Обвинувачені допитуються окремо. При цьому слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені в одній і тій самій справі не могли зноситися між собою.

556________________________________________ Стаття І43

На початку допиту слідчий повинен запитати обвину ваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому об­винуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислуховує показання обви­нуваченого і, в разі необхідності, ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

(Стаття 143 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3780-12 від23.12.93, № 1833-111 (1833-14)від 22.06.2000, № 2533-111 (2533-14)від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Допит — це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від особи, яка володіє відомостями, що мають значення по кримінальній справі (свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного або обвинува­ченого), словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

Допит — це процес отримання показань від осіб, які володіють відомостями, що мають значення по кримінальній справі.

Загальними правилами проведення будь-якого виду допиту є такі положення.

1. Виклик особи на допит здійснюється шляхом направлення повістки, телеграми або телефонограми. Неповнолітній викли­кається через законних представників. Особи, які не з'явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддані приводу.

2. Місцем проведення допиту є місце провадження поперед­нього слідства, а в разі необхідності — місце перебування того, кого допитують.

3. Викликані в одній і тій самій справі особи допитуються порізно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою. Свідки не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи та знати до початку судового слідства показання інших свідків.

 

4. Допит не можна проводити в нічний час (з 22.00 до 6.00), крім випадків, коли його не можливо відкласти. Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можуть бути віднесені допити три­валістю понад чотири години без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю понад вісім годин.

5. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, по­гроз, брехні, шантажу та інших незаконних засобів. Під час допиту неприпустимо застосовувати гіпноз або психотропні засоби. Не пе­редбачена можливість отримання показань за винагороду, оскільки достовірність " такого товару" може буде з елементами корисливого інтересу. Істину купити не можливо.

6. Будь-який допит починається з того, що слідчий насамперед встановлює особистість того, кого допитус, з'ясовує його взаємовідносини з іншими учасниками процесу, роз'яснює допиту­ваному його процесуальні права та обов'язки. Допитуваному про­понується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання. Навідні запитання не допускаються.

7. Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. До­питуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичному ходу та результатам

Стаття 143_________________________________________ 557_

опиту засвідчується підписом допитуваного та слідчого. Допитува­ний знайомиться зі своїми показаннями повністю і підписує кожну

_торінку протоколу допиту. Показання допитуваного записуються від перш⁰¹ особи і, за можливості, дослівно.

д. Якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйом­ка, віД^{еозапис а}бо інші технічні засоби документування, то про це слідчий зобов'язаний попередити допитуваного, повідомивши йому найменування, технічні характеристики та мету застосування дано­го засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати за­стосування технічних засобів надаються допитуваному для озна­йомлення.

9. Допитуваний має право відмовитися давати показання щодо
самого себе, членів своєї сім'ї та близьких, родичів (батьків,
чоловіка або дружини, дітей; братів та сестер, діда, баби, онуків).

10. Допитуваний має право заявити відвід особі, яка провадить
допит, знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, заува­
ження, доповнення та уточнення, які підлягають занесенню до про­
токолу. Він зобов'язаний засвідчити своїм підписом правильність
записів у протоколі.

11. Не можуть бути доказами повідомлені допитуваним дані,
якщо він не може назвати джерело своєї поінформованості.

Після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний надати обвинуваченому можливість дати свої показання по суті пред'явленого обвинувачення — повинен допитати обвинувачено­го негайно після його з'явлення або приводу, але не пізніше однієї доби після пред'явлення йому обвинувачення.

Мета допиту — отримання та перевірка доказів, з'ясування ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, надан­ня обвинуваченому можливості захищатися від пред'явленого об­винувачення шляхом давання своїх пояснень та показань.

У процесі допиту слідчий остаточно з'ясовує наявність або відсутність фактів, які дають підстави для сумнівів у винності об­винуваченого, перевіряє зібрані у справі докази на міцність, визна­чається з питанням про можливість припинення кримінальної спра­ви із застосуванням до обвинуваченого заходів громадського впли­ву або у зв'язку з амністією (амністії, як правило, підлягають особи, які визнають себе винними у вчиненні злочину і не суперечать проти пред'явлення справи за даною підставою).

Водночас, допит обвинуваченого — це один із засобів його ви­криття та встановлення об'єктивної істини в цілому.

Обвинуваченого допитують за відсутності свідків та інших учас­ників процесу. Обвинувачені по одній і тій самій справі допитують­ся нарізно, а слідчий повинен вжити заходів для того, щоб особи, викликані на допит по одній і тій самій справі, не могли спілкува­тися між собою.

При допиті обвинуваченого може бути присутнім захисник, а в тих випадках, коли участь захисника у справі має обов'язковий ха-' рактер, його присутність при допиті обов'язкова.

Допит традиційно починається з виконання вимог закону про роз'яснення учасникам слідчої дії їх прав та обов'язків. Про це ро­биться відмітка в протоколі, засвідчувана підписами учасників.

На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні.

гтаття 143

559

 

Постановка такого запитання на початку допиту виправдується логікою розвитку процесуальних правовідносин: допит проходить одразу ж за пред'явленням обвинувачення і здійснюється у зв'язку з пред'явленим обвинуваченням. Відповідь на це запитання має суттєве юридичне значення: з- визнанням своєї провини закон нерідко пов'язує можливість припинення справи за нереабілітую-чими підставами; щире каяття та сприяння встановленню істини є пом'якшуючими провину обставинами (ст. 40 КК України).

Відповідь обвинуваченого на запитання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні, заноситься до протоколу у відповідних формулюваннях:

а) " Винним себе визнаю повністю";

б) " Винним себе не визнаю";

в) " Винним себе визнаю частково".

Можливі й більш розширені відповіді. Наприклад: " Винним себе визнаю повністю, щиро каюсь у вчиненому та зобов'язуюсь повністю відшкодувати заподіяну моїми діями шкоду" або " Винним себе визнаю тільки в частині обвинувачення за ч. З ст. 84 КК України", " Винним себе не визнаю і вимагаю закрити справу".

Відповідь обвинуваченого засвідчується його підписом у прото­колі. Після виконання вказаних дій слідчий пропонує обвинуваче­ному в довільній формі викласти свої показання та пояснення. Це дає можливість обвинуваченому за допомогою своїх показань здійснювати свій захист. З іншого боку, слідчий, не розкриваючи своєї поінформованості в повному обсязі, може отримати додатко­ву корисну інформацію у справі, повніше вивчити особистість об­винуваченого.

Вислухавши пояснення обвинуваченого, слідчий, у разі необхідності, може ставити йому запитання. Відповідно до частини шостої статті 143 КПК України " забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання)".

Загальні правила щодо процесуальної форми і методики допиту повністю стосуються і допиту обвинуваченого.

До принципів методики допиту можна, на наш погляд, віднести: законність; використання тільки прийомів, методів та засобів, що відповідають моральним основам кримінального судочинства; ак­тивність еєдєння допиту; комплексне використання оперативно-розшукової та доказової інформації, яка є у справі, цілеспрямо­ваність; урахування особистості допитуваного та особливостей слідчої ситуації; використання закономірностей психотехніки спілкування; безперервне уявне моделювання поведінки допитува­ного та корективи з урахуванням цього процесу допиту; викорис­тання рефлексивного мислення; нерозголошення конфіденційної інформації.

Рефлексивне мислення незмінно присутнє при використанні практично будь-яких методів та прийомів допиту. Воно за суттю є одним з основоположних засад методики допиту

Методика допиту — це система основаних на кримінально-про­цесуальному законі принципів, правил, методів та прийомів допиту, які забезпечують отримання від допитуваного правдивих, до­стовірних даних у повному обсязі його поінформованості про об-

ставини, що мають значення у справі, а також відомостей, необхідних для перевірки достовірності цих показань.

Методи — це засоби досягнення мети допиту, які являють собою певну систему характерних для них прийомів, правил та ре­комендацій. Можна виділити три методи: метод з'ясування, метод переконання, метод викриття.

У слідчій практиці, особливо при допиті свідків та потерпілих, традиційно широко використовується метод отримання доказової інформації, який можна назвати методом з'ясування або методом

інтерв'ю.

Метод з'ясування — це метод пошуку характеру поінформова­ності допитуваного й отримання інформації шляхом розпитування, який застосовується за умов відсутності конфліктної ситуації і про­тиборства між допитуваним і допитуючим.

У практиці допиту осіб, які дають неправдиві показання, відмов­ляються давати показання або відповідати на окремі питання, а також при допиті в інших конфліктних ситуаціях та ситуаціях, що характеризуються наявністю протиріччя і протиборства, часто за­стосовуються методи переконання та викриття.

Метод переконання — один з методів допиту, який заснований на словесному або іншому впливі на розум, свідомість, почуття до­питуваного і спрямований на спонукання його до повідомлення правдивої інформації. Переконання може стосуватися як життєвої позиції обвинуваченого в цілому, що зробити в принципі дуже важко, але можливо, так і більш вузьких питань (ставлення до вчи­неного, доказаності його вини тощо). Слідчий повинен намагатися отримати правдиві показання від допитуваного за допомогою саме цього методу.

Метод переконання являє собою систему прийомів психо­логічного впливу на допитуваного. До прийомів цього методу можна віднести:

— роз'яснення протиправності вчиненого діяння та його тяж­ких наслідків з метою викликати розкаяння;

— використання стосунків з іншими співучасниками злочину;

— показ негативних якостей співучасників, що втягнули обви­нуваченого в злочинну діяльність;

— показ можливих тяжких наслідків продовження злочинної діяльності осіб, що залишились на свободі, та викликання жалості до можливих жертв;

— активізація позитивних якостей особистості допитуваного, або так званий " метод морального стимулювання".

Метод викриття полягає в отриманні в ході допиту даних, що мають значення у справі, за допомогою наявних доказів і тактичних комбінацій. Коли доказів достатньо, рекомендується один з

варіантів:

— пред'являти докази послідовно відповідно до іх доказової сили;

— пред'являти спочатку найбільш важливий доказ.

Правила — це система вказівок та рекомендацій, які у своїй су­купності описують той або інший найбільш доцільний спосіб дії особи, яка провадить допит, умови та порядок реалізації того чи іншого прийому в конкретній слідчій ситуації.

Прийоми — це найбільш раціональні та ефективні способи дії слідчого у конкретній слідчій ситуації, що склалася, найбільш

 

560

Стаття 143

доцільна лінія поведінки особи, яка провадить допит. До прийомів допиту осіб, які дають неправдиві показання, можна віднести такі прийоми, як шифрування мети допиту, створення перебільшеного уявлення у допитуваного про обсяг зібраних слідчим доказів, при­ховування істинної поінформованості, використання асоціативних зв'язків тощо.

Значне поширення у слідчій практиці отримав прийом, який іменується " пробудженням асоціативних зв'язків". Сутність його полягає в тому, що допитуваному неначебто випадково демонстру­ють предмети, які викликають у нього асоціації, пов'язані зі злочи­ном. Інколи демонструються предмети-аналоги, наприклад ніж, схожий із знаряддям вбивства, річ, схожа на вкрадену, тощо.

Застосування зазначених прийомів також допустиме і не супе­речить кримінально-процесуальному закону. Згідно зі ст. 22 КПК України забороняється домагатися показань обвинуваченого шля­хом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Під забороною домагатися показань шляхом погроз слід розуміти заборону погрожувати будь-якими негативними наслідками для допитуваного або його близьких. Погрозами можуть бути повідомлення про намір вчинити будь-які дії, які зашкодять допитуваному, якщо він не дасть певних показань: погроза заареш­тувати, затримати, погіршити режим утримання, накласти арешт на майно, розголосити відомості, які допитуваний бажає зберегти в таємниці; погроза здійснити неправильну кваліфікацію дій допиту­ваного; погроза в невигідному світлі викласти його роль в обвину­вальному висновку; погроза притягти до відповідальності його близьких тощо.

До числа інших незаконних заходів можна віднести обман, шан­таж, обіцянку виконати будь-які дії, вигідні допитуваному (так зва­ний торг) тощо. Уявляється, що в законі має бути безпосередньо сказано про те, що в процесі допиту забороняється повідомляти до­питуваному заздалегідь неправдиву інформацію, пропонувати мож­ливі варіанти відповідей на поставлені запитання.

Методи і прийоми допиту мають відповідати таким вимогам: за­конність, етичність, пізнавальна ефективність, вибірковість впливу, відсутність психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки), спрямованість на встановлен­ня об'єктивної істини.

Під час допиту обвинуваченого слідчий з метою отримання правдивої інформації може використовувати оперативну інфор­мацію. Використання такої інформації при допиті має низку особ­ливостей. Оперативні дані у різних слідчих ситуаціях можуть мати різне значення. В одних ситуаціях вони аналогічні доказам, які є у слідчого, і втрачають свою цінність; в других — вказують на шляхи пошуку доказів, яких не вистачає; у третіх —дають слідчому мож­ливість висунути і перевірити більш конкретну версію про особу, яка вчинила злочин, про спосіб його вчинення та інші обставини, які мають важливе значення для визначення подальшого ходу розслідування та вибору тактики слідчих дій; в четвертих — мо­жуть бути підставою для прийняття рішення про провадження слідчої дії; в п'ятих — можуть безпосередньо бути використаними як докази.

Стаття 144____________________________ _____________ 561

Усі дані, отримані оперативним шляхом, можуть бути поділені _ма конфіденційні та неконфіденційні, на дані, отримані з гласного їжерела та гласними методами, і дані, отримані з негласного дже­рела або способом, який не підлягає розголошенню.

Використовувати оперативні дані негласного характеру слід дуже обережно. Поряд з додержанням вимог, які ставляться до за­стосування прийомів і тактико-психологічних комбінацій, слід за­безпечувати також нерозголошення джерела отримання оператив­них даних, а сам допитуваний при цьому не повинен посилатися на відомості оперативного характеру як на встановлені факти. Більше того, прийоми та комбінації, які застосовуються при цьому, мають забезпечувати надійне шифрування джерела таких даних, створю­вати передумови для дезорієнтації допитуваного та неможливості однозначного визначення ним, від кого конкретно слідчий отримав відповідні відомості.

Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту обвину­ваченого.

Стаття 144. Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а також особам, які визнані обмежено

осудними, та їх допит

Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а

Пред'явлення обвинувачені___, _

також особам, які визнані обмежено осудними, та допит провадяться за правилами статей 140, 141, 142 і 143 цього Кодексу в присутності захисника, а в справах глу­хих і німих, крім захисника, запрошується також і особа, яка розуміє їхні знаки.

(Стаття 144 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 117-08 від 30.08.71, Законом N> 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

У справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист, участь захисника обов'язкова, відмова обвинува­ченого від захисника прийнята бути не може. Якщо ж законом пе­редбачена обов'язкова участь захисника у справі, то й участь його при пред'явленні обвинувачення теж обов'язкова. В даному випад­ку пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого мають здійснюватись за участю захисника обвинуваченого.

Крім того, при пред'явленні обвинувачення глухим, німим і сліпим та при іх допиті має бути присутньою особа, яка розуміє їхні знаки. Така особа отримує статус перекладача, користується правами й обов'язками, передбаченими ст. 128 КПК України. (Правила цієї статті поширюються на особу, запрошену до участі в процесі для роз'яснення знаків німого або глухого, — ч. 4 ст. 128 КПК України).

Перекладач повинен з'явитися за викликом слідчого і зробити повно і точно доручений йому переклад. Слідчий роз'яснює пере­кладачеві його обов'язки і попереджає про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад, про що бере від нього

підписку.

Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забез­печення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених зако­нами України.

-------------------------------- ■ -------------------------------- Статтаї 1~,

Стаття 145. Протокол допиту обвинуваченого

Про кожний допит обвинуваченого слідчий складає протокол з додержанням вимог статті 85 цього Кодексу

" У протоколі допиту зазначаються: місце і дата допиту-посада та прізвище особи, яка провадила допит, і осіб, які були присутні при допиті; час початку і закінчення допи­ту; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рц/ місяць, день і місце його народження; громадянство національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, вид занять або посада, місце проживання, судимість обвину­ваченого та інші відомості про нього, що виявляться необхідними за обставинами справи.

Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по мож­ливості дослівно.

По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол о" винуваченому для прочитання. За проханням обвинува ченого він може бути прочитаний йому слідчим, про щ-зазначаеться в протоколі. Обвинувачений має право ви магати доповнення протоколу і внесення до нього попра вок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковом занесенню в протокол.

Протокол підписують обвинувачений і слідчий. Якщ протокол написаний на кількох сторінках, обвинувач-ний підписує кожну сторінку окремо. Якщо в допиті о винуваченого брали участь прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або інші особи, вони також підпи сують протокол.

(Стаття 145 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-1 від 16.04.84)

Документування показань обвинуваченого. Показання обвину­ваченого заносяться до протоколу, який складається з додержанням вимог ст. 85, 85-1 і 145 КПК України.

У протоколі вказуються: місце і дата допиту; посада і прізвище особи, яка провадила допит, та осіб, які були присутні під час до­питу; час початку і закінчення допиту; прізвище ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день та місце його народження, грома­дянство, національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, вид за­нять або посада, місце проживання, судимість та інші відомості про обвинуваченого, які будуть необхідними за обставинами справи.

Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому за­питання викладаються від першої особи і за можливості дослівно, без зайвої натуралізації і нецензурних виразів. Обвинувачений має право в присутності слідчого власноручно викласти свої показання в протоколі допиту, про що робиться відмітка в протоколі допиту. При цьому слідчий може задавати обвинуваченому додаткові запи­тання, відповіді на які, як і самі запитання, заносяться до протоколу.

Після закінчення допиту слідчий пред'являє протокол обвинува­ченому для прочитання. Протокол може бути зачитаний захисни­ком, який, безумовно, будучи присутнім при допиті, повинен з ним ознайомитись.

На прохання обвинуваченого протокол може бути прочитаний йому слідчим, про що відмічається в протоколі. Але це далеко не краща форма ознайомлення з протоколом допиту. На наш погляд,

Стаття_146___________________________             563

о неї взагалі не слід звертатись. Навіть якщо обвинувачений не може читати, або не дуже добре бачить (наприклад, за наявності Далекозорості, не взяв окуляри тощо), то можна знайти інший більш доцільний вихід із становища — доручити зачитати протокол ахисникові, перекладачу чи іншій присутній особі, заздалегідь, знаючи можливість такої ситуації, забезпечити присутність при допиті фахівця, захисника чи перекладача, або прокурора, надати обвинуваченому окуляри чи просто лупу і час для ретельного оз­найомлення з протоколом.

Якщо говорити про надійність закріплення показань обвинува­ченого, то практика засвідчує, що кращою з форм є відеозапис та інші методи технічного документування, а також власноручне вик­ладення показань обвинуваченим у протоколі, що виключає сумніви в відповідності записів тому, що було сказано в дійсності. Ці форми слід активніше застосовувати при допиті.

Обвинувачений має право вимагати доповнень протоколу та внесення до нього виправлень. Ці доповнення та виправлення підлягають обов'язковому внесенню до протоколу.

Кожна сторінка протоколу допиту має бути підписана обвину­ваченим. Якщо обвинувачений відмовився від показань, протокол все ж має бути складений. В ньому присутні при допиті особи засвідчують факт відмови від показань та час, коли слідчий мав намір здійснити допит, що буде підтвердженням забезпечення права обвинуваченого на давання показань та вимог закону про за­безпечення допиту не пізніше 24 годин з часу пред'явлення обви­нувачення. В разі відмови від підписання протоколу слідчий з'ясовує причини, зауваження і поправки, які мають бути внесені до протоколу, і лише вичерпавши ці можливості, записи в протоколі засвідчуються присутніми. За відсутності таких слідчий має запро­сити захисника або прокурора, допросити в їх присутності обвину­ваченого і і скласти новий протокол бо доказового значення раніше дані показання, які не засвідчені допитуваним, не мають.

Усі особи, які брали участь у допиті (захисник, перекладач, спеціаліст або інші особи), знайомляться з протоколом та засвідчу­ють своїми підписами відповідність записів у протоколі фактичним обставинам і результатам допиту.

Стаття 146. Власноручний запис обвинуваченим своїх по­казань

Обвинуваченому, якщо він того просить, надасться можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту. Слідчий, озна­йомившись з письмовими показаннями обвинуваченого, може поставити йому додаткові запитання. Ці запитання і відповіді на них заносяться до протоколу. Правильність запису показань, запитань і відповідей на них засвідчується підписами обвинуваченого і слідчого.

Власноручний запис обвинуваченим своїх показань — це право, а не обов'язок обвинуваченого. Якщо ж обвинувачений заявив кло­потання про надання йому можливості реалізувати таке право, то

564

це клопотання підлягає задоволенню і зобов'язує слідчого надати обвинуваченому можливість власноручно записати свої показали¹*

Власноручний запис обвинуваченим своїх показань не виклю­чає можливості застосування при допиті інших засобів документу­вання, в тому числі технічного документування — звукозапису відеозапису тощо. Більше того, слідчий має право після реалізації обвинуваченим свого права на власноручне викладення своїх пока­зань продовжити допит і самому зафіксувати відповіді обвинуваче­ного на поставлені питання в протоколі допиту, або ж віддзеркали­ти показання за допомогою друкарської машинки чи комп'ютера і принтера. Обвинувачений знайомиться з протоколом допиту в пов­ному обсязі і підписує кожну сторінку протоколу допиту незалежно від того, ким і яким засобом зафіксовано його показання.

Власноручний запис обвинуваченим своїх показань слід розгля­дати як засіб реалізації обвинуваченим права на захист, а не як більш надійний засіб закріплення факту визнання провини. Докази оцінюються за їх змістом, належністю до справи, допустимістю та достовірністю, чим і визначається їх доказова цінність.

Стаття 147. Відсторонення обвинуваченого від посади

У разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само, якщо ця особа притягається до відповідальності за інший зло­чин і може негативно впливати на хід досудового чи су­дового слідства, слідчий зобов'язаний відсторонити а від посади, про що виносить мотивовану постанову.

Відсторонення від посади провадиться з санкції проку­рора чи його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Питання про відсторонення від посади осіб, що при­значаються Президентом України, вирішується Президен­том України на підставі мотивованої постанови Генераль­ного прокурора України.

Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба.

(Стаття 147 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, в редакції Закону № 358/95-ВРвід 05.10.95)

Відсторонення від посади може застосовуватись щодо обвину­вачуваного. Питання про можливість застосування його щодо підо­зрюваного проблематичне і має бути розв'язане в новому КПК України. Якщо особа, що притягається до кримінальної відповідаль­ності, є посадовою особою, слідчий, у разі необхідності, відсторо­нює її від посади, виносячи про це мотивовану постанову.

Відсторонення від посади проводиться з санкції прокурора або його заступника. Копія постанови направляється для виконання за місцем роботи обвинуваченого. Постанова обов'язкова для вико­нання посадовими особами, на адресу яких вона направлена. Рішення про відсторонення від посади може бути оскаржено в суд.

Відсторонення від посади відміняється постановою слідчого, коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає необхід­ність.

Глава 13 ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ

Стаття 148. Мета і підстави застосовування запобіжних

заходів

Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності до­статніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинуваче­ний, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрювано­го обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується.

(Стаття 148 в редакції Закону № 2533-ПІ (2533-14) від 2106.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Запобіжні заходи — це заходи процесуального примусу, які об­межують свободу пересування обвинуваченого (підозрюваного) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.

Система запобіжних заходів, закріплена в законі, та можливість їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з урахуван­ням тяжкості вчиненого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного та інших обставин. Запобіжні заходи умовно мо­жуть бути поділені на загальні — ті, що можуть застосовуватись до будь-яких учасників процесу (підписка про невиїзд, взяття під варту, особиста порука, порука громадської організації або трудо-

⁵⁶⁶________________________________________ Стаття їла

вого колективу, застава), та спеціальні — ті, що застосовуютьс лише до певних категорій обвинувачених (нагляд командуванн* військової частини; віддання неповнолітнього під нагляд батьків⁴ опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи).

Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов'язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, щ₀ він з'явиться до слідчого і суду за їх викликом.

Застосовуються запобіжні заходи слідчим, органом дізнання прокурором і судом по порушеній кримінальній справі за наявності для того необхідних фактичних та юридичних підстав.

Запобіжні заходи можуть застосовуватись лише стосовно пев­них учасників процесу, а саме тих з них, хто притягається до кримінальної відповідальності. Запобіжні заходи можуть обиратись лише щодо обвинуваченого, підозрюваного, підсудного чи засудже­ного.

Фактичні підстави застосування запобіжних заходів — це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною осо­бою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як пра­вило, лише до обвинуваченого, постанова про притягнення як об­винуваченого, виходячи зі змісту ст. 131 КПК України, виноситься лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчи­ненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів. Іншого й бути не може. Адже в силу За­кону України " Про порядок відшкодування шкоди, завданої грома­дянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р. громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття через відсутність складу злочину або недоведеність участі обвину­ваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано не­спростовні докази вчинення ним злочину.

Таким чином, головною фактичною підставою обрання запобіжного заходу с наявність неспростовних доказів вчинення об­винуваченим (підозрюваним) кримінально караного діяння.

Для обрання запобіжного заходу потрібні також додаткові фак­тичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинува­чений (підозрюваний) може приховатися від слідства та суду, пе­решкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити здійсненню правосуддя та вико­нанню вироку.

Виняткові випадки, за яких допустимим є обрання запобіжного заходу щодо особи до пред'явлення обвинувачення, можуть мати місце, наприклад, за таких обставин:

а) підозрюваного затримано, строк затримання закінчується, звільнення з-під варти невиправдане через причину тяжкості вчи­неного злочину та інших обставин, однак висунути обвинувачення не можливо, оскільки в строки, які залишилися, не можна забез-

Гтаття 148_________________________ ______________ 567

„_ечити з'явлення обраного підозрюваним захисника або перекла­дача;

б) для пред'явлення обвинувачення потрібно уточнити осо­
бистість затриманого, хоча сам факт вчинення злочину саме даною
особою не викликає сумніву (наприклад, був затриманий терорист
_на місці злочину);

в) затриманий тимчасово захворів тяжкою хворобою і не може
брати участі в слідчих діях.

Якщо запобіжний захід обрано щодо підозрюваного, то в такому разі обвинувачення має бути пред'явлено не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або запобіжний захід відміняється (ч. 4 ст. 148 КПК України).

Виняток із цього правила можливий лише в разі тяжкого захво­рювання особи, що позбавляє можливості пред'явлення їй обвину­вачення. В такому разі слідчий виносить постанову про притягнен­ня цієї особи як обвинуваченого (з цього моменту вона стає обви­нуваченою) і за наявності підстав, передбачених ст. 206, 208 КПК України, припиняє провадження по справі. На час припинення про­вадження по справі має припинятись і перебіг десятиденного стро­ку, відведеного на пред'явлення обвинувачення. В ст. 208 КПК України зазначається: " У випадках, коли слідством буде встановле­но, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово тяжко за­хворів, слідчий зупиняє провадження у справі з додержанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до видужання обвинува­ченого. При цьому обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід може бути залишений або скасований.

Після видужання обвинуваченого слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах.

До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.

Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу вирішує в кожному конкретному випадку особа, яка провадить розслідування у справі, прокурор та суд, бе­ручи до уваги, зокрема, дані про те, що в обвинуваченого немає постійного місця проживання або постійних занять, що він нама­гався схилити свідків або потерпілих до давання неправдивих по­казань, знищити документи, предмети, які можуть стати речовими доказами, що він замислює або готує новий злочин

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд мають право, але не зобов'язані вжити запобіжний захід. Визнавши не­потрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов'язання про з'явлення. Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і постанови про його відібрання виносити не потрібно. У разі порушення такого зобов'язання щодо обвинуваче­ного можуть бути застосовані привід або запобіжний захід.

Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор виносять-мотивовану постанову, а суд — ухвалу, або ж це питання вирішується у вироці.

Юридичною підставою обрання запобіжного заходу є постанова слідчого, органу дізнання та прокурора чи ухвала суду, винесені

§Ё1____________________________________ ._ Ставши, ? л₀

відповідно до закону. Законним таке рішення буде тоді, коли в винесене за порушеною кримінальною справою, стосовно підозп^Н° ваного, обвинуваченого чи підсудного, а деколи і засудженого, осо бою, яка провадить процесуальну діяльність по кримінальній справі, прокурором чи в передбачених законом випадках судом за наявності описаних вище фактичних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 148 КПК України про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст. 130 КПК України. У постанові вказуються прізвище, ім'я-та по батькові, вік місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, яка передбачає відповідальність за даний злочин, обраний запобіжний захід та підстави його обрання. Пос­танова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваче­ному під розписку. У разі його відмови розписатися слідчий робить відмітку про це на постанові.

Стаття 149. Запобіжні заходи

Запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового ко­лективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підо­зрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, пе­редбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.

(Стаття 149 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 117-08 від 30.08.71, Nt 6834-10 від 16.04.84, Законами Nt 530/96-ВР від 20.11.96, Nt 2S33-UI (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Окрім названих у ст. 149 КПК України запобіжних заходів до неповнолітнього обвинуваченого може бути вжито спеціальний запобіжний захід, передбачений ст. 436 КПК України, який полягає в тому, що від батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього об­винуваченого або від адміністрації дитячої установи, в якій він ви­ховується, відбирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його з'явлення до слідчого, прокурора і в суд за викликом.

Особи, які дають таке зобов'язання, попереджаються про харак­тер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його нез'явлення в органи слідства або в суд.

На батьків, опікунів та піклувальників, які не забезпечили з'явлення неповнолітнього обвинуваченого за викликом, може бути накладено грошове стягнення в тому ж порядку, який встановлено для поручителів при застосуванні запобіжного заходу у вигляді осо­бистої поруки.

До осіб з числа адміністрації дитячої установи, з вини яких не було забезпечено з'явлення неповнолітнього, можуть бути вжиті заходи дисциплінарного або громадського впливу. Питання про за-

ґтгиїття 150________________________________________ 569

_оСування таких заходів вирішується представником органу ^с|_)ЗСЛідування або судом в окремій ухвалі. Р Слідчий, прокурор, суд, приймаючи рішення про застосування

_ного запобіжного заходу, повинні перевірити, чи в змозі особа, якій доручається нагляд за неповнолітнім, в силу свого характеру, стану здоров'я, кола обов'язків та ставлення до їх виконання, мо­рального обличчя забезпечити реальний нагляд за поведінкою об­винуваченого і його з'явлення за викликом.

Запобіжні заходи відрізняються від покарання за такими озна­ками.

1. Запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обви­нуваченого, які ще не визнані винними, але за умови, що доведено наявність в їх діях складу злочину. Покарання застосовується за ви­роком суду до особи, визнаної в суді винною у вчиненні злочину.

2. Запобіжний захід має на меті створення умов для здійснення правосуддя. Покарання має за мету виправлення, перевиховання засудженого та кару за вчинене діяння.

3. Запобіжний захід — захід примусу, обраний слідчим, органом дізнання або прокурором на різних стадіях процесу для того, щоб перешкодити спробам обвинуваченого приховатися від слідства та суду, заважати правосуддю. Покарання — акт правосуддя. Воно призначається судом і тільки за вироком суду.

4. Запобіжний захід завжди пов'язаний з обмеженням свободи пересування обвинуваченого або підозрюваного. Покарання може бути і не пов'язане з обмеженням свободи пересування людини (штраф тощо).

⇐ Предыдущая21222324252627282930Следующая ⇒

Поделиться: