Релятивістська онтологія В. В. О. Куайна

Аналіз мови завжди домінує в сучасній англосакській думці. Американський філософ В. В. О. Куайн (нар. у 1908 р.) посідає чільне місце в цих дослідженнях. Перебуваючи під впливом логічного емпіризму, він, проте, розкритикував деякі з його тез і своїми працями намагається ліквідувати прірву, що давно утворилася між наукою і метафізикою, яку було зведено до висловлювань, позбавлених сенсу. Без метафізики, пише Куайн, ми явно опиняємося в полоні досить-таки безглуздої доктрини, що нібито немає жодної різниці, хоч би якої вона була природи – об’єктивної чи суб’єктивної – між означенням (референцією) того чи іншого предмета та означенням кожною з його частин, або кожним із його часових сегментів. Очевидно, що референція в цьому випадку перетворюється на нонсенс. Щоб розв’язати цю дилему, почнемо, не виходячи за межі нашої мови, шукати всі необхідні нам для означення предикати та допоміжні механізми. У словнику нашої мови ми знайдемо такі слова й вислови як «предмет», «частина предмета», «часовий сегмент предмета», «формула», «число», а також двомісні предикати ідентичності та відмінності, логічні частки. За допомогою цих ресурсів ми можемо, відібравши певну кількість необхідних слів, сказати, що це формула, а це – число, що це – предмет, а це – частина предмета, що це і це – один і той самий предмет, а це і це – різні частини предмета, причому сказати саме такими словами, а не якимись іншими. Ця мережа термінів, предикатів та допоміжних механізмів є нашою рамкою референції і нашою системою координат. Стосовно неї ми можемо говорити, і ми говоримо коректно і без плутанини. Потім, за тим самим принципом, що й у попередніх абзацах, ми передбачаємо запасні денотації для знайомих нам термінів. Ми починаємо помічати, що широка й мудрована перестановка цих денотацій, супроводжувана компенсаторними змінами в інтерпретаціях допоміжних часток, цілком уживається з наявними в мові засобами. Отже насправді, референція – це нонсенс, лише коли її не співвіднести з системою координат. Розв’язання нашої дилеми спирається на цей принцип відносності.

Немає сенсу казати, що в загальному плані наші терміни «предмет», «частина предмета», «число» позначають відповідно реальні предмети, частини предметів, числа тощо, бо насправді вони позначають денотації, які можна хитро переставляти. Немає сенсу так говорити в абсолютному розумінні; ставити таке питання можна тільки у випадку віднесеності до якоїсь мови заднього плану. Саме вона дає нам смисл, якого ми шукаємо, хоча цей смисл буде відносним; бо це смисл, пов’язаний зі згадуваною метамовою. Шукати референцію в більш абсолютному розумінні скидалося б на пошуки абсолютного положення або абсолютної швидкості замість положення та швидкості, які визначаються стосовно певної системи координат. Це було б те саме, що припустити, ніби наш сусід систематично бачить речі догори ногами або в протилежних кольорах, тоді як ніхто цього не помічає.

Якщо питання референції стосовно виду, який ми в даний момент вивчаємо, має сенс лише щодо мови заднього плану, то очевидно, що питання референції для цієї мови у свою чергу мають сенс лише у щодо нової мови заднього плану. Само собою зрозуміло, що ми перериваємо нескінченну послідовність координатних систем дуже просто: показуємо пальцем на одну з них і оголошуємо її останньою. Але це на практиці. А як взагалі, тобто поза практикою, визначити мову заднього плану? Відповідь на це питання, природно, знаходимо в релятивній доктрині простору: вона проголошує, що замість абсолютних швидкості і положення існують взаємні відносини координатних систем між собою і, в кінцевому підсумку, відносини речей між собою. Аналогічне запитання стосовно денотацій має аналогічну відповідь, тобто має сенс лише пояснення того, як теорія об’єктів інтерпретується або реінтерпретується в іншій теорії і не має сенсу шукати абсолютного пояснення об’єктам тієї чи тієї теорії. Припустимо, що ми працюємо в рамках певної теорії, а отже, маємо справу з її об’єктами. Ми це робимо, маючи справу зі змінними цієї теорії, змінними, значеннями яких є ці об’єкти, хоча й не існує остаточного сенсу, в якому може бути специфікований цей усесвіт. Мова нашої теорії включає в себе предикати, завдяки яким ми відрізняємо певні частини цього всесвіту від інших частин, і ці предикати відрізняються між собою лише тією роллю, яку вони відіграють у законах теорії. Всередині цієї теорії, розглядуваної як теорія заднього плану, ми можемо показати, як підпорядкована їй теорія, всесвіт якої є частиною всесвіту заднього плану, може, через реінтерпретацію, бути зведена до іншої підпорядкованої теорії, всесвіт якої є меншою частиною всесвіту заднього плану. Ця розмова про підпорядкованість теорії та їхні онтології має сенс, але тільки стосовно теорії заднього плану з її первісно прийнятою і, в кінцевому підсумку, непроникною онтологією».

Таким чином, онтологія для Куайна, як і для всіх філософів аналітичного напряму, має зовсім інший зміст, аніж той, якого звичайно надають цьому терміну (онтологія – це вчення про істинне буття). Перебуваючи у філософії Куайна, ми опиняємося у світі логіки з її посиланням на теорію в канонічній формі та на кількісні змінні (зокрема на екзистенційний квантифікатор: існує x такий, що …). Власне кажучи, йдеться радше про онтологію сущого, аніж про онтологію буття в класичному його розумінні. З цього погляду Куайн продовжує роботу, розпочату Расселом, який вважав, що тільки сингулярні терміни, тобто власні назви, мають певний денотат, а саме існуючу сутність, яка їм відповідає. Тому онтологія для Куайна є релятивістською: це одна з його істотних тез. Можна лише витлумачити теорію чи мову (тобто інтерпретувати їх) у відношенні до теорії або мови «заднього плану». Не існує онтології в абсолютному розумінні. Правда, Куайн надає певної переваги тій онтології, яка лежить в основі сучасної науки.

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. В чому сутність «мовного повороту» в філософії другої половини XX ст.?

2. Яка фундаментальна ідея лежить в основі аналітичної філософії?

3. Які фази можна виділити в розвитку аналітичної філософії? Назвіть представників кожної з них.

4. Визначте специфічні риси кожної фази розвитку аналітичної філософії.

5. У чому різниця між позицією «раннього» та «пізнього» Вітгенштайна по стосовно повсякденної мови?

6. Що таке «мовні ігри» в розумінні «пізнього» Вітгенштайна?

7. Чому розуміння людини як «розуму, замкненого в тілі», неминуче пов’язано з дуалізмом духа та тіла?

8. Назвіть видатних представників Оксфордської школи аналітичної філософії.

9. У чому специфіка розуміння мови Дж. Л. Остіном?

10. Що таке «мовленнєві акти»?

11. У чому полягає евристична функція аналізу мовленнєвих актів?

12. Розкрийте ставлення В. В. О. Куайна до метафізики.

13. В чому для В. В. О. Куайна полягає різниця між «референцією» та «денотацією»?

14. Що В. В. О. Куайн називає «рамкою референції»?

15. Розкрийте теорію В. В. О. Куайна про значення мови заднього плану при розумінні реальності.

 

Теми рефератів

1. Еволюція аналітичної філософії.

2. Конструктивістські тенденції в сучасній аналітичній філософії.

3. Поняття «мовної гри» в філософії Л.Вітгенштайна.

4. Оксфордська школа аналітичної філософії.

5. Поняття «мовленнєвих актів» в філософії Дж. Л. Остіна.

6. В. В. О. Куайн та проблема «референції».

7. Розуміння онтології в філософії В. В. О. Куайна.

Література

Джерела:

1. Вiтгенштейн Л. Trаctatus logico-filosoficus. Фiлософськi дослiдження. – Київ: Основи, 1995.

2. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка / Аналитическая философия: становление и развитие. – М., 1998.

3. Куайн В. Онтологическая относительность // Современная философия науки: Хрестоматия. – М., 1996. – С. 40 – 61.

4. Куайн У. Вещи и их место в теориях // Аналитическая философия: становление и развитие. – М., 1998. – С. 322–342.

5. Остін Дж. Значение слова // Аналитическая философия ХХ века. – М., 1993. – С. 105 – 121.

6. Аналитическая философия: становление и развитие. – М., 1998. – С. 17 – 38.

Дослідження:

1. Рюс Ж. Кілька мовних напрямів і проблем // Рюс, Жаклін. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / Пер. з фр. В. Шовкун. — К: Основи, 1998. – 669 с.

2. Бугров В.А. Сучасна аналітична філософія: коло проблем // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 26. – К., 1997. – С. 101 – 106.

3. Руднев В. Божественный Людвиг (Жизнь Витгенштейна) / Витгенштейн Л. Избранные работы. – М., 2005. – С. 419 – 437.

Навчальна література:

1. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрями. – К., 1996.

2. Кремень В. Г., Ільїн В. В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527 с.

3. История философии. Запад – Россия – Восток: учебник для студ.вузов / Под ред. Н. В. Мотрошиловой, А. М. Руткевича. – Москва: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1999. – Кн. 4: Философия ХХ века. – 448 c.

4. История философии. Учебное пособие для высших учебных заведений. 2-е изд., перер. и доп. – Ростов н/Д.: Феникс, 2004. – 736с.

 

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: