Особливості відповідальності державного виконавця.

Кримінальну відповідальність передбачено за вчинення служ­бових злочинів — зловживання владою або службовим стано­вищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службова не­дбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), провокація ха­бара (ст. 370 КК). За наявності у діях державного виконавця ознак іншого кримінально караного діяння, він підлягає притяг­ненню до кримінальної відповідальності у загальному порядку.

Цивільно-правова відповідальність полягає у тому, що ст. 56 Конституції України гарантовано право кожного на від­шкодування майнової та моральної шкоди, яку заподіяно дер­жавними органами, органами місцевого самоврядування, служ­бовими та посадовими особами. Ст. 87 Закону передбачає, що збитки, завдані державним виконавцем громадянам чи юридич­ним особам при здійсненні виконавчого провадження, підляга­ють відшкодуванню, хоча конкретного механізму визначення шкоди та порядку його відшкодування чинне законодавство не передбачає. Підстави, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірної діяльності державного вико­навця та інших працівників ДВС, визначено ст.ст. 1173 і 1174 ЦК, відповідно до яких завдана майнова та моральна шкода підлягає відшкодуванню державою незалежно від вини органів (осіб).

Дисциплінарна та матеріальна відповідальність можуть наставати за невиконання чи неналежне виконання службових (трудових обов'язків). Відповідно до положень ЦК України у держави при здійсненні відшкодування у порядку ст.ст. 1173 і 1174 ЦК не виникає право регресу до відповідного органу чи службової особи. Тому не може бути покладено на винну посадову особу обов'язок відшкодувати шкоду.

Особливості застосування інших заходів відповідальності у виконавчому провадженні. Кримінальна відповідальність може наставати у таких випадках.

1. Вчинення діянь, спрямованих на невиконання чи недопу­щення виконання рішення:

• невиконання судового рішення (ст. 382 КК);

• приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке на­кладено арешт чи яке описано (ст. 388 КК). Суб'єктом при­ховування майна, на яке накладено арешт чи яке описано, є особа, якій майно передано на зберігання відповідно до за­ кону;

• ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК), яке стосується ухилення від сплати штрафу особою, засудженою до цього виду покарання;

• невиконання або неналежне виконання собою, якій доруче­но зберігання чи охорону чужого майна, своїх обов’язків (ст. 197 КК). Така діяльність має ознаки кримінально кара­ного діяння, якщо вона спричинила тяжкі наслідки для влас­ника майна. Суб'єктом злочину може бути неслужбова осо­ба, яка досягла 16-річного віку і на яку на підставі трудо­вого договору чи спеціального доручення покладено юри­дичний обов'язок охороняти або зберігати чуже майно (охоронник, сторож, водій-експедитор, кур'єр, гардеробник, пастух тощо). Якщо таку поведінку допустили службові особи, то їх діяння можуть розглядатися як службова не­дбалість і за наявності інших ознак складу злочину кваліфі­куються за ст. 367 КК.

2. Вчинення діянь, спрямованих проти учасників виконавчого провадження.

Державний виконавець та працівники ДВС безпосередньо не вказані у ст. 1 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" як працівники правоохоронних органів. Однак вони здійснююсь правозастосовні та правоохоронні функції, тож їх має бути такими визнано.

КК передбачає такі склади злочину: опір представнику вла­ди, працівникові правоохоронного органу (ст. 342); втру­чання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343); погроза або насильство щодо працівника право­охоронного органу (ст. 345); умисне знищення або пошкод­ження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349); погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350); умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352). На спеціальну правову охорону у виконавчому провадженні може заслуговувати представник, який здійснює правомірну діяльність з надання правової допомоги. КК передбачає та­кі склади злочинів: втручання в діяльність захисника чи представника особи (діяльність з надання правової допомо­ги, порушення встановлених законом гарантій їх діяльності, професійної таємниці) (ст. 397 КК); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК); умис­не знищення або пошкодження майна захисника чи пред­ставника особи (ст. 399 КК); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК). 3. Вчинення діянь учасниками виконавчого провадження. Проблемною щодо цього виду є норма кримінального зако­нодавства щодо кримінальної відповідальності експертів та перекладачів. Відповідно до ст. 14 Закону за відмову від дачі висновку чи за дачу завідомо неправильного висновку експерт несе кримінальну відповідальність, про що його має попередити державний виконавець. Таку саму норму визначено ст. 15 Закону щодо відповідальності перекладача за завідомо неправильний перекладка також за відмову ви­конати обов'язки перекладача.

Однак відповідно до ст. 384 КК (завідомо неправдиве пока­зання) встановлено відповідальність за завідомо неправди­вий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування чи проведен­ня розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекла­дачем у таких самих випадках. Ст. 385 КК (відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків) визначає як кримінально каране діяння відмову експерта чи переклада­ча без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слід­ства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання. Тобто, незважаючи на вказівки ст.ст. 14 та 15 Закону кри­мінальної відповідальності за названі неправомірні дії екс­перта та перекладача у виконавчому провадженні не перед­бачено. Способом усунення такої прогалини слід визнати тільки внесення відповідних змін до кримінального законо­давства.

Адміністративну відповідальність у виконавчому прова­дженні встановлено за невиконання законних вимог державно­го виконавця щодо усунення порушень законодавства про ви­конавче провадження, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, неповідом­лення боржником про зміну місця роботи (перебування), а та­кож неявку без поважних причин за викликом державного ви­конавця (ст. 188¹³ КпАП). Такі діяння тягнуть за собою накла­дення штрафу від двох до десяти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

За ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або грома­дянам, особі, зобов'язаній за вироком або рішенням суду від­шкодувати таку шкоду, відповідно до ст. 51¹ КпАП може бути оголошено попередження, накладено штраф від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або присудже­но виправні роботи на строк до двох місяців із відрахуванням 20 відсотків заробітку.

Протоколи про адміністративні правопорушення у цих справах мають право складати державні виконавці (ст. 255 КпАП), а безпосередньо справи розглядає суд (ст. 221 КпАП). Санкції виконавчого провадження, які не віднесено до жод­ного з існуючих видів юридичної відповідальності, є подібними за правовою природою до адміністративної відповідальності. На особливий правовий характер цих санкцій вказує Пленум Верховного Суду України у постанові від 26 грудня 2003 р. № 14 (п. 19), відповідно до якої скарги на постанови держав­ного виконавця про накладення штрафу може бути оскаржено до суду.

Правове регулювання відповідальності у виконавчому провадженні (за невиконання рішення та невиконання законних вимог державного виконавця регулюється гл. 10 Закону.

 

ТЕМА 11. ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ

⇐ Предыдущая20212223242526272829Следующая ⇒

Поделиться: