Стадії виконавчого провадження.

Виконавче провадження є процесуальною (процедурною) діяльністю, тож його можна поділити на певні етапи — стадії. Стадія виконавчого провадження — це сукупність дій державного виконавця та інших учасників виконавчого прова­дження, спрямованих на досягнення певної процесуальної ме­ти. На жаль у чинному законодавстві стадії виконавчого провадження  не достатньо чітко висвітлено, тому і  в юридичній літературі немає одностайності щодо визначення їх системи. Існують різні погляди щодо визначення стацій, ми ж вважаємо, що основними стадіями (етапами) виконавчого провадження є:

1) відкриття виконавчого провадження;

2) підготовка до примусового виконання;

3) вжиття заходів примусового виконання рішення;

4) закінчення виконавчого провадження.

Відкриття виконавчого провадження — це стадія, яка полягає у діях державного виконавця, що спрямовані на визна­чення підстав для відкриття виконавчого провадження.

Питання про порушення виконання (відкриття виконавчого провадження) вирішує державний виконавець у триденний строк із моменту звернення із заявою про виконання або над­ходження виконавчого документа від суду. При цьому державний виконавець при відкритті виконавчого провадження тепер надає боржнику строк не для «добровільного виконання рішення», а для «самостійного виконання рішення» (ст. 25 Закону). Це положення не поширюється на рішення, які підлягають негай­ному виконанню. У такому разі державний ви­конавець відкриває провадження не пізніше наступного дня піс­ля одержання виконавчого документа і в той самий день про­водить виконавчі дії.

Зміст постанови про відкриття виконавчого провадження:

- встановлення строку для самостійного виконання рішення, який не може перевищувати 7 (семи) днів, а рішень про при­мусове виселення — 15 (п'ятнадцяти) днів;

- попередження боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з ньо­го виконавчого збору і витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій (ст. 25 Закону);

- факультативне положення — за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець має право накласти арешт на майно та кошти борж­ника, про що виноситься відповідна постанова.

Положення про самостійність виконання не діє у справах про:

1) конфіскацію майна;

2) стягнення періодичних платежів;

3) забезпечення позовних вимог;

4) рішення підлягає негайному виконанню.

Копію постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилають стягувачеві, боржнико­ві та суб'єкту видання юрисдикційного акта. Постанову може бути оскаржено сторонами в адміністративно­му чи судовому порядку у 10-денний строк.

Значення моменту подання та винесення постанови про від­криття виконавчого провадження полягає у темпоральних ме­жах проведення виконання рішення.

Зокрема, відповідно до ст. 30 Закону державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового — у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого проваджен­ня та на період реалізації арештованого майна боржника.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

           1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;           2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження, у випадках, передбачених Законом;           3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий  документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;           4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;                5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;           6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 Закону; 7) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;           8) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;           9) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Додатковим реквізитом постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа формі та змісту, є роз'­яснення права на звернення до суду чи іншого органу (посадо­вої особи), які видали виконавчий документ, про приведення виконавчого документа у відповідність до вимог закону.

 Постанову про відмову у відкритті виконавчого проваджен­ня заявник може оскаржити начальникові відповідного органу ДВС або до суду в 10-денний (ст. 26 Закону).

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: