Спеціалізовані видавництва

КОЛЕДЖ

Редагування

Навчальної літератури

Навчальний посібник

Луганськ

«Видавнича справа та редагування»

2010-2011

Редагування навчальної літератури: Навчальний посібник/ Упоряд. студенти гр.1В-08, 1В-09 спеціальності «Видавнича справа та редагування». – Луганськ: Коледж Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, 2011.

©Група 1В-09 коледжу СНУ ім. В.Даля

Зміст

1 Зміст процесу редагування

1.1 Вступ до курсу

1.2 Етапи розвитку навчальної літератури

1.3 Види редакторської роботи з текстом

2 Предмет навчальної літератури,

її значення та систематизація

2.1 Поняття навчальної літератури

2.2 Функції навчальної літератури

2.3 Класифікація навчального видання

3 Типологія видань

3.1 Типологічні ознаки навчального видання

3.2 Жанрово-типологічний ряд навчальної літератури

4 Редакторське опрацювання текстів

4.1 Етапи роботи редактора

над навчальним виданням

4.2 Параметри опрацювання навчальної

літератури експертними установами

5 Структура і композиція навчального підручника

5.1 Підручник як традиційне навчальне видання

5.2 Композиційна побудова підручника

5.3 Види текстів та їх функції

5.4 Апарат організації засвоєння знань,

його структура та функції

5.5 Функції апарату орієнтації підручника

6 Методика роботи редактора над

ілюстративним матеріалом

6.1 Види та функції ілюстрацій

6.2 Методика ілюстрування навчальної книги

7 Науково-методична побудова навчального видання

7.1 Науково-методичні вимоги до текстів

навчального видання

7.2 Мовно-стилістичні особливості упорядкування

навчальної літератури

Словник

Передмова

Ще на ранніх етапах історії людства виникла потреба передавати свій досвід новому поколінню, необхідність його вивчати, узагальнювати та систематизувати. Глиняні дощечки шумерських текстів (прибл. 4, 5 тис. років тому) можна вважати навчальною книгою, яка адресована певному колу «читачів».

Але про виникнення навчальної літератури як окремого виду можна говорити лише стосовно до XVII ст. У XVII ст. чеський педагог Я. Каменський уклав перший ілюстрований підручник «Мир чувственных вещей в картинках», в якому реалізував основні дидактичні принципи і розробив «типологічні» характеристики навчального видання, тобто пояснив і обґрунтував роль та призначення підручника як засобу навчання. З того часу навчальна література пройшла великий та складний шлях розвитку.

Навчальна література на сучасному етапі - це комплекс видань, які вирішують найважливіші соціальні завдання розвиваючого та виховую чого навчання. Навчальна література включає в себе сукупність словесних творів, предметом яких є та чи інша конкретна навчальна дисципліна. Загальне цільове призначення навчальних видань – виступати засобом навчання та виховання, їх читацька адреса чітко визначена тією системою освіти, для якої вони призначаються.

Практично кожна четверта книга в Україні – навчальна. Навчальну літературу видають як типізовані («Освіта», «Педагогіка», «Вища школа», навчально-педагогічні видавництва), так і багато універсальних і спеціалізованих видавництв («Освіта», «Буквар» та ін.).

Навчальна література відрізняється насамперед тим, що її задача - донести до читача навчальний предмет, а не науку в цілому. Навчальний предмет припускає в першу чергу висвітлення в ньому основних законів і методів науки, засвоєння яких полегшує оволодіння всім іншим матеріалом. Навчальна книга закладає не тільки знання конкретних наук, але й основи світогляду взагалі, виховує учнів у дусі патріотизму і гуманізму. У число виховних задач входять і такі, як розвиток визначеної форми мислення учнів, визначених естетичних поглядів, смаків, формування норм моральності.

Навчальна література вирізняється підібраністю і цілеспрямованістю теоретичного матеріалу, особливою методичною формою і послідовністю викладу знань, наявністю матеріалу виховного призначення і розрахованого на читача-неспеціаліста.

Варто враховувати, що майбутнім редакторам мабуть що найкорисніше для вироблення і вдосконалення професійних навичок працювати насамперед варто саме з цим типом видань. Саме максимальна „ зробленість”, конструювання навчальних видань дають змогу найчіткіше і найбільш зрозуміло опанувати принципи створення таких видань, а далі вже простіше працювати з іншими. Тобто для майбутнього редактора – навчальне видання – поняття у квадраті.

Мета курсу „ Редагування навчальної літератури ” – підготувати майбутніх фахівців книговидавничого комплексу до самостійних редакторських дій, передусім виробити навички редакторського аналізу і редагування навчальної літератури. У завдання курсу входить формування наукового вміння і навичок редакторського аналізу, обґрунтованого підходу до оцінки творів навчальної літератури, оволодіння загальними методами аналізу текстів з урахуванням виду літератури, типу видання, жанру читацького і цільового призначення, вироблення навичок редагування, практичної роботи з авторами творів навчальної літератури. Курс логічно поглиблює відомості інших попередньо вивчених професійно орієнтованих дисциплін, покликаний виробити навички оцінки і редакторського опрацювання навчальних видань – підручників, посібників, різних навчально-методичних видань.

Відомості курсу матимуть важливе практичне значення у подальшому опануванні інших професійно орієнтованих дисциплін, покликаних сформувати навички редакторського аналізу та практичного опрацювання текстів функціональних видів літератури (наукової, науково-популярної, ужиткової тощо).

ТЕМА 1

1.1 ВСТУП

Дисципліна «Редагування навчальної літератури» спрямована на продовження і поглиблення фахової підготовки студентів спеціальності «видавнича справа та редагування », основи якої закладено попередніми професійно орієнтованими дисциплінами «Редагування. Загальний курс», «Редакторський аналіз і підготовка видань», «Літературне редагування». Дисципліна конкретизує загальні засади, правила і принципи редагування стосовно окремих видів літератури, зокрема такого важливого і специфічного виду, як навчальна література.

Програма дисципліни « Редагування навчальної літератури» визначає його структуру і зміст, послідовність викладу матеріалу, фіксує ключові поняття і терміни, які в процесі вивчення предмета розгортаються у характеристики певних явищ та їх взаємозв’язків. Програма визначає також рівень сформованості знань, вмінь і навичок, необхідних для засвоєння дисципліни. Перелік програмних питань є також основою для діагностики успішності засвоєння дисципліни зокрема підручниками і навчальними посібниками, методичними матеріалами, науковими публікаціями, а також нормативними і довідковими виданнями.

Джерельною базою дисципліни « Редагування навчальної літератури » є:

а) публікації із загальної теорії редагування та практики підготовки навчальної літератури;

б) науково-методичні розробки і педагогічний досвід викладачів кафедри видавничої справи і редагування Видавничо-поліграфічного факультету НТУУ «КПІ»;

в) узагальнений практичний досвід вітчизняних і деяких зарубіжних спеціалізованих видавництв;

г) власний багаторічний досвід редагування та організації підготовки і випуску навчальних видань.

Матеріали дисципліни «Редагування навчальної літератури» побудовані з врахуванням сучасних вимог до начальної літератури відповідно до завдань реформування національної освіти. Основна увага приділяється визначенню методики роботи редактора над підготовкою навчальних видань в умовах реальних змін організації під впливом ринкової економіки.

Мета дисципліни − забезпечити в поєднанні з іншими фаховими дисциплінами високий рівень всебічної професійної підготовки майбутнього спеціаліста-редактора, надати студентам систематизований обсяг теоретичних знань і практичних навичок в оволодіванні специфічними прийомами і методами роботи редактора над підготовкою навчальних видань.

Опанування студентами дисципліни «Редагування навчальної літератури» передбачає вирішення таких завдань:

· з’ясування ролі й місця літератури в системы національної освіти в період її реформування;

· ознайомлення з основними історичними етапами формування навчальної літератури та сучасним станом і навчальним проблемами її видання;

· оволодіння методикою типологічного та жанрового аналізу навчальних видань;

· опанування теоретичних і практичних засад фахової методики роботи редактора над підготовкою видань.

1.2 ЕТАПИ РОЗВИТКУ НАВЧАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Приклавши долоню до першої рукописної україномовної книги, за новітньою традицією, присягають президенти незалежної України.
А історія зберегла для нас найімовірнішу версію появи першої української рукописної книги. Вона створювалася у православному Пересопницькому монастирі в 1556-1561 роках архімандритом Григорієм, що досконало володів кількома мовами, та художником Михайлом Василевичем. Вперше, творці книги переклали Новий Завіт Біблії (Євангеліє) близькою до народної мовою. До того ж книга має унікальне художнє оформлення: орнаменти, заставки, чисте та гарне письмо, вишукані ілюстрації свідчать про високий духовний смак наших земляків.
То був доволі сміливий вчинок і навіть, сказати б, виклик тогочасній дійсності. Адже Польща, у складі якої перебували українські землі, визнавала як офіційну лише латино-польську школу. Українське ж народне слово, як і слово літературне, відверто зневажалося. Втім, духовенство добре знало, що більшість людей не можуть осягнути «Святе письмо» церковнослов'янською. Самі автори про призначення рукопису залишили такий відгук: " Для читання церквей божихь, для науки людоу христианского". Тобто «Пересопницьке Євангеліє» мало стати основою для читання, освіти, виховання. Власне, так воно й сталося. Одразу після написання книгу використовували у відправах релігійних культів -в 1561 році у Заславському православному монастирі, а на початку XVII століття вона потрапляє на Велику Україну. Зафіксований і такий історичний факт: у 1701 році гетьман України Іван Мазепа передав Євангеліє Вознесенському монастирю в Переяславі. Тут у 1845 чи 1846 роках під час археографічної експедиції з книгою познайомився Тарас Шевченко і високо оцінив її. А Іван Франко вважав твір літературним взірцем, рівня якого пізніші перекладачі змогли б сягнути лише "... глибоко вникнувши в дух української народної мови".
Отже, саме «Пересопницьке Євангеліє» поклало початок навчальної літератури на Україні.
А хто ж був батьком друкарства на Україні? У східнослов'янських народів виникнення друкарства пов'язане з такими видатними іменами як Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина, Іван Федоров. Перші книги, надруковані кириличними літерами церковнослов'янською мовою за тогочасним українським правописом, були виготовлені в друкарні Фіоля в Кракові 1491 р. Це «Октоіх», «Часословець» і «Осьмигласник». Проте найдавнішою збереженою до сьогодні книгою, виготовленою на території України, слід вважати «Апостол», надрукований у Львові Іваном Федоровим.
Прибув Іван Федорович в Україну до Львова наприкінці 1572 р. з міста Заблудова, в якому на запрошення білоруського магната князя Григорія Ходкевича перебував з 1566 p., після своєї друкарської діяльності в Москві, де видав першу російську друковану книгу «Апостол».
У Москві І. Федоров разом зі своїм помічником Петром Мстиславцем взяли участь у створенні Друкарського двору царя Івана Грозного, де протягом 1563 -1564 pp. він і видрукував свою першу книгу «Апостол». Роком пізніше було випущено двома виданнями «Часовник» - своєрідний буквар для навчання письменності.У Заблудові Іван Федорович і Петро Мстиславець спорудили друкарню, і в ній було надруковане «Євангеліє учительнеє» (1569).

Друга половина XVI ст. особливо знаменна в історії розвитку української культури. То була доба славетної Острозької академії, початків і розвитку книгодрукування на українських землях, культурно-освітнього розвитку, радикальних реформ церковного життя.
Рукописні й друковані книги у львівських монастирях перебували тоді в широкому практичному вжитку. Окремі наукові дослідження свідчать про те, що у Львові на той час була й друкарня.
Другим видатним львівським виданням Івана Федоровича був «Буквар» -перший в Україні друкований посібник для навчання письменності, складений, як сказано в післямові, «ради скорого младенческого наученія». Ця невелика книжка складається з 45 аркушів (90 сторінок), оздоблена заставками, кінцівками й гербами Львова та її автора, Івана Федоровича. Обидві книги надруковані на якісному білому папері місцевого виробництва.
Друкарсько-виробнича діяльність Івана Федоровича мала великий вплив на подальший розвиток українського книгодрукування. Спадкоємцем традицій першодрукаря стала друкарня Львівського братства, що діяла протягом кількох століть.
На початку 1575 р. Іван Федорович виїхав зі Львова і став на службу до князя Костянтина Острозького. Найвидатнішим виданням, що було надруковано в Острозі є «Острозька Біблія», що побачила світ 1581 р.

Іван Федорович має великі заслуги і перед українським книжковим мистецтвом - він створив нові накреслення шрифтових літер. Його орнаментальні книжкові знаки - це оригінальні декоративні твори, часто виконані в суто українському стилі, що не втратили мистецького значення й досі.
Друковані шедеври Івана Федоровича свідчать про те, що він добре знав західноєвропейську книгу й способи її оздоблення, які в XVI ст. були доволі поширеними Основою творчості майстра було орнаментальне мистецтво України. Все мистецьке оформлення книг Федоровича, пов'язане з місцевою народною творчістю.
У 1582 р. Іван Федорович повернувся до Львова. Стан здоров'я й побутові ускладнення не дали можливості займатися улюбленою справою. Наприкінці 1583 р. він помер та був похований на подвір'ї Онуфріївського монастиря на Підзамчому - львівському передмісті. Отже, Іван Федоров видав першу друковану навчальну книгу " Буквар" і його заслуги перед українською культурою і мистецтвом велетенські. Своєю благородною діяльністю на ниві книгодрукування він здійснив життєвий і творчий подвиг, який завжди пам'ятатиме Україна та все цивілізоване суспільство.

Видавнича діяльність Києво-Печерської Лаври вирізнялася великим масштабом (лише у другій половині XVII ст. були надруковані великим за тих часів накладом книги 120 найменувань). Перша книга “Часослов” з передмовою З.Копистенського була видана наприкінці 1616 року. У 1624 році вийшли з друку “Псалтир”, згодом польською мовою – “Патерикон” С.Косова (1635) та “Тератургима” А.Кальнофойського. Крім богословських видань, тут друкувалися абетки, календарі, історичні праці, вірші, панегірики, зокрема “Образ добродетелей” (1618) на честь Є.Плетенецького. Друкарня видавала антиуніатську полемічну літературу, яка відіграла значну роль у боротьбі українського народу проти релігійного та національного пригнічення польської шляхти. У 1627 році вийшов друком перший своєрідний енциклопедичний словник, упорядкований вченим і поетом П.Бериндою. 1674 року надруковано київський “Синопсис” – твір, який має величезне значення для дослідження історії суспільно-політичної думки в Україні XVII сторіччя. У Лаврській друкарні працювала ціла плеяда вчених, письменників, граверів, художників, майстрів друкарської справи. Серед них – гравери І., Л. та О.Тарасевичі, Г.Левицький, І.Мігура, вчені та письменники П.Беринда, Л.Зізаній (Тустановський), Т.Земка, Ф.Кизаревич, Т.Вербицький, А.Мітура та інші. Книги вирізнялися гарним шрифтом, високохудожніми заставками і гравюрами. Видання друкарні поширювалися по всій Україні, Білорусі, Росії, західнослов’янських країнах. З 1721 року друкарня видавала виключно релігійну літературу і припинила свою діяльність 1918 року.

Представники вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври розширили можливості використання світських наук (філології, історії) до осмислення суспільного буття і народної культури. Завдяки їхнім творам філософська думка України збагатилася гуманістичними ідеями. Вони глибше, ніж братчики, усвідомили потребу в засвоєнні досягнень західноєвропейської вченості, більше зробили для введення цих здобутків у контекст вітчизняних культурних традицій. Створена Петром Могилою Києво-Могилянська академія успішно продовжила цю справу, чому сприяла діяльність українських мислителів і книжників кінця XVI — початку XVII ст.Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.

У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті об’єднання з Лаврською школою було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латині. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.

Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель до складу Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Крім богословських видань, тут друкувалися абетки, календарі, історичні праці, вірші, панегірики підручники та навчальні посібники, зокрема друкарня видавала антиуніатську полемічну літературу, яка відіграла значну роль у боротьбі українського народу проти релігійного та національного пригнічення польської шляхти.

Першим університетом на землях України вважають Слов'яно-греко- латинську академію в місті Острог (нині Рівненська область). Назва академії — розповсюджена назва навчального закладу, що дорівнював університету. Латиною всі університети називались академіями (або коллегіями), бо латина була мовою науки і освіти тих часів, також і міжнароною мовою спілкування в Західній Європі. (Латиною — Соllegіum maius — називали університет у Кракові, Ассаdemіa dei Lincei — назва універсітету в Римі, заснованого у 1603 році маркізом Федеріко Чезі, він дав і назву.).

Точних відомостей про день і рік фундації навчального закладу університетського типу в Острозі не збережено. За документами зафіксована наявність академії з 1576 року. Цей рік і вважають роком заснування, хоча воно відбулося раніше. Ініціатива йшла від князя Острозького, Костянтина Костянтиновича, православного віросповідування. Першим ректором Остозької академії був поет Герасим Смотрицький (…? — 1594).

Академія і її уряд стояли на позиціях просвітництва православної молоді, що викликало шалений опір з боку католицьких громад і єпископів. Агітація за католицизм була проведена з нащадками князя і ті перейшли в католицтво. З цього моменту існування академії визнано небажаним і заклад закрили у 1636 році. Академія в Острозі відновлена лише за часів незалежності України і отримання нею своєї державності.

Києво-Могилянська академія (1659). Її вважають другою за часом фундації на землях України. Гроші на заснування школи і навіть землю для її розташування надала жінка Галшка Гулевичівна, що походила з західних земель України. Бо там добре знали про існування академій. Найближчі до Острога і Львова академії вже існували в Кракові, Замосці, Відні, Празі. Школа при монастирі — звичний початок багатьох академій чи колегій.

Зробила певний внесок у розвиток педагогічної думки, розглядали загальні питання виховання і навчання молоді, розробляли методичні рекомендації. Одні з них присвячували окремі праці проблемам освіти, створювали підручники та навчальні посібники, інші — порушували освітні питання в полемічних працях, виступах, промовах. У заснуванні Києво-Могилянської академії почесне місце належить Єлизаветі Гулевичівні, дружині київського воєводи, поборниці українського освітництва, яка подарувала свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.

У 1817 р. академію закрили, й замість неї в тому ж році було створено Київську духовну семінарію, перейменовану у 1819 р. в Духовну академію, яка припинила своє існування у 1918 р. У 1992 р. академію було відроджено як Національний університет «Києво-Могилянська академія».

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) — перша українська національна академія наук, яку створено в 1873 у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, на той час розшматованої двома чужинецькими імперіями Росією та Австро-Угорщиною.

Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльності Товариства, створювала «золота трійця» в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Івана Франка (голова Філологічної секції) та Володимира Гнатюка (науковий секретар, наукові зацікавлення — фольклор і етнографія).

У 1895 році започатковано серійну збірку «Джерела до історії України-Руси» (усього 22 томи), «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури» (8 томів), «Етнографічний збірник» (40 томів), «Матеріали до українсько-руської етнології» (22 томи), «Студії з поля суспільних наук та статистики», «Часопись правнича і економічна». Крім того виходили «Збірник Історично-філософської секції», «Збірник Філологічної секції») та інші серійні видання. В 1897 р. вперше в історії українського народу з'явилося україномовне серійне видання в галузі природничих та технічних наук — «Збірник Математично-природописно-лікарської секції», а також далі окремо «Лікарський збірник». У цих виданнях провідні діячі НТШ закладали основи української наукової, медичної і технічної термінології.

Наслідком спільної праці подвижників НТШ стала перша «Українська Загальна Енциклопедія» під редакцією І. Раковського, «Велика історія України» та «Історія Українського Війська» з видавництва І. Тиктора. В 1937 р. серед численних праць Географічної комісії НТШ вийшов «Атлас України та суміжних країн» під редакцією Володимира Кубійовича. У 30-х роках напередодні нової світової війни зросла функція НТШ, як видавця часописів культурологічного спрямування. Серед них «Українська книга» (з 1937 р.), «Українська музика» (з 1939 р.) журнал «Сьогочасне і минуле» (1939 р.).

Загальний видавничий доробок НТШ за станом на вересень 1939 складав майже 1200 томів збірок, монографій, часописів тощо. Про науковий рівень праць НТШ як академічного центру української славістики засвідчував широкий обмін виданнями з науковими установами і бібліотеками на усіх п'яти континентах. Так наприклад у 1909 р. такий обмін здійснився з 244 установами в 28 країнах світу (зокрема з 22 центрами в США).

Закон про створення Національної бібліотеки Української держави, проект якого розробили М.П.Василенко, В.О. Кордт та В.І. Вернадський, був ухвалений Радою Міністрів 2(15) серпня 1918 року і вступив у дію після опублікування в державному віснику 8(21) серпня. Бібліотека мала бути книгозбірнею, яка " гуртувала би все, що витворене людською думкою" і одночасно зосередила б " всі пам’ятки духовничого життя українського народу і України". У січні 1919 р. Директорією УНР засновано Українську книжкову палату — орган державної реєстрації друкованих видань.

Після поразки Визвольних Змагань і запровадження у Східній Україні радянської системи видавничу справу майже повністю централізовано і удержавлено, одночасно встановлено небувалу за суворістю політичну цензуру. Приватних кооперативних видавництв діяло небагато; найзаслуженіше між ними " Світло" змогло проіснувати до 1926 р. Державні видавництва об’єднано у Всеукраїнське державне видавництво (Держвидав). У тодішній столиці УСРР Харкові засновано видавництва " Пролетарий", " Молодий робітник". У перші роки радянської влади переважало російськомовне книговидання, наприклад, за 1922 р. Вседержукрвидав випустив 301 видання, але з них лише 130 українськомовних 26.

Ситуація змінилася в роки так званої українізації (1925-1932). Хоч і надалі у книжковому репертуарі переважали агітаційно-пропагандистські друки, зросли наклади української художньої літератури, наукової і літературної періодики, українськомовної щоденної преси. Найбільшими видавництвами стали " Рух" і " Книгоспілка" в Харкові. Наукові монографії і періодику видавала Всеукраїнська Академія наук і колишня друкарня Києво-Печерської лаври. З 1930-х років, одночасно з розгромом " українізації" і новим спалахом ще жорстокішого, ніж раніше, терору щодо українських кадрів, посилилася політика централізації видавничої справи, надзвичайно суворим став цензурний контроль. Видавців і авторів за найменші, справжні або уявні, відхилення від настанов чекали звільнення з праці, ув’язнення або заслання, а пізніше, зокрема в 1934 і 1937-1939 рр., також і розстріли. Жертвами терору стали заслужені для українського книговидання діячі: Гнат Хоткевич, Іван Лизанівський, Сергій Пилипенко, Антін та Іван Крушельницькі і багато інших. Багато видань, готових до друку, було знищено

Держвидав перетворено в ДВОУ (Державне видавниче об’єднання України), якому підпорядковано всі головні видавництва: " Радянська школа", " Література і мистецтво", " Держмедвидав" та інші. Після ліквідації ДВОУ в 1934 р. ще більше посилився контроль ідеологічних партійних органів, зведено до мінімуму видавничу діяльність на місцях. Книжкова продукція сконцентровувалася у спеціалізованих видавництвах, яких на 1940 р. залишалося чотирнадцять. Характерним для цього періоду є чітке розмежування видавничих і друкарських підприємств. Репресії не лише за реальну опозицію, але й за нескоєні злочини мали на меті залякати працівників культури, унеможливити творчі ініціативи, непередбачені партійною верхівкою. Одночасно різко зменшилася кількість українськомовних видань — з 6394 (79 відсотків загальної кількості видань усіма мовами) у 1930 р. до 1895 (43 відсотки) у 1939р. Як констатує Ю.Шевельов, причиною відносного зменшення українських видань була, в першу чергу, урядова політика, але щодо зниження абсолютних чисел " відігравала ролю і відраза читача до творів, перейнятих офіційною пропагандою, та ще й низького художнього рівня, і помітне зменшення самих читачів внаслідок розгрому інтелігенції та освіченіших кіл селянства" У Галичині в міжвоєнний час існувало близько 50 українських видавництв.

Розвивалася преса. Крім заслуженої давньої газети " Діло" (як додаток до неї друкувалися повісті та романи), здобули популярність щоденна газета концерну Івана Тиктора " Новий час", літературний тижневик " Назустріч", пов’язаний з церквою тижневик " Нова зоря", науково-популярний місячник товариства " Просвіта" " Життя і знання". " Просвіта" продовжувала видавати і щомісячні науково-популярні книжечки з усіх галузей знання, але найбільше з історії.

Після війни в Українській РСР відновили діяльність республіканські видавництва, засновано газетні видавництва в центрах областей. Випускалися головно агітаційні пропагандистські публікації, шкільні підручники, масові брошури з питань колгоспного виробництва тощо. Видавничі підприємства і друкарні з 1949 р. підпорядковано Управлінню поліграфічної промисловості і видавництв при Раді Міністрів УРСР, пізніше реорганізованому у " Державний комітет Ради міністрів УРСР по пресі" * (1978 р. перейменований в Державний комітет УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі, скорочено — Держкомвидав). Однією з перших акцій новозаснованого комітету було присвоєння привабливіших назв видавництвам. Так, " Держлітвидав України" став " Дніпром", " Дитвидав ЦК ЛКСМУ" — " Веселкою", обласні книжково-журнальні видавництва отримали статус республіканських регіональних видавництв і назви з локальним колоритом: " Маяк" в Одесі", " Таврія" в Сімферополі, " Каменяр" у Львові, " Карпати" в Ужгороді.Втім, реформа проводилася чисто бюрократичними методами і тільки тому, що відповідну постанову прийняв " Держкомпрес" СРСР (зрозуміло, за розпорядженням ЦК КПРС) щодо видавництв усього СРСР.

З часу " відлиги" кінця 50-х — початку 60-х рр. трохи розширився випуск спеціалізованої технічної, економічної, наукової літератури, з художньої друкувалася в основному класика (часто з цензурними купюрами) і офіційно визнані твори українських радянських письменників, переклади з російської літератури.

Після реабілітації частини розстріляних письменників почали друкувати і їхні твори (але далеко не всі). В 1960-1980-х рр. з’явилися й енциклопедичні видання, досить нечисленні, як на потреби України: " Українська радянська енциклопедія" за редакцією М.Бажана (т. 1-17, друге видання українською і російською мовами в 12 томах, 1977-1981) 35, перша в світі " Енциклопедія кібернетики" " Шевченківський словник" , багатотомні інформаційно-наукові видання " Історія міст і сіл Української РСР" та " Історія українського мистецтва" . Академічним інститутом мовознавства видано тлумачний словник української мови в 11 -ти томах, започатковано серію " Пам’ятки української мови", Інститут суспільних наук підготував і видав словник української актової мови XIV-XV ст.

Проте питома вага україномовної літератури після короткочасного поліпшення ситуації в кінці 50-х рр. неухильно зменшувалася: в 1965 р. 2998 назв книг українською і 4023 російською мовою, 1975 р. уже відповідно 2651 і 5693, в 1980 р. — 2164 українські і 6572 російськомовні публікації.

Спеціалізовані видавництва

Видавництво " Світ"

Назву " Світ" видавництво при Львівському університеті отримало наприкінці 1989 року. Це був час, коли Україна торувала дорогу до незалежності. Постановою уряду видавниче об'єднання " Вища школа", до складу якого входило видавництво при ЛДУ, було поділено на чотири самостійні видавництва: власне, " Вищу школу" та " Либідь" у Києві, " Основу" в Харкові та " Світ" у Львові.

Заснована в 1946 році як видавнича група Львівського університету, " Світ" у наш час став видавництвом, яке вважається одним із лідерів українського книговидання. За роки незалежності ним випущено понад 700 найменувань книг, загальним тиражем 11 млн. 759 тис. примірників. У 1994 році тематичні напрями діяльності видавництва знову розширились: рішенням Держкомвидаву України " Світу" були передані три редакції видавництва " Освіта" з випуску шкільних підручників мовами національних меншин. Це було своєрідним визнанням ролі й місця видавництва в системі освітянського книговидання. Упродовж короткого часу світівці зуміли опанувати нову для себе специфіку підготовки і випуску навчальної літератури для загальноосвітньої школи, збагачуючи національну освіту України щорічним випуском кількох десятків найменувань польською, румунською та угорською мовами.

Щороку " Світ" видруковує майже 100 найменувань книг найрізноманітнішої тематики загальним тиражем понад 1 млн. примірників. За останні десять років вийшло 805 видань загальним тиражем понад 12 млн. примірників.

Державне спеціалізоване видавництво " Освіта"

(до 1991 р. - " Радянська школа" ) -- одне з найбільших і найпотужніших видавництв України. Засноване у грудні 1920 року.

Понад 85 років здійснює випуск навчальної літератури для середніх закладів освіти всіх типів, а також для спеціальних шкіл, де навчаються діти з особливими потребами. Загальний наклад видань " Освіти" за роки діяльності перевищує 2, 5 млрд. примірників.

Нині " Освіта" пропонує близько 400 назв навчально-методичної літератури для 1-11 класів.

Усі видання " Освіти" затверджені Міністерством освіти і науки України, мають відповідні грифи.

Видавництво " Навчальна книга - Богдан"

Видавництво уже понад 10 років працює над забезпеченням потреб національної школи і вузу у навчальній літературі, створюючи нові оригінальні підручники, словники, методичні посібники, довідники та енциклопедичні видання, що відповідають сучасним світовим та державним стандартам. Крім того, видавництво друкує дитячу та художню літературу, перекладені твори відомих світових письменників.

Промислово - торговельна фірма " Просвіта"

Промислово-торговельна фірма «Просвіта» була заснована 13 серпня 1990 року як одне з перших приватних підприємств, сьогодні ПТФ " Просвіта" займає рівноправне місце серед найвідоміших видавництв України.

За час свого існування видавництво випустило в світ понад 50 різноманітних видань, сумарним тиражем до 6-ти мільйонів примірників, серед яких підручники та навчальні посібники, робочі зошити, книжки для дітей дошкільного віку, поезія українських авторів, посібники для вищих навчальних закладів, листівки, буклети, науково-популярні видання, художні твори.

Видавництво успішно співпрацювало з програмою «Трансформація гуманітарної освіти» фонду Джоржа Сороса (5 назв випущено на замовлення цієї організації). Є активним членом Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

Видавнича фірма " Афіша"

Фірма " Афіша" створена у 1994 році. З 1997 р. організація починає видавничу та книго-торговельну діяльність.

Основні напрямки видавничої діяльності ВФ " Афіша":

· дитяча література;

· навчальна література для вищих навчальних закладів;

· навчальна, методична та довідкова література для загальноосвітніх шкіл;

· науково-популярна та краєзнавча література.

Серед авторів підручників та навчальних посібників для ВУЗів вчені та педагоги Національного технічного університету України " Київський політехнічний інститут", Львівського національного університету ім. Івана Франка, Національного університету " Львівська політехніка", Української академії друкарства (м. Львів), Технологічного університету Поділля (м. Хмельницький), Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького, Українського державного лісотехнічного університету (м. Львів), спеці алісти-практики з Києва, Харкова, Львова, Хмельницького, Луганська. Усі навчальна література для для вищих навчальних закладів має грифи Міністерства освіти на науки України.

Видавництво робить усе можливе, щоб видання були зручними, відповідали діючим санітарно-гігієнічним вимогам, а також мали доступну ціну.

На жаль, видавництво книги в Україні обходиться дуже дорого через великі податки. Основною причиною цього є недосконала законодавча база. В Росії, наприклад, видати книгу набагато вигідніше, тому що скасовані податки на її видання. Якби Верховна Рада України прийняла Закон, що скасовував би податки для українських видань, то від цього виграв би весь український народ. Але покищо це тільки мрії.

Видавниче підприємство «Юніверс»

ТОВ " Видавниче підприємство " ЮНІВЕРС" було засноване часописом " Всесвіт" 1991 року.

Основне завдання видавництва " ЮНІВЕРС" - це видання іноземної літератури (художньої, наукової, навчальної тощо), хоча видавництво не цурається видавати твори й українських вітчизняних письменників та науковців.

За останні роки довкола видавництва гуртуються кращі перекладачі України такі як: Григорій Філіпчук, Анатоль Перепадя, Євгенія Горева, Віктор Шовкун, Михайло Москаленко, Олександр Мокровольський, Петро Таращук. Залучаються і молоді перспективні перекладачі.

Якщо кинути погляд в історію видавництва то побачимо, що активно воно почало працювати лише з 1996 року. Видавництво очолили директор Андрій Савчук та головний редактор Олег Жупанський. За цей час " ЮНІВЕРС" видав близько 150 назв. У 2000 році видавництво започаткувало серію " Лауреати Нобелівської премії".

ТОВ «Центр навчальної лiтератури»

ТОВ «Центр навчальної лiтератури» - найбільша книготоргiвельна та видавнича компанiя в Україні, що спецiалiзується на виданнi та продажу рiзнопланової навчальної та довідкової лiтератури. Компанiя працює на ринку вже шiсть рокiв та постiйно вдосконалює роботу з клiєнтами, що виражається в нових методах донесення книги споживачу, у вдосконаленні процесу доставки та виконаннi найвибагливiших замовлень. У видавництві виходить друком 15-20 нових книг в місяць.

Компанiя працює з широким асортиментом лiтератури майже всiх найбільших видавництв України, і за рахунок книгообміну може пропонувати видавничі ціни споживачам.

Оглянувши розвиток книговидавничої справи й книжкового ринку в Україні за роки незалежності, можна виділити в ньому чотири періоди:

1. 1990-1995: повільний спад, викликаний, на погляд багатьох, болісною трансформацією державної планової економіки видавничої галузі, а також загальною економічною кризою в країні; цей спад супроводжувався, одначе, урізноманітненням ринкової пропозиції;

2. 1996-1999: період більш різких і драматичних змін, спричинених, по-перше, спробами запровадження протекціоністичних заходів у галузі, по-друге, масштабною фінансовою кризою 1998 року;

3. 1999-2002: період поступової стабілізації при постійному зростанні вітчизняної книжкової пропозиції за назвами; в українському книговиданні в цей період уже домінує приватний сектор;

4. приблизно – 2003 – повільне зростання книговидавничої індустрії, що стимулюється загальним зростанням української економіки, а також запровадженими в цей час податковими пільгами для видавничої галузі..

У 1990-х рр. спад книговидання в Україні був чи не найбільшим з-поміж східноєвропейських країн: сукупний тираж зменшився від 170 млн. у 1990 р. до 52 млн. прим. у 1994-96 рр. (а в 1999 він впав до 22 млн. прим.). Подібний же спад, хіба що більшого масштабу, мав місце тоді в Росії (від 1, 55 млрд. прим. у 1990 році – до 475 млн. у 1995 р.), натомість у Польщі спад виявився порівняно м’якшим – від 170 млн. до 115 млн. примірників.
Специфічно українською рисою книговидавничої кризи 1990-х років було непропорційне зменшення частки україномовних видань: якщо в 1993 році вони складали майже 90%, то в 1996 році – вже 60%, а в 2004 їхня частка впала до 28%, незважаючи на те, що в абсолютних показниках випуск україномовних видань зріс (від 12 млн. прим. у 1996 році – до 35 млн. прим у 2004 р.). Однією з причин цього явища вважають те, що російськомовна книжка, надрукована в Україні, почала витісняти з вітчизняного ринку книжку, імпортовану з Росії.
Інша причина зменшення частки україномовних книжок – це різке скорочення закупівель книжок та передплати української періодики бібліотеками на бюджетні кошти (адже свого часу саме бібліотеки забезпечували значну частку платоспроможного попиту на україномовні видання, особливо у східних і південних областях України).

Таблиця 1. Структура книговидання в Україні, 2000

Жанр, тип видання

Видано книжок

Питома частка, %

Назви

Тираж, тис.

Назви

Тираж

Офіційні

277

1251, 4

3, 6

2, 9

Наукові

1561

1018, 8

20, 1

2, 3

Науково-популярні

414

1875, 1

5, 3

4, 3

Прикладні

144

209, 0

1, 9

0, 5

Фахові

284

749, 7

3, 6

1, 7

Підручники, в т.ч.

2407

26350, 1

31, 1

60, 5

Для шкіл

989

23495, 6

12, 8

53, 9

для ВНЗ

1296

2255, 4

16, 7

5, 2

Суспільно-політичні

249

1680, 4

3, 2

3, 9

Енциклопедичні, довідникові

618

4392, 0

8, 0

10, 1

Розважальні

1639, 8

1, 1

3, 8

Рекламні

194, 3

0, 7

0, 4

Художня література, в т.ч.:

986

2896, 3

12, 7

6, 7

Для дорослих

826

1697, 3

10, 7

3, 9

Для дошкільнят

647, 7

0, 85

1, 5

Для школярів

551, 3

1, 2

1, 3

Загалом

7749

43562, 9

100, 0

    У цей же період російська періодична преса, яка мала традиційну популярність в Україні ще з радянських часів, досягла істотного прогресу, її й далі охоче читали в уже незалежній Україні – не лише російськомовні, але й україномовні громадяни.
   З 1995 року в Росії була запроваджена низка пільг для вітчизняного книговидання, що дало позитивні наслідки – протягом двох наступних років загальний тираж виданих книжок там зріс майже в чотири рази. Одначе наступного року обвал російського рубля спричинив падіння книговидання, і в 2000 році його розміри ледве досягали рівня 1995 року. Україна пройшла через подібну кризу (хоча й меншого масштабу) в 1998-99 рр.
    Власне кажучи, 1999 рік виявився найгіршим для книговидавничої індустрії трьох сусідніх країн – Росії, Польщі й України. Подібним у них також є стабільне повільне зростання кількості назв виданих книжок, однак структура ринкового попиту й пропозиції в кожній з країн – своя (Найменшим за розмірами залишається український ринок (7.8 тисяч назв та менше 44 млн. примірників у 200 році), тоді як Польща з 38 млн. населення (на 10 млн. менше, ніж в Україні) видала того ж року 21, 6 тис. назв книжок сукупним накладом in 102, 8 млн. примірників, що фактично означає, що польський ринок утричі більший за наш. Втім, така статистика не бере в рахунок книжкового імпорту – як відомо, на українському книжковому ринку книжок, завезених з Росії, продається значно більше, ніж виданих в Україні. Це означає, що фактичне споживання книжок на душу населення в Україні може бути майже таким самим, як у Польщі чи Росії, але при цьому наш споживач стимулює російську книговидавничу індустрію, а не свою, вітчизняну.
   Отже, українську видавничу індустрію можна розглядати як свого роду додаток до книжкового імпорту, що домінує на ринку. Тому не дивно, що в структурі національного книговидання домінують (понад 60% тиражу) шкільні й вузівські підручники та посібники (адже їх не можна замінити російським імпортом), тоді як у Польщі такі видання складають 43% загального тиражу.

Таблиця 2. Структура ринку книжки в деяких європейських країнах, 2000

Сегменти ринку	Вел. Британія (обсяг продаж)*	Україна (тираж)	Росія (назви)	Польща (тираж)
Навчальна літ-ра	6.8%	60%	29%	43%
Фахова, довідкова	22%	3.6%	20%	9.5%
Дитяча	8.2%	2.8%	5.6%	5.6%
“Споживацька”	63%	34%	42%	43%
Тираж на душу насел		1.1	3.5	3.0

*) Джерело: UK Creative Industries Mapping Document, - DCMS, 2001

   Наукові та науково-популярні видання складають у нас 6-7% (у Польщі – майже 30%), художня література – теж близько 6% (у Польщі - 24, 3%), нарешті, книжки для дітей – лише 2, 8 % (у Польщі - 5, 6%).
Оскільки ж підручники замовляються й закуповуються Міністерством освіти й науки, то вітчизняне книговидання й надалі сильно залежить від бюджетної підтримки. Це не означає, однак, домінування державного сектора. Зокрема, в 2005 році на державні видавництва припало лише 29% назв виданих книжок, і лише 5% їх загального тиражу. Приватні видавництва забезпечили понад 60% назв і близько 84% загального тиражу. Решту книжок і брошур дали так звані видавничі організації (вищі навчальні заклади, наукові установи тощо).
   Приватний сектор в українському книговиданні розвивався практично без підтримки держави (принаймні до 2003 року, коли почали діяти податкові пільги), не відбулося приватизації ані видавництв, ані друкарень.
    У 1995 році Президент України затвердив “Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року». Ця цільова програма носила концептуально ще здебільшого радянський характер - базувалася на ідеях державних інвестицій та планового розвитку видавничої промисловості, чого в реальності вже не було в середині 1990-х років.
    Водночас у сусідній Росії держава звільнила книговидавців від більшості податків, внаслідок чого собівартість книговидання в Росії стала на 40-50% меншою, ніж в Україні. Тож за рік-два припинився експорт в Росію книжок, виданих у нас, а книжки, ввезені з Росії, здомінували український ринок.
У червні 1997 року був прийнятий Закон України про видавничу справу. У статті 6 (Державна підтримка та особливості приватизації у видавничій справі) цього закону йшлося про підтримчі заходи, які є по суті протекціоністичними: «Держава надає підтримку видавництвам, видавничим організаціям, поліграфічним та книготорговельним підприємствам, що випускають або розповсюджують не менше 50% продукції державною мовою та малотиражні (до 5 тис. примірників) видання мовами мало чисельних національних меншин, шляхом надання пільг щодо сплати податків і зборів».
Одначе в дійсності згадані тут пільги так і не були передбачені в податковому законодавстві, тож фактично залишилися на папері.
   У березні 2000 року в пресі з’явився аналітичний огляд “Національна книга: нинішній стан, його причини, наслідки і перспективи”, підготовлений “Комітетом захисту української книжки”. Його автори висловлювали переконання, що, аби зупинити експансію російського книжкового бізнесу на наші ринки, слід терміново увільнити від податків друкування та реалізацію книжок, а також імпорт поліграфічного обладнання, бо інакше невдовзі навіть українські шкільні підручники друкуватимуться в Росії.
І в цьому огляді, і в багатьох інших публікаціях винними в “катастрофі української книжки” визнавалися не стільки російські конкуренти, скільки байдуже ставлення власного українського уряду до цієї проблеми.
Внаслідок численних виступів у пресі, а також внаслідок активної діяльності тодішнього голови Держкомітету з інформаційної політики Івана Драча, було розроблено й надіслано на розгляд парламенту законопроект, що передбачав нульову ставку ПДВ для всіх українських видань, окрім рекламних та видань “відверто еротичного змісту”. Втім, така пільга не мала поширюватися на російськомовні видання, що спричинило численні сердиті коментарі в російській та російськомовній пресі – мовляв, “російську книжку хочуть прирівняти до порнографії”. Втім, у ході розгляду цього законопроекту пропоновані пільги не лише поширили на російськомовні видання, але й істотно зменшили їх розміри.
    Згідно з прийнятим Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України з питань оподаткування» (діяв від 1.06.2001 до 1.01.2003), від ПДВ були звільнені деякі матеріали, що використовуються в книгодрукуванні, а “доходи від реалізації видавничої продукції” звільнялися також від податку на прибуток. Одначе ДПА України в інструкції від 14 лютого 2002 р. дала тлумачення, що ці пільги стосуються не всіх, хто займається книговиданням чи книготоргівлею, а лише “книговидавничих підприємств”.
Починаючи з 2002 року, обсяги продажу книжок в Україні почали поволі зростати, однак це не супроводжувалося зниженням цін на книжки (до чого нібито мали призвести податкові пільги). Зростання в галузі стало наслідком загального економічного зростання України, що спричинило вищий платоспроможний попит на книжки. Також важливу роль відігравало постійне зростання бюджетних видатків на поповнення бібліотечних фондів та на закупівлю підручників.
   Все ж термін дії передбачених вищеописаним законом податкових пільг закінчувався у грудні 2002 року. Тому у вересні 2002 року Кабінетом Міністрів було внесено на розгляд до Верховної Ради проект Закону «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». Як видно з назви, сфера дії нового законопроекту, на відміну від чинного на той час закону, мала поширюватись не на всю видавничу справу, а лише книговидавничу, як таку, що перебуває у найважчому становищі. За пропозицією Президента Л.Кучми проект мав бути розглянутий у першочерговому порядку.
    Позитивним імпульсом для українського книговидання стало значне зростання бюджетних витрат на закупівлю українських книжок для бібліотек. Скажімо, в 2005 році на ці цілі лише з бюджету МКТ України було витрачено понад 9 млн. грн.

Запитання і завдання

1. Розкажіть про перші рукописні книги.

2.Розкрийте значення творчості Ів.Федорова в становленні навчальної літератури.

3.Яку роль відігравала Києво-Печерська лавра у формуванні просвіти?

4.Який вплив мала Києво-Печерська академія у розвитку освіти?

5.Назвіть перші українськи університети. Розкажіть про діяльність на їх базі.

6.Дайте характеристику наукового товариства Т.Шевченка. Які навчальні відання випускало товариство?

7.Охарактеризуйте поетапно радянське книговидання.

8.Які є перші спеціалізовані видавництва? Дай характеристику кожного з них.

9.Напишіть сучасну доповідь на тему: «Сучасне книговидання».

Перше, наскрізне читання

Перед тим, як почати правити текст, редактор зобов’язаний найперше повністю прочитати весь твір. Якщо проігнорувати цей етап, згодом може з’ясуватися, що не варто було витрачати час на правку, оскільки вся вже відредагована частина у контексті взаємозв’язку її з іншими складовими тексту потребуватиме скорочення або докорінної переробки. Перше читання дає змогу редакторові визначити міру свого майбутнього втручання в текст, види і кількість правок.

Робота над заголовками

Редакторська обробка заголовків необхідна не лише для визначення їх ієрархії в основній частині видання, а й для позначення їх графічного відтворення на шпальтах чи сторінках. Головним завданням редактора на цьому етапі є досягнути найоптимальнішої відповідності заголовків із змістом текстових фрагментів, що обрамлюють ці заголовки.

ТИПОЛОГІЯ ВИДАНЬ

Наукові видання є давнім, випробуваним і

авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення

інформації, створеної творчою працею вчених. Такі видання

одночасно виконують кілька функцій: підсумку результатів

теоретичних чи експериментальних досліджень одного або

цілої групи вчених; стимулу подальших наукових

досліджень у зазначеній проблематиці; закріплення результатів

наукового пізнання; передачі знань наступним поколінням

і групам споживачів.

Окрім видань, що мають у своїй змістовій основі

результати означених досліджень, до цього блоку також

належать науково підготовлені до друку пам'ятки культури

та історичні документи. Важливо напочатку окреслити й засвоїти типологічний ряд наукових видань, складники якого мають свою

структуру, обсяг та принципи творення. Отож, за характером

В ИДИ ТЕКСТІВ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ

Словник

Видавнича справа – сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарська діяльність юридичних та фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовлення і розповсюдження видавничої продукції.

2. Підручник – навчальне видання, яке містить системний виклад навчальної дисципліни, що викладається офіційно за затвердженою програмою. Підручник має бути затверджений Міністерством освіти і науки України як нормативне видання з відповідним грифом.

Навчальна література – це комплекс видань, які вирішують найважливіше соціальне завдання розвиваючого та виховаю чого навчання і включають в себе сукупність словесних творів, предметом яких є ця чи інша навчальна дисципліна.

4. Навчальний посібник – видання, яке частково чи повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид видання. Він затверджується Міністерством освіти і науки України як нормативне видання з відповідним грифом (див. додаток В).

5. Навчальна програма – це навчальне видання, що визначає зміст, обсяг, порядок вивчення викладання певної дисципліни.

6. Наочний посібник – це видання зміст якого передається в основному зображувальними засобами.