Наслідки на 2011-2013 рік у разі невиділення додаткових коштів із загального фонду на 2010 рік та альтернативні заходи, зроблені для забезпечення виконання бюджетної програми.

……………………………………………………….

ВСЬОГО

Міністр/керівник відомства _________ ______________________________

             (підпис) (прізвище та ініціали)

 

Керівник фінансової служби _________ ______________________________

                (підпис) (прізвище та ініціали)

 

При складанні розрахунків використовуються різні методи, а саме:

— метод економічного аналізу, за допомогою якого визначається ступінь виконання бюджетних призначень за минулий рік, характеризується стан виконання в поточному році, встановлюються причини відхилень;

— нормативний метод, в основі якого лежать нормативи фінансових витрат на одиницю послуг, що надаються;

— екстраполярний метод, коли, виходячи зі звітних даних за попередні роки, на основі їх динаміки визначаються фінансові показники, а отримані суми екстраполюються на наступний рік;

— програмно-цільовий метод бюджетування (див. ілюстративний матеріал).

Якщо певний інвестиційний проект, програма того чи іншого головного розпорядника включені у бюджетну програму, яка буде забезпечувати її коштами протягом декількох років, до бюджетного запиту включаються пропозиції про виділення бюджетних коштів на фінансування тієї частини проекту, програми з відповідними обґрунтуваннями, розрахунками вигод та витрат щодо реалізації, яка буде виконана в відповідному бюджетному періоді. Необхідною умовою бюджетного фінансування є схвалення проекту програми у встановленому законом порядку.

Головні розпорядники бюджетних коштів, подаючи бюджетні запити, зобов’язані забезпечити своєчасність надходження бюджетних запитів, достовірність інформації, розрахунків, а також відповідний зміст бюджетного запиту.

Міністр фінансів під час розгляду бюджетних запитів не враховує видатків, якщо головні розпорядники не належним чином їх обґрунтували або порушили вимоги, встановлені Міністерством фінансів в інструктивних матеріалах. Важливим є для головних розпорядників включення інформації про свої індикативні прогнозні показники. Наприклад, якщо це галузь економіки, то такими показниками є обсяг продукції, яка вироблятиметься, її динаміка, рівень інвестицій, у тому числі іноземних, динаміка обсягів продажу і т.д. Якщо це регіон, то враховуються такі показники: питома вага регіону у ВВП країни, платіжний баланс, частка доходів місцевих бюджетів у загальнодержавних доходах.

Відповідальність за своєчасність подання Міністерству фінансів бюджетних запитів, їх своєчасність, достовірність та обґрунтування покладено на головних розпорядників коштів державного бюджету. Наведена в запитах інформація має бути достатньою для аналізу показників проекту Державного бюджету України, індикативних прогнозних показників державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди та для розробки пропозицій проекту Державного бюджету України.

Стаття 36.

Розроблені та подані в установленому порядку бюджетні запити головних розпорядників коштів на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України аналізуються Міністерством фінансів на предмет їх відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання коштів. Під час цієї роботи відбувається активний обмін даними, пропозиціями, оцінками між відповідними структурними підрозділами і службами Міністерства фінансів та головних розпорядників бюджетних коштів. При цьому враховуються перспективи економічного зростання, рівень споживчих цін та цін виробників, дотримання фінансових норм і нормативів. Також вишукуються можливості розширення доходної бази бюджетних установ, забезпечення ефективнішого витрачання державних коштів.

До основного напряму здійснення аналізу бюджетних запитів належить аналіз їх на предмет ефективності використання бюджетних коштів і пріоритетності вкладання. Якщо розглядати це питання в рамках економічної сфери, то можна констатувати наступне: зроблені певні кроки у напрямку запровадження показників моніторингу в економічній сфері – прийнята Державна цільова програма розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки (Постанова Кабінету Міністрів України від 7 травня 2008 р. №439) та видано наказ Державного агентства України з інвестицій та інновацій «Положення про порядок здійснення моніторингу виконання інноваційних та інвестиційних проектів, які впроваджуються із залученням державних коштів» (Наказ №4 від 21.01.2008 р.).

Оцінювання ефективності виконання проектів, використання державних коштів згідно з вищезазначеними програмами та їх методиками проводиться, виходячи із таких коефіцієнтів:

- науково-технічного;

- виробничого;

- ринкового;

- фінансово-економічного;

- соціального і екологічного.

Оцінка ефективності фінансово-бюджетної діяльності органів місцевого самоврядування теж вимагає певної методики.

Активне впровадження програмно-цільового методу в бюджетному процесі на сьогодні включає в себе такий важливий елемент як середньострокове бюджетне планування, тобто встановлення пріоритетів, стратегічних цілей, завдань, які спрямовані не тільки на раціональне, а й ефективне використання фінансових ресурсів головних розпорядників бюджетних коштів. Такі пріоритети визначаються Основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період та програмами економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, такими пріоритетами, згідно з Постановою Верховної Ради України «Про Основні напрями бюджетної політики на 2011 рік» від 04.06.2010 р. №2318-17, мають стати:

— створення сприятливих умов для розвитку виробництва;

— стимулювання сталої економічної і соціальної розбудови держави;

— реалізація виваженої боргової політики;

— надання послуг для задоволення суспільних потреб виходячи з принципу забезпечення їх надання з урахуванням реальних державних ресурсів;

— поступове підвищення соціальних стандартів;

— проведення реформування міжбюджетних відносин з метою забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку регіонів;

— концентрація ресурсів бюджету на виконанні пріоритетних державних цільових програм, спрямованих на створення " точок зростання";

— створення умов для реалізації державної політики у сфері зовнішніх відносин.

У програмах економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць відображено:

— цілі та пріоритетні напрями соціально-економічного розвитку;

— основні завдання розвитку економіки і виробничої сфери адміністративно-територіальної одиниці та їх прогнозні показники;

— розраховані прогнозні показники розвитку соціальної сфери адміністративно-територіальної одиниці.

Ефективність та результативність використання бюджетних коштів оцінюється відповідно до результативних показників бюджетної програми, вимоги щодо застосування яких встановлені Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.09.2002 р. №538-р «Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі» та наказами Міністерства фінансів:

– «Про запровадження результативних показників, що характеризують виконання бюджетних програм» (від 08.08.2002. №621);

– «Про паспорти бюджетних програм» (від 29.12.2002 р. №1098);

– «Про результативні показники бюджетної програми» (від 27.10.2009 р. №1252).

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів, результативні показники бюджетної програми поділяються на такі групи: затрат, продукту, ефективності, якості.

На основі висновків, зроблених за результатами аналізу бюджетних запитів головних розпорядників коштів, у тому числі на підставі звітів про виконання паспортів бюджетних програм, висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, Міністр фінансів України приймає рішення про включення узгоджених показників бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України на наступний рік перед поданням його (проекту закону про Державний бюджет України) на розгляд Кабінету Міністрів України.

Під час підготовки проекту Державного бюджету України можуть виникати розбіжності щодо неузгоджених питань між Міністерством фінансів та головними розпорядниками бюджетних коштів. З питань, за якими все ж таки не досягнуто узгоджених позицій між головним розпорядником бюджетних коштів і Мінфіном, останнє готує висновок з неузгоджених питань та разом із проектом закону подає його на розгляд до Кабінету Міністрів.

Стаття 37.

Розроблений Міністерством фінансів України проект закону про Державний бюджет разом з додатками, пояснювальною запискою та іншими інформаційними матеріалами, обсяг яких визначено ст. 38 Кодексу, подається Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів розглядає на своєму засіданні проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. До його схвалення Кабінет Міністрів подає Раді національної безпеки і оборони України цей проект закону по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України (Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони» №183/98-ВР від 05.03.1998 р.).

Після цього Кабінет Міністрів приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом із відповідними матеріалами Верховній Раді та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Терміни розгляду та прийняття відповідної постанови повинні бути чітко визначені, щоб була можливість вчасного подання схваленого Урядом проекту Державного бюджету України до Верховної Ради та Президента України.

Стаття 38.

Цей перелік визначає основний зміст додатків до закону про Державний бюджет України, які готує та подає до Кабінету Міністрів Міністерство фінансів з участю інших центральних органів влади. У них містяться більш детальні статті витрат, доходів та кредитування бюджету, а також обґрунтування кошторисних витрат та їх розміри. Кабінет Міністрів в обов'язковому порядку має подати зазначені додатки до Верховної Ради та Президента України разом із проектом закону про Державний бюджет України.

Додатки складаються з таких частин:

Перша частина – це пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України. У ній насамперед має бути викладено інформацію про економічне становище країни та відображено основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України та наступний бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету.

Пояснювальна записка містить прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку країни, складених Міністерством економіки разом із Міністерством фінансів і схвалених Кабінетом Міністрів.

Оцінка надходжень бюджету, що пропонуються для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету, дається на підставі підготовлених центральними виконавчими органами даних і схвалюється Кабінетом Міністрів. Зокрема, Державна податкова адміністрація та Державна митна служба готують прогнозні розрахунки доходної частини бюджету; Міністерство палива та енергетики, Національна акціонерна компанія " Нафтогаз України" розробляють розрахунки та обґрунтовують ставки рентних платежів за нафту і природний газ власного видобутку, відрахувань від плати за транзит нафти, природного газу та аміаку. Подають свої розрахунки Фонд державного майна, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та інші центральні виконавчі органи, які відповідають за формування надходжень до бюджету. Їх інформація обробляється та оцінюється Міністерством фінансів і використовується для складання пояснювальної записки.

У поясненнях до основних положень проекту закону про Державний бюджет Міністерство фінансів аналізує пропонований обсяг видатків та кредитування за бюджетною класифікацією (функціональною, відомчою і програмною класифікацією видатків та кредитування бюджету, економічною класифікацією видатків бюджету) на виконання державних функцій та програм, погоджує його з Кабінетом Міністрів та подає на розгляд Верховної Ради. Причому на розгляд парламенту подаються обґрунтування бюджетних показників за три роки, а саме: за попередній бюджетний період (виконаний бюджет), поточний (бюджет поточного періоду, який тільки виконується) та наступний (показники майбутнього бюджетного періоду, які й будуть розглядатися та затверджуватися Верховною Радою).

Народним депутатам надається інформація щодо врахування основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Ця інформація дуже важлива, оскільки розроблені Міністерством фінансів і схвалені Кабінетом Міністрів показники, які були включені до Основних напрямів бюджетної політики, розглядаються та схвалюються Верховною Радою, тобто містять позицію парламенту щодо напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, які мають знайти своє відображення в проекті закону про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період.

Кодекс встановлює, що у пояснювальній записці до проекту закону про Державний бюджет мають бути визначені базові показники та результати обрахунку індексів відносної податкоспроможності в розрізі місцевих бюджетів. Для визначення такого індексу відносної податкоспроможності відповідних бюджетів використовується кошик доходів місцевих бюджетів. При розрахунку індексу відносної податкоспроможності регіону в кошику доходів враховуються пільги, що надають органи державної та місцевої влади. Формально це завищує податкоспроможний потенціал регіону. Для розрахунку кошика доходів і обсягів трансфертів використовується демографічний показник.

У бюджетному процесі звертається особлива увага на взаємовідносини Державного бюджету та місцевих бюджетів. Організація цих відносин визначається спеціальним розділом Закону України «Про Державний бюджет України» на поточний бюджетний рік та додатками до нього. Особлива увага приділяється міжбюджетним трансфертам.

До проекту бюджету додаються аналітичні дані, розрахунки з обґрунтуваннями особливостей міжбюджетних взаємовідносин, а саме:

— детальні розрахунки прогнозного загального обсягу доходів та видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами, за видами доходів та за функціями;

— базові показники та результати обрахунку індексів відносної податкоспроможності в розрізі місцевих бюджетів;

— детальний розрахунок розміру фінансового нормативу бюджетної забезпеченості за функціями та видами місцевих бюджетів;

— детальний розрахунок коригуючих коефіцієнтів та коефіцієнта вирівнювання;

— розрахунки обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам за видами пільг і допомог та детальними фінансовими й кількісними показниками.

Обсяги дотації вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету, визначаються за Формулою розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним і місцевими бюджетами.

Під час розгляду та доопрацювання Кабінетом Міністрів проекту закону про Державний бюджет можуть бути змінені показники обсягів міжбюджетних трансфертів. У таких випадках Кабмін повинен подати розрахунки відповідно до вимог підпункту " ґ" пункту 1 цієї частини статті.

У пояснювальній записці до проекту закону надається інформація щодо обсягів державного боргу, в тому числі щодо типу боргового зобов'язання, графіка його погашення, обсягів та умов державних запозичень.

З іншого боку, актуальним завданням держави залишається використання державних соціальних стандартів і нормативів в усіх сферах для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на цій основі бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів, міжбюджетних відносин. Одним із таких стандартів є прожитковий мінімум, величина якого теж враховується при формуванні Державного бюджету в розрахунках як видаткової, так і доходної частини бюджету.

До пояснювальної записки додаються обґрунтування розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також – окремо для основних соціальних і демографічних груп населення, розрахунки обсягу компенсації за рахунок коштів державного бюджету втрат суб’єктів господарювання внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів, іншими центральними органами виконавчої влади рішень щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг.

Кабінет Міністрів, центральні органи виконавчої влади, приймаючи рішення щодо регулювання цін, тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг, підтримання відносно низьких роздрібних цін на окремі товари, послуги для населення спричиняють втрати суб’єктів господарювання. Підприємствам, в яких з цієї причини витрати на виробництво і реалізацію продукції не покриваються отримуваними доходами, з державного бюджету виділяються відповідні суми коштів на покриття збитків. Щоб знайти цю суму, необхідно зробити розрахунок обсягу компенсації (дотації) за рахунок коштів державного бюджету. У ринковій економіці державні компенсації (дотації) обмежуються тими сферами, які не можуть ефективно регулюватися ринковим механізмом, який базується на самоокупності підприємницької діяльності.

Друга частина додатків містить прогнозні показники зведеного бюджету України, які містять оцінку державного бюджету та місцевих бюджетів відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів (складання якого здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.1995 р. №471 «Про організацію складання балансу фінансових ресурсів України»), тобто фінансову програму економічного і соціального розвитку держави загалом. Такий баланс фінансових ресурсів допоможе об'єднати в єдину систему всі фінансові плани і баланси, що дозволить під час прийняття державного бюджету виявляти об'єктивні взаємозв'язки і довготривалі тенденції розвитку найважливіших джерел фінансових ресурсів.

Третя частина додатків – це перелік пільг із податків і зборів (обов'язкових платежів) з розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання, які надаватимуться згідно із законодавством у плановому році. Перелік потрібен для врахування при складанні бюджету, оскільки надання пільг знижує надходження податкових сум до державного і місцевих бюджетів. Міністерство фінансів робить розрахунок втрат доходів бюджету від їх надання, а Кабінет Міністрів, виходячи з чинного законодавства, схвалює ці розрахунки.

Четвертою частиною додатків є переліки та обсяги коштів за державними цільовими програмами, які включено головними розпорядниками коштів до бюджетних програм, передбачених у проекті закону про Державний бюджет України. Кабінет Міністрів, керуючись положеннями Закону України “Про державні цільові програми”, затверджує програми, концепції цих програм, загальнодержавні програми, які необхідні для того, щоб підвищити ефективність, надійність державних заходів, спрямованих на вирішення проблем загальнодержавного та регіонального масштабів, поліпшити використання національних природних ресурсів, результатів фундаментальних та прикладних досліджень з пріоритетних напрямів економічного, соціального розвитку, реформувати певні системи, провести профілактичні заходи, збільшити обсяги виробництва через розвиток певних галузей та забезпечення цілеспрямованого, раціонального використання коштів державного бюджету.

П’ята частина додатків включає зведення та структуру державних боргових і гарантійних зобов’язань на поточний і наступний бюджетні періоди до повного погашення таких зобов'язань, включаючи обсяги видатків на обслуговування державного боргу. Відповідно до п. 2 ст. 18 Кодексу загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60% річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

Верховна Рада України також може проаналізувати оптимальність співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями, оскільки таке співвідношення дуже важливе не тільки для побудови ефективної системи управління державним боргом, а й для забезпечення умов фінансової безпеки в країні; розглянути державний борг і податки як систему альтернативного вибору для вирішення дилеми – збільшувати податковий тягар чи залучити державні позики. Сучасні фахівці констатують, що в Україні, на жаль, немає нагально визначеної методики розрахунку боргового тягаря, тому потрібно приймати закон «Про Державний борг України» (розроблено проект такого закону, в ньому зроблена спроба визначити процедуру управління державним боргом на основі певних макропоказників і їх співвідношень).

Шостий додаток стосується плану державних запозичень на наступний бюджетний період, а також переліку інвестиційних програм (проектів), під які можуть надаватися державні гарантії у наступному бюджетному періоді, та включає перелік кредитів (позик) із зазначенням кредиторів, види, мету, назву валюти, строк і відсоткову ставку державних запозичень, а також стан укладання кредитних договорів.

Сьомий додаток містить прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, підготовлений відповідно до ст. 21 Кодексу. Відповідно до п. 1 ст. 21 Кодексу, Міністерство фінансів з участю Міністерства економіки, Національного банку, а також головних розпорядників коштів державного бюджету складає прогноз Державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, який ґрунтується на Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, прогнозних та програмних документах економічного та соціального розвитку, державних цільових програмах.

Верховна Рада України та її бюджетний комітет аналізують зазначену інформацію, показники і враховують їх при формуванні показників проекту державного бюджету та показників на наступні за плановим два бюджетні періоди. Особлива увага звертається на ті показники за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), державних цільових програм, у тому числі тих, що здійснюються із залученням державних кредитів від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій.

Восьмий додаток – це доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді, підготовлена Міністерством фінансів України.

Дев’ятий додаток включає пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України. Вказані пояснення подаються головними розпорядниками бюджетних коштів до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету на підставі бюджетних запитів за формою, визначеною Міністерством фінансів.

Десятий додаток – це протокол про результати консультацій Кабінету Міністрів України із всеукраїнськими асоціаціями органів місцевого самоврядування. Наприклад, в Україні діє Асоціація міст. Основною метою її діяльності є підтримка курсу ринкових перетворень, розширення горизонтальних зв'язків між містами на ґрунті економічного співробітництва, захист законних прав та інтересів членів Асоціації в органах влади та управління, взаємодія з владними структурами і громадськими об'єднаннями в справі перетворення України на країну з соціально орієнтованою ринковою економікою. Такі консультації необхідні для того, щоб Кабінет Міністрів володів інформацією з вищезазначених питань і проблем.

Одинадцятий додаток містить інформацію щодо врахування пропозицій Ради національної безпеки і оборони України до проекту закону про Державний бюджет по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України (з вмотивованим обґрунтуванням). Згідно із Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» (№183/98-ВР від 05.03.1998 р.) РНБО, відповідно до Конституції України, є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Згідно з функціями, визначених у законі, розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції, законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України (№3/97-ВР від 16.01.1997 р.), Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони та її складових, у тому числі економічної та фінансової безпеки. РНБО подає пропозиції Президентові щодо проекту закону про Державний бюджет по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України. Ці пропозиції повинні мати вмотивоване обґрунтування та відповідати також Закону України «Про основи національної безпеки» (№964-IV від 19.06.2003 р.), Стратегії національної безпеки України (№105/2007 від 12.02.2007 р.), Методиці розрахунку рівня економічної безпеки (Наказ Міністерства економіки України №60 від 02.03.2007 р.).

Пропозиції РНБО до проекту закону повинні сприяти захисту та подальшому розвитку найвагоміших здобутків України, визначенню стратегічних пріоритетів і цілей, відповідати викликам і загрозам сучасності, визначати принципи, пріоритети, завдання, механізми забезпечення захисту важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз, конкретизувати засади політики держави у сфері національної, економічної та фінансової безпеки, контролювати вплив рівня видатків і кредитування бюджету, структуру державних боргових і гарантійних зобов’язань на поточний і наступні бюджетні періоди до повного погашення таких зобов’язань, включаючи обсяг видатків на обслуговування державного боргу на фактичні індикатори економічної безпеки України, вживати заходи щодо недопущення їх зниження до порогового та граничного значення.

Дванадцятий додаток містить інформацію щодо залучення довгострокових (понад 1 рік) кредитів (позик), надання гарантій, набуття прав поручителя за такими зобов’язаннями державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами, у статутному фонді яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв).

Інформація про довгострокові кредити (понад рік):

— показує обсяги довгострокових кредитів, залучених державними підприємствами, строки, відсотки, мету використання, у тому числі на державні цільові програми, галузі вкладання, умови інвестування та отримання доходів, розподілу прибутків;

— підтверджує, що державні підприємства, враховуючи обмеженість фінансових ресурсів на фінансовому ринку і в державному бюджеті, отримали кредити для оновлення основних фондів, нарощування інвестицій, впровадження високих технологій розширеного відтворення, що зумовить підвищення продуктивності праці, зростання обсягів випуску товарів і послуг, ВВП, підвищення надійності, ефективності, конкурентоспроможності економіки, тобто сформує інноваційну модель економічного зростання.

Додаток 13 включає інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.

Стаття 39.

Розгляд і затвердження Державного бюджету України відбувається відповідно до Регламенту Верховної Ради України (ст. 153-159 Закону України “Про регламент Верховної Ради України” №1861-ІV від 10.02.2010 р.).

Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається з урахуванням положень Бюджетного кодексу та цього Регламенту.

Кабінет Міністрів щороку подає до Верховної Ради проект закону про Державний бюджет України на наступний рік не пізніше 15 вересня поточного року. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету поточного року.

Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік має бути розроблений з дотриманням вимог Бюджетного кодексу та Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект закону на наступний рік не може містити положень про зупинення дії чи внесення змін до законів.

Поданий Кабінетом Міністрів проект закону про Державний бюджет України на наступний рік надається народним депутатам для ознайомлення не пізніше ніж за 4 дні до його представлення у Верховній Раді.

Цей проект Верховній Раді представляє на її пленарному засіданні Міністр фінансів України не пізніше ніж через 5 днів із дня подання його Кабінетом Міністрів до Верховної Ради.

Від комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, з доповіддю щодо відповідності проекту цього закону Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та вимогам Бюджетного кодексу України виступає голова комітету.

Представлення проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік проводиться за процедурою повного обговорення (ст. 30 Регламенту).

За результатами обговорення проекту закону Верховна Рада може прийняти рішення про схвалення і прийняття його до розгляду або рішення про його відхилення у разі:

1) внесення проекту закону без подання всіх документів, передбачених Бюджетним кодексом України;

2) невідповідності проекту закону Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період;

3) невідповідності проекту закону вимогам складання проекту Державного бюджету України, встановленим Бюджетним кодексом України.

У разі відхилення Верховною Радою проекту закону Кабінет Міністрів зобов'язаний у семиденний строк з дня набрання чинності рішенням про таке відхилення подати до Верховної Ради проект закону для його повторного представлення – з урахуванням пропозицій Верховної Ради або обґрунтуванням їх відхилення.

Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається за процедурою трьох читань з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

У разі порушення Кабінетом Міністрів строків подання до Верховної Ради проекту закону, а також порушення строків подання його на друге читання, строки розгляду Верховною Радою проекту закону обчислюються з дня його фактичного подання Кабінетом Міністрів.

У разі відставки Кабінету Міністрів до подання до Верховної Ради проекту закону або після відхилення Верховною Радою поданого проекту відлік строків розгляду Верховною Радою проекту закону припиняється і відновлюється після подання до Верховної Ради проекту закону новосформованим Кабінетом Міністрів.

Після прийняття Верховною Радою до розгляду проекту закону народні депутати, комітети не пізніше 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів) року, що передує плановому, формують свої пропозиції до проекту закону і направляють їх до комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету. Пропозиції, направлені до цього комітету після 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів) року, що передує плановому, до розгляду не приймаються.

Пропозиції народних депутатів, комітетів не пізніше 15 жовтня (20 жовтня, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів) розглядаються зазначеним комітетом разом з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів та з участю ініціаторів внесення пропозицій. Причини відхилення пропозицій комітетом обґрунтовуються у висновках комітету.

За результатами розгляду проекту закону комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, готує висновки і пропозиції, порівняльну таблицю з дотриманням вимог, передбачених ст. 118 Регламенту, та проект відповідної постанови Верховної Ради.

Порівняльна таблиця, проект постанови Верховної Ради, висновки і пропозиції комітету та супровідні документи надаються народним депутатам не пізніше як за 5 днів до розгляду Парламентом проекту закону у першому читанні.

Верховна Рада розглядає проект закону у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом) року, що передує плановому.

У разі, якщо бюджетний період не збігається з календарним роком, строки розгляду встановлюються за процедурним рішенням Верховної Ради.

Розгляд у першому читанні проекту закону починається з доповіді голови комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, щодо висновків і пропозицій до законопроекту та результатів його розгляду.

Розгляд проекту закону у першому читанні проводиться за процедурою повного обговорення з урахуванням особливостей, передбачених у цій статті.

Під час обговорення слово для виступу надається представникам комітетів за письмовими заявами, депутатських фракцій, народним депутатам, представникам Кабінету Міністрів та Рахункової палати.

Після завершення розгляду законопроекту в першому читанні ставляться на голосування в цілому висновки та пропозиції до проекту закону, підготовлені відповідним комітетом.

Висновки та пропозиції до проекту закону вважаються прийнятими, а проект закону вважається прийнятим у першому читанні, якщо на їх підтримку проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Схвалені Парламентом висновки та пропозиції комітету з питань бюджету набувають статусу Бюджетних висновків Верховної Ради.

Якщо Верховною Радою не прийнято позитивного рішення на підтримку висновків і пропозицій до проекту закону в цілому, проводиться постатейне голосування пропозицій.

Під час постатейного першими ставляться на голосування ті пропозиції, які комітет з питань бюджету пропонує відхилити і на розгляді та голосуванні яких наполягають ініціатори їх внесення.

У разі, якщо народні депутати – ініціатори внесення пропозицій, які комітетом пропонується відхилити, – не наполягають на їх розгляді, голосування щодо них не проводиться.

Голосування пропозицій, які комітет пропонує відхилити і на розгляді яких наполягають ініціатори їх внесення, проводиться щодо кожної пропозиції окремо.

Після розгляду пропозицій, передбачених ч. 9 цієї статті, проводиться постатейне голосування пропозицій, які комітет з питань бюджету пропонує врахувати. Якщо у народних депутатів немає зауважень, пропозиції, які комітет пропонує врахувати, ставляться на голосування разом у цілому.

У разі, якщо під час постатейного голосування пропозицій показники бюджету, які містить підготовлений до першого читання проект закону, залишаються збалансованими, Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття його за основу в першому читанні.

У разі, якщо під час постатейного голосування пропозицій показники бюджету стають розбалансованими, Верховна Рада направляє проект закону до комітету з питань бюджету для підготовки на повторне перше читання.

Після прийняття проекту закону за основу в першому читанні Кабінет Міністрів у 14-денний строк, але не пізніше 3 листопада (8 листопада, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів) року, що передує плановому, подає до комітету з питань бюджету проект закону, доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради, і порівняльну таблицю щодо врахування Бюджетних висновків з дотриманням вимог, передбачених ст. 118 Регламенту.

Комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, протягом трьох днів після дня внесення проекту закону, підготовленого Кабінетом Міністрів до другого читання, готує висновок щодо пропозицій та поправок, запропонованих до другого читання Кабінетом Міністрів, з відповідним обґрунтуванням щодо них.

Розгляд у другому читанні проекту закону завершується не пізніше 20 листопада року, що передує плановому.

Розгляд у другому читанні починається з доповіді Міністра фінансів України щодо доопрацьованого, з урахуванням Бюджетних висновків Верховної Ради, проекту закону.

Голова комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, доповідає інформацію щодо врахування Кабміном України Бюджетних висновків Верховної Ради при підготовці проекту закону до другого читання.

Після доповідей Міністра фінансів України та голови комітету слово для виступу в порядку, визначеному Регламентом, надається представникам депутатських фракцій.

Після закінчення виступів представників депутатських фракцій Верховна Рада переходить до постатейного голосування поданого на друге читання проекту закону.

За результатами цього голосування Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття проекту закону в другому читанні або направлення до Кабінету Міністрів для підготовки на повторне друге читання.

Під час розгляду в другому читанні проекту закону Верховна Рада затверджує загальний обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету України, розмір мінімальної заробітної плати та рівень забезпечення прожиткового мінімуму на наступний бюджетний період, обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів.

Не прийняті під час голосування в другому читанні статті проекту закону переносяться на розгляд у третьому читанні.

Після прийняття проекту закону у другому читанні комітет з питань бюджету не пізніше 25 листопада року, що передує плановому, готує його до третього читання з урахуванням пропозицій, підтриманих Верховною Радою у другому читанні.

Комітет готує висновки і пропозиції щодо розбіжностей у визначенні доходів, видатків, а також дефіциту Державного бюджету України, які виникли в результаті внесення змін до проекту закону в другому читанні, і готує порівняльну таблицю. Після прийняття проекту закону у другому читанні внесення до нього нових пропозицій та поправок не допускається, їх розгляд не проводиться.

Третє читання проекту закону починається з доповіді голови комітету та співдоповіді Міністра фінансів України:

1) висновків стосовно тих статей законопроекту, які були змінені після врахування при підготовці до третього читання, не прийнятих у другому читанні статей проекту закону і врахування яких призвело до необхідності внесення змін до інших статей проекту закону, прийнятих у другому читанні;

2) пропозицій комітету стосовно уточнення статей проекту закону, до яких пропонується внести зміни з метою збалансування доходів і видатків для досягнення затвердженого дефіциту Державного бюджету України на наступний рік.

Після доповіді та співдоповіді проводиться голосування пропозицій комітету з питань бюджету щодо статей проекту закону, які не були прийняті в другому читанні, та прийняття проекту в цілому.

У разі, якщо рішення про прийняття проекту закону із запропонованими пропозиціями комітету в цілому не прийнято, проводиться голосування щодо кожної пропозиції, запропонованої комітетом.

У разі неприйняття проекту закону у цілому, цей проект за рішенням Верховної Ради направляється на повторне третє читання з визначенням строків його наступного розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради. Якщо таке рішення не прийнято, проект закону вважається відхиленим. У такому випадку, а також у разі неприйняття зазначеного законопроекту у повторному третьому читанні, Верховна Рада приймає рішення (з установленням строків) щодо підготовки Кабінетом Міністрів нового проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік.

Якщо деякі показники Закону України «Про Державний бюджет України» змінені порівняно з проектом закону про Державний бюджет України, поданим Кабінетом Міністрів до Верховної Ради на розгляд у першому читанні, Кабінет Міністрів протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою даного закону подає Президенту України обґрунтування і розрахунок даних бюджетних показників.

Кабінет Міністрів зобов’язаний у тижневий термін подати Верховній Раді зміни до показників, зазначених у законі, та оновлених відповідно до пропозицій Президента України додатки до нього, у випадку, якщо Президент України повернув до Верховної Ради для повторного розгляду закон про Державний бюджет України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями.

Стаття 40.

У ст. 1 Закону про Державний бюджет України затверджуються загальна сума доходів і видатків з їх поділом на загальний та спеціальний фонди та кредитування бюджету.

Як зазначено у статті, що коментується, Закон про Державний бюджет України передбачає встановлення граничного розміру річного дефіциту або профіциту державного бюджету у відповідному бюджетному періоді.

У додатках до закону мають відображатися доходи та фінансування державного бюджету за бюджетною класифікацією. Окремими статтями встановлюються джерела формування державного бюджету в загальній сумі або у фіксованих частках (відсотках), а також особливості обчислення або розподіл їх між загальним і спеціальним фондами державного бюджету та між державним і місцевими бюджетами.

Окремий розділ закону про Державний бюджет складають статті, які встановлюють граничний розмір державного боргу, визначають можливість надання державних гарантій при одержанні кредитів суб'єктами господарювання державного сектора економіки тощо.

У додатку до закону про бюджет має бути вказано перелік кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), із зазначенням кредиторів, загальних обсягів кредитів (позик) та обсягів їх залучення у відповідному бюджетному періоді. Важливо, що цей перелік зроблено в розрізі бюджетних програм.

У підпункті 5 п. 1 цієї статті йдеться про бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету за бюджетною класифікацією. При цьому регламентується обов’язкове виділення видатків споживання (з них видатків на оплату праці, оплату комунальних послуг і енергоносіїв) та видатків розвитку, включаючи розподіл видатків на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями. Розмір оборотного залишку коштів державного бюджету затверджують у законі про державний бюджет та використовують під час касових розривів, а потім їх розмір поновлюють до кінця бюджетного періоду.

Ст. 40 визначає предметом регулювання закону про Державний бюджет України розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період. Розмір прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати встановлюється для забезпечення належного соціального захисту кожного громадянина України. Ці показники встановлюються відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» і знаходять своє відображення у Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний бюджетний період у розділі «Особливі положення». Це важливо для бюджетного процесу, тому що величина мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму в поточному бюджетному періоді впливає на розміри посадових окладів працівників бюджетної сфери, оплата праці яких здійснюється на основі єдиної тарифної сітки, державних соціальних допомог сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, а це, у свою чергу, впливає на зміну обсягів видатків з бюджетів різних рівнів.

Предметом регулювання закону про Державний бюджет України можуть бути також додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

У законі про Державний бюджет відображаються видатки та кредитування за головними розпорядниками коштів державного бюджету. Вони повинні бути деталізовані за програмною, функціональною, економічною класифікацією видатків та кредитування державного бюджету. Це здійснюється для підвищення ефективності аналізу фінансування витрат за їхніми напрямами, співставлення кошторисних витрат за однотипними установами, статистичної обробки бюджетних показників, в процесі якої відслідковується динаміка і тенденції розвитку показників, розробляються прогнози щодо розвитку бюджетних відносин. Такий поділ створює умови для порівнянності показників державного та місцевих бюджетів, полегшує розгляд бюджетів і їх економічний аналіз, спрощує контроль за виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою акумуляції коштів, використанням їх за цільовим призначенням, за рівнем ефективності та результативності використання фінансових ресурсів, забезпечує можливість синтетичного та аналітичного обліку в бюджетних установах та організаціях.

Стаття 41.

Ця стаття Кодексу регулює права Кабінету Міністрів України здійснювати витрати з державного бюджету у разі несвоєчасного набрання чинності закону про Державний бюджет України. У такому разі Уряд країни змушений базуватися на показниках попереднього бюджетного періоду по доходах, видатках і кредитуванню Державного бюджету.

Ураховуючи постійний характер державних видатків, Кабінет Міністрів наділяється правом здійснювати витрати з обов'язковим врахуванням таких вимог:

- витрати Державного бюджету можуть здійснюватися лише на бюджетні програми, бюджетні призначення щодо яких встановлені законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період та одночасно передбачені у проекті закону про Державний бюджет на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів до Верховної Ради, за якими повністю зберігаються цільові обмеження;

- щомісячні бюджетні асигнування загального фонду Державного бюджету України сумарно не можуть перевищувати 1/12 обсягу бюджетних призначень, визначених законом про Державний бюджет на попередній бюджетний період (крім випадків, передбачених ч. 6 ст. 16 та ч. 4 ст. 23 Кодексу, а також п. 4 і 5 ч. 2 цієї статті).

До набрання чинності законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період:

1) забороняється із загального фонду державного бюджету здійснювати витрати в частині капітальних видатків та надання кредитів з бюджету, крім капітальних видатків, пов'язаних із ліквідацією аварій на об'єктах соціально-культурної сфери, житлового господарства, систем тепло-, енерго-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також витрат, пов'язаних із введенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації та виділенням коштів з резервного фонду державного бюджету;

2) державні запозичення можуть здійснюватися в обсязі, що не перевищує обсяг витрат на погашення державного боргу у відповідний період, а державні гарантії не надаються;

3) діють норми закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період, крім норм, якими визначені загальні показники державного бюджету, бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету і обсяги трансфертів між державним та місцевими бюджетами;

4) соціальні стандарти та соціальні гарантії, у тому числі прожитковий мінімум, рівень його забезпечення, мінімальна заробітна плата, надання пільг, компенсацій і гарантій населенню у поточному бюджетному періоді застосовуються у розмірах та на умовах, що діяли у грудні попереднього бюджетного періоду;

5) перерахування дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам та коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, здійснюється відповідно до обсягів, визначених у проекті закону про Державний бюджет України, поданому Кабінетом Міністрів до Верховної Ради.

Такий підхід упереджує відхилення від обраної стратегії соціально-економічного розвитку й убезпечує від виникнення додаткових диспропорцій.

Стаття 4 2.

Стаття визначає органи виконавчої влади, які забезпечують організацію виконання Державного бюджету України. Виконання Державного бюджету – це відносини, які регулюються Бюджетним кодексом України (ст. 1 Кодексу), включаючи внесення змін до Закону про Державний бюджет (рішення про місцевий бюджет) в межах бюджетного періоду (п. 1 ст. 3 Кодексу). Кабінет Міністрів України забезпечує та відповідає за виконання Державного бюджету України ( п. 6 ст. 116 Конституції та ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 26.05.2008 р.). Діяльність центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики з виконання Державного бюджету спрямовується, координується та контролюється Кабінетом Міністрів України.

Головним органом виконавчої влади, що здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, та таким, що координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету, визначено Міністерство фінансів України (ст. 1 Положення про Міністерство фінансів України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів №1837 від 27 грудня 2006 р.). Відповідно до Бюджетного кодексу, інших нормативних актів у сфері бюджетних відносин та Положення про Міністерство фінансів основними завданнями Міністерства фінансів з виконання державного бюджету є:

— організація роботи, пов'язаної із виконанням Державного бюджету України, координація в межах своїх повноважень діяльності учасників бюджетного процесу;

— підготовка пропозицій щодо внесення змін до Державного бюджету України, здійснення заходів з підвищення ефективності управління державними фінансами;

— здійснення в межах своїх повноважень контролю за дотриманням бюджетного законодавства на цій стадії бюджетного процесу.

Міністерство фінансів України відповідно до покладених на нього завдань і повноважень має право:

— одержувати в установленому порядку від головних розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для аналізу виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи держави;

— одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності дані, необхідні для здійснення контролю за раціональним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Міністерство фінансів у межах своїх повноважень на основі виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Мінфін під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, підприємствами, установами та організаціями, а також з відповідними органами іноземних держав. Так, координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету досягається за рахунок передбаченого ст. 1, 2 Указу Президента України «Питання Міністерства фінансів України» №676/2005 від 20.04.2005 р. організаційного підпорядкування Державної податкової адміністрації, Державної митної служби, Державного казначейства, Головного контрольно-ревізійного управління Міністерству фінансів України і здійснюється шляхом:

— формування державної політики у відповідних сферах та здійснення контролю за її реалізацією зазначеними центральними органами виконавчої влади;

— внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблених цими органами проектів нормативно-правових актів та погодження проектів нормативно-правових актів зазначених центральних органів виконавчої влади;

— визначення порядку обміну інформацією між Міністерством фінансів України та цими органами (наприклад, Наказ Міністерства фінансів від 29 червня 2005 р. «Про затвердження Формату та Регламенту обміну інформацією між Міністерством фінансів України та Державним казначейством України у новій редакції»);

— затвердження структури цих органів. В контексті змісту координуючої функції Міністерства фінансів може також розглядатися надання Міністру фінансів права вносити в установленому порядку Кабінетові Міністрів України подання про призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників урядових органів державного управління, що діють у складі Мінфіну відповідно до п. 29 ст. 8 Положення про Міністерство фінансів України №1837 від 27 грудня 2006 р.

Організаційне підпорядкування Головного контрольно-ревізійного управління України Міністерству фінансів України також регламентується п.1 ст. 4 Закону України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. та ст. 4 Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України, затверджене Указом Президента України від 28 листопада 2000 р., відповідно до яких Головне контрольно-ревізійне управління України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Стаття 4 3.

Обслуговування державного та місцевих бюджетів в Україні проводиться за казначейською формою виконання. До заснування в 1995 році Державного казначейства в Україні застосовувалась банківська форма касового обслуговування Державного бюджету. Відмінність її від казначейської форми обслуговування полягає в тому, що рух бюджетних коштів проводиться через систему рахунків, відкритих в уповноважених банках, які здійснюють свою діяльність на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються центральним банком. Світовій фінансовій практиці відома також і змішана форма обслуговування державного та місцевих бюджетів.

Перехід від банківської до казначейської системи виконання бюджету був викликаний наступним:

—банківські установи не були зацікавлені у контролі за своєчасним зарахуванням доходів на рахунки відповідного бюджету і не забезпечували належного і дієвого контролю за використанням коштів;

— розпорошеність бюджетних коштів у численних банківських установах не могла дати позитивні результати в управлінні державними фінансовими ресурсами;

— відсутність оперативної інформації про касові видатки та перерахування коштів за призначенням, а також за фінансовими операціями бюджетних установ.

Державне казначейство було створене на виконання Указу Президента України №335/95 від 27.04.95 р. «Про Державне казначейство України» з метою забезпечення управління коштами Державного бюджету України та започаткувало казначейську форму виконання Державного бюджету та касове виконання бюджету за доходами, що передбачає приймання та зарахування доходів на відповідні рахунки бюджетів. На даний час виконання за доходами регламентуються Наказом «Про затвердження Порядку виконання Державного бюджету за доходами», затвердженого ДКУ №131 від 19.12.2000 р.

Спільною Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України №13 від 14 січня 1997 р. «Про запровадження казначейської форми виконання державного бюджету» було встановлено, що, починаючи з 1 лютого 1997 р., введено поетапне касове виконання Державного бюджету за видатками через територіальні органи Державного казначейства. З метою подальшого становлення казначейської системи обслуговування Державного бюджету Наказом Головного управління Державного казначейства України від 21 березня 1997 р. №28 було затверджено Положення про єдиний казначейський рахунок.

Як зазначено в Указі Президента України №676/2005 від 20 квітня 2005 р. «Питання Міністерства фінансів України», Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України та йому підпорядковується. На даний час воно функціонує відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 р. Робота Державного казначейства побудована на принципі роботи єдиного казначейського рахунку. Тобто його роль полягає не тільки у виконанні окремих видаткових повноважень, а й у комплексному обслуговуванні всіх учасників бюджетного процесу.

Систему Державного казначейства України складають Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи – управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями в районах, містах і районах у містах. Діяльність Державного казначейства спрямована на вирішення таких завдань:

— організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим;

— управління наявними коштами Державного бюджету України, в тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

— фінансування видатків Державного бюджету України;

— ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

— управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

— розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів;

— здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

— розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які обов'язкові для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти і кошти державних позабюджетних фондів.

Функціонування єдиного казначейського рахунку регламентується Положенням про єдиний казначейський рахунок, затвердженим Наказом Державного казначейства України №122 від 26 червня 2002 р. та забезпечує:

— можливість швидкої мобілізації коштів, що надходять протягом дня на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, і використання їх для здійснення бюджетних витрат і здійснення інших операцій, що не суперечать законодавству України;

— надання оперативної інформації органам законодавчої та виконавчої влади з проведених по єдиному казначейському рахунку операціях з метою прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення ефективного використання коштів бюджетів.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства здійснюється на підставі договору (Наказ Державного казначейства України №221 від 2 грудня 2002 р. «Про затвердження Порядку відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства України»);

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень до бюджету, взятті бюджетних зобов’язань розпорядниками бюджетних коштів та здійснення платежів за цими зобов’язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету регулюються Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності виконання державного та місцевих бюджетів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Державного казначейства України №119 від 28 листопада 2000 р. У відповідності до п. 1.1.1 зазначеного Положення система обліку виконання бюджету включає бухгалтерський, бюджетний, управлінський облік, які ґрунтуються на єдиній теоретичній та інформаційній базі, відрізняючись формою та періодичністю розрахунку даних.

Бухгалтерський облік забезпечує своєчасне та повне відображення всіх операцій органів Державного казначейства та надання користувачам інформації про стан активів і зобов'язань, результати виконання бюджетів та їх змін. На основі даних бухгалтерського обліку складається звітність про виконання бюджетів.

Бюджетний облік ведеться з метою накопичення даних про доходи, витрати, кредитування за вирахуванням погашення і фінансування бюджетів, а також підведення результатів виконання бюджетів.

Управлінський облік ведеться з метою забезпечення керівництва органів Державного казначейства оперативною фінансовою та нефінансовою інформацією у встановленій ними формі для планування та управління бюджетними коштами, оцінки і контролю використання бюджетних коштів. Управлінський облік – система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. №996-ХІV).

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

В органах Державного казначейства України бюджетним установам відкриваються наступні рахунки у встановленому законодавством порядку:

- для зарахування надходжень, передбачених законодавством України;

- рахунки розпорядникам та отримувачам бюджетних коштів;

- рахунки підприємств, установ, організацій по операціях, що не відносяться до операцій по виконанню бюджету, але відповідно до вимог законодавства обслуговуються органами Державного казначейства.

Державним казначейством України не здійснюється оплата послуг оброблення електронних розрахункових документів та повідомлень у системі електронних переказів Національного банку України і переказу коштів через валютні рахунки, відкриті в Національному банку України.

Державне казначейство України за погодженням з Міністерством фінансів України має право залучати на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам. Обсяги тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, пов’язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду, в обов’язковому порядку покриваються Державним казначейством України в межах поточного бюджетного періоду, а тимчасові касові розриви Пенсійного фонду України, пов’язані з виплатою пенсій, – у межах фактичного дефіциту коштів на цю мету за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на договірних умовах без нарахування відсотків за користування цими коштами з обов’язковим їх поверненням до кінця поточного бюджетного періоду.

Запровадження системи управління єдиним казначейським рахунком дає змогу значною мірою зменшити вплив касових розривів на рівень поточного виконання видаткових частин бюджету. Порядок проведення таких операцій затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 4 4.

Розпис бюджету – документ, в якому встановлюється розподіл доходів, фінансування бюджету, повернення кредитів до бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної класифікації (п. 46 ст. 2 Кодексу).

Процедура складання та виконання розпису визначається Інструкцією про складання і виконання розпису Державного бюджету України, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України №57 від 28 січня 2002 р. (зі змінами та доповненнями).

Розпис Державного бюджету України на відповідний рік (далі – розпис) складається відповідно до бюджетних призначень, установлених Законом «Про Державний бюджет України» та затверджується Міністром фінансів в місячний строк після набрання чинності цим законом. До затвердження розпису Міністерством фінансів обов’язково затверджується тимчасовий розпис Державного бюджету України на відповідний період. Розпис Державного бюджету на відповідний рік включає:

— розпис доходів Державного бюджету (далі – розпис доходів), який поділяється на річний розпис доходів загального і спеціального фондів державного бюджету та помісячний розпис доходів загального фонду державного бюджету;

— розпис фінансування державного бюджету (далі – розпис фінансування), який поділяється на річний розпис фінансування загального і спеціального фондів Державного бюджету та помісячний розпис фінансування загального фонду Державного бюджету;

— розпис асигнувань Державного бюджету (за винятком надання кредитів з Державного бюджету), який поділяється на річний розпис асигнувань Державного бюджету загального і спеціального фондів Державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду Державного бюджету;

— розпис повернення кредитів до Державного бюджету та надання кредитів з Державного бюджету (далі – розпис кредитування), який поділяється на річний розпис повернення кредитів до Державного бюджету та надання кредитів з Державного бюджету, помісячний розпис повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету та надання кредитів із загального фонду Державного бюджету;

— річний розпис витрат спеціального фонду Державного бюджету з розподілом за видами надходжень; помісячний розпис спеціального фонду Державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків).

Оригінал затвердженого розпису передається на паперових та електронних носіях Державному казначейству України, одна копія передається до Рахункової палати та Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни, зумовлені внесенням змін до Закону про Державний бюджет України, інша – залишається в Міністерстві фінансів.

Після затвердження розпису Державне казначейство України протягом трьох робочих днів доводить головним розпорядникам витяг із розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів для вищих навчальних закладів та наукових установ.

Внесення змін до розпису допускається у разі:

— необхідності перерозподілу видатків за економічною та програмною класифікацією;

— прийняття нормативного акта про передачу повноважень на виконання функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, від одного головного розпорядника іншому;

— прийняття рішення про розподіл нерозподілених бюджетних асигнувань між головними розпорядниками;

— необхідності внесення змін до розпису доходів, до розпису фінансування або до розпису кредитування;

— внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Внесення змін до розпису за загальним і спеціальним фондами Державного бюджету передбачає затвердження довідок про внесення змін до кошторисів, планів асигнувань (за винятком надання кредитів із бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків у встановленому порядку).

У разі виникнення необхідності внесення змін до вже затверджених та взятих на облік Державним казначейством України довідок, у зв'язку з допущеними технічними помилками, затверджується нова довідка, де вказуються реквізити тієї довідки, у якій були допущені технічні помилки.

Державне казначейство здійснює реєстрацію довідок та облік змін до розпису і надсилає їх копії головному розпоряднику, що є підставою для затвердження довідок про внесення змін до кошторисів та планів асигнувань (за винятком надання кредитів із бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), а для наукових установ та вищих навчальних закладів – до плану використання бюджетних коштів та помісячного плану використання бюджетних коштів.

Головні розпорядники в триденний термін подають Державному казначейству України довідки про внесені зміни до зведених кошторисів та планів асигнувань (за винятком надання кредитів із бюджету) загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету, зведених планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), а головні розпорядники, в мережі яких є наукові установи і навчальні заклади, – змінені зведені плани використання бюджетних коштів та зведені помісячні плани використання бюджетних коштів у розрізі розпорядників нижчого рівня. Головні розпорядники коштів доводять відповідні зміни до розпорядників нижчого рівня, які, в свою чергу, вносять зміни до кошторису та плану асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), а наукові установи та вищі навчальні заклади – до плану використання бюджетних коштів та помісячного плану використання бюджетних коштів.

Копія довідки про внесення змін до розпису у частині міжбюджетних трансфертів разом із розподілом за кодами відповідних бюджетів Міністерством фінансів України надається Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим управлінням обласних (Київської та Севастопольської міських) державних адміністрацій.

Частина друга статті закріплює норму, відповідно до якої Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням, а також відповідність розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за загальним фондом Державного бюджету за визначеними цим розписом періодами року відповідному прогнозу надходжень загального фонду державного бюджету протягом бюджетного періоду.

Стаття 4 5.

1. Відповідно до покладених на нього завдань Міністерство фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах визначає загальний рівень доходів Державного бюджету (п.3 ст. 32 Кодексу).

Міністерству фінансів України надано виключне право погодження рішень центрального податкового органу про надання розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань на термін, що виходить за межі одного бюджетного року, стосовно загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). Ця норма є відображенням п.14.3.5 ст. 14 Закону України №2181 вiд 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

2. У процесі виконання Державного бюджету за доходами органи Державного казначейства:

— встановлюють порядок відкриття та відкривають рахунки в Головних управліннях Державного казначейства України для зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів (надалі – платежі);

— ведуть бухгалтерський облік надходжень до бюджету відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, передбаченого Наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 р. №131, у розрізі кодів бюджетної класифікації доходів і типів операцій;

— здійснюють розмежування платежів до Державного бюджету відповідно до нормативів відрахувань, затверджених Законом про Державний бюджет на відповідний рік, і перераховують за належністю розподілені кошти;

— здійснюють розмежування у розмірах, визначених законодавством, інших платежів, що зараховуються до Державного бюджету, та перераховують за належністю розподілені кошти;

— готують розрахункові документи і проводять повернення надмірно або помилково сплачених платежів до бюджету на підставі висновків органів Державної податкової служби, рішень судових органів, інших органів, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів тощо;

—здійснюють відшкодування податку на додану вартість на підставі висновків органів Державної податкової служби та рішень судових органів;

— складають щоденну, періодичну та річну звітність за доходами відповідно до кодів бюджетної класифікації доходів і подають її відповідним органам, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів до бюджету і державних цільових фондів.

Рахунки для зарахування платежів відкриваються в Головних управліннях Державного казначейства відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного і місцевих бюджетів та Інструкції про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій по виконанню бюджетів в системі Державного казначейства України, затверджених інструктивними матеріалами ДКУ.

Механізм повернення надміру сплачених коштів до бюджету регулюється Порядком виконання Державного бюджету за доходами, затвердженим Наказом Державного казначейства України №131 від 19 грудня 2000 р., а також Порядком повернення платникам помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженим Наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 р. №226. 3. Забезпечення своєчасного та в повному обсязі надходження до Державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів покладено на органи, що контролюють справляння надходжень до бюджету. Органи, що контролюють справляння надходжень до бюджету – це органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), інших надходжень бюджету (п.39 ст. 2 Кодексу).

Контролюючий орган – державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. (п.1.12 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ).

До контролюючих органів належать:

— податкові органи – стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів;

—митні органи – стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

— органи Пенсійного фонду України – стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування – стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів (ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ).

Орган стягнення – державний орган, уповноважений здійснювати заходи із забезпечення погашення податкового боргу у межах компетенції, встановленої законами (п.16 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ).

Додатково делегуються Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад повноваження стосовно координації діяльності відповідних органів стягнення щодо виконання визначених для територій показників доходів бюджету.

4. Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи державного бюджету, відповідно до принципу єдності бюджетного процесу, зараховуються на єдиний казначейський рахунок (за винятком установ України, які функціонують за кордоном), який за своїм змістом відіграє роль єдиного фонду державних фінансів, з якого, власне, і здійснюються видатки Державного бюджету відповідно до бюджетних призначень.

Спільним наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України №74/194 від 25.04.2002 р. запроваджено щоденні звірки інформації про надходження податків, зборів (обов’язкових платежів) до Державного бюджету. Для забезпечення повноти надходжень платежів до бюджетів згідно з бюджетною класифікацією органи державної податкової служби відповідно до порядку, встановленого чинним законодавством щодо казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за доходами, до 1 грудня кожного року подають відповідним управлінням Державного казначейства в електронному вигляді списки складу платників податків, які перебувають на податковому обліку в кожному районі (місті).

Після прийняття Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та затвердження місцевих бюджетів, в управліннях Держказначейства відкриваються (перевідкриваються) рахунки, відповідно до змін, внесених зазначеним законом або рішеннями про відповідні місцеві бюджети. Від співпраці Держказначейства, Державної податкової адміністрації України та інших органів, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів, поверненням надмірно або помилково зарахованих коштів на підставі висновків фіскальних органів, залежить наповнення бюджету як фонду державних фінансових ресурсів держави та здійснення запланованих видатків у повному обсязі.

Порядок зарахування до Державного бюджету коштів, що отримуються установами України, які функціонують за кордоном, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

5. Значення норми, закріпленої в п.5 ст. 45, визначається необхідністю розмежування понять «момент виконання обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів)» та «момент зарахування податків і зборів (інших обов'язкових платежів) в доход бюджету». Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи Державного бюджету визнаються зарахованими в доход Державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету. Відповідно до ч.3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» однією з підстав припинення обов'язків юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) є сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Частина 4 ст. 9 зазначеного закону передбачає аналогічну підставу припинення обов'язків фізичних осіб зі сплати податків і зборів. Однак виконання платником податків обов'язків зі сплати податків і зборів не означає, що відповідні грошові суми автоматично зараховуються в доход Державного бюджету і можуть витрачатися. Момент сплати податку або збору і момент зарахування відповідного платежу на казначейський рахунок бюджету можуть відрізнятися в залежності від строку перерахування грошової суми банком, що обслуговує платника податків. Відповідальність банків за порушення встановлених законодавством строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету передбачена п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

6. Забороняється проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, у тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов’язаних з державним боргом, та випадків, передбачених Законом про Державний бюджет України.

7. Перелік податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.

8. У разі зміни місцезнаходження суб’єктів господарювання – платників податків сплата визначених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) після реєстрації здійснюється за місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного періоду, такий механізм передбачений п.8 Порядку обліку платників податків, зборів, обов’язкових платежів, затверджений Наказом ДПА України №80 від 19.02.1998 р. (зі змінами та доповненнями).

Стаття 4 6.

Стаття містить перелік стадій, за якими здійснюється виконання бюджету за видатками та кредитуванням:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету;

2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов’язань;

4) отримання товарів, робіт і послуг;

5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов’язань;

6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм;

7) повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету).

Стадійність будь-якого процесу передбачає послідовну зміну окремих стадій, але в даному випадку мається на увазі сукупність дій учасників бюджетного процесу, а не жорстка регламентація послідовності їх здійснення. Наприклад, здійснення платежів у часі може передувати отриманню товарів, робіт та послуг.

Стаття 4 7.

1. Бюджетний розпис (ст. 44) є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), а для вищих навчальних закладів та наукових установ – помісячних планів використання бюджетних коштів.

Повноваження, яке надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету, визначається як бюджетне асигнування (п. 6 ст. 1 Кодексу). У свою чергу, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетне призначення – повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п. 8 ст. 1 Кодексу). Бюджетне призначення має бути виражене в грошовій формі на відповідний бюджетний період, як правило, на один календарний рік та затверджене Законом про Держбюджет чи відповідним рішенням про місцевий бюджет. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.

Відповідно до затвердженого розпису розпорядники коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис бюджетної установи (далі – кошторис) є основним плановим фінансовим документом бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень (п.30 ст. 1 Кодексу).

Структура кошторису бюджетної установи закріплена в пункті 1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. №228.

2. Здійснення контролю за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України покладено на органи Державного казначейства України. З метою забезпечення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів органи Державного казначейства в частині виконання Державного бюджету за видатками здійснюють: попередній контроль – на етапі реєстрації зобов'язань розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; поточний контроль – у процесі оплати рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів. Повноваження Державного казначейства України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства закріплено ст. 112 Кодексу.

3. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом. Перелік порушень бюджетного законодавства надано в главі 18 Кодексу.

Розпорядникам бюджетних коштів слід пам’ятати, що встановлюється першочерговість погашення існуючої простроченої кредиторської заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення), стипендій, а також за спожиті комунальні послуги та енергоносії у порівнянні до взяття інших бюджетних зобов’язань та здійснення платежів за іншими заходами, пов’язаними з функціонуванням бюджетних установ (крім захищених видатків бюджету, визначених статтею 55 цього Кодексу). Ця норма відповідно захищених видатків бюджету також передбачена Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Стаття 4 8.

Прийняття бюджетних зобов'язань і проведення видатків розпорядниками бюджетних коштів допускається тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Порядком обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженим Наказом Державного казначейства України №136 від 9 серпня 2004 р. передбачено, що розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов'язання за загальним фондом бюджету в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, за спеціальним фондом бюджету в межах відповідних фактичних надходжень до цього фонду та бюджетних асигнувань (у розрізі складових спеціального фонду відповідно із зведенням показників спеціального фонду кошторису), встановлених кошторисом, виходячи з потреби виконання пріоритетних заходів поточного бюджетного року і з урахуванням необхідності здійснення платежів для погашення бюджетних зобов'язань минулих періодів.

Як випливає з п. 9 ч. 5 ст. 22 Кодексу, суб’єктами взяття зобов’язань, на підставі яких виникають бюджетні зобов’язання, є розпорядники та одержувачі бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Одержувач бюджетних коштів бере бюджетні зобов’язання на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі розпорядника бюджетних коштів, до мережі якого він належить (ч. 6 ст. 22 Кодексу).

У разі скорочення асигнувань розпорядники бюджетних коштів повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов’язань та/або бюджетних фінансових зобов’язань, які перевищують уточнені плани асигнувань загального фонду бюджету, плани спеціального фонду.

У разі ж прийняття відповідного рішення щодо тимчасового обмеження асигнувань загального фонду бюджету розпорядники бюджетних коштів повинні забезпечити приведення обсягів зобов’язань у відповідність до тимчасових обмежень асигнувань.

Завдання Національної програми інформатизації затверджуються Постановою Верховної Ради України, згідно з якою Кабінет Міністрів України у двомісячний термін подає Верховній Раді України розрахунок обсягів та визначення джерел їх фінансування, у тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України (з розбивкою за роками). До цих завдань належать:

1) формування політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації;

2) формування і розвиток національної інфраструктури інформатизації;

3) інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони;

4) інформатизація процесів соціально-економічного розвитку;

5) інформатизація фінансової та грошової системи, державного фінансово-економічного контролю; 6) інформатизація соціальної сфери;

7) інформатизація освіти, науки і культури, інше.

Державними замовниками Національної програми інформатизації є органи виконавчої, законодавчої та судової влади України.

Згідно з ч. 2 ст. 48 Кодексу за бюджетними програмами, які здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), термін дії яких завершується у поточному бюджетному періоді, розпорядники бюджетних коштів мають право брати відповідні бюджетні зобов'язання у четвертому кварталі поточного бюджетного періоду понад фактичні надходження таких кредитів (позик) за умови наявності письмової згоди кредитора на оплату цих зобов'язань протягом першого кварталу наступного бюджетного періоду. Такі зобов’язання також реєструватимуться як небюджетні, однак дії по їх взяттю не будуть кваліфікуватись як бюджетне правопорушення. Розпорядник (одержувач) бюджетних коштів має також запросити згоду кредитора щодо відкладення виплати за зобов’язанням.

Якщо зобов’язання не зареєстроване у Державному казначействі України в Реєстрі бюджетних зобов’язань, воно визнається недійсним. Бюджетна установа в особі її керівника, як розпорядник бюджетних коштів, має привести дане зобов’язання у відповідність до бюджетного законодавства або переглянути свою участь в зобов’язальних відносинах (договір, на підставі якого виникають зобов’язальні відносини, може бути припинений відповідно до ст.ст. 202-206 Цивільного кодексу України або визнаний недійсним відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України) і за можливості вийти з них.

В абз. 2 ч.4 ст. 48 Кодексу передбачено, що вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку. Відповідно до ст. 22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно зі ст. 96 Цивільного Кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями за усе належне їй майно; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язання юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язання її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Відповідно ж до статей 174-176 Цивільного Кодексу України держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади, по-перше, відповідають за своїми зобов’язаннями за своє майно, крім майна, на яке згідно з законом не може бути накладене стягнення; по-друге, вони не відповідають за зобов’язання створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, і, по-третє, вони не відповідають за зобов’язання один одного.

Державне казначейство здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов’язань, розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. У разі, якщо за даними річного звіту про виконання державного та місцевих бюджетів у розпорядника бюджетних коштів є небюджетні зобов'язання (небюджетна кредиторська заборгованість), органи Державного казначейства України надають інформацію щодо наявності небюджетних зобов'язань (небюджетної кредиторської заборгованості) у розрізі розпорядників бюджетних коштів до органів Державної контрольно-ревізійної служби для вжиття заходів згідно з вимогами Бюджетного кодексу та інших відповідних нормативно-правових актів (п. 6 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Державного казначейства України від 09.08.04 р. №136).

Але бюджетні зобов’язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв’язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Державним казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Стаття 4 9.

Зміст норми статті дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем закладається ідея наступної оплати отриманих товарів, робіт і послуг. Відповідно до п. 12.3. Порядку обслуговування державного бюджету за видатками, затвердженого Наказом Державного казначейства України №89 від 25 травня 2004 р., органи Державного казначейства здійснюють платежі за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у разі наявності відповідного бюджетного зобов'язання. Підставою для здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів є платіжні доручення, підготовлені власниками рахунків, та відповідні документи, які підтверджують цільове направлення коштів (договори на закупівлю товарів, робіт і послуг, акти виконаних робіт, звіти про результати здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, листи-погодження у випадках, передбачених законодавством, накладні, транспортно-товарні накладні та рахунки до них, рахунки-фактури, трудові угоди, заявки на перерахування коштів на карткові рахунки і т.д.). Порядок оформлення і подання цих документів до органів Державного казначейства регламентується вимогами щодо обліку зобов'язань, згідно з якими розпорядник та одержувач бюджетних коштів як споживачі повинні сплатити належну суму виконавцю за умови реалізації цих зобов'язань.

Проте на стадії виконання бюджету розпорядники бюджетних коштів укладають різні цивільно-правові договори, однією з умов яких може бути повна або часткова попередня оплата подальшого отримання товарів, робіт або послуг. При цьому у випадку, якщо за бюджетними зобов'язаннями, за якими відповідно до нормативно-правових актів може здійснюватися попередня оплата, органи Державного казначейства України відстежують терміни виконання робіт та/або надання послуг відповідно до умов договорів. За таким бюджетним зобов'язанням, після настання терміну їх виконання, розпорядник коштів повинен подати до органу Державного казначейства України оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують бюджетне зобов'язання.

У частині 2 статті, що коментується, міститься перелік умов, за наявності яких здійснюються платежі Державним казначейством України, а саме:

1) наявність відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2) відповідність напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетним асигнуванням;

3) наявність у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Стаття 50.

1. Повернення кредитів до бюджету є однією зі стадій виконання бюджету за видатками та кредитуванням (п. 7 ч. 1 ст. 46 Кодексу). У разі надання кредитів з бюджету у їх позичальників виникає заборгованість перед бюджетом, з якого були надані кошти на умовах повернення. Суб’єктами, які здійснюють державне кредитування та забезпечують повернення сум кредитів, є передусім Міністерство фінансів України (фінансові управління), а також розпорядники та одержувачі бюджетних коштів. Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

Заборгованість у позичальників виникає перед бюджетом зважаючи на те, що кошти, які перераховуються їм розпорядниками бюджетних коштів згідно з договорами бюджетного кредитування, є бюджетними. Кошти надаються позичальникам із загального або спеціального фонду бюджету згідно з бюджетними призначеннями та відповідно до затвердженої бюджетної програми.

Бюджетні установи, які в бюджетному процесі наділяються правовим статусом розпорядника бюджетних коштів, не мають права надавати кредити інакше як згідно з визначеною бюджетною програмою кредитування. Бюджетна установа не має права надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету) (ч. 4 ст. 16 Кодексу). У відносинах кредитування вони реалізують повноваження, надані їм державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) щодо надання кредитів за рахунок її коштів. Кредити з бюджету надаються розпорядниками бюджетних коштів не як організаціям, які виступають у відносинах кредитування з власної волі та від власного імені, а як суб’єктам, які реалізують волю держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади) і виступають від її імені як її законні представники.

З моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих коштів права кредитора та право вимагати від позичальника повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади). Розпорядники бюджетних коштів, уповноважені на укладання договорів кредитування з бюджету та надання коштів з бюджетів згідно з вказаними договорами, здійснюють цю діяльність із ввіреними їм коштами в межах наданої їм бюджетної компетенції. Основним суб’єктом, якому належить право вимоги від позичальника повернення коштів до відповідного бюджету, згідно з вказаними кредитами є відповідне публічне утворення (держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада). Від імені публічного утворення право вимоги повернення коштів до бюджету здійснює орган держави, уповноважений саме на ці дії.

До публічного утворення переходять права вимагати від позичальника повернути не лише кошти в розмірі кредиту, який був наданий з відповідного бюджету, а й плату за користування цим кредитом (позикою), встановлену Кабінетом Міністрів України та/ або зазначену в договорі.

На вимоги щодо погашення заборгованості, що виникла з відносин кредитування з бюджету, не поширюється позовна давність, встановлена в цивільному законодавстві щодо зобов’язань приватноправового характеру. Відносини кредитування з бюджету мають публічно-правову природу. Метою кредитування за рахунок коштів бюджету є не одержання прибутку, а підтримання на пільгових умовах тих сфер господарювання, розвиток яких входить до пріоритетів держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади). Отже, надання кредитів з бюджету має загальносуспільний характер. Нерозповсюдження на відносини кредитування з бюджету строків позовної давності, встановлених у Цивільному кодексі України, має метою як додатковий захист публічного утворення як власника коштів, що були виділені з відповідного бюджету, надання йому права відстрочення чи розстрочення зобов’язання з повернення коштів до бюджету, так і захист позичальників від дострокового позивання до них.

2. Органи Державної податкової служби України визначені органами стягнення простроченої заборгованості суб’єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) за кредитами з бюджету. Незважаючи на те, що повернення кредитів до бюджету визначається однією зі стадій виконання бюджету за видатками та кредитуванням, кошти, що надходять до бюджету в результаті повернення кредитів, наданих з бюджету, є доходами бюджету.

Положення ч. 2 ст. 50 відповідає положенню ч. 9 ст. 17 Кодексу, згідно з яким прострочена заборгованість суб’єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) стягується за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) з такого суб’єкта господарювання органами Державної податкової служби. Органи стягнення застосовують заходи примусового характеру спрямовані на повернення до бюджету коштів, наданих на умовах кредитування, однак вони не можуть застосовувати заходи впливу, визначені п. 3 ч. 1 ст. 117 Кодексу за порушення бюджетного законодавства в частині повернення кредитів до бюджету, визначених п.26 ч. 1 ст. 116 Кодексу. Однак відповідно до ст. 121 Кодексу порушення бюджетного законодавства є підставою для притягнення до відповідальності згідно з законами України його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь. Рішення про застосування заходів впливу за це порушення приймається Міністерством фінансів України, органами Державного казначейства України, органами Державної контрольно-ревізійної служби, місцевими фінансовими органами, головними розпорядниками бюджетних коштів у межах встановлених їм повноважень на підставі протоколу про порушення бюджетного законодавства або акта ревізії та доданих до них матеріалів. Рішення набирає чинності з дня його підписання (п. 2 ст. 118 Кодексу).

Стаття 51.

1. Покладається на керівників бюджетних установ обов’язок утримання чисельності працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого у кошторисах.

2. У цій частині статті визначено перелік витрат на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу (крім категорій, пільги яким передбачаються пунктом «ї» ч. 1 ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я, ч. 4 статті 29 Основ законодавства України про культуру, абз. 1 ч. 4 ст. 57 Закону України «Про освіту»), а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - членів сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та членів їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ. До переліку витрат віднесено: забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням; забезпечення безоплатною медичною допомогою; надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення; надання жилого приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення; зниження плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія); безоплатний проїзд і перевезення багажу; безоплатне встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею; безоплатне відправлення та одержання листів військовослужбовцями строкової служби.

3. На розпорядників бюджетних коштів покладається обов’язок проведення розрахунків у повному обсязі за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ та послуги зв’язку, які споживаються бюджетними установами, та укладання договорів за кожним видом енергоносіїв у межах, встановлених відповідним головним розпорядником бюджетних коштів обґрунтованих лімітів споживання.

6. Міністерство закордонних справ України вносить Президентові України або Кабінетові Міністрів України разом з іншими центральними органами виконавчої влади, пропозиції щодо укладення, припинення чи зупинення дії міжнародних договорів України, а також погоджує подання зазначеними органами таких пропозицій та координує заходи, пов'язані з участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у роботі міжнародних організацій та органів (пп. 10, 43 ст. 4 Положення про Міністерство закордонних справ України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. №960). При цьому передбачається необхідність наявності рішення Кабінету Міністрів України щодо вступу до міжнародних організацій і приєднання до міжнародних договорів, умови членства в яких передбачають сплату внесків або здійснення будь-яких інших виплат за рахунок коштів Державного бюджету. Рішення Кабінету Міністрів приймається виходячи з відповідних обсягів, визначених на цю мету в Законі про Державний бюджет України, та у порядку, визначеному п.3 ст. 13 Законом України «Про міжнародні договори України» №1906-IV від 29 червня 2004 р.

7. Міністерство закордонних справ відповідно до покладених на нього завдань (пп. 25-28 ст. 4 Положення про Міністерство закордонних справ України):

– вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації представництв МЗС на території України;

– розробляє кошториси закордонних дипломатичних установ України та здійснює контроль за використанням ними бюджетних коштів;

– здійснює відповідно до законодавства заходи щодо поточного фінансування закордонних дипломатичних установ України, забезпечення їх приміщеннями тощо;

– фінансує у передбаченому законодавством порядку витрати, пов'язані з утриманням працівників закордонних дипломатичних установ України.

Виключно на МЗС України покладається обов’язок здійснення видатків, пов’язаних з функціонуванням закордонних дипломатичних установ України, включаючи видатки на утримання їх працівників (крім військових аташе).

9. Якщо обсяги власних надходжень бюджетних установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо така заборгованість відсутня, розпорядник бюджетних коштів 50% коштів спрямовує на заходи, які здійснюються за рахунок відповідних надходжень, а 50% - на заходи, які необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

У такому випадку розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов’язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов’язаннями із спеціального фонду бюджету.

Стаття 52.

Після початку бюджетного періоду, коли набирає чинності затверджений Верховною Радою України Закон про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України на підставі опрацювання й аналізу звітності, що надходить до нього від суб'єктів бюджетних правовідносин, виявляє відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень до бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України.

Проведення помісячної оцінки відповідності прогнозу надходжень доходів бюджету і фінансування видатків показникам, затвердженим Законом про Державний бюджет, забезпечується введенням в Україні єдиного казначейського рахунку, запровадженого наказом Державного казначейства від 26 червня 2002 р. №122, яким затверджено Положення про єдиний казначейський рахунок.

Виявлення відхилень оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень до бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період або зміни структури витрат Державного бюджету, дає можливість внести зміни у затверджений Верховною Радою України Закон про Державний бюджет, який уже набрав чинності з 1 січня планованого бюджетного року.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України зміни та доповнення до чинного Закону про Державний бюджет протягом бюджетного (фінансового) періоду можуть бути внесені за поданням осіб, які мають право законодавчої ініціативи, з додержанням вимог Бюджетного кодексу та цього Регламенту .

Зміни та доповнення до Закону про Державний бюджет не можуть змінювати чинне законодавство. У разі такої потреби спочатку вносяться зміни до відповідних законів, а після цього повинні розглядатися пропозиції про зміни та доповнення до Закону про Державний бюджет. Ці пропозиції повинні розглядати Комітети Верховної Ради України, до компетенції яких належить галузь, про фінансування якої йдеться у проекті змін і доповнень, а їх висновки розглядає Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.

Проект закону про внесення змін до Закону про Державний бюджет України розглядається у Верховній Раді України в порядку, визначеному розділом IV «Законодавча процедура» Регламенту Верховної Ради України, тобто за загальною процедурою, визначеною для всіх законопроектів.

Стаття 53.

У Законі про Державний бюджет України у загальному обсязі надходжень на планований рік Верховна Рада України встановлює суми надходжень і за загальним, і за спеціальним фондами. У разі перевиконання у поточному році установленої в Законі про Державний бюджет суми надходжень необхідно внести до чинного закону зміни. У Бюджетному кодексі визначається процедура внесення таких змін.

Рахункова палата та Міністерство фінансів, оцінюючи стан виконання Державного бюджету, можуть зробити висновки про можливість внесення змін до чинного Закону про Державний бюджет України. Причому такі висновки можна зробити тільки тоді, коли за підсумками трьох кварталів (січень–вересень) має місце перевищення показників надходжень, врахованих у розписі Державного бюджету на відповідний період, більш ніж на 15%. Ці суми перевищення одержаних надходжень над запланованими дають можливість використати їх на фінансування потреб, які не могли бути заплановані раніше. При цьому надходження Державного бюджету, що перевищують враховані у Законі про Державний бюджет України відповідні показники, спрямовуються на реалізацію пріоритетних інвестиційних програм (проектів), схвалених у встановленому законодавством порядку, та здійснення заходів, пов'язаних із проведенням соціальних реформ. Офіційні висновки про перевищення сум одержаних надходжень над врахованими у розписі, складеному Міністерством фінансів на підставі Закону про Державний бюджет, повинні бути зроблені Рахунковою палатою та Міністерством фінансів. Ці висновки подаються Верховній Раді України до 15 жовтня поточного року.

Бюджетний кодекс (ст. 53, п. 2) зобов’язує Кабінет Міністрів протягом двох тижнів з дня оголошення зазначених офіційних висновків подати Верховній Раді України відповідний проект закону про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Внесення змін і доповнень здійснюється у загальному порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України. Верховна Рада України має прийняти закон про внесення змін до Закону про Державний бюджет, щоб профінансувати додаткові видатки і врахувати можливість збільшення обсягу дохідної частини в проекті бюджету, який розробляється на майбутній бюджетний період.

Стаття 54.

Статтею 95 Конституції України встановлено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби визначаються виключно Законом про Державний бюджет. Держава встановлює розмір і цільове спрямування видатків, умови кредитування бюджету, але разом з тим прагне до збалансованості бюджету України. Якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду державного бюджету виявиться, що отриманих доходів з урахуванням затвердженого рівня дефіциту (профіциту) недостатньо для фінансування затверджених Законом про Державний бюджет видатків, Міністр фінансів України з метою забезпечення збалансованості надходжень та витрат державного бюджету, а також з дотриманням граничного обсягу дефіциту (профіциту), може вносити зміни до розпису Державного бюджету України за загальним фондом.

Департамент доходів, Департамент державного боргу, Департамент фінансів підприємств державного сектору економіки, майнових відносин та підприємництва Міністерства фінансів України розраховують уточнений помісячний прогноз надходжень загального фонду Державного бюджету, державних запозичень та надходжень від приватизації державного майна на фінансування загального фонду Державного бюджету і подають його до Департаменту державного бюджету Міністерства фінансів не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося неотримання надходжень, державних запозичень, або надходжень від приватизації державного майна на фінансування Державного бюджету. Цей Департамент Міністерства фінансів України за участю відповідних структурних підрозділів Міністерства фінансів на підставі уточненого помісячного прогнозу вказаних надходжень вносить зміни до розпису Державного бюджету України за загальним фондом.

Державне казначейство у триденний строк повідомляє головних розпорядників бюджетних коштів про внесені зміни до розпису Державного бюджету України за загальним фондом і здійснює видатки та кредитування з урахуванням їх скорочення.

У разі якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України має місце недоотримання доходів загального фонду Державного бюджету більше, ніж на 15% від суми, передбаченої розписом Державного бюджету на відповідний період, Міністерство фінансів готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України.

Кабінет Міністрів розглядає ці пропозиції і подає Верховній Раді України розроблений на їх основі проект змін до Закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністерством фінансів України. Кабінет Міністрів України не має права на прийняття рішень про скорочення видатків (секвестр). Секвестр (від лат. seqvestro – ставлю зовні, віддаляю) – скорочення витрат при виконанні окремих статей або всього Державного бюджету, обумовлюється різними причинами: прорахунками при складанні бюджету, виникненням форс-мажорних обставин та ін.

До прийняття Верховною Радою закону про внесення змін до Закону про Державний бюджет щодо скорочення видатків і кредитування Державного бюджету видатки проводяться з урахуванням скорочень, встановлених Міністерством фінансів України.

Стаття 55.

До складу видаткової частини загального фонду бюджету включаються видатки, обсяг яких не може змінюватися при скороченні видатків. Це – захищені видатки. Захищені видатки не підлягають зміні при виконанні бюджету, навіть у разі збільшення дефіциту, яке обов'язково спричинить скорочення видатків, затверджених у державному або місцевому бюджеті.

Перелік захищених статей видатків державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України (ст. 55, п. 2) та Законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Наприклад, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» у ст. 27 зазначено такий перелік захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету за економічною структурою видатків:

- оплата праці працівників бюджетних установ. Ця категорія включає оплату праці всіх працівників бюджетних установ (організацій), військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (у тому числі відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) згідно з установленими посадовими окладами, ставками або розцінками, матеріальну допомогу, у тому числі видатки на премії та інші види заохочень чи винагород (у грошовій та/або матеріальній формі). Величина оплати праці відображається без нарахувань на фонд оплати праці, які обліковуються за кодом 1120. До цієї категорії також входить установлена законодавством одноразова грошова допомога у зв'язку з виходом на пенсію або, якщо це передбачено законодавством, у відставку;

- нарахування на заробітну плату. За зазначеним кодом здійснюється нарахування бюджетними установами (організаціями) на фонд оплати праці, у тому числі: збір на обов'язкове Державне пенсійне страхування та інші види страхування, передбачені законодавством, у розмірах, установлених нормативно-правовими актами;

- придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів. Придбання медикаментів і їх поповнення за наявності медичного кабінету чи пункту, медиковідновлювальних засобів, бактеріологічних препаратів, ендопротезів, діагностичних тестів та перев'язувальних матеріалів для лікувально-профілактичних і лікувально-ветеринарних закладів, а також для будинків-інтернатів, санаторіїв, профілакторіїв тощо;

- забезпечення продуктами харчування;

- оплата комунальних послуг та енергоносіїв. До цієї категорії належать платежі з оплати бюджетними установами (організаціями) комунальних послуг та енергоносіїв, включаючи оплату енергоносіїв для виробничих та громадських потреб (у тому числі оплату видатків на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого нерухомого майна);

- обслуговування державного боргу;

- поточні трансферти населенню. До цієї категорії включаються: оплата пільг, допомога інвалідам, сім'ям з дітьми, багатодітним сім'ям; стипендії; пенсії; путівки на оздоровлення. Податок з доходів фізичних осіб та всі платежі відповідно до законодавства з цих сум;

- поточні трансферти місцевим бюджетам.

Законом про Державний бюджет України на 2010 рік захищеними видатками також визначено видатки на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, реформування та розвиток Збройних Сил України, розвідувальну діяльність, забезпечення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз і складів озброєння, ракет і боєприпасів Збройних Сил України, утилізацію звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого зберігання та використання, забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, підготовку кадрів вищими навчальними закладами I–IV рівнів акредитації, фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки, а також видатки на розселення та облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які були депортовані з території України, заходи, пов'язані з підготовкою і проведенням в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Стаття 56.

Державне казначейство України веде бухгалтерський облік операцій із виконання державного та місцевих бюджетів, складає звітність про виконання державного, місцевих і зведеного бюджетів та подає звітність органам законодавчої і виконавчої влади в обсязі та у строки, визначені бюджетним законодавством, а також виконує контрольні функції, пов'язані із дотриманням єдиних правил ведення бухгалтерського обліку, складанням звітності про виконання бюджетів та кошторисів бюджетних установ. Бухгалтерський облік у бюджетних установах здійснюють керівники бухгалтерських служб – головні бухгалтери.

Бухгалтерський облік виконання бюджетів є основою інформаційної системи органів Державного казначейства, за допомогою якої здійснені операції відображаються за відповідними рахунками в автоматизованому режимі. Бухгалтерський облік виконання Державного бюджету ґрунтується на таких основних засадах:

— сума доходів важлива переважно тією мірою, якою вона є джерелом покриття видатків;

— з метою додержання принципу цільового використання бюджетних коштів (п. 8 ч. 1 ст. 7 Кодексу) їх використання передбачається тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;

— застосовується касовий метод виконання Державного бюджету, коли облік доходів та витрат здійснюється у момент їх надходження (сплати), а не у момент їх виникнення.

Організація бухгалтерського обліку про виконання Державного бюджету та складання звітності забезпечується через єдину бюджетну класифікацію та єдиний план рахунків, які є обов’язковими для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Залежно від рівня здійснення операцій з бюджетними коштами передбачається застосування двох Планів рахунків:

— План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ;

— План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів.

План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, розроблений на підставі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, призначений для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій установ та організацій, основна діяльність яких ведеться за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, та операцій з виконання сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) бюджетів. Структура цього Плану рахунків представлена на рис. 2.5.

План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів забезпечує відображення в бухгалтерському обліку операцій, пов’язаних з виконанням функцій, які покладаються на органи Державного казначейства та фінансові органи, тобто касове виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та видатками тощо. Структура цього Плану рахунків представлена на рис. 2.6.

 

Рис. 2.5. Структура Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ.

Процес складання звітності, як і процес бухгалтерського обліку в цілому, базується на комплексі певних принципів. Першим і головним принципом бухгалтерської звітності є достовірність відображених показників. Це можливо за умов:

- обліку усіх надходжень та витрат бюджету у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників;

- відображення усіх надходжень та витрат бюджету на рахунках у хронологічному порядку відповідно до встановленої законодавством процедури;

- документального підтвердження усіх бухгалтерських записів.

Рис. 2.6. Структура Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів.

 

Стаття 57.

Не пізніше останнього дня бюджетного періоду передбачено закриття всіх рахунків, відкритих у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету, Державним казначейством України. За виняткових обставин Міністр фінансів України може визначити інший термін закриття рахунків, який повинен настати не пізніш як через п’ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду (абз. 1 ч. 1 ст. 57 Кодексу).

Бюджетні рахунки закриваються органами Державного казначейства України на підставі службової записки або заяви залежно від виду рахунку.

Класифікація бюджетних рахунків наведена на рис. 2.7.

Рис. 2.7. Класифікація бюджетних рахунків.

На кінець бюджетного періоду залишки коштів на рахунках спеціального фонду Держбюджету зберігаються для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. У разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період, у статті врегульовано механізм перерахування до загального фонду бюджету залишків коштів спеціального фонду.

Після проведення операцій по закриттю рахунків визначається результат виконання Державного бюджету та місцевих бюджетів за поточний рік. Результатом виконання бюджету може бути:

— дефіцит – перевищення видатків бюджету над його доходами (п. 21 ч.1 ст. 2 Кодексу);

— профіцит – перевищення доходів бюджету над його видатками (п. 44 ч.1 ст. 2 Кодексу).

Визначення результату виконання бюджетів здійснюється у чотири етапи:

1. Проводиться підготовча робота, зокрема перевіряються всі первинні документи і записи в облікових регістрах на предмет повноти та правильності відображення операцій з обліку виконання бюджетів.

2. Перевіряються обороти і залишки на рахунках синтетичного обліку.

3. Проводиться річне закриття рахунків.

4. Визначається результат виконання Державного бюджету та місцевих бюджетів за поточний рік.

Особливим є те, що результат виконання бюджетів визначається окремо за загальним і спеціальним фондами бюджетів. Для відображення в бухгалтерському обліку операцій за результатом виконання бюджетів використовують рахунки класу 5 «Результат виконання бюджету». Для визначення результату виконання загального та спеціального фондів бюджетів проводиться списання доходів і видатків на результат виконання бюджетів. Після визначення результату виконання бюджетів можна зробити висновок про його виконання. Якщо за рахунками групи 511 «Результат виконання державного бюджету» та 512 «Результат виконання місцевого бюджету» складається кредитовий залишок, то це свідчить про те, що доходів у поточному році надійшло до бюджетів більше, ніж проведено видатків, тобто бюджет виконано з профіцитом. Якщо за цими рахунками складається дебетовий залишок, то бюджет виконано з дефіцитом.

Стаття 58.

На основі даних бухгалтерського обліку складається звітність про виконання Державного бюджету України (кошторисів бюджетних установ), яка являє собою систему згрупованих показників, що формують загальні уявлення про стан процесу виконання Державного та місцевих бюджетів України.

Державне казначейство України веде бухгалтерський облік і складає звітність про виконання державного та місцевих бюджетів. Воно забезпечує своєчасне та повне відображення всіх операцій та надання користувачам інформації про стан активів та зобов'язань, результати виконання бюджетів та їх змін.

Звітність поділяється на фінансову та бюджетну, а також на оперативну, місячну, квартальну та річну (ч. 1 та 4 ст. 58 Кодексу). характеристика складових звітності про виконання Державного бюджету України (кошторисів бюджетних установ) надана в табл. 2.8.

Таблиця 2.8.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: