Ручійні сили. та визвольна війна 17 століття.

Навесні 1648 р. в Україні почалося нове повстання, яке суттєво вплинуло на міжнародні відносини у Східній Європі, мало епохальне значення в історії українського народу, важливе — в історії Росії та Польщі.

Причини Національної революції та Визвольної війни:

1) політичні — безправ'я українського народу, тяжкий політичний гніт з боку Польщі, прагнення розширити і зміцнити права козацтва;

2) соціальні — посилення феодальної експлуатації з боку польських магнатів, шляхти та єврейських орендарів;

3) національні — прагнення українського народу звільнитися від гніту Польщі і польського панства, яке вважало українців людьми другого сорту; зберегти себе як народ, уникнути від етнічних чисток і репресій;

4) релігійні — прагнення відстояти свою православну віру, захистити її від Революційний характер подій виявлявся в таких докорінних амінах у житті українського суспільства в середині XVII ст., як:

• ліквідація влади польського короля, магнатів і шляхти на значній території України; заміна польської влади українською;

• революційні зміни у сфері власності: ліквідація польського магнатсько-шляхетського землеволодіння та заміна його козацьким; фактичне скасування кріпосного права та особисте звільнення сотень тисяч селян;

• становлення та формування Української національної держави;

• суттєві зрушення в релігійній сфері: фактична ліквідація на звільненій території панування католицької церкви та перехід до домінування православ'я;

• істотні зміни в ідеології та менталітеті українців: провідною стає ідея української державності, докорінно змінюється в бік зростання національна самосвідомість більшості українського народу;

• про революційний характер подій свідчать масштаби участі в них українського населення: не кількатисячні повстання, як у 20-30-х роках XVII ст., а абсолютна більшість українського народу.

Початок і основні події Національної революції та Визвольної війни тісно пов'язані з життям і діяльністю її керівника — Богдана-Зіновія Хмельницького. Б. Хмельницький народився 27 грудня 1595 р. в м. Чигирині у сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького, який був чигиринським підстаростою. Богдан здобув добру освіту — вчився спочатку в українській школі, потів — у польській єзуїтській школі на Львівщині. Там навчився польської та латинської мов, а пізніше вивчив турецьку і татарську. Він брав участь у польсько-турецькій війні 1620-1621 pp., зокрема в битві під Цецорою, де загинув його батько, а сам Богдан потрапив у полон, в якому знаходився 2 роки. Після повернення він разом із запорожцями неодноразово ходив у 20-х pp. в морські походи на турецькі міс та, став сотником, потім військовим писарем на Запоріжжі.

15—16 травня 1648 р. війська Хмельницького (15 тис. повсталих і 4 тис. татар) зустрілися з основним загоном польських військ (20 тис.) у районі Корсуня. Поляки знову були розгром лені. 8500 з них були взяті в полон, у тому числі обидва гетьмани: Потоцький і Калиновський. У цей же час (10 травня) помер польський король Владислав, що створило сприятливі умови для розгортання повстання.

Спочатку Хмельницький не думав відділяти Україну від Польщі, вимагаючи збільшити реєстр до 12 тис, захистити православну віру, але подальші події призвели до зміни його намірів. Своєю резиденцією Хмельницький зробив місто Чигирин, де почав формувати свою армію. На вересень 1648 р. було сформовано 35 полків чисельністю 80 тис. чол.

Повстання поширилося по всій Україні. Основною силою його було селянство, а ядром — козацтво. Хмельницького підтримали і взяли участь у повстанні всі верстви населення України, за винятком великих полонізованих українських магнатів та вищого православного духівництва.

Бойові дії продовжилися у 1649 р. 5-6 серпня в битві під Зборовом (нині Тернопільська обл.) було завдано відчутних втрат польській армії, але її врятував від розгрому татарський хан, що не хотів посилення України, чому сприяла б нова перемога Хмельницького. Хан пішов на таємні переговори з королем, отримав ба гаті дарунки і змусив Хмельницького укласти з королем договір.

18 червня 1651 р. польське військо (150 тис. чол.) і повстанці (100 тис. + 50 тис. татар) зійшлися біля м. Берестечка на Волині. Спочатку події розгорталися вдало для козаків, але 20 червня та тари не витримали артилерійського обстрілу і почали тікати, за хопивши з собою Хмельницького, який намагався їх зупинити. Повстанці опинилися в тяжкому становищі — позиційному і психологічному. І. Богуну вдалося вивести частину війська з оточення, але поразка і втрати були великими. Полягло близько 30 тис. чоловік. Польські та литовські війська зайняли значну частину України разом з Києвом. Але населення не припинило опору. Тому обидві сторони погодились на переговори.18 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківський договір. Реєстр зменшувався до 20 тис. чол. Реєстрові могли жити лише на Київщині. Гетьмана позбавляли права вступати в міжнародні відносини. Селяни по винні були повернутись до панів.

Бойові дії тривали і наступного року. 22-23 травня 1652 р. Б. Хмельницький у битві біля гори Батіг (нині с. Четвертинівка Вінницької обл.) розгромив 20-тисячне польське військо. Близько 15 тис. поляків загинуло. Це була найблискучіша перемога Хмельницького.

Іван Золотаренко походив з давнього козацького роду. У 1653-1655 pp. був ніжинським полковником. Він брав актив ну участь у боях у Білорусії, де захопив близько 200 міст, замків та містечок, набув величезної популярності, допоміг російським військам завоювати Смоленськ, був призначений наказним гетьманом — командуючим військами, які діяли в білоруському напрямі. Його вбили пострілом із засідки в 1656 р.

Восени 1653 р. головне польське військо зосереджується під Жванцем (нині Хмельницька обл.). Його оточили полки Хмельницького і татари. Поляки дуже потерпали від холоду, голоду і хвороб і були напередодні поразки, але знову їх урятував хан, який уклав з королем таємну угоду, за якою останній повинен був заплатити татарам 100 тис. червінців і дозволяв їм 40 днів брати ясир на Волині. Відносини з Україною повинні були регулюватися умовами Зборівської угоди.

Іван мазепа, війна

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила 1687 року у результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої московської правительки Софії князем Василієм Голіциним; гетьмана Івана Самойловича було позбавлено влади та заслано до Сибіру. Невдовзі сам фаворит потрапив в опалу, попрямував слідами Самойловича, втратила владу Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилися лічені дні; у таких непевних умовах зумів втримати владу, істотно зміцнив власні позиції.

У старшини, що скинула Самойловича, були й інші, досить впливові кандидати — генеральний обозний В. Борковський та полтавський полковник Прокіп Левенець. Перемогла кандидатура Мазепи, оскільки на той час вона була прийнятна окрім старшини, і для царського уряду, адже Мазепа мав впливові зв'язки в московських урядових колах.

Військова рада, яка відбулася 25 липня, мала лише формальне значення. Вжито було всіх заходів, щоб здійснити намічений напередодні план виборів — місце голосування було оточене тісним колом («у шість чоловіка») московського війська. Навколо козаків розставлено стрільців і рейтарів. На Раді присутні були тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім'я Мазепи, а коли дехто спробував називати інші ім'я, їх «вмить угамували». Іван Мазепа був обраний на гетьмана України[6].

Мав тоді 50 років, був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, «Коломацьких статей» (основа — «Глухівські статті» Многогрішного 1669 року, з деякими додатками на користь Москви).

Так, було застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Річчю Посполитою і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Окрім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі, московська залога мала стояти в гетьманській резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялося «голосов испущать», що «Малороссийский край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви в Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв'язків між двома народами.

Вели́ка Півні́чна війна́ в Украї́ні (1708–1713) — війна між Росією з одного боку та Швецією та Османською імперією з іншого.

З початком Північної війни Україна, як сателіт Московського царства, постачала московським військам живу силу, амуніцію, фураж та продовольство. З приходом Карла ХІІ в Україну гетьман Іван Мазепа уклав з королем Українсько-Шведський союз та виступив проти Петра І. Слідом за гетьманом, на бік шведів перейшло й Військо Запорізьке на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнко.

Після Батуринської трагедії та Полтавської битви українські козаки, що виступили проти Петра, відійшли разом з Мазепою та Карлом до Бендер.

Після смерті Мазепи гетьманом України був обраний Пилип Орлик, який продовжив боротьбу за незалежність України. 1711 року українські козаки, спільно з татарами, організували похід на Київщину. Проте, через підступний відступ татар похід закінчився невдало, й Орлик відступив.

Весь цей час король Карл ХІІ та гетьман Орлик проводили дипломатичну роботу в Туреччині та багатьох європейських столицях, з метою організації проти московської коаліції. Проте ці зусилля не увінчалися успіхом.

Московії вдалося уникнути масштабних військових дій з боку Туреччини за допомогою дипломатичних зусиль та підкупів турецьких чиновників. Черговий мирний договір був підписаний 17 квітня 1712 р. Проте, 30 квітня 1713 року султан Ахмед III оголосили нову війну. Однак, не було проведено ніяких значних бойових дій.

Протягом 1713 року — Московське царство та Османська імперія остаточно припинили військові дії. Карл ХІІ залишив територію Османської імперії та вирушив до Швеції.

наслідки:В результаті війни Московія перетворилась на Росію, й почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу. Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародно-правові чинники, а тому перестає існувати як держава.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: