Примусове виконання як стадія виконавчого провадження.

Примусове виконання (застосування заходів примусового ви­конання рішення) — це вжиття державним виконавцем за­ходів-щодо реалізацій, припису, юрисдикційного акта способами, які визначено законом, із покладенням на боржника виконавчого збору та інших витрат, пов'язаних із виконанням. Тому, якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання (ст. 27 Закону). Тобто відповідно до нового Закону держвиконавець зобов'язаний розпочати примусове виконання рішення на наступний робочий день після закінчення терміну, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, якщо боржником не буде надано в ці терміни документального підтвердження повного виконання рішення. За старого Закону, починаючи виконувати рішення, держвиконавець повинен був особисто пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії з добровільного виконання рішення у встановлені постановою терміни.

Час проведення виконання регламентує ст. 29 Закону, яка встановлює загальне правило про те, що сторони мають право обумовити взаємоприйнятий для них час проведення виконав­чих дій. Виконавчі дії проводяться у період між 6-ю та 22-ю годиною робочого дня. За певних умов виконавчі дії можуть проводитися у неробочі та святкові дні, нічний час.

На застосування конкретних заходів примусового виконан­ня рішення впливає характер самого зобов'язання, яке є пред­метом виконання. Залежно від виду зобов'язання може бути застосовано такі заходи примусового виконання рішення.

Грошові зобов'язання:

звернення стягнення на майно боржника;

звернення стягнення на заробітну плату та доходи боржни­ка-фізичної особи.

Речові зобов'язання:

вилучення у боржника й передача стягувачеві певних пред­метів, зазначених у рішенні.

Особисті зобов'язання:

відібрання дитини;

зобов’язання боржника вчинити певні дії, крім передачі майна чи грошей або утримання від їх вчинення.

Варто зазначити, що державний виконавець задля забезпечення виконання рішень тепер має прао застосовувати нові заходи примусового виконання, що передбачені пунктом 1 статті 32 Закону, а саме – звернення стягнення на майнові права боржника. Слід зазначити, що передбачивши звернення стягнення на майнові права, Закон, на жаль, не не регулює та не регламентує цю процедуру.

За загальним правилом, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом 6 (шести) мі­сяців із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провад­ження не поширюються на час відкладення провадження вико­навчих дій або зупинення виконавчого провадження та на пері­од реалізації арештованого майна боржника. Спеціальні строки виконання встановлено для справ з негайного виконання рішення, а також у справах про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог. Перші справи виконуються у день відкриття виконавчого провадження, другі – не пізніше, ніж у 5-денний строк із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як правило, обов'язковою ознакою стадії (етапу) примусо­вого виконання рішення є його оплата, що її покладено на боржника як особу, що зобов'язана за виконавчим документом вчинити певну дію або утриматися від її вчинення.                 

Витратами виконавчого провадження є витрати органів ДВС на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень. Це поняття має більше фінансово-кошторисне, аніж процесуальне наповнення, що підтверджує положення про те, що до витрат виконавчого провадження належать кошти Державного бюджету України  та кошти виконавчого провадження, які викори­стовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кошти виконавчого провадження (виконавчі витрати) — це витрати на організацію та проведення виконавчих дій, які покладено на сторони виконавчого провадження:

•  кошти виконавчого збору;

• авансовий внесок стягувачів на проведення виконавчих дій;

• стягнуті з боржника витрати на проведення виконавчих дій.

Виконавчий збір — це встановлена законом грошова сума, яку стягують з боржника у разі невиконання ним рішення добровільно. Метою стягнення виконавчого збору є часткове фі­нансування діяльності ДВС щодо здійснення заходів примусового виконання рішення, а також стимулювання боржника щодо виконання рішення добровільно.

Ставки виконавчого збору визначають двома способами:

- у процентному співвідношенні до предмета стягнення у майнових справах;

- у твердій грошовій сумі у справах немайнового характеру.

Виконавчий збір становить 10%  від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, яке підлягає передачі стягувачеві за виконавчим документом, а за невико­нання рішення немайнового характеру — у 40 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-фізичної особи і 80 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян — із боржника-юридичної особи (з 340 грн. до 680 грн. з боржника – фізичної особи; з 850 грн. до 1360 грн. з боржника – юридичної особи).

Слід зазначити, що новим Законом стало безумовне подорожчання послуг державної виконавчої служби щодо стягнення. Мається на увазі збільшення виконавчого збору. Якщо раніше виконавчий збір стягувався в розмірі 10% від фактично стягненої суми боргу або вартості майна, то тепер будуть стягуватися ті ж 10%, але вже від суми, яка підлягає стягненню, або вартості майна, яке має бути стягнено по виконавчим документам (ст. 28 Закону). Іншими словами, абсолютно не важливо, стягнув державний виконавець все майно або суму коштів, зазначену у виконавчому документі, чи ні, орган ДВС отримає належну йому суму.

Крім того, новим Законом тепер визначено, що виконавчий збір стягується й у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання.

Про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить постанову, яку затверджує начальник відповідного органу ДВС. У разі якщо виконавче провадження було завершено, а витрати на організацію та проведення виконавчих дій не були стягнуті, постанова про стягнення витрат на організацію та проведення виконавчих дій виділяється в окреме провадження в порядку, передбаченому підпунктом 3.7.4 пункту 3.7. Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Виконавчий збір не стягується:

зі страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особи­сте страхування; при виконанні державними виконавцями рішень про стяг­нення коштів за державним обов'язковим особистим стра­хуванням;

з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством;

• за виконавчими документами про конфіскацію майна, стяг­нення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог.

 Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься пі­сля першого надходження виконавчого документа державному виконавцеві. За наступних пред'явлень до виконання виконав­чого документа державному виконавцеві виконавчий збір стя­гується в частині, яку не було стягнуто при попередньому виконанні. Стягнутий із боржника виконавчий збір зараховується до коштів виконавчого провадження.

Якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно від стягнутої суми. Постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше ніж наступного дня після п вине­сення надсилається боржникові і може бути оскаржена до су­ду в 10-денний строк.

У разі закриття виконавчого провадження у зв'язку зі ска­суванням рішення, що підлягало виконанню на основі вико­навчого документа, виконавчий збір повертають боржникові. л Якщо ж виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, постанову про стягнення виконавчого збору виділяють в окреме провадження, вона  підлягає виконанню у загальному порядку. її може бути скасовано за заявою борж­ника начальником відповідного органу ДВС, якщо боржник оплатить витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, у разі:

1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

2) смерті або оголошення померлим стягувача чи визнання його безвісно відсутнім або ліквідації стягувача - юридичної особи, якщо виконання вимог стягувача у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

 3) повернення виконавчого документа без виконання на вимо­гу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, або на письмову вимогу чи заяву стягувача.  

Постанову про стягнення виконавчого збору може бути скасовано за поданням державного виконавця начальником органу ДВС у разі:

1) смерті або оголошення померлим боржника або визнання його безвісно відсутнім чи ліквідації боржника-юридичної особи, якщо виконання обов'язків боржника у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

2) недостатності майна юридичної особи-боржника, що ліквідується;

3) скасування рішення суду або іншого органу (посадової осо­би), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого до­кумента.

Витрати на проведення виконання (або, як зазначено в Законі, витрати на організацію та проведення виконавчих дій) — це витрати, пов'язані із проведенням виконавчих дій у кожній конкретній справі, які покладаються на боржника у ра­зі невиконання ним рішення добровільно.

До них належать кошти, необхідні для :

1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

2) оплати праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум;

4) розшук боржника, його майна або розшук дитини;

5) оголошення в засобах масової інформації;

6) інших необхідних витрат для забезпечення належної органі­зації виконання рішень органами ДВС.

До інших витрат на організацію виконавчих дій належать витрати на виготовлення бланків (запитів, повідомлень, викли­ків, постанов державного виконавця тощо) та інших докумен­тів, які використовують у виконавчому провадженні, оплату послуг поштового, телефонного, телеграфного, модемного зв'язку, проїзд державного виконавця та інші витрати на забезпечення виконавчого провадження.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організаці­єю та проведенням виконавчих дій, державний виконавець ви­носить постанову, яку затверджує начальник відповідного органу ДВС. Постанову про стягнення з боржника витрат, пов'я­заних з організацією та проведенням виконавчих дій, може бу­ти оскаржено сторонами до суду у 10-денний строк.

Авансування витрат виконавчого провадження — це витра­ти, які вносить стягувач для проведення виконавчих дій, вони належать до складу коштів виконавчого провадження і підляга­ють поверненню у першочерговому порядку.

Авансування застосовують для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини, якщо інше не передбачено зако­ном. Наприклад, за умови авансових внесків стягувача листи сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження може бути надіслано рекомендованими листами., а  кошти, які призначені для авансування витрат виконавчого провадження, стягувач може за погодженням із державним ви­конавцем внести на депозитний рахунок відповідного органу ДВС. При завершенні виконавчих дій авансовий внесок повні­стю повертається стягувачеві, якщо інше не передбачено зако­ном. Зокрема, не погашається авансовий внесок у разі прове­дення факультативного (необов'язкового) розшуку боржника або майна.

Від авансування витрат виконавчого провадження слід відрі­зняти оплату окремих послуг стягувачем. Поштовий переказ стягувачеві стягнених грошових сум здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

 5. Ускладнення під час виконавчого провадження.

Ускладнення в ході виконавчого провадження — це обстави­ни, що виникають у процесі виконання рішення, які зумовлю­ють настання наслідків, не пов'язаних із продовженням вико­нання рішення чи закінченням виконавчого провадження.

В ході виконавчого провадження можуть виникнути такі ускладнення:

- відкладення провадження виконавчих дій;

- роз'яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню;

- відстрочка або розстрочка, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення;                                 

- зупинення виконавчого провадження;

- повернення виконавчого документа стягувачеві;

- повернення виконавчого документа до суду або іншого ор­гану (посадовій особі), який його видав;

- оголошення розшуку.

Відкладення провадження виконавчих дій застосовують за наявності обставин, що перешкоджають провадженню вико­навчих дій, або за несвоєчасного одержання сторонами доку­ментів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм права.

Державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача, боржника або з власної ініціативи на строк до 10 днів, про що він виносить відповідну постанову та повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ

Наприклад, боржник не одержав постанову про відкриття виконавчого провадження, внаслідок чого був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у строк, встановлений державним виконавцем. За письмовою заявою боржника при підтвердженні факту не одержання вказаної постанови державний виконавець виносить постанову, в якій боржникові встановлює строк для добровільного виконання рішення.

Постанову про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржено начальникові відповідного органу ДВС або до суду в 3-денний строк.

Роз'яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню— це усунення недоліку нечіткості акта суду чи іншого органу. Тому в разі якщо резолютивна частина, викладена у виконавчому документі, є не зрозумілою, державний виконавець,  а також сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.

Суд, який видав виконавчий документ, зобов’язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк із дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз’яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи його. Про роз'яс­нення вішення чи змісту документа або відмову в цьому суд виносить ухвалу (ст. 38 Закону, ст. 215 ЦПК, ст. 9 ГПК та КАСУ).

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, зміна способу і порядку виконання рішення - це усунення ускладнень під час виконавчого провадження у разі неможливості виконати рішення у первісному вигляді.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання (ст. 36 Закону). По інших рішеннях відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку заборонено.

Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання має бути прийнято у 10- денний строк і може бути оскаржено у встановленому порядку (ст. 351 ЦПК, ст. 373 ЦПК ).

Застосування відстрочки має особливості у разі звернення стягнення на предмет іпотеки. Така відстрочка не призупиняє нарахування процентів за угодою про іпотечний кредит та не знімає прав та обов’язків сторін щодо основного зобов’язання боржника.

Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не допускається у разі, якщо:

іпотеку включено до іпотечного пулу; 

відстрочка може призвести до істотного погіршення фінансового стану іпотекодержателя проти іпотекодавця чи іпотекодержателя порушено справу про визнання його банкрутом;

іпотекодавець раніше мав несплачені зобов'язання чи був неплатоспроможним;

є ймовірність, що протягом періоду відстрочки не буде сплачено зобов'язання.

Зупинення виконавчого провадження — це неврахування певного часу у час виконання рішення з підстав, визначених законом.

Законодавством про виконавче провадження передбачє дві групи таких підстав:

• підстави для обов'язкового (імперативного) зупинення виконавчого провадження;

• підстави для факультативного (імперативно-диспозитивно­го) зупинення виконавчого провадження.

Обов'язкове зупинення виконавчого провадження застосову­ється у разі вказівок про це в законі. У цьому разі державний виконавець за наявності обставин, визначених законом, повинен винести постанову про зупинення виконавчого провадження. Ними є:

1) смерть стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або існування сторони-юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;

2) визнання стягувана або боржника недієздатним;

3) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо за умовами служби провад­ження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Зброй­них Силах України або інших військових формуваннях; 4) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа та ін. Стаття 37 Закону встановлює – 15 таких підстав.

Змінено окремі підстави для обов’язкового зупинення виконавчого провадження, зокрема: «подання до суду позову про виключення майна з акта опису і арешту» замінено на «зупинення судом реалізації арештованого майна» (п. 7 ч. 1 ст. 37); «внесення касаційного подання прокурора на рішення суду» замінено на «прийняття судом до розгляду касаційної скарги прокурора на рішення суду» (п.11 ч.1 ст.37 Закону). Пунктом 8 частини першої статті 37 нового Закону передбачено, що у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника виконавче провадження не зупиняється у разі виконання рішень у немайнових спорах.

Якщо згідно діючого Закону державний виконавець має право зупинити виконавче провадження у разі прийняття скарги на дії державного виконавця або відмову у його відводі; призначення експертизи; надання сторонам строку для запрошення перекладача, то новий Закон таких підстав для зупинення вже не передбачає (ст. 38 нового Закону).

Про зупинення виконавчого провадження державний виконавець виносить вмотивовану постанову, яку окрім начальника тепер зможе затверджувати й заступник начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець.

Факультативне зупинення виконавчого провадження (ст. 39 Закону)  є повноваженням державного виконавця, його застосовують, якщо є підстави, визначені законом, і конкретні обставини виконавчо­го провадження:

1) звернення державного виконавця до суду, який видав вико­навчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і поряд­ку виконання;

2) прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених зако­ном військових формувань, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

3) перебування боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

4) оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

5) за заявою стягувача у разі перебування у відпустці за межами населеного пункту, де він проживає.

Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження, яку затверджує на­чальник відповідного органу ДВС, не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копію постанови надсилають у 3-денний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. Постанову про зупинення виконавчого провадження може бу­ти оскаржено до суду в 10-денний строк. Строки зупинення виконавчого провадження може бути скорочено судом.

Упродовж строку, на який виконавче провадження зупине­но, виконавчі дії це провадять. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших фі­нансових установах, не знімають У період зупинення вико­навчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду, а також вживати заходів щодо розшуку боржника чи його майна.

Після усунення обставин, які були підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець зобов'я­заний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або заявою стягувача, яку затверджує на­чальник відповідного орану ДВС. Копію постанови у 3-денний строк надсилають сторонам.

Якщо арештоване майно боржника передано на реалізацію, копії постанов про зупинення виконавчого провадження та про поновлення виконавчого провадження надсилають до підприємства, установи, організації, які здійснюють реалізацію майна боржника.

Повернення виконавчого документа стягувачу — форма закінчення виконавчого провадження без виконання рішення, за яким стягнення не проводилося або було проведено частко­во, за ініціативою стягувача на реалізацію принципу диспозитивності.

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві:

1) письмова заява стягувача;

2) боржник не має майна, на яке може бути звернено стягнен­ня, і вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна були безрезультатними;

3) відмова стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що мало бути передано йому від боржника згід­но з рішенням;

4) перешкоджання стягувачем провадженню виконавчих дій або нездійснення авансування витрат на проведення вико­навчих дій, якщо їх авансування необхідне, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) неможливість з'ясування місцеперебування боржника-юридичної особи, місце проживання боржника-фізичної особи (за винятком виконавчих документів;

6) боржник не має майна, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачеві, або майна, визначеного ви­конавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна були безрезультатними та ін. Стаття 47 Закону встановлює всього 9 таких підстав.

Підстави для повернення виконавчого документа стягуваче­ві без виконання слід поділити на дві групи: суб'єктивні та об'єктивні. До суб'єктивних належить письмова заява стягувача. За своїми правовими наслідками ця підстава подібна до відмови від стягнення, однак останній притаманне те, що и може приймати тільки суд. Однак, як у разі повернення виконавчого документа за письмовою заявою стягу­вача, так і у разі прийняття судом відмови стягувача від стяг­нення повторне звернення до органів ДВС з вимогою про при­мусове виконання рішення суду чи іншого органу (особу) не допускається.

Об'єктивні підстави — це ті, які не залежать від стягувача та державного виконавця. Про наявність таких підстав держав­ний виконавець складає акт. Стягувачеві повертають невико­ристані суми внесеного ним авансового внеску зі звітом дер­жавного виконавця про його використання. У разі, якщо стягу­вачем є держава, такий виконавчий документ повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Про повернення виконавчого документа та авансового внеску стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яку затверджує начальник відповідного органу ДВС, її може бути оскаржено до суду в 10-денний строк.

Повернення виконавчого документа з об'єктивних підстав не позбавляє права стягувача чи іншої уповноваженої особи повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах виконавчої давності.

Повернення виконавчого документа до суду або органу (посадовій особі, який його видав, - форма закінчення виконавчого провадження без фактичного виконання у випадках, якщо поновлено строк на апеляційне оскарження, а також якщо стягувачем є держава.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття цієї апеляційної скарги до розгляду.

Про повернення виконавчого документа державний викона­вець виносить постанову, яку затверджує начальник відповід­ного органу ДВС, її може бути оскаржено до суду в 10-денний строк .

Оголошення розшуку — сукупність дій державного вико­навця та інших уповноважених державних органів для усунен­ня ускладнень під час виконання рішення, внаслідок відсутно­сті боржника (у немайнових справах) чи якщо немає майна (для погашення майнового зобов'язання) . Стаття 40 нового Закону передбачає обов’язкове оголошення розшуку боржника або його майна за усіма категоріями виконавчих документів без покладення на стягувача обов’язку авансувати витрати на розшук, що, на відміну, вимагалось старим Законом для більшості виконавчих документів.

Види розшуку у виконавчому провадженні:

а) залежно від імперативності його проведення: обов’язковий (за вказівкою закону) та факультативний (за ініціативою стягувача);

б) залежно від змісту проведення дій: розшук боржника, дитини та розшук майна;

в) залежно від суб'єкта призначення розшуку: розшук, який призначає суд, та розшук, який проводять за постановою державного виконавця;

г) залежно від суб'єкта проведення розшуку: розшук, який проводять органи внутрішніх справ, та розшук, який прово­дить державний виконавець;

ґ) залежно від того, на кого покладено витрати на проведення розшуку: розшук, витрати на проведення якого входять до складу виконавчих витрат, та розшук, витрати на який авансово вносить стягувач.

Є різні підстави проведення розшуку обов'язково чи за вказівкою стягувача. Обов’язковий розшук проводиться за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, або у зв’язку з втратою годувальника, а також дитини з про відібрання дитини. В інших випадках, - лише на підставі письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати.

Розшук боржника та дитини проводиться у справах немайнового характеру, а також у справах про відібрання дитини. Майновий розшук проводять у разі недостатності майна, необ­хідного для погашення грошового чи речового зобов'язання перед стягувачем.

Для проведення розшуку боржника або дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ух­вали про розшук боржника або дитини. У справах про розшук майна державний виконавець виносить відповідну постанову, яку затверджує начальник відповідного органу ДВС.

Розшук громадянина-боржника або дитини та розшук транспортних засобів громадянина-боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника-юридичної особи, а також іншого майна боржника - ДВС. Постанова про розшук є обов'язковою до виконання.

У разі проведення обов’язкового розшуку витрати органів внутрішніх справ, пов’язані з розшуком громадянина-боржника або дитини та розшук транспортних засобів громадянина-боржника стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов'язані з розшуком борж­ника-юридичної особи або іншого майна боржника, — з борж­ника за постановою державного виконавця, яку затверджує на чальник відповідного органу ДВС. У разі проведення розшуку за клопотанням стягувача останній має право у судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов’язаних із проведенням розшуку.

Розшук оголошується відповідно за місцем виконання ріше­ння або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника чи місцем перебування його майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача. Незвернення державного виконавця до суду у випадках, пе­редбачених ч. 1 цієї ст. 40 Закону, а також постанову держав­ного виконавця про відмову у розшуку майна боржника та по­станову про стягнення витрат, пов'язаних із розшуком, може бути оскаржено до відповідного суду у 10-денний строк.

Перед зверненням до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника - фізичної особи або дитини, який здійснюється відповідно до статті 40 Закону, державний виконавець вживає заходів, спрямованих на встановлення фактичного місцезнаходження боржника - фізичної особи або дитини щодо: а) отрмання відповідей на запит від відповідних теиторіальних органів МВС України щодо місця реєстрації особи; б) отримання інформації від учасників виконавчого провадження та інших осіб, у тому числі усно (в такому випадку отримана інформація відображаєься в акті державного виконавця), про можливі місця перебування боржника; в) перевірки наявності боржника за можливими місцями його перебування, встановленими під час проведення виконавчих дій; г) отримання інформації щодо місця роботи боржника; г) отримання інформації про боржника з інших джерел.

Варто зазначити, що організацію розшуку боржника – юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: