Шляхи підвищення ефективності занять з фізичного вдосконалення

 

Одним зі шляхів підвищення ефективності системи фізкультурної освіти, фізкультурно-оздоровчої діяльності студентів є формування повноцінної мотивації до занять.

Загальноприйнятими проблемами мотивації є положення про те, що мотивація (у широкому змісті) включає усі види спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, мету, нахил, «як усвідомлене чи малоусвідомлене спонукання до діяльності».

 

Навчальна і фізкультурно-оздоровча діяльність спонукається цілим комплексом мотивів, що і визначають зміст занять для студентів.

 

Мотиваційна сфера мінлива і має вікові і змістово-значеннєві особливості, зумовлені деякими природними і соціальними факторами.

 

Серед мотивів, які лежать в основі процесу навчання виділяють: внутрішні мотиви, які спонукаються процесом занять, способами дії, прийомами аналізу матеріалу, самим предметом навчання і зовнішніми мотивами, які залежать від факторів, що знаходяться за межами навчальної і фізкультурно-оздоровчої діяльності студентів.

 

Активність людини здебільшого визначається метою її діяльності. Специфіка людської мотивованої діяльності полягає в тому, що вона завжди цілеспрямована. Мотиваційна сфера студентів їхнє відношення до різних видів діяльності і прояв загальної активності в заняттях в основному визначається як їхніми потребами, так і відповідними цілями.

 

Мотиви навчання часто розглядаються останнім часом у плані тих факторів, які випливають із приналежності студентів до певного колективу, в якому він здійснює свою діяльність. У багатьох дослідженнях підкреслюються такі фактори мотивації. як усвідомлення приналежності до колективу і пов'язане з цим прагнення домогтися успіху і т.д.. Урок фізичної культури є колективною дією, яка спрямована на фізичне вдосконалення студентів, і для багатьох є майже єдиною формою занять фізичними вправами двічі на тиждень. Тому важливим є питання: Як відносяться молодь до уроків фізкультури?

 

Хлопці і дівчата майже регулярно відвідують уроки фізкультури, однак з віком їх кількість змінюється .

 

У цілому 50%-школярж не відчувають стійкого інтересу до уроків фізкультури.

 

Причинами цього є неадекватність фізичних навантажень фізичним можливостям студентів (завищений або занижений рівень),

 

незадоволеність методикою проведення занять програмного змісту та самою організацією навчального процесу .

 

Отже, більшість студентів свідомо ставиться до уроків фізкультури і може досить виразно вказати на їхні недоліки. Незадоволення організацією процесу фізичного виховання у навчальному закладі призводить як до нерегулярного відвідування уроків фізкультури, так і до зниження мотивації до спортивних занять у позаурочний час.

 

Для підвищення ефективності процесу фізичного виховання викладачам фізичної культури рекомендовано враховувати зауваження, що висловлені студентами:

 

- недостатньо реалізується диференційований підхід на уроках ФК, що призводить до неадекватності фізичних навантажень на заняттях (25%);

 

- не враховуються інтереси студентів гази виборі фізичних вправ, які включені у програму ФК у навчальному закладі (22-32%), що вимагає перегляду програми з ФК, відвести більше годин варіативного компоненту й адаптувати до інтересів студентів конкретного навчального закладу;

 

- при проведенні занять, особливо в підготовчій частині, необхідно використовувати музичний супровід, що робить заняття фізичними вправами більш емоційними і привабливими як для дівчат, так і для хлопців;

 

- використання змагального методу на уроці ФК найбільш ефективно на І–ІV курсах бажання змагатися знижується, особливо в дівчат. У зв'язку з цим необхідно розробити ряд стимулів, які сприяли б підвищенню мотивації досягнення результату і проведення

змагань під девізом «Перемагай себе».

Виявлені вікові особливості відношення студентів до процесу фізичного виховання у навчальному закладі свідчать про необхідність доопрацювання програм з фізичної культури адекватно віково-статевим потребам, мотивам й інтересам студентів, що буде сприяти підвищенню їх мотивації до занять фізичними вправами як в системі урочних, так і позаурочних форм.

 

Вагомими причинами є відсутність інтересу до самостійних занять фізичними вправами студентів; недосконалість системи педагогічного контролю фізичного стану у процесі фізичного виховання, яка має в своєму арсеналі тільки рухові тести, результати яких залежать від кумулятивного ефекту, і їх зміни починають виявлятися на 3-4 тижні занять, крім того, їх не­можливо виконати в домашніх умовах.

 

Отже, можна дійти висновку, що:

 

- більшість студентів позитивно ставляться до фізичного виховання і розуміють значимість теоретичних знань для самостійних занять фізичними вправами;

 

- у навчальному процесі з фізичного виховання у навчальному закладі відсутні теоретичні заняття з фізичної культури. У зв'язку з відсутністю часу на уроках ФК, теоретичні знання про самооцінку ФР і ФП, вплив фізичного навантаження на організм людини можна ввести в такі дисципліни, як біологія, анатомія, валеологія. Уроки ФК обов'язково повинні включати теоретичну частину, яка вміщувала б матеріал про дозування фізичних навантажень, критерії ефективності занять фізичними вправами, структуру і зміст індивідуальних програм ФОЗ;

 

- домашні завдання з ФК повинні включати складання індивідуальної програми, яку викладачі ФК перевіряє і коректує її виконання. Критерієм ефективності повинен бути приріст власних результатів відповідно до вихідного рівня;

 

- інтенсивність мотивації до самовдосконалення знаходиться на низькому рівні, що вимагає розробки комплексу стимулів як у системі шкільного, так і сімейного виховання.

 

 

Дослідження показало, що студенти мають загальне уявлення про фактори здорового способу життя і досить об'єктивно намагалися відповісти на запитання: «Яких факторів здорового способу життя ви дотримуєтесь?» Анкетування було анонімним, тому вони не боялися засудження за відверті відповіді.

 

Дивно, що такий загальноприйнятий фактор як гігієна, яка включає умивання, чищення зубів, миття рук і прийняття душу, чистий одяг, чисте житлове приміщення і місце навчання, виді­лило всього 34 ± 1,93% хлопців і 61,9 ± 1,99% дівчат. Дівчат, які дотримуються гігієни, майже у 2 рази більше, ніж хлопців. Під час бесіди молоді вказували на причини недотримання гігієни, однією з яких є тривале перебування у навчальному закладі відсутність можливості помити руки з милом, а також неможливість прийняти душ після занять фізкультурою, перебування у класній кімнаті в тому ж одязі, у якому інтенсивно бігав і стрибав. Викладачі відзначають стійкий запах поту від студентів-після уроків фізкультури протягом усього дня, тому що уроки фізкультури в сітці навчальних занять розподіляються від першого до останнього. Несерйозна проблема, яка істотно впливає на стан здоров'я студентів і вимагає кардинальних заходів для її вирішення.

Режим дня пов'язаний також із правильним харчуванням. Дотримування 3-4 разового харчування, вживання збалансованого раціону удається тільки 22,4% хлопців і 21,1% дівчат. Чим пояснюють студенти недотримування цього фактору? Багато учнів вказують на те, що їм не вдається пообідати у навчальному закладі вони обмежуються булочкою чи пиріжком, а потім пізній обід чи вечеря одночасно вдома. Деякі юнаки скаржилися на одноманітність їжі вдома (картопля, вермішель, каша) через нестачу грошей у батьків. Це пов'язано з матеріальним станом родини, з кількістю працюючих членів родини, кількістю дітей у родині. Те, що харчування погіршилося, підтверджують об'єктивні дані, а саме наявність до 10-15% дітей, які мають недостатню масу тіла; збільшується відсоток молоді, які мають захворювання шлунково-кишкового тракту. Правильне харчування студентів залежить більшою мірою від його організації у навчальному закладі та родині, і меншою мірою від самого юнака.

Мало звертається уваги на процедури, які загартовують, це відзначили всього 9% хлопців і 5,8% дівчат. Ігнорування такого доступного чинника, як підвищення неспецифічної резистентності організму загартовуючи* ми процедурами, часто призводить до гострих респіраторних захворювань (більше 90% студентів). Це більшою мірою залежить від просвітницької роботи в цій галузі, родини, телебачення, преси, які є значним резервом підвищення опірності організму несприятливим факторам навколишнього середовища, підвищення рівня здоров'я дітей і самовдосконалення організму.

 

Шкідливі звички включають паління, вживання алкоголю, наркотичних засобів. Про вживання їх підліткам не ставилось прямого запитання, тому що навіть при анонімному анкетуванні важко очікувати щирої відповіді, адже всі студенти інформовані, що це шкідливо для здоров'я і карно як у моральному, так і правовому аспекті. Тому варіантом відповіді була «відсутність шкідливих звичок». У зв'язку з цим школярі свідомо пропускали цю відповідь, якщо знали, що якась з названих негативних звичок (їм пояснили, що це кількаразове вживання) у них є.

 

Наявність спеціально організованої рухової активності у структурі свого способу життя відзначали 40,7 ± 2% хлопців і 32,7 ± 1,9% дівчат. Це є ще одним підтвердженням того, що 60-70%) підлітків не займається систематично певним видом рухової активності і має низький рівень мотивації до такого виду діяльності.

 

Отже, з усіх доступних чинників здорового способу життя найчастіше у хлопців на першому місці - рухова активність -40,7 2%, на другому - відсутність шкідливих звичок - 36,3 ± 1,95%, на третьому - гігієна - 34 ± 1,93%, на четвертому - правильне харчування - 22,4 ± 1,7%, на п'ятому - режим дня - 20,9 ± 1,64% і на шостому - процедури, які загартовують - 9 ± 1,17%>.

 

У дівчат на І місці чинник гігієни - 61,9 ± 1,99%, на II - відсутність шкідливих звичок - 44,7 ± 2,02%, на III - рухова активність - 32,7 ± 1,9%, і менше дотримуються правильного харчування -21,1 ±1,67%, режим дня - 18,1 ± 1,55% і процедур, які загартовують - $,8 ± 0,89%.

 

Більшість студентів (63,7 ± 1,9% хлопців і 55,3 ± 2,03% дівчат) мають шкідливі звички, що є наслідком зниження протиборства в родині, навчальному закладу і підвищенням впливу мікросередовища (друзів, знайомих). Цей тривожний факт вимагає вживання кардинальних заходів виховного характеру, допомоги з боку засобів масової інформації, підвищення мотивації до здорового способу життя молоді як засобу порятунку генофонду нації від деградації.

Студентам властива завищена самооцінка, однак аналіз" відповідей про те, як вони оцінюють свій стан здоров'я, викликає тривогу. Об'єктивні цифри, які характеризують стан зах­ворюваності дитячого контингенту, рівень їхньої фізичної підготовленості, знайдено в документальних матеріалах. Мінздраву України й у відповідній літературі. Однак у юнацькому віці відчуття здоров'я і нездоров'я з погляду самих студентів завищене у бік першого. Тому їхні відповіді можна оцінювати як самовідчуття фізичного стану щодо норми.

 

Існують розходження в оцінці здоров'я і фізичної підготовленості міської і сільської місцевості студентів. Найбільші проблеми зі здоров'ям мають школярі м. Києва, що уже відзначалося багатьма дослідниками за оцінкою об'єктивних показників фізичного стану в містах, суб'єктивна оцінка здоров'я дівчат нижча, ніж хлопців. Це є дуже тривожним фактом, тому що його не можна пояснити гіршими чи кращими економічними умовами проживання і харчування, а свідчить про загальне погіршення репродуктивного здоров'я молоді і генофонду нації.

 

До внутрішніх факторів, які впливають на прояв мотивації до видів діяльності відносяться властивості нервової системи підлітка. Для їхнього визначення використано методику Т.Ю. Круцевич, засновану на спостереженні поведінкових реакцій студентів у різних ситуаціях. Дослідження проводилося в м. Умані з комплексу проявів різних поведінкових реакцій на невдачі, стійкості уваги, мови, визначалася перевага чи порушення гальмування у поведінці, працездатності, оцінці своїх сил, виконанні фізичних вправ. Ця методика дає можливість одержати інформацію про фенотипові ознаки темпераменту студентів і доступна в масових дослідженнях. Було визначено чотири типологічних групи за характерними проявах їхніх реакцій у житті.

 

«Сильний урівноважений» тип характеризується наступними зовнішніми проявами:

 

- швидко схвачує суть важкого завдання, однотипність і великі зусилля переносить погано. Фізичні вправи виконує легко, координовано;

 

- об'єктивно оцінює свої сили;

 

- працює довгостроково, змінюючи вид діяльності;

 

- говорить швидко, плавно, спокійно, голос середній чи вищий за середній. Вимова чітка, правильна. Легко засвоює іноземні мови;

 

- відсутність різких спадів діяльності після помилки, особливо, якщо за це дорікали навколишні. Оптиміст;

 

- увага сконцентрована, стійка. Легко переключається з одного предмета на інший.

 

«Сильний збудливий» тип характеризується наступними проявами:

 

- недостатньою координацією особливо на перших етапах

 

оволодіння певними рухами, не може якісно виконувати до кінця одноманітні рухи; - перебільшує свої сили;

- працездатність висока, якщо діяльність захоплює. Одно-і:. манітні дії виконує погано, з частими перервами і видимим роздратуванням;

 

- говорить голосно, уривчасто, напружено, нерідко розмашисте жестикулюючи, часто зупиняється, шукаючи потрібне слово чи словосполучення;

 

- намагається в агресивній формі заперечувати рішення викладача. Тривалість переживань незначна;

 

- увага не така стійка як в інших. Поле уваги звужене, сконцентрувати увагу може при виникненні інтересу до предмета.

 

«Сильний гальмовий» тип характеризується:

 

- неквапливими погодженими і висококоординованими рухами. Якісно виконує одноманітні вправи до кінця. У тих видах, де потрібна швидкість, виявляє себе гірше;

 

- при оцінці своїх сил уникає відповіді (сумнівається);

 

- може працювати довгостроково, без перерви, не знижуючи результатів при одноманітній діяльності;

 

- небагатослівний, говорить граматично правильно, важкувато жестикулюючи. Міміка майже відсутня. Голос середній, іноді тихий. Письмова мова краща;

 

- реакція на невдачі зовні спокійна, не намагається виправдатися чи викликати співчуття в навколишніх. Небагатослівний. Не любить робити прогнози про підсумок виступу на змаганнях;

 

- увага стійка, але потрібно тривалий час на включення. Погано переключається з одного предмета на іншій.

 

«Слабкий не врівноважений» тип характеризується:

 

- найгіршою руховою діяльністю, скутістю рухів, непевністю в собі, поганою координацією;

 

- схильний применшувати свої можливості;

 

- працездатність невисока, з різким коливанням підйомів і спадів;

 

- мова тиха, часто мовчить. Письмова мова краща усної;

 

- при невдачах прагне викликати співчуття в навколишніх, посилається на об'єктивні труднощі чи перешкоди, хвороблива реакція на зауваження старших (тремтіння губ, сльози і т.д.);

 

- довго не може зосередити увагу, відволікається на сторонні подразники. Увага, хитлива.

Виділені групи студентів, об'єднані характерними ознаками життєвих проявів окремих властивостей вищої нервової діяльності, умовно позначені як тип ВИД.

Спостереження застосовувалося для визначення життєвих властивостей нервової системи студентів і здійснювалося за зовнішніми проявами характеру учня, його рухів, мови, това­риськості, працездатності, поведінки в несподіваних ситуаціях, реакції на невдачі і т.п. Зіставляючи дані спостереження з розробленою системою оцінок, отримано інформацію про ступінь прояву тих чи інших властивостей нервової системи учня.

 

Аналіз прояву мотивів занять фізичною культурою і спортом у підлітків при константній ознаці, якою був "тип ВИД", показав, що незалежно від контрольної перемінної "стать" виявляються загальні тенденції.

 

У "сильних" типів більшою мірою виражений мотив "досягнення високого спортивного результату", тобто спортивний мотив занять, ніж у "слабкого" типу. У "сильних" типів більш широкий спектр мотивів занять фізичними вправами, вони вказують, як правило, на два мотиви, а "слабкі" - на один.

 

Результати дослідження дозволяють зробити узагальнення, характерні для представників різних типів ВНД, незалежно від статі випробуваних.

 

Студенти з "сильним урівноваженим" типом нервової системи мають досить широкий спектр спортивних інтересів, до якого входять як ігрові види, так і види спорту, що вимагають витривалості та виконання досить одноманітної роботи (плавання, лижі). Як хлопців, так і дівчат приваблюють заняття, які проводяться під музику (аеробіка, шейпінг).

 

Студентів з "сильним збудливим" типом нервової системи більше приваблюють ситуаційні види спорту - баскетбол, футбол, вправи, які виконуються під музику.

 

Дівчата зі "збудливим" типом, на відміну від "урівноважених" і "гальмових", у деяких випадках вибирають чоловічі види спорту, зокрема боротьбу, футбол, бодібіддінг. Не приваблюють їх види спорту, пов'язані з одноманітним середовищем (плавання), і відсутність гострої змагальної боротьби (фітнес, шейпінг, аквафітнес, туризм).

 

"Сильні гальмові" типи не захоплюються тими видами спорту, які користуються найбільшою популярністю, однак і хлопців, і дівчат приваблює плавання, зимові види спорту, а з ігрових - баскетбол і волейбол. У хлопців переважає інтерес до силових видів - боротьби і бодібілдінгу, що відповідає їхньому соматотипу.

 

Студенти з "сильним" типом нервової системи мають власну думку про користь занять фізичними вправами, і вони вважають, що на них меншою мірою впливають зовнішні фактори. Залежно від урівноваженості нервових процесів, для "збудливих" типів має значення мікросередовище, у якому вони знаходяться. Для "урівноважених" має значення сімейне виховання і поради батьків, "гальмові" повною мірою визначають авторитет учителя фізкультури і на них не впливають телепередачі, однак вони єдині з типологічних груп, які читають газети і виз­нають значення преси. Очевидно, це пов'язано з їхніми типологічними особливостями, тому що в них краще розвинена письмова мова, ніж усна, і вони краще сприймають написану інформацію, ніж усну. У них немає посилань на те, що для них мають значення поради друзів.

Студенти зі "слабким неврівноваженим" типом нервової системи більше за інших підпадають під вплив як дорослих, так і однолітків, вони не покладаються на власні знання і досвід. Вони більш сучасні, тому для них має значення думка інших.

 

Отже, можна відзначити деякі особливості інтересу студентів, що доповнюють характеристику їхньої поведінки залежно від переваги тієї чи іншої властивості нервової системи. Так, підлітки з «сильною урівноваженою» нервовою системою відчувають переважно достатність фізичного навантаження на уроках фізкультури. Вони бажають брати участь у змаганнях і відзначають недостатність моментів змагання на заняттях з фізкультури, їх не задовольняє відсутність музичного супроводу і відсутність видів вправ, які їм подобаються.

 

Для студентів із «збудливим» типом нервової системи характерна наявність представників, для яких фізичне навантаження є завищеним і для яких воно є заниженим, їм потрібна постійна зміна відчуттів, тому їх не задовольняє кількість ігор, моментів змагання. Емоційну насиченість уроку вони бачать у виконанні вправ під музику. Вони не задоволені процесом фізичного виховання і через відсутність тих видів вправ, які їм подобаються.

 

Студенти з «гальмовим» типом не вказують на недостатнє фізичне навантаження, для основної маси воно адекватне. Для посилення процесу збудження їм необхідна емоційна наси­ченість заняття, тому вони відзначають недолік ігор і музичного супроводу, однак у них не виникає бажання збільшити моменти змагання, їх задовольняє та кількість, яка існує на уроках фізкультури. Вони більш гостро відчувають відсутність видів вправ на уроках, які їм подобаються.

 

Для «слабкого неврівноваженого» типу нервової системи фізичне навантаження на уроках фізкультури більшою мірою завищене, імовірно, через «слабкість» нервових процесів і чут­ливість, тому що в них навіть на невеликий за силою подразник може бути бурхлива реакція. Вони не люблять змагань і більш комфортно почувають себе в колективній грі, вони на­магаються уникати гострих конфліктних ситуацій і намагаються не виділятися з загальної маси. Підлітки з цим типом нервової системи також висловлюють незадоволеність відсутністю улюблених видів вправ на уроках фізкультури. Дівчата люблять виконувати вправи з музичним супроводом.

 

Аналіз причин незадоволеності формами фізичного виховання у підлітків з різними типами нервової системи дає можливість визначити стимули, що сприяють збільшенню активності студентів. У їхніх відповідях виявляється потреба у фізичному навантаженні, рухливих іграх, присутності улюблених видів вправ на уроці, музичному супроводі, змаганнях.

 

Потреба - це недостаток чогось для організму й особистості. Урок фізкультури повинен мати не тільки освітню спрямованість, але і задовольняти потреби в руховій активності. Висловлення незадоволення свідчить про наявність певної потреби в людини. Враховуючи це, складено модель задоволення потреб підлітків з різними типами ВНД у руховій активності на уроках фізкультури, складовими якої є: потреба у фізичній культурі; потреба у рухливих і спортивних іграх; потреба у змаганнях; потреба в музичному супроводі; потреба у виконанні вправ, які подобаються. Задоволення кожної зі складових приймається за 100%, кількість студентів, які вказали на незадоволення певної потреби, віднімається від 100%. Дані співвідношення можна представити у вигляді моделей, де очевидне незадоволення організацією і методикою проведення уроків фізкультури, що знижує мотивацію до прояву рухової активності студентів. Усунення розходжень між тим, що повинно бути на уроках фізкультури і тим, що є, насправді і буде стимулом до занять фізичними вправами не тільки під час уроків, але і в позаурочний час.

 

Самооцінка стану здоров'я є суб'єктивним показником, але почасти ґрунтується на об'єктивних показниках захворюваності і встановленого діагнозу, який знають студенти. У роботі не зіставлено це з фактичними даними, тому що це буде завданням наших подальших досліджень. Дані свідчать, що серед «сильних урівноважених» типів нервової системи відсутні молодь, які оцінюють свій стан здоров'я як «поганий». Серед «урівноважених» хлопців і дівчат найбільша кількість з «добрим» станом здоров'я (відповідно 83,9% і 81,1%). Очевидно, це пов'язано з властивим їм великим оптимізмом.

 

Серед студентів з «сильним збудливим» типом нервової системи переважають ті, які почувають себе вже «не зовсім добре». Так, на це вказує 24,3% хлопців і 58%) дівчат.

 

«Сильний гальмовий» тип має у своєму складі підлітків, які оцінюють своє здоров'я як «погане». Це 4,8% хлопців і 2,7% дівчат, тільки 25,3% дівчат оцінюють своє здоров'я як «добре», а 72%) як «не зовсім добре».

 

Серед представників «слабкого неврівноваженого» типу нервової системи 20% хлопців і 17,4% дівчат вказують на “погане” здоров'я. «Добрим» вважають своє здоров'я тільки 8,7% дівчат, а 73,9% «не зовсім добрим».

 

У літературі є дані про зв'язок імунологічної реактивності організму і типу нервової системи. Він доводить, що індивідуальні розходження в імунологічній реактивності на клітинному рівні знаходяться в залежності від ступеня чутливості (подразливості) клітинного субстрату до антигенних впливів, що корелює, у свою чергу, із силою основних нервових процесів даного організму.

 

У роботі не досліджувалися фізіологічні прояви властивостей нервової системи, а представлені тільки зовнішні спостереження поведінкових реакцій, але, імовірно, вони мають у своїй ос­нові значну частку психофізіологічних проявів генотипу молоді.

 

Кожен студент схильний до прояву захоплень, однак у цих проявах прослідковується певна тенденція.

 

Студенти, у яких переважають риси «сильного урівноваженого» типу нервової системи, мають широкий діапазон захоплень, називаючи, як правило, не менш трьох видів. Вони люблять читати, дивитися телевізор, спілкуватися з друзями, займатися ФК і С, грати в комп'ютерні ігри. Захоплюються вони ще й іноземними мовами та музикою. Батькам допомагають більше дівчата, ніж хлопці.

 

«Сильні збудливі» студенти мають свої особливості, які проявляються у необхідності зміни вражень, тому їх меншою мірою приваблюють одноманітні види діяльності, які вимагають по­сидючості, зокрема вивчення іноземних мов, заняття музикою і т.п. Вони люблять спілкуватися з друзями, грати в комп'ютерні ігри, але не дуже прагнуть витрачати вільний час на пе­регляд телепередач, у цей час вони можуть відвідувати дискотеки, займатися різними видами спорту. Схвалюють вони читання книг і допомогу батькам, однак це для них є не захоплю­ючим заняттям, а сприймається як неминучість.

 

Студенти з «сильним гальмовим» типом нервової системи більш схильні до спокійних,

навіть монотонних видів занять. Вони не люблять відвідувати дискотеки, а більш, ніж інші типи нервової системи, указують на перегляд телепередач і читання книг. У вільний час спілкуються з друзями, займаються ФК і С, допомагають батькам, що майже в два рази більше, ніж «урівноважені» і «збудливі» типи. Крім цього, хлопці відзначають, що люблять майструвати і лагодити техніку, а дівчата -шити.

 

Представники «слабкого неврівноваженого» типу більш консервативні у виборі видів діяльності у вільний час. Вони відрізняються від інших типів схильністю до заняття творчими видами, зокрема, музикою, співами, малюванням. Імовірно, це пов'язано з більшою чутливістю нервової системи. Вони також люблять спілкуватися з друзями, дивитися телевізор, читати, більше, ніж інші типи, допомагають батькам. Не схильні до вивчення іноземних мов, заняття спортом, відвідування дискотек і комп'ютерних ігор. У першому випадку, очевидно, це пов'язано з необхідністю запам'ятовування і монотонністю, що; невластиво їхній силі нервових процесів, в інших випадках це пов'язано з проявом рухливості нервових процесів і швидкістю прийняття рішень, що знов-таки неадекватно їхнім типам реакцій.

 

Практичне значення отриманих результатів.

 

Виявлена вікова структура мотивів й інтересів студентів у галузі фізичного виховання і спорту, а також фактори і мотиви, які сприяють формуванню мотивації підлітків до фізичного самовдосконалення, та розроблені рекомендації дозволяють внести зміни до програми з фізичного виховання у навчальному закладі; методики організації урочних та позаурочних форм занять, систему диференційованого підходу до студентів з різними типологічними особливостями ВНД, змісту спортивних телевізійних програм для молоді, публікацій у пресі, що позитивно вплине на формування здорового способу життя студентів і виховання культури фізичного здоров'я.

 

Методичні рекомендації можна використовувати для удосконалення відповідних навчальних дисциплін, підготовки викладачів фізичної культури і дитячих спортивних тренерів у вищих навчальних закладах.

Розвиток фізичної культури зумовлений обєктивною необхідністю суспільства в забезпеченні оптимальної рухової активності людини. Саме тому в Законі України Про фізичну культуру і спорт від 24.12.1993 р. № 3809 зазначено, що фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоровя, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування особистості. Безумовно, що заняття фізичними вправами є головною і практично єдиною можливістю, здатною запобігти фізичній деградації українського суспільства і зберегти здоровя населення.

 

Дослідження в галузі фізичної культури свідчать, що у підростаючого покоління на сьогодні рухова діяльність значно знизилася. Це питання розглядається у працях багатьох учених Так, дослідниками доведено, що організм дітей постійно потребує виконання різних рухових дій.

 

Фізичне виховання стедентів є найважливішим компонентом гуманітарного виховання, спрямованого на формування в них фізичного й морального здоровя, удосконалення фізичної й психічної підготовки до ведення активного життя, творчої професійної діяльності й захисту Батьківщини.

У сучасній життєдіяльності нашого суспільства усе більше виникає протиріч між значною інтелектуальною, емоційною, психологічною напругою учбової та трудової діяльності й різким зниженням фізичної активності, як головного регулятора функцій організму людини, тобто в учбовій діяльності студентів все більша перевага віддається розумовим процесам перед фізичними навантаженнями. Разом з тим вчені вважають, що головним джерелом розвитку й зміцнення ресурсів здоровя людини, збереження механізмів регулювання його життєздатності й працездатності є систематична фізична активність.

 

Актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що залучення студентської молоді до систематичних занять фізичною культурою та спортом є постійною проблемою. Проблема цілеспрямованого формування мотивації у сучасній психології ще мало розроблена, але її вирішення має велике значення для практики навчання та виховання підростаючого покоління. Слід також зазначити, що й проблема формування мотивації безпосередньо до занять фізичною культурою та спортом також досить мало висвітлена у звязку з недостатнім обсягом психолого-педагогічних досліджень, що й обумовило актуальність вивчення цієї важливої для суспільства проблеми.

 

Мотивація посідає провідне місце в структурі особистості і є одним з основних понять, що використовується для пояснення рушійних сил поведінки. Тому тема мотивації - одна з найактуальніших для викладачів фізичної культури, психологів, педагогів, медичних працівників та представників багатьох інших спеціальностей .

 

Вона лежить як в основі спонукання інших людей до виконання ( або невиконання) певних дій, так і само мотивації, яка дає можливість досягти бажаних результатів в обраній діяльності .

Мотивація - процес стимулювання, необхідний для продуктивного виконання ухвалених рішень і намічених робіт, будь-якої конкретної людини або групи людей до діяльності, спрямованої на досягнення цілей .

 

Під мотивом маються на увазі внутрішні спонукання, які змушують людину робити ті чи інші вчинки. Як мотив можуть виступати потреби, інтереси, вподобання, емоції, установки, ідеали. Мотив у працях вітчизняних психологів розуміється і як усвідомлена потреба, і як предмет потреби й ототожнюється з потребою .

 

Мотив може бути як зовнішнім, так внутрішнім залежно від ставлення людини до діяльності. Зовнішній мотив формується під впливом, який чинять на людину інші люди або обставини, а внутрішній - виробляється свідомо нею самою для досягнення поставленої мети в результаті виконання певної роботи.

 

Однією з характеристик мотиву є його сила. Вона впливає не лише на рівень активності людини, а й на успішність виявлення цієї активності, зокрема на ефективність діяльності .

 

Закон оптимуму мотивації. Установлено, що за слабкої і надзвичайно сильної мотивації успішність діяльності невисока, а оптимальний ( не завжди середній, а саме оптимальний) рівень мотивації є найсприятливішим. Така залежність визначається законом Йорка - Додсона. Американські професори психології Роберт Йоркс і Джон Додсон, чиїми іменами названо цей закон, у 1908 році встановили, що існує прямий взаємозвязок між інтенсивністю мотивації і якістю виконання діяльності. Відповідно до цього закону внаслідок збільшення інтенсивності мотивації якість діяльності спочатку дещо збільшується, але після досягнення найвищих показників успішності діяльності (оптимуму мотивації) поступово знижується .

 

Поєднання оптимуму мотивації з індивідуальними потребами. Експериментально зясовано, що існує оптимальний рівень (оптимум) мотивації для кожної людини, за якого ця людина виконує роботу щонайкраще в конкретній ситуації. При цьому для різних людей зазначений рівень буде різним тому, що, маючи різні на даний період актуальні потреби, конкретна винагорода або примусове обмеження кожна людина оцінить по-своєму .

 

Із психологічної точки зору, мотив, а не стимул сам по собі, спонукає і спрямовує діяльність людини. Стимул, стимулювання - це щось зовнішнє стосовно людини. Стимул (від лат. Stimulants - спонукальна причина) - спонукання до дії, збудження; стимулювати - збуджувати, хвилювати, спонукати. Стимул може стати або не стати мотивом. Мотивом він стане тоді, коли відповідатиме потребі, системі потреб або вже сформованій системі мотивів. Таким чином, мотив є опредметнюваною потребою.

 

До мотивувань предявляється низка загальних вимог. Вони повинні: бути наочними; лаконічними і доказовими; орієнтуватись на рівень розвитку учнів; враховувати їх інтереси, статеві особливості; нести в собі особистісний і громадсько-корисний сенс .

 

Отже, мотивування адресується переважно свідомостістудентів. Проте не менш важливим завданням мотивування є формування у студентів позитивного емоційного ставлення до навчання.

Мотивація стає ефективнішою, якщо здійснюється в поєднанні з стимулюванням.

В даний час значно скоротилася кількість практично здорових студентів. Було проведено дослідження стан здоров'я студентів різних курсів. У дослідженні взяло участь 331 студент (57,8% першокурсників, 69,1% другокурсників і 60,7% третьокурсників) :

 

 

Здоров’я є інтегральною характеристикою особистості і визначає якість життя. Сьогодні в Україні фіксують високий рівень захворюваності населення, особливо серед дітей і підлітків.

 

За енциклопедичним визначенням здоров’я – це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення у підтриманні стану здоров'я або виникненні і розвитку хвороби, що у преамбулі до статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) записано: „Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів”. Однак, те, наскільки широке соціологічне визначення здоров'я є дещо суперечливим, оскільки соціальна повноцінність людини не завжди збігається з її біологічним станом. Взагалі, поняття здоров'я є дещо умовним та об'єктивно встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, біохімічних та фізіологічних показників, що визначаються із урахуванням статевого, вікового факторів, а також кліматичних та географічних умов .

 

Здоров'я необхідно характеризувати не лише якісно, а й кількісно, оскільки існує поняття про ступінь здоров'я, який визначається шириною адаптаційних (пристосувальних) здатностей організму. Хоча здоров'я являє собою стан, протилежний хворобі, воно може бути пов'язане з різними перехідними станами і не мати чітких меж. Стан здоров'я не виключає наявності в організмі хвороботворного начала, яке ще не проявилося, або суб'єктивних коливань у самопочутті людини. У зв'язку з цими властивостями виникло поняття „практично здорова людина”, за якого патологічні зміни, що спостерігаються в організмі, не впливають на працездатність людини і її самопочуття. Разом з тим, відсутність кричущих порушень ще не свідчить про відсутність стану хвороби, оскільки перенапруження захисно-пристосувальних механізмів, не порушуючи здоров'я, може призвести до розвитку хвороби в умовах впливу на організм надзвичайних подразників. До факторів, що визначають здоров'я людей, відносяться реальні прибутки, тривалість робочого дня, ступінь інтенсивності та умов трудового навантаження, наявність професійних шкідливих умов, рівень та характер харчування, житлові умови, стан охорони здоров'я у даному регіоні і, що, вкрай важливе – спосіб життя, який обирає для себе кожна людина самостійно. Однозначного критерію, за яким можна було б судити про стан здоров'я населення, не існує, бо навіть середня тривалість життя – це недостатній критерій, якщо не враховувати цілий комплекс соціально-біологічних чинників. У ХХ столітті ВООЗ були визначені засади наукової організації охорони здоров'я окремих осіб: підвищення захисних властивостей людського організму, а також створення умов, які попереджують контакт людей з особливими патогенними подразниками або послаблюють їхню дію на організм .

 

Охорона здоров'я в усьому світі, в тому числі і в Україні, прагне розвивати, охороняти та зміцнювати людське здоров'я. Цьому сприяє профілактичний характер сучасної медицини, розсповсюдженість кваліфікованого безкоштовного лікування, загальнодоступність медицини, широка мережа лікувально-профілактичних закладів (санаторіїв, профілакторіїв тощо). Особливе місце у системі охорони здоров'я належить фізичній культурі та спорту, а отже, і фізичному вихованню.

 

Фізична культура – частина загальної культури суспільства, одна з сфер соціальної діяльності, спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних здібностей людини. Основні показники стану фізичної культури в суспільстві – рівень здоров'я і фізичного розвитку людей, ступінь використання фізичної культури у сфері виховання та освіти, у виробництві, побуті, спортивні досягнення.

 

Фізичне виховання – це органічна частина загального процесу виховання, соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я, гармонійний розвиток форм і функцій людського організму. Основні засоби фізичного виховання – виконання фізичних вправ, загартування організму, гігієна праці та побуту.

 

На відміну від охорони здоров'я, фізична культура не має чітко визначеної області дії, вона призначена для всебічного розвитку людського тіла і духу. Кажучи спрощено, якщо охорона здоров'я бореться з наслідками негативних процесів, то фізична культура їй попереджає, допомагає їх уникнути.

 

Здоровий спосіб життя є не лише невід'ємною складовою частиною фізичного здоров'я людини, але й складовою найпроблематичнішою: те, чи дотримуватися засад здорового способу життя, чи ні – завжди залежить від більш чи менш свідомого вибору людини. Головними «ворогами» здорового способу життя можна назвати культурні забобони, деякі соціальні чинники (недостатня матеріальна забезпеченість тощо), а також так звані «шкідливі звички», які мають одночасно психологічну, культурну і соціальну природу. Фізичне виховання покликане послабити та нейтралізувати дію цих негативних факторів, які щороку призводять до зростання смертності та погіршення загального стану здоров'я населення України.

 

Те, що погіршення здоров'я молоді – основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації – може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Екологічна ситуація в Україні склалася так, що дослідники з сумом і розпачем свідчать: навряд чи навіть 5% населення може бути визнане об'єктивно здоровим. Отже, під переважну більшість об'єктивно нездорових підпадає і більша частина молоді.

 

Ситуацію в Україні неможна назвати винятково поганою. Ані на Сході, ані на ідеалізованому з деяких точок зору Заході – ніде і досі не вдалося досягти повної відмови від шкідливих звичок та іншої діяльності, що перешкоджає здоровому способу життя. З об'єктивними труднощами завжди необхідно боротися об'єктивними методами. На жаль, освітня система України робить наголос на загальне, масове фізичне виховання, яке сприймається більшістю учнів як невиправдане і необ'єктивне.

 

Що ж стосується західного досвіду, то там майже скрізь проблема фізичного виховання вирішена за допомогою особистого підходу до учнів, проектування їхнього реального стану здоров'я на комплекс заходів, що мають бути щодо нього вжиті.

 

Основні підходи до формування здорового способу життя та зміцнення здоров’я визначені Державною програмою „Діти України”, де наголошується, що здоров’я підростаючого покоління – це інтегративний показник суспільного розвитку, могутній фактор впливу на економічний і культурний потенціал країни. У науковій і методичній літературі здоровий спосіб життя визначається як комплекс оздоровчих заходів, що забезпечують гармонійний розвиток та зміцнення здоров’я.

 

Науковими дослідженнями встановлено, що стан здоров’я, у великій мірі, залежить від способу життя людини. В зв’язку з цим, у психолого-педагогічній та спеціальній літературі ведеться досить активна дискусія про визначення й обґрунтування такого способу життя, який би дав можливість максимально підвищити рівень здоров’я у дітей, молоді та дорослих . Це призвело до виникнення терміну “здоровий спосіб життя”.

 

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: