ОРГАНИ ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Стаття 101. Органи дізнання Органами дізнання є:

1) міліція;

1-1) податкова міліція — у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

2) органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання;

3) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ — у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військово­зобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службов­цями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням служ­бових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи;

4) митні органи — в справах про контрабанду;

 

5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і вихо­вально-трудових профілакторіїв — у справах про злочи­ни проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочи­ни, вчинені в розташуванні зазначених установ;

6) органи державного пожежного нагляду — у спра­вах про пожежі і порушення протипожежних правил;

7) органи охорони державного кордону — у справах про порушення державного кордону;

8) капітани морських суден, що перебувають у дале­кому плаванні.

(Стаття 101 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 6834-10 від 16.04.84, № 8627-10 від 20.03.85, Законами № 2857-12 від 15.12.92, № 2468-12 від 17.06.92, № 85/98-ВР від 05.02.98, № 1134- XIV (1134-14) від 08.10.99)

Досудове розслідування — це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу Дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правиль­ного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізич­них та юридичних осіб.

 

440

Стаття іт

У стадії досудового розслідування слідчий та орган дізнання вирішують також такі завдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчи­ненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів.

Досудове розслідування обов'язково провадиться у всіх справах за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 | статті 425 КПК України (справ приватного обвинувачення та про­токольної форми досудової підготовки матеріалів), по яких досудо­ве (досудове) слідство провадиться у випадках, коли злочин вчине­но неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання.

Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повнова­женнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Органи дізнання — це органи оперативно-розшукової та адміністративної юрисдикції, які наділені правом провадження кримінально-процесуальних дій (виконують процесуальну функцію розслідування). До органів дізнання законом віднесено також Військову службу правопорядку у Збройних силах України.

Особливістю правового статусу міліції, органів служби безпеки та органів охорони кордону як органів дізнання є те, що до їх ком­петенції при цьому входить як провадження процесуальних дій, так і здійснення оперативно-розшукових заходів. Тому тут особа, яка провадить дізнання, одночасно здійснює і процесуальну, і опера-тивно-розшукову функції, має можливість поєднувати здійснення оперативних заходів і слідчих дій. Таке поєднання в одній особі опе­ративних та процесуальних повноважень дозволяє оперативно ре­агувати на заяви та повідомлення громадян або факти безпосе­реднього знайдення ознак злочинів, найбільш оптимальним шляхом реалізувати оперативні дані, а в кінцевому підсумку своєчасно запобігати, швидко та повно розкривати злочини, забезпечувати належний захист прав та законних інтересів громадян.

Процесуальний закон наділив органи оперативно-розшукової юрисдикції правом здійснення слідчих дій саме з метою ефектив­ного використання оперативно-розшукової діяльності в розкритті злочинів. Задум законодавця полягає в тому, щоб на першому етапі розслідування (розслідування " по гарячих слідах" ) велася активна, наступальна робота з розкриття злочину з використанням усього арсеналу заходів і засобів правоохоронних органів.

У цьому зв'язку недоречними є створення в органах внутрішніх справ спеціальних підрозділів — відділів дізнання, співробітники яких позбавляються оперативних повноважень, а займаються про­вадженням слідчих дій у межах повноважень органів дізнання. По суті, це дорівнює створенню в системі МВС ще одного на цей раз

стаття 101________________________________________ _і£

_неПрофесійного слідчого підрозділу, співробітники якого — " вже не оперативники та ще не слідчі" — покликані працювати на найбільш відповідальному етапі розслідування. Не зайве нагадати, що органом дізнання в системі МВС є міліція, а не спеціально ство­рені, але спеціально не навчені відділи дізнання.

Міліція — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від проти­правних посягань¹.

Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпе­ки громадян, захист їх прав і свобод законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забез­печення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримі­нальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Міліція є складовою системою органів Міністерства внутрішніх справ України. Вона виконує адміністративну, профілактичну, опе-ративно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охо­ронну (на договірних засадах) функції. Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; тран­спортної міліції; державної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Дізнавачем, як мислив законодавець, мав би бути кожний працівник підрозділу міліції (кримінального розшуку, боротьби з організованою злочинністю та іншого оперативно-розшукового підрозділу), який займається питаннями боротьби зі злочинністю. Ст. 101 КПК України до органів дізнання відносить саме міліцію, а не підрозділи дізнання в системі ВМС.

Проте підрозділи дізнання були створені, діють нині і показали свою неефективність. У зв'язку з цим все більшу дискусію викли­кає питання про реформування дізнання як такого. Є пропозиції вернутись до діючої раніше схеми, коли дізнання по окремих спра­вах проводилось місяць і закінчувалось складанням обвинувального висновку. Учасники процесу при цьому зі справою не знайомились.

З урахуванням того, що нині одержала розвиток і протокольна форма досудової підготовки матеріалів, які проваджують саме ор­гани дізнання, вважається за доцільне при прийнятті нового про­цесуального кодексу реалізувати таку модель.

У новому КПК України органам дізнання слід надати право по­рушувати кримінальні справи, проводити невідкладні слідчі дії по

¹ Закон України від 20.12.1990 року " Про міліцію" //Відомості Верховної Ради України.— 1991.— №4— ст. 20; 1992.— №36.— ст. 526; 1993 — №11.— ст. 83; 1993.— №22.— ст. 234; 1994.— №26.— ст. 216; 1995.— №15.— ст. 102; 1999.— №4.— ст. 35; 2000.— №10.— ст. 79.

 

443

442_______________________________________ Стаття 107

всіх порушених справах протягом певного часу, а потім передавати справи слідчому. Як виняток, по окремих справах (наприклад, спра­вах, які віднесені нині до протокольної форми досудової підготовки

матеріалів) може бути запроваджена нова форма розслідування__

дізнання в справах про злочини, які не вважаються складними і не належать до категорії тяжких. Таке дізнання, на мій погляд, має проводитись у стислі строки з використанням усіх слідчих дій, але без застосування таких примусових заходів, як арешт, затримання, виїмка поштово-телеграфної кореспонденції та прослуховування телефонних розмов чи зняття інформації з каналів зв'язку, поміщення особи в психіатричний заклад для провадження експер­тизи. За наслідками доказування орган дізнання складає висновки дізнання і постанову про направлення справи до суду. Учасники процесу зі справою не знайомляться, а захисник допускається до справи з моменту віддання до суду. Протокольна форма в діючому вигляді підлягає скасуванню чи реформуванню в нову форму дізнання.

При запровадженні такої форми будуть зміцнені гарантії вста­новлення істини та захисту прав і свобод людини. Одночасно така форма може спростити і прискорити процедуру досудового проце­су, що і є тим показником, заради якого запроваджуються як дізнання, так і протокольна форма досудової підготовки матеріалів.

Стаття 102. Органи досудового слідства

Органами досудового слідства с слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

(Стаття 102 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 13.06.63, № 117-08 від 30.03.71, Законом № 2857-12 від 15.12.92, 1* 85/98-ВРвід 05.02.98)

Досудове слідство — діяльність слідчого за порушеною та при­йнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та викорис­танні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні юридич­них дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав і законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

Досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом найважливішого завдання — забез­печення справедливості та всіх інших завдань кримінального про­цесу.

Початковий момент стадії досудового слідства — порушення кримінальної справи.

Строки досудового слідства — два місяці.

Термін досудового слідства продовжують:

— прокурор району (міста) — на один місяць;

— прокурор області — на 3 місяці (до 6 місяців);

гтаття 102

— Генеральний прокурор України і його заступники — понад
6 місяців.

у термін слідства включається час з моменту порушення справи до направлення її через прокурора з обвинувальним висновком в суд чи для застосування примусових заходів медичного характеру, або до закриття справи.

По справах, у яких не встановлена особа, що вчинила злочин, термін слідства починається з дня встановлення такої особи. В строк досудового слідства не враховується час ознайомлення обви­нувачуваного і його захисника зі справою.

форми закінчення досудового слідства:

— складання обвинувального висновку;

— закриття справи;

— направлення справи в суд для вирішення питання про засто­сування примусових заходів медичного характеру.

Досудове слідство провадиться за всіма категоріями криміналь­них справ, за винятком справ приватного обвинувачення та зло­чинів, щодо яких закон надає право протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 111, 425 КПК України). У справах непов­нолітніх досудове слідство обов'язкове в усіх випадках без винятку.

Досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ, податкової міліції і слідчими органів безпеки та прокуратури.

В юридичній науці висловлені пропозиції та сформульовані про­екти, які передбачають об'єднання всіх слідчих підрозділів у єдине відомство, яке іменують або слідчим комітетом, або державним агентством розслідувань.

Глава 10 ДІЗНАННЯ

Стаття 103. Повноваження органів дізнання

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнан­ня негайно повідомляє прокурора.

(Стаття 103 із змінами, внесеними згідно з Законом № 3351-12 від 30.06.93)

У кримінально-процесуальному законі дано вичерпний перелік органів, наділених правом провадити дізнання. Для них усіх функція дізнання не є основним видом діяльності. З необхідністю провадити розслідування злочинів вони зустрічаються лише у пев­них випадках, коли це потрібно та неминуче. В таких випадках дії цих органів регулюються нормами кримінально-процесуального за­кону, і вони виступають як органи дізнання.

Дізнання — це розслідування, що здійснюється за необхідності органами адміністративної юрисдикції, які наділяються статусом органу дізнання.

Кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання включає:

— прийняття, реєстрацію, розгляд, перевірку заяв та повідом­лень про злочини та вжиття по них необхідних заходів або вирішення питання про порушення кримінальної справи у разі без­посереднього виявлення ознак злочину (ст. 94— 100 КПК України);

— провадження дізнання у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК України);

— провадження дізнання у справах про злочини, що не є тяж­кими (ч. 1 ст. 104 КПК України);

— досудову підготовку матеріалів у протокольній формі
(ст. 425-429 КПК України);

— провадження слідчих дій у порядку виконання окремих до­ручень слідчого чи іншого органу дізнання (ст. 114—118 КПК України);

— участь в окремих слідчих діях, що провадяться слідчим (ч. З ст. 114 КПК України).

Із числа названих видів процесуальної діяльності органу дізнан­ня власне дізнанням як таким, вважається лише самостійна проце­суальна діяльність органу дізнання щодо порушення кримінальної

ґтаття ЮЗ_______________________________________ 445

справи та її розслідування чи провадження в рамках протокольної гЬорМ^и досудової підготовки матеріалів.

Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуаль­них Дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а " орган дізнання". Тому для особи, яка безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповнова­жив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.

Отже, затвердженню керівником органу дізнання підлягають постанови особи, яка провадить дізнання, про виконання таких процесуальних рішень і дій:

— порушення кримінальної справи;

— направлення заяви (повідомлення) за підслідністю;

— відмову в порушенні кримінальної справи;

— направлення кримінальної справи за підслідністю;

— закриття, зупинення, поновлення провадження у справі;

— розшук обвинуваченого;

— проведення обшуку;

— проведення виїмки поштово-телеграфної кореспонденції;

— проведення освідування;

— зняття інформації з технічних каналів зв'язку;

— накладення арешту на майно;

— обрання, зміну або скасування запобіжного заходу;

— притягнення особи як обвинуваченого;

— привід свідка, потерпілого, привід чи розшук обвинуваченого;

— відсторонення обвинуваченого від посади;

— етапування.

Керівник органу дізнання затверджує також протокол затри­мання.

Затвердженню керівником органу дізнання безсуперечно підля­гають всі процесуальні акти, які має санкціонувати прокурор чи згоду на які надає суд. Вони набирають сили з моменту затверд­ження їх прокурором, а у відповідних випадках судом. Ті докумен­ти, які підлягають затвердженню тільки керівником органу дізнан­ня, набувають юридичної сили з моменту їх затвердження ос­таннім.

Низка процесуальних актів не потребує затвердження їх керівником органу дізнання. Це протоколи всіх слідчих дій (за ви­нятком протоколу затримання); постанова про виокремлення або об'єднання кримінальних справ; постанова про визнання особи по­терпілою, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; поста­нова про приєднання речових доказів до кримінальної справи; про­токол з'явлення з повинною та інші документи. Складання таких документів віднесено до компетенції особи, яка провадить дізнання, а не органу дізнання. Вони набувають законної сили з моменту їх підписання особою, яка провадить дізнання.

446_______________________________________ Стаття Ю л

Стаття 104. Порядок провадження дізнання у криміналь­них справах

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись пра­вилами кримінально-процесуального закону, провадить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяж­кий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшуковї дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо прове­дення слідчих та розшукових дій.

(Стаття 104 в редакції Закону № 3351-12 від 30.06.93)

/дізнання здійснюється за правилами, встановленими криміналь­но-процесуальним законом для провадження досудового слідства, за деякими спеціально обумовленими винятками, доповненнями та положеннями.

До загальних положень, що характерні для всіх форм дізнання та не властиві попередньому слідству, можна віднести такі.

Особа, яка провадить дізнання, не користується процесуальною самостійністю в тому обсязі, в якому користується слідчий. При не­згоді з вказівками прокурора щодо питань про притягнення як об­винуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про зупинення справи орган дізнання (особа, яка провадить дізнання) має право оскаржити їх вищому прокурору, але не припиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов'язкові до виконання, так само як і вказівки про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочин.

Форми дізнання: у справах про тяжкі або особливо тяжкі злочи­ни; у справах про злочини, що не є тяжкими чи особливо тяжкими.

Строки провадження дізнання: 1) по справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини — 10 днів з моменту порушення справи; 2) по справах про злочини, що не є тяжкими чи особливо тяж­кими, — до встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 104 КПК України), та у термін не більше 10 днів, починаючи з моменту вста­новлення особи, що вчинила злочин (ст. 108 КПК України).

При цьому, у разі обрання до підозрюваного одного з передба­чених у законі запобіжних заходів у порядку, передбаченому стат­тею 165-2 КПК України, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

ґтаття 105        __________ ________________________ 44 l_

У разі порушення справи про злочин, який не є тяжким, орган дізнання провадить усі необхідні слідчі та інші процесуальні дії аж «о встановлення особи, яка вчинила злочин (арешт, затримання підозрюваного або притягнення особи як обвинуваченого). Після цього, не пізніше ніж у десятиденний строк, орган дізнання передає справу слідчому через прокурора для закінчення розслідування.

Якщо при провадженні дізнання будуть виявлені підстави для закриття кримінальної справи, орган дізнання має право са­мостійно з додержанням вимог закону закрити її.

Відповідно до ст. 104 КПК України за наявності ознак злочину, який є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і про­тягом десяти днів провадить усі необхідні передбачені законом слідчі дії (допит, огляд, освідування, пред'явлення для впізнання, обшук, виїмку, зняття інформації з каналів зв'язку, призначення ек­спертизи та інші), після чого складає постанову про передання справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження.

Форми закінчення дізнання: передача справи слідчому; закриття

справи.

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про на­правлення справи для провадження досудового слідства, яка за­тверджується прокурором. За наявності обставин, передбачених статтею 6 КПК України, орган дізнання закриває справу мотивова­ною постановою.

Після передачі справи слідчому орган дізнання зобов'язаний ви­конувати окремі доручення слідчого щодо провадження слідчих та розшукових дій, а якщо у справі про тяжкий злочин особа, яка його вчинила, не була встановлена, — здійснює оперативно-розшукові дії, не очікуючи вказівок слідчого, аж до розкриття злочину.

Стаття 105.

(Стаття 105 виключена на підставі Закону № 3351-12 від 30.06.93)

Стаття 106. Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено пока­рання у вигляді позбавлення волі, лише за наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вка­жуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, що дають підстави підозрю­вати особу у вчиненні злочину, н може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрювано-

 

 

449

_______________________________._______ Стаття Шй

му в порядку, передбаченому частиною другою статті ? \
цього Кодексу, права мати побачення із захисником з мо
менту затримання. Протокол підписується особою яка
його склала, і затриманим.                                               '

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негай­но вручається затриманому і направляється прокурору На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні зло­чину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений за­коном строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті;

2) звільняє затриманого й обирає щодо нього запобіж­ний захід, не пов'язаний із триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про об­рання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду скарга затрима­ного негайно надсилається начальником місця досудового ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночас­но з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розгля­дається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передба­чених статтею 165-2 цього Кодексу. За результатами роз­гляду суддя виносить постанову про законність затри­мання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокуро­рові, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесен­ня може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.

Якщо у встановлений законом строк затримання пос­танова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або поста­нова про звільнення затриманого не надійшла до устано­ви для досудового ув'язнення, начальник місця досудово­го ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи орга­ну, який здійснював затримання.

(Стаття 106 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 3084- 09 від 16.02.78, № 6834-10 від 16.04.84, Законами № 2857-12 від 15.12.92, № 3780-12 від 23.12.93, № 2533-Ш (2533-14) від 21.06, 2001 — набуває чинності з 29.06.2001, № 3111-Ш від 07.03.02)

Стаття 106

Згідно зі ст. 106 КПК України орган дізнання, а також слідчий (ст. П5 КПК України) та прокурор (ст. 227 КПК України) мають право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі. За­тримання є кримінально-процесуальною дією та здійснюється в пе­редбаченому законом порядку.

Особа, яку підозрюють у вчиненні злочину, відповідно до ч. 1 ст. 106 КПК України може бути затримана за наявності однієї з на­званих в ст. 106 КПК України підстав.

Для прийняття рішення про затримання підозрюваного поряд із вказаними в законі підставами необхідна наявність відповідного мотиву. Мотивом затримання у конкретному випадку може бути необхідність перешкодити особі ухилитись від розслідування, схо­ватись від органів розслідування або справити негативний вплив на його перебіг, виключити можливість продовження злочинної діяль­ності, вчинення нових злочинів.

Затримані за підозрою у вчиненні злочину беруться під варту й утримуються в ізоляторах тимчасового утримання на таких самих правах, як і заарештовані.

Для затримання санкція прокурора чи дозвіл суду не потрібні. Затримання оформляється протоколом затримання, копія якого вручається затриманому і направляється прокурору.

Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, об­раховується з моменту доставления її в орган дізнання або до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про розшук і затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання.

Тривалість затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не може перевищувати сімдесяти двох годин.

Слідчий або особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити затриманому його права й обов'язки, встановлені чин­ним законодавством. Про це робиться відмітка в протоколі затри­мання.

Затримання особи є процесуальним актом, який офіційно ста­вить особу в стан підозрюваного. З моменту затримання особа одержує статус підозрюваного, який відповідно до ст. 43-1 КПК України має такі права: знати, в чому він підозрюється; давати по­казання або відмовитися давати показання і відповідати на запи­тання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; по-дазати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнан­ня, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Про роз'яснення прав підозрюваному зазна­чається в протоколі затримання або постанові про застосування

запобіжного заходу.

При затриманні провадиться особистий обшук підозрюваного з

додержанням вимог ст. 184 КПК України.

Згідно зі ст. 21 КПК України слідчий, особз, яка провадить дізнання, прокурор зобов'язані до першого допиту підозрюваного

15 Терті:;

 

450

Стаття inn

роз'яснити йому право мати захисника та побачення з ним на­одинці до першого допиту і скласти про це протокол.

Підозрюваний підлягає негайному допиту, а якщо цього зробити не можна, то він має бути допитаний не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. До першого допиту він має право на побачення із своїм захисником віч-на-віч, тобто в обмежений пев­ними межами час і наодинці. При допиті підозрюваного при­сутність захисника є обов'язковою, за винятком випадку, коли підо­зрюваний відмовляється від захисника, а відмова може бути при­йнята, тобто закон для цього випадку не вимагає обов'язкової участі захисника.

Право затриманого знати, в чому його підозрюють, забезпе­чується насамперед обов'язком особи, яка провадить розслідуван­ня, ознайомити підозрюваного з протоколом затримання, де вказу­ються підстави затримання та відомості про злочин, у вчиненні якого підозрюється затриманий.

Давати показання — це право, а не обов'язок підозрюваного. Кримінальної відповідальності за відмову від давання показань або за давання заздалегідь неправдивих показань підозрюваний не несе. Про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, орган дізнання повідомляє її сім'ю.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчи­ненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із за­значенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затри­мання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2 ст. 21 КПК, права мати захисника та побачення з ним до першого допиту. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підста­вою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання повідомляє її сім'ю чи одного з її родичів.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнан­ня, слідчий або прокурор:

1) звільняють затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затри­мання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону;

2) звільняють затриманого й обирають йому запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою;

3) доставляють затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Суддя, згідно з ч. 8 ст. 165-2 КПК України, має право продовжи­ти затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвину­ваченого — до п'ятнадцяти діб, якщо для обрання затриманому запобіжного заходу є необхідність додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, про що виноситься поста­нова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього

Стаття 106________________________________________ 451

питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя має право відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спро­можних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей

строк.

Проблеми затримання мають теоретичний, законодавчий та

практичний аспекти.

У нормах КПК України затримання не називається слідчою дією, але, наприклад, ст. 87 КПК Росії недвозначно визначає, що прото­коли, які засвідчують обставини і факти, встановлені під час затри­мання, складені в порядку, передбаченому Кодексом, є доказами у кримінальній справі. Ст. 119 КПК Росії прямо називає затримання підозрюваного в числі невідкладних слідчих дій.

Отже, закони деяких країн СНД допускають можливість отри­мання доказів у процесі затримання підозрюваного і передбачають засіб їх закріплення та засвідчення — протокол затримання. Сам протокол затримання підозрюваного, будучи процесуальним носієм фактичних даних, що мають значення у справі (тих, що стосуються предмета доказування) та відповідають вимогам допустимості й до­стовірності, безперечно є доказом у кримінальній справі.

Особливо гостру дискусію викликає питання про те, чи вкла^ дається " захват" та доставления тієї або іншої особи в органи дізнання в поняття " кримінально-процесуальне затримання" чи ні. Деяки автори вважають такі дії елементами процесуального затри­мання. Поширеною є також думка про те, що названі дії не є еле­ментом затримання в кримінально-процесуальному сенсі, а нале­жать до адміністративних дій правоохоронних органів, зокрема міліції.

Діяльність по " захвату" та доставлению в органи дізнання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, не слід залишати поза рамками кримінально-процесуального регулювання. Аналізуючи дану про­блему, слід мати на увазі, що " захват" підозрюваного має місце у зв'язку із вчиненням ним злочину, а не адміністративного проступ­ку. Отже, такі дії повинні здійснюватися відповідно до правил кримінального процесу.

В основу розмежування кримінально-процесуальних та адміністративних дій взагалі та дій по затриманню осіб, які підо­зрюються у вчиненні злочинів чи інших правопорушень, зокрема логічно було б покласти, по-перше, норми матеріального права, за порушення яких затримується правопорушник, по-друге, те, яким органом він затримується — органом (суб'єктом) адміністративної чи кримінально-процесуальної юрисдикції. Якщо вчинено злочин, слідчий або орган дізнання можуть провадити тільки кримінально-процесуальні дії, використовувати тільки кримінально-процесу­альні засоби примусу, застосовувати тільки кримінально-процесу­альну форму затримання. Міркувати інакше — значить допускати можливість, за наявності явних ознак вчинення певною особою злочину, застосування до неї заходів адміністративного впливу і на­впаки. Не важко помітити, що правильне вирішення цього питання має пряме відношення до забезпечення законних прав та інтересів громадян, зміцнення законності й правопорядку.

452

453

Стаття і or

Для практичних працівників вкрай важливо визначити критерії відмінності процесуального затримання в.ід затримання адміністра­тивного. Уявляється, що дії з затримання підозрюваної особи та до­ставления її в орган дізнання матимуть характер кримінально-про­цесуальних дій, якщо вони здійснюються у зв'язку з наявністю даних, які вказують на вчинення такою особою кримінально кара­ної дії; виконуються уповноваженим на це процесуальним законом суб'єктом (слідчим, органом дізнання); здійснюються у зв'язку з наявністю даних, передбачених процесуальним законом, як підстав провадження кримінально-процесуального затримання, тобто відповідно до гіпотези ст. 106 КПК України; виконуються в перед­баченому кримінально-процесуальним законом порядку та фіксу­ються у призначеному для цього процесуальному документі.

Існуючі розбіжності в думках учених і практичних працівників виникають, на наш погляд, у зв'язку з тим, що закон не досить чітко визначив сутність, зміст та процесуальну форму затримання підо­зрюваного.

У кримінально-процесуальному законі фактично названо два види процесуальних дій, що йменуються затриманням. Це затри­мання як слідча дія, що провадиться для запобігання злочину та закріплення його слідів, і затримання як засіб процесуального при­мусу — запобіжний захід, який полягає у взятті підозрюваного під варту на строк до сімдесяти двох годин.

Названі дії не завжди створюють нерозривну єдність і можуть мати самостійний характер. Теоретично вони повинні виконувати­ся кожна окремо. На практиці не в усіх випадках, наприклад таких, як поміщення особи в ізолятор для затриманих, передує її захват та примусове доставления в орган дізнання. Слідчий може викли­кати таку особу на допит і після його закінчення провести затри­мання. В інших випадках особа, захоплена під час вчинення злочи­ну та доставлена до міліції, може бути після з'ясування обставин справи відпущена, їй може бути надане право покинути приміщення правоохоронного органу у зв'язку з обранням запобіжного заходу, не пов'язаного з ув'язненням під варту, або у зв'язку з визнанням недоцільності її затримання на даній стадії розслідування.

Кримінально-процесуальне затримання як процесуальна дія, що включає захват та доставления підозрюваного в орган дізнання, на нашу думку, розглядається законодавцем як невідкладна слідча дія, тобто як спосіб отримання доказів. Відповідно, доказове значення протоколу затримання полягає в тому, що у процесі захоплення зло­чинця встановлюються, а в протоколі затримання відображаються обставини і факти, що мають значення у справі. Навряд чи доказова інформація може бути отримана під час поміщення підозрюваного в ізолятор тимчасового утримання. Коли б законодавець під затри­манням розумів тільки дані дії, то відносити протокол затримання до числа доказів не мало б сенсу.

Поділ затримання на два самостійні види процесуальних дій ви­магає, по-перше, більш чіткого термінологічного визначення кож­ного з них, і, по-друге, більш докладної процесуальної регламен­тації.

Гтаття 106

Точне термінологічне визначення, правильне застосування по-_нЯть, які за своїм змістом і обсягом відповідають сутності й колу дій, Щ° визначаються ними, дозволить уникнути розбіжного читан­ня чинного закону, правильніше й ефективніше його застосовувати.

При цьому слід мати на увазі, що багатозначність — природна та невід'ємна риса мови. І хоча сама по собі вона не є недоліком, однак приховує в собі потенційну можливість логічної помилки. Тому часто для визначення тих чи інших явищ або дій використо­вуються різні фразеологізми, тобто стійкі сполучення слів, які гра­матично організовані за моделлю словосполучення або речення, ха­рактеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення, зведеного до одного поняття, й автоматичним відтворен­ням у тексті.

Уявляється, що для визначення затримання як слідчої дії відповідними були б терміни " затримання на місці злочину" (" за­тримання з речовим доказом" ) або просто " затримання". Не поз­бавленим сенсу та прийнятним могло б бути поняття " поїмка та за­тримання підозрюваного". Ураховуючи, що саме поняття розкри­вається в диспозиції правової норми, яка регламентує окрему слідчу дію, на наш погляд, тут виправданим та відповідним сучас­ному рівню мовної культури буде використання поняття " затри­мання".

Стосовно дій з поміщення підозрюваного в ізолятор тимчасово­го утримання доцільно використовувати терміни " взяття під варту", " ув'язнення" або " досудове ув'язнення". Відповідно, для визначен­ня запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі, можуть бути використані поняття " арешт" або " тримання під вартою".

Викладені в законі підстави затримання можуть, на наш погляд, використовуватися тільки для захвату та доставления підозрювано­го в орган дізнання. Вони очевидно недостатні для взяття його під варту.

Важко погодитися з тими авторами, які розглядають вказані підстави як підстави для " захвату" та доставления підозрюваного в орган дізнання, так і як підстави для взяття під варту, " ув'язнення", тримання його під вартою в ізоляторі тимчасового утримання.

Можна уявити таку ситуацію: очевидець, який вказав на підо­зрюваного як на особу, що вчинила злочин, вмер до його допиту, а виявилося, що він психічно хворий і не підлягає допиту як свідок; потерпілий, який був сам винним у вчиненні злочину (наприклад, спровокувавши застосування засобів необхідної оборони своїми насильницькими діями), відверто збрехав; очевидець помилився, а у затриманого є неспростовне алібі.

Із цих самих міркувань для взяття особи під варту недостатньо ні наявності на її одязі очевидних слідів злочину, оскільки всі речові докази — докази непрямі, ані інших даних, якщо особа навіть замірялася на втечу. На втечу заміряються і невинні, і ті, хто не мають житла, й особливо небезпечні рецидивісти, й неосудні, й особи, які не досягли " віку кримінальної відповідальності".

Уявімо собі ситуацію затримання, передбачену ч. 2 ст. 106 КПК України: " За наявності інших даних, що дають підстави підозрюва­ти особу у вчиненні злочину... коли не встановлено особи підозрю-

455

⁴⁵⁴_______ __________________________________ Стаття тс

ваного". Припустимо, що таку особу затримано, а пізніше з'ясувалося, що їй ще не виповнилося 16 років, тобто віку, за наяв­ності якого настає відповідальність за злочин. Справу слід припи­нити через відсутність складу злочину. Таке саме рішення необхідно прийняти і тоді, коли щодо затриманого в процесі слідства не зібрано доказів, достатніх для притягнення його до відповідальності, тобто за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Однак відповідно до ст. 1 і 2 Закону України " Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду" неза­конно затриманий має право на відшкодування заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди. Виходячи із змісту цього закону, затримання буде визнане незаконним, якщо згодом кримінальну справу щодо підозрюваного, обвинуваченого або підсудного, якого затримали, буде закрито через відсутність складу злочину або через недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 2). Отже, законним буде лише таке затримання, яке проведене за на­явності неспростовних доказів вчинення підозрюваним злочину. Тільки за наявності сукупності неспростовних доказів особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підлягає затриманню в смислі " взяття під варту".

Таким чином, викладені в кримінально-процесуальному законі підстави затримання можна розглядати тільки як підстави для за­хвату та доставления підозрюваного в орган дізнання з метою з'ясування обставин справи, як підстави проведення слідчої дії " за­тримання на місці злочину, " (" затримання з речовим доказом" ), спрямованої на запобігання злочину та закріплення його слідів.

Викладені підстави неприйнятні для прийняття рішення про взяття підозрюваного під варту — поміщення його в ізолятор тим­часового утримання на строк до сімдесяти двох годин. З одного боку, названі дії допустимо застосовувати тільки після порушення справи. З іншого, такі дії мають характер запобіжних заходів. Вони повинні застосовуватися лише до осіб, чия участь у вчиненні зло­чину достатньо доказана, причому застосовуватися дуже обережно. Будь-який арешт, зазначав А. Ф. Коні, " є позбавлення волі — найбільшого блага кожного громадянина", " є вирахування з життя, поповнити яке не в змозі ніяка людська сила...у разі несправедли­вості цього покарання вже неможливо відшкодувати заподіяне зло" ¹.

На жаль, у в практичній діяльності органи дізнання нерідко при­ймають ризиковане рішення про затримання, а коли помилка стає явною, намагаються будь-яким способом здобути докази вчинення підозрюваним іншого злочину, аби врятувати " честь мундира". Мало хто має мужність визнати свою помилку.

Забезпечення законності та обґрунтованості діяльності право­охоронних органів по затриманню підозрюваних, підвищення

Кони А. Ф. На жизненном пути // Собр. соч.— Т. 4.— М., 1967.— С. 342.

_Сггшття 106

ефективності даної слідчої дії тісно пов'язане- з удосконаленням правових основ та процесуальної регламентації її проведення.

у законі мають бути чітко визначені: мета ї завдання затриман­ня підозрюваного як слідчої дії, підстави застосування, зміст назва­ної слідчої дії, способи фіксації ходу та результатів її провадження.

Мета затримання (" затримання на місці злочину", " затримання з речовим доказом" ) — запобігання злочину та з'ясування причет­ності затриманого до вчиненого злочину. Вона досягається шляхом вирішення таких завдань, як захват злочинця, виявлення та закріплення слідів злочину й інших фактичних даних, що мають значення у справі, перешкодження спробам підозрюваного прихо­ватися від слідства або завадити встановленню об'єктивної істини

у справі.

Перераховані у ч. 1 ст. 106 КПК України підстави затримання можна розглядати тільки як підстави слідчої дії — " затримання на місці злочину" (" затримання з речовим доказом" ), тобто як підстави для захвату підозрюваного, закріплення слідів злочину та достав­ления правопорушника в орган дізнання.

При цьому названа правова норма може бути доповнена пунк­том: " Коли в процесі огляду місця події, під час провадження дізнання або досудового слідства отримані докази, які вказують на причетність підозрюваного до вчиненого злочину". Відповідно, ч. 2 ст. 106 КПК України має бути скасована.

Водночас, вказані підстави затримання не можуть, на наш пог­ляд, розглядатися як підстави застосування засобу процесуального примусу — " взяття під варту".

Підставою для взяття особи під варту може бути тільки наявність системи неспростовних доказів, які підтверджують вчи­нення нею злочину. Такі докази мають бути належним чином перевірені, а рішення про " взяття під варту" повинне ґрунтуватися на достовірно встановлених фактах. Фактично таким шляхом і йде слідча та законодавча практика. Затримання і тримання підозрюва­ного під вартою визнаються незаконними, якщо пізніше справа щодо затриманого закривається через недоказаність його провини, або за іншими реабілітуючими підставами, або якщо у справі вино­ситься виправдувальний вирок. Відповідно, законним буде лише таке тримання підозрюваного під вартою, яке здійснювалося в умо­вах доказаності його провини у вчиненні злочину. Третього не дано. Це не виключає можливості використання вказаних у ч. 1 ст. 106 КПК України фактичних даних як підстав для захвату підозрюва­ного, не пов'язаного з поміщенням його в ізолятор тимчасового ут­римання.

Зміст затримання обумовлюється його завданнями та об'єктом, на дослідження якого воно спрямоване. Слідча дія " затримання на місці злочину" (" затримання з речовим доказом" ) містить у собі ве­ликий комплекс заходів: переслідування та захвату підозрюваного, запобігання або попередження злочину, знайдення і закріплення слідів та інших фактичних даних.

На органи дізнання покладається обов'язок вжиття всіх необхідних заходів для попередження та запобігання злочину. Запобігання злочину неминуче пов'язане з безпосереднім сприй

456

Стаття іпк

няттям дій злочинця, які утворюють ті або інші елементи об'єктив­ної сторони складу злочину. Оскільки запобігання злочину може відбуватися у формі затримання підозрюваного на місці злочину (з речовим доказом), то в процесі такого затримання можуть спос­терігатися, вивчатися й фіксуватися окремі факти чи епізоди зло­чинної діяльності затримуваного, а отже й активно використовува­тися методи технічного документування. Під час затримання підо­зрюваного органи дізнання та досудового слідства можуть мати можливість безпосереднього пізнання різних обставин події злочи­ну та повинні використовувати всі можливості для того, щоб закріпити отримані відомості й забезпечити можливість викорис­тання в доказуванні у кримінальній справі всіх фактичних даних, що мають доказову перспективу.

Наприклад, явні сліди злочину, знайдені на підозрюваному, закон відносить до підстав затримання. З цього випливає, що такі сліди підлягають фіксації в протоколі затримання, а їх виявлення, вивчення та закріплення створюють невід'ємний елемент даної слідчої дії.

Безперечно, що з метою забезпечення безпеки оточуючих гро­мадян та самих себе особа, яка провадить затримання, повинна мати право огляду одягу затриманого та предметів, які знаходяться при ньому, а також вилучення знайденої холодної та вогнепальної зброї.

Таким чином, затримання підозрюваного обіймає досить широ­кий комплекс методів пізнання. Воно містить і елементи безпосе­реднього візуального спостереження, і елементи огляду, і елементи особистого обшуку. Однак слід враховувати, що затримання підо­зрюваного — дія, яка здійснюється в екстремальній обстановці. На наш погляд, правильніше було б покласти на орган дізнання обов'язок вжиття невідкладних заходів по закріпленню явних слідів злочину, що знайдені на підозрюваному або на його одязі, при ньому, в його помешканні або на, місці злочину, вилученню та закріпленню слідів, які швидко псуються, фіксації, в тому числі технічному документуванню, результатів спостереження, а також по охороні місця події з тим, щоб виключити знищення слідів зло­чину зацікавленими особами. Виконання таких дій забезпечувало б як отримання доказів у процесі затримання, так і можливість ре­зультативного провадження в подальшому огляду місця події, освідування, особистого обшуку та інших слідчих дій.

Своєчасне вилучення та процесуальне закріплення знайдених слідів злочину унеможливило знищення їх затриманим під час слідування, надавало б реальні можливості перевірки та спросту­вання неправдивих заяв з боку останнього про те, що такі були йому підкинуті, підкладені або утворилися в процесі доставления його в органи дізнання. Тим самим виконання дій з фіксації, доку­ментування та засвідчення ходу і результатів затримання підозрю­ваного дозволить правильно визначити належність до справи, до­пустимість та достовірність отриманих при цьому речових джерел доказової інформації, фактичних результатів застосування технічних засобів та інших фактичних даних.

стаття 106_______________________________________ 457

Сказане дає змогу зробити висновок про те, що затримання підозрюваного — важливий процесуальний засіб збирання доказів, а протокол затримання є суттєвою ланкою процесуального закріплення та оформлення останніх. Удосконаленню практичної діяльності органів дізнання, слідчих та прокурорів по затриманню підозрюваних сприяли б зміни кримінально-процесуального зако­ну, який регламентує таку діяльність. Ми вважаємо за необхідне викласти ст. 106 КПК України в такій редакції:

" З метою запобігання злочину та з'ясування причетності підо­зрюваного до вчиненого злочину орган дізнання, слідчий або про­курор мають право провести його затримання, тобто захват та до­ставления до місця свого розташування. Затримані можуть перебу­вати у приміщенні правоохоронного органу не більше чотирьох годин. Протягом чотирьох годин з моменту доставления в орган дізнання або в орган досудового слідства та прокуратури підозрю­ваний має бути звільнений або взятий під варту.

Затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, може бути проведене за наявності однієї з таких підстав:

1) коли ця особа захоплена під час вчинення злочину або без­посередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його помешканні будуть знайдені явні сліди злочину;

4) коли в процесі огляду місця події, безпосереднього спостере­ження або виконання інших слідчих дій органом дізнання, слідчим або прокурором отримано інші фактичні дані, які вказують на дану особу як на таку, що вчинила злочин.

У здійсненні затримання можуть брати участь представники громадськості, а також особи, які мають необхідні спеціа-ьні пізнання. Під час проведення затримання органи дізнання зобов'язані вжити необхідних заходів до фіксації обстановки та об­ставин затримання, охорони місця події, здійснити невідкладні дії з виявлення, закріплення й вилучення слідів злочину та інших фак­тичних даних.

Для виявлення і закріплення фактичних даних, які мають дока­зове значення, при затриманні можуть застосовуватися кінозйом­ка, відеозапис та інші науково-технічні засоби. Дії затриманого й обстановка затримання можуть бути зафіксовані за допомогою фо­тозйомки та інших засобів технічного документування.

Про проведене затримання орган дізнання, слідчий або проку­рор зобов'язані скласти протокол з додержанням встановлених вимог. У протоколі затримання мають бути відображені дії підозрю­ваного, обставини, які є підставою затримання, фактичні дані, які мають значення у справі, отримані під час затримання, а також об­ставини їх знайдення та закріплення".

У главі " Запобіжні заходи" КПК України, на нашу думку, нале­жить зазначити підстави процесуальної дії " ув'язнення", " досудо­вого ув'язнення", " взяття під варту", тобто затримання як запобіжного заходу, строки тримання під вартою, а також регла­ментувати інші питання, пов'язані з його застосуванням. Таке за-

458-------------------------- ________________________ Стаття106

Стаття 106-1

459

 

тримання може проводитись тільки за мотивованою постановою слідчого, органу дізнання чи прокурора.

З урахуванням існуючого законодавства відповідна стаття може бути названа " Порядок досудового ув'язнення осіб, які підозрю­ються у вчиненні злочину" та викладена в такій редакції:

" З метою припинення злочинної діяльності та запобігання спро-бам сховатися від слідства, а також вчинення дій, спрямованих на перешкодження встановленню об'єктивної істини у справі, особа, підозрювана у вчиненні злочину, може бути до обрання щодо неї запобіжного заходу — арешту — попередньо ув'язнена під варту на строк не більше сімдесяти двох годин.

Підозрюваний може бути ув'язнений під варту лише за наяв­ності достатніх доказів вчинення ним злочину, за який за законом може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі.

Про досудове ув'язнення під варту орган дізнання або слідчий виносять мотивовану постанову і протягом двадцяти чотирьох годин повідомляють прокурора та суд.

Підозрюваному мають бути роз'яснені його процесуальні права, про що складається окрема декларація, копія якої вручається особі, взятій під варту.

Протягом сорока восьми годин з моменту отримання повідом­лення про ув'язнення підозрюваного під варту суд зобов'язаний дати санкцію на арешт підозрюваного або звільнити його.

Порядок тримання під вартою осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, визначається Законом " Про досудове ув'язнення".

Затримання на місці злочину (затримання з речовим доказом) як слідча дія може бути дозволено до провадження перед порушен­ням кримінальної справи. Це випливає як з логіки доказування, так із змісту закону. Не випадково ч. 1 ст- 106 КПК України називає як підставу затримання факт, " коли особу застали при вчиненні зло­чину", що може бути реальним до порушення кримінальної справи. Крім того, п. 2 ст. 94 КПК України називає як привід до порушення кримінальної справи повідомлення представників влади, " які затри­мали підозрювану особу на місці вчинення злочину".

Таким чином, " захват та затримання підозрюваного на місці зло­чину (затримання з речовим доказом)" слід відносити, по-перше, до числа слідчих дій, а тим самим і до числа засобів отримання доказів, по-друге, до числа дій, які дозволяються до провадження перед по­рушенням кримінальної справи, по-третє, до числа приводів до по­рушення справи.

Підстави та порядок звільнення затриманих. Звільнення затри­маного здійснюється за мотивованою постановою слідчого або особи, яка провадить дізнання.

Постанову про звільнення затриманого має право винести про­курор (або його заступник), який здійснює контроль за діяльністю органу розслідування. Він же може дати письмову вказівку про звільнення затриманого особі, яка провадить дізнання, або слідчому.

Прокурор може скасувати затримання за будь-якою справою, яку розслідує орган дізнання або слідчий, у будь-який момент, якщо вважатиме затримання незаконним або безпідставним.

Особа, яка провадить дізнання, або слідчий має право звільнити затриманого тільки у справі, яка знаходиться в їх провадженні.

Підстава " непідтвердження підозри у вчиненні злочину" з'являється в тих випадках, коли до закінчення встановленого законом строку затримання з'ясовується, що затримана особа не причетна до злочину або в її діях немає складу злочину. Встановити дані обставини можуть слідчий або особа, яка провадить дізнання, або прокурор при здійсненні нагляду за діяльністю органу розслідування.

Якщо підозра у вчиненні злочину не підтвердилась, то дана підстава звільнення, як реабілітуюча затриманого, має бути чітко відображена в постанові про звільнення.

Найчастіше у практиці звільнення затриманих здійснюється за такою підставою, як відсутність необхідності застосування до за­триманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Затрима­ний має бути звільнений без неоправданої затримки, якщо з'явилися обставини, які дозволяють обмежитися застосуванням запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.

У разі перекваліфікації злочину в процесі розслідування на менш тяжкий, який не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, слідчий негайно повинен звільнити підозрюваного.

Підставою звільнення підозрюваного є закінчення встановлено­го законом строку затримання.

Як уже зазначалося, затримання підозрюваного не може тривати більше сімдесяти двох годин з моменту його фактичного затримання.

За загальним правилом, звільнення затриманого має здійснюва­тися за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого або прокурора.

Однак якщо протягом вказаного строку постанова прокурора, особи, яка провадить дізнання, або слідчого про звільнення затри­маного або рішення суду про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді арешту не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу та направляє повідомлення про її звільнення прокурору, слідчому або особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.

Стаття 106-1.Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюва­них у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

(Кодекс доповнено статтею 106-1 згідно з Указом ПВР № 3084-09 від 16.02.78, змінено згідно з Указом ПВР № 6834-ІО від 16.04.84)

Див. коментар до ст. 106 КПК України.

Стаття 107. Допит підозрюваного у вчиненні злочину

Виклик і допит підозрюваного провадяться з додер­жанням правил, встановлених статтями 134—136, 145 і 146 цього Кодексу.

Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його

460___________________________________     Стаття 10 7

допит проводиться негайно, а за неможливості негайного допиту — не пізніше двадцяти чотирьох годин після за­тримання. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.

Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені статтею 43-1 цього Кодексу, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту.

(Стаття 107 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834 -10 від 16.04.84, Законами № 3780-12 від 23.12.93, № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Допит підозрюваного — це слідча дія, яка провадиться шляхом опитування особи, що має статус підозрюваного, з метою одержан­ня даних з приводу обставин, які стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу, а також для отримання іншої інформації, яка має доказове чи інше значення для справи.

Підозрюваним у кримінальному процесі згідно зі ст. 43-1 КПК України визнається особа, затримана за підозрою у вчиненні зло­чину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Допит підозрюваного провадиться з додержанням вимог ст. 43, 44-48, 107, 134-136, 143-146 КПК України.

Підозрюваний допитується негайно, а за неможливості негайно­го допиту — не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання або арешту. При допиті підозрюваного присутність захисника має обов'язковий характер, крім випадків, коли підозрюваному надане право відмовитися від захисника.

Перед допитом підозрюваному має бути надана можливість по­бачення із захисником наодинці.

До початку допиту підозрюваному роз'яснюються його проце­суальні права (він не несе відповідальності за відмову давати пока­зання або за давання заздалегідь неправдивих показань), а також повідомляється, у вчиненні якого злочину він підозрюється із за­значенням статті Кримінального кодексу, її частини, пункту, про що відмічається в протоколі допиту.

Для сприяння результативності допиту, захисту прав і свобод до­питуваного слідчий може роз'яснити підозрюваному положення ст. 62 Конституції України щодо дії принципу презумпції невину­ватості, вказати на обставини, які можуть бути враховані на його користь як пом'якшуючі, а саме: щире розкаяння у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих злочином матеріальних збитків.

Допит підозрюваного, як і інших осіб, складається з двох частин: вільної розповіді про обставини, які стосуються предмета допиту, і відповідей на запитання слідчого та захисника, якщо він брав участь у допиті.

Процес допиту підозрюваного здійснюється за правилами допи­ту обвинувачуваного.

Стаття 107_________________________________________ 461

Хід і результати допиту підозрюваного відображаються в прото­колі допиту, який складається з додержанням вимог закону, викла­дених щодо протоколу допиту обвинуваченого.

Будь-який вид допиту провадиться за певною методикою.

Методика допиту — це система основаних на кримінально-про­цесуальному законі принципів, правил, методів та прийомів допиту, які забезпечують отримання від допитуваного правдивих, до­стовірних даних у повному обсязі його поінформованості про об­ставини, що мають значення у справі, а також відомостей, необхідних для перевірки достовірності цих показань.

Принципи — це основоположні ідеї, засади методики допиту, які втілені в усіх (або в більшості використовуваних) прийомах, прави­лах та методах.

До принципів методики допиту можна, на наш погляд, віднести: законність; використання тільки прийомів, методів та засобів, що відповідають моральним засадам кримінального судочинства; ак­тивність ведення допиту; комплексне використання оперативно-розшукової та доказової інформації, яка є у справі; цілеспрямо­ваність; урахування особистості допитуваного та особливостей слідчої ситуації; використання закономірностей психотехніки спілкування; безперервне уявне моделювання поведінки допитува­ного та корективи з урахуванням цього процесу допиту; викорис­тання рефлексивного мислення; нерозголошення конфіденційної інформації.

Рефлексивне мислення незмінно присутнє при використанні практично будь-яких методів та прийомів допиту. Воно за суттю є одним з основоположних засад методики допиту.

Правила — це система вказівок та рекомендацій, які у своїй су­купності описують той або інший найбільш доцільний спосіб дії особи, яка провадить допит, умови та порядок реалізації того чи іншого прийому в конкретній слідчій ситуації.

Прийоми — це найбільш раціональні та ефективні способи дії допитуючого у конкретній слідчій ситуації, що склалася, найбільш доцільна лінія поведінки особи, яка провадить допит. До прийомів допиту осіб, які дають неправдиві показання, можна віднести такі прийоми, як шифрування мети допиту, створення перебільшеного уявлення у допитуваного про обсяг зібраних слідчим доказів, прихо­вання істинної поінформованості, використання асоціативних

зв'язків тощо.

Методи — це засоби досягнення мети допиту, які являють собою певну систему характерних для них прийомів, правил та ре­комендацій. Можна виділити три методи: метод з'ясування, метод переконання, метод викриття.

У слідчій практиці, особливо при допиті свідків та потерпілих, традиційно широко використовується метод отримання доказової інформації, який можна назвати методом з'ясування або методом інтерв'ю.

Метод з'ясування — це метод пошуку характеру поінформова­ності допитуваного й отримання інформації шляхом розпитування, який застосовується за умов відсутності конфліктної ситуації і про­тиборства між допитуваним і допитуючим.

ЩИ________________________________________ Стаття іт

У практиці допиту осіб, які дають неправдиві показання, відмов ляються давати показання або відповідати на окремі питання а також при допиті в інших конфліктних ситуаціях та ситуаціях, що характеризуються наявністю протиріччя і протиборства, часто за­стосовуються методи переконання та викриття.

Метод переконання — один з методів допиту, який заснований на словесному або іншому впливі на розум, свідомість, почуття до­питуваного і спрямований на спонукання його до повідомлення правдивої інформації. Переконання може торкатися як життєвої позиції обвинуваченого в цілому, що зробити в принципі дуже важко, але можливо, так і більш вузьких питань (ставлення до вчи­неного, доказаності його вини тощо). Слідчий повинен намагатися отримати правдиві показання від допитуваного за допомогою саме цього методу.

Метод переконання являє собою систему прийомів психо­логічного впливу на допитуваного. До прийомів цього методу можна віднести:

— роз'яснення протиправності вчиненого діяння та його тяж­ких наслідків з метою викликати розкаяння;

— використання стосунків з іншими співучасниками злочину;

— показ негативних якостей співучасників, що втягнули обви­нуваченого в злочинну діяльність;

— показ можливих тяжких наслідків продовження злочинної діяльності осіб, що залишились на свободі, та викликання жалості до можливих жертв;

— активізація позитивних якостей особистості допитуваного, або так званий " метод морального стимулювання".

Метод викриття полягає в отриманні під час допиту даних, що мають значення у справі, за допомогою наявних доказів і тактичних комбінацій. Коли доказів достатньо, рекомендується один з варіантів:

— пред'являти докази послідовно відповідно до їх доказової сили;

— пред'являти спочатку найбільш важливий доказ.

При цьому як при допиті в ситуації, яка визначається до­статністю доказів, так і в ситуації, коли доказів недостатньо, необхідно керуватися правилами, які позбавляють допитуваного можливості заперечити або заплямувати доказ.

Наприклад, слідчий має доказ перебування підозрюваного на місці злочину, але побоюється, що допитуваний зможе придумати якусь більш-менш імовірну версію свого перебування в зазначено­му місці. Щоб уникнути цього, допитуючи особу, наприклад запідозрену у квартирній крадіжці, слідчий повідомляє їй про вчи­нений того самого дня будь-який інший злочин (наприклад, вбив­ства, зґвалтування, терористичного акту тощо) і ставить допитува­ному запитання, чи не був він на місці цього злочину.

Отримавши негативну відповідь, запитує, де він був у цей час. Враховуючи важливість правильної відповіді для уникнення підозри у тяжкому злочині, до якого непричетний, невинний часто називає місце дійсного свого перебування, а причетний до іншого злочину (у даному разі мається на увазі квартирна крадіжка) разом з тим спробує приховати і факт свого перебування на місці вчине-

гтаття 107_____________________________________     463

ного ним злочину, оскільки ще не має відомостей про поінформо­ваність про це слідчого.

Після цього слідчий може рішуче пред'явити доказ, що підтвер-дясує факт перебування допитуваного на місці злочину, і проявля­ючи психологічний тиск, потребувати більше не брехати, а говори­ти правду і тільки правду. Не будучи готовим до такого розвитку подій, допитуваний може переоцінити ступінь поінформованості слідчого і дійсно розказати все, що він знає по справі.

Ігнорування подібних рекомендацій може призвести до самих негативних наслідків.

Так, проводячи невідкладні початкові слідчі дії у справі про роз­крадання грошових коштів бухгалтерами Тростянецької шоколад­ної фабрики О. і 3., вчинене шляхом перерахування грошей до ощадкаси на свої особові рахунки без наступного утримання їх із своєї заробітної плати, було встановлено, що щомісячно бухгалтери 3. і О. перераховували в Ощадбанк на свої рахунки по 400 гривень, а утримували лише по 40 гривень. Оперативний працівник вилучив в Ощадбанку документи на перерахування грошей, а також особові ра­хунки обвинувачених, звірив їх з розрахунковими відомостями за відповідні місяці та, переконавшись у тому, що гроші перераховува­лися в більшій сумі, ніж утримувалися із зарплати, вирішив відразу ж пред'явити вказані документи допитуваній 3. для її викриття.

Оцінивши ситуацію, остання заявила, що вказані списки на пе­рерахування грошей складала не вона, а бухгалтер О., яка свого часу позичала у неї 6000 гривень, але відразу повернути не змогла, а за складеною ними усною угодою перераховувала їй значні суми грошей на ощадкнижку, утримуючи більшу частину з них із своєї зарплати. І звісно ж про те, яку суму щомісячно утримувала бух­галтер О. зі своєї зарплати і чи утримувала взагалі, їй, 3., не відомо.

Така версія допитуваної мала великі шанси бути правдо­подібною, що набагато ускладнило розслідування справи та відшко­дування шкоди. Лише почеркознавча експертиза дала змогу вг-а-новити, що час від часу всі відповідні документи складала саме З І саме в ці місяці обидві співучасниці перераховували в ощадний банк по 400 гривень, а утримували зі своєї зарплати згідно з розра­хунковою відомістю лише по 40 гривень.

Знання психології людини повинні активно використовуватися слідчим у плануванні, розробці, моделюванні та застосуванні методів і прийомів допиту підозрюваного.

Значного поширення у слідчій практиці отримав прийом, який іменується " пробудженням асоціативних зв'язків". Сутність його полягає в тому, що допитуваному неначебто випадково демонстру­ють предмети, які викликають у нього асоціації, пов'язані зі злочи­ном. Інколи демонструються предмети-аналоги, наприклад ніж, схожий на знаряддя вбивства, річ, схожа на вкрадену, тощо.

Застосування вказаних прийомів також допустиме і не супере­чить кримінально-процесуальному закону. Згідно зі ст. 22 КПК України забороняється домагатися показань обвинуваченого шля­хом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Під насильст­вом можна розуміти застосування засобів, які пригнічують вільне волевиявлення особистості, з метою зміни показань або їх отримай-

Стаття іт

ня. Насильство може проявлятися у застосуванні фізичної сили, не­законних арештах та затриманнях, у довгих виснажливих безпе­рервних допитах, особливо в нічний час, які розраховані на висна­ження нервової системи та пригнічення вільного волевиявлення використанні психотропних засобів або гіпнотичного впливу. Такі засоби одержання інформації безумовно недопустимі.

Інша річ психологічні комбінації. Викладені прийоми — вельми сильна зброя слідчого. Необхідно застосовувати їх так, щоб вони були нейтральні щодо осіб, які не причетні до вчинення злочину. Думається, тут буде прийнятним один принцип: усі сумніви Щодо допустимості використання тактико-психологічного прийому в конкретній слідчій ситуації повинні розв'язуватися на користь до­питуваного. Якщо слідчий має сумнів у тому, що даний прийом за­безпечує вільне волевиявлення особи, вільний вибір лінії поведінки, то від застосування такого прийому слід відмовитися.

Під забороною домагатися показань шляхом погроз слід розуміти заборону погрожувати будь-якими негативними наслідками для допитуваного або його близьких. Погрозами можуть бути повідомлення про намір вчинити будь-які дії, які зашкодять допитуваному, якщо він не дасть певних показань: погроза заареш­тувати, затримати, погіршити режим утримання, накласти арешт на майно, розголосити відомості, які допитуваний бажає зберегти в таємниці; погроза здійснити неправильну кваліфікацію дій допиту­ваного; погроза в невигідному висвітленні викласти його роль в об­винувальному висновку; погроза притягти до відповідальності його близьких тощо.

До інших незаконних заходів можна віднести обман, шантаж, обіцянку виконати будь-які дії, вигідні допитуваному (так званий торг) тощо. Уявляється, що в законі має бути безпосередньо сказа­но про те, що в процесі допиту забороняється повідомляти допиту­ваному заздалегідь неправдиву інформацію, пропонувати можливі варіанти відповідей на поставлені запитання.

Отже, методи і прийоми допиту мають відповідати таким вимо­гам: законність, етичність, пізнавальна ефективність, вибірковість кпливу, відсутність психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки), спрямованість на встановлення об'єктивної істини.

Під час допиту підозрюваного (обвинуваченого) слідчий з метою отримання правдивої інформації може використовувати оператив­ну інформацію. Використання такої інформації при допиті має низку особливостей.

Оперативні дані у різних слідчих ситуаціях можуть мати різне значення. В перших ситуаціях вони аналогічні доказам, які є у слідчого, і втрачають свою цінність; в других — вказують на шляхи пошуку доказів, яких не вистачає; у третіх —дають слідчому мож­ливість висунути і перевірити більш конкретну версію про особу, яка вчинила злочин, про спосіб його вчинення та інші обставини, які мають важливе значення для визначення подальшого ходу розслідування та вибору тактики слідчих дій; в четвертих — мо­жуть бути підставою для прийняття рішення про провадження слідчої дії; в п'ятих — можуть безпосередньо бути використаними як докази.

ггг.пття 107_________________________________________ 465

В одних випадках оперативні дані можуть бути процесуально закріплені шляхом виконання низки слідчих дій, а в інших — такої можливості немає. Тому часто єдиним шляхом реалізації оператив­них даних може стати правильно обрана тактика допиту.

Усі дані, отримані оперативним шляхом, можуть бути поділені на конфіденційні та неконфіденційні, на дані, отримані з гласного джерела та гласними методами, і дані, отримані з негласного дже­рела або способом, який не підлягає розголошенню.

Використовувати оперативні дані негласного характеру слід дуже обережно. Поряд з додержанням вимог, які ставляться до за­стосування прийомів і тактико-психологічних комбінацій, слід за­безпечувати також нерозголошення джерела отримання оператив­них даних, а сам допитуючий при цьому не повинен посилатися на відомості оперативного характеру як на встановлені факти. Більше того, прийоми та комбінації, які застосовуються при цьому, мають забезпечувати надійне шифрування джерела таких даних, створю­вати передумови для дезорієнтації допитуваного та неможливості однозначного визначення ним, від кого конкретно слідчий отримав відповідні відомості.

У цьому плані становить інтерес такий приклад. Н. та 3. працю­вали у сфері торгівлі. Під час слідства Н. була заарештована за зло­вживання службовим становищем та інші злочини. У ході опера-тивно-розшукових заходів, які провадилися в період перебування її під вартою, оперативні працівники отримали відомості про те, що вона разом із 3. виїжджала в м. Ужгород, де скупила в державному магазині 20 пар жіночих чобіт та інші товари, які потім були пере­продані за завищеною ціною в м. Лебедині Сумської області.

Проведеним обшуком знайти скуплене для перепродажу не вда­лося. Встановити покупців теж не було можливим. Тоді слідчий вирішив допитати Н. та 3. паралельно, тобто здійснити так званий паралельний допит двох осіб одночасно, одну з яких, за дорученням слідчого, допитує оперативний працівник у сусідньому кабінеті. При цьому, враховуючи особистість Н., слідчий вирішив реалізува­ти отримані оперативні дані під час її допиту. Безумовно, Н. знала, що в сусідньому кабінеті допитувалася 3., і з нетерпінням чекала результатів цього допиту.

Через дві години після одночасно початого допиту в кабінет, де знаходилася Н., оперативний працівник заніс протокол допиту 3., сказавши при цьому слідчому: " Прочитайте, що розповідає 3.". Н. насторожилася, нервово стежила за виразом обличчя слідчого. Прочитавши протокол, слідчий, насупивши брови, сказав: " І все ж це сумний детектив". Потім віддав протокол оперативному працівникові зі словами: " Не лінуйтесь все докладно записувати". Потім, поглянувши у вікно, слідчий звернувся до Н. зі словами: " Осінь надворі. Час вже подумати й про чобітки". Н. скипіла від обурення, облаяла 3. нецензурними словами, і промовивши майже історичну фразу: " Вона мене продала як і ті чоботи. Буде сидіти довше, ніж я! ", почала докладно розповідати про всі злочини, які вони вчинили разом, періодично повторюючи: " Все одно вона сидітиме довше". Так продовжувалось майже три дні. За результа­тами розслідування дії Н. та 3. кваліфікувалися за десятьма стаття­ми Кр.: •- нального кодексу України.

Стаття і ая

У цьому разі в ході допиту Н. слідчий використав прийом, який іменується " створенням перебільшеного уявлення про поінформо­ваність слідчого". Водночас він створив багатозначну обстановку яка забезпечувала нерозголошення джерела своєї поінформова­ності та активізацію необхідних асоціативних зв'язків. У ході реалізації прийому використовувались оперативні дані, однак слідчий їх не тільки не розшифровував, а й не повідомляв, не по­силався на них як на встановлені факти, лише в зрозумілій для винної особи формі, так би мовити езоповою мовою натякнув на їх існування. Колегія Верховного Суду України, яка розглядала справу Н. та 3., визнала дії слідчого законними (хід допиту фіксу­вався за допомогою звукозапису і повністю міг контролюватись та перевірятись судовою інстанцією) і залишила вирок без змін.

При застосуванні прийомів, де поряд з доказами використову­ються й оперативні дані, необхідно оперувати обставинами як най-ширшого спектру багатозначності, які приводили б допитуваного до неправильного висновку про джерело поінформованості слідчого, дезорієнтували б його у визначенні шляхів отримання слідчим інформації, забезпечували б вибірковість впливу прийому та його спрямованість на встановлення істини у справі. Допитува­ний не повинен не тільки взнати, а й догадатись про джерело і метод одержання оперативної інформації. Інакше від використання негласних оперативних даних краще відмовитися.

Все це зобов'язує слідчого невтомно вчитися розумно відповідати справедливістю на зло, винахідливо боротися за макси­мум добра та мінімум зла, застосовувати рефлексивне мислення і моделювання, вивіряти інтелектуальним багажем свою діяльність, тому що він, насамперед, має пізнати правду і відновити справед­ливість, відповідає не тільки за неквапливість, безпринципність, брехню, боягузтво, некмітливість, а й за обмеженість свого світо­гляду, теоретичну незрілість, практичну нездатність та психо­логічну неготовність до справи, за невідповідність обраної лінії поведінки своїм можливостям, меті діяльності і ситуації.

Стаття 108. Строки провадження дізнання

У справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяж­ким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчи­нила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупи­няється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.

У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з мо­менту порушення справи.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з момен­ту обрання запобіжного заходу.

(Стаття 108 у редакції Закону № 3351-12 від 30.06.93, із змінами, внесеними згідно із Законами № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, № 2610-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 109_________________________________________________ 467

Строки провадження дізнання:

__  по справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини — 10 днів

з моменту порушення справи;

__  по справах про злочини, що не є тяжкими чи особливо тяж­
кими, — до встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 104 КПК
України), та у термін не більш 10 днів, починаючи з моменту вста­
новлення особи, що вчинила злочин (ст. 108 КПК України).

При цьому у разі обрання до підозрюваного одного з передба­чених у законі запобіжних заходів у порядку, передбаченому стат­тею 165-2 КПК України, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Передбачені законом строки провадження дізнання є остаточ­ними і продовженню не підлягають.

Форми закінчення дізнання: передача справи слідчому; закриття справи.

Після передачі справи слідчому орган дізнання зобов'язаний ви­конувати окремі доручення слідчого щодо провадження слідчих та розшукових дій, а якщо у справі про тяжкий злочин особа, яка його вчинила, не була встановлена, — здійснює оперативно-розшукові дії, не очікуючи вказівок слідчого, аж до розкриття злочину.

У справах про злочини, що не є тяжкими, органи дізнання мо­жуть в разі невстановлення особи, яка вчинила злочин, призупини­ти провадження в справі і вживати заходів до розкриття злочинів у порядку оперативно-розшукової та адміністративної діяльності.

Стаття 109. Закінчення дізнання

Дізнання у справах закінчується складанням постано­ви про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає проку­ророві.

(Стаття 109 в редакції Закону № 3351-12 від 30.06.93)

Дізнання закінчується складанням постанови про направлення справи для проведення досудового слідства або постанови про за­криття кримінальної справи. Про прийняті рішення орган дізнання складає мотивовану постанову, дотримуючись вимог ст. 130 КПК України.

Постанова про закриття справи виноситься відповідно до вимог ст. 6, 214 КПК України. З підстав, передбачених ст. 7-Ю, п.2 ст. 213 КПК України, орган дізнання закривати справу не уповноважений.

Направляючи справу слідчому, порушену за ознаками тяжкого злочину, в разі невстановлення особи, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує здійснювати оперативно-розшукові заходи для розкриття злочину, не очікуючи вказівок слідчого. В інших випад­ках оперативно-розшукова діяльність здійснюється тільки за дору­ченням слідчого. При цьому важливо пам'ятати, що у разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

—------------------------------------------------------------------------- Стаття ti n

Постанова про направлення справи для проведення досудовог слідства підлягає затвердженню прокурором.

Стаття 110. Оскарження дій і постанов органів дізнання

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскап
жені прокуророві.                                                                   " '

У разі надходження скарги прокурор зобов'язаний роз
глянути н протягом десяти днів і рішення по скаозї
повідомити скаржникові.                                                      ^у

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаи
жені до суду.                                                                           ^р ~

Скарги на дії і постанови органів дізнання розгляда­ються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передба­чено цим Кодексом.

(Стаття 110 в редакції Закону № 2857-12 від 15.12.92, іззмінами внесеними згідно із Законом № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 —- на­буває чинності з 29.06.2001)

Глава 11 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Стаття 111. Провадження досудового слідства

Досудове слідство провадиться у всіх справах, за ви­нятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 цього Кодексу, по яких досудове слідство про­вадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати свое право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

^Стаття 111 іззмінами, внесенимизгіднозУказамиПВР№2631-07 від 18.03.70, № 140-09 від 04.09.75, № 1593-09 від 22.12.76, № 6347-11 від 03.08.88, № 5822-11 від 29.04.88, № 6976-11 від 14.12.88, в редакції Закону № 3351-12 від 30.06.93)

Досудове слідство — кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, провадженні слідчих та інших процесуальних дій і са­мостійному застосуванні норм права з метою захисту прав та за­конних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створенні умов для здійснення справедливого правосуддя.

Досудове слідство провадиться за всіма категоріями криміналь­них справ, за винятком справ приватного обвинувачення та зло­чинів, щодо яких закон надає право протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 111, 425 КПК України). У справах непов­нолітніх досудове слідство обов'язкове в усіх випадках без винятку.

Завданнями органів досудового слідства є:

— всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи при неухильному дотриманні Конституції України, міжнародних норм права, чинного законодавства для забезпечення розкриття злочинів, встановлення істини і прийняття по кожній кримінальній справі обґрунтованого і законного рішення;

— прийняття необхідних заходів для запобігання та припинен­ня порушень прав і свобод громадян та інтересів суспільства;

— забезпечення відшкодування збитку фізичним і юридичним особам, що потерпіли від злочинів;

— виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, вжиття заходів щодо їхнього усунення;

— захист честі, гідності, прав і свобод громадян;

470_______________________________________________ Стаття i n

— відновлення в правах, відшкодування матеріальної і компен­сація моральної шкоди стосовно осіб, що постраждали від незакон­ного затримання, арешту, притягнення до кримінальної відповідальності.

Досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ податкової міліції і слідчими органів безпеки та прокуратури.

Проблеми організації досудового розслідування.

Побудова правової держави передбачає непримиренну бороть­бу зі злочинністю, поліпшення якості роботи слідчих підрозділів.

Безпрецедентне зростання злочинності за останні десять років існування незалежної держави обумовило значне збільшення на­вантаження на слідчих, що і без того робить виконання функції розслідування ще тяжчою роботою.

Проблеми організації розслідування порушуються і все ак­тивніше обговорюються в юридичній літературі¹.

Однак криміногенна ситуація в державі залишається складною. За даними ГСУ МВС України, у провадженні тільки слідчих органів внутрішніх справ України в 2000 році знаходилось 460 687 криміналь­них справ. До судів направлено 185391 кримінальну справу, що на 5 529 справ, або 3, 07%, більше ніж у 1999 рсці. Для проведення додат­кового розслідування було повернуто 13 106 кримінальних справ, що становить відповідно 7, 07% усіх справ, направлених до суду.

За штатом слідчий апарат органів внутрішніх справ нараховував у 2001 році лише 9, 5 тисяч фахівців. За розрахунками, для якісного розслідування всіх кримінальних справ, порушуваних щороку, необхідно збільшити слідчий апарат щонайменше в 2, 5 рази.

Реальне навантаження на одного фактично працюючого слідчого більше ніж у три з половиною рази перевищує норму на­уково обґрунтованого навантаження. В середньому у провадженні одного слідчого знаходиться до 100 справ.

Слідчі мають справу не тільки з безліччю кримінальних справ, а й зі значними матеріальними труднощами в організації своєї роботи.

З іншого боку, слідчий — учасник кримінального процесу, який перебуває в центрі суперечностей сторін, і будь-які його дії стають об'єктом пильного вивчення учасниками кримінально-процесуаль­них правовідносин: наглядає прокурор, контролює суд та началь­ник слідчого підрозділу, пильнує обвинувачений і захисник, з не­терпінням чекає і вдивляється в його діяльність потерпілий.

¹ Обиход М. Слідчий апарат і боротьба з організованою злочинністю '/ Вісник прокуратури.- 1999.- №1.— С.40-44; Коляда П. В. Який Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юри­дичний вісник України.— 2001.— №9—11; Тертишник В. М. Кримі­нально-процесуальне право України.— Кл Юрінком Інтер, 1999.— С 39-41, 124-125, 233-236; Грузінова Т.Е. Особливості розслідування кримінальних справ про злочини, скоєні організованими злочинними групами //Теорія та практика криміналістичного забезпечення роз­криття та розслідування злочинів у сучасних умовах.— 4.1.— К.-. НАВСУ, 2001.— С. 150— 153; Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе.— М., 1981; Півненко В. Досудове слідство: проблеми теорії та практики // Право України. - 1998.— № 2.— С 76-77; Томин В. Т. Острые углы уголовного судопроизводства.— М., 1991.

С0аття_И_1____________________________________ ₍___________ 471

Негативні реалії призвели до падіння престижності професії слідчого серед юристів. На 2001 рік лише 65 відсотків фахівців слідчого апарату органів внутрішніх справ мають вищу юридичну освіту¹- Залишається високою плинність кадрів. У 2000 році на службу в слідчі підрозділи було прийнято 924 особи з вищою юри­дичною освітою, а звільнено 1254.

Проте, дивує сам розмах застосування кримінальної відповідаль­ності. Протягом дванадцята років (1986— 1997 pp.) в Україні всього було зареєстровано 5 млн 850 тис. 103 злочини, засуджено до різних видів покарання 2 млн 51 тис. 689 осіб. При цьому в середньому за рік до позбавлення волі засуджувалось 486 тис. осіб (35% від усіх

покарань)².

Такі масштаби кримінальних репресій не можуть сприйматись позитивно. Вражають такі цифри. Якщо на 100 000 населення кількість ув'язнених осіб становить: в Словенії — 40, в Італії — 50, в Норвегії та Фінляндії — 55, в Данії — 65, в Франції — 90, в Німеч­чині — 96, то в Україні — 415, що трошки менше, ніж в одній із найкримінальніших країн (у США — 645)³.

Що ж робити? Насамперед неухильно й далі, реалізуючи ідеї гуманізму, продовжувати скромно розпочату прийняттям нового Кримінального кодексу України декриміналізацію малозначних злочинів, встановивши за такі діяння адміністративну відповідальність. Декриміналізація має бути поміркованою, але ширшою. Це дасть змогу зменшити сферу застосування позбавлен­ня волі, не поміщати багатьох людей до в'язниці, яка мало кого пе­ревиховала. Часто, навпаки, особа, за малозначний злочин засуд­жуючись до позбавлення волі, піддається впливу кримінального се­редовища і його авторитетів та виходячи на волю стає якщо не на шлях скоєння нових злочинів, то на шлях сприяння іншим злочин­цям. Правоохоронні органи тим самим " необачно готують по­тенційні кадри для організованої злочинності".

На сьогодні в Україні, як зазначає Пленум Верховного Суду України, рівень застосування позбавлення волі є найвищим серед країн Європи. Якщо в 1990 році було позбавлено волі близько 35 тисяч осіб, то в 2000 р. — майже 83 тисячі, при цбому понад 48 тисяч, або 58, 7% від загальної кількості, — строком від одного до трьох років, і понад 12 тисяч (14, 6%) — лише до одного року⁴. Можна допустити, що останні 12 тисяч — це злочини невеликої

Коляда П. В. Який Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України.— 2001.— № 9—11.

Див.'. Лунев В. В. Преступность 20 века. Мировой криминологический анализ.— М., 1997.— С. 441 — 442; Дрьомін В. Інститут апробації в зарубіжному законодавстві // Вісник прокуратури.— 2001.— № 3.— С. 97-98.

Див.^-. Список світової тюремної популяції / Дослідницькі результати Міністерства внутрішніх справ Великої Британії.— Лондон, 1999.— № 88. Про стан здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції в 2000 р. та заходи щодо його вдосконалг-.шя з метою реалізації положень Кон­ституції України // Вісник Верховного Суду України.— 2001.— № І.— С 6.

iZЈ__________.______________________________ Стаття t it

тяжкості, а більшість із засуджених могли б бути виправданими бо позбавлення волі.

Зменшення кількості кримінальних справ зменшить умови для розвитку криміногенних факторів, понизить навантаження на слідчих, дасть їм змогу зосередити зусилля на роботі з розслідуван­ня тяжких злочинів.

Якщо нині для розслідування порушених кримінальних справ виникає потреба збільшити штатну чисельність слідчого апарату додатково на 20 тисяч одиниць, то при реалізації цих підходів збільшення або зовсім стане непотрібним, або ж має бути значно меншим, що зменшить і затрати на утримання правоохоронних органів.

Спроба вирішити цю проблему деякою мірою зроблена при при­йнятті нового Кримінального кодексу України. Але при цьому вбачається нерішучість і непослідовність. Наприклад, значно пом'якшивши кримінальну відповідальність за розкрадання в особ­ливо великому розмірі та хабарництво, відмінивши кримінальну відповідальність за наклеп, законодавець встановлює кримінальну відповідальність за проституцію!?

Особисто я прибічник більш рішучих і радикальних кроків у бік гуманізації кримінального законодавства та декриміналізації щодо малозначних злочинних діянь і збереження сурової відповідаль­ності за тяжкі злочини.

Для розв'язання багатьох проблем розслідування необхідно вжити заходів як щодо вдосконалення організації і процесуальної форми діяльності слідчого, так і щодо поліпшення кримінальної політики взагалі, вдосконалення організації слідчих підрозділів та статусу слідчого.

В юридичній науці висловлено пропозиції та сформульовано про­екти, що передбачають об'єднання всіх слідчих підрозділів у єдине відомство, яке іменують або слідчим комітетом, або державним агентством розслідувань. Ці пропозиції виникають у зв'язку з наявністю реальних невирішених проблем у діяльності слідчих підрозділів.

На нашу думку і думку багатьох фахівців¹, на даному етапі роз­витку нашої державності слід створити єдиний слідчий комітет при Міністерстві внутрішніх справ України, що повинно забезпечити, з одного боку, збереження існуючого потенціалу слідчих підрозділів ОВС України, їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення й існуючої системи взаємодії з оперативними підрозділами, а в той же час сприятиме більш суттєвому виключен­ню з практики втручання органу дізнання в процесуальну діяльність слідчих.

Тертышник В. М. Установление объективной истины в уголовном про­цессе //Правовые и специальные средства охраны собственности.— Харьков, 1989.— С.68 —72; Тертышник В. М. Доказательства и доказы­вание в советском уголовном процессе.— Харьков, 1992.— С. 7—10; Коляда П. В. Який Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України.— 2001.— №9—11.

гтаття 111__________________________________         473

Начальник слідчого підрозділу, на наш погляд, має призначатись на свою посаду Президентом України за згодою з Верховною радою України.

Призначення і звільнення з посади слідчого має здійснюватись Указом Президента України.

На слідчих та оперативних працівників слід поширити статус не­доторканності аналогічно статусу недоторканності суддів.

Безумовно, право розслідування кримінальних справ має бути збережене за прокурором.

Доцільно скасувати в органах внутрішніх справ штатні підрозділи дізнання, які фактично виконують функції слідчих, за рахунок чого збільшити чисельність слідчого апарату.

Слід об'єднати всі підрозділи оперативно-розшукової юрис­дикції МВС у єдину організацію — кримінальну міліцію, яка б підпорядковувалась тільки Міністерству внутрішніх справ України та була виведена з будь-якого підпорядкування місцевим органам влади; призначення і звільнення з посади слідчого здійснювати Ука­зом Президента України; на слідчих та оперативних працівників слід поширити статус недоторканності аналогічно статусу недотор­канності суддів.

Загальні положення досудового розслідування — це визначені за­коном на основі принципів кримінального процесу найбільш ос­новні положення, правила, які віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового розслідування як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання всіх завдань кримінального про­цесу, що є на даній стадії.

Загальними умовами досудового слідства є: слідчі органи здійснюють свої повноваження незалежно від якогось відомчого або місцевого впливу; досудове слідство ведеться на принципах справедливості, гуманізму, рівноправності громадян перед зако­ном, незалежно від соціального, національного і расового поход­ження, майнового, службового або іншого положення, віро­сповідання і політичних переконань; запобіжні заходи застосову­ються у випадках крайньої необхідності, коли при цьому шкода, що запобігається, явно більша від тієї, що заподіюється застосуванням примусових заходів.

Крім цього, до загальних положень досудового розслідування належать такі правила.

Своєчасний початок розслідування. Розслідування провадиться негайно після порушення справи і в стислі, передбачені законом строки.

Строки досудового слідства. Досудове слідство має бути закінчене протягом двох місяців з моменту порушення криміналь­ної справи, а якщо на цей період особа, яка вчинила злочин, не була відома, то з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, до моменту направлення справи прокурору з обвинувальним виснов­ком або з постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характе­ру або до закриття чи зупинення провадження у справі.

Стаття 11 1

Згідно з ч. 5 ст. 120 КПК України перебіг строку слідства в спп_а вах, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин, починаєтье" з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

Районний, міський прокурор, військовий прокурор армії, фло­тилії, з'єднання, гарнізону та прирівняний до них прокурор можуть продовжити цей строк у разі неможливості закінчити розслідуван­ня у зазначений вище строк — до трьох місяців.

В особливо складних справах, на підставі мотивованої постанови слідчого, строк досудового слідства може бути продовжений сто шести місяців прокурором Автономної Республіки Крим, прокуро­ром області, прокурором міста Києва, військовим прокурором ок­ругу, флоту та прирівняним до них прокурором або їх заступника­ми.

Подальше продовження строку досудового слідства можливе лише у виняткових випадках Генеральним прокурором України або його заступниками.

При продовженні строків розслідування у справах, в яких обви­нувачений взятий під варту, необхідно враховувати строки взяття під варту та той факт, що їх продовження віднесено до компетенції суду (див. положення ст. 156 і 165-3 та коментарі до них).

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні слідства по зупиненій справі строк додаткового розслідування встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з момен­ту прийняття справи до провадження. Подальше продовження вка­заного строку провадиться на загальних засадах.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку попе­реднього слідства не враховується.

Процесуальна самостійність і незаможність слідчого — один із принципів стадії досудового розслідування. Ніхто, крім прокурора, начальника Головного слідчого підрозділу (управління, відділу, відділень, старшого групи), їхніх заступників, у межах повнова­жень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом і функціональними обов'язками, не може витребувати матеріали, на підставі яких слідчим відмовлено у порушенні кримінальної справи, чи саму кримінальну справу для перевірки чи яким-небудь іншим засобом втручатися в процесуальну діяльність слідчого.

Втручання в цю діяльність із метою перешкоджати всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин справи або домог­тися прийняття по ній незаконного рішення неприпустимо і спри­чиняє відповідальність, передбачену законодавством України.

Всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи. Слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин спра­ви, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправду­ють обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтя­жують його відповідальність. Слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домага­тись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у

гтаття 111_______________________________________ 475

_праві, шляхом насильства, погроз, шантажу, обіцянок винагороди _и інших незаконних заходів.

Слідство нерідко називається попереднім тому, що передує су­довому розслідуванню та судовому розгляду справи. Попередній характер розслідування не знижує вимог до його якості, не виклю-_чаЄ обов'язку слідчого вжити заходів до вирішення всіх завдань кримінального процесу за винятком основного питання — здійснення правосуддя, та зробити свій висновок щодо всіх питань кримінальної справи.

У процесі досудового слідства слідчий зобов'язаний встановити наявність або відсутність ознак складу злочину, визначити його кваліфікацію, зробити свій висновок про наявність доказів для пред'явлення обвинувачення, довести обставини, які належать до предмета доказування, та створити тим самим необхідні передумо­ви для правильного вирішення справи судом. Матеріали, зібрані в ході досудового розслідування, слугують основою судового розгля­ду. Ефективність діяльності суду значною мірою залежить від якості досудового слідства. Суд при розгляді справи не може вийти за рамки пред'явленого слідчим обвинувачення й обвинувального висновку досудового слідства. Всі матеріали слідчої справи досліджуються в судовому засіданні. Судове слідство починається з оголошення обвинувального висновку слідчого. Судова практика свідчить, що трапляються випадки, коли похибки досудового слідства стають джерелом судових помилок.

Усі слідчі, незалежно від відомчої належності, виконують єдину функцію, мають єдиний статус, у своїй практичній діяльності керу­ються єдиним кримінально-процесуальним законодавством.

Роз'яснення та забезпечення прав учасникам процесу та їх без­пеки. Слідчий зобов'язаний роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість здійснення цих прав та вжити заходів щодо забезпечення безпеки учасників процесу.

Недопустимість розголошення даних досудового слідства. Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть відповідальність за ст. 387 Кримінального кодексу України.

Зокрема, згідно зі статтею 387 Кримінального кодексу України " розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка про­вадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, — карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокуро­ром, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшуко-вого органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо

476______________ ______________________   Стаття Ц і

участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, — карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

Залучення понятих, спеціалістів, перекладачів та громадсь­кості до участі в процесі. При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події, опису майна та проведенні інших дій, якщо це необхідно для забезпечення достовірності доказів та захисту прав і свобод людини, слідчий забезпечує присутність не менше двох по­нятих. Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані в справі.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, працівники органів дізнання і досу-дового слідства.

Поняті, присутні при провадженні зазначених вище слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі ви­конаним діям. Зауваження понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.

Залучення перекладача. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться слідство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання рідною мовою і користуватися послугами перекладача, в тому числі при ознайомленні з усіма матеріалами справи.

Слідчі документи можуть вручатись обвинуваченому в пере­кладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє, а обви­нувальний висновок — обов'язково. Перекладач, особа, запрошена до участі в процесі для роз'яснення знаків німого або глухого, по­винні з'явитися за викликом слідчого та зробити повно і точно до­ручений йому переклад.

Участь спеціаліста при проведенні слідчих дій. У необхідних ви­падках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст — особа, яка володіє необхідними спеціальними знання­ми, вміннями чи навичками. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст.

Слідчий має право через пресу, радіо, телебачення інформувати населення про обставини вчиненого злочину для притягнення гро­мадськості до його розкриття.

З метою успішного вирішення завдань, що ставляться перед слідчими підрозділами органів внутрішніх справ, відповідно до кримінально-процесуального законодавства та наказу МВС України № 745 від 25 листопада 1992 року слідчі можуть залучати окремих громадян до виконання обов'язків громадських помічників слідчого.

Документування та технічне документування в стадії досудо-вого розслідування. Документування процесуальної діяльності — один із принципів кримінального процесу, який знаходить особли­во ст.ійке виявлення в стадії досудового розслідування, де кожен

fmammn 111__________________________________________ 477

процесуальний акт — дія чи рішення — має безумовно фіксуватись відповідних, передбачених для цього законом процесуальних до­кументах: дії в протоколах, рішення в постановах, окремих дору­ченнях, запереченнях на вказівки прокурора чи начальника слідчого підрозділу, чи в обвинувальному висновку. Документуван­ня дозволяє надійно закріпити докази, забезпечити встановлення істини, захист прав і свобод людини. Документування надає мож­ливість ефективного прокурорського нагляду і процесуального кон­тролю, представляє можливість учасникам процесу ознайомитись по завершенні слідства та в суді з кримінальною справою і вжити заходів для захисту своїх прав і законних інтересів. Цим завданням сприяє і технічне документування, можливості якого розширюють­ся з розвитком техніки.

Відповідно до ст. 85 КПК України в протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що провадять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків, зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбаче­них статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 КПК України, об­межуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому стат­тею 52-3 КПК України. Протокол зачитується всім особам, які брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомити­ся з протоколом особисто. Вставки і поправки повинні бути засте­режені в протоколі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст. Коли особа, що брала участь у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

Технічне документування. Звукозапис може застосовуватися при допиті обвинуваченого свідка і проведенні будь-яких інших слідчих дій. При проведенні слідчих дій з застосуванням звукоза­пису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється. Перед закінченням слідчої дії звуко­запис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму.

Проведення звукозапису не виключає вимогу про необхідність складання письмового протоколу слідчої дії. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлен-

ii°____________________________________ Стаття т

ня про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови зву козапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та Ьс заяви з приводу застосування звукозапису.

Кінозйомка, відеозапис відповідно до ст. 85-2 КПК України мо­жуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки й обставин події та при проведенні інших слідчих дій Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлен­ня кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонструван­ня кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з закінченням досудового розслідування провадиться відповідно до згаданих вище правил.

Здійснення прокурорського нагляду та процесуального контро­ лю за законністю при проведенні досудового розслідування.

Прокурорський нагляд та процесуальний контроль з боку на­чальника слідчого підрозділу є одним з основних положень стадії досудового розслідування. Прокурор не тільки забезпечує підтрим­ку обвинувачення в суді, а відповідно до ст. 121 Конституції України здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнан­ня та досудового слідства, який спрямований на досягнення завдань кримінального процесу, забезпечення встановлення істини, захис­ту прав і свобод людини, правильного застосування закону для того, щоб кожен злочинець був би притягнутий до відповідальності і ні один невинний не був би покараний, ні одній особі не було б безпідставно завдано шкоди.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищому прокуро­рові не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 КПК України.

Судовий контроль здійснюється за діями і рішеннями, які сто­суються тих чи інших обмежень прав і свобод людини. Суд санкціонує арешт, обшук житла чи іншого володіння особи, виїмку поштово-телеграфної кореспонденції, зняття інформації з технічних каналів зв'язку, поміщення особи в психіатричний за­клад закритого типу для проведення експертизи, поміщення особи в віці від 11 років до віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за злочин, у приймач-розподільник строком на один місяць згідно зі ст. 7-3 КПК України.

Повноваження начальника слідчого відділу. Згідно зі ст. 114-1 КПК України, начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих з розкриття злочинів і запобігання їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного й об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах.

Начальник слідчого відділу має право: перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про про-

Статпія_и2_____________________________________ 479

-адження окремих слідчих дій, передавати справу від одного Одного іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, _а також брати участь у провадженні досудового слідства та особис-„о провадити досудове слідство, користуючись при цьому повнова­женнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі да­ються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 КПК України.

Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищому прокуророві не зупиняє їх виконання.

Постанови слідчого і можливість їх оскарження. Про рішення, прийняті слідчим під час провадження досудового слідства, слідчий складає мотивовану постанову. У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, й обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення. Копія основних рішень слідчого направляється протягом доби прокурору.

Постанови слідчого можуть бути оскаржені прокурору особами, інтересів яких вони торкаються. Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Відповідно до ст. 234 КПК України усні скарги слідчий заносить до протоколу. Слідчий зобов'язаний протягом доби напра­вити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскар­жується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор.

Згідно зі статтею 235 КПК України прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'язаний розв'язати її і повідоми­ти про результати скаржника. Скаргу і копію повідомлення про ре­зультати розв'язання її приєднують до справи. Відмова у задово­ленні скарги повинна бути мотивована. Рішення прокурора може бути оскаржене вищому прокуророві.

Будь-які рішення слідчого можуть бути оскаржені до суду.

Стаття 112. Підслідність

У справах про злочини, передбачені статтями 115, 116, 117, 118, 119, 120, 132. 137, 140, 141, 142, 143, 144, 145, 146, 152, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 166, частиною 2 статті 168, статтями 170, 171, 172, 173, 175, частиною 3 статті 176, статтями 182, 183, частиною 2 статті 184, статтями 191, 209, 210, 211, 230, 233, 234, 235, 236, 237, 238, 244, 253, 255, 256, 257, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 281, 335, 336, 337, 338, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 353, 359, 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 381, 382, 383, 392, 397, 398, 399, 400, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 412, 413, 414, 415, 416, 417, 418, 419, 420, 421, 422, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429, 430, 431, 432, 433, 434, 435, 438, 439, 441, 445 Кримінального кодексу України (2341-14), а також у всіх справах про зло­чини, вчинені службовими особами, які займають особли-

⁴⁸⁰_________________________________________________ Стаття in

во відповідальне становище, відповідно до частин першої статті 9 Закону України " Про державну службу" (3723-12) та особами, посади яких віднесено до 1-3 кате­горії посад, працівниками правоохоронних органів досуі дове слідство провадиться слідчими прокуратури. За пос­тановою Генерального прокурора України, його заступ­ників, прокурора області та прирівняних до них проку­рорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися й інші злочини.

У справах про злочини, передбачені статтями 121, 122 123, 124, частиною 2 статті 126, статтями 127, 128, 129, 130І 131, частинами 2 і 3 статті 133, статтями 134, 135, 136, 138* 139, 147, 148, 149, 150, 151, 153, 154, 155, 156, 165, 167, час­тиною 1 статті 168, статтями 169, 174, частинами 1 і 2 статті 176, статтями 177, 178, 179, 180, 181, частиною 1 статті 184, частинами 2, 3, 4, 5 статті 185, частинами 2, З, 4, 5 статті 186, статтею 187, частинами 2 і 3 статті 188, стат­тею 189, частинами 2, 3, 4 статті 190, статтями 192, 193, частиною 2 статті 194, статтями 195, 196, 197, 198, 199, 200, частиною 2 статті 202, частиною 2 статті 203, статтею 204, частиною 2 статті 205, статтями 206, 207, 209, частиною 2 статті 213, статтями 214, 215, 217, 219, 220, 221, 222, 223, 224, частиною 2 статті 225, частиною 2 статті 226, статтями 227, 228, 229, 231, 232, 233, 234, 235, 239, 240, 241, 242, 243, час­тиною 2 статті 245, частиною 2 статті 248, частиною 2 статті 249, статтями 251, 252, 254. 259, 261, 262, 263, 264, 265, 266, 267, 268, 269, 270, 277, 278, 279, 280, 281, 282, 283, 284, 285, 286, 287, 288, 289, 290, 291, 292. 293, 295, частинами 2, З, 4 статті 296, статтями 297, 298, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 306, 307, 308, 309, 310, 311, 312, 313, 314, 315, 316, 317, 318, 319, 320, 321, 322, 323, 324, 325, 326, 327, 339, 340, 341, 344, 352, 354, 355, 357, 358, 360, 361, 362, 363, 389, 390, 391, 393, 394, 396 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ.

У справах про злочини, передбачені статтями 109, ПО, 111, 112, 113, 114, 201, 209, 255, 258, 260, 261, 294, 305, 328, 329, 330, 331, 332, 333, 334, 436, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України, досудо­ве слідство провадиться слідчими органів Служби безпе­ки України.

У справах про злочини, передбачені статтями 204, 207, 208, 209, частинами 2, 3, 4 статті 212, статтями 216, 218 Кримінального кодексу України, досудове слідство прова­диться слідчими податкової міліції.

Якщо під час розслідування цих злочинів будуть вста­новлені злочини, передбачені статтями 191, 192, 200, 201, 202, 203, 205, 213, 215, 219, 220, 221, 222, 255, 358, 364, 366, 367 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими по­даткової міліції.

У справах про злочини, передбачені статтями 384, 385, 386, 387, 388, 396 Кримінального кодексу України, досудо­ве слідство провадиться тим органом, до підслідності якого належить злочин, у зв'язку з яким порушено дгну справу.

112___________________________ 481

Якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ве­деться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження проку­рор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

(Стаття 112 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 18.11.63 (677а-06), від 18.01.66, № 1879-08 від 03.07.73, № 2718-08 від 17.06.74, № 3086-09від 16.02.78, № 2942-10від24.12.81, № 6591-Ювід

29.02.84, № 6834-10 від 16.04.84, № 8627-10 від 20.03.85, № 704-11 від

01.08.84, № 1432-11 від 10.12.85, № 2444-11 від 27.06.86, № 2753-11 від

18.08.84, № 4392-11 від 31.07.87, № 4452-11 від 21.08.87, № 4981-11 від

25.11.84, № 4995 від 01.12.87, № 5397-11 від 10.02.88, № 5723-11 від

14.04.84, № 6976-11-від 14.12.88, № 7226-11 від 06.03.89, № 7373-11 від

14.04.85, № 7617-11 від 16.06.89, № 8711-11 від 19.01.90, № 8918-11 від

07.03.84, № 9092-11 від 20.04.90, № 9166-11 від 04.05.90, № 596-12 від

 

26.12.90, № 597а-12 від 26.12.90, № 647-12 від 18.01.91, № 661-12 від

28.01.90, № 1255-12 від 25.06.91, № 1434а-12 від 25.08.91, Законом УРСР № 1255-12 від 03.07.91, Законами № 1564-12 від 18.09.91, № 1974-12 від 12.12.91, № 2354-12 від 15.05.92, № 2468-12 від 17.06.92, № 2547-12 від 07.07.92, № 2613-12 від 17.09.92, № 2703-12 від 16.10.92, № 2935-12 від 26.01.93, № 2936-12 від 26.01.93, № 2947-12 від 28.01.93, № 3039-12 від 03.03.93, № 3331-12від 30.06.93, № 3582-12 від 11.11.93, № 3785-12 від 23.12.93, № 3888-12 від 28.01.94, № 4043-12 від 25.02.94, № 218/94-ВР від 20.10.94, № 246/94-ВР від 15.11.94, № 299/94-ВР від 16.12.94, № 64/95-ВРвід 15.02.95, Ns 282/95-ВРвід 11.07. 95, 323/96-ВР від 12.07.96, № 386/96-ВР від 01.10.96, Ns 388/96- BP від 02.10.96, №№530/96-ВРвід 20.11.96, № 44/97-ВРвід 05.02.97, Ns 552/97-ВРвід 07.10.97, № 85/98-ВР від 05.02.98, № 210/98-ВР від 24.03.98, 1288- XIV (1288-14) від 14.12.99, Ns 1381- XIV ( U 81-14) від 13.01.2000, №1945-111 від 14.09.200, №1981-111від21.09.2000, №2670-111 від 12.07.2001)

Підслідність — це сукупність встановлених законом ознак кримінальних справ, відповідно до яких встановлюється конкрет­ний слідчий орган, компетентний проваджувати досудове слідство.

⇐ Предыдущая18192021222324252627Следующая ⇒

Поделиться: