Поняття психологічної проекції та п/д проективні методики.

Проекція як психологічний феномен. Дане поняття вперше з’являється у працях З.Фрейда. Проекція у психоаналізі розглядається в якості одного із захисних механізмів. Атрибутивна проекція – коли нема власного бачення предметів та явищ оточуючої дійсності. Беллак вважає, що використання терміну «проекція» для процесів, які спостерігаються в роботі з ТАТ. Він пропонує замість терміну «проекція» використовувати термін апперцепція (інтерпретація організмом сприйнятого). Крім того можливе існування процесу неінтерпритованого сприйняття тобто апперцептивне перекручення.

Аутична проекція – детермінованість сприйняття актуальними потрібностями людини. Раціоналізована проекція – суб’єкт знає небажані власні якості особистості, але завжди знаходить їм пояснення. Сімілятивна проекція – виконує захисну функцію. Проекція Панголоса та Кассандри – захисний механізм «реактивне утворення» (виникнення способу поведінки протилежному витісненому прагненню). Комплементарна проекція – проекція рис додаткових до тих, якими суб’єкт володіє у дійсності.

Види проекції та їх класифікація за двома вимірами:

Усвідомлення суб’єктом проецируємої риси	Наявність у суб’єкта проецируємої риси	Відсутність у суб’єкту проецируємої риси
Суб’єкт не усвідомлює власну рису	Асимілятивна проекція	Проекція Панголосса та Кассандри
Суб’єкт усвідомлює власну рису	Атрибутивна проекція	Комплементарна проекція

 Проективна гіпотеза та проективні методики. Для визначення типу психологічних методик поняття проекції вперше використовується Л.Франком у 1939р. Ним було сформульовано три основних принципи, які лежать в основі проективного дослідження особистості. 

1. Особистість розглядається як система взаємопов’язаних процесів.

2. Особистість у проективному підході вивчається як відносно стійка система динамічних процесів, які організовані на основі потрібностей, емоцій та індивідуального опиту.

3. Ця система основних динамічних процесів постійно, активно діє протягом життя індивіда, формуючи кожну ситуацію в систему внутрішнього світу індивіда. Кожна нова дія, емоційний прояв індивіда, його сприйняття, почуття, рухові акти несуть на собі відбиток особистості. Це третє та основне теоретичне положення називається проективною гіпотезою.

Загальними для всіх проективних методик є наступні ознаки:

1. Невизначеність, неоднозначність стимулів, що використовуються.

2. Відсутність обмеження при виборі відповіді.

3. Відсутність оцінки відповідей досліджуваних як «правильних» та «помилкових».

Проективні методики.

Класифікація проективних методик:

1. Констутативні. Досліджуваному пропонується будь-який аморфний матеріал, якому він повинен надати смисл (методика Роршаха). В процесі інтерпретації зображень досліджуваний проецирує свої внутрішні установки, очікування на тестовий матеріал.

2. Конструктивні. Пропонують оформлені деталі (фігури людей та тварин, моделі їх домівок), з яких потрібно створити ціле та пояснити його.

3. Інтерпритативні. Необхідно інтерпретувати подію, ситуацію (тест тематичної апперцепції).

4. Катартичні. Здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах(психодрама у вигляді імпровізованого театрального дійства).

5. Рефрактивні. Особистісні особливості, скриті мотиви експериментатор хоче діагностувати те, що не входить у загальноприйняті правила комунікації (мова, почерк).

6. Експресивні. Втілення досліджуваним малюнку, тобто виконується малюнок на чітко визначену тему чи вільну (дом-дерево-людина).

7. Імпресивні – ці методики основуються на вивченні результатів вибору стимулів з ряду запропанованих (Тест Люшера).

8. Аддітивні. Від досліджуваного потребується завершення існуючого припущення, рас казу чи історії (незакінчені речення).  

Роль стимулу в проективних методиках.

Основною особливістю проективних методик є невизначеність стимулів що використовуються при тестуванні. ця особливість стимулу є необхідною умовою для реалізації процесу проекції. Дослідження свідчать, що результати, які отримуються в ході проведення проективних методик залежні від стимуляції, що використовується при цьому. таким чином, окремі стимули визивають у досліджуваних специфічні реакції.

Дослідження, які пов’язані з модифікацією стимулу (зміна кольору) та особливостями його пред’явлення (тахістоскопія) також говорять про те, що існує залежність між відповідями досліджуваного та властивістю стимулу.

Проблему взаємозв’язку «стимулу-інтерпритації» реалізовано в постулатах Д.Кенні:

Перший постулат – залежність відповідей досліджуваного від моделі, що використовується в ході пред’явлення стимулу.

Другий постулат – в ході порівняння між окремими досліджуваними чи групою досліджуваних необхідного виходити із постійності функціонального стимулу для всіх досліджуваних.

Третій постулат – проекція – це функція схожості того, що сприймається.

Четвертий постулат – особливості стимулу, що різко виділяються приводять до перцептивного дисфункціонування (яркі краски, деякі фігури тощо).

П’ятий постулат – існує залежність між дифузними та світлотіньовими стимулами у стані неспокою, тривоги у досліджуваних.

Шостий постулат – якщо ми виключимо вплив різного культурного рівня, то відхилення від перцептивних умов стимулу, тобто відповідей досліджуваних – показують найбільш істотні особистісні характеристики.

Сьомий постулат – при підвищенні сприйнятого досліджуваним подібності між ситуаціями, що він пригадує в яких присутня тривога, неспокій та їх стимульна репрезентація в проективному матеріалі – підвищується ступінь тривоги.   

Восьмий постулат – проявляється залежність між спонуканням досліджуваного та стимулами, зміст яких пов’язаний з цими спонуками.

Дев’ятий постулат – рівень активізації пов’язаний з невизначеністю стимулу.

Види опитувальників.

Метод опитування застосовується, коли потрібно з'ясувати рівень розуміння піддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, понять (природознавчих, технічних, соціальних) або коли потрібна інформація про інтереси, погляди, по­чуття, мотиви діяльності та поведінки особистості. До найпошире­ніших різновидів опитування як методу психологічного дослідження належать бесіда, інтерв'ю, анкетне та соціометричне дослідження.

а) Бесіда — це цілеспрямована розмова з досліджуваним, мета якої з'ясування уявлення або розуміння ним різноманітних явищ, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості тощо. Поставлені запитання мають бути чіткими та зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивації, тобто відповідей на запитання не лише "що це таке?", а й "чому?", "як?".

б) Інтерв'ю є одним з варіантів бесіди, яке використовують у психологічних та соціологічних дослідженнях. В інтерв'ю виявляються думки, погляди, факти з життя респондента, тобто піддослідного, його ставлення до подій, соціальних явищ тощо.

Інтерв'ю може бути нестандартизовапим і стандартизованим.

У стандартизованому інтерв'ю формулювання питань до респондента та їх послідовність визначаються заздалегідь, вони однакові для всіх опитуваних. Інтерн’юєр не може довільно переформулювати, змінювати порядок або вводити нові питання.

Методика нестандар­тезованого інтерв’ю характеризується гнучкістю і варіює в широких межах. Інтерн’юєр керується лише загальним планом і має право сам відповідно до конкретної ситуації формулювати питання і змінювати порядок пунктів.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: