Державне регулювання ринку фінансових послуг

 

Загальний аналіз створення і функціонування фінансових уста­нов дає можливість враховувати наявність приватноправових і публічно-правових засад нормативно-правового регулювання. Взяв­ши до уваги сам процес діяльності фінансових установ, який конкретизується приватноправовими аспектами, важливо зазначити доцільність надання можливості регулювання ринку фінансових послуг самими фінансовими установами шляхом укладення договір­них конструкцій. Однак істотне значення необхідно приділити і державному втручанню у діяльність таких суб’єктів господарю­вання. Перш ніж вести мову про заходи, характерні для імпера­тивного регулювання ринку фінансових послуг, необхідно розгля­нути, що саме потрібно розуміти під такою правовою категорією.

Так, державне регулювання ринків фінансових послуг – здійс­нення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.Визначившись із законодавчим тлумаченням категорії «дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг», необхідно встано­вити, у яких діях органів державної влади це має прояв, тобто що будемо розуміти під формами державного регулювання ринків фінансових послуг. Треба зауважити, що державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом: 1) ведення державних реєстрів фінансових установ і реєстрів осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; 3) нагляду за діяльністю учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг; 4) застосування уповноваженими державними органами захо­дів впливу; 5) проведення інших заходів з державного регулювання рин­ків фінансових послуг.

До органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, відносяться:

· НБ України – щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів; · НКЦПФР – щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів; · НКРРФП – щодо інших ринків фінансових послуг – спеці­ально упов­новажений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.АМК України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.НБ України, НКЦПФР і НКРРФП за допомогою засобів зв’яз­ку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов’язків і мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.НКРРФП є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Особливістю правового стано­вища відповідного органу є те, що він не може бути учасником фі­нансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках, крім передбаченої Законом України «Про фінан­сові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». НКРРФП є юридичною особою і має відокремлене майно, що є державною власністю. Основними його завданнями є: 1) розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні; 2) здійснення державного регулювання та нагляду за надан­ням фінансових послуг і додержанням законодавства у цій сфері; 3) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом засто­сування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобі­гання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг; 4) узагальнення практики застосування законодавства Украї­ни з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення; 5) розроблення і затвердження обов’язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компе­тенції; 6) координація діяльності з іншими державними органами; 7) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.Основними напрямами нагляду НКРРФП є додержання вста­новлених критеріїв та нормативів щодо: 1) ліквідності; 2) капі­талу та платоспроможності; 3) прибутковості; 4) якості активів та ризи­ковості операцій; 5) якості систем управління та управлінського персоналу; 6) додержання правил надання фінансових послуг.ДКРРФП має право здійснювати в межах своєї компетенції інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб. НКРРФП, у межах своєї компетенції, видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: 1) страхової діяль­ності; 2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.Особа, яка має намір провадити певний вид господарської діяльності з надання ліцензованих фінансових послуг, особисто або через уповноважений нею орган чи особу звертається до НКРРФП із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.До заяви про видачу ліцензії або дозволу додається виписка або витяг з ЄДР, документи, вимоги до переліку та змісту яких встановлені законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а до заяви про видачу ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, зазначених у п.п. 3− 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг», – також документи, вимоги до переліку та змісту яких встановлені нормативно-правовими актами НКРРФП.НКРРФП здійснює нагляд за діяльністю відповідних фінан­сових установ, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови. Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: 1) недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії; 2) невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяль­ності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником для видачі ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензу­вання нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії, суб’єкт госпо­дарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії. У разі прийняття позитивного рішення про видачу ліцензії Уповноважений орган повинен оформити її не пізніше ніж за п’ять робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує вне­сення плати за видачу ліцензії.Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до уповноваженого органу для отримання оформленої ліцензії, Уповноважений орган має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

 

⇐ Предыдущая33343536373839404142Следующая ⇒

Поделиться: