Зміст та критерії здоров’я у процесі формування культури здоров’я індивіда

Аналіз наукової і методичної літератури свідчить, що витоки уявлень про шляхи і засоби збереження та зміцнення здоров’я виникли в глибокій давнині. Вже в Стародавній Індії, за шість століть до н.е., у Ведах сформульовано основні принципи дотримання здорового способу життя, подано розумні поради щодо збереження здоров’я людини .

Специфіка становлення механізму саморегуляції явища “здоровий спосіб життя” людини в даний період полягає в тому, що вона йде від моралі до державного управління і від нього повертається до повсякденних норм і побуту людей.

 

В античному світі формуються перші концепції здорового способу життя. Одна з них – це “пізнай самого себе”, друга – “піклуйся про самого себе”.

 

На думку дослідників, здоровий спосіб життя – це спосіб організації виробничої, побутової і культурної сторін життєдіяльності, який склався у людини, що дозволяє в певній мірі реалізувати свій творчий потенціал.

 

В поглядах науковців можна виділити два основні підходи до змісту здорового способу життя. Представники першого підходу розглядають цей термін глобально, тобто як форми людської життєдіяльності (соціальні, фізичні, психічні), які приведені у відповідність з гігієнічними вимогами.

 

Спільною рисою у визначенні здорового способу життя є його спрямованість на формування здорової людини. Він виступає як дієвий і надійний засіб збереження та

зміцнення здоров’я, є основою первинної профілактики захворювань, однією з найбільш ефективних форм їх запобігання.

 

Потрібно зазначити, що відсутність загальноприйнятого визначення змісту і структури здорового способу життя, як це не парадоксально, обумовлене відсутністю добре розробленої теорії здоров’я. Тобто, для розуміння змісту і структури здорового способу життя необхідно визначитися з поняттям “здоров’я”.

 

Немає у людини цінності більшої за здоров’я. Здоров’я людей належить до числа глобальних проблем, що мають життєво важливе значення для всього людства. Саме тут загострення сьогоденних та майбутніх протиріч може призвести в перспективі до катастрофічних наслідків.

 

Здоров’я – це не відсутність хвороби, а фізична, соціальна, психологічна гармонія людини, доброзичливе, спокійне відношення з людьми, з природою, з самим собою. Наука, і в першу чергу філософія, розробляє методологію та світоглядні аспекти глобальних проблем, та головне – вона вирішує задачі їх правильної постановки . Автори по-різному формулюють глобальну проблему здоров’я людей; від часткової задачі ліквідації небезпечних інфекційних захворювань до алормістських (від фр. аlarme – тривога, хвилювання) постановок, зв’язаних з “виживанням” людства на планеті. Академік П.Л. Капіца включає інтереси людства в рішення будь-якої глобальної проблеми: “Зараз визначаються три основних аспекти глобальних проблем:

 

1) техніко-економічний, пов’язаний з виснаженням природних ресурсів земної кулі;

 

2) екологічний, пов’язаний з екологічною противагою людини та живої природи при глобальному забрудненні навколишнього середовища;

 

3) соціально-політичний, оскільки ці проблеми пов’язані з необхідністю їх вирішення у масштабі всього людства”.

 

На думку П.Л. Капіци, однією з найбільш важливих глобальних проблем, які визначають долю людства, є проблема “якості” народонаселення, під якою він розуміє “комплекс медико-генетичних та соціально-психологічних характеристик життя людей, їх фізичне здоров’я, рівень розвитку інтелектуальних здібностей, психофізіологічний комфорт життя, механізм відтворення інтелектуального потенціалу суспільства і т.д. В той же час загально визнаного наукового підходу до рішення цієї проблеми ще немає” .

 

Проблема здоров’я людини – одна з найбільш складних комплексних соціально-філософських проблем сучасної науки. Дослідженню різноманітних сторін здоров’я індивідуума, різних соціальних та статево-вікових груп, а також всього населення присвячено велику кількість праць. В одних працях обговорюється саме поняття “здоров’я”, в інших досліджуються клінічні аспекти здоров’я (вірніше патології), а ще інші присвячені дослідженню факторів, що визначають здоров’я. Самостійну групу представляють праці, що розглядають шляхи та засоби охорони здоров’я населення. Частину досліджень складають теоретичні, фундаментальні розробки, які вирішують філософсько-методологічні питання здоров’я, інші ж носять більш прикладний характер і широко використовуються в практиці.

 

Все частіше ті чи інші види досліджень здоров’я об’єднуються в комплексні, міждисциплінні, що багато в чому підвищує їх ефективність в теоретичному та

практичному плані. При цьому в проблемах дослідження здоров’я разом з вченими-медиками беруть участь представники суспільних наук. Разом з тим, для більшості робіт, що присвячені здоров’ю, притаманна одна особливість. При розгляді того чи іншого аспекту здоров’я індивідуума чи населення, воно характеризується за допомогою показників, які відображають не стільки здоров’я, скільки його патологію. Тобто аналізується у більшості випадків негативна сторона діалектичної єдності “хвороба – здоров’я”. В той же час прямі характеристики здоров’я використовуються недостатньо, що призводить до однобічного тлумачення людського здоров’я та його чинників. Недаремно існує думка, що медицина, вихідною точкою якої є хвороба, буде тільки допомагати “латати прогріхи” в здорової людини, але ніколи не навчиться керувати життєдіяльністю організму .

 

Для вирішення всіх наукових і практичних питань здоров’я, важливе значення має сучасне визначення самого поняття здоров’я. В літературі можна зустріти дуже багато визначень здоров’я. За даними Е.Г. Булич, Г.В. Муравова ,у науковій літературі існує 99 визначень поняття здоров’я.

 

Для філософського розгляду здоров’я, на думку І.І. Брехмана, важливо розуміти, що воно відображає необхідність сутності явищ, а хвороба – випадковість, яка не має загального характеру. Здоров’я слід розглядати не в статиці, а в динаміці змін навколишнього середовища і в онтогенезі. В цьому відношенні заслуговує уваги твердження, що здоров’я визначається процесами адаптації. Це не результат інстинкту, а чергова реакція на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватись до зміннного навколишнього середовища, до росту та старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях та мирному чеканню смерті .

 

А.Я. Іванюшкін розглядає “здоров’я” з точки зору наукового його змісту та цінностей смислу. Він пропонує три рівні цінностей:

 

1) біологічний – початкове здоров’я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і як наслідок максимум пристосування;

 

2) соціальний – здоров’я є міркою соціальної активності, відношенням діяльності людини до світу;

 

3) психологічний, особистісний – здоров’я є не відсутністю хвороби, а скоріш запереченням її, тобто переборенням.

 

І.І. Брехман дає визначення, виходячи з концепції “людина в потоці інформації”, “здоров’я людини – її здатність зберігати відповідно віку стійкість в умовах різких змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної та структурної інформації” .

 

Розглядаючи питання про здоров’я, багато авторів вживають термін “здорова людина”. Цей термін, так як і термін здоров’я, носить відносний, абстрактний характер. Воно є конкретним тільки тоді, коли прив’язане до конкретного індивідуума.

 

Г. Сигерист дає наступне визначення здорової людини: “здоровою може вважатись людина, яка характеризується гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосуватись до змін у навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за рамки норм і вносять посильний вклад у благополуччя суспільства, що відповідає його здібностям” [54].

 

Е.Н. Кудрявцева виділяє декілька типів здорових людей, маючи на увазі те, що їх всіх об’єднує, – повноцінне та ефективне виконання соціальних функцій:

 

1. У повній мірі здорова людина повноцінно та ефективно виконує соціальні функції.

 

2. У даний момент здорова, але на протязі року перенесла респіраторне захворювання без ускладнень. Це захворювання не відобразилося на можливостях індивідуума повноцінно виконувати соціальні функції.

 

3. Здорова, але має вогнища хронічної інфекції (карієс зубів, вогнища інфекції в мигдалинах та інше), які викликають зниження функцій і не заважають повноцінному виконанню соціальних обов’язків.

 

4. Вважає себе здоровою, і за об’єктивними даними у лікаря теж здорова, хоча час від часу має ті чи інші скарги, які свідчать про можливу наявність нерозпізнаного преморбідного стану, але всі свої соціальні функції виконує досить повно.

 

5. Здорова, але інколи відчуває недомагання, які пов’язані, наприклад, з процесом акліматизації, з перебуванням у стресовій ситуації.

 

6. Умовно можна віднести до здорових індивідуумів і тих, хто на думку лікарів і за особистою оцінкою здоровий, повноцінно та ефективно виконує свої соціальні функції, але одночасно має порушення в способі життя (курить, дуже часто вживає алкоголь, не виконує необхідних гігієнічних вимог до режиму дня, харчування, відпочинку і т.д.). Хоча такий тип індивідуума у даний момент є здоровим, потенційно він не здоровий, оскільки перераховані порушення є фактами ризику, що можуть призвести до того чи іншого захворювання .

 

М.М. Амосов запропонував поняття “кількість здоров’я” і технологію визначення суми “резервних потужностей основних функціональних систем організм. Слід відмітити, визначення рівня здоров’я за резервом функціональних систем не підходить до людей, які займаються спортом. Дослідження свідчать, що з підвищенням рівня підготовленості спортсмена, а з ним і суми “резервних потужностей” збільшується кількість захворювань за рахунок пригноблення оптимального функціонування імунної системи.

 

Аналізуючи здоров’я індивідуума і його мінливості під дією середовища існування (природного і соціального), важливо виділити найбільш інформативні критерії, які змогли б у сукупності відобразити процес адаптації, тобто, щоб можна було в певних умовних межах встановити зміни здоров’я і характеризувати його як поліпшення або погіршення .

 

С.М. Громбах (1965) запропонував для оцінки здоров’я дітей і підлітків використовувати щонайменше 4 критерії:

 

1) наявність (або відсутність) у момент обстеження хронічних захворювань;

 

2) рівень функціонування основних систем організму;

 

3) ступінь опірності організму до несприятливих впливів;

 

4) рівень досягнутого фізичного розвитку і ступінь його гармонійності.

 

Ці критерії, на думку А.Г. Сухарєва, (1991) потрібно конкретизувати: вони повинні відображати динамічність процесу і давати можливість кількісно оцінювати рівень здоров’я індивідуума. Такими критеріями є досягнутий на момент обстеження рівень фізичної працездатності і морфо функціонального розвитку, детермінований біологічними факторами та реально існуючими соціальними умовами. Крім того, критеріями оцінки здоров’я повинні служити не тільки наявність або відсутність хронічних захворювань, але й фізичних дефектів, що обмежують соціальну дієздатність дітей та підлітків. Для оцінки здоров’я дітей і підлітків пропонується використовувати чотири критерії:                                                                       

 

1) відповідність процесу росту й розвитку індивідуума біологічним законам і соціальним потребам суспільства;

 

2) досягнутий рівень фізичної працездатності, що відображає функціональні можливості організму;

 

3) наявність хронічних захворювань і фізичних вад (дефектів);

 

4) ступінь резистентності організму.

 

Визначення співвідношення процесів росту й розвитку віковим закономірностям і тим самим соціальним вимогам, які ставляться до дітей і підлітків, є досить складним і відповідальним процесом.

 

Важливим показником, що відображає соціальне благополуччя дітей, є рівень фізичного і нервово-психічного розвитку. Без включення цих показників оцінка стану здоров’я буде неповною.

 

Оцінка досягнутого рівня фізичного розвитку і ступеня його гармонійності проводиться шляхом співставлення отриманих даних з регіональними стандартами.

 

Визначення фізичної працездатності дозволяє кількісно оцінити рівень здоров’я людини, ступінь розвитку функціональних можливостей різних систем організму і, в першу чергу, енергетичної (яка забезпечує транспортування кисню до тканин). Її функціональні можливості можуть бути виявлені під час максимальної роботи.

 

У відповідності із запропонованою НДІ гігієни дітей і підлітків схемою, діти, в залежності від сукупності показників здоров’я, поділяються на 5 груп. Перша група – це особи, у яких відсутні хронічні захворювання, не хворіли, або рідко хворіли в період спостереження і мають нормальний, що відповідає вікові, фізичний та нервово-психічний розвиток (здоров’я без відхилень). Другу групу складають діти та підлітки, які не страждають хронічними хворобами, але мають деякі функціональні й морфологічні відхилення, а також часто (не менше 4-х разів на рік) або тривалий час (більше 25 днів по одному захворюванню) хворіли (здоров’я з морфологічними відхиленнями та пониженою опірністю). Третя група об’єднує осіб, що мають хронічні захворювання, або вроджену патологію у стані компенсації, з рідкими й неважкими ускладненнями хронічних захворювань, без вираженого порушення загального стану і самопочуття (хворі в стані компенсації). До четвертої групи відносяться діти й підлітки з хронічними захворюваннями, вродженими вадами розвитку в стані субкомпенсації, порушеннями загального стану й самопочуття після загострення, із тяжким періодом реконвалесценції після гострих інтеркуррентних захворювань (хворі у стані субкомпенсації). П’яту групу складають хворі з тяжкими хронічними захворюваннями у стані декомпенсації із значним пониженням функціональних можливостей (хворі в стані декомпенсації). Як правило, такі хворі не відвідують дитячих і підліткових закладів загального профілю і не проходять медичного огляду.

 

 Таким чином, у сучасній науково-методичній літературі немає загальноприйнятого визначення здоров’я та критеріїв його оцінки. Досить часто навіть оцінка ефективності засобів фізичної культури проводиться за критеріями захворюваності. Тому значна частина фахівців з фізичного виховання не володіє методами й критеріями оцінки здоров’я і, часто, працюють наосліп, без належного усвідомлення механізмів дії фізичних вправ, що використовуються.

 

Розвиток ідей здорового способу життя вимагає визначення основних його компонентів. Більшість науковців і практиків вважають, що здоровий спосіб життя включає трудову діяльність, оптимальний руховий режим, відмову від шкідливих звичок, особисту гігієну, загартування, раціональне харчування .

 

Дещо подібні компоненти здорового способу життя подають американські фахівці Р.С. Паффенбаргер і Е. Ольсен: регулярне трьохразове харчування, щоденний сніданок, регулярна рухова активність середньої інтенсивності, повноцінний сон (7-8 годин), відмова від паління, підтримка оптимальної маси тіла, невживання або обмежене вживання алкоголю. До цих компонентів вони ще додають додаткове вживання вітамінів А, С, Е і бетакаротіна, зниження стресу й залучення до громадської діяльності.

 

Здоровий спосіб життя також передбачає визначення і виконання оздоровчої технології індивідуальної оздоровчої системи (масаж, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо). Є декілька принципів активного життя:

 

– знати, яку користь дають фізичні вправи. Найбільш ефективна мотивація залучення до активного способу життя;

 

– не звертати увагу на досить розповсюджену точку зору про закономірності процесу старіння;

 

– бути досить гнучким і, навіть, обережним на шляху до здорового способу життя. Не відмовлятися від інших видів діяльності, які приносять радість (наприклад, відвідування театру). Якісний аспект життя такий же важливий, як і кількісний;

 

– використовувати для зниження маси тіла ефективний метод контролю – поєднання раціонального режиму харчування з виконанням фізичних вправ. Корекція маси тіла тільки дієтою низькоефективна, оскільки надлишкова маса швидко відновлюється;

 

– забезпечення регулярного виконання фізичних вправ .

 

В останній час, враховуючи індивідуальні особливості людей, введено термін “стиль здорового способу життя”, що обумовлений особистісно-мотиваційним втіленням своїх соціальних, психологічних і фізичних здібностей та можливостей. Це поняття об’єднує такі компоненти діяльності:

– усвідомлення цілеспрямованого застосування для відпочинку різноманітних форм фізкультурної активності;

 

– цілеспрямоване навчання і виховання гігієнічних норм та навичок охорони здоров’я;

 

– навички використання природних факторів для зміцнення здоров’я і цивілізованого відношення до оточуючого середовища;

 

– створення і корекція нормальних психологічних умов на виробництві та в побуті;

 

– боротьба із шкідливими звичками;

 

– пропаганда і впровадження здорового способу життя серед дітей.

 

Як показують наукові дослідження, ведення здорового способу життя прямо впливає на збереження, зміцнення і відновлення здоров’я і опосередковано – на успіх у навчанні, сприяє інтелектуальному й духовному розвитку особистості. Він впливає на фізичний стан організму, сприяє гармонійному розвитку тіла людини та високому рівню функціонування систем організму. Людина, яка веде здоровий спосіб життя, вільніше долає психоемоційні труднощі, стресові ситуації. Здоровий спосіб життя позитивно впливає на духовну сторону здоров’я: на ціннісні орієнтири, оптимізм, моральні й вольові якості.

 

Враховуючи велику соціальну і особистісну користь ведення здорового способу життя, в сучасних умовах проводиться його широка пропаганда .

 

У Великобританії суспільну думку про користь хорошої форми і здоров’я формує Рада по здоровому вихованню (заснована у 1968 р.). Члени цієї Ради спільно з Радою по спорту розробили й опублікували декілька програм виховання здорового способу життя. Зокрема, широкого розповсюдження набули програми “Слідкуй за собою”, “Проект здорового і фізичного виховання”, “Програма фізичної активності учнів початкових шкіл”.

 

У журналі американського міжнародного союзу охорони здоров’я “Наше здоров’я” (весна 1996) подається опис програми партнерства та взаємодії цього союзу зі школами, установами, храмами, домами престарілих і суспільством в цілому з метою дотримання здорового способу життя всіма, і в перспективі піднесення “Міста здорового способу життя”. Програма “Місто здорового способу життя” прийнята в Бостоні (штат Массачусетс, США), Джундіаї (Бразилія), Загребі (Хорватія), Печі (Угорщина), Санкт-Петербурзі (Росія), Саут Бенді (Штат Індіана, США), Торонті (Канада) [101].

 

В багатьох країнах у навчальних планах шкіл передбачено заняття з питань здорового способу життя. Наприклад, у США, Канаді і Японії – курс “Навчання здорового способу життя”, у Фінляндії – “Формування навичок здорового способу”, в Австралії – “Навчання раціонального використання дозвілля”.

 

Наукові дослідження доводять, що переважна більшість дітей, молоді й дорослого населення в Україні не дотримуються здорового способу життя, що призводить до різноманітних захворювань .

 

Такий стан обумовив прийняття важливих державних документів, спрямованих на зміцнення здоров’я населення і формування здорового способу життя.

Державною національною програмою “Освіта” (1993) визначено, що пріоритетними напрямами реформування освіти є забезпечення в кожному навчально-виховному закладі гуманістичного підходу до дитини, відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової особи, запобігання пияцтву, наркоманії, насильництву, що негативно позначаються на здоров’ї дітей.

 

Прийняті документи, які регулюють правовий статус дітей та молоді: Закони України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (1992), “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1993), “Про освіту” (1991), Національна програма “Діти України” (1996) та ін.

 

У галузі фізичного виховання введено в дію Закон України “Про фізичну культуру і спорт” (1993), Державну програму розвитку фізичної культури і спорту в Україні (1994), Цільову комплексну програму “Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998), які мають завдання зміцнити стан здоров’я населення та виховання соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя.

 

У школах введено навчальну дисципліну, яка має назву “валеологія”. Валеологія, як наукова дисципліна, вивчає фундаментальні закони формування, збереження і зміцнення здоров’я особистості та популяції, як, зрештою, і природи.

 

Понад 20 загальноосвітніх шкіл і шкіл-інтернатів України входять до “Європейської мережі шкіл зміцнення здоров’я”, створеної ВООЗ. У вересні 1996 р. команда координаторів-валеологів цієї програми брала участь у Міжнародному семінарі в Польщі (м.Крініца) і репрезентувала Україну. Успішно ведеться робота за міжнародним українсько-канадським проектом “Партнери в охороні здоров’я”. Канадські вчителі провели семінари для наших українських вчителів у 1995 та 1996 рр., у співпраці з українськими вчителями і вченими склали посібник для вчителя, навчальні посібники для учнів 4-7-х класів. За цими посібниками навчаються учні дев’яти експериментальних шкіл України. В 1997 р. розроблено навчальні посібники з валеології для учнів 1-3-х класів, 8-11-х класів, а також посібники для вчителів, і видані канадською стороною для наших експериментальних шкіл .

 

У літературі опубліковано окремі наукові дослідження з проблем зміцнення здоров’я дітей, дотримання здорового способу життя . Водночас, у сучасній медичній, психолого-педагогічній і спеціальній літературі відсутні комплексні наукові дослідження формування здорового способу життя у дітей, які проживають на території радіаційного забруднення.

 

Сучасні уявлення світової науки стосовно феномена здоров`я людини ґрунтуються на новому розумінні актуальності проблеми виживання людства взагалі.

 

Наприкінці ХХ століття лідери світової науки залучили проблему здоров`я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює факт подальшого існування людства як біологічного виду на планеті Земля. Нині у науковому обігу виникло нове визначення - антропологічна катастрофа. сутність якої полягає в тому, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований тисячоліттями в ході еволюції. До останнього етапу розвитку людства (до початку ХХ століття) умови його існування формувала природа, і саме до цих умов організм людини і пристосувався біологічно протягом попереднього еволюційного періоду. Але з того часу як людина охопила своєю діяльністю майже всю планету (ХХ століття) вона почала істотно змінювати умови життєдіяльності, до яких була пристосована в своєму історико-біологічному розвитку. Ці зміни в останній чверті століття, як свідчать об`єктивні дослідження, набули катастрофічного масштабу. За даними медичної статистики підвищення показників захворюваності і смертності спостерігається саме з другої половини ХХ століття, і деякі вчені пов`язують це з тим, що негативні процеси набули планетарного розмаху.

 

Глобальна вагомість і актуальність проблеми викликала необхідність ґрунтовних досліджень феномена здоров`я людини і його складників, пошуку шляхів позитивного впливу. З цією метою передові представники світової науки об`єдналися в міжнародний рух. У 1977 році ВООЗ ініціювала кампанію „Здоров`я для всіх”, у межах якої розпочався процес збору і систематизації інформації про існуючі загрози здоров`ю . За підсумками роботи було скликано Міжнародну конференцію з першочергових заходів щодо охорони здоров`я (Алма-Ата, 1978 р.), яка проголосила відповідну Декларацію. У 1980 році ВООЗ визначила глобальну стратегію „Здоров`я для всіх до 2000 року”, що ґрунтувалася на результатах вже проведених досліджень і започатковувала нові. Висновки науковців оприлюднені на I Міжнародній конференції з пропаганди здорового способу життя (Оттава, 1986 р.). Її підсумком була Оттавська Хартія, що визначила сучасне наукове уявлення про поняття здоров`я, його складові частини, детермінанти, стратегії позитивного впливу. Основні тези, положення і принципи Хартії стали програмними імперативами, якими нині керується світова спільнота в діяльності з проблем здоров`я. Саме на цьому підґрунті побудований теоретико-методологічний підхід до обґрунтування індикаторів національного опитування української молоді з проблем здоров`я і здорового способу життя.

 

Поняття здоров`я. Виявлена обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров`я як відсутність хвороби. За сучасними уявленнями здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Тобто здоров’я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем. Стан власне системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20%), і найбільше - на умови і спосіб життя (близько 50%).

 

Звідси походить загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров`я, викладене в Преамбулі Статуту ВООЗ: „Здоров`я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад” [43]. Крім розглянутого підходу, що став базовим для українсько-канадського проекту „Молодь за здоров’я”, існує широкий перелік дещо інших підходів до визначення поняття здоров’я людини. У своїй праці “Соціальні технології культивування здорового способу життя людини.

 

Л.П. Сущенко проводить досить детальний аналіз відомих поглядів, визначень та підходів до поняття здоров’я. На її думку, - „у даний час усе більше утверджується точка зору, відповідно з якою здоров’я визначається взаємодією біологічних та соціальних чинників, тобто зовнішні впливи опосередковані особливостями функцій організму та їх регуляторних систем”. Існує визначення здоров’я як стан оптимальної життєдіяльності людини. В науковій роботі аналізується понад 200 визначень поняття „здоров’я”. Дискусія щодо визначення поняття здоров’я ще триває, але важливим є визнання того, що здоров’я людини не зводиться до фізичного стану, а передбачає психоемоційну врівноваженість, духовне та соціальне здоров’я .

 

Поняття сфер або складових здоров`я. Світова наука розробила цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові - фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід`ємні одна від одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я. Цей принцип диференціації був закладений у групування індикаторів опитування з урахуванням змісту кожної сфери.

 

До сфери фізичного здоров`я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

 

До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язане з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів .

 

Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства – освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.

 

Соціальне здоров`я пов`язане з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму – сім`єю, організаціями, з якими формуються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі - економічної, політичної, соціальної, духовної.

 

Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складові – соціальна, духовна, фізична, психічна, і діють одночасно. Інтегрований вплив цих складових визначає стан здоров`я людини як цілісного складного феномен.

Рівень здоров`я, як правило, безпосередньо пов`язаний з рівнем освіти. Чим вищий середній рівень освіти в певному соціальному середовищі, тим кращі узагальнені показники здоров`я він демонструє. Природно, що піклування про власне і громадське здоров`я неможливе без знання того, чому це необхідно і як це робити. Причому поняття освіти в даному контексті доцільно розуміти не тільки як освіту суто валеологічну, а значно ширше - як загальну освіту в цілому. Чим ширше знання основних природничих, наукових, філософських, гуманітарних положень, тим більше можливостей створити у суспільстві системне уявлення про проблему здоров`я взагалі. Крім того, поняття освіти потрібно розуміти комплексно: і як надання інформації, і як навчання методам, прийомам і навичкам здорового способу життя, і як виховання в дусі безумовного пріоритету цінностей індивідуального і громадського здоров`я в усіх його проявах, сферах, рівнях.

 

У філософському розумінні спосіб життя – це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя і культуру, поведінку (стиль життя) людей та їх духовні цінності. Тобто, поведінка, або стиль життя, є одним з найважливіших елементів способу життя в цілому, який не може не впливати на здоров’я окремої особи або на здоров’я тих чи інших соціальних груп населення [8, 14, 26, 33].

 

Поведінка є однією з основних детермінант здоров’я, ступінь впливу якої значно перевищує вплив багатьох інших детермінант. За визначеннямМ. Лалонде (M. Lalonde) 12, вона разом з біологією людини, медичною допомогою та навколишнім середовищем відноситься до чотирьох основних чинників, що визначають рівень здоров’я . Результати спеціальних досліджень, проведених у 70-х роках у США з метою кількісної оцінки впливу різних чинників на здоров’я виявили, що група чинників названих „біхевіоральними” (поведінковими) постійно випереджувала інші.

 

Найважчі хвороби у розвинутих країнах у наш час пов’язані з індивідуальними звичками, особливо постійними, які у сукупності часто називають способом життя.

 

Звіт ВООЗ про здоров’я у світі 1995 року підтверджує ці дані і свідчить, що захворювання та стани, пов`язані із способом життя людини, є причиною 70-80% смертності у розвинутих країнах і приблизно 40% - в країнах, які розвиваються. Передбачається, що і в країнах, які розвиваються, ситуація погіршуватиметься. Кількість захворювань, пов`язаних із способом життя, зростатиме через те, що мають місце негативні зміни в харчуванні та поведінці середнього класу. Розвиток цивілізації породжує такі зміни в способі життя, які підвищують ступінь ризику виникнення так званих „хвороб сучасної цивілізації”, що найбільш розповсюджені в індустріально розвинутих країнах. Це, зокрема, захворювання серцево-судинної системи, окремі типи онкологічних захворювань та ожиріння. Багато з них зумовлені цілою низкою чинників [54].

 

Поведінкові чинники можуть бути як сприятливими, так і шкідливими для здоров’я, що залежить від вибору способу життя конкретною особою. Поведінка людини важлива для здоров’я, оскільки впливає на нього безпосередньо через спосіб життя або опосередковано – через економічні чи соціо-економічні умови, які, безперечно, є основною детермінантою здоров’я. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідні зусилля з боку самої людини, сім’ї та суспільства.

 

Поняття здорового способу життя. З позицій викладеного розуміння феномена здоров’я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту.

 

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров’я – фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них – харчування (в тому числі споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень) [55, 60].

 

Для усвідомлення ЗСЖ важливі проінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров’я.

 

Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.

 

Тенденції розвитку країн колишнього Радянського Союзу протягом 80-90-х років змусили суспільство по-новому поставитись до складових здоров’я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки – медицина, гігієна, охорона здоров’я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і валеологія. Формуванню здорового способу життя в учнівської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя школярів, медико-біологічним та психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники [46, 52]. У більшості шкіл викладається курс валеології – наука про здоровий спосіб життя.

 

Наш підхід розглядає формування здорового способу життя молоді як важливу складову молодіжної та соціальної державної політики. Втім, вона передбачає: по-перше – вивчення уявлень молоді про здоровий спосіб життя та розробку методів оцінки здоров’я індивіда; по-друге – формування свідомості та культури здорового способу життя; по-третє – розробку методик навчання молоді здоровому способу життя; по-четверте – впровадження соціальних програм культивування здорового способу життя та збереження здоров’я; по-п’яте, – розробку та впровадження системи скринінгу і моніторингу здорового способу життя молоді.

 

Ми акцентуємо увагу на формуванні здорового способу життя саме молоді, оскільки саме у молоді роки відбувається сприйняття певних норм та зразків поведінки, накопичення відповідних знань та вмінь, усвідомлення потреб та мотивів, визначення ціннісних орієнтацій, інтересів та уявлень.

 

Викладене трактування ЗСЖ дозволяє більш широко висвітлили досвід соціологічних досліджень у близьких сферах. Як зазначалось, один з багатьох дослідницьких підходів розглядає здоров’я і добробут у контексті якості життя. Але й визначення поняття та складових якості життя є однією з дискусійних тем наукових досліджень. Одну з концепцій якості життя розроблено в Центрі здоров’я Торонтського університету (Канада) у межах проекту Міністерства громади та соціальних послуг м. Онтаріо. Концепція ґрунтувалась на визначенні „якості життя” в психології, соціології та філософії. Як результат, побудовано модель якості життя, що складається з дев’яти сфер, об’єднаних у три більш загальні категорії: „стан особистості” (фізичний, психологічний та психічний стани), „оточуюче середовище” (соціальне оточення, екологічне оточення, локальна громада), „наявна інфраструктура” (можливості власного розвитку, проведення вільного часу, наявність роботи та можливість працевлаштування). Кожна з цих складових розглядається як пропозиція певних „можливостей” для індивідів. А індивід може максимально скористатися такими можливостями заради досягнення добробуту. Таким чином, якість життя визначається як „ступінь задоволеності індивідом важливими можливостями його життя” [50, 54, 58].

 

Зваживши всі аспекти у межах цієї парадигми щодо здорового способу життя, слід зазначити важливість таких питань:

 

- чи має індивід знання про здоровий спосіб життя;

 

- чи існують можливості отримати ці знання;

 

- чи знає індивід, де отримати необхідні або додаткові знання;

 

- чи доступні ці джерела для кожного;

 

- чи достатній рівень його підготовки, щоб скористатися знаннями;

 

- порівняння свого життя із принципами здорового способу життя;

 

- самооцінка необхідності змін у своєму житті та усвідомлення цієї необхідності;

 

- оцінка наявності об`єктивних (що не залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;

 

- оцінка наявних суб`єктивних (що залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;

 

- оцінка спроможності змінити суб’єктивні можливості, що заважає цим змінам, чи прагне сам індивід до цих змін, які умови необхідні, щоб змінити.

 

Для кожної з трьох зазначених вище категорій моделі якості життя є досить розроблені індикатори здорового способу життя:

 

1) задоволеність своїми даними:

 

· зовнішність;

 

· тіло;

 

· успішність або виконання службових обов`язків порівняно з іншими;

 

· своїм статусом у колективі (виробничий, друзів, однодумців тощо);

 

· своїм статусом у сім`ї;

 

· своїм сприйняттям світу.

 

2) задоволеність соціальним оточенням:

 

· сприйняття соціальних проблем;

 

· сім`я;

 

· сусіди;

 

· родичі;

 

· колеги;

 

· товариші у закладі освіти;

 

· рівень соціальної напруженості;

 

· політична ситуація;

 

· довіра до керівних органів;

 

· рівень безпеки.

 

3) задоволеність можливостями:

 

· рівень зарплатні;

 

· житло;

 

· предмети довготривалого користування;

 

· престижні речі;

 

· одяг;

 

· харчування;

 

· транспорт;

 

· освіта;

 

· робота;

 

· медичне обслуговування;

 

· культурні запити;

 

· заняття спортом;

 

· проведення вільного часу (наявність закладів, їх доступність за цінами);

 

· спілкування;

 

· отримання інформації;

 

· сексуальні стосунки;

 

· громадська активність.

 

Такий підхід дозволяє розглядати індивідів у контексті оточення та умов життя, узагальнювати на рівні однорідних утворень, конкретних населених пунктів чи мікрорайонів.

 

Певний досвід вивчення соціального самопочуття населення накопичений і українською соціологічною наукою. Найбільш ґрунтовні напрацювання зроблені протягом останніх років у межах дослідження суспільства, що трансформується. Аналіз соціального самопочуття людей як їхньої реакції на соціальні зміни увійшов у практику емпіричних соціологічних досліджень в Україні всупереч невизначеності теоретичної інтерпретації категорії „соціального самопочуття”. Найбільш важливим є те, що соціальне самопочуття розглядається як інтегративний показник, що відбиває головні сфери життєдіяльності людини та емоційну оцінку людиною соціальної дійсності та власного місця в ній. Серед ґрунтовних наукових досліджень слід зазначити роботу Глушкова Е.К., Попової Н.М., Улицкої Е.М. . Перелік емпіричних індикаторів умовно поділений на 11 сфер соціальної діяльності індивіда, кожна з яких обмежується рівним числом індикаторів: сфера соціальних відносин; сфера соціальної безпеки; сфера національних відносин; соціально-політична сфера; професійно-трудова сфера; інформаційно-культурна сфера; рекреаційно-культурна сфера; матеріально-побутова сфера (1-й рівень необхідності); матеріально-побутова сфера (2-й рівень – тобто предмети не першої необхідності); сфера міжособистісних стосунків; особистісна сфера (якості особи).

 

Ще одним колективом, який системно вивчає соціальне самопочуття окремих груп населення, є Український інститут соціальних досліджень (попередня назва – Український науково-дослідний інститут проблем молоді). Починаючи з 1986 року моніторингові дослідження становища молоді постійно включали такі складові, як соціально-економічне становище, соціально-політичні орієнтації, рівень соціальної напруженості, ціннісні орієнтації, духовність, громадянська самосвідомість, моделі поведінки, соціальні безпека та захист, професійно-трудова діяльність, культурні потреби та рівень їх задоволення, стан здоров’я, структура харчування, рівень задоволеності різними аспектами свого життя, життєві плани, сімейно-шлюбні стосунки тощо.

 

Враховуючи наведені вище теоретичні підходи, конкретні завдання національного опитування молоді у межах українсько-канадського проекту „Молодь за здоров’я”, специфіку вікових груп, що є об’єктом дослідження, та можливості методу масового опитування, розроблено систему індикаторів показників і складових ЗСЖ. Підготовлені анкети для дітей 10-14 років та молоді 15-22 років пройшли експертну оцінку, тестування шляхом апробації за участю представників цільових груп опитування. Слід зауважити, що дослідницька група була також обмежена обсягом анкет, виходячи з розумної тривалості опитування. Таким чином, можна сказати, що напрацьований інструментарій опитування є першим досвідом дослідження здорового способу життя методом масового опитування і першим кроком у фундаментальному вивченні проблеми соціологічними методами .

 

Показники фізичного здоров ’я. Відповідно до змісту сфери фізичного здоров’я, (індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму), були визначені індикатори зросту і ваги, оскільки вони відбивають (з певними обмеженнями) вади (або їх відсутність) анатомічної побудови тіла і (також з певними обмеженнями) якість генетичної спадковості. Що стосується показників перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля і рівня фізичного розвитку органів і систем організму, то їх неможливо визначити інструментарієм соціологічного опитування через те, що необхідне лабораторне фізіологічне тестування систем організму, які забезпечують рухові дії (м’язової, нервової, енергозабезпечуючої систем). Тому були вибрані індикатори, що опосередковано свідчать про характер реакції організму на фізичні навантаження і доступні для об`єктивного визначення при опитуванні: показники травмування, а також факту і спроможності виконання фізичних навантажень, типових для звичайної рухової активності. Ці індикатори можна розглядати (з певними обмеженнями) як показники готовності до виконання навантажень, тобто як опосередковані показники сфери фізичного здоров’я .

 

Вимір рівня здоров’я і ступеня обізнаності щодо заходів його поліпшення . Про реальний рівень здоров’я респондентів найбільш повне уявлення дають висновки індивідуального поглибленого медичного обстеження. Зрозуміло, що скористатися цим методом в ході соціологічного опитування неможливо, тому застосовувались найбільш інформативні в цьому відношенні індикатори наявності (відсутності) захворювань протягом останнього року, перебігу хвороби, а також факту наявності/відсутності хронічних захворювань. Ці індикатори дають достатньо повне уявлення принаймні про суто медичний бік проблеми. Природно, для усіх респондентів, незалежно від рівня здоров’я, є актуальним питання поліпшення або удосконалення власного здоров’я. Цю можливість обумовлює перш за все ступінь обізнаності щодо можливих заходів. Взагалі, питання обсягу і якості наявної освіти та інформації щодо проблеми здоров‘я одне з найважливіших питань індивідуального і громадського здоров‘я населення країни. Фактично, цілеспрямована освіта і проінформованість є головними і необхідними передумовами усвідомлення молоддю цінності здоров’я і здорового способу життя. Для висвітлення цього аспекту буття молоді були вибрані відповідні індикатори у великому обсязі, при чому окремі індикатори відбивають також моделі можливих дій (або бездіяльності) щодо поліпшення власного здоров’я .

 

Показники здорового способу життя, можливостей його реалізації та засобів впливу на його формування

 

Рухова активність. Одним із найважливіших показників здорового способу життя є обсяг фізичних навантажень. Як безпосередні показники рухової активності, що впливають на визначення здорового способу життя (чи нездорового), використано індикатори про наявність (чи відсутність), характер і обсяг фізичних навантажень, які дають чіткі підстави для розподілу респондентів стосовно цього аспекту здорового способу життя.

 

Харчування. Показовою характеристикою здорового способу життя є структура (якісний склад) продуктів харчування, що вживаються в повсякденному режимі. Уявлення про ці показники дають відповідні індикатори, структуровані за кількістю вживання продуктів в часі і ступенем їхньої користі для організму.

 

Шкідливі звички. Питома вага шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків, інших хімічних речовин) у комплексі впливів, що визначають спосіб життя, є надзвичайно суттєвою. Саме тому цей аспект опитування містить велику кількість індикаторів, які досить повно відбивають спектр проблеми – причини не паління, віковий і кількісний зріз тих, хто палить, паління в оточенні, вікова, кількісна і якісна ознаки вживання алкоголю, віковий і структурний аналіз наркотизації, ступінь проінформованості й усвідомлення шкоди подібних звичок.

Можливості реалізації здорового способу життя. Опитування з проблем здорового способу життя, безумовно, не може обминути питання, щодо можливостей його

реалізації молоддю в існуючих умовах. Але складність вивчення полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя надзвичайно суб’єктивне, тому що воно перш за все детерміновано ступенем усвідомлення людиною важливості дій в цьому напрямі. Навіть при відсутності деяких об’єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо) особистості з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров’я. І навпаки, за достатньо об’єктивних умов нестача особистісних стимулів унеможливлює прагнення бути здоровим. Тому вельми проблематично пропонувати такі індикатори для опитування, які б об’єктивно висвітлювали реальні можливості (неможливості) реалізації здорового способу життя – ці можливості переважно залежать від самої людини. З огляду на це, опитування не містить прямих запитань щодо згаданих можливостей – є вони чи ні. З іншого боку, існує певний мінімум об’єктивних умов життя, який обумовлює можливості реалізації здорового способу життя. Тому опитувальник містить декілька індикаторів, що опосередковано спрямовані на виявлення таких можливостей. Це – індикатор добробуту родини , який опосередковано характеризує потенційну можливість реалізації здорового способу життя, індикатор ставлення найближчого оточення до цінностей здоров’я теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести здоровий спосіб життя при негативному ставленні друзів і знайомих. Певні уявлення щодо цієї можливості дають індикатори ступеня перманентного стресу і захворюваності – хвора або постійно психічно напружена людина обмежена в реалізації здорових дій.

 

Певну інформацію про суб’єктивну оцінку молоддю наявних обмежень щодо можливостей здорового способу життя дають показники стурбованості питаннями занять фізкультурою і спортом, проінформованості про здоровий спосіб життя, стан довкілля.

 

Можливі засоби впливу на формування здорового способу життя. З огляду на необхідність впровадження політики здоров’я у молодіжному середовищі питання засобів цього впровадження є одним з головних. Індикатори опитування спрямовувались на визначення найбільш впливових, ефективних засобів, на сприйняття їх функціонування молоддю. Характер впливів різних джерел на формування способу життя молоді відбивають індикатори різних джерел інформації та їх ефективності.

 

Отже, розглянуто основні компоненти чи складові здоров’я та здорового способу життя. Але вони не є рівнозначними. Крім того, не існує концепції кількісного виміру „здоров’я” як комплексного інтегрального показника. Якщо для оцінки фізичного здоров’я людини використовуються інформативні методики, які залежно від віку, статі, фізичного стану, функціональних можливостей організму, рівня підготовленості дозволяють віднести кожного індивіда до одного з п’яти рівнів фізичного розвитку, то для психічного, духовного та соціального здоров’я методи кількісних оцінок поки що тільки напрацьовується.

Термін „фізична культура” має декілька значень. Під ним розуміють „втілення в самій людині, результати використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури в широкому розумінні, так як засвоєні людиною фізкультурні знання, уміння, навички, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання, показники розвитку і т.д.

 

 

Література

 

 

1. Бурханова А.И. Физическое развитие и состояние здоровья студентов младших курсов // Гигиена и санитария. 1991. - №2. 45-48 с.

2. Ильин Е.Н. Мотивация и мотивы. – Питер: СПБ, 2000 - 512 с.

3. Карпюх І. Культура здоров’я і фізична культура в потребах студентів спеціального медичного відділення //Оптимізація процесу фізичного виховання в системі освіти: Мат. наук. конф. – Тернопіль, 2003. – С. 59-61

4. Круцевич Т.Ю. Диференційований підхід у фізичному вихованні студентської молоді // Оптимізація процесу фізичного виховання в системі освіти. – Тернопіль, 1997. – С. 30 – 31.

5. Романенко В.В. Вплив різних режимів рухової активності на фізичний стан студентів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю: Автореф. дис. канд. наук. з фіз. вих. і спорту. – Львів, 2003. – 26 с.

6.    Асєєв, В.Г. Мотивація поведінки і формування особистості / В.Г. Асєєв - М.: «Думка», 1976. - 158 с.

7.     Бальсевіч, В.К. Фізична культура: молодь і сучасність / В.К. Бальсевіч, Л.І. Лубишева / / Теорія і практика фізичної культури. - 1995. - № 5. - C. 5-12.

8.     Барановська, Д.І. Роль фізкультурних занять у формуванні мотивації до занять фізичною культурою студентської молоді / Д.І. Барановська, В.І. Врублевська / / актуальні проблеми оздоровчої фізичної культури і спорту для всіх на сучасному етапі: матер. VIII міжнар. наук. сесії за підсумками НДР за 2004 р. - Мінськ: БГУФК, 2005. - C. 13-16.

 9.    Жолдак, В.І. Декларативне і реальне ставлення до спорту / В.І. Жолдак / / Теорія і практика фізичної культури. - 1973. - № 3. - С. 141-144.

10.   Коваль, А.В. Фізична культура у здоровому способі життя молодих людей, її значущість і шляхи вдосконалення: випускна кваліфікаційна робота / О.В. Коваль. - Смоленськ, 2002. - C .16.

11.   Козлов, А.А. Ціннісний світ сучасного студентства (соціальний портрет явища) / А.А. Козлов, В.Т. Лісовський, З.В. Сікевич. - М., 1992. - 40 с.

12.     Кретті, Б.Д. Мотивація / Б.Д. Кретті. - М.: Фізкультура і спорт, 1976. - C. 24.

13.   Лубишева, Л.І. Концепція формування фізичної культури людини / Л.І. Лубишева. - М.: РГАФК, 1992. - C. 12-17.

14.   Любимова, Ю.В. Мотивація і ціннісні орієнтації в педагогічному спілкуванні на заняттях з фізичної культури / Ю.В. Любимова. - Спб.: СПбГАФК, 2004. - C .22.

15.   Селецька, Т.Г. Дослідження мотивів, які спонукають студенток займатися фізичною культурою і спортом / Т.Г. Селецька / / Сучасні проблеми фізичної культурою і спорту: матер. VIII наук. конф. молодих вчених Далекого Сходу. - Хабаровськ: ДВГАФКС, 2005. - C. 158-159.

16.   Сирвачева, І.С. Мотивація самостійних занять фізичними вправами / І.С. Сирвачева / / Фізична культура, здоров'я: проблеми, перспективи, технології: матер. реч. наук. конф. / ДВГУ. - Владивосток, 2003. - C. 108-111.

17.    Шувалов, А.М. Динаміка спортивних інтересів студентів / А.М. Шувалов. - Малаховка, 2004. - C. 26.

18.    Чоговадзе, А.В. Фізичне виховання та формування здорового способу життя студентів / О.В. Чоговадзе, М.М. Рижак / / Теорія і практика фізичної культури. - 1993. - № 7.

 

 

⇐ Предыдущая123456789

Поделиться: