Ораторсько - проповідницька проза .

Активно розвиваються жанри, орієнтовані на народну мову: низький слог, переважно це рукописи, а також: ділові документи, лікарські порадники, художній стиль(інтермедії, бурлексно-травестійне віршування) Середній слог практично вилучається із кригодрукування. Кін. 18 ст – переорієнтація діалектної бази з чернігівської на полтавську. Важливим центром громадсько-політичного життя в Україні в другій половині XVII ст. була Києво-Могилянська колегія, якій належало провідне місце в боротьбі проти католицької експансії та унії. В стінах колегії працювали такі видатні діячі української науки й культури, як Л. Баранович, А. Радивиловський, С. Полоцький. З цими іменами пов’язана така галузь тодішньої літератури, як полемічно-публіцистична проповідь . Галятовський – проповідь повинна бути зрозуміла простим людям. Праці «Ключ розуміння», трактат «наука, альбо способ зложення казання». Радивиловський: вінець христов.

Визначними представниками ораторсько-проповідницької прози у другій половині XVII ст. були Лазар Баранович (великі збірки проповідей “Меч духовний”, 1999 і “Труби словес проповідних”, 1674) і Антоній Радивиловський, який був найталановитішим проповідником доби. В основному проповіді Радивиловського мали схоластичний характер, але завдяки використанню багатого історичного, літературного і фольклорно-потового матеріалу намагалися наблизити релігійну проблематику до реального повсякденного життя широких мас народу.

Проповідь може будуватися на основі тропа (метафора, антитеза). Має бути не лише повчальною, але й пізнавальною, тому до проповіді додаються факти з історії, географії, біології. Барокова проповідь – синтез греко-візантійської та латино-польської мовних традицій.

(стаття Ніки. Латино-польська проповідь)На розвиток проповіді вплинуло бароко. Для проповідницьких текстів характерне апелювання до опонента та спростування його аргументів. Вимоги до нової проповіді: принципи текстобудови, барокова образність, актуальний добір концептів. Матеріал: Біблія, патристика, історичні твори.

Значний вплив польщі. (авторитет польських проповідників, концепти з «римських діянь»). Радивилоський брав за приклад твори поляка Дзіловського. ! польський вплив на рівні синтаксису та лексики. Вся польська граматика –побудова речення за польським зразком.

Проповідь не винятково латино – польська, а українська, бо налаштована на діалогічність, доступність , інтерактивність та зближення народної мови з писемною.

У курсах риторики цього часу важливе місце посідає гомілетика — частина риторики, в якій викладаються настанови щодо створення спеціально церковних проповідей У 50 х рр. XVII ст. викладач риторики Києво-Могилянської академії І. Галятовський уклав перший вітчизняний підручник з гомілетики тодішньою українською літературно-писемною мовою під назвою «Наука або спосіб спадання казання» і разом із зразками проповідей видав його у складі книги «Ключ розуміння» (Київ 1659, Львів 1665). У праці І. Галятовського майже нічого не сказано про тлумачення догматів християнства, зате пильна увага звертається на моральне напучування слухачів. У цьому письменник вбачає основну функцію проповідника. Звичайно, моральне виховання мислилося в дусі церковних приписів. Крім звичайних християнських доброчинностей, які письменник називає цнотами, таких як виконання релігійних обрядів, смиренність, аскетичність пропагуються загальні позитивні моральні якості людини (людяність, справедливість, милостивість до бідних тощо). У проповідях І. Галятовського та А. Радивиловського знаходимо осуд п'яниць, убивць, розпусників і т. ін. Звичайно, всім їм передрікається «кара господня» Всілякого вихваляння й наслідування, на думку цих письменників, гідна людина, яка твердо дотримується православної віри, готова до кінця життя боротися за рідну вітчизну жертвувати на церкви й шпиталі, викуповувати бранців з ту­рецької неволі та ін. Це те, що диктувалося тодішніми умовами часу Так пристосову­валися засади християнської моралі до по­треб живої дійсності. У своїх проповідях І. Галятовський вміщує безліч конкретних фактів із життя, що демонструють гідні на­слідування й прославляння вчинки людей, у тому числі й дії та вчинки громадянські, патріотичні

У новій проповіді максимальна увага звертається на її форму. Якщо старий греко-слов'янський тип проповіді міг мати довіль­ну форму (фактично це була бесіда проповідника з прихожанами), то тепер до проповіді ставляться вимоги як до літературного твору: єдності предмета, єдності думки, співмірчості складових частин, художності ви­кладу. Основою казання І. Галятовський вважає тему (фему), яка є своєрідним епі­графом до нього. Тема являє собою цитату з біблійного тексту, в якій втілюється ос новна думка проповіді. Структурно проповідь мала складатися з трьох частин: вступ (екзордіум), основна частина, виклад казання (нарація). І заключна частина (конклюзія) В основі побудови проповіді лежали певні прийоми. Так, проповідь могла будуватися на порівнянні, метафорі, алегорії. Поширеним прийомом могло бути якесь поставлене запитання, на яке казання повинне було дати курйозну відповідь, що мала вражати слухачів своєю несподіванкою. Де які проповіді конструювалися за схемами формальної логіки Наявні логічні схеми наповнювалися потрібним проповідникові змістом.

Одна з важливих вимог які І. Галятовський ставить перед проповіддю, — щоб вона була зрозумілою для слухачів. А це означає, що і стиль викладу і мова (включаючи й вимову) мають бути дохідливими «Старайся,— пише він,— щоб усі люди зрозуміли те, що ти говориш у казанні … бо багато є мудрих казнодіїв які самі добре що вміють, але не вміють чи не хочуть іншим людям того ясно висловити і розтлумачити, тобто легку річ ускладнюють, заплутують і затемнюють своєю мовою. Але інші казнодії, ясно виражаючи важку й незрозумілу річ, роблять її легкою й зрозумілою». Проповідники скаржаться на відсутність у прихожан інтересу до церковної проповіді. Ще Кирило (Транквіліон) Ставровецький в одному з казань свого учительного євангелія, зауважує що багато прихожан, стоячи в церкві, «позіхають, топчуть ногами землю в думках рахують прибутки» Він називає таких лінивими дрімлюгами…

 Про самобутність і творчий характер української проповіді другої половини XVII ст. слід судити, виходячи з середньовічного розуміння авторства. Запозичення і компілятивність, як зазначає акад. Д. С. Лихачов характерні для середньовічної літератури церковних жанрів. «Праця письменника порівнюється, отже із складанням букета квітів — «квітів» з інших творів. Чим авторитетніше коло творів, з яких складаються письменником «квіт» його стилю, тим сильніше вони настроюють читача на благочестивий лад своєю звичною піднесеністю, тим легше викликають вони благоговіння і свідомість висоти описуваного».7

А Радивиловський, пояснюючи факт компілятивності своїх проповідей, наводить таке порівняння якщо господар, зібравшись засіяти ниву, не має власного насіння, він позичає або купує його в сусіда. Так повинен робити й проповідник якщо у нього в слові немає потрібних прикладів для підтвердження проголошуваних ідей, він мусить брати їх у сусідів, тобто вишукувати з інших джерел. Добір і використання прикладів визначався суспільними поглядами, творчою оригінальністю і художнім смаком письменника. Так, Л. Баранович наприклад, у передмові до збірки проповідей «Меч духовний» прямо пише, що він не використовує у своїй творчості ні байок, ні якихось інших історій, лише церковно-релігійні джерела, тобто він не користувався світським матеріалом І. Галятовський та А. Радивиловський, навпаки, максимально користуються матеріалами світського характеру. У А. Радивиловського до проповідей вплетено багато байок, притч і різних історій. І. Галлтопський полюбляв переважно оповідання легенди. Таким чином, творчий характер і самобутність української проповіді другої половини XVII ст. проявлялися в доборі та організації матеріалу (прикладів) згідно з ідейно творчою настановою і рівнем майстерності проповідника. Одні з них більше запозичували й обробляли сюжети, що походять з церковно-учительних джерел, інші тяжіли до світського матеріалу і фольклору. На допомогу проповідникам укладалися спеціальні збірники прикладів які можна було використовувати в майбутніх казаннях Кілька таких збірників уклав і І. Галятовський. Отже, українські ораторське проповідницькі твори насичені великою кількістю оповідань, сюжети яких походять з міжнародної скарбниці доби античності, середньовіччя і ренесансу. Так заносилися на Україну нові теми, сюжети жанри. А ораторські твори насичувалися різним публіцистичним, науковим матеріалом, відомостями історичного, географічного природничого, характеру перетворюватись у своєрідні енциклопедії. У проповідях І. Галитовського наприклад, знаходимо своєрідне пояснення явищ природи (дощу, снігу, граду, бчискавки, грому) відомості про птахів, квіти, мінерали, дані історичного характеру (про звичаї стародавніх народів, про перших християн, про події вітчизняної історії тощо), етимологічні пояснення в час них назв та апелятивної лексики і навіть господарчі поради. Привертають увагу, скажімо, відповідники латинських філософських термінів, пояснені І. Галятовським через переклад їх українською мовою:

квантитас — кількість, квалітас — якість, акціо — дія, квандо — час і т. ін.

У дусі традицій бароккової літератури письменники-оратори другої половини XVII ст. широко використовували у своїй творчості поетичні тропи і фігури. Естетич­ні принципи ораторського мистецтва епохи барокко передбачали найнесподіваніші по­рівняння, аналогії. Наприклад, І. Галятов-ський в одному з казань порівнює святого Онуфрія з кожним із семи чудес світу. Так, з мурами Вавілонськими порівняння роби­ться на тій підставі, що, мовляв, святий Онуфрій боронить людей від усякої небез­пеки, переважно від житейських спокус. За ним — як за муром. Художні прийоми представників оратор­ської творчості другої половини XVII ст., розраховані на емоційне зворушення і зди­вування слухачів, нерідко затемнювали зміст висловлюваного. Отже, вишуканість форми ораторських творів цього періоду, яка взагалі була характерною для барокко­вої літератури, іноді превалювала над зміс­том.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: