Розподіл надходжень податку з доходів фізичних осіб за видами бюджетів місцевого самоврядування

⇐ ПредыдущаяСтр 17 из 30Следующая ⇒

Види бюджетів місцевого самоврядування	Надходження податку з доходів фізичних осіб
Бюджети міст Києва і Севастополя	100% у кошик доходів бюджету місцевого самоврядування
Бюджети міст республіканського (АРК) та обласного значення	75% у кошик доходів бюджету місцевого самоврядування		25% до обласного бюджету або бюджету АРК
Бюджети сіл, їх об’єднань, селищ і міст районного значення	25% у кошик доходів бюджету місцевого самоврядування	50% до районного бюджету	25% до обласного бюджету або бюджету АРК

Стаття 66.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, ст. 45-47 Конституції АРК та п. 6-7 ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради, тому для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад у ст. 66 Кодексу встановлюється склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Стаття 67.

У ст. 67 Кодексу визначені окремі особливості формування місцевих бюджетів.

Надходження до Автономної Республіки Крим і бюджетів міст Києва та Севастополя формуються в порядку, встановленому Бюджетним кодексом з урахуванням Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23 грудня 1998 р. №350-XIV, Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р. №401-XIV (із змінами), закону, що визначає особливий статус міста Севастополя (на сьогодні такий закон ще не прийнято).

Відповідно до ст. 18 «Повноваження Автономної Республіки Крим» Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23 грудня 1998 p., віданню Автономної Республіки Крим підлягають: розробка і затвердження програм соціально-економічного, культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим відповідно до загальнодержавних програм та їх реалізація; складання, затвердження, виконання бюджету Автономної Республіки Крим; зарахування відповідно до Конституції України і законів України до бюджету Автономної Республіки Крим податків та зборів, які збираються на території Автономної Республіки Крим, за винятком місцевих, з подальшою передачею до Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат; згідно із законодавством України встановлення доходів, які формують бюджет Автономної Республіки Крим, забезпечення його виконання, проведення експериментів у сфері оподаткування, встановлення місцевих податків та зборів, а також патентування окремих видів діяльності, здійснення інших, передбачених законами України, повноважень у сфері бюджету й оподаткування; фінансова самостійність Автономної Республіки Крим гарантується закріпленням законами України за дохідною частиною бюджету Автономної Республіки Крим на стабільній основі загальнодержавних податків і зборів, які зараховуються в повному обсязі до бюджету Автономної Республіки Крим і є достатніми для здійснення повноважень Автономної Республіки Крим та забезпечення життєвого рівня громадян і населення в цілому не нижче соціальних стандартів і потреб, що визначаються законами України; міжбюджетні відносини Державного бюджету України і бюджету Автономної Республіки Крим, що регулюють розподіл і перерозподіл бюджетних коштів для збалансування бюджету автономної республіки на рівні, необхідному для забезпечення і здійснення повноважень Автономної Республіки Крим, а також життєвого рівня населення не нижче соціальних стандартів і потреб, що визначаються відповідно до законів України.

Щодо складу видатків бюджетів міст Києва і Севастополя, то особливості їх визначення регулюються ст. 88-91 Кодексу.

Особливості визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, які застосовуються для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів для бюджетів міст Києва та Севастополя, полягають у тому, що вони визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості обласних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та обласного значення з урахуванням особливостей статусу міст Києва, Севастополя та Автономної Республіки Крим. Порядок розрахунку цих нормативів поданий у коментарі до ст. 94, 95 Кодексу.

Якщо закон встановлює новий вид доходу місцевих бюджетів, то, згідно зі ст. 67, його зарахування визначається законом про Державний бюджет України на період до внесення відповідних змін до Кодексу.

Визначені ст. 64 і 69 цього Кодексу податки і збори (обов’язкові платежі), що сплачують підприємства, які здійснюють свою діяльність у зоні відчуження та у зоні безумовного (обов’язкового) відселення відповідно до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-XII (якщо на таких територіях не сформовано органи місцевого самоврядування), зараховуються до районного бюджету в частинах, визначених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами для районних бюджетів та бюджетів місцевого самоврядування.

Ч. 4 цієї статті визначає особливості формування бюджетів об’єднань територіальних громад, що створюватимуться внаслідок проведення адміністративно-територіальної реформи.

Водночас положення п. 6 Прикінцевих положень Кодексу визначає, що Кабінет Міністрів України після завершення адміністративно-територіальної реформи в частині укрупнення адміністративно-територіальних одиниць та набрання чинності відповідними змінами до законів з питань місцевого самоврядування визначатиме у проекті закону про Державний бюджет України обсяги міжбюджетних трансфертів для бюджетів нових укрупнених адміністративно-територіальних одиниць, що створилися. Тобто, Кодекс передбачає прямі міжбюджетні відносини між державним бюджетом та бюджетами нових укрупнених територіальних громад.

Стаття 68.

Відповідно до ст. 140 Конституції України питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами.

Згідно зі ст. 64 (ч. 2) цього ж закону сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів між міським бюджетом та бюджетами районів у місті (у разі їх створення) здійснюється у порядку, затвердженому Рішенням сесії відповідної міської ради.

Якщо району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, склад доходів та видатків бюджетів таких міст, селищ чи сіл, обсяги міжбюджетних трансфертів до проведення адміністративно-територіальної реформи визначатимуться у порядку, затвердженому міською радою, з урахуванням повноважень відповідних місцевих рад.

Водночас, відповідно до ст. 101 Кодексу міські (Києва та Севастополя, міст республіканського АРК та обласного значення) можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань, що створюються згідно із законом (крім бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти), а також кошти, що передаються з таких бюджетів до міських (Києва та Севастополя, міст республіканського АРК та обласного значення).

Стаття 69.

Доходи місцевих бюджетів повинні бути стабільною основою фінансової бази органів місцевого самоврядування. Саме такими мають бути доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, так звані власні доходи (рис. 3.4). Вони територіально локалізовані, безпосередньо залежать від діяльності міської влади і спрямовуються на фінансування власних повноважень місцевого самоврядування.

Рис. 3.4. Власні доходи місцевих бюджетів.

Сьогодні місцеві бюджети відчувають гостру нестачу власних доходів, питома вага яких постійно скорочується. Водночас збільшується кількість об’єктів житлово-комунального господарства, благоустрою та доріг, які потребують невідкладного ремонту (значна частина з них перебуває в аварійному стані), значних фінансових вкладень потребує сільськогосподарська галузь. З метою компенсації втрат і забезпечення фінансовими ресурсами місцевих органів влади для здійснення власних повноважень розширено перелік власних доходів місцевих бюджетів. За рахунок цих доходів можна виконувати програми у житлово-комунальному господарстві, сільському господарстві, культурно-мистецькі програми місцевого значення, програми підтримки засобів масової інформації, проводити видатки на ремонт доріг місцевого значення тощо. Крім того, це сприятиме зміцненню фінансово-економічного стану малих міст і реалізації Загальнодержавної програми розвитку малих міст.

Ст. 69 Кодексу на постійній основі визначає перелік доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів та перелік доходів спеціального фонду, який щорічно визначався Законом про Державний бюджет, що дає змогу виявляти зацікавленість місцевих органів влади у збільшенні їхньої дохідної бази.

Беручи до уваги, що встановлення розміру ставок плати за торговий патент (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), фіксованого податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності та єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва і фізичних осіб покладено на органи місцевого самоврядування, і останні мають реальні можливості впливати на обсяг надходження зазначених податків до бюджету, ці податки та платежі віднесені до доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні трансфертів.

Розширення фінансової бази місцевих бюджетів стало можливим за рахунок віднесення у повному обсязі до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних відносин, плати за землю (яка зараховується до бюджетів місцевого самоврядування), адміністративних штрафів, надходжень від продажу безхазяйного майна.

Основною частиною доходів місцевих бюджетів є податкові надходження, що мають головне значення у формуванні доходів місцевих бюджетів (рис. 3.5.)

Рис. 3.5. Надходження податкових і неподаткових надходжень до місцевих бюджетів у 2006-2009 роках, %.

Найбільшу питому вагу в загальній сумі податкових надходжень місцевих бюджетів займає податок з доходів фізичних осіб (до 2004 року – прибутковий податок з громадян) (рис. 3.6). Його обсяг у 2008 році становив 45, 9 млрд. грн., що на 11, 1 млрд. грн. більше ніж за 2007 рік, а у 2009 році – 44, 5 млрд. грн., що на 1, 0 млрд. менше ніж за 2008 рік.

Рис. 3.6. Структура податкових надходжень місцевих бюджетів

У 2009 році, млрд. грн.

Друге місце в податкових надходженнях місцевих бюджетів посідає плата за землю – 6, 7 млрд. грн. у 2008 році та 8, 4 млрд. грн. у 2009 році. Тобто спостерігається позитивна тенденція до зростання її обсягів, та відповідно й питомої ваги у структурі податкових надходжень. Як зазначалося вище, відповідно до нової редакції Бюджетного кодексу України плата за землю зараховуватиметься в повному обсязі до бюджетів місцевого самоврядування. А оскільки здебільшого райони України є аграрними, то це дасть можливість підвищувати родючість ґрунтів, більш раціонально використовувати земельні ресурси, займатися веденням кадастру, землевпорядкуванням, розвитком інфраструктури населених пунктів тощо.

Місцеві податки і збори сьогодні в доходах місцевих бюджетів становлять 1-2%, а за чинним законодавством вони повинні відігравати значну роль у забезпеченні місцевого самоврядування власними фінансовими ресурсами. Тому одним із механізмів розширення дохідної бази місцевих бюджетів стало запровадження з 1 січня 2011 року податку на нерухоме майно з віднесенням його до місцевих податків і зборів (ч. 1 Прикінцевих положень Кодексу).

Важливо, щоб за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади могли фінансувати 60-80% своїх потреб. У цьому разі їх залежність від рішень вищих органів влади стосовно дохідної частини місцевих бюджетів буде мінімальною.

Стаття 70.

Видатки місцевих бюджетів, згідно з ч. 7 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», поділяються на дві частини:

1. Видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Вони визначаються функціями держави та передаються на місця для виконання з відповідною деталізацією (ст. 88-90 Кодексу). Ці видатки враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, регулюються державою, яка і забезпечує їх виконання відповідними ресурсами.

2. Видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування (ст. 91 Кодексу), які спрямовуються на реалізацію повноважень місцевих органів та не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Видатки місцевих бюджетів здійснюються відповідно до бюджетних призначень (ст. 2 Кодексу), встановлені рішенням про місцевий бюджет на певні цілі. Джерелом здійснення цих видатків є кошти місцевих бюджетів та міжбюджетні трансферти з Державного бюджету України. Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їхні виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету (спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань і не належать до бюджету розвитку) та видатки бюджету розвитку (спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних із розширеним відтворенням) – ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Ст. 67 цього Закону передбачає фінансування витрат, пов’язаних зі здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконанням рішень органів державної влади. Повноваження органів виконавчої влади, надані законом, фінансуються державою в повному обсязі для здійснення органами місцевого самоврядування таких повноважень. Кошти для цього передбачаються щорічно в законі про Державний бюджет України. Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов’язково супроводжуються передачею останнім фінансових ресурсів.

Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів витрачаються на заходи, передбачені рішенням про місцевий бюджет.

Стаття 71.

Бюджет розвитку є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.

Щодо надходжень бюджету розвитку, визначених Бюджетним кодексом, то надходження від таких джерел до місцевих бюджетів в останні роки були незначними, і спостерігалася тенденція до їх зниження (рис. 3.7).

Рис. 3.7. Частка доходів бюджету розвитку в доходах місцевих бюджетів за 2006 – 2009 рр.

Основними джерелами доходів бюджету розвитку у 2009 р. були кошти, передані із загального фонду бюджету (1 343, 6 млн. грн.), надходження від продажу землі (1 301, 0 млн. грн.) та надходження від відчуження майна, що перебуває в комунальній власності (1 271, 1 млн. грн.). Крім зазначених джерел надходжень, до бюджету розвитку включаються й інші види доходів: дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств; відсотки за користування позиками, що надавалися з місцевих бюджетів; субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів. За підсумками 2009 року надходження від цих джерел разом за всіма місцевими бюджетами становлять лише 109, 0 млн. грн., або 2, 5% усіх доходів бюджету розвитку.

Відповідно до положень нової редакції Бюджетного кодексу перелік надходжень бюджету розвитку суттєво розширено, а обсяги надходжень значно збільшено за рахунок перш за все єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Важливою для органів місцевого самоврядування є норма щодо витрачання коштів бюджету розвитку на капітальні видатки (замість капітальних вкладень) та на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу відповідно до ст. 128 Земельного кодексу України, за рахунок авансу, внесеного покупцем земельної ділянки, оскільки на цей час кошти на зазначені цілі в місцевих бюджетах практично відсутні. Реалізація цієї норми дасть змогу здійснити заходи, пов’язані з підвищенням ефективності використання земельних ділянок, та суттєво збільшити надходження до місцевих бюджетів земельного податку.

Бюджет розвитку є реальним фінансовим інструментом забезпечення програми розвитку територій. Бюджет розвитку має стати основою для забезпечення стратегії та середньострокового планування органів місцевого самоврядування та формуватися на основі стратегічного плану розвитку територій і цільових програм. Такий підхід відповідає проголошеному в програмних документах курсу на посилення впливу фінансової, в тому числі бюджетної, політики на створення сприятливих умов для сталого економічного зростання, переходу до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку.

Стаття 72.

Ст. 72 Кодексу встановлює, що місцевий бюджет може затверджуватися за загальним фондом з дефіцитом у разі використання вільного залишку бюджетних коштів (шляхом внесення змін до рішення про місцевий бюджет за результатами річного звіту про виконання місцевого бюджету за попередній бюджетний період). Відповідно до ч. 4 ст. 14 Кодексу вільний залишок бюджетних коштів виникає у разі перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду. Відповідно до ч. 3 ст. 14 Кодексу оборотний залишок бюджетних коштів - це частина залишку коштів загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів. Метою затвердження нормами Бюджетного кодексу оборотного залишку бюджетних коштів є запобігання несвоєчасному фінансуванню захищених першочергових статей бюджету на початку бюджетного періоду. Обсяг оборотного залишку бюджетних коштів відповідно до ст. 14 встановлюється у розмірі не більше 2 відсотків планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у рішенні про місцевий бюджет. На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

Пункт 3 ч. 1 ст. 73 Кодексу передбачає отримання місцевими бюджетами середньострокових позик на суму невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів, визначених у законі про Державний бюджет України, за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування відсотків за користування цими коштами. Відповідно до наявного механізму їх отримання місцеві бюджети, які отримали кошти наприкінці бюджетного періоду, й за результатами року невиконання розрахункових показників знову повторилося, позики не повертають на єдиний казначейський рахунок. Водночас у разі виконання або перевиконання розрахункових показників за відповідний бюджетний період місцеві бюджети у наступному бюджетному періоді повинні повернути кошти позики.

Статтею 72 Кодексу органам місцевого самоврядування надано можливість затвердження профіциту місцевого бюджету за загальним фондом для забезпечення виконання видатків спеціального призначення (інвестиційні програми, інші місцеві призначення капітального характеру).

Відповідно до ч. 2 ст. 72 у разі залучення до бюджету розвитку коштів від місцевих запозичень або надходжень внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів місцевий бюджет може затверджуватися з дефіцитом за спеціальним фондом. З профіцитом за спеціальним фондом місцевий бюджет може затверджуватись у разі погашення місцевого боргу чи придбання цінних паперів.

Стаття 73.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 73 Кодексу Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної місцевої ради можуть отримувати у фінансових установах на строк до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду (у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України стосовно бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів – у межах поточного бюджетного періоду) позики на покриття тимчасових касових розривів, що виникають не тільки за загальним фондом, а й за бюджетом розвитку місцевих бюджетів. Порядок отримання та погашення таких позик визначає Міністерство фінансів України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 73 Кодексу та ч. 4-5 ст. 43 Кодексу Державне казначейство України має право залучати на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам. Порядки проведення таких операцій затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 73 Кодексу Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної місцевої ради можуть отримувати середньострокові позики на суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів, визначених у законі про Державний бюджет України, за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування відсотків за користування цими коштами. Порядки проведення таких операцій затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 надання позик з одного бюджету іншому забороняється. Тобто виключається існування кредитних і позикових відносин між бюджетами.

Стаття 74.

Зміст ст. 74 Кодексу деталізує положення ст. 15-18 гл. 3 «Фінансування бюджету (дефіцит, профіцит) та державний (місцевий) борг» щодо місцевих запозичень. Ст. 74 встановлює деякі обмеження щодо застосування місцевих запозичень. Це робиться з метою запобігання надмірному борговому навантаженню на місцеві бюджети, недопущення порушень платіжної дисципліни. До таких обмежень належать:

— чітко визначена мета, обсяги та умови місцевих запозичень;

— обов’язкове повернення;

— обов’язкова реєстрація Міністерством фінансів України місцевих запозичень та місцевих гарантій;

— обслуговування місцевого боргу виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету;

— обмеження видатків на обслуговування місцевого боргу 10 відсотками видатків від загального фонду відповідного бюджету протягом усього періоду погашення боргу;

— заборона на нові запозичення протягом п’яти років у разі порушення графіка погашення з вини позичальника.

Держава не несе відповідальності за борговими зобов’язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад.

Згідно з ч. 8 ст. 74 Кодексу порядок здійснення місцевих запозичень установлює Кабінет Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом України.

Стаття 75.

Процес складання місцевих бюджетів розпочинається до подання проекту закону про державний бюджет на відповідний рік до Верховної Ради України на розгляд у першому читанні. Протягом цього часу місцеві органи влади та самоврядування проводять аналіз виконання місцевих бюджетів за попередні бюджетні періоди, консультації з Міністерством фінансів України, Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету та іншими центральними органами виконавчої влади, розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів та здійснюють прогнозні розрахунки до проекту місцевого бюджету. Підґрунтям для здійснення необхідних розрахунків є Бюджетна декларація, ухвалена Кабінетом Міністрів України та затверджена Верховною Радою України, а також вказівки Міністерства фінансів України щодо особливостей складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний період з урахуванням прогнозних макропоказників (рівень споживчих цін, мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум, зростання цін і тарифів на енергоносії тощо).

Для формування місцевих бюджетів особливе значення мають пропозиції Основних напрямів бюджетної політики щодо:

— питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

— взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

— змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

— переліку захищених статей видатків бюджету.

Початком наступного етапу складання місцевих бюджетів відповідно до ч. 3 ст. 43 та ч. 9 ст. 75 є прийняття у другому читанні Верховною Радою України (за результатами голосування) рішення щодо проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік у цілому як закону.

Складанню проектів місцевих бюджетів передує ґрунтовна аналітична робота фінансових органів усіх рівнів. Міністерство фінансів України доводить Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період. Зі свого боку Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад з метою здійснення розрахунку прогнозних обсягів видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами, зобов’язані надавати Мінфіну інформацію щодо мережі, контингенту та обсягів видатків місцевих бюджетів у поточному бюджетному році на:

— охорону здоров’я;

— культуру і мистецтво;

— освіту, професійно-технічну та вищу освіту, дані про видатки на утримання учнів професійно-технічних і студентів вищих навчальних закладів з числа сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інформацію про наявність дітей віком від 0 років до 6 років у населених пунктах, яким надано статус гірських;

— фінансування соціальних програм і заходів з питань сім’ї, жінок, молоді та дітей;

— фізичну культуру і спорт.

Ці розрахунки також подаються Комітету Верховної Ради України з питань бюджету для їх розгляду.

Місцеві фінансові органи згідно з типовою формою бюджетних запитів на виділення асигнувань, визначеною Міністерством фінансів України, та з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів місцевих бюджетів інструкції з підготовки бюджетних запитів. Інструкції до бюджету мають на меті управління процесом складання відповідного місцевого бюджету. При підготовці бюджетних запитів слід врахувати поточну соціально-економічну ситуацію в Україні, рівень перерозподілу ВВП через доходи зведеного бюджету.

Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам у терміни та порядку, встановлені цими органами. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують своєчасність, достовірність і зміст поданих місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів. З метою збалансування бюджету головні розпорядники коштів повинні здійснити заходи щодо оптимізації мережі бюджетних установ, визначення кількості бюджетних програм, які доцільно реалізовувати у межах наявного фінансового ресурсу.

При розрахунку граничних обсягів видатків та надання кредитів слід враховувати розмір мінімальної заробітної плати працівникам бюджетних установ, прожитковий мінімум на одну особу, розмір мінімальної (ординарної) академічної стипендії, видатки на забезпечення хворих на цукровий та нецукровий діабет препаратами інсуліну і десмопресину, видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

При формуванні бюджетних запитів головним розпорядникам коштів слід враховувати обмеження щодо капітальних видатків, у зв’язку із першочерговістю фінансування захищених статей бюджетних видатків.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів здійснюють аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про внесення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад (крім виконавчих органів рад, для бюджетів територіальних громад яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти), районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, визначених з урахуванням вимог ч. 3–5 цієї статті.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ з урахуванням ст. 92 і 93 цього Кодексу.

У тижневий строк з дня схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Міністерство фінансів України забезпечує доведення Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад розрахунків прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методики їх визначення, організаційно-методологічних вимог та інших показників щодо складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозицій щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типової форми рішення).

У тижневий строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України у другому читанні Кабінет Міністрів України забезпечує доведення Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад визначених таким законом показників міжбюджетних відносин (у т. ч. обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів) і текстових статей, а також організаційно-методологічних вимог щодо складання проектів місцевих бюджетів. У триденний строк з дня отримання таких документів Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації доводять виконавчим органам міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад, районним державним адміністраціям відповідні обсяги субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту.

Інформація, отримана відповідно до ч. 5, 6, 8 і 9 цієї статті, є підставою для складання Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних місцевих рад проектів місцевих бюджетів і підготовки проектів рішень про відповідні місцеві бюджети.

Дія положень цієї статті не поширюється на випадки, коли проект закону про Державний бюджет України на відповідний рік не ухвалено у другому читанні до початку нового бюджетного періоду.

Детальніше про порядок, етапи, основні вимоги щодо складання бюджету за програмно-цільовим методом див. коментар до п. 9 ст. 20 та ст. 21 Кодексу.

Стаття 76.

Проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради схвалюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної місцевої ради. Разом з ним подаються:

1) пояснювальна записка до проекту рішення, яка має містити:

– інформацію про соціально-економічний стан відповідної адміністративно-територіальної одиниці і прогноз її розвитку на наступний бюджетний період, покладені в основу проекту місцевого бюджету;

– оцінку доходів місцевого бюджету з урахуванням втрат доходів місцевого бюджету внаслідок наданих Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою податкових пільг;

– пояснення до основних положень проекту рішення про місцевий бюджет, у т. ч. аналіз пропонованих обсягів видатків і кредитування за бюджетною класифікацією. Пояснення містять бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації видатків та кредитування бюджету;

– обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин та надання субвенцій на виконання інвестиційних програм (проектів);

– інформацію щодо погашення місцевого боргу, обсягів та умов місцевих запозичень;

2) прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, підготовлений відповідно до ст. 21 цього Кодексу;

3) проект показників зведеного бюджету району, міста з районним поділом, міста, що об’єднує бюджети села, селища, міста районного значення;

4) показники витрат місцевого бюджету, необхідних на наступні бюджетні періоди для завершення інвестиційних програм (проектів), що враховані в бюджеті, за умови, якщо реалізація таких програм (проектів) триває більше одного бюджетного періоду;

5) перелік інвестиційних програм (проектів) на плановий бюджетний період та наступні за плановим два бюджетні періоди;

6) інформація про хід виконання відповідного бюджету в поточному бюджетному періоді;

7) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту відповідного бюджету (подаються комісії з питань бюджету Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради);

8) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація чи виконавчий орган відповідної місцевої ради.

Пояснювальна записка до проекту бюджету є аналітичним описом основних цілей та завдань, які ставить орган місцевого самоврядування на наступний бюджетний рік, а також вміщує коментар порядку формування дохідної частини бюджету та здійснення видатків та кредитування бюджету.

У пояснювальній записці до проекту рішення має подаватися не лише інформація про соціально-економічний стан відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а й ретельно опрацьований (із зазначенням цілей соціально-економічного розвитку та засобів їх досягнення) прогноз її розвитку на наступні заплановані два бюджетні періоди. Оскільки ці показники та прогнозні розрахунки становитимуть основу проекту місцевого бюджету, вони повинні мати чітке економічне обґрунтування, висновки спеціалістів та незалежних експертів стосовно доцільності реалізації програм розвитку та можливих наслідків їх здійснення.

При підготовці пояснювальної записки до проекту рішення в частині обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин (для районних, міських з районним поділом, міських, що об’єднують бюджети села, селища, міста районного значення) фінансові органи подають пояснення до основних положень проекту рішення та детальні розрахунки обсягів трансфертів бюджету сіл, селищ, міст районного значення. Враховуючи, що визначення обсягу видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань, що створюються згідно із законом, і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, перелік яких визначено ст. 88 Кодексу, здійснюються без застосування фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів (ч. 1 ст. 98 та ч. 1 ст. 100), розрахунки обсягу міжбюджетних трансфертів обов’язково мають містити роз’яснення щодо визначення обсягів цих видатків.

Враховуючи, що рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада (ч. 5 ст. 24 Кодексу), пояснювальна записка має містити обґрунтування необхідності його створення. У разі прийняття рішення про створення резервного фонду на наступний бюджетний період у рішенні про місцевий бюджет у складі загального фонду відповідного бюджету визначається обсяг резервного фонду, який не може перевищувати 1 відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету (ч. 3 ст. 24).

Частина 2 ст. 76 визначає обов’язкові положення та показники, що затверджуються рішенням про місцевий бюджет, до яких належать:

1) загальна сума доходів, видатків та кредитування місцевого бюджету (з розподілом на загальний та спеціальний фонди);

2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді та місцевого боргу на кінець наступного бюджетного періоду; граничний обсяг надання місцевих гарантій, а також повноваження щодо надання таких гарантій з урахуванням положень ст. 17 цього Кодексу;

3) доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до рішення);

4) фінансування місцевого бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до рішення);

5) бюджетні призначення головним розпорядникам коштів місцевого бюджету за бюджетною класифікацією з обов’язковим виділенням видатків споживання (з них видатків на оплату праці, оплату комунальних послуг і енергоносіїв) та видатків розвитку (в додатках до рішення);

6) бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів (у додатках до рішення);

7) розмір оборотного залишку коштів місцевого бюджету;

8) додаткові положення, що регламентують процес виконання місцевого бюджету.

Розрахунки до проекту місцевого бюджету мають вміщувати детальну оцінку й обґрунтування можливості отримання доходів бюджету з урахуванням втрат доходів місцевого бюджету внаслідок наданих Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою податкових пільг, а також доцільності здійснення тих чи інших видатків та кредитування. Щодо обґрунтування доцільності здійснення видатків та кредитування, то вони повинні вміщувати бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації видатків та кредитування бюджету.

Соціально-економічний стан відповідної адміністративно-територіальної одиниці та прогноз її розвитку на наступний бюджетний період визначається з урахуванням показників моніторингу розвитку регіонів.

Перелік захищених статей місцевого бюджету визначається відповідно до переліку, визначеного законом про Державний бюджет України. Захищеними статтями видатків бюджету визначаються статті видатків, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень (ст. 55 Кодексу).

Стаття 77.

Бюджетний кодекс України встановлює чіткі терміни, в які затверджуються місцеві бюджети. Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні та районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджети, інші бюджети місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти, на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради не пізніше ніж у двотижневий строк з дня офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.

Відповідно до ч. 9-10 ст. 75 Кодексу Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві ради при затвердженні місцевих бюджетів мають врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення (необхідні для формування місцевих бюджетів), затверджені Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні.

Міські (міст районного значення) бюджети, районні в містах (у разі їх створення), селищні та сільські бюджети (крім бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти) на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної у місті, селищної або сільської ради не пізніше ніж у двотижневий строк з дня затвердження районного чи міського (міста Києва та Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджету. Міські (міст районного значення), районні у містах (у разі їх створення), селищні, сільські ради при затвердженні відповідних місцевих бюджетів мають врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення (необхідні для формування таких місцевих бюджетів), затверджені при прийнятті рішення про районний чи міський (міста Києва та Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджет.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, селищні, сільські ради при затвердженні відповідних бюджетів враховують у першочерговому порядку потребу в коштах на оплату праці працівників бюджетних установ відповідно до встановлених законодавством України умов оплати праці та розміру мінімальної заробітної плати; на проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ та послуги зв’язку, що їх споживають бюджетні установами. Ліміти споживання енергоносіїв у натуральних показниках для кожної бюджетної установи встановлюються виходячи з обсягів відповідних бюджетних асигнувань.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради при затвердженні відповідних місцевих бюджетів враховують у повному обсязі цільові кошти, передбачені у складі видатків при визначенні міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами. Обсяги таких коштів зменшенню не підлягають.

Найголовнішою вимогою, яка ставиться до місцевих бюджетів при затвердженні, є їх збалансованість за надходженнями і видатками.

Стаття 78.

Система виконання місцевих бюджетів передбачає використання прийомів та методів оперативного управління і контролю за формуванням дохідної частини бюджету, її цільовим використанням згідно з доходами та видатками затвердженого бюджету.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюють територіальні органи Державного казначейства в межах функцій, визначених ст. 43 Кодексу. Функціонування казначейської системи зумовлено необхідністю ефективного функціонування управлінської структури органів виконавчої влади (Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних місцевих рад або сільських голів, якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом), місцевих фінансових органів та необхідності забезпечення безперервного фінансування усіх учасників бюджетних відносин на підставі чітко визначених обсягів їх фінансових потреб та оптимізації бюджетних потоків, що зумовлює ефективність процесу виконання місцевих бюджетів.

Відповідно до Наказу Державного казначейства України від 04.11.2002 р. №205 «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів» казначейська форма обслуговування місцевого бюджету передбачає здійснення органами Державного казначейства України операцій з коштами загального та спеціального місцевих бюджетів, забезпечує касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролює бюджетні повноваження при зарахуванні надходжень, проводить реєстрацію повноважень та платежів, веде бухгалтерський облік, складає звітність про виконання місцевого бюджету.

У процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів органи Державного казначейства України здійснюють обслуговування місцевих бюджетів за доходами, видатками, кредитуванням та фінансуванням дефіциту бюджету, встановлюють порядок відкриття та відкривають рахунки в органах Державного казначейства України, здійснюють розподіл платежів між рівнями місцевих бюджетів, розподіл інших платежів, що зараховуються до місцевих бюджетів згідно з вимогами Бюджетного кодексу України, закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та рішенням місцевої ради про бюджет у розмірах, визначених законодавством, та перераховують розподілені кошти за належністю, формують розрахункові документи і проводять повернення помилково та/або надмірно зарахованих до місцевих бюджетів платежів на підставі відповідних документів органів, за якими, згідно із законодавством, закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету, погоджених з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснюють розрахунки за міжбюджетними трансфертами, щоденно перераховують залишки надходжень на рахунки загального та спеціального фондів місцевих бюджетів, здійснюють операції на рахунках, відкритих в органах Державного казначейства України, надають фінансовим органам виписки з рахунків для обліку руху коштів відповідних місцевих бюджетів, установлюють порядок відображення в бухгалтерському обліку операцій щодо виконання місцевих бюджетів, ведуть бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання місцевих бюджетів, здійснюють попередній та поточний контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів.

Для внесення змін до планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду обов’язково складаються відповідні довідки, які затверджуються і виконуються в тому самому порядку, що й плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду і здійснюються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за №228 від 28.02.2002 р. «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» зі змінами та доповненнями та постанови Кабінету Міністрів від 26 листопада 2008 р. №1036 «Деякі питання організації бюджетного процесу». Зміни до планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів вносяться в порядку, встановленому для їх затвердження, за формою, що відповідає плану використання бюджетних коштів і помісячному плану використання бюджетних коштів. При цьому плани використання коштів і помісячні плани використання бюджетних коштів не перезатверджуються.

Зміни до спеціального фонду кошторису за іншими надходженнями (крім власних надходжень бюджетних установ) вносяться в порядку, за яким після внесення відповідних змін до бюджетного розпису складаються довідки про внесення змін до кошторису. Планові показники за спеціальним фондом кошторису розпорядників у формах звітності мають відповідати даним обліку, який ведеться органами Державного казначейства. Головні розпорядники під час подання зведеної фінансової звітності забезпечують відповідність планових показників за спеціальним фондом кошторисів з урахуванням внесених до них змін даним звітності Державного казначейства про виконання спеціального фонду державного бюджету.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. №211 «Про внесення змін до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» зі змінами та доповненнями, під час складання та подання зведеної фінансової звітності враховують також дані довідок про внесення змін до кошторису, які є підставою для відображення планових показників за власними надходженнями у зведених звітах про виконання кошторисів. При цьому зазначені дані мають відповідати даним обліку Державного казначейства.

Місцеві фінансові органи за участю органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету на підставі отриманої від органів Державного казначейства звітності про виконання бюджетів, можуть формувати управлінську звітність для прийняття рішень та здійснення фінансових прогнозів під час планування бюджету. Сюди можуть входити показники не тільки в грошовому, а й у кількісному вимірі. Аналогом такої звітності є звіт про виконання плану за штатами та контингентами.

Порядок виконання місцевих бюджетів визначається у ч. 5 ст. 78 Кодексу та є гарантією своєчасного і повного надходження до місцевого бюджету. Відповідно надходження від податків, зборів та обов’язкових платежів визначаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування їх на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння до бюджету (зокрема податкових, митних та інших державних органів, яким, відповідно до закону, надано повноваження здійснювати контроль за правильністю (в повному обсязі) та своєчасністю внесення податків, зборів, обов’язкових платежів та інших доходів до місцевих бюджетів).

Виконання місцевих бюджетів за доходами побудовано на тих самих принципах, що й виконання дохідної частини Державного бюджету України, яке регламентовано наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 р. №131 ( у редакції наказу Державного казначейства України від 3 березня 2008 р. №80) зі змінами та доповненнями в розрізі окремих статей.

Органи, що контролюють надходження до бюджету (державні податкові органи, митні органи тощо), здійснюють контроль за правильністю справляння і стягнення обов’язкових платежів та інших доходів, забезпечують своєчасне та в повному обсязі їх надходження до місцевих бюджетів відповідно до чинного законодавства.

Виконання місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням згідно з ч. 6 ст. 78 Кодексу здійснюється за процедурами, передбаченими ст. 46-51 Кодексу.

За умови необхідності внесення змін до рішення про місцевий бюджет Верховною Радою Автономної Республіки Крим або відповідною місцевою радою (радою, яка прийняла таке рішення), місцевий фінансовий орган повинен подати офіційний висновок про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду, про обсяг залишку коштів загального та спеціального фондів (крім власних надходжень бюджетних установ) відповідного бюджету. Факт перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету вважається таким, коли доходи місцевого бюджету, враховані в розписі місцевого бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів), за підсумками першого півріччя та наступних звітних періодів поточного бюджетного року перевиконані не менше, ніж на 5%, що підтверджується офіційними висновками місцевого фінансового органу.

Недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційного висновку місцевого фінансового органу за підсумками квартального звіту в разі недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету, які враховані в розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15%. Цей факт є підставою, але не обов’язковою вимогою для внесення змін до місцевого бюджету щодо раніше прийнятого рішення відповідної місцевої ради.

Зі змісту ч. 8 ст. 78 випливає, що за умови наявності відповідного обґрунтування, рішення про внесення змін до рішень про місцевий бюджет можуть прийматися також з урахуванням ст. 52 Кодексу (наприклад, відхилення оцінки прогнозу надходжень від затвердженого прогнозу рішення місцевої ради) та в разі необхідності перерозподілу бюджетних призначень між головними розпорядниками бюджетних коштів.

Державне казначейство України здійснює облік усіх операцій щодо виконання місцевих бюджетів (п. 9 ст. 78 Кодексу). Ведення бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів та порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду здійснюється на підставі спеціальних актів з урахуванням положень ст. 56 та 57 Кодексу.

Відповідно, взаємовідносини Державного казначейства України з розпорядниками, одержувачами коштів бюджетів та іншими клієнтами органів Державного казначейства щодо ведення бухгалтерського обліку та закриття рахунків регламентуються наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року №119 «Про затвердження інструктивної бази», Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 04.11.2002 №205, Порядком відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства, затвердженим наказом Державного казначейства України від 2 грудня 2002 р. №221 (у редакції наказу Державного казначейства України від 8 травня 2008 р. №152). Рахунки відкриваються відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів та Інструкції про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій із виконання бюджетів у системі Державного казначейства, затверджених наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 №119, а також Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 р. №122, та ін.

Частина 10 ст. 78 Кодексу забороняє органам державної та місцевої влади, їх посадовим особам приймати рішення, які призводять до виникнення додаткових витрат місцевих бюджетів, без визначення джерел коштів, виділених для забезпечення цих витрат.

Стаття 79.

Ст. 79 Кодексу регламентує порядок здійснення бюджетних витрат у разі несвоєчасного прийняття рішення відповідної місцевої ради про місцевий бюджет.

Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, державним адміністраціям чи виконавчим органам місцевих рад надано право здійснювати витрати місцевого бюджету, але тільки на цілі, визначені в рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період та одночасно передбачені у проекті рішення про місцевий бюджет на наступний бюджетний період. Однак щомісячні бюджетні асигнування сумарно не повинні перевищувати 1/12 обсягу бюджетних призначень, встановлених рішенням про місцевий бюджет на попередній бюджетний період (з урахуванням внесених змін), окрім випадків, передбачених ч. 6 ст. 16 та ч. 4 ст. 23, а також пп. 4 і 5 ч. 2 ст. 41 Кодексу.

Заборонено також здійснювати капітальні видатки та надавати кредити з бюджету, за винятком випадків, пов’язаних із виділенням коштів із резервного фонду відповідного бюджету, а також здійснювати місцеві запозичення та надавати місцеві гарантії.

Стаття 80.

Відповідно до Правил складання звітності про виконання місцевих бюджетів звітність про виконання місцевих бюджетів є оперативною, місячною, квартальною та річною. Місячні звіти та зведені звіти про виконання місцевих бюджетів складають відповідні органи Державного казначейства України й за підписом керівника органу Державного казначейства України та головного бухгалтера подають відповідно Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, відповідним фінансовим органам міських (міст районного значення), сільських, селищних рад та їх виконавчим органам не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, а звіт про бюджетну заборгованість - не пізніше 15 числа другого місяця, наступного за звітним.

Відповідно до Наказу Державного казначейства України від 04.11.2002 р. №205 «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів» Державне казначейство України складає та подає відповідним місцевим фінансовим органам звітність про виконання місцевих бюджетів за встановленими формами та в порядку, встановленому Державним казначейством України, за погодженням з Міністерством фінансів України та Рахунковою палатою. Терміни подачі органами Державного казначейства звітів фінансовим органам установлюються інструкціями про складання місячних, квартальних та річних звітів про виконання місцевих бюджетів, які затверджуються наказами Державного казначейства України.

Основним принципом складання форм фінансової звітності є використання економічних показників безпосередньо з баз даних Державного казначейства України. Згідно з цим принципом Державне казначейство України встановлює конкретні форми звітності на підставі значень економічних показників, які містяться в базах даних.

Місячний, квартальний і річний звіти та зведені звіти про виконання місцевих бюджетів складають відповідні органи Державного казначейства України і за підписом керівника органу Державного казначейства України та головного бухгалтера подають відповідним фінансовим органам та/або міським (міст районного значення), сільським, селищним радам або їх виконавчим органам із дотриманням встановлених вимог щодо періодичності, структури та термінів подання такої звітності.

Органи Державного казначейства України подають звіти про виконання місцевих бюджетів Державному казначейству України. Державне казначейство України подає зведений звіт про виконання місцевих бюджетів Міністерству фінансів України за формами, погодженими з Міністерством фінансів.

Звіт про виконання місцевого бюджету розглядається відповідними представницькими органами за їх регламентами та затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою, які в процесі розгляду можуть прийняти й інше рішення з цього приводу.

Стаття 81.

За політичним устроєм Україна згідно зі ст. 2 Конституції України є унітарною державою – цілісною сукупністю адміністративно-територіальних утворень з єдиною в її національних межах системного права. Одночасно, згідно зі ст. 140 Конституції України громадам адміністративно-територіальних утворень надано право самостійно вирішувати питання місцевого значення (в межах Конституції і законів України), створюючи місцеве самоврядування. Зазначене зумовлює необхідність відповідного розмежування повноважень між державою, Автономною Республікою Крим і територіальними громадами та забезпечення їх виконання бюджетними фінансовими ресурсами в обсязі, передбаченому Конституцією України та законами України.

Кодексом не передбачено виділення окремих рівнів бюджету в частині їх ієрархічної підпорядкованості: всі бюджети самостійні у виконанні своїх функцій в межах, визначених законодавством повноважень. Бюджетна унітарність полягає у такому:

— розмежування повноважень між органами державної та місцевої влади, які забезпечують здійснення видатків із державного бюджету, місцевих бюджетів (Автономної Республіки Крим, областей, районів, районів у містах) та бюджетів місцевого самоврядування (територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст Автономної Республіки Крим та областей) щодо прийняття ними управлінських рішень у межах їх фіксованої компетенції і надання громадянам гарантованих послуг на основі бюджетних процесів функціональної системи державного, місцевих бюджетів та бюджетів місцевого самоврядування;

— збалансованість бюджетів за доходами і видатками. Видатки бюджетів визначаються на основі формульної обґрунтованості потреб коштів, необхідних для виконання визначених законодавством функцій у повному обсязі. Доходи бюджетів визначаються спроможністю їх дохідної бази.

Проте дохідність бюджетів неоднакова, що зумовлено такими об’єктивними умовами: різним рівнем економічного розвитку окремих територій народногосподарського комплексу країни; різноманітністю природно-кліматичних умов територій та їх географічного розташування; різницею в щільності населення територій та його якісної структури. Унітарність же бюджетів дозволяє забезпечувати вирівнювання наповнюваності доходами усіх бюджетів країни. Це здійснюється системою відносин, передбачених Бюджетним кодексом – відносин між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами – для виконання ними визначених їм функцій.

Міжбюджетні відносини забезпечують узгодженість складових бюджетної системи, яка досягається організаційно-правовими та фінансовими відносинами між органами державної влади і місцевого самоврядування щодо встановлення та розмежування бюджетних повноважень, фінансових ресурсів, прав, обов’язків та відповідальності в ході бюджетного процесу. Залежно від приводу, відповідно до якого виникають міжбюджетні відносини, вони поділяються на такі види:

1) розмежування видаткових бюджетних повноважень щодо фінансування окремих галузей, програм, об’єктів;

2) розподіл дохідних повноважень щодо окремих видів бюджетних надходжень, зміни ставок, збирання та управління доходами;

3) фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості різних адміністративно-територіальних утворень;

4) визначення та дотримання прав, обов’язків і відповідальності усіх суб’єктів міжбюджетних відносин.

Отже, частина перша ст. 81 встановлює правомірність міжбюджетних відносин, зумовлених об’єктивною реальністю країни та її бюджетної системи, а частина друга цієї статті визначає мету цих відносин – забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Існуючі диспропорції між різними бюджетами та їх розбалансування усуваються внаслідок унітарності бюджетної системи України засобами механізму бюджетного вирівнювання ступеня фінансової забезпеченості шляхом бюджетного регулювання.

Бюджетне регулювання здійснює перерозподільні процеси бюджетних коштів усередині бюджетної системи шляхом вилучення частини коштів у економічно більш розвинених і фінансово забезпечених територій (як надлишку понад їх потребу щодо визначених їм повноважень), та передачу їх територіям з недостатнім рівнем розвитку економіки та бюджетної забезпеченості фінансування повноважень за рахунок власних доходів.

Балансування неповністю забезпечених власними доходами бюджетів досягається шляхом надання їм додаткових коштів, одержаних від державних зборів у більш розвинених територіях, що передаються іншим бюджетам у вигляді трансфертів. Цим досягається вирівнювання ступеня фінансової забезпеченості всіх бюджетів. Загалом бюджетне регулювання становить систему взаємозв’язаних методів, способів, правових норм формування, розподілу, перерозподілу бюджетних ресурсів країни для збалансування інтересів суспільства і громадян у процесі економічного та соціального розвитку.

Стаття 82.

Статтею встановлено поділ бюджетних видатків на три категорії залежно від їх функціонального призначення.

Перша категорія бюджетних видатків спрямована на реалізацію загальнонаціональних інтересів (забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також на інші потреби, віднесені до загальнонаціонального рангу як такі, що не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Ці видатки мають забезпечувати виконання загальнодержавних функцій, у зв’язку з чим вони належать до компетенції державних органів влади, визначених Конституцією України. До них відносяться законодавчі органи, судові органи та органи державної виконавчої влади – міністерства та відомства, установи та організації.

Тобто видатки, віднесені до першої категорії, є власне державними, призначеними для виконання безпосередніх функцій і повноважень держави. Вони становлять видатки Державного бюджету України.

Друга категорія бюджетних видатків також визначається функціями держави, але в межах тих повноважень, які можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню на основі принципу субсидіарності з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання. Компетенція місцевих бюджетів на виконання переданих їм державних повноважень регламентована ст. 119 і 143 Конституції України та ст. 25-38 і 42-44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і ст. 13-14 і 17-29 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». При цьому держава зобов’язана одночасно із передачею повноважень передати і кошти на їх виконання в повному обсязі за рахунок Державного бюджету України.

Третя категорія бюджетних видатків виокремлюється на функціональній основі використання їх виключно на виконання прав і обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Вони регламентовані положеннями ст. 140, 142-144 Конституції України та в ст. 25-38 і 42-44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 13-14 і 17-29 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (див. рис. 4.2).

Стаття 83.

Видатки, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов’язані з виконанням найважливіших функцій держави, визначених Конституцією України щодо забезпечення конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності та недоторканності України, незалежного судочинства, економічної та інформаційної безпеки, а також інших функцій, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню.

У п. 2 ст. 82 Кодексу виділяються видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Частиною 7 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачений поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини: видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади, визначених ст. 119 Конституції України, 25-38 та 42-44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», 13-14 та 17-29 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом надання трансфертів із державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих загальнодержавних податків, зборів (обов’язкових платежів) у встановленому законом порядку.

У п. 3 ст. 82 цього Кодексу окремо виділяються видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер, – видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Стаття 84.

Забезпечення здійснення видатків – це гарантування відповідними органами державної та місцевої влади надання коштів на здійснення програм і заходів, передбачених відповідними бюджетами, у межах запланованих ресурсів.

Забезпечення здійснення видатків, визначених п. 1 ч. 1 ст. 82 Кодексу, покладається на органи державної влади. Виконання Державного бюджету України відповідно до ст. 116 Конституції України, ст. 20 ч. 1 п. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує Кабінет Міністрів України, який згідно зі ст. 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Забезпечення здійснення видатків, визначених п. 2 і 3 ч. 1 ст. 82 Кодексу, покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільських головів (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом).

Відповідно до ст. 138 Конституції України виконання бюджету Автономної Республіки Крим належить до відання цієї республіки.

Виконання обласного та районного бюджетів згідно зі ст. 119 Конституції України та ст. 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» забезпечують відповідні місцеві державні адміністрації, а сільських, селищних, міських бюджетів згідно зі ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» – відповідні виконавчі органи (див. рис. 4.1).

Рис. 4.1. Види видатків бюджетів, джерела та забезпечення здійснення видатків.

Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Порядок визначення розпорядників бюджетних коштів за рівнями бюджетів встановлений ст. 22 Кодексу.

Стаття 85.

Функціонування бюджетної системи України передбачає збалансованість доходів і видатків усіх бюджетів країни. Ст. 82 в цілому регламентує поділ усіх бюджетних коштів за функціональним призначенням діяльності певного органу влади. Зважений баланс доходів і видатків означає зрівноваженість повноважень кожного бюджету і фінансових ресурсів на їх виконання. Якщо розмежування повноважень окремих бюджетів є виявом політичної волі владних структур держави (із застосуванням передачі державних функцій від центральних органів до адміністрацій Автономної Республіки Крим та місцевих адміністративно-територіальних утворень для виконання окремих державних повноважень на місцях згідно із принципом субсидіарності), то єдність доходів і видатків бюджету зумовлює і передачу державою права на здійснення видатків, які забезпечують виконання переданих державних функцій.

Ст. 85 регламентує порядок та умови передачі права здійснення видатків та організаційно-фінансового механізму їх забезпечення. Право на здійснення видатків конкретизовано такими умовами:

— частиною першою передбачено: а) передачу Автономній Республіці Крим та органам місцевого самоврядування фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) або їх частки; б) надання трансфертів з Державного бюджету України;

— частиною другою вводиться: а) зобов’язання Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів самоврядування забезпечити здійснення видатків на виконання переданих ними повноважень з відповідних місцевих бюджетів; б) заборона планування та здійснення видатків, не віднесених до місцевих бюджетів, а також здійснення упродовж бюджетного періоду видатків на функціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів;

— частиною третьою надано право головному розпоряднику коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) передавати товари (чи оплачувати роботи, послуги, придбані чи оплачені за рахунок видатків на централізовані заходи економічного та соціального розвитку та державних цільових програм) бюджетним установам, які утримуються коштами інших місцевих бюджетів: ці централізовані заходи обумовлені дотриманням чітко визначених вимог: обґрунтуванням потреб у відповідних товарах (роботах, послугах). Ці потреби визначаються відповідно до встановлених критеріїв, а операції щодо придбання та передачі таких товарів (робіт, послуг) мають бути відображені в обліку та звітності бюджетних установ.

Право на здійснення видатків державою може бути передано Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування виключно разом з відповідними коштами (фінансовими ресурсами).

Фінансові ресурси можуть бути передані з державного бюджету іншим бюджетам шляхом закріплення за цими бюджетами загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів) або їх частки, а також шляхом надання коштів у вигляді трансфертів, передбачених ст. 96-107 цього Кодексу. При цьому обсяги фінансових ресурсів, що передаються, мають бути достатніми для фінансування переданих повноважень та функцій.

Обсяг повноважень, що передаються державою на виконання органам Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, має бути врахований при плануванні обсягів коштів, що передаватимуться з державного бюджету до бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Процес виконання видатків на будь-які повноваження має бути чітким та прозорим. Для цього необхідно дотримуватися на етапі планування бюджетів чіткого розподілу видатків між бюджетами, визначеного ст. 88-91 цього Кодексу.

Стаття 86.

Визначальною умовою, згідно з якою Кодекс у ч. 1 ст. 86 регламентує розмежування видів видатків між бюджетами (передбачених п. 2 і 3 ч. 1 ст. 82), є принцип субсидіарності. Відповідно до цього принципу розподіл видів видатків між бюджетами має забезпечувати максимальне наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача. Реалізація цього принципу поєднується з вимогою забезпечення повноти надання гарантованих послуг за критеріями розмежування видатків, згідно з якими види видатків на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів поділяються на три групи:

1) перша група – за критерієм першочерговості видатків і найбільшої наближеності надання гарантованих послуг до їх споживачів;

2) друга група – за критерієм рівноправності громадян в одержанні основних гарантованих послуг;

3) третя група – за критерієм гарантованості послуг окремим категоріям громадян, право на одержання яких визначено відповідним законодавством.

Крім принципу і критеріїв розмежування видів видатків між місцевими бюджетами, стаття 86 встановлює джерела фінансування зазначених трьох груп видатків:

— бюджетів сіл, їх об’єднань, селищ, міст – видатки, віднесені до першої групи;

— бюджетів міст Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів – видатки, віднесені до другої групи;

— бюджетів Автономної Республіки Крим та областей – видатки, віднесені до третьої групи;

— бюджетів міст Києва і Севастополя – видатки, віднесені до всіх трьох груп, що випливає зі спеціального статусу, наданого цим містам відповідно до ст. 133 Конституції України.

Рис. 4.2. Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами.

Стаття 87.

За рахунок Державного бюджету України здійснюються видатки, пов’язані з виконанням найважливіших функцій держави, визначених Конституцією України, а також інших функцій, які не можуть бути передані на виконання органам місцевого самоврядування. До таких видатків належать:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, територіальної цілісності, недоторканності України та суверенітету;

2) видатки на забезпечення громадського порядку, безпеки та судової влади;

3) видатки на економічну діяльність держави, які мають загальнодержавне значення;

4) видатки на утримання установ та закладів соціально-культурної сфери, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій;

4) інші видатки, які згідно з Кодексом не можуть бути передані на виконання органам Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування.

При цьому Кабінет Міністрів України своїми постановами визначає перелік закладів та заходів у галузях освіти, охорони здоров’я та інших, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. №1133 затверджено перелік позашкільних навчальних закладів та заходів з позашкільної роботи з дітьми, а також закладів та заходів у галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету відповідно до підпунктів " ґ" і " д" п. 7 ч. 1 ст. 87 Кодексу; постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 2002 р. №342 затверджено перелік закладів охорони здоров'я та програм у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету відповідно до підпунктів " а", " б", " в" і " г" п. 8 ст. 87 Кодексу; постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 р. №1557 затверджено перелік закладів мистецтва та перелік заходів у сфері культури і мистецтва, видатки на які здійснюються з державного бюджету відповідно до підпункту " б" п. 10 ч. 1 ст. 87 Кодексу; постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. №527 затверджено перелік центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, видатки на утримання яких здійснюються з державного бюджету відповідно до підпунктів " а", " б" п. 12 ч. 1
ст. 87 Кодексу.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного значення;

5) національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення);

6) правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій (крім заходів, визначених пунктом 16 частини першої статті 91 цього Кодексу);

7) освіту;

8) охорону здоров’я;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення;

10) культуру і мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам’яток архітектури, спорудження (створення) пам’ятників і монументів державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні програми (проекти);

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів у випадках, передбачених законом, та всеукраїнських референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Стаття 88.

На виконання повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, які визначені статтею 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 та ч. 2 ст. 83 Кодексу в ст. 88 Кодексу наведений перелік видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (див. рис. 4.3). Ці видатки визначаються функціями держави та передані на виконання органам місцевого самоврядування.

Такі видатки відповідно до ч. 1 ст. 85 Кодексу здійснюються за рахунок переданих державою фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України – дотацій вирівнювання, які передбачаються в законі про Державний бюджет України районним бюджетам з подальшим їх розподілом бюджетам сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення відповідно до ч. 3 ст. 101 Кодексу.

Рис. 4.3. Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Також у ст. 101 Кодексу зазначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах субвенції на проведення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, умови надання яких визначаються відповідним договором сторін, якщо інше не встановлено Кодексом.

Стаття 89.

Ст. 89 Кодексу визначено перелік видатків, які здійснюються з районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 та ч. 2 ст. 83 Кодексу.

До складу видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на такі напрями: державне управління, освіту, охорону здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення, державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми, державні програми розвитку фізичної культури і спорту (див. рис. 4.4).

Рис. 4.4.

Згідно зі ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено поділ видатків місцевих бюджетів на два види – видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування, і видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Передбачені ст. 89 Кодексу видатки пов’язані з виконанням органами виконавчої влади делегованих законом повноважень, тобто визначаються функціями держави та передані на виконання районним державним адміністраціям, виконавчим органам міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення. Такі видатки здійснюються за рахунок переданих державою фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України, тому їх обсяг враховується при визначенні обсягу відповідних міжбюджетних трансфертів – дотацій вирівнювання, які надаються з Державного бюджету України районним, міським (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) бюджетам, або коштів, що передаються до Державного бюджету України. Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, визначається ст. 64 цього Кодексу, а склад доходів районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, – ч. 2 ст. 66 Кодексу.

Порядок надання дотацій вирівнювання з Державного бюджету України місцевим бюджетам або коштів, що передаються до Державного бюджету України, визначений ст. 97-100 Кодексу.

Згідно зі статтею 102 Кодексу видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті " б" п. 4 ч. 1 ст. 89 Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 90.

У статті визначено перелік видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 та ч. 2 ст. 83 Кодексу (див. рис. 4.5).

Рис. 4.5.

Передбачені ст. 90 Кодексу видатки пов’язані з виконанням органами виконавчої влади делегованих законом повноважень, тобто визначаються функціями держави та передані на виконання Раді міністрів Автономної Республіки Крим та обласним державним адміністраціям. Такі видатки здійснюються за рахунок переданих державою фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України, тому їх обсяг враховується при визначенні обсягу відповідних міжбюджетних трансфертів – дотацій вирівнювання, які надаються бюджету Автономної Республіки Крим і обласним бюджетам, або коштів, що передаються до Державного бюджету України.

Склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, визначається ч. 1 ст. 66 Кодексу.

Порядок надання дотацій вирівнювання, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, або коштів, що передаються до Державного бюджету України, визначений ст. 97-100 Кодексу.

До складу видатків, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки за такими напрямами: державне управління, освіта, охорона здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура і спорт.

Стаття 91.

Ст. 91 встановлює перелік видів видатків, які мають місцевий характер, та на програми місцевого значення, які здійснюються з місцевих бюджетів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 82 та ч. 2 ст. 83 (див. рис. 4.6).

Перелік встановлених у ст. 91 Кодексу видатків місцевих бюджетів не є вичерпним і може бути розширений відповідно до п. 21 ч. 1 цієї статті видатками на інші програми, пов’язані з виконанням власних повноважень, які можуть затверджуватися відповідною радою згідно із законом. Відповідно до принципу самостійності бюджетів це означає, що місцеві ради мають право встановлювати своїми рішеннями види таких додаткових місцевих програм і обсяги їх фінансування. У цих випадках відповідні видатки мають здійснюватися виключно за рахунок власних надходжень до відповідних місцевих бюджетів, встановлених ст. 69 Кодексу, а не за рахунок трансфертів з державного бюджету.

Рис. 4.6.

Згідно з ч. 7 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» такі видатки місцевих бюджетів визначаються як видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування. Фінансування цих видатків проводиться за рахунок доходів, визначених ст. 69 Кодексу, тому їх обсяг не враховується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Відповідно до принципу самостійності бюджетів та ч. 2 ст. 85 Кодексу Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) зобов'язані забезпечити здійснення видатків, визначених п. 3 ч. 1 ст. 82 Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів.

Компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги згідно з підпунктами " д", " е" п. 3 ч. 1 цієї статті, та відшкодування різниці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання) згідно з п. 4 ч. 1 цієї статті, проводитимуться у межах коштів, передбачених рішеннями сесій органів місцевого самоврядування.

Частинами 4 і 5 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV визначено, що у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із встановленням тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, фінансуються за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Стаття 92.

Відповідно до статей 140 і 143 Конституції України та статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування мають право об'єднуватися або укладати угоди з метою проведення спільних програм, реалізації спільних проектів на договірних засадах у рамках виконання власних повноважень. Згідно з Кодексом територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ (ч. 7 ст. 75 Кодексу).

У випадках, коли органи місцевого самоврядування не в змозі самостійно та ефективно проводити видатки, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (перелік видатків наведений у ст. 91 Кодексу), вони можуть прийняти рішення про передачу частини або всіх своїх повноважень іншим органам місцевого самоврядування, які можуть забезпечити такі повноваження ефективніше. При цьому обов'язково передаються необхідні фінансові ресурси. Передача фінансових ресурсів здійснюється у вигляді міжбюджетних трансфертів, передбачених ст. 106 Кодексу.

Передача коштів між місцевими бюджетами повинна бути відображена при плануванні бюджетів як тих органів, що передають кошти, так і тих органів місцевого самоврядування, що отримують відповідні міжбюджетні трансферти (див. рис. 4.7).

Рис. 4.7.

Стаття 93.

Для виконання спільних проектів чи для спільного фінансування об’єктів відповідно до рішень органів місцевого самоврядування передача коштів між місцевими бюджетами на здійснення видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (перелік видатків наведений у ст. 88-89 Кодексу), здійснюється у вигляді міжбюджетних трансфертів. Вищевказані трансферти передбачені п. 2 ч. 2 ст. 101 Кодексу як субвенції на проведення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Передача фінансових ресурсів у вигляді міжбюджетних трансфертів здійснюється на підставі спільних рішень відповідних рад і укладених договорів.

Розмір коштів, що передаються на фінансування видатків, має бути пропорційним частці користувачів гарантованими послугами в повній вартості цих послуг, яка розраховується на підставі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості для органів влади, що передають ці кошти.

При розрахунках обсягів фінансування видатків також враховується кількість на території міста (республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення), району бюджетних установ, інших суб’єктів господарювання комунальної власності, які забезпечують надання гарантованих послуг, визначених п. 2 ч. 1 ст. 86 Кодексу. Якщо таких установ недостатньо, то обчислений обсяг видатків на здійснення цих послуг враховується при визначенні міжбюджетного трансферту бюджету, з якого утримуються бюджетні установи, що надають ці послуги.

Рис. 4.8. Передача коштів між місцевими бюджетами на здійснення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Стаття 94.

Бюджетний кодекс визначає фінансовий норматив бюджетної забезпеченості як гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів (ст. 2 Кодексу).

Від величини фінансового нормативу залежить розрахунковий обсяг видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Ці нормативи розраховуються у вартісному вираженні в розрахунку на одного жителя або споживача послуги, виходячи з загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм.

Фінансові нормативи застосовуються при плануванні для таких видів видатків бюджету:

— державне управління (на одного жителя адміністративно-територіальної одиниці та на одну нормативну штатну одиницю);

— освіта (на одного користувача послуги), з диференціацією для різних типів закладів;

— охорона здоров'я (на одного жителя адміністративно-територіальної одиниці);

— соціальний захист і соціальне забезпечення (на одного користувача послуги);

— культура і мистецтво (на одного жителя адміністративно-територіальної одиниці);

— фізична культура і спорт (на одного жителя адміністративно-територіальної одиниці).

Важливо зазначити, що загальний обсяг фінансових ресурсів за кожним видом видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, розраховується на підставі державних соціальних стандартів і нормативів, які встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. №2017-Ш державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку (див. рис. 4.9).

Рис. 4.9. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості.

У зв’язку з тим, що на сьогодні в Україні відсутня система розроблених і затверджених соціальних норм і нормативів, ч. 10 Прикінцевих положень Кодексу доручено Кабінету Міністрів України протягом року забезпечити формування, встановлення та затвердження державних соціальних стандартів і нормативів з урахуванням вимог, встановлених Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Стаття 95.

Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають різний податковий потенціал, неоднакову вартість послуг, які надаються місцевими органами влади, що обумовлено рівнем розвитку економіки, станом соціальної і побутової інфраструктури, відмінностями природно-кліматичних умов, різним екологічним і техногенним станом. Тому нормативи бюджетної забезпеченості застосовуються з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Розміри коригуючих коефіцієнтів встановлюються постановою Кабінету Міністрів України щодо затвердження формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами. Зокрема, на 2010 рік такі коефіцієнти були встановлені постановами Кабінету Міністрів України від 05.09.2001 р. №1195 (зі змінами та доповненнями) та від 30.12.2004 р. №1782.

Бюджетний кодекс передбачає два види таких коефіцієнтів залежно від: 1) кількості населення та споживачів гарантованих послуг; 2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць (див. рис. 4.10).

Рис. 4.10. Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості

При плануванні видатків на 2010 рік застосовувалися коефіцієнти:

При розрахунку видатків на управління для бюджетів міст обласного (республіканського) значення (див. табл. 4.1).

Таблиця 4.1.

⇐ Предыдущая 12 13 14 15 161718 19 20 21 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-06-08; Просмотров: 194; Нарушение авторского права страницы