Стаття 151. Підписка про невиїзд

Підписка про невиїзд полягас у відібранні від підозрю­ваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголо­шено при відібранні від нього підписки про невиїзд.

Підписка про невиїзд. Цей запобіжний захід полягає в прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого.

Підписка про невиїзд застосовується як запобіжний захід щодо осіб, можливість ухилення яких від слідства і суду незначна, але не виключена повністю.

Рішення про обрання запобіжного заходу — підписки про невиїзд — приймається у формі постанови, яка оголошується об­винуваченому (підозрюваному) під розписку. Копія постанови на­правляється прокурору.

Відібрана в обвинуваченого (підозрюваного) відповідно до вине­сеної постанови підписка приєднується до справи.

При порушенні підписки запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це при відібранні підписки про невиїзд повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.

Стаття 152. Особиста порука

Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що за­слуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинува­ченого за викликом і зобов'язуються при необхідності до­ставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох.

Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обрано даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на по­ручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При відмові поручителя від взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.

(Стаття 152 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законом Л* 530/96-ВРвід 20.11.96)

Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе такі зобов'язання. Якщо поручитель відмовляється від поручительства, особисте поручительство заміняється іншим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнан­ня або попереднього слідства, особа, яка провадить дізнання, або

Стаття 153

слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питан­ня про грошове стягнення з поручителя вирішується судом у судо­вому засіданні.

Стаття 153. Порядок вирішення питання про грошове стягнення з поручителя в разі ухилення обви­нуваченого від явки до органів дізнання чи слідства

Якщо обвинувачений ухилиться від явки до органів дізнання чи досудового слідства, особа, що провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з пору­чителя вирішується судом у судовому засіданні при роз­гляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається поручитель.

(Стаття 153 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84)

Стаття 154. Порука громадської організації або трудового

колективу

Порука громадської організації або трудового колекти­ву полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за на­лежну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Громадська організація або трудовий колектив по­винні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що віддається на поруки.

(Стаття 154 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84)

Порука громадської організації або трудового колективу. Сутність цього запобіжного заходу полягає в тому, що загальні збори колективу (підприємства, установи, організації, колективно­го сільськогосподарського об'єднання, цеху, бригади тощо) або гро­мадської організації виносять постанову про те, що дана громадська організація або колектив ручаються за належну поведінку та своєчасне з'явлення обвинуваченого до органу дізнання, слідчого та в суд (ст. 154 КПК України).

Громадська організація або колектив працівників повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, яка передається на поруки.

Якщо обвинувачений вибуває з організації або колективу або вони не мають змоги забезпечити виконання взятих на себе обов'язків, організація або колектив повинні відмовитися від поруки. В такому разі до обвинуваченого вживається інший запобіжний захід.

Поруку громадської організації або колективу працюючих, як запобіжний захід, необхідно відрізняти від передачі особи, яка вчи­нила злочин, що не становить великої небезпеки, на поруки для перевиховання, що являє собою форму звільнення особи від кримінальної відповідальності при закритті кримінальної справи.

Стаття 154-1. Застава                                                                                 '—

Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового 

розслідування або суду підозрюваним, обвинувач», ним, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особа ми грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей" метою забезпечення належної поведінки, виконані.³ зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживай ня або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід *

Розмір застави встановлюється з урахуванням обста­вин справи органом, який застосував запобіжний захід" Він не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого, або особливо тяжкого злочину, — однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжко­го або особливо тяжкого злочину чи раніше судимої особи, — п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб — п'ятдесяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх не­виконання, а заставодавцю — у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосо­вується запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звернена в дохід держави.

Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення спра­ви до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження спра­ви до суду — судом.

Заставодавець може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в дохід держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного за­ходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний пору­шує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в дохід держави. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується судом у судовому засіданні при роз­гляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для давання пояс­нень. Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звер­нення застави в дохід держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

(Кодекс доповнено статтею 154-1 згідно із Законом № 530/96-ВР від 20.11.96, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 154-1____________________________________________ 573

Сутність даного запобіжного заходу полягає у внесенні грошей або передачі інших цінностей на депозит органу попереднього розслідування чи суду фізичними або юридичними особами як га­рантії належної поведінки та з'явлення за викликом особи, щодо і^ої обрано даний запобіжний захід.

Відповідно до ст. 154-1 КПК України розмір застави встанов-діоється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід. Вона не може бути меншою:

— щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочи­ну, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років, — однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— щодо раніше судимої особи — п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— щодо інших осіб — п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян.

У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в дохід держави.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсуд­ному роз'яснюються його обов'язки та наслідки їх невиконання, а заставодавцеві — у вчиненні якого злочину підозрюється або об­винувачується особа, щодо якої вживається запобіжний захід, і що у разі невиконання ним своїх обов'язків застава буде звернена у

дохід держави.

Питання про звернення застави у дохід держави вирішується судом на судовому засіданні. Нез'явлення без поважних причин за­ставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави у дохід держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обви­нуваченим, підсудним, може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Запобіжний захід у вигляді застави під час попереднього слідства обирає слідчий, виносячи про це постанову. Санкція про­курора або згода суду при цьому не потрібні.

Однак запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка ут­римується під вартою, до направлення справи до суду може бути обраний лише судом.

Заставодавець може відмовитися від зобов'язань, які він узяв на себе до виникнення підстав для звернення застави у дохід держа­ви. У цьому випадку він забезпечує з'явлення підозрюваного, обви­нуваченого, підсудного в орган розслідування або в суд для заміни йому цього запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

Застава має всі підстави стати дійовим запобіжним заходом у кримінальному процесі. В умовах реалізації ідеї правової держави, демократизації законодавства і практики його застосування застава

574___________________________________________ Стаття  154-1

набуває значення досить гуманного запобіжного заходу, що у ба­гатьох випадках з урахуванням обставин справи й особистості об­винувачуваного може бути застосована там, де раніше обирався такий запобіжний захід, як утримання під вартою.

Проте її застосування повинно бути зваженим. Недоцільно її за­стосування у справах про розкрадання в особливо значних розмірах, фінансовому шахрайстві і в інших аналогічних справах справах, обвинувачувані по яких найчастіше прагнуть у період слідства і суду залишитися на свободі з метою перешкоджати вста­новленню істини, володіючи " великими грошима", нерідко вдають­ся до підкупу або тиску на свідків, шантажу, послуг корумпованих чиновників та інших " покровителів".

Недоречне застосування даного запобіжного заходу й стосовно особливо небезпечних рецидивістів, осіб, що вчинили насильницькі злочини або злочини в складі організованої злочинної групи.

Предметом застави можуть бути гроші чи інші матеріальні цінності — будь-яке майно або нерухомість, що належать застав­нику на правах його власності, стосовно яких він володіє повною мірою правом володіння, користування і самостійного розпоряд­жання.

Якщо предмет застави є спільною власністю, він може бути ви­користаний як застава лише всіма власниками і як виняток одним із них за письмової згоди інших.

Майно як предмет застави повинно мати такий правовий статус і властивості, за яких виконання рішення про обертання його в при­буток держави не було б поєднано з зустрічними позовами й іншими проблемами. Воно повинно мати індивідуальні ознаки, від­окремлено від інших об'єктів власності, передано в натурі, мати фіксовану вартість і стан, що надає можливість забезпечення його цілості.

Якщо законом передбачається підтвердження права власності на дані об'єкти в особливому порядку (нотаріальна форма договору купівлі-продажу щодо квартири, будинку, автомобіля тощо), дане майно може бути об'єктом застави лише при наданні відповідних документів, що підтверджують право власності.

Предметом застави не можуть бути гроші й інші матеріальні цінності, що прилучені до справи як речові докази або на які на­кладено арешт (постанова Пленуму Верховного Суду України Na6 від 26 березня 1999 року " Про практику застосування судами за­стави як запобіжного заходу" ).

На гроші й інші цінності, передані як застава підозрюваним, об­винувачуваним або підсудним, може бути накладений арешт тільки при заміні запобіжного заходу застави іншим.

При винесенні вироку суд вирішує питання про.повернення за­стави заставнику. При цьому якщо застава вносилася самим підсуд­ним (підозрюваним або обвинувачуваним), суд має право звернути суму застави цілком або частково на відшкодування збитку по­терпілим. Якщо заставниками були інші особи, використання за­стави для задоволення позовних вимог потерпілих можливе тільки за письмової заяви або згоди заставника.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 берез­ня 1999 року " Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" відзначається, що у випадку порушення обви­нувачуваним, підозрюваним або підсудним зобов'язань, що спри­чиняють обертання застави в прибуто.; держави, суд не вправі звертати її на виконання вироку в частині майнових стягнень. На це вказує п. 12 даної постанови. Вважається, що дане положення проблематичне. Відповідно до ст. 13 Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. Ст. 41 Конституції України встановлює принцип непорушності права приватної влас­ності. Використання власності не повинно завдавати шкоди правам громадян. У даній ситуації є сума застави, є встановлений матеріальний збиток громадянину, що потерпів від злочину, є його позовна вимога про відшкодування збитку. У силу ч. 2 ст. 154-1 КПК України сума застави встановлюється в розмірі, що не може бути меншим цивільного позову. Певно це правило припускає, що застава повинна бути достатня для того, щоб у випадку, коли обви­нувачуваний сховався від слідства і суду, можна було б відшкоду­вати збиток потерпілому.

Людина — найвища соціальна цінність у державі. Було б не­справедливо звертати суму застави в прибуток держави, не відшко­дувавши збитку потерпілому. Його право власності було б поруше­но. А воно повинно бути непорушним. Рівність усіх форм власності у згаданій вище рекомендації тут порушується на користь держав­ної власності, яка не відновлюється, а поповнюється за рахунок за­стави. Такий підхід суперечить конституційним принципам. Не уз­годжується він і з положеннями закону " Про власність" і можли­востями забезпечення віндикаційного позову. Ця проблема потре­бує нового законодавчого розв'язання — внесення доповнень і змін до чинного законодавства.

Долю застави вирішує суд у судовому засіданні. Суд управі виз­начити у вироку, що запобіжний захід у виді застави зберігає силу до вступу вироку в законну силу і що після цього вона повертається заставнику або обертається на виконання вироку в частині майно­вих стягнень.

Стаття 155. Взяття під варту

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено пока­рання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

(Частину другу статті 155 виключено на підставі За­кону № 2533-ІІІ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Місцями досудового ув'язнення для утримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в тюрмі або місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більш як три доби. Якщо доставка

576

_________________, ______________________ Стаття

ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможл через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях утримання

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано стосовно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебува ти в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії.

Порядок досудового ув'язнення визначається По­ложенням про попереднє ув'язнення під варту, цим Ко­дексом.

/Стаття 155 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР віа 10.09.62, Лй /77-05 від 30.08.71, № 1898-08 від 23.07.73, № 3130-08 від 14.10.74, № 1851-09 від 23.03.77, № 6834-10 від 16.04.84, Зако­ нами № 2468-12 від 17.06.92, № 2935-12 від 26.01.93, № 282/95-ВР від 11.07.95, № 210/98-ВР від 24.03.98, Л& 1945- UI (1945-14) від 14.09.2000, Ni 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чин­ ності з 29.06.2001)

Взяття під варту — запобіжний захід, який полягає в ізоляції обвинуваченого від суспільства, ув'язненні (арешті)¹ й утриманні його під вартою на встановлених законом підставах і умовах.

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді поз­бавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується тільки за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду.

Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. Взят­тя під варту обирається звичайно тільки тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримі­нального процесу. При цьому повинні враховуватися обставини, вказані в ст. 150 КПК України (вік, стан здоров'я, сімейний стан, особистість обвинуваченого, тяжкість вчиненого злочину).

Під винятковими випадками, про які йдеться в ч. 1 ст. 155 КПК України, тобто випадками, коли арешт застосовується у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, слід розуміти відсутність постійного місця проживання в обвинуваченого, систематичні пи­яцтво та дебош у сім'ї, порушення запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спря­мованих на перешкоду встановленню істини у справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання.

Фактичною підставою взяття під варту є наявність системи не­спростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінально караного діяння (злочину, за який законом передба­чено покарання у вигляді позбавлення волі).

Арешт, взяття під варту й ув'язнення використовуються як рівнозначні поняття. (Див.: Новий тлумачний словник української мови.— Т. 1.— К., 2000.— С 54).

гтаття 155                                                                                                577

Арешт допускається тільки на підставі судового рішення. Сто­совно деяких категорій осіб у законодавстві встановлено особливий порядок їх. арешту (судді, адвокати).

Так, наприклад, судді не можуть бути заарештовані без дозволу Верховної Ради. Згідно зі ст. 37 Закону України " Про Рахункову па­лату" кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першо­го заступника і заступника Голови, головних контролерів та Сек­ретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України. Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом недоторканності на весь період свої повноважень. Кримінальну справу стосовно нього може порушити лише Генеральний прокурор України.

Стосовно деяких категорій суб'єктів передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторкан­ності. Недоторканністю володіють Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Імунітетом від кримінальної відповідальності наділені диплома­тичні агенти. Особистість дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показань як свідок. Члени сім'ї дипломатично­го агента, що живуть разом із ним, а також співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, корис­туються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів.

Консульські посадові особи не підлягають арешту або затриман­ню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів.

Обрання запобіжного заходу " взяття під варту" включає в себе:

— внесення до суду клопотання про обрання запобіжного заходу;

— прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення;

— доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;

— вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.

Якщо суд приймає рішення про обрання запобіжного заходу під час проголошення вироку, то воно викладається в резолютивній час­тині вироку. Взяття під варту застосовується тільки за рішенням суду.

У постанові судді, крім даних, передбачених ст. 130 КПК України, вказуються: прізвище, ім'я, по батькові, рік та місце наро­дження обвинуваченого, його місце проживання, дані про колиш­ню судимість, сутність обвинувачення з посиланням на статтю кримінального закону, за якою кваліфіковано його дії, та підстави застосування запобіжного заходу. Необхідно викласти всі обстави­ни, які обумовили застосування даного запобіжного заходу.

Постанова про взяття під варту складається не менш як у шести примірниках: перший приєднується до справи, другий — до нагля­дового провадження, третій — направляється адміністрації місця попереднього ув'язнення, четвертий — прокурору, п'ятий — ареш­тованому, шостий залишається в суді.

19 Тертишник

$⁷⁸________________________________________ _Статтяі5₅

Рішення про застосування як запобіжного заходу взяття п варту виконується органом, який обрав запобіжний захід, у необхідних випадках він має право доручити виконання постанови органам внутрішніх справ. Один примірник постанови (ухвали суду) направляється разом з арештованим у відповідне місце попе­реднього ув'язнення для виконання. Доручення особи, яка прова­дить дізнання, слідчого, прокурора та суду виконати рішення про тримання під вартою як запобіжний захід є обов'язковим для органів внутрішніх справ.

Виконання постанови про застосування арешту полягає в до­ставці особи' в супроводі варти до місця попереднього ув'язнення. Постанова (ухвала) перед виконанням оголошується обвинувачено­му, що засвідчується його підписом на цьому документі.

Виконання постанови суду про взяття під варту обвинуваченого, який перебуває на території іншої держави, здійснюється через Прокуратуру України.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо особи, в якої є неповнолітні діти, що залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до комісії у справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів до передачі цих дітей на піклування родичів або влаштування їх у дитячі уста­нови. Про вжиті заходи слідчий повинен письмово повідомити про­курора, а також заарештовану особу, а копію листа додати до спра­ви.

Обираючи запобіжний захід у вигляді взяття під варту, особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов'язані з'ясувати, чи є в об­винуваченого (підозрюваного) діти до 18 років, які не можуть зали­шатися без нагляду. До справи доцільно приєднати довідку про склад сім'ї обвинуваченого (підозрюваного).

Якщо буде встановлено, що в сім'ї не залишається осіб, які мо­жуть здійснювати нагляд за дітьми, особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов'язані негайно повідомити про це комісії у справах неповнолітніх за місцем проживання дітей.

Комісія у справах неповнолітніх, отримавши таке подання, по­винна негайно вжити заходів до передачі неповнолітніх, які зали­шаються без нагляду, на піклування родичів. Якщо ж над непов­нолітніми необхідно встановити опікунство чи піклування або влаштувати їх у дитячі установи, комісія діє через виконавчий комітет районної (міської), сільської або селищної Ради народних депутатів, які є органами опіки і піклування. Встановлення опіки і піклування регулюється Кодексом про шлюб та сім'ю України та Правилами опіки і піклування в Україні. Про вжиті комісією у спра­вах неповнолітніх безпосередньо або через органи опіки і піклу­вання заходи щодо передачі неповнолітніх на піклування родичів або щодо влаштування їх в дитячі установи вона зобов'язана негай­но повідомити органу дізнання або слідчому, який вніс подання.

Прокурор повинен здійснювати нагляд за вжиттям заходів піклування про дітей заарештованих, оскільки невжиття або несвоєчасне вжиття таких заходів може потягти за собою безна­глядність цих дітей та вчинення ними правопорушень.

Стаття 155____________________________________ ____ 579

Письмове повідомлення про заходи піклування про його дітей передається заарештованому через адміністрацію місця поперед­нього ув'язнення або слідчим.

При взятті підозрюваного чи обвинуваченого під варту слідчий зобов'язаний вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого, якщо вони залишаються без нагляду. Слідчий (особа, яка провадить дізнання) повинен встановити, чи є у заарештованого обвинуваче­ного ('підозрюваного) майно і яке саме, де воно знаходиться, чи є у нього близькі родичі, які могли б забезпечити збереженість цього

майна.

Заходи з охорони майна та житла ув'язненого полягають у пе­редачі, майна на відповідальне зберігання та в опечатуванні приміщення. Вжиття заходів до охорони майна і житла ув'язненого, які залишилися без нагляду, доцільно оформлювати постановою. Про заходи, вжиті до охорони майна і житла ув'язненого, слідчий чи особа, яка провадить дізнання, повинні повідомити його пись­мово під розписку на постанові.

Про арешт підозрюваного чи обвинуваченого та його місце пе­ребування слідчий зобов'язаний повідомити членів його сім'ї (чоловіка або дружину чи іншого родича), а також повідомити за місцем його роботи. Якщо обвинувачений є громадянином іншої країни, то копія постанови про арешт направляється в Міністерство закордонних справ України. Процесуальним документом, який засвідчує виконання слідчим (особою, яка провадить дізнання) вка­заних вимог, є приєднана до справи копія письмового повідомлення.

Строки тримання під вартою визначаються ст. 156 КПК України.

Особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки та права, встановлені законодавством для грома­дян України, з обмеженнями, які випливають з режиму тримання під вартою.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув'язнення є ізоляція осіб, яких узяли під варту, постійний нагляд за ними та окреме тримання їх у порядку, передбаченому законом, цензура листування.

Арештовані піддягають обшуку, медичному огляду, дактило-скопіюванню та фотографуванню. Речі, що є при них, а також пе­редачі й посилки, що надходять на їх ім'я, підлягають огляду, а лис­тування — цензурі. їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попе­реднього ув'язнення.

Осіб, узятих під варту, розміщують у камерах з додержанням

таких вимог ізоляції:

— чоловіків — окремо від жінок;

— неповнолітніх — окремо від дорослих. У виняткових випад­ках, з метою попередження порушення режиму в камерах, де утри­муються неповнолітні, допускається з санкції прокурора утримання не більше двох дорослих, які вперше притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, які не є тяжкими;

19*

580__________________________________________ ____ Стаття 15 в

— осіб, вперше притягнутих до кримінальної відповідально­сті, — окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності;

— осіб, які відбували раніше покарання в місцях позбавлення волі, — окремо від осіб, які не перебували в місцях позбавлення волі-

— осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів, — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

— особливо небезпечних рецидивістів — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

— осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, служби безпеки, юстиції, у прокуратурі та в суді, — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

— засуджених — окремо від осіб, які перебувають під вартою, в тому числі засуджених, яким за судовим вироком призначено інший вид режиму виправно-трудової колонії;

— іноземних громадян та осіб без громадянства, — як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

— засуджених до довічного позбавлення волі утримують ізольо­вано від усіх інших осіб, які перебувають під вартою.

Обвинувачених або підозрюваних по одній і тій самій справі за наявності розпорядження особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, утримують окремо.

Слід зауважити, що відповідно до Закону " Про міліцію" працівники міліції в разі взяття їх під варту в період перебування їх на службі в органах внутрішніх справ повинні утримуватись не в слідчому ізоляторі, а на гауптвахті.

Піклуючись про зміцнення гарантій процесуальної са­мостійності слідчого, Інструкцією про організацію діяльності органів попереднього слідства в системі МВС України і взаємодії з іншими службами органів внутрішніх справ України в розкритті і розслідуванні злочинів (затверджена наказом МВС України № 745) встановлено: " Категорично забороняється без дозволу слідчого ви­дача будь-кому (за винятком наглядаючого прокурора) затриманих підозрюваних та заарештованих обвинувачених для проведення бесід, допитів чи інших слідчих дій".

Стаття 156. Строки тримання під вартою

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною пер­шою цієї статті, розслідування справи закінчити немож­ливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного за­ходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс пос­танову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців — за поданням, погодженим з за­ступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севас­тополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим

Гтаїптя 156_________________________________________________ 581

прокурором у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочи­ни, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодже­ним з Генеральним прокурором України, його заступни­ком або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, коли розслідування справи у пов­ному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обви­нувачення. У цьому випадку справа в частині нерозсліду-ваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додер­жанням вимог статті 26 цього Кодексу виділяється в ок­реме провадження і закінчується у загальному порядку.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало за­тримання підозрюваного, — з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеній з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду, проте час ознайомлення обвинуваченого та його за­хисника з матеріалами кримінальної справи при обчис­ленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. У разі відкликання справи із суду про­курором на підставі статті 232 цього Кодексу перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до про­курора.

При поверненні судом справи прокуророві на додатко­ве розслідування строк тримання обвинуваченого під вар­тою обчислюється з моменту надходження справи проку­рору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з ураху­ванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, вста­новлених частиною другою цієї статті.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у вста­новленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вар­тою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідом­лення особі чи органу, у провадженні яких перебуває

'22.__________________________________.______       Стаття > с?

справа, та відповідному прокурору, який здійснює наг»
за розслідуванням.                                                        ^п«гляд

(Стаття 156 в редакції Закону Ni 1960-12 від Ю 12 91 ■
змінами, внесеними згідно з Законами № 2857-12 від Ц іо'ч'о
№ 3351-12 від 30.06.93; в редакції Закону Ns 2533-111 (2533-14) '
21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)                  ' " '*

Встановлення стислих строків тримання під вартою обумов­люється тим, що цей запобіжний захід пов'язаний з позбавленням волі, а тому він має бути за можливістю короткочасним і відміняється відразу ж, як у цьому відпадає необхідність.

Якщо суд першої, апеляційної або касаційної інстанції повернув справу на нове розслідування, час знаходження справи в суді не включається у строки тримання під вартою як запобіжного заходу в період розслідування.

Слід наголосити на тому, що загальний строк тримання обвину­ваченого під вартою має бути в межах строків, визначених в санкції статті, за якою кваліфікується інкриміноване йому діяння: загаль­ний строк арешту, включаючи і перебування обвинуваченого під вартою в період знаходження справи в суді, не повинен перевищу­вати строку позбавлення волі, до якого він може бути засуджений (виходити за межі санкції статті, за якою кваліфіковано його дії).

Строк перебування під вартою до винесення вироку зарахо­вується в строк покарання.

Стаття 157.

(Статтю 157 виключено на підставі Закону № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 158. Виконання постанови про застосування як запобіжного заходу взяття під варту Постанова про застосування як запобіжного заходу взят­тя під варту виконується органом, який обрав запобіжний захід. У необхідних випадках орган, що обрав запобіжний захід, вправі доручити виконання постанови органам внут­рішніх справ. Один примірник постанови судді або ухвали суду направляється разом з заарештованим у відповідне місце досудового ув'язнення для виконання.

(Стаття 158 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834- 10 від 16.04.84, Законом № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Рішення про взяття під варту виконується за дорученням слідчого, прокурора чи суду органами внутрішніх справ. Особа, сто­совно якої прийнято відповідне рішення, затримується, дактило-скопіюється, обшукується і поміщається під варту в слідчий ізоля­тор або до переведення в слідчий ізолятор в ізолятор тимчасового утримання під вартою. Постанова про арешт оголошується ареш­тованому, що має бути засвідчено його підписом. Копія постанови про арешт направляється начальнику місця утримання арештова­ного. Вилучені при особистому обшуку речі передаються на збе­рігання в заклад, де утримується під вартою арештований, а речові докази направляються для приєднання до кримінальної справи.

^mflgnm 159_________________________________________________ 583

Відповідно до Закону " Про міліцію" працівники міліції в разі взяття їх під варту в період перебування їх на службі в органах ^в_нуТрішніх справ повинні утримуватись не в слідчому ізоляторі, а на гауптвахті.

Особи, яких взяли під варту, мають право:

1) на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам та жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної про­гулянки встановлюється до двох годин;

2) отримати двічі на місяць передачі або посилки вагою до вось­ми кілограмів та без обмеження грошові перекази і передачі;

3) купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком про­дукти харчування та предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове при­ладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;

4) користуватися своїм одягом і взуттям, мати при собі докумен­ти й записи, які стосуються кримінальної справи;

5) користуватися телевізором, отриманим від родичів або інших осіб, застольними іграми, газетами та книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу;

6) здійснювати в індивідуальному порядку релігійні обряди та користуватися релігійною літературою, якщо при цьому не пору­шується встановлений у місцях попереднього утримання під вар­тою порядок, а також не обмежуються права інших осіб;

7) на восьмигодинний сон у нічний час, під час якого не допус­кається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за ви­нятком невідкладних випадків.

Взяті під варту жінки мають право тримати при собі дітей у віці до двох років.

Стаття 159. Заходи піклування про неповнолітніх дітей

заарештованого

Якщо в особи, стосовно якої як запобіжний захід обра­но взяття під варту, є неповнолітні діти, які залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до служби в справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів для передачі зазначених не­повнолітніх на піклування родичів або влаштування їх в дитячі установи.

Про вжиті заходи слідчий письмово повідомляє проку­ророві, а також заарештованій особі і копію листа приєднує до справи.

(Стаття 159 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №117-08 від 30.08.71, Законом Лй 2670- III (2670-14) від 12.07.2001)

Якщо встановлено, що в сім'ї арештованого не залишилось осіб, які можуть забезпечити необхідні матеріальні умови для існування неповнолітнього та його належне виховання, особа в провадженні якої знаходиться справа, зобов'язана вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей заарештованого.

Про це виноситься окрема постанова, яка направляється до ви­конання службі у справах неповнолітніх.

 

585

584

Стаття 159

Служба у справах неповнолітніх вживає заходів для передачі не­повнолітніх на піклування родичів або встановлення опіки. Вста­новлення та здійснення опіки і піклування регулюється Кодексом про шлюб і сім'ю.

Відповідно до Закону України " Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР (Відомості Верховної Ради України.— 1995.— № 6.— ст. 35) на служби у справах неповнолітніх покла­дається здійснення соціального захисту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Зокрема, здійснення соціального захисту неповнолітніх покла­дається на Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України, служби у справах неповнолітніх Уряду Автономної Рес­публіки Крим, виконавчих комітетів обласних, міських, районних у містах, районних Рад народних депутатів, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ та притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх.

На службу у справах неповнолітніх покладається координація зусиль органів державної виконавчої влади, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності у вирішенні питань соціального за­хисту неповнолітніх та організації роботи щодо запобігання бездо­глядності і правопорушенням серед них, здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх.

Центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, орга­ни місцевого і регіонального самоврядування, підприємства, уста­нови та організації, їхні посадові особи зобов'язані у визначений Комітетом і службами у справах неповнолітніх термін повідомляти про заходи, вжиті на виконання прийнятих рішень.

Штатна чисельність працівників районних і міських служб у справах неповнолітніх установлюється залежно від кількості непов­нолітніх, які проживають у районі, місті (один працівник служби на 2 —3 тис. неповнолітніх у районах та на 5 —6 тис. у містах і ра­йонах у містах).

При судах створюється інститут судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх.

Притулки для неповнолітніх створюються службами у справах неповнолітніх відповідно до соціальних потреб кожного регіону для тимчасового розміщення в них неповнолітніх віком від З до 18 років, які потребують соціального захисту держави (заблукали; були покинуті; залишилися без батьківської опіки; залишили сім'ю чи навчально-виховні заклади; вилучені судами із сім'ї; самі звер­нулися за допомогою до адміністрації притулку).

Притулки для неповнолітніх можуть також створюватися за по­годженням із службами у справах неповнолітніх підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, гро­мадськими організаціями та громадянами.

Термін перебування неповнолітнього у притулку залежить від конкретних обставин, але не може перевищувати ЗО діб.

Сгпатп}я_160_

Особа, в провадженні якої знаходиться справа, зобов'язана також аналогічним чином вжити відповідних заходів піклування щодо інших осіб, що знаходились на утриманні арештованого.

Стаття 160. Заходи з охорони майна ув'язненого

При ув'язненні підозрюваного або обвинуваченого слідчий зобов'язаний вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого, якщо майно і житло залишаються без нагляду.

Майно арештованого передається на збереження або близьким родичам, або відповідно органам виконавчої влади та місцевого са­моврядування. Про передачу майна на збереження виноситься ок­рема постанова, копія якої вручається особі, на яку покладено обов'язок збереження майна. Цей факт засвідчується підписами ос­танньої особи, якій роз'яснюються її обов'язки і відповідальність.

Стаття 161. Повідомлення про взяття обвинуваченого під

варту

Про арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування слідчий зобов'язаний повідомити його дружину або іншого родича, а також сповістити за місцем його роботи.

Якщо обвинувачений є іноземним громадянином, то постанова про арешт направляється в Міністерство за­кордонних справ України.

(Стаття 161 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР Ns 683410 від 16.04.84)

Стаття 162. Побачення з заарештованим

Побачення родичів або інших осіб з заарештованим може дозволити особа або орган, які провадять справу. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не більше одного разу на місяць.

(Стаття 162 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 117-08 від 30.08.71)

Побачення родичів або інших осіб з арештованим може дозво­лити особа або орган, у провадженні яких знаходилася справа. Три­валість побачення встановлюється від однієї до двох годин. Поба­чення може бути дозволено, як правило, не частіше ніж один раз на місяць.

Дозволити побачення родичів або інших осіб (нареченої, пред­ставників громадськості, товаришів по роботі, навчанню) з арешто­ваним обвинуваченим (підозрюваним) — це право, а не обов'язок особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. Поба­чення може бути дозволено лише в тому разі, якщо воно не зашко­дить встановленню істини у справі.

Дозвіл на побачення дається в письмовій формі. В ньому мають бути вказані, зокрема, дата і тривалість побачення, кому і з кик саме воно дозволено.

586_______________________________________________ Стаття 163

У разі якщо особа, яка провадить дізнання, чи слідчий не дозво­лять побачення з арештованим, така відмова може бути оскаржена прокурору.

Слід мати на увазі, що арештований не позбавлений громадянсь­ких прав і повинен мати змогу для їх здійснення в межах чинного законодавства. Так, якщо подана заява про реєстрацію шлюбу — йому слід дозволити зустріч з представниками органів ЗАГСу та з нареченою для укладання шлюбу і шлюбної угоди; якщо заарешто­ваний має намір заключите іншу цивільну угоду, що не суперечить закону, — йому слід надати зустріч з нотаріусом для засвідчення угоди і т. д.

Особа, яку взяли під варту, має право на побачення з захисни­ком наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженої письмовим повідомленням особи або органу, у провадженні яких знаходиться справа, у вільний від виконання слідчих дій час. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведен­ня побачення.

Стаття 163. Нагляд командування військової частини

Нагляд командування військової частини за підозрю­ваним або обвинуваченим, який с військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Зброй­них Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, проку­рора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, по якій обрано даний запобіжний захід.

Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід.

(Стаття 163 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04 84, Законом Ni 2857-12 від 15.12.92)

Нагляд командування військової частини за обвинуваченим військовослужбовцем застосовується з метою забезпечити належ­ну поведінку, а також з'явлення обвинуваченого за викликом слідчого до суду.

При обранні запобіжного заходу, передбаченого ст. 163 КПК України, не потрібна згода командування військової частини. Однак воно обов'язково повідомляється про характер обвинувачен­ня, пред'явленого особі, щодо якої обрано запобіжний захід.

У свою чергу, командування військової частини письмово повідомляє орган, який обрав запобіжний захід, про встановлення нагляду за обвинуваченим

Військовослужбовці, щодо яких обрано даний запобіжний захід, позбавляються на цей час права носіння зброї, постійно перебува­ють під наглядом своїх начальників або добового наряду, не поси­лаються на роботу поза частиною в одиночному порядку, не при­значаються у варту та інші відповідальні наряди.

Стаття

Стаття 164.

(Стаття 164 виключена на підставі Указу ПВР № 117-08 від

30.08.71)

Стаття 165. Загальні положення щодо порядку застосу­вання, скасування і зміни запобіжного заходу Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосо­вується лише за вмотивованою постановою судді чи ух­валою суду. Інші запобіжні заходи застосовуються за пос­тановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду.

Заміна одного запобіжного заходу іншим або його ска­сування здійснюється органом дізнання, слідчим, проку­рором, суддею чи судом з додержанням вимог, передба­чених частиною першою цієї статті.

Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше обраному запобіжному заході.

Запобіжний захід, крім взяття особи під варту, обра­ний прокурором, може бути скасовано або змінено слідчим і органом дізнання лише за згодою прокурора.

(Стаття 165 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 3084-09 від 16.02.78; в редакції Закону № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набу­ває чинності з 29.06.2001)

Відповідно до ст. 165 КПК України запобіжний захід скасо­вується або змінюється, якщо відпадає необхідність у запобіжних заходах взагалі або в раніше обраному запобіжному заході.

Скасування запобіжного заходу провадиться у випадках, якщо:

1) провадження у справі завершується закриттям справи або винесенням виправдувального вироку

2) провадження у справі продовжується, але: а) вжиття запобіжного заходу не викликається необхідністю; б) досягнута мета, заради якої було вжито запобіжний захід; в) скінчилися де­сять діб з моменту обрання запобіжного заходу щодо підозрювано­го, але обвинувачення йому не було пред'явлено.

Зміна запобіжного заходу обумовлюється або помилкою, припу­щеною при його обранні, або зміною обставин, які спричинили його застосування. Наприклад, змінено кваліфікацію обвинувачен­ня на статтю, яка не передбачає позбавлення волі.

Можлива зміна запобіжного заходу у зв'язку із скінченням мак­симального строку тримання обвинуваченого під вартою. Тут слід ураховувати, що закон встановлює строки тільки стосовно арешту і ніяк не регулює строки підписки про невиїзд або поручительства.

Зміна запобіжного заходу на більш суворий, застосовується тоді, коли раніше обраний запобіжний захід не справляє належного впливу на особу, щодо якої його застосовано, і вона продовжує пе­решкоджати нормальному ходу процесу (переховується від слідства і суду, схиляє свідків до давання неправдивих показань тощо), а також при зміні обвинувачення на більш тяжке і в разі виявлення деяких інших обставин.

Питання про скасування або зміну запобіжного заходу вирішує орган, у провадженні якого в даний момент перебуває справа (за

588

Стаття Ifis

винятком випадків, коли на це необхідна згода суду). При цьому слід враховувати такі правила.

♦ Запобіжний захід, обраний органом дізнання і слідчим, може бути скасований або змінений органом розслідування за своєю ініціативою або за вказівкою прокурора, а також про­курором та судом.

♦ Зажобіжний захід, обраний прокурором, може бути скасова­ний або змінений тільки цим самим або вищим прокурором а також судом, у провадженні якого перебуває справа.

♦ Запобіжний захід, обраний на стадії попереднього розгляду справи, може бути скасований або змінений судом, який роз­глядає справу по суті.

♦ Запобіжний захід, обраний судом, може бути скасований або змінений судом.

♦ Запобіжний захід, обраний судом першої інстанції, може бути скасований або змінений при розгляді справи в апе­ляційній інстанції.

Постанова (ухвала) про скасування або зміну запобіжного захо­ду являє собою або самостійний документ, або є складовою части­ною постанови чи ухвали про закриття справи, направлення її на додаткове розслідування та інших процесуальних актів.

Скасування або зміна запобіжного заходу так само, як і його обрання, провадиться за мотивованим рішенням слідчого, органу дізнання, прокурора або суду.

Прокурор має право у письмовій формі запропонувати слідчому, органу дізнання скасувати обраний ними запобіжний захід, або замінити його іншим, або обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний слідчим, органом дізнання. Така пропозиція прокурора для слідчого, органу дізнання є обов'язковою, а її оскарження не при­пиняє її виконання. Водночас прокурор, який наглядає за ходом розслідування, має право сам: воєю постановою скасувати або замінити запобіжний захід, обраний органом дізнання або слідчим. Прокурор також має право дати про це письмову вказівку, яка є обов'язковою до виконання. Якщо запобіжний захід був обраний прокурором або за його вказівкою, орган дізнання і слідчий можуть скасувати або змінити його тільки зі згоди прокурора.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, вирок та ухва­ла суду про відміну або зміну запобіжного заходу мають бути ого­лошені обвинуваченому (підозрюваному), а у випадках, передбаче­них ст. 152, 154, 163, 436 КПК України, також поручителям, коман­дуванню військової частини, батькам, опікунам, піклувальникам або адміністрації дитячої установи, під нагляд яких був переданий неповнолітній.

При скасуванні або зміні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою копія постанови, вироку або ухвали направляється адміністрації місця попереднього ув'язнення та підлягає виконанню негайно, як тільки вона надійде.

Нагляд за правильністю обрання, скасування або зміни запобіжного заходу органами розслідування здійснює прокурор. Тому закон передбачає, що копія постанови цих органів направ­ляється прокурору.

гтаття 165-1________________________________________ 589

Стаття 165-1. Постанова (ухвала) про застосування, ска­сування чи зміну запобіжного заходу

Про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд ухвалу.

У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазначаються прізвище, ім'я та по бать­кові, вік, місце народження особи, щодо якої застосо­вується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування.

Постанова або ухвала негайно оголошуються під розписку особі, щодо якої вона винесена. Одночасно особі роз'яснюються порядок і строки оскарження постанови або ух­вали.

При оголошенні постанови про обрання запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз'яснено, в чому полягає обра­ний запобіжний захід, обов'язки, які покладаються на неї у зв'язку з його застосуванням. Особа також поперед­жається, що у разі порушення покладених на неї обов'язків та н неналежної поведінки до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

(Кодекс доповнено статтею 165-1 згідно із Законен Ns 2533- IH (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Постанова про застосування, зміну, скасування запобіжного за­ходу виноситься компетентним прийняти відповідне рішення орга­ном і складається з урахуванням вимог ст. 130 КПК України.

Питання про скасування або зміну запобіжного заходу вирішує орган, у провадженні якого в даний момент перебуває справа (за винятком випадків, коли на це необхідна згода суду). При цьому слід враховувати такі правила.

Запобіжний захід, обраний органом дізнання і слідчим, може бути скасований або змінений органом розслідування за своєю ініціативою або за вказівкою прокурора, а також прокурором та судом. Запобіжний захід, обраний прокурором, може бути скасо­ваний або змінений тільки цим самим або вищим прокурором, а також судом, у провадженні якого перебуває справа.

Запобіжний захід, обраний на стадії попереднього розгляду справи, може бути скасований або змінений судом, який розглядає справу по суті.

Запобіжний захід, обраний судом, може бути скасований або змінений судом.

Запобіжний захід, обраний судом першої інстанції, може бути ска­сований або змінений при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Взяття під варту застосовується лише за рішенням суду. Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обранню запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за зго­дою прокурора подання до суду. Подання складається за загальни­ми правилами, передбаченими щодо постанови про застосувань запобіжного заходу.

590_____________________________________________ Стаття 165-9

Стаття 165-2. Порядок обрання запобіжного заходу

На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду; Таке саме подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний озна­йомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинува­ченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затри­мання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин, а в разі, коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинува­ченого, а за необхідності бере пояснення в особи, у провад­женні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обви­нуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триман­ням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи за­конним представником протягом трьох діб з дня її вине­сення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зу­пиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для при­йняття рішення з цього питання, суддя вправі продовжи­ти затримання до десяти, а за клопотанням підозрювано­го, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб, про що вино­ситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затри­мувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

(Кодекс доповнено статтею 165-2 згідно із Законом № 2533-Ш 12533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001/

гтаттпя 165-3________________________________________________ 591

Стаття 165-3. Порядок продовження строків тримання

під вартою

За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погоджен­ням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що на­лежить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обґрунтуван­ня необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:

1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців — не пізніш як за пять діб до закінчен­ня строку тримання особи під вартою;

2( при продовженні строку тримання під вартою до дев'яти місяців — не пізніше п ятнадцяти Діб до закінч ен-ня строку тримання під вартою;

3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців — не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримі­нальної справи, за необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого залежно від наявності для того підстав виносить пос­танову про продовження строку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи закон­ним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє ви­конання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.

(Кодекс доповнено статтею 165-3 згідно із Законом Ns 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Подання про продовження строку тримання під вартою має бути порушено з таким розрахунком, щоб це питання було розв'язане до закінчення встановленого строку тримання під вартою.

Подання оформляється мотивованою постановою, в якій, зокре­ма, викладається суть справи, зазначається, коли обрано запобіж­ний захід, які обставини зумовлюють необхідність продовження строку тримання під вартою, які конкретні слідчі дії слід ще про­вести у справі, час, протягом якого вони мають бути проведені. Після отримання рішення суду на продовження строку слідчий зобов'язаний письмово повідомити про це адміністрацію місця по­переднього ув'язнення та направити їй примірник постанови.

Слід наголосити на тому, що загальний строк тримання обвину­ваченого під вартою має бути в межах строків, визначених в санкції статті, за якою кваліфікується інкриміноване йому діяння: загаль­ний строк арешту, включаючи і перебування обвинуваченого під вартою в період знаходження справи в суді, не повинен перевищу­вати строку позбавлення волі, до якого він може бути засуджений (виходити за межі санкції статті, за якою кваліфіковано його дії).

Глава 14 ДОПИТ СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО

Стаття 166. Порядок виклику свідка для допиту

Свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності — кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.

У повістці повинно бути зазначено, хто викликається як свідок, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені статтями 70 і 71 цього Кодексу.

Неповнолітній свідок викликається через законних представників.

(Стаття 166 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84)

Виклик свідка для допиту. Неповнолітній свідок викликається через законних представників. Повістка неповнолітньому свідку у віці до 16 років адресується одному з його батьків, опікуну чи піклу­вальнику, або адміністрації закритої дитячої установи, в якій він виховується.

Неповнолітні, які досягли 16 років, викликаються для допитів на загальних підставах. Однак, за необхідності, до повістки може бути включено вказівку про одночасну явку зі свідком і законного пред­ставника.

Стаття 167. Допит свідка

Свідка можна допитувати про факти, які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного або обви­нуваченого та потерпілого.

Свідок допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності — в місці його перебуван­ня.

Свідок допитується окремо і за відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів для того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту.

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, в якій справі він викликаний, і поперед­жає про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати

ґтаття 167_________________________________________ 593

показання і за давання завідомо неправдивих показань. Потім слідчий з'ясовує стосунки між свідком і підозрюва­ним або обвинуваченим, а також потерпілим і починає допит. Після того як свідок закінчить давання показань, слідчий ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, час­тина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

(Стаття 167 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР Ni 6834-10 від 16.04.84; Законом № 1833-111 (1833-14) від 22.06.2000)

Загальні правила провадження слідчих дій.

Перед початком провадження будь-якої слідчої дії слідчий пови­нен роз'яснити учасникам їхні права й обов'язки та порядок їх

реалізації.

При проведенні слідчої дії особа, яка її провадить, зобов'язана беззаперечно додержуватись передбаченої законом процедури, за­безпечувати захист прав і свобод людини, поважати її честь і гідність. Слідчий, дізнавач, прокурор, начальник слідчого відділу можуть робити тільки те і тільки в тій формі, що і як визначено

законом.

При провадженні слідчих дій необхідно забезпечити безпеку

учасників процесу.

У процесі слідчої дії слід вжити заходів для забезпечення нероз-голошення конфіденційної інформації, захисту сфери особистого життя людини.

Забороняються будь-які дії, що принижують честь і гідність особи, не передбачені законом засоби примусового характеру.

Учасників слідчої дії необхідно повідомити про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол.

У разі провадження слідчої дії із застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники перед її початком. Фонограма по­винна містити відомості, вказані в протоколі, та відображати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її провадження не дозволяється.

Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтво­рюється її учасникам. Висловлені ними зауваження та доповнення заносяться до фонограми.

У протоколі має бути зазначено про застосування звукозапису та про повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні за­соби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасни­кам слідчої дії та про їх заяви з приводу застосування звукозапису.

Допит — це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від особи, яка володіє відомостями, що мають значення по кримінальній справі (свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного чи обвинува­ченого), словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

Допит — це процес отримання показань від осіб, які володіють відомостями, що мають значення по кримінальній справі.

594

Допит поділяється на окремі види залежно від процесуальн статусу допитуваних учасників процесу і провадиться за певним° правилами — загальними для всіх видів допиту та особливими лл окремих видів допиту. До окремих видів допиту належать: допит свідка, допит потерпілого, допит експерта, допит обвинуваченого допит підозрюваного.

Загальними правилами проведення будь-якого виду допиту такі положення.

1. Виклик особи на допит здійснюється шляхом направлення повістки, телеграми або телефонограми. Неповнолітній викли­кається через законних представників. Особи, які не з'явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддані приводу, а свідок та потерпілий — ще й штрафу.

2. Місцем проведення допиту є місце провадження поперед­нього слідства, а в разі необхідності — місце перебування того, кого допитують.

3. Викликані в одній і тій самій справі особи допитуються порізно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою. Свідки не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи та знати до початку судового слідства показання інших свідків.

 

4. Допит не можна проводити в нічний час (з 22.00 до 6.00), крім випадків, коли його не можливо відкласти. Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можуть бути віднесені допити три­валістю понад чотири години без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю понад вісім годин.

5. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, пог­роз, брехні, шантажу та інших незаконних засобів. Під час допиту неприпустимо застосовувати гіпноз або психотропні засоби. Не пе­редбачена можливість отримання показань за винагороду, оскільки достовірність такого " товару" може буде з елементами корисливого інтересу. Істину купити не можливо.

6. Будь-який допит починається з того, що слідчий насамперед встановлює особистість того, кого допитує, з'ясовує його взаємовідносини з іншими учасниками процесу, роз'яснює допиту­ваному його процесуальні права та обов'язки. Допитуваному про­понується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання. Навідні запитання не допускаються.

7. Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. До­питуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичному ходу та результатам допиту засвідчується підписом допитуваного та слідчого (допитую­чого). Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями повністю і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання допитува­ного записуються від першої особи і, за можливості, дослівно.

8. Якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйом­ка, відеозапис або інші технічні засоби документування, то про це слідчий зобов'язаний попередити допитуваного, повідомивши йому найменування, технічні характеристики та мету застосування дано­го засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати за­стосування технічних засобів надаються допитуваному для озна­йомлення.

Г^аття 167__________________________________________________ 595

д. Допитуваний має право відмовитися давати показання щодо -мого себе, членів своєї сім'ї та близьких, родичів (батьків, _чоЛовіка або дружини, дітей; братів та сестер, діда, баби, онуків).

10. Допитуваний має право заявити відвід особі, яка провадить
допит, знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, заува­
ження, доповнення та уточнення, які підлягають занесенню до про­
токолу. Він зобов'язаний засвідчити своїм підписом правильність
записів у протоколі.

11. Не можуть бути доказами повідомлені допитуваним дані,
якщо він не може назвати джерело своєї поінформованості.

Особливі правила проведення окремих видів допиту такі.

Допит свідка.

Свідок — будь-який дієздатний громадянин, якому відомі будь-які обставини справи, якщо він не має статусу потерпілого, підо­зрюваного або обвинуваченого і відсутні обставини, які надають йому право імунітету свідка.

Не підлягають допиту і не можуть бути допитані як свідки:

— захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;

— представники потерпілого, цивільного позивача та відповідача за такими само обставинами;

— фахівці у галузі права та адвокати, що здійснюють надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відо­мості;

— нотаріуси, лікарі, психологи — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

— священнослужитель про обставини, які стали йому відомі від віруючих на сповіді, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

 

— особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судо­во-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не мо­жуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

— особа, яка відповідно до статті 52-3 КПК України дає пока­зання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу;

— особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 52-3 КПК України дає показання під псев­донімом щодо цих даних;

— особи, які мають право дипломатичної недоторканності, без їх згоди, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

У разі виклику для допиту згаданих вище осіб вони мають право відмовитись від давання відповідей на відповідні запитання.

Не можна не відзначити і той факт, що згідно зі ст. 63 Консти­туції України та ст. 69-1 КПК України ніхто не може бути приму-

$2Ё.__________________________________ Стаття ік₇

шений і не зобов'язаний свідчити проти самого себе. Тому, з одно боку, свідок може відмовитися відповідати на запитання, якш° відповіді на них викривають його самого у вчиненні злочину або можуть мати шкідливі для нього наслідки. З іншого боку, якщо гро­мадянин підозрюється у вчиненні злочину, то він, мабуть, не пови­нен допитуватися як свідок і попереджатися при цьому про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання явно неправдивих показань.

Конституція України (ст. 63) визначила: " Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів...".

Стосовно інших осіб свідок зобов'язаний дати повні і правдиві показання.

Отже, відмовитись давати показання як свідки мають також право:

— члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрю­ваного, обвинуваченого, підсудного;

— особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину;

— особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв.

Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом зазначених осіб зобов'язані роз'яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання.

Не можуть служити доказами дані, повідомлені свідком, джере­ло яких невідоме. Якщо показання свідка базується на повідомлен­нях інших осіб, то ці особи повинні також бути допитані.

Допит свідка здійснюється з додержанням правил ст. 63 Конс­титуції України, ст. 68—71, 166—170 КПК України з урахуванням його процесуального статусу.

Права й обов'язки свідка викладені в ст. 69-1 КПК України.

Свідок має право:

1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

2) заявляти відвід перекладачу:

3) знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується;

4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

5) користуватися нотатками і документами при даванні пока­зань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розра­хунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;

6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;

7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі до­повнення і зауваження;

8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань.

Гтаття 167_____________________________________ 597

у разі наявності відповідних підстав свідок має право на забез­печення безпеки шляхом застосування заходів передбачених зако­ном і в порядку, передбаченому статтями 52-1 — 52-5 цього Кодексу.

у даній статті знайшли закріплення і розвиток основні права свідка, надані Конституцією України і процесуальними нормами. Відповідно до положень ст. 53 і 85 КПК України роз'яснення прав свідку засвідчується в протоколі допиту свідка його підписом. У протоколі допиту необхідно викласти текст ст. 69-1 КПК України, а свідку усно роз'яснити як суть названих прав, так і порядок їх

реалізації.

Право давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача. Відповідно до ст. 19 КПК України судочинство Здійснюється українською мовою або мовою більшості населення даної місце­вості. Свідок має право давати показання в ході досудового слідства рідною мовою і користуватися послугами перекладача. Оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави.

Право заявляти відвід перекладачу. Із змісту ст. 62 КПК України випливає, що перекладач підлягає відводові, якщо він прямо або побічно зацікавлений у справі або виявляє некомпетентність чи не-професіоналізм.

Право знати, в зв'язку з чим і по якій справі він допитується. На початку допиту свідку повинно бути повідомлено, по якій справі він викликаний і по яких обставинах він допитується. Про це за­значається в протоколі допиту, що засвідчується підписом свідка.

Право власноручно викладати свої показання в протоколі допиту дає можливість точного відтворення в протоколі інформації, яка повідомляється свідком. Це право свідок здійснює в присутності і під контролем слідчого.

Право користуватися замітками і документами при даванні по­казань у тих випадках, коли показання стосуються розрахунків і інших даних, які свідку тяжко тримати в пам'яті, реалізується без­посередньо в процесі допиту. Дане право поширюється також на персональні комп'ютери та електронні записні книжки. Свідок має право скористатися інформацією, закладеною* в пам'яті його комп'ютера.

Право відмовитись давати показання щодо самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів. Давання показань — обов'язок, а не право свідка.

Свідок несе кримінальну відповідальність за давання заздалегідь явно неправдивих показань за ст- 384 КК України і за відмову від давання показань — за ст. 385 КК України.

Проте свідок має право відмовитися від давання показань сто­совно зазначеного в законі кола осіб — самого себет членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів.

Право знайомитися з протоколом допиту і заявляти клопотан­ня про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження реалізується при складанні протоколу допиту і слугує гарантом відповідності записів у прото­колі тому, що дійсно показав свідок. В остаточному підсумку реалізація даного права сприяє встановленню об'єктивної істини в справі.

598___________________________________________ Стаття /g?

Право подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого л-і рішення вказаних вище осіб можуть бути оскаржені прокурот! та у суд, а дії і рішення слідчого, крім того, — начальнику слідчого відділу. Будь-які дії і рішення можуть бути оскаржені в суді.

Право одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викли­ком для давання показань. Свідок має право на одержання серед, нього заробітку за місцем роботи за час, витрачений на виклик витрат на проїзд до місця допиту, а також пов'язаних з найманням житлового помешкання. Свідкам, які викликані в іншу місцевість, виплачуються крім іншого добові (Див. постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року №710).

Право на забезпечення безпеки свідком реалізується відповідно до положень ст. 52-1—52-5 КПК України і Закону України " Про за­безпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судо­чинстві" від 23 грудня 1993 року (Відомості Верховної Ради України.— 1994.— №11.— ст. 51).

Для забезпечення безпеки учасників кримінального процесу правоохоронні органи можуть вжити такі заходи захисту свідка: встановити сигналізацію в його квартирі, гаражі; виставити особис­ту охорону, змінити місце роботи або проживання свідка, пересе­лити його в іншу місцевість; видати спеціальні засоби індивідуаль­ного захисту; змінити йому прізвище, ім'я, по батькові, видавши новий паспорт та інші документи; не вказувати його установчі дані в слідчих документах; за рішенням суду вжити заходи до прослу-ховування телефонного апарату свідка за його проханням та до технічного документування' погроз; встановити спостереження. За згоди свідка і з санкції прокурора свідку може бути зроблено плас­тичну операцію з метою зміни його зовнішності.

Свідок має право представити слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи, відеозапис, матеріали звукозапису або кінознімання, речові докази тощо).

Забезпечення прав свідків здійснюється покладанням на осіб, які ведуть кримінальний процес, обов'язку роз'яснити їм їхні права, повідомляти їх про прийняті рішення, не допускати порушень їхніх прав, сприяти в їх реалізації.

Свідок зобов'язаний

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце й час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.

Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 КПК України.

У названому випадку суд має право також накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судо­вому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його нез'явлення без поважних причин не перешкоджає роз­глядові питання про накладення грошового стягнення.

Свідок несе відповідальність за такі дії.

Стаття 167_________________________________________________ 599^

За давання заздалегідь неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодек­су України.

За злісне ухилення від з'явлення до суду, до органів попереднього слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за части­ною 1 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення, а за відмову дати показання про відомі обста­вини в справі — за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Так, згідно зі статтею 384 Кримінального кодексу України (при­йнятого в 2001 році): " Завідомо неправдиве показання свідка під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України або в суді, — караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, — караються виправними робо­тами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років".

Відповідно до ст. 385 КК України відмова свідка від давання по­казань без поважних причин у суді або під час провадження досу­дового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання — карається штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Згідно зі ст. 386 КК України перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимча­сових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання, примушування їх до відмови від давання по­казань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих по­казань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, зни­щенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи ек­сперта з тією самою метою, а також погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок — караються штра­фом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Роз'яснення свідку його прав та обов'язків може бути здійснене в такій формі: " Згідно з положеннями ст. 19, 53, 70, 85, 167 та 170 КПК України свідку Теплову І.В. роз'яснено, що він відповідно до ст. 69-1 КПК України має право (далі текст ст. 69-1 КПК України). Свідок зобов'язаний дати правдиві показання про всі відомі йому обставини справи. Свідок Теплов І. В. попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 385 КК України за відмову да­вати показання і за ст. 384 КК України за давання заздалегідь не-

 

600

Стаття /я?

правдивих показань. Йому окремо пояснено, що відповідно до ч і ст. 63 Конституції України та п. 6 ст. 69-1 КПК України він не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та своїх близьких родичів.

Предметом показань свідків можуть бути будь-які фактичні об­ставини, що стосуються даної справи, в тому числі обставини, які характеризують особистість обвинуваченого, підозрюваного, по­терпілого та взаємовідносини свідка з ними. Свідок дає показання про обставини як сприйняті ним безпосередньо, так і ті, що стали йому відомі зі слів іншої особи. В останньому випадку свідок пови­нен вказати джерело, звідки йому стала відома інформація, яку він повідомляє.

Предметом показань свідків можуть бути й відомості довідково­го характеру, необхідні для розслідування у справі та з'ясування обставин злочину, а також причин і умов, які сприяли його вчинен­ню (наприклад, про систему обліку та звітності в даній організації). Виклик свідка для допиту. Відповідно до ст. 166 КПК України свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається йому під розписку, а в разі його тимчасової відсутності — будь-кому з дорос­лих членів сім'ї, представникові житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету селищної або сільської ради на­родних депутатів або адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.

Неповнолітній свідок викликається через законних представ­ників. Повістка неповнолітньому свідку у віці до 16 років адре­сується одному з його батьків, опікуну чи піклувальнику, або адміністрації закритої дитячої установи, в якій він виховується.

Неповнолітні, які досягли 16 років, викликаються для допитів на загальних підставах. Однак, за необхідності, до повістки може бути включено вказівку про одночасне з'явлення зі свідком і законного представника.

Місце, час і обставини допиту. Свідок допитується в місці про­вадження попереднього слідства, а в разі необхідності — в місці його перебування. Допит проводиться в денний час, за винятком невідкладних випадків.

Свідок допитується окремо і за відсутності інших свідків. Особа, яка провадить дізнання, повинна вжити заходів для того, щоб свідки, викликані в одній і тій самій справі, не мали можливості спілкуватися між собою до закінчення допиту.

Забороняються тривалі виснажливі допити. До таких можна віднести допит тривалістю більше чотирьох годин без перерви або допит протягом доби тривалістю понад вісім годин.

Учасники допиту. Закон вимагає, щоб допит свідка провадився за відсутності сторонніх осіб. Право бути присутніми під час допиту мають прокурор, начальник слідчого відділу. Під час допиту непов­нолітнього свідка можуть бути присутніми батьки, педагоги, лікарі або інші його законні представники.

У певних випадках у допиті можуть брати участь також пере­кладач, фахівець чи експерт, коли в цьому визнає необхідність особа, в провадженні якої знаходиться справа. Захисник може бути допущений до допиту свідка слідчим.

гтаття 167__________________________________________ 601

Якщо особа, викликана для допиту як свідок, не володіє мовою, якою ведеться судочинство, то в такому разі залучається перекла­дач, якого допитуючий попереджає про кримінальну відпові­дальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за заздалегідь неправильний переклад, про що бере у нього підписку.

Допит глухонімого або німого свідка провадиться за тими само правилами, що й допит свідка, який не володіє мовою. До допиту в такому разі залучається особа, яка розуміє знаки німого або глухо­го. Так само, як і перекладач, вона повідомляється про кримінальну відповідальність за заздалегідь неправильний переклад. Як особи, що розуміють знаки глухих або німих, запрошуються фахівці з числа викладачів навчальних закладів для глухонімих або з числа інструкторів виробничих підприємств, де працюють глухонімі.

Свідку в будь-якому разі має бути повідомлено, хто присутній при його допиті. Присутні можуть ставити свідку запитання з до­зволу слідчого. Свідок може заявити відвід допитуючій чи при­сутній особі, якщо, на його думку, вона зацікавлена в результатах справи, а тим більше, якщо вона виявилася родичем обвинувачено­го, потерпілого або іншого учасника процесу.

Процедура допиту. Перед допитом слідчий з'ясовує особу свідка, повідомляє його, в якій справі він викликаний, роз'яснює йому його права, обов'язки і відповідальність у викладеній вище формі. Потім слідчий з'ясовує стосунки між свідком і підозрюваним, обвинуваченим, а також потерпілим і починає допит.

З'ясування обставин справи має починатися з пропозиції свідку в довільній формі розповісти все, що йому відомо у справі. Така довільна розповідь свідка не повинна перериватися запитаннями та коментарями допитуючого. Запитання можуть бути поставлені після довільної розповіді свідка.

Практиці відомі такі допустимі при допиті види запитань: 1) на­правлені на розширення і доповнення показань — запитання про обставини, які свідок не виклав у своїй розповіді (забув, свідомо обійшов стороною, не придав їм значення); 2) конкретизуючі — за­питання, направлені на уточнення окремих фактів; 3) нагадуючі — запитання, що викликають асоціації з подією, яка з'ясовується, чим допомагають згадати значимі для справи обставини (наприклад, у свідка запитується про те, яка була телепередача в відповідний час, чим допомагається згадати час злочину — при цьому недопустимі запитання, які нав'язують певну відповідь; 4) контрольні — запи­тання для перевірки правильності повідомлених свідком даних.

Згідно з ч. 4 ст. 167 " забороняється ставити запитання, у фор­мулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання)", запитання, в яких звучить характер обізнаності слідчого, чим свідок може спонукатись до підтверджен­ня певної інформації.

Наприклад, неправильно буде запитати: " Чи був у руках обви­нуваченого портфель коричневого кольору? ", бо це і є навідне запи­тання. Для з'ясування тієї ж інформації задаються послідовно декілька запитань: Чи не було якихось предметів у руках обвину­ваченого?, Що за предмет був у руках обвинуваченого?; Якого

167

кольору був цей предмет? Відповідно до ст. 85-1 КПК України допит може супроводжуватися відео- та звукозаписом або кіно­зйомкою, які доцільно застосовувати в таких випадках:

1) для фіксації показань осіб, щодо яких є дані, що вони мають відомості, які мають важливе значення у справі; можуть дати прав­диві показання, але знаходяться під впливом обвинувачених або інших зацікавлених в результатах справи осіб, які можуть спону­кати їх змінити правдиві показання на неправдиві;

2) для фіксації показань осіб, які не зможуть з'явитися до суду через хворобу або з інших причин;

3) для фіксації показань неповнолітніх та малолітніх, мовні особливості яких важко передати в протоколі допиту;

4) для фіксації показань поранених або хворих, осіб похилого віку, тих, хто виїжджає з країни;

5) для фіксації показань свідка, взятого під захист, якщо його захист вимагає звільнення його від необхідності з'явлення в суд.

Під час провадження допиту з використанням відео-, кіно- або звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Після закінчення допиту запис повністю відтворюється до­питуваному.

Забороняється застосовувати такі засоби, які можуть заподіяти шкоди здоров'ю свідка або принижують його честь та гідність. У зв'язку з цим свідок має право знати, які засоби будуть викорис­тані, а слідчий зобов'язаний перед допитом повідомити свідку про те, які будуть застосовуватися технічні засоби і навіщо, про їх при­значення та дати їм характеристику.

Під час допиту свідків неприпустиме використання гіпнозу або поліграфа (детектора брехні).

Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом насиль­ства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне на­сильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані " комбінації", припустимі, якщо вони не пов'язані з повідомленням свідку явно неправильних відомостей (обманом) і не утискають вільне волевиявлення, залишають можливість вільного вибору поведінки. Неприпустимі будь-які погрози, а також інші незаконні дії (шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).

Відповідно до ст. 373 КК України " примушування давати пока­зання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка прова­дить дізнання або досудове слідство, — карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років".

Допит неповнолітнього свідка у віці до чотирнадцяти років, а за розсудом слідчого — у віці до шістнадцяти років, провадиться в присутності педагога, а за необхідності — лікаря, батьків або інших законних представників. До початку допиту зазначеним особам роз'яснюється їх обов'язок бути присутніми при допиті, а також право викладати свої зауваження і з дозволу слідчого задавати свідкові запитання. Запитання, поставлені свідкові законними представниками, педагогом або лікарем, і їх зауваження заносяться до протоколу. Слідчий має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу.

 

603

Стаття 168

Свідкові, який не досяг шістнадцятирічного віку, роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за заздалегідь неправдиві показання він не попереджається.

фіксація допиту свідка. Після завершення допиту складається протокол, який має бути наданий свідку для ознайомлення. У про­токолі мають бути зазначені хід допиту та одержана інформація.

Згідно з вимогами ст- 170 КПК України про допит свідка скла­дається протокол з додержанням правил, зазначених у статті 85 КПК України. Крім того, в протоколі допиту вказуються: прізвище, ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, вид занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим. У протоколі зазначається, що свідкові роз'яснені його права, обов'язки і відповідальність за відмову давати показання і за даван­ня заздалегідь неправдивих показань.

Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання ви­кладаються від першої особи і по можливості дослівно, але без зайвої натуралізації і використання нецензурної термінології. Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі.

По закінченні допиту слідчий пред'являє свідкові протокол для прочитання. На прохання свідка протокол може бути йому прочи­таний слідчим. Для ознайомлення свідку надаються також матеріали звуко- і відеозапису та інші матеріали технічного доку­ментування допиту. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право зробити заяву або зауваження з приводу змісту записів у протоколі, які піддягають занесенню до даного документа. Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Свідок підписує кожну сторінку протоколу, чим засвідчує відповідність записів у ньому тій інформації, яку він повідомляв.

⇐ Предыдущая21222324252627282930Следующая ⇒

Поделиться: