інформацію, яка стосується обсягу міжбюджетних трансфертів, що подається Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами відповідних рад. Аналіз п. 5 Положення про Міністерство фінансів України, в якому йдеться про документи, що мають подавати Міністерству фінансів України учасники бюджетного процесу (головні розпорядники коштів місцевих бюджетів, органи місцевого самоврядування – інформацію, документи і матеріали, необхідні для складення проекту Державного бюджету України, прогнозних показників зведеного бюджету України та аналізу виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи держави; органи місцевого самоврядування, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації – інформацію про здійснені запозичення, в тому числі надходження від розміщення облігацій місцевих позик та надходжень від укладених договорів про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах), дозволяє зробити висновок, що проводиться їх перевірка на відповідність бюджетному законодавству.

На другій стадії бюджетного процесу – під час розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України представляє проект закону про Державний бюджет України на пленарному засіданні Верховної Ради України, виявляє неточності в розрахунках прогнозів доходів та фінансування бюджету. Наявність таких повноважень сприяє належному здійсненню контролю Міністерством фінансів України за дотриманням бюджетного законодавства.

На другій і третій стадіях бюджетного процесу Міністерство фінансів України практично не здійснює контрольні повноваження стосовно місцевих бюджетів. Цими повноваженнями наділені місцеві фінансові органи.

Контрольна функція Міністерства фінансів України реалізується і при внесенні змін до закону про Державний бюджет України, оскільки цей орган готує і подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до Державного бюджету України.

Певні контрольні повноваження з контролю за дотриманням бюджетного законодавства має Міністерство фінансів України під час виконання бюджету: здійснює загальну організацію та управління виконанням державного бюджету України, а це означає, що цей державний орган контролює як надходження коштів до бюджету, так і їх витрачання. Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.

Щороку, у межах своєї компетенції, Міністерство фінансів України після прийняття Державного бюджету України перевіряє правильність складання і затвердження кошторисів і планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів (Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (п. 42), Положення про Міністерство фінансів України (п. 2 підпункт 34)).

Міністерство фінансів України відповідно до покладених на нього завдань готує експертні висновки щодо визначення вартісної величини впливу законопроектів на дохідну чи видаткову частини бюджетів та вносить пропозиції щодо доцільності їх прийняття, можливості та строку набрання чинності; проводить державну експертизу проектів, фінансування яких здійснюється за рахунок кредитів, що залучаються державою або під державні гарантії.

Міністерство фінансів України здійснює в межах своїх повноважень контроль за виконанням бюджетів, оскільки воно має право одержувати інформацію, документи і матеріали, передбачені у п. 5 Положення про Міністерство фінансів України, з аналізу яких робить висновок про дотримання бюджетного законодавства відповідними учасниками бюджетного процесу. Контролюючи виконання закону про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України проводить щомісячну оцінку відповідності прогнозу надходжень показникам, встановленим державним бюджетом України.

На четвертій стадії бюджетного процесу контроль Міністерства фінансів України за дотриманням бюджетного законодавства полягає в тому, що воно, отримуючи звіт про виконання державного бюджету України та інші фінансові звіти за встановленими правилами та формами (ст. 59, 60 Кодексу), здійснює їх перевірку з метою встановлення відповідності бюджетному законодавству, повноти і достовірності інформації, що в них міститься.

Міністерство фінансів України контролює і здійснення запозичень до місцевих бюджетів. Відповідно до покладених на цей орган завдань, він подає в установленому порядку висновки про відповідність проекту рішення про здійснення запозичень до місцевих бюджетів чи іншої операції вимогам, установленим бюджетним законодавством, забезпечує ведення загального реєстру запозичень до місцевих бюджетів. Цей контроль може бути попереднім (здійснюється перевірка певних документів до початку отримання запозичень) та поточним (шляхом отримання інформації для ведення реєстру запозичень до місцевих бюджетів). Так, у разі необхідності здійснення запозичень до місцевих бюджетів, Міністерство фінансів України протягом 20 днів після отримання інформації та відповідних документів від Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради про наміри здійснити запозичення або реструктуризацію боргових зобов'язань за ним, розглядає їх, і проводить перевірку відповідності обсягу видатків на обслуговування місцевого боргу межам, установленим законом. Якщо виявлено невідповідність рішення міської ради про здійснення запозичення чи проведення іншої операції вимогам, установленим бюджетним законодавством, Міністерство фінансів звертається у встановленому порядку до суду для визнання такого рішення незаконним (Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №207 від 24.12.2003 р.).

2. Міністерство фінансів України забезпечує реалізацію єдиної державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Так, Міністерство фінансів України забезпечує розроблення та затверджує в установленому порядку певні документи, що стосуються бухгалтерського обліку, зокрема національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, плани рахунків та інструкції про їх застосування підприємствами, установами і організаціями (крім банків і бюджетних установ), типові форми реєстрів бухгалтерського обліку і фінансової звітності, методичні рекомендації та інші нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємств, установ і організацій (крім банків і бюджетних установ), що сприяє належному проведенню контролю за дотриманням бюджетного законодавства Державним казначейством України. На Міністерство фінансів України покладається обов’язок роз’яснювати певні бюджетні норми, що сприяє забезпеченню єдиної державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Наприклад, з метою дотримання бюджетного законодавства постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 р. №1414 “Про заходи щодо організації бюджетного процесу у 2010 році” на Міністерство фінансів України покладено функцію надання роз’яснення щодо застосування цієї постанови.

Міністерство фінансів України удосконалює методи фінансового та бюджетного планування, фінансування, а також звітності та системи контролю за витрачанням бюджетних коштів.

Реформування системи державного внутрішнього фінансового контролю, як відмічається у Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на період до 2017 року (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.05.2005 р. №158 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.10.2008 р. №1347-р)) передбачає утворення в Міністерстві фінансів України підрозділу з питань реформування системи державного внутрішнього фінансового контролю та оцінки ефективності систем внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, спрямування та координації централізованого внутрішнього аудиту; створення Міністерством фінансів та Головним контрольно-ревізійним управлінням України єдиної бази даних внутрішнього аудиту в органах державного і комунального секторів. Це також сприятиме і ефективності проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Окрім цього, Міністерство фінансів України щорічно виконує координаційну функцію у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, оскільки цей державний орган координує та спрямовує діяльність органів виконавчої влади, уповноважених на проведення такого контролю. Зокрема, Міністерство фінансів України погоджує проект плану основних напрямів контрольно-ревізійної роботи органів державної контрольно-ревізійної служби, щомісяця від Головного контрольно-ревізійного управління України отримує звіти про проведення контрольних заходів.

Як зазначається у Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2007 р. №662) обов'язки щодо координації питань у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету, здійснення у межах своїх повноважень контролю за додержанням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу щодо головного розпорядника коштів, до яких вказаним документом віднесено і суб’єктів, які уповноважені здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства (Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України та інші), покладаються на заступників Міністра фінансів України відповідно до розподілу функціональних повноважень та департамент, на який покладені функції головного розпорядника коштів згідно з Положенням про структурний підрозділ Міністерства фінансів України.

Міністерство фінансів України визначає основні організаційно-методичні засади та дає оцінку функціонуванню систем внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, якщо інше не передбачено законодавством.

З метою забезпечення законності формування та використання фінансових і матеріальних ресурсів структурними підрозділами Міністерства фінансів України, місцевими фінансовими органами та підприємствами, установами і організаціями, що належать до сфери його управління; дотримання принципів економності, доцільності та ефективності при плануванні і виконанні бюджетних програм Міністерства, відповідальними за супроводження яких є структурні підрозділи центрального апарату Міністерства та розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня; аналізу виконання управлінських рішень, виявлення фактів невиконання (неналежного виконання) управлінських рішень, оцінки їх негативного впливу та можливих наслідків для об’єкта контролю; ухвалення за результатами контролю управлінських рішень, спрямованих на оптимізацію або скасування попередніх управлінських рішень, та подальший контроль за їх виконанням, Міністерство фінансів України здійснює внутрішній контроль у формах внутрішнього фінансового контролю та внутрішнього адміністративного аудиту. Предметом контролю є: управлінське рішення, порядок його ухвалення та виконання структурними підрозділами Міністерства, підприємствами, установами та організаціями, які належать до сфери управління Міністерства і є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, з питань правильності, доцільності та ефективності використання бюджетних коштів або ефективності системи управління. Метою оцінки внутрішнього фінансового контролю є дослідження рівня досягнення підконтрольним суб’єктом таких цілей: усі рішення керівництва ухвалюються в межах власних повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства; налагоджено контроль за їх дотриманням; усі фінансово-господарські операції здійснюються за погодженням із керівництвом; усі фінансово-господарські операції достовірно і у повному обсязі фіксуються в бухгалтерському обліку; доступ до коштів і матеріальних цінностей можливий лише за погодженням з керівництвом; фактична наявність активів відповідає відомостям бухгалтерського обліку, забезпечується їх належне зберігання (Положення про порядок здійснення внутрішнього контролю в Міністерстві фінансів України, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 11.06.2004 р. №383).

3. Місцеві фінансові органи, реалізуючи повноваження з контролю за дотриманням бюджетного законодавства, на будь-якому етапі складання та розгляду місцевих бюджетів здійснюють перевірку й аналіз бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів (коштів місцевих бюджетів), усувають розбіжності, які існують, тобто контролюють дотримання Інструкції з підготовки бюджетних запитів, та перевіряють пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, які подають виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі.

Щороку, в межах своєї компетенції, місцеві фінансові органи, після прийняття відповідних бюджетів, перевіряють правильність складання і затвердження кошторисів і планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів (Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (п. 42)). Під час виконання місцевого бюджету місцеві фінансові органи перевіряють розпис, за яким виконується місцевий бюджет, забезпечують відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

На третій стадії бюджетного процесу формою контролю місцевих фінансових органів є й проведення перевірки проекту запропонованих змін до рішення про місцевий бюджет, результатом якої є оформлення офіційного висновку про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду відповідного бюджету для ухвалення відповідною радою рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет.

На четвертій стадії бюджетного процесу, тобто при підготовці та розгляді звіту про виконання місцевого бюджету, контроль місцевих фінансових органів за дотриманням бюджетного законодавства полягає в тому, що вони, отримуючи звіти про виконання відповідних бюджетів та інші фінансові звіти за встановленими правилами та формами, здійснюють їх перевірку з метою встановлення відповідності бюджетному законодавству, повноти й достовірності інформації, що в них міститься.

4. Міністерство фінансів України та місцеві фінансові органи у встановленому законодавством порядку одержують від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, банків та інших фінансових установ усіх форм власності пояснення, матеріали та інформацію з питань, що виникають під час складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів та звітування про їх виконання.

Так, Міністерство фінансів відповідно до покладених на нього завдань (п. 5 Положення про Міністерство фінансів України) має право одержувати: в установленому порядку від головних розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для складання проекту Державного бюджету, прогнозних показників зведеного бюджету України та аналізу виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи держави; в установленому порядку матеріали з питань надходження і використання коштів державних цільових фондів, їх кошториси та звіти; від центральних і місцевих органів виконавчої влади, розпорядників бюджетних коштів інформацію про здійснення внутрішнього фінансового контролю і внутрішнього аудиту; від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності дані, необхідні для здійснення контролю за раціональним і цільовим використанням бюджетних коштів; в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; щомісяця в установленому порядку від Головного контрольно-ревізійного управління України звіти про проведення контрольних заходів; від органів місцевого самоврядування, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій інформацію про здійснені запозичення, в тому числі надходження від розміщення облігацій місцевих позик та надходжень від укладених договорів про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах; інше.

Місцеві фінансові органи також одержують в установленому порядку від інших структурних підрозділів відповідно обласної, Київської та Севастопольської міської, районних держадміністрацій, виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад тощо, територіальних органів Державного казначейства, органів державної податкової служби, інших державних органів, підприємств, установ і організацій усіх форм власності інформацію, матеріали та інші документи, необхідні для складання проекту відповідного місцевого бюджету та аналізу його виконання. У випадку виявлення порушень у бюджетному процесі місцеві фінансові органи, в межах наданих повноважень, мають право вимагати пояснення від відповідних суб’єктів та вживати заходів до порушників, наприклад, призупиняти бюджетні асигнування.

Стаття 112.

1. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються Бюджетним кодексом України та Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Завдання Державного казначейства України, в тому числі при здійсненні контролю за дотриманням бюджетного законодавства, визначені ст. 43 Кодексу та Положенням про Державне казначейство України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. №1232.

Усі надходження бюджету та витрати бюджету обліковуються у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників (ч. 4 ст. 56 Кодексу). При веденні бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного та місцевих бюджетів органи Державного казначейства України здійснюють контроль за дотриманням:

— вимог щодо ведення бухгалтерського обліку;

— порядку та термінів відкриття (закриття) рахунків в органах Державного казначейства України.

Державне казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень державного та місцевих бюджетів України (ч. 2 ст. 45 та ч. 2 ст. 78 Кодексу).

Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання державного бюджету України органи Державного казначейства України здійснюють у порядку, встановленому Державним казначейством України, відповідно до ч. 2 ст. 56 та ч. 9 цієї статті Кодексу. У бухгалтерському обліку відображаються всі активи та зобов'язання держави.

Надходження бюджету та витрати бюджету відображаються на рахунках у хронологічному порядку відповідно до встановленої законодавством процедури. Усі бухгалтерські записи підтверджуються документально (ч. 5 ст. 56 Кодексу).

З метою забезпечення ведення бухгалтерського обліку органи Державного казначейства України відкривають та закривають рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджетів.

Порядок відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства України затверджено наказом Державного казначейства України від 02.12.2002 р. №221, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.12.2002 р. за №976/7264 (далі – Наказ №221).

Зазначений Порядок регламентує взаємовідносини між органами Державного казначейства України і розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, відокремленими структурними підрозділами розпорядників бюджетних коштів та підприємствами, установами, організаціями, а також органами, які здійснюють контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджетів, та органами місцевого самоврядування в процесі відкриття (закриття) рахунків.

Порядок закриття після закінчення бюджетного періоду рахунків, відкритих у поточному бюджетному періоді для виконання бюджетів, визначений ст. 57 Кодексу.

Порядок ведення бухгалтерського обліку бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за погодженням з Міністерством фінансів України (ч. 2 ст. 56, ч. 2 та 9 ст. 78 Кодексу).

При складанні фінансової звітності та звітності про виконання бюджетів органи Державного казначейства України здійснюють контроль щодо:

— достовірності включених даних до звітів про виконання державного бюджету (місцевого бюджету), річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), а також дотримання порядку та термінів подання таких звітів;

— дотримання встановлених вимог до складання звітності про виконання бюджетів;

— дотримання встановлених порядку та термінів подання фінансової і бюджетної звітності бюджетних установ, а також подання такої звітності у повному обсязі;

— відповідності даних, наведених у фінансовій і бюджетній звітності бюджетних установ, даним бухгалтерського обліку.

Звітність про виконання державного бюджету України (кошторисів бюджетних установ) включає фінансову та бюджетну звітність.

Бюджетна звітність відображає стан виконання бюджету, містить інформацію в розрізі бюджетної класифікації. Форми бюджетної звітності бюджетних установ і органів Державного казначейства України та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України (ч. 1 ст. 58 Кодексу).

Зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюється Державним казначейством України. Державне казначейство України забезпечує достовірність інформації про виконання Державного бюджету України (ч. 1 та 2 ст. 58 Кодексу).

Звітність про виконання державного та місцевих бюджетів подається Державним казначейством України відповідно до вимог Кодексу (ст. 58-61, 80).

Бюджетна звітність (місячні, квартальні, річні звіти) складається органами Державного казначейства України за формами та в порядку, встановленому Державним казначейством України, за погодженням з Міністерством фінансів України (ч. 1 ст. 58 та ч. 2 ст. 80 Кодексу) на підставі даних бухгалтерського обліку Державного казначейства України та даних розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.

Фінансова звітність бюджетних установ складається згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та за формами, що затверджуються Міністерством фінансів України (ч. 1 ст. 58 Кодексу).

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку в державному секторі 101 “Подання фінансової звітності” (наказ Міністерства фінансів України від 28.12.2009 р. №1541, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.01.2010 р. за №103/17398) затверджені форми фінансової звітності: Баланс; Звіт про фінансові результати; Звіт про рух грошових коштів; Звіт про власний капітал; Примітки до фінансової звітності, які будуть складатися суб’єктами державного сектора (Державним казначейством України, розпорядниками бюджетних коштів та фондами загальнообов’язкового державного соціального та пенсійного страхування).

Розпорядники та одержувачі бюджетних коштів подають фінансову звітність за встановленими формами органам Державного казначейства та місцевим фінансовим органам відповідно з урахуванням вимог Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419.

Єдині вимоги до складання фінансової звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів визначені Порядком складання фінансової звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 25.05.2010 р. №164, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.06.2010 р. за №385/17680.

Дані фінансової звітності розпорядників та одержувачів бюджетних коштів перевіряються в частині відповідності аналогічним даним, відображеним в бухгалтерському обліку органів Державного казначейства України.

Усі примірники фінансової звітності розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, а також зведена фінансова звітність головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, до сфери управління яких належать розпорядники бюджетних коштів, у тому числі в інших областях, до подачі розпорядникам вищого рівня або іншим користувачам повинні бути перевірені і завізовані відповідним органом Державного казначейства України, засвідчені підписом, печаткою або штампом на кожній сторінці всіх форм фінансової звітності та додатків до Пояснювальної записки.

Віза органу Державного казначейства України засвідчує, що фінансова звітність розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів складена відповідно до вимог законодавства і підлягає консолідації у зведеній фінансовій звітності розпорядників бюджетних коштів.

2. Органи Державного казначейства України у процесі виконання дохідної частини бюджетів здійснюють відповідні контрольні дії. Контроль проводиться на стадії зарахування, повернення помилково та надмірно зарахованих платежів, розмежування надходжень між рівнями бюджетів та фондами, при наданні дотації вирівнювання місцевим бюджетам та перерахуванні міжбюджетних трансфертів, а також при перерахуванні коштів одержувачам.

Контрольні повноваження органів Державного казначейства в процесі обслуговування бюджетів за доходами визначені Порядком казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями, затвердженим наказом Державного казначейства України від 19.12.2000 р. №131 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.01.2001 р. за №67/5258 (далі – Наказ №131), та Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 04.11.2002 р. №205 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.11.2002 р. за №919/7207 (далі – Наказ №205).

Державне казначейство України та його територіальні органи при веденні бухгалтерського обліку виконання бюджетів за доходами повинні забезпечити облік надходжень відповідно до закону України про Державний бюджет України на відповідний рік у розрізі кодів класифікації доходів бюджету.

Система обслуговування бюджетів за доходами ґрунтується на комплексі операцій, що проводяться органами Державного казначейства. Залежно від послідовності здійснення операцій з бюджетними надходженнями діяльність органів Державного казначейства України щодо обслуговування бюджетів за доходами охоплює такі основні напрями роботи:

– відкриття та забезпечення належного функціонування рахунків для зарахування надходжень до бюджетів і державних цільових фондів;

– зарахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів на рахунки за надходженнями, відкриті в органах Державного казначейства;

– повернення надмірно та помилково сплачених до бюджетів платежів, відшкодування платникам податку на додану вартість;

– розподіл платежів за нормативами, визначеними Бюджетним кодексом, законом про державний бюджет та рішеннями рад про місцеві бюджети, перерахування за належністю розподілених коштів;

– ведення бухгалтерського обліку доходів державного та місцевих бюджетів відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів;

– формування звітів та іншої інформації про виконання дохідної частини відповідних бюджетів, надання її органам, які здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів до бюджетів.

Відкриття бюджетних рахунків для зарахування надходжень до бюджетів здійснюється Державним казначейством України з використанням засобів програмного забезпечення відповідно до Наказу №221.

Відкриттю рахунків передує розробка Державним казначейством України відповідних алгоритмів, які чітко встановлюють належність того чи іншого виду надходжень:

— до конкретного бюджету та/або фонду, їх розподіл між ними;

— до адміністратора податків і зборів, території тощо.

Органи казначейства на основі інформації податкових органів про перелік платежів, які справляються на певних територіях щорічно на початок бюджетного року, відкривають рахунки для зарахування надходжень до бюджетів.

Для кожного бюджету відкриваються бюджетні рахунки для зарахування надходжень у розрізі всіх видів платежів, що можуть надходити до цих бюджетів у відповідному бюджетному році. Перелік відкритих рахунків доводиться відповідними органами казначейства до територіальних органів державної податкової служби.

Рахунки для зарахування платежів до бюджету відкриваються на балансі Головних управлінь Державного казначейства України та Державного казначейства України (центральний апарат). Зазначені рахунки відкриваються в розрізі кодів бюджетної класифікації та територій.

Попередній та поточний контроль бюджетних повноважень також здійснюється органами Держказначейства і при поверненні надходжень та відшкодуванні податків згідно з законодавством.

Державне казначейство України відповідно до вимог Бюджетного кодексу України за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету (ч. 2 ст. 45 та ч. 2 ст. 78 Кодексу).

Порядок повернення платниками помилково або надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) регламентується наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 р. за №226, а взаємодія органів Державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно сплачених податків, зборів – спільним наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.02.2005 р. №58/78/22, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2005 р. за №247/10527.

3. У ході виконання державного бюджету за видатками Державним казначейством України здійснюється контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету (ч. 2 ст. 47 Кодексу).

Основні вимоги до складання, розгляду, затвердження та до виконання кошторисів бюджетних установ визначені Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. №228 (далі – постанова №228).

Відповідно до п. 43 постанови №228 для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах, планах асигнувань загального фонду бюджету, планах надання кредитів із загального фонду бюджету, планах спеціального фонду, планах використання бюджетних коштів, помісячних планах використання бюджетних коштів розпорядників, асигнуванням, затвердженим розписами відповідних бюджетів, органи Державного казначейства проводять реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів, помісячних планів використання бюджетних коштів розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи також в межах асигнувань, затверджених планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів, за наявності витягу, доведеного органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати відповідним органам Державного казначейства дані про розподіл показників зведених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Органи Державного казначейства здійснюють контроль за відповідністю розподілу показників зведених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів даним казначейського обліку.

У разі невідповідності кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів витягу, отриманому від відповідних органів Державного казначейства, розпорядники повинні перезатвердити зазначені документи згідно з витягом.

Контрольні повноваження органів Державного казначейства України в процесі обслуговування державного бюджету за видатками визначені Порядком обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету, затвердженим наказом Державного казначейства України від 25.04.2004 р. №89 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.06.2004 р. за №716/9315 (далі – Наказ №89).

До початку бюджетного року головні розпорядники та розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня визначають мережу розпорядників коштів бюджету нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів за територіями і подають її до Державного казначейства України та Головних управлінь Державного казначейства України.

Органи державного казначейства перевіряють подану інформацію на відповідність даним Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та вносять до єдиної бази даних мережі розпорядників та одержувачів коштів Державного бюджету.

Державне казначейство України перевіряє розподіл показників зведених кошторисів, планів асигнувань загального фонду державного бюджету, планів спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ і відповідних видатків), планів надання кредитів із загального фонду державного бюджету та спеціального фонду на відповідність даним мережі, показникам річного розпису державного бюджету, обсягам залишків відкритих з початку року асигнувань, правильність застосування економічної класифікації видатків бюджету (щодо одержувачів бюджетних коштів здійснюється перевірка наявних кодів економічної класифікації видатків бюджету його статусу). У разі невідповідності зазначені документи повертаються головному розпоряднику на доопрацювання (п. 3.2 Наказу №89).

Також Державним казначейством звіряються кошториси, плани асигнувань загального та спеціального фонду Державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), а також плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів з даними бухгалтерського обліку показників. У разі невідповідності даних зазначених документів даним бухгалтерського обліку орган Державного казначейства повертає зазначені документи на доопрацювання розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів з метою приведення зазначених документів у відповідність до даних розпису (п. 3.5 Наказу №89).

При виконанні місцевих бюджетів за видатками органами Державного казначейства також здійснюється контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету (ст. 78 Кодексу). При цьому здійснюється контроль за відповідністю даних про мережу з переліком розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, що безпосередньо обслуговуються у відповідному органі Державного казначейства.

Порядок складання, затвердження та подання мережі розпорядників коштів місцевих бюджетів усіх рівнів і основні вимоги до неї затверджено наказом Міністерства фінансів України 14.05.2010 р. №263, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.06.2010 р. за №384/17679. Цей Порядок визначає загальні процедури зі складання, затвердження та подання органам Державного казначейства мережі розпорядників коштів місцевих бюджетів усіх рівнів та основні вимоги до неї.

Органи Державного казначейства України здійснюють перевірку відповідності даних про мережу з переліком розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, що безпосередньо обслуговуються у відповідному органі Державного казначейства України, та даними Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

Контрольні повноваження органів Державного казначейства України в процесі обслуговування місцевих бюджетів за видатками визначені Наказом №205.

Після затвердження місцевих бюджетів фінансові органи та/або міські (міст районного значення), сільські, селищні ради або їх виконавчі органи складають річний розпис доходів місцевих бюджетів та помісячний розпис доходів загального фонду місцевих бюджетів, розпис фінансування місцевих бюджетів та помісячний розпис фінансування загального фонду місцевих бюджетів, розпис асигнувань місцевих бюджетів та помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевих бюджетів направляють органам Державного казначейства України у визначені чинним законодавством терміни. Органи Державного казначейства України реєструють їх на відповідних рахунках, відкритих за групами рахунків позабалансового обліку.

У разі якщо розпис місцевого бюджету не відповідає встановленим бюджетним призначенням, орган Державного казначейства України повертає його фінансовому органу та/або міським (міст районного значення), сільським, селищним радам або їх виконавчим органам на доопрацювання з супровідним листом, який містить обґрунтування щодо причини повернення.

Головні розпорядники коштів протягом трьох робочих днів після отримання витягу з річного розпису асигнувань з місцевих бюджетів подають органам Державного казначейства України, в яких вони обслуговуються, розподіл показників зведених кошторисів, зведення показників спеціального фонду кошторису, розподіл показників зведених планів асигнувань із загального фонду місцевих бюджетів, розподіл показників зведених планів надання кредитів із загального фонду місцевих бюджетів, розподіл показників зведених планів спеціального фонду місцевих бюджетів (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків) у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів коштів відповідно до мережі на паперових та електронних носіях за формами, визначеними нормативно-правовими актами України. Органи Державного казначейства України перевіряють зазначені документи на відповідність даним мережі, обсягам виділених з початку року асигнувань, правильність застосування економічної класифікації видатків бюджету (щодо одержувачів бюджетних коштів здійснюється перевірка наявних кодів економічної класифікації видатків бюджету його статусу). Розпорядники, які не мають підвідомчих установ, подають кошторис та план асигнувань із загального фонду місцевих бюджетів, складені за формою та у порядку, визначеному нормативно-правовими актами України, протягом п'яти робочих днів після затвердження зазначених документів.

Органи Державного казначейства України здійснюють контроль за відповідністю загальних сум, указаних у зазначених документах, сумам, зазначеним у річному розписі асигнувань місцевих бюджетів. У разі невідповідності зазначені документи повертаються розпорядникам та/або одержувачам бюджетних коштів на доопрацювання.

4. Державне казначейство України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) (ч. 5 ст. 48 Кодексу).

Відповідно до встановлених повноважень Державне казначейство України здійснює контроль за наявністю асигнувань для взяття зобов'язань та відповідністю взятих зобов'язань певним асигнуванням за їх економічними характеристиками.

З метою забезпечення здійснення контролю органами Державного казначейства України при прийнятті зобов'язань розпорядниками і одержувачами коштів державного та місцевих бюджетів наказом Державного казначейства від 09.08.2004 р. №136 затверджено Порядок обліку зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.08.2004 р. за №1068/9667 (далі – Наказ №136).

Відповідно до вимог Наказу №136 органи Державного казначейства України звіряють подані розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів Реєстри зобов’язань (фінансових зобов’язань) та підтвердні документи на предмет відповідності даних, включених до Реєстрів.

Органи Державного казначейства України не реєструють:

а) зобов’язання при:

– відсутності документів, які підтверджують факт взяття зобов’язання;

– невідповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми;

– неподанні або поданні неповного пакету підтвердних документів щодо проведення процедур закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти;

– недотриманні розпорядниками бюджетних коштів бюджетних повноважень та обмежень, які вводяться законодавчими та іншими нормативно-правовими актами;

– недотриманні вимог щодо оформлення поданих документів;

б) фінансові зобов’язання при:

– відсутності відповідного бюджетного зобов’язання, відображеного у бухгалтерському обліку виконання державного та місцевих бюджетів;

– відсутності документів, які підтверджують факт взяття фінансового зобов’язання;

– недотриманні вимог щодо оформлення поданих документів;

– невідповідності фінансового зобов’язання відповідному бюджетному зобов'язанню, відображеному в бухгалтерському обліку виконання державного та місцевих бюджетів;

– недотримання розпорядниками бюджетних коштів бюджетних повноважень та обмежень, які вводяться законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

У таких випадках органи Державного казначейства України повідомляють відповідних розпорядників про відмову в реєстрації зобов’язань та/або фінансових зобов’язань у письмовій формі.

Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до ч. 6 ст. 48 Кодексу) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку (ст. 48 Кодексу).

5. Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю платежів взятим бюджетним зобов'язанням та відповідним бюджетним асигнуванням (ст. 49 Кодексу).

Органи Державного казначейства України здійснюють платежі на підставі платіжних доручень за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у разі наявності в обліку відповідного зобов'язання та фінансового зобов'язання в межах залишків відкритих асигнувань (коштів).

Контрольні повноваження органів Державного казначейства України щодо перевірки та виконання платіжних доручень визначені Наказами №89 та №205.

Державне казначейство України на етапі проведення платежу здійснює контроль за наявністю:

– відповідного бюджетного зобов'язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання бюджету;

– затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (в разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

– відповідних бюджетних асигнувань у розпорядників бюджетних коштів.

Крім того, подані розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів платіжні доручення перевіряються органами Державного казначейства України щодо наявності всіх необхідних реквізитів, відповідності підписів відповідальних посадових осіб і відбитка печатки установи зразкам.

Платіжне доручення не приймається до виконання у разі:

– неправильного заповнення реквізитів, якщо не заповнено хоча б один з реквізитів;

– відсутності в обліку органів Державного казначейства України відповідних зобов'язань та фінансових зобов'язань;

– невідповідності платежу зареєстрованим зобов'язанням та фінансовим зобов'язанням;

– невідповідності зазначеного коду економічної класифікації видатків економічній характеристиці платежу;

– обмеження здійснення видатків, що встановлюється нормативно-правовими актами;

– накладення арешту на кошти, що перебувають на відповідному рахунку розпорядника;

– надходження до органів Державного казначейства України відповідного рішення уповноваженого органу за результатами розгляду скарги щодо застосування процедури закупівель та/або копії позовної заяви стосовно порушень процедур закупівель, рішень, дій або бездіяльності замовника;

– відсутності або недостатності невикористаних відкритих асигнувань загального та спеціального фондів бюджету (крім власних надходжень) розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів та відсутності або недостатності коштів (у частині власних надходжень) на відповідних рахунках бюджетних установ та організацій;

– перевищення показників, затверджених у кошторисах, планах асигнувань загального фонду бюджету (за винятком надання кредитів з державного бюджету України), планах спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), планах надання кредитів із загального фонду бюджету, планах використання бюджетних коштів розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів;

– неподання документів, що підтверджують отримання товарів, робіт/послуг за договорами, згідно з умовами яких було здійснене авансування.

Платіжне доручення, не прийняте до виконання у зв'язку із зазначеними причинами, не пізніше наступного робочого дня повертається без виконання органами Державного казначейства України розпорядникам (одержувачам) бюджетних коштів, від яких воно надійшло, разом з відмовою у прийнятті до виконання платіжних доручень у письмовій формі.

Здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов'язань, за відсутності підтвердних документів чи при включенні до платіжних документів недостовірної інформації, а також безпідставна відмова у проведенні платежу органами Державного казначейства України є порушенням бюджетного законодавства.

Недотримання учасником бюджетного процесу норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, встановлених Бюджетним кодексом України та іншим бюджетним законодавством, є бюджетним правопорушенням (ст. 116 Кодексу). У разі виявлення такого бюджетного правопорушення органами Державного казначейства застосовуються заходи, передбачені законодавством.

Заходи впливу, що вживаються до учасників бюджетного процесу при порушенні ними бюджетного законодавства, визначені ст. 117 Кодексу.

Державне казначейство України в межах своїх повноважень забезпечує організацію і координацію діяльності головних бухгалтерів бюджетних установ та контроль за виконанням ними своїх повноважень.

Завдання та функціональні обов'язки бухгалтерських служб, повноваження керівника бухгалтерської служби у бюджетних установах – головного бухгалтера та вимоги щодо його професійно-кваліфікаційного рівня визначаються Кабінетом Міністрів України.

Призначення та звільнення головного бухгалтера бюджетної установи здійснюються відповідно до законодавства про працю з урахуванням типових професійно-кваліфікаційних характеристик головного бухгалтера бюджетної установи, затверджених Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 56 Кодексу).

Стаття 113.

1. Відповідна стаття Бюджетного кодексу визначає повноваження органів державної контрольно-ревізійної служби (далі – ДКРС) в частині, що стосується сфери контролю за дотриманням бюджетного законодавства. При цьому під терміном повноваження необхідно розуміти сукупність прав та обов’язків на здійснення такого контролю (ч. 3 ст. 19 Кодексу).

У ст. 113 Кодексу деталізовано напрями, за якими здійснюється контроль з питань дотримання бюджетного законодавства.

При цьому, порівняно з минулою редакцією Бюджетного кодексу, чинна редакція передбачає нові напрями контролю та вносить ряд уточнень до раніше визначених. Зокрема, тепер органи ДКРС мають право контролювати цільове використання та своєчасне повернення кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії. Раніше це право поширювалося лише на кредити, одержані під гарантії Кабінету Міністрів України.

Зокрема, новими напрямами контролю для органів ДКРС, які визначені Бюджетним кодексом, стали:

1) достовірність визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників;

2) відповідність взятих бюджетних зобов’язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі);

3) внутрішній контроль та внутрішній аудит у розпорядників бюджетних коштів.

При цьому, що стосується перших двох напрямів, то органи ДКРС і раніше мали право на здійснення такого контролю. Однак це було можливим не на підставі Бюджетного кодексу, а на підставі ст. 2 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Що стосується третього наведеного напряму, то він є принципово новим для органів служби. Раніше Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” передбачав право перевіряти функціонування лише системи внутрішнього контролю (про сутність понять внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту дивитись коментарі до ст. 26 Кодексу).

Крім цього, коли відповідно до попередньої редакції Бюджетного кодексу органи ДКРС здійснювали контроль за порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів, то тепер, згідно з чинною редакцією Кодексу, крім зазначеного органи ДКРС також контролюють правильність складання фінансової звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання, інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету.

Визначення в ст. 113 Кодексу саме такого переліку напрямів контролю обумовлюється правилами формування та виконання бюджету, що визначені іншими статтями цього Кодексу. Крім цього, деякі його статті визначають окремі особливості здійснення контролю.

Зокрема, ч. 2 ст. 19 Кодексу передбачає, що контроль за дотриманням бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу. Тобто, на стадії складання проектів бюджетів; розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет); виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет); підготовки та розгляду звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього (ч. 1 ст. 19 Кодексу).

Відповідно до п. 49 ст. 2 Кодексу контроль за дотриманням бюджетного законодавства є складовою управління бюджетними коштами, який разом з іншими діями учасників бюджетного процесу спрямований на досягнення цілей, завдань і конкретних результатів своєї діяльності та забезпечення ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства включає в себе також оцінку ефективності бюджетних програм, що передбачає заходи з моніторингу, аналізу та контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів. Оцінка ефективності бюджетних програм здійснюється на підставі аналізу результативних показників бюджетних програм, а також іншої інформації, що міститься у бюджетних запитах, кошторисах, паспортах бюджетних програм, звітах про виконання кошторисів та звітах про виконання паспортів бюджетних програм (ч. 6 ст. 20 Кодексу).

Надане органам ДКРС повноваження на здійснення контролю за станом внутрішнього контролю обумовлюється необхідністю контролювати виконання розпорядниками бюджетних коштів визначеного п. 9 ч. 5 ст. 22 Кодексу обов’язку здійснювати внутрішній контроль за діяльністю розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів. Такі ж повноваження з організації системи внутрішнього контролю надані розпорядникам бюджетних коштів і ст. 26 Кодексу.

Аналогічно повноваження органів ДКРС на здійснення контролю за відповідністю взятих бюджетних зобов’язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням обумовлюється визначеним в ст. 48 Кодексу обмеженням щодо взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Стаття 26 визначає, що саме має забезпечувати контроль за дотриманням бюджетного законодавства:

1) оцінку управління бюджетними коштами (включаючи проведення державного фінансового аудиту);

2) правильність ведення бухгалтерського обліку та достовірність фінансової і бюджетної звітності;

3) досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень;

4) проведення аналізу та оцінки стану фінансової і господарської діяльності розпорядників бюджетних коштів;

5) запобігання порушенням бюджетного законодавства та забезпечення інтересів держави у процесі управління об'єктами державної власності;

6) обґрунтованість планування надходжень і витрат бюджету.

І нарешті, ст. 116, 117 Кодексу визначають детальний перелік порушень бюджетного законодавства та заходи впливу, які вживаються до порушників. Саме виявлення наявності чи відсутності таких правопорушень і повинен забезпечити контроль за дотриманням бюджетного законодавства та оперативно відреагувати на ці факти з метою недопущення їх у майбутньому.

2. Реалізація напрямів контролю за дотриманням бюджетного законодавства, що відповідно до ч. 1 ст. 113 Кодексу віднесено до повноважень органів ДКРС, здійснюється під час проведення державного фінансового контролю.

Організація та порядок здійснення державного фінансового контролю визначені базовим для органів ДКРС Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”. Відповідно до цього Закону державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення:

- державного фінансового аудиту,

- перевірки державних закупівель,

- інспектування.

Кожен з напрямів контролю, що визначені у ст. 113 Кодексу (наприклад, цільове використання і своєчасне повернення кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії), може бути включений до програми (переліку питань, що будуть перевірені) державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель чи ревізії на відповідному підприємстві, установі чи організації.

Водночас кожен з видів державного фінансового контролю має свою мету та особливості.

Так, державний фінансовий аудит полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.

Для контролю за використанням бюджетних коштів застосовуються такі форми аудиту, як аудит виконання бюджетних програм та аудит діяльності бюджетних установ. Вимоги до проведення зазначених аудитів визначені Порядком проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.04 р. №1017, та Порядком проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2004 р. №1777.

При здійсненні аудиту діяльності суб'єктів господарювання (здійснюється відповідно до Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2006 р. №361) та аудиту окремих господарських операцій (здійснюється відповідно до Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. №506) також в обов’язковому порядку досліджується використання бюджетних коштів, але у випадку їх отримання відповідними об’єктами контролю.

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Інспектування проводиться відповідно до вимог Порядку проведення інспектування державною контрольною ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 р. №550.

На перший погляд важко помітити різницю між аудитом та інспектуванням. Водночас, насправді, така різниця дуже суттєва – вона полягає у меті та предметі дослідження цих різновидів контролю. Зокрема, метою аудиту є встановлення реального стану справ щодо ефективності управління об’єктом контролю. Тобто, предметом аудиту є система менеджменту, а пропозиції з покращення системи управління та діяльності об’єкта контролю є кінцевим результатом аудиту, що складається у формі звіту.

Метою ж ревізії є перевірка на предмет наявності порушень законодавства та встановлення винних осіб, що їх допустили. При цьому, предметом дослідження для ревізії є фінансово-господарська діяльність, тобто сукупність рішень, дій та операцій, які об’єкт контролю приймає та здійснює в частині володіння, використання та розпорядження фінансовими ресурсами, необоротними та іншими активами. Матеріали ревізії, представлені у формі акту, реалізовуються шляхом передачі до правоохоронних органів та вжиття заходів із забезпечення притягнення винних осіб до відповідальності.

Перевірка державних закупівель полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі та проводиться на всіх стадіях державних закупівель. Порядок проведення перевірок державних закупівель органами державної контрольно-ревізійної служби, затверджений наказом ГоловКРУ від 26.06.2007 р. №136. Відповідний різновид контролю за метою та предметом дослідження близький до інспектування, однак обмежується лише сферою закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти.

Принциповою відмінністю перевірки державних закупівель від ревізії є те, що перевірка з цього питання може проводитись на всіх стадіях державних закупівель, навіть ще до розкриття тендерних пропозицій та здійснення видатків. Ревізія ж, на відміну від перевірки державних закупівель, ретроспективна форма контролю, тобто проводиться після здійснення фінансово-господарської операції.

3. Частина 2 ст. 4 Кодексу передбачає, що бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Про таку перевагу Бюджетного кодексу необхідно пам’ятати при застосуванні положень інших законодавчих та нормативно-правових актів, що визначають окремі повноваження органів ДКРС.

Зокрема, більш широко основні правові засади діяльності державної контрольно-ревізійної служби визначено Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (далі – Закон). При цьому, Закон деталізує повноваження органів ДКРС на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, які визначені Бюджетним кодексом.

Так, головним завданням ДКРС є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектора економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. Права і обов’язки органів ДКРС визначені ст. 8, 9, 10 Закону.

Повноваження Головного контрольно-ревізійного управління України (центрального органу в системі органів ДКРС), окрім Закону, визначені також Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 р. №884.

При цьому ряд повноважень щодо здійснення контролю органам ДКРС надано також іншими законодавчими та нормативними актами.

Так, відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні», Головне контрольно-ревізійне управління України здійснює державний контроль за використанням політичними партіями коштів, виділених з Державного бюджету України на фінансування їхньої статутної діяльності.

Відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Головне контрольно-ревізійного управління України забезпечує участь своїх представників в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного фонду. Крім цього, до повноважень органів державної контрольно-ревізійної служби цим Законом віднесено також контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності шляхом проведення аналізу законності та оцінки ефективності виконання суб'єктами управління визначених обов'язків відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 42 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. №228, ГоловКРУ у межах своєї компетенції після прийняття відповідних бюджетів перевіряє правильність складання і затвердження кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів.

Указом Президента України від 23.07.1998 р. №817/98 «Про деякі заходи із дерегулювання підприємницької діяльності» ДКРС в межах компетенції надано право проводити перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до Порядку проведення внутрішньої контрольно-ревізійної роботи в системі центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.2010 р. №2, органи ДКРС здійснюють координацію та методичне забезпечення проведення внутрішньої контрольно-ревізійної роботи в системі міністерств та інших центральних органах виконавчої влади, а також контроль за її проведенням.

4. Частиною. 2 ст. 113 Кодексу передбачено, що Головне контрольно-ревізійне управління України щомісячно надає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Міністерству фінансів України звіти про узагальнені результати контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Такі звіти надаються у вигляді аналітично-статистичного збірника про результати діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби в останній день відповідного місяця наростаючим підсумком. У цьому збірнику міститься узагальнена інформація про результати контрольних заходів, проведених органами ДКРС за відповідний період (виявлені порушення, інформація про стан їх усунення, надані пропозицій щодо зміцнення фінансово-бюджетної дисципліни у відповідній сфері), інформація про проведені заходи у сфері регулювання внутрішнього фінансового контролю, розробки нормативно-правових актів та інші результати діяльності органів ДКРС.

Стаття 114.

1. У Концепції реформування місцевих бюджетів (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. №308), зазначається, що місцеві бюджети є вагомою складовою бюджетної системи країни, тому здійснення Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами контролю за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу сприятиме збалансованості бюджетної системи, фінансовій безпеці в цілому.

Контрольна діяльність рад дає змогу представницьким органам безпосередньо брати участь у вирішенні основних питань у сфері бюджету. Згідно зі ст. 138 Конституції України до відання Автономної Республіки Крим належить розроблення, затвердження, виконання бюджету на основі єдиної податкової і бюджетної політики України. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначені Конституцією Автономної Республіки Крим (прийнята на 2-й сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21.10.1998 р.), в якій зазначається, що вона забезпечує контроль за виконанням Конституції Автономної Республіки Крим і нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та здійснює контроль за виконанням бюджету Автономної Республіки Крим (ст. 26).

Важливим повноваженням Верховної Ради Автономної Республіки Крим з контролю за дотриманням бюджетного законодавства є проведення контролю за виконанням рішення про бюджет Автономної Республіки Крим, який може здійснюватися нею самостійно, шляхом розгляду квартальних рішень і звітів про виконання місцевого бюджету, або через постійно діючий республіканський орган контролю, Рахункову палату Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Правові основи діяльності, статус, функції та повноваження цієї інституції визначені у Положенні “Про Рахункову палату Верховної Ради Автономної Республіки Крим” (затверджено постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 17.03.1999 р. №393-2/99, в редакції постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19.05.2005 р. №. 1314-4/05). Рахункова палата Верховної Ради Автономної Республіки Крим при формуванні планів своєї роботи враховує пропозиції Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Крім цього, позапланові контрольні перевірки проводяться Рахунковою палатою Верховної Ради Автономної Республіки Крим за рішенням її колегії на підставі постанов і рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, доручень Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Отже можна констатувати, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим має змогу всебічно контролювати виконання рішення про місцевий бюджет.

Повноваження Рахункової палати Верховної Ради Автономної Республіки Крим поширюються на Верховну Раду Автономної Республіки Крим і її апарат, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим і його апарат, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, підприємства, установи, організації в частині використання коштів бюджету.

Завданнями Рахункової палати Верховної Ради Автономної Республіки Крим є: організація і здійснення контролю в цілому за використанням коштів бюджету Автономної Республіки Крим (далі – бюджет АРК); здійснення контролю за дотриманням законності й своєчасністю руху коштів бюджету АРК, а також коштів республіканських бюджетних фондів, створених Верховною Радою Автономної Республіки Крим (далі – фонди); аналіз виконання бюджету; розробка пропозицій по своєчасному і повному надходженню доходів у бюджет, ефективному і цільовому використанню коштів бюджету АРК; аудит ефективності управління фінансовими ресурсами органами влади Автономної Республіки Крим.

Виконання бюджету контролюють і постійні комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим як за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, так і за власною ініціативою. Вони вивчають відповідні питання і за результатами їх вивчення та розгляду готують висновки та рекомендації (Закон України “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим” від 10.02.1998 р. із наступними змінами та доповненнями).

2. Контрольні повноваження представницьких органів місцевого самоврядування – рад за дотриманням бюджетного законодавства реалізуються під час проведення пленарних засідань при розгляді проекту бюджету, його затвердженні, внесенні змін до рішення про бюджет, розгляді звітів про виконання бюджету і прийнятті рішення щодо нього.

Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст. 47) передбачається створення постійних комісій рад, які відповідно до наданих повноважень, здійснюючи контроль за дотриманням бюджетного законодавства, вивчають, попередньо розглядають проект бюджету, готують для розгляду на засіданні відповідної місцевої ради питання, що стосуються фінансово-бюджетної діяльності ради, контролюють виконання рішень ради та її виконавчого комітету, а також здійснюють внутрішній фінансовий контроль за діяльністю місцевих державних адміністрацій у частині делегованих радами повноважень у фінансовій сфері.

Важливу роль відіграє контроль відповідних місцевих рад саме за виконанням рішення про місцевий бюджет, тому на нього і звертається увага у Бюджетному кодексі України. Зокрема, вони розглядають квартальні та річні звіти про виконання місцевого бюджету після завершення бюджетного періоду. Безпосередньо звіт перевіряється комісією з питань бюджету відповідної ради, що дає змогу виявити порушення бюджетного законодавства, попередити їх вчинення. Заключним етапом такої перевірки є затвердження звіту про виконання бюджету на засіданні ради, або прийняття іншого рішення з цього приводу.

У структурі місцевих рад створюються фінансові управління, які відповідно до покладених на них завдань: організовують виконання місцевих бюджетів та забезпечують ефективне витрачання бюджетних коштів; здійснюють у межах своєї компетенції контроль за виконанням актів законодавства з фінансових питань; складають розпис місцевого бюджету; забезпечують фінансування заходів, що ним передбачені; ведуть облік виконання бюджету; розглядають звіти про виконання бюджетів; інформують виконавчий комітет відповідної ради про хід виконання бюджету для внесення його на затвердження місцевої ради.

3. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належать й інші повноваження, що передбачені Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет. Вони реалізуються на кожній стадії бюджетного процесу.

Стаття 115.

1. У Конституції України зазначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (ст. 118). Стаття 119 Основного закону до їх повноважень віднесено забезпечення підготовки та виконання обласних і районних бюджетів, звітності про виконання цих бюджетів. Зміст статті дозволяє зробити висновок про те, що місцеві державні адміністрації забезпечують у межах адміністративно-територіальної одиниці виконання вимог як Бюджетного кодексу України, так і іншого бюджетного законодавства. Щодо контрольних повноважень Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, то в Конституції України про них не йдеться. Вони визначені у Конституції Автономної Республіки Крим.

Вказані повноваження місцевих державних адміністрацій деталізовані у Законі України “Про місцеві державні адміністрації” (від 09.04.1999 р. із наступними змінами і доповненнями), яким до їх відання віднесено вирішення у межах і формах, визначених Конституцією і законами України питань бюджету, фінансів, обліку (ст. 13). Місцеві державні адміністрації на відповідних територіях здійснюють державний контроль за станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом.

2. У статті, що коментується, визначено суб’єктів контролю, об’єкти та предмет контролю. До суб’єктів, що наділені повноваженнями з контролю за дотриманням бюджетного законодавства, віднесено:

— Раду міністрів Автономної Республіки Крим;

— місцеві державні адміністрації, тобто обласні, міські в містах Києві та Севастополі та районні державні адміністрації;

— виконавчі органи міських рад.

У назві статті вказується на такий суб’єкт, як виконавчі органи відповідних місцевих рад, а в її тексті йдеться про виконавчі органи саме міських рад.

Об’єктом контролю виступають відповідні місцеві бюджети, а його предметом відповідно є показники бюджетів, розпис бюджету, кошториси бюджетних установ та інші документи, які використовуються у бюджетному процесі.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим здійснює контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, розпису бюджету, кошторисів бюджетних установ та інших документів, які використовуються у бюджетному процесі таких бюджетів, як бюджети міст республіканського Автономної Республіки Крим значення та районні бюджети Автономної Республіки Крим.

Обласні державні адміністрації здійснюють такий контроль щодо районних та міських (міст обласного значення) бюджетів; міські державні адміністрації у містах Києві та Севастополі стосовно районних у цих містах бюджетів; у свою чергу районні державні адміністрації щодо міських (міст районного значення), сільських, селищних бюджетів та бюджетів їх об'єднань.

Повноваження місцевих державних адміністрацій з контролю за дотриманням бюджетного законодавства реалізуються ними під час:

1) складання і подання на затвердження раді проекту відповідного бюджету та забезпечення його виконання; формування звіту про його виконання;

2) формування даних про зміни складу об'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню, балансу фінансових ресурсів;

3) аналізу отриманої від усіх суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності інформації, передбаченої актами законодавства для складання і виконання бюджету;

4) здійснення фінансування підприємств, установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, соціального захисту населення, переданих у встановленому законом порядку в управління місцевій державній адміністрації вищими органами державної та виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також заходів, пов'язаних із розвитком житлово-комунального господарства, благоустроєм та шляховим будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших заходів, передбачених законодавством та інше

Структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій є Головне фінансове управління (далі –Управління), що утворюється головою відповідної місцевої держадміністрації, підзвітне та підконтрольне голові місцевої держадміністрації і Міністерству фінансів України. У свою чергу структурним підрозділом районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації є фінансове управління районної, районної у м. Києві та фінансовий відділ районної у м. Севастополі держадміністрації (далі – Управління (відділ)), що утворюються головою відповідної місцевої держадміністрації.

До основних завдань Управління (відділу) належить здійснення: контролю за дотриманням підприємствами, установами та організаціями законодавства щодо використання ними бюджетних коштів та коштів цільових фондів, утворених відповідною радою; загальної організації та управління виконанням місцевого бюджету на відповідній території, координації діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету (Типове положення про Головне фінансове управління обласної, Київської міської та фінансове управління Севастопольської міської державної адміністрації та Типове положення про фінансове управління районної, районної у м. Києві та фінансовий відділ районної у м. Севастополі державної адміністрації, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1204 від 19.08.2002 р. із наступними змінами та доповненнями).

Повноваження Управління (відділу) щодо здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, відповідно до покладених на нього завдань, реалізуються під час: забезпечення протягом бюджетного періоду відповідності розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням; прогнозування та проведення аналізу доходів відповідного місцевого бюджету; зведення показників бюджетів, до входять до бюджету області (міста, району); складання розпису доходів і видатків обласного відповідного бюджету, забезпечення його виконання, підготовці пропозицій щодо внесення змін до розпису в межах річних бюджетних призначень, здійснення у встановленому порядку взаємних розрахунків обласного (міського) бюджету з державним бюджетом і районними бюджетами, бюджетами міст обласного значення, бюджетами районів у містах чи відповідно районного бюджету з обласним бюджетом і бюджетами нижчого рівня; проведення моніторингу змін, що вносяться до відповідного бюджету; розгляду балансів і звітів про виконання місцевих бюджетів та інших фінансових звітів, поданих територіальними органами Державного казначейства; розгляду річного та квартального звітів про виконання бюджету; розгляду звернень про виділення коштів з резервного фонду бюджету; перевірки правильності складання і затвердження кошторисів та планів використання коштів установами та організаціями, які фінансуються з обласного (міського) чи районного бюджету тощо.

3. Виконавчими органами міських рад, які створюються ними для здійснення виконавчих функцій, є виконавчі комітети, що здійснюють контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, розпису бюджету, кошторисів бюджетних установ та інших документів, які використовуються у бюджетному процесі стосовно бюджетів районів у містах, сіл, селищ чи міст районного значення, що входять до складу цих міст. Повноваження міських рад у галузі бюджету і фінансів визначені у ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Реалізовуючи це повноваження, виконавчий орган міської ради щоквартально подає раді письмовий звіт про хід і результати виконання бюджету; здійснює відповідно до закону контроль за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності. Крім цього, вказані контрольні повноваження реалізуються під час складання проекту місцевого бюджету, здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

Стаття 116.

Порушення бюджетного законодавства є протиправною поведінкою учасника бюджетного процесу, яка має прояв у діях, які заборонені (прямо не дозволені) бюджетними нормами, або у відсутності дій, якщо обов’язок діяти певним чином прямо передбачений відповідними бюджетними нормами.

Об’єктом будь-якого правопорушення є суспільні відносини (цінності, блага), на які посягає правопорушник. Об’єктом порушення бюджетного законодавства є суспільні відносини, що виникають у процесі складання проектів бюджетів, розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), підготовки та розгляду звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету України податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства є складовою частиною процесу виконання бюджетів за доходами (ст. 50 Кодексу). Однак, вчинені платниками податків правопорушення у цій частині бюджетного процесу утворюють самостійні правопорушення з іншими ознаками (інші суб’єкти, об’єктивна сторона тощо), а саме податкові правопорушення.

Майже всі норми про порушення бюджетного законодавства мають бланкетну чи відсилочну диспозицію (окрім правопорушення, передбаченого п.13 ч. 1 ст. 116 Кодексу). Тобто, ті чи інші дії або бездіяльність є порушенням не тільки і не стільки того чи іншого пункту ч. 1 ст. 116 Кодексу, а є порушенням тих, встановлених Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм, які регулюють порядок складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання. Тому для виявлення ознак правопорушення слід аналізувати не тільки зміст відповідного пункту ч. 1 ст. 116 Кодексу, а й зміст конкретних норм бюджетного законодавства, які порушені дією чи бездіяльністю конкретного суб’єкту бюджетного процесу.

У поняття " законодавство" тут включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади (див. абз.3 п. 3 констатуючої частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну " законодавство" ), справа №17/81-97 від 9 липня 1998 р.).

Склади розглядуваних порушень бюджетного законодавства сконструйовані як формальні, тобто до їх обов’язкових ознак не входить фінансова шкода чи інші наслідки. Зрозуміло, що кожне бюджетне порушення спричиняє ту чи іншу шкоду державним та суспільним інтересам. Однак формальний склад правопорушення означає відсутність необхідності і зобов’язання контролюючого органу виявляти і доводити наявність конкретної шкоди, вираховувати її розмір тощо для прийняття рішення про застосування заходів впливу.

Визначені в ст. 116 Кодексу види порушення бюджетного законодавства характеризуються наявністю спеціального суб'єкту – учасник бюджетного процесу. Не може бути суб'єктом бюджетного правопорушення Верховна Рада України. У випадку прийняття Верховною Радою України бюджетних законів, норми яких не відповідають Конституції України, ці норми в установленому порядку можуть бути визнані неконституційними Конституційним Судом України. Такі норми втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення Конституційним Судом України (див. Закон України " Про Конституційний Суд України" ).

Визначення суб’єктів правопорушень як юридичних осіб виключає питання щодо суб’єктивної сторони правопорушень. Тобто до складу вказаних правопорушень не входить вина – не можна говорити про умисел чи необережність юридичної особи.

За допущені порушення бюджетного законодавства до органів та установ, як учасників бюджетного процесу, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 117 Кодексу. Посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законом (див. коментар до ст. 121 Кодексу).

Таким чином порушення бюджетного законодавства, що наведені у ст. 116, мають особливі ознаки об’єктивної сторони (недотримання норм бюджетного законодавства), чітко визначене коло суб’єктів (учасники бюджетного процесу), характеризуються повною відсутністю суб’єктивної сторони, мають власні санкції (заходи впливу, закріплені у ст. 117 Кодексу), а також особливий порядок розгляду порушень та застосування санкцій). Все це дозволяє віднести порушення бюджетного законодавства до самостійного виду правопорушень, відмінного від цивільних деліктів, адміністративних правопорушень, злочинів тощо.

⇐ Предыдущая 13 14 15 16 171819 20 21 22 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-06-08; Просмотров: 177; Нарушение авторского права страницы