Стаття 248. Підготовка справи до розгляду

1. Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, спів­робітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, міс­цеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самовря­дування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

2. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебу­вання якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.

 

1. Приймаючи заяву по цих справах, суддя постановляє ухвалу про відкриття цивільної справи. Якщо ж заява не відповідає вимо­гам ст. 247 ЦПК, то суддя залишає її без руху і призначає строк на виправлення її недоліків (ст. 121 ЦПК).

2. У порядку підготовки справи суддя визначає коло осіб, які можуть повідомити дані про відсутнього громадянина, надсилає запити за останнім місцем його проживання та роботи, через ор­гани опіки і піклування вживає заходів щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього громадянина. Збирання зазначе­них даних здійснюється саме у формі запитів. Закон не передбачає можливості оголошення розшуку по цих справах.

3. Підготовка справи до судового розгляду, як і в інших випад­ках, має завершуватися постановлениям ухвали про призначення справи до судового розгляду, викликами і повідомленнями учас­ників процесу.

Стаття 249. Розгляд справи

1, Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.

285

2. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фі­зичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу міс­цевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

1. Розгляд справ даної категорії провадиться за загальними пра­вилами ЦПК. Учасниками процесу є заявник, інші заінтересовані особи, свідки та інші особи, яких суд визнає за необхідне допита­ти.

2. Якщо при розгляді справи будуть встановлені підстави для за­
доволення заяви, суд постановляє рішення про визнання фізичної
особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Рішення
має відповідати загальним вимогам ЦПК. До набрання рішенням
законної сили його можна оскаржити в апеляційному порядку.

3. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фі­
зичної особи померлою копія рішення надсилається на дві адреси:
до органів державної реєстрації актів цивільного стану - для реєст­
рації смерті фізичної особи та у нотаріальну контору - для вжиття
заходів щодо охорони спадкового майна. При реєстрації смерті та
визначенні дня відкриття спадщини днем смерті вважається день
набрання рішенням законної сили. Однак якщо померлою є фі­
зична особа, яка пропала безвісти за обставин, що дають підставу
припускати її загибель від певного нещасного випадку, суд може
зазначити як дату смерті день її можливої смерті.

Стаття 250. Дії суду в разі появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою 1. У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було виз­нано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю 286

цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або ого­лошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було виз­нано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою.

2. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.

1. У разі з'явлення фізичної особи, визнаної безвісно відсут­ньою або оголошеної померлою, або появи відомостей про місце її перебування, суд за її заявою або заявою іншої заінтересованої особи скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвіс­но відсутньою або оголошення її померлою. Копія рішення про оголошення померлою надсилається органам державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання запису про смерть, а також органам опіки і піклування для зняття опіки над майном. Це один із деяких випадків, коли суд, який постановив рішення, має право скасувати своє рішення. На відміну від незаконності і необґрун­тованості (підстав скасування вищестоящим судом) - підставами скасування рішення тут є обставини, що змінилися.

2. Про день розгляду справи повідомляються громадянин, від­носно якого постановлене рішення, заявник у справі про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим, інші заінтересовані особи.

Глава 5.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ

ПРО УСИНОВЛЕННЯ

Стаття 251. Підсудність

1. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.

1. Коментована стаття та глава 5 розділу IV регулюють розгляд у порядку окремого провадження справ про усиновлення. Усинов­ленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах доньки чи сина, що здійснюється головним чином на підставі рі-

287

шения суду. Усиновленою згідно зі ст. 208 СК України може бути дитина (особа до досягнення нею повноліття), а у виняткових ви­падках суд може постановити рішення про усиновлення повноліт­ньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.

2. Дана стаття визначає територіальну підсудність: заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до міс­цевого суду за місцем їх проживання.

Стаття 252. Зміст заяви

1. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подасться заява, ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік уснновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про усинов­лення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявни­ка матір'ю або батьком дитини.

2. До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:

 

1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;

2) медичний висновок про стан здоров'я заявника;

3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

4) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

5) інші документи, визначені законом.

3. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усииовлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріаль­ному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можли­вості спілкування з дитиною. 288

 

4. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є гро­мадянином іншої держави, крім документів, зяїначених у частині другій цієї статті, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дити­на.

5. Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі доку­менти повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.

6. Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити
відомості, зазначені у частині першій цієї статті, а також дані про від­
сутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають
бути додані документи, зазначені у пункті 1 частини другої цієї статті,
а також згода особи на усиновлення.

1. Ця стаття вирішує питання про ініціаторів процесу (заявни­ків), про форму і зміст заяви, про документи, що додаються до за­яви. Заявниками можуть бути громадяни України, іноземні грома­дяни та особи без громадянства.

2. Частина перша статті встановлює вимоги до заяви про уси­новлення дитини. Вона повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; прізвище, місце проживання заявника; пріз­вище, ім'я, по-батькові, вік усиновленої дитини, її місце прожи­вання, відомості про стан її здоров'я - обов'язкові реквізити; та факультативні реквізити - клопотання про зміну прізвища, імені, по-батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника (заявників) матір'ю або батьком дитини. Заява про усиновлення повнолітньої особи, крім зазначеного, має містити дані про відсут­ність матері, батька або позбавлення піклування.

3. Залежно від особи, яка виступає як усиновлювач, коменто­вана стаття встановлює склад додатку до заяви про усиновлення. Якщо усиновлювачем є громадянин України, до заяви про усинов­лення додаються: копія свідоцтва про шлюб, нотаріально засвідче­на згода на усиновлення другого з подружжя; медичний висновок про стан здоров'я заявника; довідка з місця його роботи з зазна­ченням зарплати або копія декларації про доходи; документ про право власності або користування житлом тощо. До заяви про уси­новлення повнолітньої особи мають бути додані дані про згоду цієї особи на усиновлення.

289

Якщо заява про усиновлення дитини подається особою без громадянства, що проживає за межами України, або іноземцями, крім перелічених документів до заяви додаються: дозвіл уповнова­женого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови життя заявників і можливість бути усиновлювачами і дозвіл компетентного органу відповідної держа­ви на в'їзд дитини на постійне проживання; зобов'язання усинов-лювача, оформлене нотаріально, про подання представникам дип­ломатичної установи України інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною. Документи усиновлювачів іноземців мають бути легалізовані, якщо інше не встановлено між­народними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Вер­ховною Радою України, а також перекладені українською мовою, а переклад мас бути засвідчений нотаріально.

4. При вирішенні питання про відкриття справи про усиновлен­ня дитини суддя повинен перевірити, чи не відноситься заявник до осіб, які не можуть відповідно до закону бути усиновлювачами (об­межені у дієздатності), визнані недієздатними, позбавлені батьківсь­ких прав, були усиновлювачами іншої дитини, але таке усиновлен­ня було скасоване або визнано недійсним з їх вини, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними за­собами, не мають постійного місця проживання та постійного дохо­ду, страждають на хвороби, перелік яких затверджений Мінздравом, чи знаходяться на відповідному обліку дитина та заявник.

Стаття 253. Підготовка справи до розгляду

1. Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.

2. Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

3. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані:

 

1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;

2) свідоцтво про народження дитини;

3) медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;

290

4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.

Суд у разі необхідності може вимагати подання інших докумен­тів.

1. Стаття, що коментується, регулює деякі особливості підго­товки до судового розгляду справ про усиновлення. Так, під час підготовки справи суддя повинен вирішити питання про участь у справі як заінтересованих осіб відповідного органу опіки і піклу­вання або уповноваженого органу виконавчої влади, якщо усинов­лювачами є іноземні громадяни.

2. Незалежно від того, як буде вирішено зазначене питання суддею, орган опіки і піклування має надати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку мають бути додані: акт обстеження умов життя уси-новлювача, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров'я дити­ни, про фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згода на усиновлення батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а та­кож самої дитини, у разі необхідності інші документи за вимогою суду.

Стаття 254. Розгляд справи

1. Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого ор­гану виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

2. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов'язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

3. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встанов­лених Сімейним кодексом України, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні.

4. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи.

291

1. Дана стаття вирішує питання про особливості розгляду справ про усиновлення, оскільки на розгляд цих справ поширюється дія загальних правил про судовий розгляд цивільних справ. Частини 1 та 2 статті присвячені визначенню кола осіб, які беруть участь у справі. Стосовно розгляду справ про усиновлення дитини стаття встановлює імперативне правило про обов'язкову участь заявника, органу опіки і піклування або уповноваженого органу виконав­чої влади, а також дитини, якщо вона у зв'язку з віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення. У зв'язку з імперативною вимогою статті про участь у справ органів опіки і піклування або уповноваженого органу виконавчої влади виникає питання, як ро­зуміти правило попередньої статті про їх участь у справі як заін­тересованих осіб Уявляється, що заінтересованими особами вони є у будь-якому випадку. І вирішувати питання про їх участь або, навпаки, про неучасть можна лише при розгляді справи про уси­новлення повнолітньої особи.

2. Частина 3 коментованої статті, як і частина 3 статті 6 ЦПК, для забезпечення таємниці усиновлення передбачає розгляд справ про усиновлення у закритому судовому засіданні. В тако­му ж засіданні і проголошується рішення суду про усиновлення ( ст.6 цього Кодексу). У ході судового засідання суд перевіряє на­явність і законність підстав для задоволення заяви про усинов­лення: стан здоров'я та матеріальне становище усиновлювача, його сімейний стан та умови проживання, ставлення до вихован­ня дитини; як довго усиновлювач вже опікується дитиною; особу дитини та стан її здоров'я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Стаття 255. Рішення суду

1. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення.

2. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками).

3. За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження уси­новленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.

4. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).

292

 

5. Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до на­брання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.

6. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.

7. Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народ­ження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.

 

1. За результатами розгляду справи про усиновлення суд пос­тановляє судове рішення, яке повинно насамперед відповідати ви­могам статей 209, 213, 214, 215, 218 цього Кодексу. У разі задово­лення заяви про усиновлення суд зазначає про це у резолютивній частині рішення. За клопотанням заявника і за наявності відповід­них підстав суд зазначає в рішенні також про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження дитини або про зміну імені, прізвища, по батькові повнолітньої особи, про запис усиновлюва­чів батьками. У резолютивній частині рішення суд також зазначає про віднесення судових витрат на рахунок заявника (заявників).

2. Якщо після постановления рішення, але до набрання ним за­конної сили, батьки дитини відкликають свою згоду на її усинов­лення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи. За тих же умов, якщо заявник відкликає свою заяву, суд також скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду стосовно п. 5 частини 1 ст. 207 цього Кодексу. І у першому, і у другому випадках законо­давець відходе від загального правила цивільного судочинства про незмінність судового рішення (див. жоментар до ст.218 цього Ко­дексу ). Це можливо виправдати особливим характером ціх справ.

3. Згідно з частиною 1 ст.225 СК України та частиною 7 коменто­ваної статті усиновлення вважається здійсненнім у день (у ЦПК-з дня) набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Рішення суду після набрання ним чинності надсилається органу державної реєстрації цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у спра­вах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади. Згідно з рішенням суду органи державної реєстрації актів цивільного стану вносять відповідні зміни до акто­вого запису відносно дитини або повнолітньої особи.

293

Глава 6.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ,

ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

1. Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одер­жання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в доку­менті, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народ­ження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації орга­ном державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

 

2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

1. Глава 6 ЦПК встановлює особливості розгляду найбільш по­
ширених у судовій практиці справ окремого провадження - справ
про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

2. Виникнення, зміна або припинення правовідносин за­
лежать від юридичних фактів, що досить часто підтверд­
жуються відповідними документами. У разі відсутності ос­
танніх, факти можна встановити в суді у порядку окремого
294

 

провадження. У позовному провадженні суд також досліджує і встановлює юридичні факти, але там їх аналіз необхідний для фор­мування висновків про права і обов'язки сторін, що сперечаються. В окремому ж провадженні встановлення факту є кінцевою метою для суду і осіб, що беруть участь у справі.

З Суд має право встановлювати юридичні факти тільки за до­держання таких умов: а) це мають бути юридичні факти, тобто такі, які тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення правовід­носин; б) заявниками у цих справах можуть бути тільки громадя­ни; в) коли чинне законодавство допускає судовий порядок вста­новлення даного факту; г) коли в іншому порядку його встановити не можна; ґ) при встановленні факту не повинен вирішуватися спір про право цивільне.

При вирішенні питання про цивільну юрисдикцію справи суди повинні враховувати норми законодавчих актів, якими передбаче­но позасудовий порядок встановлення певних фактів або визначені факти, які у даних правовідносинах можуть підтверджуватися рі­шенням суду. Зокрема, відповідно до Закону України «Про реабілі­тацію жертв політичних репресій в Україні» факти розкуркулення, адміністративного виселення громадян встановлюються комісіями рад народних депутатів з питань відновлення прав реабілітованих; відповідно до Порядку підтвердження виробничого стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповід­них записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, якщо документи не зберег­лися, підтвердження виробничого стажу проводиться районними (міськими) відділами соціального захисту населення на підставі показань свідків, в інших випадках наявність певного стажу ро­боти визначається у порядку, передбаченому законодавством, яке регулює правовідносини, з якими пов'язана необхідність встанов­лення цього стажу.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фак­тів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, або до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проход­ження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати пра­цездатності, групи інвалідності і часу її настання, а також фактів закінчення навчального закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в ус­тановленні такого факту могла бути оскаржена особою до суду в

295

порядку, передбаченому главою 31-А ЦПК (див. п. 2 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від ЗІ березня 1995 p. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що ма­ють юридичне значення» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 8. - С ІЗ).

4. Коментована стаття містить приблизний перелік фактів, які можна.встановлювати в судовому порядку.

1) Факт родинних відносин. У заяві слід вказати мету встанов­лення факту, який орган державної реєстрації актів цивільного ста­ну і коли відмовив у видачі відповідного документа. Просити мож­на про підтвердження такого ступеня спорідненості, який може спричинити правові наслідки для заявника (одержання спадщини, пенсії і т.д.). Факт родинних відносин не може встановлюватися у порядку окремого провадження, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити надалі своє право на житло, приміщення або на його обмін (п. 7 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що ма­ють юридичне значення»).

2) Факт перебування на утриманні. Цей факт звичайно під­тверджується довідкою житлово-експлуатаційних органів. Якщо її одержати не можна, то можна звернутися з заявою до суду про встановлення факту. При цьому суд має з'ясувати, що було саме утримання (допомога для заявника була постійним і основним джерелом існування) і що воно тривало стільки, щоб спричинити правові наслідки для заявника. Такими наслідками можуть бути призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника (у разі смерті годувальника таке право виникає в непрацездатних членів сім'ї) або одержання спадщини (це право мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше п'яти років).

3) Факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенси або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Цей факт можна встановлювати, якщо він тягне виникнення безспірного права. Якщо цей факт потрібен для вирішення спору про право, такий факт каліцтва можна вста­новлювати у порядку позовного провадження.

4) Факт реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. Встановлюючи ці факти, суд констатує саме наявність факту реєст­рації, а не саму подію, встановлює достовірні факти, а не можливі, як при оголошенні померлим, наприклад. Питання про встанов­лення цих фактів виникає при втраті актових книг органів держав­ної реєстрації актів цивільного стану і відповідних свідоцтв. Але 296

суд не має права відмовити у прийнятті заяви і тоді, коли цей орган відмовив у відновленні запису в зв'язку з відсутністю цього запису в збережених книгах реєстрації відповідних записів.

5) Факт проживання однією сім 'сю чоловіка та.жінки без шлю­
бу. Дана категорія цивільних справ виникла у зв'язку з прийняттям
нового СК України. Його стаття 36 встановлює, що шлюб є підста­
вою для виникнення прав та обов'язків подружжя, а частина 2 ст.
21 СК України підкреслює, що проживання однією сім'єю жінки та
чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та
обов'язків подружжя. Однак частина 1 ст. 74 СК України встанов­
лює, що, коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не пе­
ребувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного
проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо
інше не встановлено договором між ними. У зв'язку із зазначеним у
питаннях здійснення права сумісної власності, права на укладання
договорів, розпорядження майном, визначення порядку користуван­
ня майном, розпорядження часткою у майні тощо, може виникнути
потреба у встановленні факту проживання однією сім'єю.

6) Факт належності правовстановлюючих документів. Ці
справи у судах виникають внаслідок помилок у документах. Але
помилки можуть виправляти, насамперед, організації та органи,
які видали даний документ. Тому суд має переконатися, що доку­
мент належить саме заявнику і що організація не має можливості
внести необхідні виправлення. При цьому суд не має права вста­
новлювати ідентичність імен, по батькові і прізвищ осіб, по-різно­
му іменованих у різних документах.

При розгляді справи про встановлення факту належності пра­вовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені у документі, не збігаються з відповідними даними цієї особи, вказаними у свідоцтві про народ­ження чи паспорті (у тому числі факту належності правовстанов-люючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені та по батькові зазначені ініціали), суд повинен запропонувати заявникові подати докази про належ­ність йому даного документа. Якщо виправлення у документах на­лежним чином не застережені, або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, то у цьому випадку справу розглядати не можна, але можливо зверну­тися до суду з заявою про встановлення факту, про який зазначе­но у документі (наприклад, факту реєстрації народження). Справи про встановлення факту належності особі квитка про членство в

об'єднаннях громадян, військового квитка, паспорта, а також сві­доцтв, що видаються органами державної реєстрації актів цивіль­ного стану, судовому розгляду не підлягають. Виправлення в них вносити можуть тільки органи, що їх видали. Разом з тим, суд може встановлювати факт належності особі документів, які не засвідчу­ють особистість (довідки про поранення, перебування у госпіталі, зникнення без вісті і т.д.).

7) Факт народження особи в певний час. Даний факт встанов­люється судом у разі неможливості реєстрації факту народження органом державної реєстрації актів цивільного стану.

8)Фактс.иертіособив певній час. Цей факт встановлюється, якщо органи державної реєстрації актів цивільного стану не робили запис про смерть особи. Суд повинен установити час і місце смерті, обстави­ни смерті. На відміну від оголошення померлим, це достовірний факт. Ці справи необхідно відрізняти і від факту реєстрації смерті. Рі­шення про встановлення факту смерті є підставою для видачі до­кументів органами державної реєстрації актів цивільного стану, нотаріусом та ін.

5. У порядку окремого провадження дана стаття припускає вста­новлення і не зазначених у ній фактів за умови, що вони є юридични­ми і чинним законодавством не передбачений інший (позасудовий) порядок їх встановлення (факти участі у роботах на Чорнобильсь­кій АЕС, факт батьківства у разі смерті передбачуваного батька, факт визнання батьківства відносно дитини, яка народилася до 1 жовтня 1968 p., реєстрації батьківства, факт прийняття спадщи­ни, місце відкриття спадщини, факт володіння будівлею на праві приватної власності та ін.). Суд може встановлювати факти і тоді, коли вони за іноземним законодавством тягнуть правові наслідки для заявника, і рішення суду необхідно заявнику для застосування у відносинах із громадянами інших держав, наприклад, для вирі­шення питання про наявність права на спадщину в особи, яка за за­конодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом (див. п. 1 постанови № 15 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1988. - № 8. - С 13).

Стаття 257. Підсудність

1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

298

 

1. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення, відкриваються за заявами заінтересованих осіб.

2. Коментована стаття визначає територіальну підсудність цих справ: вони розглядаються і вирішуються місцевими судами за місцем проживання заявника.

Стаття 258. Зміст заяви

1. У заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в
заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених
документів.

1. Ця стаття встановлює особливості змісту заяв у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Окрім загаль­них для всіх заяв реквізитів, тут передбачаються деякі особливості заяв даної категорії цивільних справ.

2. Особливе значення має вимога цієї статті про вказівку в за­яві на мету встановлення факту. Саме мета дозволяє оцінити факт із огляду на те, чи має він юридичне значення. У заяві необхідно обгрунтувати також неможливість одержання документів про цей факт і доказів, що підтверджують його наявність.

3. Заявник має навести докази з приводу викладених у заяві об­ставин. У разі неможливості одержання їх самим заявником докази в порядку підготовки справи може витребувати суддя.

Стаття 259. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення

1. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, вста­новлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

2. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріаль­ному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а с тільки підставою для одержання зазначених докумен­тів.

299

1. Рішення суду в даній категорії справ окремого провадження має відповідати загальним вимогам, які ЦПК. встановлює до будь-якого рішення у цивільних справах. Воно набирає законної сили у загальному поряди, а отже може бути оскаржено в апеляційному порядку.

2. Ця стаття вказує тільки на деякі особливості рішення у спра­вах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, - у ньому мають бути зазначені факт, встановлений судом, мета його встановлення і докази, що підтверджують його.

3. Саме по собі рішення не замінює документ, який посвідчує юридичний факт, а лише є підставою для одержання відповідних документів. Тому копія судового рішення видається заявнику для пред'явлення її у відповідний орган державної реєстрації цивіль­ного стану.

Глава 7.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ

НА ВТРАЧЕНІ ЦІННІ ПАПЕРИ НА ПРЕД'ЯВНИКА

ТА ВЕКСЕЛІ

Стаття 260. Підсудність

1. Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення) її прав на втрачений цінний папір.

2. Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу за векселем.

 

1. Глава 7 розділу IV ЦПК визначає особливості розгляду справ про відновлення права на втрачені цінні папери на пред'явника або векселі після їх втрати та визнання їх недійсними. Раніше це провадження називалося викличним, тобто сутність цих справ полягає у тому, що суд за заявою особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, викликає його держателя до суду.

2. Заявниками по цих справах є особи, які втратили документи про вклад ча пред'явника грошових сум, цінностей, цінних папе­рів або векселя. Як уявляється, у такому ж порядку можна звер­татися з заявами і тоді, коли документ не втрачено, але втрачено 300

ознаки платоспроможності, і фінансова установа у зв'язку з цим відмовилася здійснити відповідну операцію. Заява про визнання цінного паперу або векселя недійсними і про відновлення права на втрачений цінний папір подається до місцевого суду за місцем зна­ходження емітента цінного паперу на пред'явника або за місцем платежу за векселем.

Стаття 261. Зміст заяви

1. У заяві до суду про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на них по­винно бути зазначено:

1) ім'я і місце проживання заявника, найменування та місцезна­ходження юридичної особи - заявника;

2) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель;

3) повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред'явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланка, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найме­нування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

 

1. Коментована стаття встановлює особливості змісту заяви про визнання втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на них. У заяві зазначаються дані про заявника (ім'я і місце його проживання, найменування та міс­це знаходження юридичної особи - заявника); обставини, за яких було втрачено цінний папір на пред'явника або вексель; повна і точна назва емітента втраченого цінного паперу на пред'явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце його складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших відомих заявнику зобов'язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

2. Приймаючи заяву, суддя повинен приділити належну увагу відповідності заяви у конкретній справі вимогам цієї статті. Зазна­чені дані дозволять судді правильно визначити цивільну юрисдик­цію справи: чи є папір цінним, чи належить він до тих, право на який може відновити суд.

3. Якщо заява не відповідає вимогам цієї статті та загальним вимогам, то суддя залишає заяву без руху і встановлює строк для виправлення недоліків заяви (див. коментар до ст. 121 ЦПК).

301

Стаття 262. Ухвала суду до судового розгляду

1. Суд, одержавши заяву, своею ухвалою постановляє:

1) зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя до суду;

2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред'явника або за векселем.

 

2. Ухвала надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред'явника. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов'язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред'явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов'язаний повідомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для вчинення протесту.

3. З дати постановления ухвали суду зупиняється перебіг усіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.

 

1. Цивільна справа цієї категорії, як і. будь-яка інша, відкри­вається відповідною ухвалою суду. Після відкриття справи і до розгляду справи по суті, відповідно до ухвали судді, здійснюєть­ся публікація про виклик держателя втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя до суду. Цією ж ухвалою суд забороняє установі, що видала цінний папір, проводити по ньому будь-які фінансові операції. З дати постановления ухвали суду зупиняєть­ся перебіг всіх строків щодо обігу втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.

2. Якщо відкрито справу про визнання недійсним втрачено­го векселя та відновлення права на нього, ухвала суду про за­борону здійснювати будь-які операції надсилається негайно зобов'язаним за векселем особам, якщо про їх адреси повідом­лено суд, а також, якщо строк платежу за векселем настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. Якщо після цього певному нотаріусу буде пред'явлено вексель, щодо якого винесено ухвалу суду, нотаріус повинен повідомити про це відповідний суд.

302

Стаття 263. Зміст публікації

1. Публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, з приводу яких подано заяву до суду, по­винна містити інформацію, визначену пунктами 1 і 3 статті 261 цього Кодексу, а також пропозицію держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір або вексель.

2. Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за міс-цезнаходженнямемітентацінногопапераабозамісцемплатежувекселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.

(Із іміііи.міі, внесеними згідно із Законам України від 08.09.2005р. N 287 S- IV)

1. Коментована стаття встановлює правило про зміст публікації, де вона повинна бути опублікована та за чий рахунок. У публікації про виклик держателя втрачених цінного паперу на пред'явника або векселя має бути зазначено: а) ім'я і місце проживання заявни­ка, найменування та місцезнаходження юридичної особи - заявни­ка; б) повну і точну назву емітента цінного паперу на пред'явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування век­селедавця та інших відомих заявнику зобов'язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя; в) пропозицію держателя цінного паперу або векселя повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір або вексель.

2. Зазначена у пункті 1 публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного паперу, або за місцем платежу по векселю, а також в одному з офіційних друкованих видань.

Стаття 264. Обов'язки держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя

1. Держатель втраченого цінного папера на пред'явника або век­селя повинен у встановлений строк подати до суду, який постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред'явника або векселем заяву про те, що він є його держателем.

1. Дана стаття визначає обов'язки держателя цінного паперу або векселя. Вони зводяться до того, що держатель цінного паперу або векселя повинен у встановлений строк подати до суду, який

303

постановив вищезазначену ухвалу, разом із цінним папером на пред'явника або векселем заяву про те, що він є держателем зазна­чених документів,

2. Подання цих документів до суду може бути здійснено як при особистій явці до суду держателя цінного паперу або векселя, так і поштою.

Стаття 265. Строк пред'явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера або векселя

1. Якщо держатель втраченого цінного папера на пред'явника або векселя подасть заяву до суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на нього без розгляду та встановлює строк для пред'явлення заявником позову в загальному порядку до держателя цього цінного папера на пред'явника або век­селя про їх витребування.

2. Строк пред'явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя не може бути більшим двох місяців.

3. Якщо заявник у встановлений судом строк не пред'явить позову до держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, суд постановляє ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за векселем.

4. Копія ухвали надсилається особам, зазначеним у частині другій статті 262 цього Кодексу.

 

1. Ця стаття і ст. 266 ЦПК встановлюють два варіанти розвитку процесу залежно від того, з'явиться власник цінного паперу або векселя до суду чи ні, пред'явить зазначені у коментарі до ст. 264 ЦПК документи чи ні.

2. Якщо власник цінного паперу або векселя з'явиться до суду і заявить про свої права на цінний папір або вексель, то у поряд­ку окремого провадження це питання вирішуватися не може, ос­кільки виникає спір про право цивільне. Тому суддя постановляє ухвалу про залишення заяви про відновлення права на втрачений цінний папір на пред'явника або вексель без розгляду і надає за­явникові строк на звернення до суду з позовом про витребування даного паперу або векселя. Цей строк не може перевищувати двох місяців. Якщо у встановлений строк заявник не пред'явить позов, суд знімає заборону на проведення операцій за цінним папером або 304

векселем, про що повідомляє установу, яка видала цінний папір або вексель, зобов'язаних за векселем осіб та нотаріусів, яким була направлена ухвала суду.

Стаття 266. Призначення справи до розгляду

1. Якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя не надійде заяви, зазначеної у статті 264 цього Кодексу, суд призначає справу до розгляду.

2. Про день розгляду справи суд повідомляє заявника, емітента втраченого цінного папера на пред'явника або зобов'язаних за век­селем осіб.

 

1. Коментована стаття визначає другий варіант розвитку про­цесу.

2. Якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик власник цінного паперу або векселя не з'явиться до суду та не заявить про свої права на нього, суддя постановляє ухвалу про призначення справи до розгляду.

3. Про день розгляду справи щодо відновлення права на втра­чений цінний папір суд повідомляє заявника і установу, що видала цінний папір, або зобов'язаних за векселем осіб.

Стаття 267. Вирішення справи

1. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення про
визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя
недійсним або про відмову в задоволенні заявленої вимоги. Рішення
про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або вексе­
ля недійсним є підставою для видачі заявникові цінного папера на
пред'явника замість визнаного недійсним або проведення визначе­
них ним операцій; для здійснення платежу за векселем або для видачі
заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення
зобов'язаними за векселем особами передавальних написів.

2. Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного
папера на пред'явника або векселя публікується в порядку, встанов­
леному частиною другою статті 263 цього Кодексу.

1. Розгляд справ про визнання втрачених цінного паперу або векселя недійсними і про відновлення прав на них здійснюється за

305

загальними правилами ЦПК. Рішення суду по справі також повин­но відповідати загальним вимогам, що ставляться ЦПК до судово­го рішення з будь-якої справи.

2. Особливістю рішень у цих справах є те, що у рішенні суд зазначає про визнання цінного паперу на пред'явника або векселя недійсними або про відмову в задоволенні вимоги, якщо не знай­де достатньо підтверджених підстав для її задоволення. Якщо суд визнає зазначені папери недійсними та задовольнить вимогу про поновлення прав на них, таке рішення суду є підставою для видачі заявникові цінного паперу на пред'явника, проведення визначе­них ним операцій або для здійснення платежу за векселем, видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним або відновлення зобов'язаними за векселем особами передавальних написів.

3. Частина 2 статті встановлює, що рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя публікується за рахунок заявника у місцевій газеті за місцем зна­ходження емітента цінного паперу, або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.

Стаття 268. Права держателя цінного папера на пред'явника або векселя щодо відшкодування збитків

1. У разі ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні заяв­леної вимоги держатель цінного папера на пред'явника або векселя має право звернутися до суду із заявою про відшкодування за рахунок заявника збитків, заподіяних йому забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за векселем.

2. Держатель цінного папера на пред'явника або векселя, який не заявив вчасно з будь-яких причин про своє право на цінний папір на пред'явника або вексель, може пред'явити позов до особи, за якою визнано право на цінний папір на пред'явника або на вексель.

1. Коментована стаття закріплює низку прав держателя цінного паперу на пред'явника або векселя.

2. Відповідно до частини першої цієї статті держатель паперу має право стягнути з заявника збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів, облігацій та інших цінних паперів. Збитками слід вважати не тільки понесені власником витрати, а й доходи, які він не одержав унаслідок накладення заборони на операції.

3. У випадках, коли держатель паперу або векселя з якихось причин не мав змоги заявити про свої права на цінний папір, він 306

може заявити позов проти тієї особи, яка одержала вклад, обліга­ції, інші цінні папери. Позов має бути пред'явлено до того суду, який визнав цінний папір недійсним, у межах загального строку позовної давності. Строк давності обчислюється з того дня, коли держатель дізнався про порушення свого права, тобто про визнан­ня цінного паперу або векселя недійсним.

Глава 8.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ПЕРЕДАЧУ

БЕЗХАЗЯЙНОЇ НЕРУХОМОЇ РЕЧІ

У КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

Стаття 269. Підсудність

1. Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність тери­торіальної громади за умов, визначених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом, уповнова­женим управляти майном відповідної територіальної громади.

1. Згідно зі статтею 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони знаходяться. Про взяття зазначеної речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інфор­мації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі орган, уповноважений управляти майном відповід­ної територіальної громади, може звернутися до суду із відповід­ною заявою.

2. Заява цього органу про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади подається до місцевого суду за місцем знаходження цієї речі.

Стаття 270. Зміст заяви

1. У заяві про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади повинно бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі, посилання на до­кументи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що

307

здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.

1. Стаття, що коментується, встановлює додаткові до загальних реквізити заяви органу, уповноваженого управляти майном від­повідної територіальної громади. У заяві про передачу безхазяйної нерухомої речі має бути зазначено, яку нерухому річ заявник про­сить передати у власність територіальної громади, основні харак­теристики цієї речі, посилання на документи про взяття її на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме май­но, на друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.

2. Крім вказаного, у заяві потрібно зазначити назву заявника, його адресу тощо, назву суду, до якого подається заява, вимогу за­явника, дату та підпис керівника, додані матеріали.

Стаття 271. Відмова в прийнятті заяви

1. Суд відмовляє в прийнятті заяви про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади, якщо вона не взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно, або якщо заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття її на облік.

1. У зв'язку з тим, що стаття 335 ЦК України встановлює певні підстави передачі нерухомої речі у комунальну власність, коменто­вана стаття встановлює підстави відмови у прийнятті заяви орга­ну, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади.

2. Згідно з даною статтею таких підстав дві: а) якщо нерухома річ не взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно; б) якщо заяву подано, але до закінчення одного року з дня прийняття нерухомої речі на облік.

У таких випадках суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, оскільки вимога органу, уповноваженого управляти май­ном відповідної територіальної громади, має неправовий характер, а тому не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинс­тва (п. 1 частини 2 ст. 122 ЦПК - див. відповідний коментар). Якщо заява такого органу містить інші недоліки (відсутні основні харак­теристики нерухомої речі, посилання на друковані засоби масової 308

інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття нерухомої речі на облік), суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє зазначений орган і надає йому строк для усунення недоліків (див. коментар до ст. 121 цього Кодексу).

Стаття 272. Розгляд справи

1. Справа про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади розглядається судом за участі заявника з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.

1. Процедура розгляду справ про передачу нерухомої речі у ко­мунальну власність повинна відповідати загальним вимогам цього Кодексу.

2. Коментована стаття встановлює лише одну особливість роз­гляду справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади - суд обов'язково повідомляє про час і міс­це розгляду справи, як орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (заявника), так і всіх заінте­ресованих осіб (фактичного власника речі, особу, у якої річ знахо­диться на збереженні тощо). Стаття встановлює лише обов'язок суду повідомляти цих осіб про розгляд справи, але про обов'язкову їх участь у справі не зазначено. Вважаємо, що і участь у розгляді справи цих осіб є обов'язковою.

Стаття 273. Рішення суду

1. Суд, встановивши, шо нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також що сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади.

1. Рішення суду по справі про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність повинно відповідати загальним вимо­гам ЦПК до судових рішень (див. коментарі до статей 208 - 209, 212, 215 тощо).

2. У мотивувальній частині судового рішення по таких справах суд повинен довести, що на підставі певних доказів нерухома річ є безхазяйною, тобто вона не має власника, або власник її неві­домий, що безхазяйну річ взято на облік органом, який здійснює

309

державну реєстрацію прав на нерухоме майно і про це зроблено відповідну публікацію, а також сплинув один рік із дня взяття на облік нерухомої речі. У резолютивній частині рішення, як уяв­ляється, необхідно зазначити про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність із зазначенням її основних характе­ристик (місцезнаходження, яка річ, із якого матеріалу, її розміри та інші ознаки).

Глава 9.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ

ПРО ВИЗНАННЯ СПАДЩИНИ ВІДУМЕРЛОЮ

Стаття 274. Підсудність

1. Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, вста­новлених Цивільним кодексом України, подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

1. Глава 9 розділу IV цього кодексу регулює порядок розгляду судом справ про визнання спадщини відумерлою. Стаття 1277 ЦК України передбачає, шо у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спад­щину відумерлою. Стаття 1224 ЦК України про усунення від права спадкування визначає, що не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, за винятком випад­ку, коли спадкодавець знав про такий замах і все ж призначив таку особу своїм спадкоємцем за заповітом. Не мають право на спад­кування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві складати заповіт, вносити до нього зміни або скасовувати з особистих ко­рисливих мотивів; батьки після дитини, щодо якої вони були поз­бавлені батьківських прав, або якщо вони ухилялись від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця тощо.

2. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК України). Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною (ст. 1273 ЦК України). 310

3. Коментована стаття встановлює правило про підсудність справ про визнання спадщини відумерлою: заява по цих справах подається до місцевого суду за місцем відкриття спадщини. Крім цього, стаття визначає ініціатора справи: заявником по справі має бути орган місцевого самоврядування.

Стаття 275. Зміст заяви

1. У заяві про визнання спадщини відумерлою повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

1. Заява про визнання спадщини відумерлою повинна містити перш за все загальні реквізити: найменування суду, до якого по­дається заява, найменування заявника, його місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, зміст вимоги до суду, під­пис, дату.

2. Коментована стаття регулює питання про спеціальні реквізи­ти заяви по даній категорії цивільних справ. У заяві повинно бути зазначено: відомості про час і місце відкриття спадщини, про май­но, яке складає спадщину; докази, що свідчать про належність цьо­го майна спадкодавцю; про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини чи про відмову від її прийняття.

Стаття 276. Відмова в прийнятті заяви

1. Суд відмовляє в прийнятті заяви про визнання спадщини ві­думерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.

1. Коментована стаття встановлює одну передумову, порушення якої тягне за собою відсутність права на надання заяви. Якщо ор­ган місцевого самоврядування подає заяву про визнання спадщини відумерлою до закінчення одного року з часу відкриття спадщини, суд має відмовити у прийнятті такої заяви, оскільки така вимога є неправовою і не підлягає розгляду в суді у порядку цивільного судочинства (див. коментар до ст. 122 ЦПК).

311

2. Якщо у заяві органу місцевого самоврядування про визнання спадщини відумерлою порушено умови її подання (не наведено ві­домості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що складає спадщину, докази, які свідчать про належність майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців, або про усунення їх від права на спад­кування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття), суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, в якій повідомляє заявника про це і надає йому строк для усунення недоліків (див. коментар до ст. 122 ЦПК). Якщо заявник усуне недоліки у зазначений строк, заява буде вважатися поданою в день її первісного подання, а якщо ні - заява вважається непода-ною і повертається заявникові.

2. Коментована стаття встановлює деякі особливості рішень по даних справах. У мотивувальній частині судового рішення суд по­винен викласти обставини та навести, докази того, що спадкоємці за заповітом і законом відсутні, або спадкоємці усунені від права спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмови­лися від її прийняття. У резолютивній частині рішення по даних справах повинно бути зазначено про визнання спадщини відумер­лою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини. Відносно цієї спадщини необхідно зазначити у рішенні місцезнаходження спадщини, які речі її складають та ін.

 

Стаття 277. Розгляд справи

1. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов'язковою участю заявника та з обов'язковим повідомлен­ням усіх заінтересованих осіб.

1. Стаття, що коментується, встановлює лише дві особливості розгляду в суді справ про визнання спадщини відумерлою, що сто­суються повідомлення та участі суб'єктів процесу у розгляді спра­ви. Перша вимога полягає у тому, що заявник та заінтересовані особи обов'язково повідомляються про час і місце розгляду справи. Друга вимога закону стосується лише заявника і полягає у тому, що справа про визнання спадщини відумерлою розглядається за обов'язкової участі заявника. Неявка належно повідомлених заін­тересованих осіб, таким чином, не є перепоною розгляду справи.

2. У цілому процедура розгляду даної категорії цивільних справ повинна відповідати загальним правилам цього Кодексу.

Стаття 278. Рішення суду

1. Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спад­коємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ух­валює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

1. Рішення суду по справах про визнання спадщини відумерлою ма­ють відповідати ст.ст.208-209, 212-215 ЦПК (див. відповідні коментарі).

 

Глава 10.

⇐ Предыдущая52535455565758596061Следующая ⇒

Поделиться: