Поняття, ознаки та принципи господарсько-правової відповідальності

 

Однією з центральних і дискусійних проблем господарського права є з’ясування питання про те, що є господарсько-правова відповідальність, у чому полягає її сутність, якими є її зміст та виконувані відповідним правовим інститутом функції. Обов’язок нести юридичну відповідальність завжди є додатковим і більшою мірою негативно впливає на економічну діяльність суб’єкта госпо­дарювання навіть в тому випадку, якщо вона не має немайнового характеру.

Обґрунтовуючи відсутність повностадійної видової відпо­відальності в господарських правовідносинах, В.П. Мозолін ствер­джує, що створювачі і прихильники господарського права під час порушення його норм вимушені були вдаватися до викорис­тання цивільно-правового та адміністративно-правового видів відпо­відальності, але не якого-небудь одного виду підприємницької відповідальності, яку через об’єктивні наукові і практичні при­чини вони не змогли запропонувати державі для включення її у зако­нодавство[299].

За ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором. З буквального розуміння змісту наведеної норми похідним є те, що господарсько-правова відповідальність  – це, по-перше, відповідальність за господарські правопорушення, по-друге, така відповідальність існує лише у сфері господарювання[300]. Зважаючи на те, що чинне законодавство України не містить легального визначення господарсько-правової відпові­дальності, в юридичній літературі[301] здійснені спроби дати базове визначення цієї категорії.

Характерними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності є[302]:

1) суб’єктами господарсько-правової відповідальності є пере­важно суб’єкти господарювання, хоча не виключається можливість її застосування і до інших учасників відносин у сфері господарю­вання у випадках і в порядку, передбачених ГК України (госпо­дарсько-правова відповідальність осіб, що не є підприємцями, виникає, якщо вони виступають засновниками суб’єктів господарю­вання в порядку, встановленому установчими документами і зако­ном, наприклад, при несвоєчасному внесенні внесків до статутного фонду господарського товариства згідно з ч. 3 ст. 88 ГК України);

2) така відповідальність є реакцією на протиправну поведінку суб’єкта господарювання, яка може виражатися у конкретному факті (недостача поставленого товару, псування товару або його знищення) або порушенні правил здійснення господарської діяль­ності (порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності, порушення вимог економічної конкуренції тощо);

3) ця відповідальність полягає у зменшенні благ суб’єкта господарювання, однак вона спрямована не на саму особу суб’єкта господарювання, а на його майнову базу. Виняток можуть становити випадки застосування адміністративно-господарських санкцій орга­нізаційного характеру (скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання та його ліквідації у разі здійснення ним діяльності, що суперечить закону чи установчим документам);

4) цей вид відповідальності передбачається в законі та/або договорі (ст. 216 ГК України передбачена відповідальність вироб­ника (продавця) за недоброякісність продукції);

5) забезпечується державним примусом, що виражається у реалізації заходів відповідальності судовими або іншими держав­ними органами (відповідно до ч. 5 ст. 231 ГК України у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов’язання спір може бути вирішений у судовому порядку за заявою заінтересованої сторони);

6) застосовується як за принципом вини (для відшкодування збитків суб’єкт, права та законні інтереси якого порушені, повинен довести: факт і розмір збитків; протиправність поведінки іншого суб’єкта господарських правовідносин; причинний зв’язок між поведінкою винної сторони та збитками; відсутність своєї вини у виникненні або запобіганні збитків (гл. 25 ГК України), так і без врахування її наявності (у разі порушення суб’єктом господарю­вання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов’язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету (ч. 1 ст. 242 ГК України).

Господарсько-правова відповідальність – це несення суб’єк­тами господарювання несприятливих економічних та/або правових наслідків у результаті застосування до них передбачених законо­давством санкцій за господарські правопорушення.

Важливу функцію в організації господарської діяльності вико­нують принципи господарсько-правової відповідальності, закріплені в ст. 216 ГК України, згідно з якими:

– потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

– передбачена законом відповідальність виробника (продав­ця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

– сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі;

– у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Тому незалежно від форми стимулюючого впливу господарсько-правова відповідальність може спрямовувати свої дії як на приватні економічні інтереси суб’єкта господарювання, так і публічні інтереси, носієм яких виступає орган державної влади та місцевого самоврядування, наділений господар­ською компетенцією. За таких обставин господарсько-правова від­повідальність виступає правовим засобом забезпечення (дотри­мання) загального господарського правопорядку, що опосе­редковує приватні та публічні інтереси у сфері господарювання[303].

У юридичній науці невирішеною залишається проблематика співвідношення категорій «відповідальність» і «господарські санк­ції». Відповідно до ч. 1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями   визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Порівнюючи положення ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 217 ГК України, можна підкрес­лити, що тлумачення поняття «господарсько-правова відповідаль­ність» розкривається через поняття «господарські санкції». Тобто правовим засобом реалізації відповідальності у сфері господарю­вання є господарські санкції як заходи впливу на правопо­рушника, результатом після застосування яких є настання несприятливих еко­номічних та/або правових наслідків.

Можна повністю погодитись з думкою про те, що саме на стадії реалізації господарсько-правової відповідальності санкція вичерпує свою дію, а правопорушник притягується до відпові­дальності[304]. Таким чином, господарсько-правову відповідальність можна визнати правовим засобом впливу на економічні інтереси учасника відносин у господарській сфері, який вчинив правопо­рушення. Відтак можливість притягнення до господарсько-правової відповідальності є тим засобом, який покликаний запобігати госпо­дарським правопорушенням, забезпечувати належну органі­зацію та управління господарською діяльністю.

 

§ 2. Види господарсько-правової відповідальності

 

Господарсько-правову відповідальність можна класифікувати за різними критеріями.

1. Залежно від структури правопорушень господарсько-правова відповідальність поділяється на:

· часткову – у разі якщо в господарському зобов’язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов’язаних суб’єктів, кожний з управнених суб’єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов’язаних суб’єктів повинен виконати зобов’язання відповідно до частки цього суб’єкта, визначеної зобов’язанням (ч. 1 ст. 196 ГК України);

· солідарну – цей вид відповідальності може застосовуватися в умовах, встановлених законом чи договором, і можливий лише тоді, коли є кілька суб’єктів господарювання на боці боржника. Кредитор може вимагати сплати штрафних санкцій чи покриття збитків як від будь-якого учасника, так і від усіх разом (у разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов’язаний відшкодувати збитки суб’єкту, якому завдано збитків (ст. 227 ГК України);

· субсидіарну (додаткову) – договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи (члени виробничого кооперативу несуть за зобов’язаннями кооперативу субсидіарну (додаткову) відповідальність своїм майном у розмірі, не меншому їх пайового внеску, якщо більший розмір відповідальності не передбачено законом або статутом кооперативу (ч. 1 ст. 108 ГК України).

2. За обсягом відповідальності правопорушника господарсько-правова відповідальність поділяється на:

· повну – полягає у відшкодуванні (компенсації) шкоди, завданої правопорушенням у еквівалентному (рівному) розмірі. Означає відшкодування контрагенту чи державі усіх видів збитків (шкоди), втрат чи пошкодження майна, понесених додаткових витрат неотриманих доходів у повному обсязі (громадянин-під­приємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ч. 2 ст. 128 ГК України));

· обмежену – передбачає встановлення меж розміру збитків, які підлягають відшкодуванню. У ст. 219 ГК України встанов­люється максимальний розмір збитків, або припис не стягувати з боржника певні види збитків (якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяль­ність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності). У таких випадках розмір завданої правопору­шенням шкоди перевищує розмір відшкодування;

· підвищену – цей вид відповідальності передбачає відшко­дування збитків у більшому розмірі, ніж розмір завданої майнової шкоди. Наприклад, за ст.ст. 230–231 ЦК України у разі вчинення правочину під впливом обману або насильства винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду. Підвищений розмір відповідальності може встановлюватися і домовленістю сторін.

3. Залежно від видів зобов’язань господарсько-правова відпо­відальність поділяється на:

· відповідальність в організаційно-господарських зобов’язан­нях – зобов’язання, що виникають у процесі управління господар­ською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Відповідно до ч. 3 ст. 40 ГК України, якщо суб’єкти господарювання зловживають монополь­ним становищем на ринку, АМК України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень;

· за ч. 1 ст. 220 ГК України відповідальність у майново-господарських зобов’язаннях – зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку (боржник, який прострочив виконання господарського зобов’язання, відповідає перед кредито­ром (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможли­вість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Залежно від інших критеріїв виділяють інші види господар­ської відповідальності.

 

⇐ Предыдущая37383940414243444546Следующая ⇒

Поделиться: