Що таке психодіагностика. Предмет п/д.

Що таке психодіагностика. Предмет п/д.

       психодіагностика – це область психологічної науки, яка розробляє теорію, принципи, інструменти оцінки та вимірює індивідуально-психологічні особливості особистості, а також перемінні соціального оточення, в котрому здійснюється життєдіяльність особистості.

Предмет ЕП не можна визнавати однозначно визначеним. Існують чотири думки розуміння ЕП:

- розуміють всю наукову психологію, як систему знань отриманих на основі експериментального вивчення поведінки людини та тварин, які протиставляються донауковій та філософській психології. В даному випадку предметом ЕП є загальні закономірності функціонування та розвитку психіки, які були виявлені експериментальним шляхом.

- ЕП трактується, як система експериментальних методів та методик, які реалізуються в конкретних дослідженнях.

- під ЕП розуміють наукову дисціплину, яка розробляє проблеми та методи психологічного дослідження в цілому.

- під ЕП розуміють тільки теорію психологічного експерименту, який в першу чергу включає: планування експерименту, обробку даних.

Що включає в себе організація та проведення психодіагностики?

 

       Організація та проведення ПД включає в себе ряд практичних питань, які включають в себе:

1. Визначення професійних вимог, які пред’являються до психолога, як до спеціаліста.

2. Встановлення знань, вмінь та навичок, якими психолог повинен бути наділений для того, щоб успішно справлятися зі своєю роботою.

3. З’ясування мінімуму практичних умов, дотримання яких є гарантією того, що психолог дійсно успішно та професійно оволодів тим чи іншим методом ПД.

4. Розробка програм, засобів та методів практичної підготовки психолога в області ПД, а також оцінки його компетентності в цій області.

Які методи вивчення включає в себе психолого-педагогіяний супровід дітей молодшого шкільного віку.

       Перш ніж застосовувати ту чи іншу психодіагностичну методику з дітьми необхідно упевнитися в тому, що вона їм інтелектуально доступна та не занадто проста для того, щоб оцінити рівень психологічного розвитку досягнутий дитиною. Психолого-педагогічному супровід дітей включає такі психодіагнотичні методики, як наприклад:

1. Вивчення загальної орієнтації дітей в оточуючому середовищі.

2. Відношення дитини до навчання в школі.

3. Вивчення уваги дитини.

4. Вивчення пам’яті дитини.

5. Вивчення мислення дитини.

6. Вивчення мовлення дитини.

7. Вивчення художньо-образотворчі здатності.

8. Трудові вміння та навички.

9. Мотивація досягнення успіхів.

10. Особистісні якості.

11. Міжособистісні відносини.

Використовуючи дані методики дослідження особистості дитини можна з’ясувати схильності, здатності, рівень розвитку дітей різного віку, чи відповідають ці здатності даному віку, чи дитина дещо відстає у своєму розвитку в порівнянні з однолітками,тощо. Проведення комплексної психодіагностики дозволяє оцінювати ефективність навчально-виховної роботи в школі, тобто як та чи інша здатність дитини може сприяти просуванню вперед в своєму психологічному розвитку.

Задачі п/д

       Наукова та практична ПД вирішує ряд типових для неї задач:

1. Встановлення наявності у людини тієї чи іншої психологічної властивості чи особливості поведінки.

2. Визначення ступеня розвитку даної властивості, її вираження в якісних та кількісних показниках.

3. Опис діагностуємих психологічних та поведінкових особливостей людини в тих випадках, коли це необхідно.

4. Порівняння ступеню розвитку вивчаємих властивостей у різних людей.

Принципи п/д

1. Комплексний характер вивчення. Діагностика проводиться за такими напрямками: психолого-педагогічний, соціологічний. Беруть участь психолог, педагог. Важливе значення має педагогічне дослідження дитини: виявлення научуваності, можливості перебування в навчальному закладі. Обов’язково аналізуються умови життя дитини, можливість участі батьків та інших родичів в процесі навчання та корекційної роботи.

2. Всебічний характер психолого-педагогічного обстеження. Психолого-педагогічне обстеження повинно включати вивчення всіх сторін психіки: пізнавальних процесів, мовлення, емоційно-вольової сфери та особистісних особливостей. Необхідно не тільки виявити окремі порушення в розвитку, а й встановити зв’язки між ними, виявити систему первинних та вторинних порушень.

3. Врахування віку дитини при організації психолого-педагогічного вивчення. Підбір методів обстеження, дидактичного матеріалу повинен відповідати віку дитини.

4. Вивчення дитини в динаміці. Необхідне тривале вивчення особливостей дитини, спостереження за характером розвитку. Динамічне вивчення дітей проводиться протягом року, обговореннями особливостей її розвитку з батьками та педагогами.

5. Індивідуальний підхід до дитини. Передбачає врахування віку, статі, індивідуальних особливостей дитини, створення під час обстеження комфортної для неї обстановки. Індивідуальний підхід базується на попередньому знайомстві з історією розвитку дитини, особливостями сімейного виховання, характером спілкування.

6. Якісний аналіз результатів обстеження і виявлення потенційних можливостей дитини. Окрім визначення результативності виконання завдань необхідно оцінювати якісні показники: спосіб виконання завдань, інтерес до діяльності, самостійність, використання допомоги, научуваність.

Види спостереження.

       Спостереженням називається організоване сприйняття та реєстрація поведінки об’єкту. Спостереження є найстарішим психологічним методом. Як науковий емпіричний метод спостереження широко застосовується с кінця ХІХ ст. у клінічній, соціальній, педагогічній психології, психології розвитку, а с початку ХХ ст. – в психології труда, тобто в тих галузях, де особливе значення має фіксація особливостей природної поведінки людини в звичних для неї місцях, де втручання експериментатора порушує процес взаємодії людини з навколишнім середовищем. Розрізняють несистематичне та систематичне спостереження. Несистематичне спостереження проводиться в ході польового дослідження і широко застосовується в етнопсихології, психології розвитку, соціальної психології. Для дослідника, який проводить несистематичне спостереження важливим є створення узагальненої картини поведінки індивіду чи групи в визначених умовах. Систематичне спостереження проводиться по плану. Дослідник виділяє та реєструє особливості поведінки та класифікує умови зовнішнього середовища. Також розрізняють суцільне та вибіркове спостереження. При суцільному – фіксуються всі особливості поведінки. При вибірковому – звертають увагу лише на окремі параметри поведінки чи типу поведінкових актів, наприклад фіксують тільки частоту проявів агресії тощо. Спостереження можу проводитись з використанням різних приборів та засобів для фіксації результатів. До їх числа відноситься аудіо, фото, відеоапаратура, особливі карти спостережень тощо. Включене спостереження припускає, що спостерігач сам є членом групи, поведінку якої він досліджує. Є два варіанти включеного спостереження: 1) діти знають про те, що їх поведінка фіксується дослідником; 2) діти не знають, що їх поведінка фіксується( діти, які грають в кімнаті одна стіна якої є дзеркалом); 

Структура інтелекту.

Суттєвий вклад у розвиток ієрархічної теорії структури інтелекту зробив Вернон. На вершині ієрархії знаходиться генеральний фактор, який був відкритий Спірменом. Потім йдуть групові фактори вербально-утворювального та практично-механічного інтелекту. на нижчому рівні знаходяться специфічні фактори.

Ще одна ієрархічна теорія представлена в роботах американського психолога Дж. Керролла. Він запропонував трьохрівневу модель пізнавальних здібностей. Рівень ІІІ – загальний інтелектуальний, схожий з генеральним фактором Спірмена.

Рівень ІІ – широкий рівень. З ним пов’язані вісім факторів: текучий інтелект, кристалізований інтелект, загальні фактори пам’яті та навчання, візуальні та слухові перцепції, здібності до відтворення матеріалу, швидкість пізнавальної активності.

Рівень І – рівень специфічних факторів або рівень обмежених здібностей.

Моделі інтелекту.

Модель інтелекту по Терстоуну.

Терстоун вніс істотний вклад у розвиток техніки факторного аналізу, він створив мультіфакторну теорію інтелекту. ним були виділені 9 первічних факторів, 7 з яких визначались найбільш чітко:

V – розуміння слів (основний фактор, вимірюється словниковими тестами);

W – біглість мови (вимірюється за допомогою анаграм, рифмовки тощо);

N – числовий фактор (вимірюється за допомогою завдань на швидкість та точність оперування цифровим матеріалом);

S – просторовий фактор (вимірюється за допомогою завдань на сприйняття нерухомих геометричних форм та їх співвідношень, а також сприйняття змін в положенні об’єктів чи їх форми);

M – асоціативна пам’ять (вимірюється за допомогою тестів на запам’ятовування парних асоціацій);

P – швидкість сприйняття (вимірюється за допомогою завдань на швидкість та точність охоплення візуальних подробиць, схожості та різниць);

I (R) – індуктивне мислення (вимірюється за допомогою завдань, які потребують знаходження деякого правила їх рішення).

Модель інтелекту по Гілфорду.

Факторний аналіз за Гілфордом – це підтвердження теоретичної моделі інтелекту, а не інструмент її будування. Кожен фактор інтелекту створюється сполученням одного з типів інтелектуальних операцій, області, в якій вона виробляється (зміст), та отриманого результату. Гілфорд розрізняє п’ять типів операцій, які складають перший вимір моделі: розуміння інформації (C), запам’ятовування (M), дивергентне мислення чи логічні альтернативи, які пов’язані з інформацією, яка надається (D), конвергентне мислення, чи логічні висновки (N), оцінювання – порівняння та оцінка інформаційних одиниць за визначеним критерієм (E).

Другий вимір визначається в термінах змісту чи форм пред’явлення інформації. Пред’явлена інформація може бути: образною (F), символічною (S), семантичною (M), поведінковою (B).

Третій вимір – це продукт, результат інтелектуальної операції до конкретного змісту. Результати можуть бути представлені у вигляді елементів, одиниць (U), класів (C), відношень (R), систем (S), трансформацій (T), імплікацій (I).

таким чином, існує 120 факторів інтелекту, кожен з яких включає сполучення трьох основних зазначень, які відповідають типу операцій, формі пред’явлення інформації і отриманому результату.

Модель інтелекту по Айзенку.

Модель має вигляд кубу, кожна з плоскостей якого представляє різні модальності: інтелектуальні процеси (мислення, пам’ять, сприйняття тощо), тестовий матеріал (вербальний, просторовий), якість (швидкість та сила інтелектуальних процесів).

Класифікація п/д методів.

-моторно-експресивні методики - перцептивно-структурні методики - аперцептивно-динамічні методики

-особистісні опитувальники - опитувальники тсану та настрою -опитувальники-анкети

-тести інтелекту - тести спеціальних здібностей -тести особистості Тести досягнень

Суб’єктивний підхід

проективний підхід

Об’єктивний підхід

Психодіагностичний метод

 

 

Проективні методики.

Класифікація проективних методик:

1. Констутативні. Досліджуваному пропонується будь-який аморфний матеріал, якому він повинен надати смисл (методика Роршаха). В процесі інтерпретації зображень досліджуваний проецирує свої внутрішні установки, очікування на тестовий матеріал.

2. Конструктивні. Пропонують оформлені деталі (фігури людей та тварин, моделі їх домівок), з яких потрібно створити ціле та пояснити його.

3. Інтерпритативні. Необхідно інтерпретувати подію, ситуацію (тест тематичної апперцепції).

4. Катартичні. Здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах(психодрама у вигляді імпровізованого театрального дійства).

5. Рефрактивні. Особистісні особливості, скриті мотиви експериментатор хоче діагностувати те, що не входить у загальноприйняті правила комунікації (мова, почерк).

6. Експресивні. Втілення досліджуваним малюнку, тобто виконується малюнок на чітко визначену тему чи вільну (дом-дерево-людина).

7. Імпресивні – ці методики основуються на вивченні результатів вибору стимулів з ряду запропанованих (Тест Люшера).

8. Аддітивні. Від досліджуваного потребується завершення існуючого припущення, рас казу чи історії (незакінчені речення).  

Роль стимулу в проективних методиках.

Основною особливістю проективних методик є невизначеність стимулів що використовуються при тестуванні. ця особливість стимулу є необхідною умовою для реалізації процесу проекції. Дослідження свідчать, що результати, які отримуються в ході проведення проективних методик залежні від стимуляції, що використовується при цьому. таким чином, окремі стимули визивають у досліджуваних специфічні реакції.

Дослідження, які пов’язані з модифікацією стимулу (зміна кольору) та особливостями його пред’явлення (тахістоскопія) також говорять про те, що існує залежність між відповідями досліджуваного та властивістю стимулу.

Проблему взаємозв’язку «стимулу-інтерпритації» реалізовано в постулатах Д.Кенні:

Перший постулат – залежність відповідей досліджуваного від моделі, що використовується в ході пред’явлення стимулу.

Другий постулат – в ході порівняння між окремими досліджуваними чи групою досліджуваних необхідного виходити із постійності функціонального стимулу для всіх досліджуваних.

Третій постулат – проекція – це функція схожості того, що сприймається.

Четвертий постулат – особливості стимулу, що різко виділяються приводять до перцептивного дисфункціонування (яркі краски, деякі фігури тощо).

П’ятий постулат – існує залежність між дифузними та світлотіньовими стимулами у стані неспокою, тривоги у досліджуваних.

Шостий постулат – якщо ми виключимо вплив різного культурного рівня, то відхилення від перцептивних умов стимулу, тобто відповідей досліджуваних – показують найбільш істотні особистісні характеристики.

Сьомий постулат – при підвищенні сприйнятого досліджуваним подібності між ситуаціями, що він пригадує в яких присутня тривога, неспокій та їх стимульна репрезентація в проективному матеріалі – підвищується ступінь тривоги.   

Восьмий постулат – проявляється залежність між спонуканням досліджуваного та стимулами, зміст яких пов’язаний з цими спонуками.

Дев’ятий постулат – рівень активізації пов’язаний з невизначеністю стимулу.

Види опитувальників.

Метод опитування застосовується, коли потрібно з'ясувати рівень розуміння піддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, понять (природознавчих, технічних, соціальних) або коли потрібна інформація про інтереси, погляди, по­чуття, мотиви діяльності та поведінки особистості. До найпошире­ніших різновидів опитування як методу психологічного дослідження належать бесіда, інтерв'ю, анкетне та соціометричне дослідження.

а) Бесіда — це цілеспрямована розмова з досліджуваним, мета якої з'ясування уявлення або розуміння ним різноманітних явищ, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості тощо. Поставлені запитання мають бути чіткими та зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивації, тобто відповідей на запитання не лише "що це таке?", а й "чому?", "як?".

б) Інтерв'ю є одним з варіантів бесіди, яке використовують у психологічних та соціологічних дослідженнях. В інтерв'ю виявляються думки, погляди, факти з життя респондента, тобто піддослідного, його ставлення до подій, соціальних явищ тощо.

Інтерв'ю може бути нестандартизовапим і стандартизованим.

У стандартизованому інтерв'ю формулювання питань до респондента та їх послідовність визначаються заздалегідь, вони однакові для всіх опитуваних. Інтерн’юєр не може довільно переформулювати, змінювати порядок або вводити нові питання.

Методика нестандар­тезованого інтерв’ю характеризується гнучкістю і варіює в широких межах. Інтерн’юєр керується лише загальним планом і має право сам відповідно до конкретної ситуації формулювати питання і змінювати порядок пунктів.

Що таке психодіагностика. Предмет п/д.

       психодіагностика – це область психологічної науки, яка розробляє теорію, принципи, інструменти оцінки та вимірює індивідуально-психологічні особливості особистості, а також перемінні соціального оточення, в котрому здійснюється життєдіяльність особистості.

Предмет ЕП не можна визнавати однозначно визначеним. Існують чотири думки розуміння ЕП:

- розуміють всю наукову психологію, як систему знань отриманих на основі експериментального вивчення поведінки людини та тварин, які протиставляються донауковій та філософській психології. В даному випадку предметом ЕП є загальні закономірності функціонування та розвитку психіки, які були виявлені експериментальним шляхом.

- ЕП трактується, як система експериментальних методів та методик, які реалізуються в конкретних дослідженнях.

- під ЕП розуміють наукову дисціплину, яка розробляє проблеми та методи психологічного дослідження в цілому.

- під ЕП розуміють тільки теорію психологічного експерименту, який в першу чергу включає: планування експерименту, обробку даних.

123456789Следующая ⇒

Поделиться: