Виконання рішення про виселення.

У ст. 47 Конституції України проголошено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі за­кону за рішенням суду. У ст. 9 Житлового кодексу Українсь­кої РСР (далі — ЖК) визначено, що ніхто не може бути висе­лений із жилого приміщення, яке він займає, або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, пе­редбачених законом.

Виселення відповідно до житлового законодавства прово­диться добровільно або в судовому порядку. У постанові Пленуму Верховного Суду "Про застосування Конституції Украї­ни при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 (п. 15) наголошено, що не допускається виселення в адмініст­ративному порядку з санкції прокурора осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Однак законодавець підтвердив цю норму, внісши зміни до ст. 109 ЖК. На наш погляд, з цього питання має дати роз'яснення Конституційний Суд України.

Виселення як захід примусового виконання рішення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні цій особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, яких визна­чено у виконавчому документі.

Умовами проведення виконавчих дій щодо виселення є не­виконання боржником рішення про виселення у строк, визначений державним виконавцем, який не повинен перевищувати 15 днів. Якщо боржник не виконує рішення добровільно, дер­жавний виконавець розпочинає примусове виконання рішення з покладенням на боржника обов'язку сплатити виконавчий збір, а також інші витрати, пов'язані із виконанням рішення.

Державний виконавець письмово повідомляє боржника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, по­відомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.

Виселення здійснюють у присутності понятих за сприяння органів внутрішніх справ з обов'язковим описом майна держав­ним виконавцем. Один примірник акта опису майна вручають під розписку боржникові.

Правове регулювання виконання рішення про виселення боржника встановлено ст. 78 Закону. При виконанні рішення про виселення боржника його майно може бути передане державним виконавцем на зберігання на строк не більше двох місяців. Майно в цьому випадку описується за правилами, встановленими для опису й арешту майна. Арешт на майно в цьому випадку не накладається. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному Законом. Отримані від реалізації кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику. У разі якщо майно не було реалізовано, державний виконавець повідомляє органи державної податкової служби для здійснення подальшого розпорядження ним у порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном.

У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає відповідному органу повідомлення у письмовій формі про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. Цей строк не може перевищувати одного місяця. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не проводяться.

  4. Виконання рішення про вселення стягувача.

          Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.   

       Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.
Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення. Державний виконавець перевіряє виконання рішення про вселення стягувача на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання боржником рішення державний виконавець виконує його примусово.

    У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, на нього накладається штраф та застосовуються інші заходи, передбачені законом. При цьому вселення здійснюється у присутності понятих із залученням працівників органів внутрішніх справ.    

          У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню(перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 89 Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача такому разі вирішується в судовому порядку.        Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт. Після складення акта виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження.         5. Виконання рішення про відібрання дитини Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії за обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки і піклування.
          За необхідності державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу. У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені законом.                При виконанні рішення про відібрання дитини державний виконавець за потреби може звернутися до суду з поданням, розгляд якого здійснюється судом за місцем виконання рішення відповідно до статті 374 ЦПК, щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.           За неможливості зясування місцезнаходження боржника чи дитини державний виконавець звертається з поданням до суду про розшук дитини або боржника.          При виконанні рішення про відібрання дитини не допускається застосовувати до дитини заходи фізичного впливу.

 

ТЕМА10.  ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ПРАВ УЧАСНИКІВ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

1. Значення гарантій прав учасників виконавчого провадження

Закон (ст. 6) визначає такі гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні:

• обов'язок державного виконавця здійснювати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів гро­мадян та організацій-учасників виконавчого провадження йінших осіб;

• обов'язок державного виконавця роз'яснити особам, які бе­руть участь у виконавчому провадженні та залучаються до проведення виконавчих дій, їх права і обов'язки, відповідно до їх визначення;

• оскарження особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про ДВС" працівник органу ДВС зобов'язаний сумлінно виконувати службові обо­в'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав грома­дян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією та закона­ми України.

Це законодавче визначення гарантій прав учасників вико­навчого провадження доповнюється числен­ними гарантіями, закріпленими у нормах Закону та інших ак­тів законодавства України. До них, зокрема, належать:

1) функціонування загальних, міжгалузевих принципів, на яких побудовано діяльність державних виконавців та учас­ників виконавчого провадження ;

2) контроль та нагляд за законністю виконавчого провадження;

3) віднесення на розгляд суду окремих питань, від яких зале­жить розвиток виконавчого провадження;

4) звільнення майна з-під арешту, пред’явлення позову до юридичної особи, з вини якої не було стягне­но кошти з боржника, а також відшкодування збитків, за­подіяних державним виконавцем;

5) контроль державного виконавця за правильним і своєчас­ним виконанням судових рішень про стягнення періодич­них платежів;

6) поворот виконання.

Гарантії прав учасників виконавчого провадження є невід'­ємними від юридичних гарантій законності, під якими розумі­ють передбачені законом спеціальні засоби впровадження охорони та, у разі порушення, відновлення законності. За найближ­чими цілями їх поділяють на - превентивні, або запобіжні (спрямовані на запобігання правопорушенням); - відновлювальні (спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслід­ків правопорушень).

Зважаючи на це, можна визначити такі основні гарантії за­конності виконавчого провадження та захисту прав його учас­ників:

- виконавча процедура;                                        

- контроль, нагляд та юрисдикційний захист у виконавчому провадженні;

- відповідальність у виконавчому провадженні.

Під виконавчою процедурою слід розуміти чітке визначення законом порядку проведення виконавчих дій. Загальну проце­дуру виконавчого провадження окреслює Закон, а докладні­ше — нормативно-правові акти Мін’юсту, основним з яких є Інструкція з організації примусового виконання рішень.

Зважаючи на загально-заборонний принцип регулювання ді­яльності органів державної влади, який проголошено ст. 19 Конституції України і щодо ДВС безпосередньо закріплено у ст. 1 Закону, працівники ДВС можуть вчиняти тільки визначе­ні дії у порядку і способом, що дозволені законом. До слова, дія цього принципу поширюється не тільки на діяльність пра­цівників ДВС, а й на інші органи державної влади, органи міс­цевого самоврядування, службових та посадових осіб, які бе­руть участь у виконавчому провадженні або залучені держав­ним виконавцем до проведення виконавчих дій.

Крім положень, закріплених ст. 7 Закону, до гарантій також належать визначення участі понятих у виконавчому провад­женні для засвідчення ходу виконавчої дії (обов'язкова та факультативна участь); окреслення чіткого порядку звернення стягнення на майно фізичної особи, звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи тощо.

Важливим аспектом забезпечення захисту прав учасників виконавчого провадження є документальна фіксація ходу ви­конавчого провадження. Насамперед, підставою для відкриття виконавчого провадження є виконавчий документ, щодо зміс­ту та форми якого законом встановлено певні вимоги. Якщо його немає або ж є вади змісту чи форми, виконавче провад­ження не може бути відкрито.

Складання інших документів, їх форму та реквізити перед­бачено у додатках до Інструкції з організації примусового виконання рішень. Порядок ведення діловодства в ДВС визначає Інструкція з ді­ловодства в органах державної виконавчої служби, затвердже­на наказом Мін’юсту від 5 липня 1999 р. № 470/7.

⇐ Предыдущая19202122232425262728Следующая ⇒

Поделиться: