Занепад феодально кріпасницьких. та відродженяринкових відносих в 19 ст.

Початок промислового перевороту в Україні

Особливістю соціально-економічного розвитку пер-шої половини XIX ст. був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання, що проявлялось: у розвитку товарно-грошових відносин і проникненні капі-талістичних відносин у сільське господарство; у руйнації селянських господарств; у занепаді кріпосницької ману-фактури, поглибленні розшарування селянства і дедалі ширшому застосуванні вільнонайманої праці та машин, у поступовому формуванні нових соціальних верств — підприємців та найманих робітників; у дальшому форму-ванні загальноімперського внутрішнього ринку.

Наслідком кризи феодально-кріпосницької системи господарювання було зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України у сільськогосподарському виробництві, розшару-вання поміщицьких господарств, зростання долі банкру-туючих поміщицьких маєтностей і господарств, які посту-пово почали набувати торговельного характеру та запроваджувати використання нових сільськогосподар-ських технологій, техніки.

Переважна більшість українських поміщиків вбача-ла можливості підвищення прибутків не в поліпшенні методів господарювання, а в посиленні економічного та позаекономічного гноблення кріпаків (збільшувала пан-ську ріллю, переселяла кріпаків з однієї маєтності до іншої, вводила нові форми відробітків та податків тощо).

У 1817 p. уряд почав створювати в Україні військові поселення, першими мешканцями яких стали селяни 13 селищ Зміївського та Волчанського повітів Слобідсько-украшської губернії. У військові поселенці призначали переважно замож-них козаків та селян, а незаможних переводили за межі військових поселень або призначали до тимчасових робочих рот. Мешканці військових поселень не мали права на земельну власність та особистих прав. У поселеннях обмежувалась торгівля, робочий день поселен-ця регламентувався, за особистим життям здійснювався суворий нагляд. Створення військових поселень підривало зацікавле-ність у виробництві. Вони виявились малоефективними та невигідними.

Розвиток промисловості в Україні першої половини XIX ст. проходив в умовах технічного перевороту, який розпочався в ЗО—40-х pp. і завершився в 60—70-х pp. Наслідком перевороту стало утвердження фабрично-заводського виробництва. На середину XIX ст. воно утвер-джується в металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій та інших галузях.

Цукрова промисловість займала перше місце у про-мисловому виробництві України в першій половині XIX ст. Вона забезпечувала 80% виробництва цукру в Російсь-кій імперії. Друге місце за обсягом виробництва займала сукон-на промисловість. Важливою статтею доходів дворянства України було винокуріння.

У першій половині XIX ст. в Україні розвивається військова промисловість. Одним з найбільших заводів цієї галузі був завод "Арсенал" у Києві. Серед інших вій-ськових підприємств слід відзначити пороховий завод у Чернігівській губернії, Луганський чавуноливарний за-вод, канатний завод та корабельню у Миколаєві.

Особливістю мануфактурного виробництва в Украї-ні першої половини XIX ст. було те, що основна кількість капіталістичних підприємств розташовувалась у селах (72%); в губернських містах їх було 10%, у повітових — 18% . Виняток становила Південна Україна, де промислові підприємства були розташовані тільки у містах.

Важливу роль у розвитку торгівлі відігравало чума-кування. 75% хліба, який вивозився з України через азовські та чорноморські порти за кордон, транспортували чумаки. Разом з чумакуванням розвивався водний транс-порт. У 1823 p. на Дніпрі з'явився перший пароплав, а в 1838 p. вже була створена Дніпровська судноплавна компа-нія, в якій налічувалось наприкінці 50-х pp. 17 пароплавів.

В той же час на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, панував не менш жорстокий коло-ніально-кріпосницький режим.

У першій половині XIX ст. значно прискорився процес обезземелення західноукраїнського селянства, збільшилися повинності, що їх виконувало селянство — панщина, данина, чинші, повинності на користь держави.

22.Суспільно-політичний рух у Наддніпрянській Україні наприкінці ХVІІІ - впершій половині ХІХ ст
Колишня козацька еліта в Наддніпрянщині була справжньою колискою

багатьох провідних діячів першої хвилі українського національного

відродження кінця XVIII — початку XIX ст. Як правило, майже всі вони

вийшли з козацької старшини. Скасування автономії Гетьманщини викликало

відповідну реакцію з боку найбільш патріотично налаштованих

представників української громади. В. Капніст, полтавський дворянин,

пише «Оду на рабство», в якій висловлює обурення запровадженням

кріпацтва в Україні. На доручення козацької старшини він у 1791 р. їде з

таємною місією до Німеччини, щоб викласти свій план відокремлення

України від Росії та приєднання її до Пруссії.

Український суспільно-політичний рух опирався не тільки на внутрішні

джерела, а й на зовнішні чинники. Йдеться, зокрема, про відчутний вплив

на цей рух Французької революції, зокрема її концепції вільної нації.

Одним із виявів цього стало виникнення в Україні таємних політичних

товариств після перемоги над Наполеоном. Повернувшись із зарубіжних

походів, багато їхніх учасників почали іншими очами дивитися на

російську дійсність, на політичний режим самодержавства, які різко

контрастували з ідеями свободи, рівності, братерства. Різновидом таких

товариств були масонські ложі. У 1818 р. вони виникли в Києві («З'єднані

слов'яни») та в Полтаві («Любов до істини»). Членами цих об'єднань були

відомі українські діячі

І. Котляревський, В. Капніст, В. Лукашевич, а також пізніші лідери

декабристського руху П. Постель, М.Орлов, М. Бестужев-Рюмін.

Слід, однак, зазначити, що створені в Україні масонські ложі все ж не

мали послідовно українського національного спрямування. Одним із

завдань, які ставили перед собою їх організатори, було прилучення

малоросійського дворянства до загальноросійського опозиційного руху. Чи

не єдиним винятком був В. Лукашевич, який виступав за відокремлення

України від Росії та приєднання її до Польщі. Члени масонських лож, що

діяли на Правобережній Україні, були в основному польськими шляхтичами і

своєю головною метою вважали відновлення незалежності Польської держави,

яка включала б і Правобережну Україну.

До причин, що привели до виникнення декабристського руху, слід віднести

дві: по-перше, це вплив прогресивних європейських ідей народовладдя,

свободи та прав людини, які поширювалися після перемоги над

наполеонівською Францією, усвідомлення значною частиною офіцерів, котрі

побували на Заході, того, яка разюча відмінність існує між російським

самодержавно-кріпосницьким ладом та розвиненими країнами Європи;

по-друге, це посилення реакції царизму після війни 1812— 1814 рр.

Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне

повстання проти царського режиму. Ті з них, що діяли в Україні,

відіграли важливу роль у загальноросійському рухові спротиву.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: