Виключення рухових волокон третьої гілки трійчастого нерва (за Берше) та модифікація мандибулярної анестезії (за Дубовим).

Виключення рухових волокон третьої гілки - жувального нерва (n. massetericus), глибоких скроневих нервів (nn. temporales profundi), крилоподібного зовнішнього нерва(n. pterigoideus lateralis), крилоподібного внутрішнього нерва (n. pterigoideus medialis) -показане при запальній контрактурі нижньої щелепи. Вводячи в таких випадках поза-ротовим шляхом розчин знеболюючої речовини та перериваючи провідність переліче­них вище нервових гілок, вдається в порівняно свіжих випадках запальної контрактури одержати опускання щелепи, достатнє для проведення внутрішньоротових оператив­них втручань.

 

При існуванні запальної контракту­ри понад 10-12 днів, внаслідок значних дегенеративних змін, що виникли у м'я­зах, не можна розраховувати на спри­ятливі результати, тобто на розслаблен­ня м'язів і достатнє розкриття рота.

Для виключення вказаних нервів голку вводять через шкіру, перпенди­кулярно до її поверхні, під виличну дугу, на середині відстані, між вінцевим і суглобовим відростком нижньої щелепи, приблизно на 2 см допереду від козелка вуха. Просунувши голку через півміся-цеву вирізку нижньої щелепи на глибину близько 2-2,5 см(залежно від товщини жирового покриву), вводять 2-3 мл роз­чину знеболюючої речовини (Берше).

Коли ж просунута голку трохи глиб­ше - на 3-3,5 см і ввести розчин зне­болюючої речовини, як запропонував М. Д. Дубов, то він проникає до внутрі­шньої поверхні зовнішнього крилоподіб­ного м'яза, де майже поруч розміщу­ються нижній альвеолярний та язиковий нерви. Знеболювання цих нервів, а іноді одночасно й щічного, дозволяє безболі­сно проводити оперативне втручання у відповідних відділах альвеолярного відро-стка і ротової порожнини. Однак С. Н. Вайсблат відмічав несталість анестезії, що підтверджено нами.

 

Місце вколу при анестезії за Бер-ше.Ускладнення при проведенні місцевої

анестезії

Ускладнення місцевої анестезії поділяють на дві групи: ускладнення загального та місцевого характеру. До ускладнень загального характеру відносяться: непритомний стан, колапс, ідіосинкразія, анафілактичний шок, попадання розчину анестетика в кро­воносне русло, інтоксикація анестетиком. До ускладнень місцевого характеру відно­сяться: поранення судини, поранення нерва та нервового стовбура, післяін'єкційні болі і набряк, травматична контрактура, відлом голки, післяін'єкційний некроз тканин.

 

 

25. Інфільтраційне знеболення в порожнині рота – методики, показання.

Інфільтраційне знеболення в порожнині рота – методики, показання

Інфільтраційна анестезія —Інфільтраційна анестезія - це просочення знеболюючим розчином тканин при ін’єкції, при цьому анестетик діє на нервові закінчення, які безпосередньо іннервують цю ділянку. —Розрізняють пряму і непряму інфільтраційну анестезію. При прямому інфільтраційному знеболенні анестетик вводять безпосередньо в ті тканини, де будуть проводити оперативне втручання. Так поступають при операціях на м’яких тканинах.—

Пряма інфільтраційна анестезія— —Анестезуючої розчин впорскують або безпосередньо в що підлягають розсічення тканини або органи (пряма інфільтраційна анестезія), або в навколишні тканини (циркулярная інфільтраційна анестезія), оперованих ділянку при цьому як би ізолюється від навколишніх тканин розчином, і всі больові імпульси, які йдуть від місця розрізу, перериваються. Нарешті, особливим видом інфільтраційної анестезії є метод тугого повзучого інфільтрату по Вишневському.—Пряма інфільтраційна анестезія. Спочатку просочують розчином шкіру уздовж лінії розрізу. З цією метою вколюють голку скошеної частиною вгору під гострим кутом до поверхні шкіри у одного з кінців намічуваного розрізу і вводять в це місце 1-3 мл розчину. В області уколу утворюється здуття-інфільтраційних жовнами («лимонна скоринка»).

Потім голку, не виймаючи, повільно просувають, наскільки це можливо, в товщі шкіри, впорскуючи весь час розчин, щоб отримати інфільтраційних валик; якщо протяжність розрізу більше довжини голки, останню знову вколюють у краю валу і продовжують ін'єкцію, повторюючи її до тих пір, поки не вийде необхідної довжини інфільтраційних валик (мал. 47, а). У тонкошкірих тварин краще багаторазово гарувати голку і викликати цим появу ряду інфільтраційних жовна, які швидко зливаються в один суцільний інфільтраційних валик (мал. 47, ал).—

Після закінчення інфільтрації шкіри розчин з декількох точок ін'іціруют в підшкірну клітковину, а також у поверхневі шари тканин.—Для утворення більш широкої смуги анестезії І. І. Магда рекомендує під час пересування голки в тканинах зміщати її в обидві сторони від запланованої лінії розрізу. У деяких випадках велику інфільтрацію операційного поля досягають виробляючи уколи з багатьох точок (рис. 47,6).—

При прямій інфільтраційної анестезії користуються 0,25-1% розчинами новокаїну, 0,1% дикаина або совкаіна. Внутрішньошкірні ін'єкції розчинів анестетиків високих концентрацій можуть викликати некрози.— —При непрямому (так званому дифузному) інфільтраційному знеболенні анестетик вводять на деякій відстані від ділянки, яку потрібно знеболити, і звідти він, внаслідок дифузії, поширюється до тканин, які необхідно знеболити. Приклад: при введенні знеболюючого розчину під окістя він поступово проникає в альвеолярний відросток, просочується до зуба який підлягає знеболенню.—Анестетик можна вводити навкруги операційного поля - при амбулаторних операціях, розтині абсцесу тощо - при цьому знеболення відбудеться внаслідок дифузії. При непрямій анестезії знеболюючий розчин поширюється від центру до периферії. Дія розчину залежить від фармакокінетичних властивостей анестетика, концентрації і кількості знеболюючого розчину, а також від стану тканин зони знеболення (наявність запального процесу, рубці зменшують силу дії анестетика). В даний час інфільтраційна анестезія займає чільне місце - при проведенні амбулаторних стоматологічних втручань 2/3 анестезії і більше - інфільтраційні. — —Місцевим знеболенням називають вимкнення больової чутливості на певній ділянці тіла при збереженні свідомості та інших функцій організму. Перед проведенням місцевого знеболювання обов'язково потрібно розпитати хворого про стан його внутрішніх органів, переносимості лікарських речовин, особливо анестезуючих розчинів.—В даний час використання в стоматологічній практиці таких анестетиків вітчизняного виробництва, як новокаїн і тримекаин, обмежено у зв'язку з появою більш ефективних засобів. Широке застосування отримали лідокаїн, виготовлені на його основі Xylestesin та інші, Hostacain (діюча речовина Butanilicain), Mepivastesin (Mepivacain), Xylonest (Prilocain), Ultracain (Carticain).—Більшість застосовуваних анестетиків містять в своєму складі вазоконстриктори, які знижують кровотік в ін'еціруемих ділянці, покращують анестезуючу дію і скорочують небезпеку виникнення ускладнень, зумовлених всмоктуванням препарату. Для цих цілей часто використовують адреналін (епінефрин) або норадреналін (норадреналін). Адреналін застосовують у концентрації 1:50 000 - 1:200 000 норадреналін - 1:25 000-1:100 000 або в міліграмах на мілілітр (0005 мг /мл - 1:200 000 001 мг /мл - 1 : 100 000 002 мг /мл - 1:50 000 004 мг /мл - 1:25 000).—Загальна доза адреналіну у здорових не повинна перевищувати 02 мг, норадреналіну - 034 мг. У деяких хворих її слід знизити до 0005 мг або взагалі виключити, тобто повинні застосовуватися препарати без вазоконст-рікторов. Зазвичай анестетики однієї групи, що містять більшу кількість вазоконстриктора, викликають більш виражений анестезуючий ефект.

 

 

26. Сучасні місцевоанестезуючі засоби. Класифікація анестетиків.

Сучасні місцевоанестезуючі засоби. Класифікація анестетиків.

Місцевоанестезуючі засоби – це речовини, які при нанесенні на периферичну нервову тканину мають здатність знижувати або повністю пригнічувати збудливість чутливих нервових закінчень та гальмувати проведення імпульсів по нервових волокнах. Появу місцевого знеболювання зв’язують з відкриттям (у 1860 р. Німаном), описом (у 1880 р. В.К. Анрепом) та впровадженням у медичну практику (у 1884 р. Колером) першого препарату з цієї групи – кокаїну. Але його висока токсичність затримувала поширення нового методу знеболювання. Лише з появою новокаїну, який був синтезований у 1905 р. Ейнхорном, розпочався період широкого застосування місцевої анестезії у клініці. Пошук нових препаратів тривав, і у 1943 р. Лефгреном був синтезований лідокаїн, який до нашого часу вважається еталонним засобом цієї групи ліків.
Сучасні місцевоанестезуючі засоби можна поділити на такі групи:
І. Природна сполука – ефір бензоїлекгоніну: кокаїн.
ІІ. Синтетичні азотисті сполуки
1. Ефірні сполуки (похідні ПАБК):
а) легкорозчинні у воді: новокаїн (прокаїн), дикаїн (тетракаїн);
б) малорозчинні у воді: анестезин (бензокаїн), ортокаїн.
2. Амідні сполуки: лідокаїн (ксикаїн), тримекаїн, етидокаїн (дуранест), прилокаїн (цитанест), артикаїн (ультракаїн), піромекаїн (бумекаїн), маркаїн (бупівакаїн).
Певну місцевоанестезуючу дію мають гвоздикова олія, фенол, аміназин, димедрол, але як місцеві анестетики вони не використовуються.
До місцевих анестетиків ставиться ряд вимог. Це висока вибірковість і достатня тривалість дії, велика її широта. Вони не повинні подразнювати тканини. Бажано, щоб ці засоби звужували судини або хоча б їх не розширювали. Вони повинні витримувати стерилізацію.
Усі місцевоанестезуючі засоби складаються з трьох частин (рис. 16): гідрофільної аміногрупи, проміжного аліфатичного ланцюга, який побудований за типом складних ефірів або амідів , та ліпофільної ароматичної групи.
Усі місцевоанестезуючі засоби є основами, які погано розчиняються у воді. Тому їх застосовують у вигляді солей (хлоридів), які водорозчинні, але не мають місцево­анестезуючої дії. Остання проявляється після дисоціації солі і вивільнення основи. Така дисоціація відбувається у здорових тканинах, які мають лужну реак­цію (рН 7,4). У вогнищі запалення, де спостерігається ацидоз, місцевоанестезуючі засоби втрачають свою ефективність.
Механізм дії місцевоанестезуючих засобів полягає в стабілізації мембран нервових клітин у поляризованому стані. При цьому відбувається блокада натрієвих каналів мембран аксонів та тіла нейронів. У результаті гальмується вхід іонов Na+ всередину клітин, не розвивається деполяризація і зникає здатність генерувати потенціал дії (не утворюється і не проводиться нервовий імпульс). Іншими словами, місцеві анестетики викликають недеполяризуючий блок, стабілізуючи мембрани у поляризованому стані. Під впливом місцево­анестезуючих засобів насамперед блокуються вегетативні нервові волокна, бо вони мають невеликий діаметр. Потім порушується провідність по чутливих волокнах, що проводять температурні та больові імпульси, пізніше – по волокнах, що проводять тактильні відчуття (дотику та тиску). Рухові нервові волокна мають великий діаметр. Місцеві анестетики у тих дозах, в яких вони застосовуються для виключення аферентної імпульсації, на рухові нерви практично не впливають, і параліч скелетних м’язів не розвивається.
При дії місцевоанестезуючих засобів на нервові закінчення або на нервові волокна блокада утворення імпульсів та їх проведення відбувається лише в тій ділянці, на яку наноситься препарат.
Як вже зазначалося вище, за хімічною будовою місцевоанестезуючі засоби поділяють на групу складних ефірів (кокаїн, дикаїн, новокаїн, анестезин) і групу амідів (ксикаїн, тримекаїн тощо). Речовини першої групи швидко гідролізуються в організмі естеразами тканин, тому тривалість їхньої дії невелика. Препарати другої групи руйнуються мікросомальними ферментами у печінці, тому діють довше. За певних умов (коли уражена печінка) вони можуть кумулювати і викликати токсичні ефекти.
Між моментом введення препарату і розвитком місцевоанестезуючої дії існує певний латентний період. Він триває, залежно від виду анестезії, від кількох до 30-40 хв. Якщо не почекати, може скластися помилкове враження, що ввели недостатню дозу препарату. Повторне ж його введення може призвести до невиправданого підвищення дози і розвитку інтоксикації.
Залежно від точок прикладання дії місцевоанестезуючих засобів, розрізняють такі види місцевої анестезії: термінальну, провідникову та інфільтраційну.
При термінальній (поверхневій) анестезії місцевий анестетик наносять на слизові оболонки, рани, виразки, свіжі грануляції тощо.
Всмоктування препаратів при нанесенні на слизові оболонки відбувається з різною швидкістю, що має практичне значення, оскільки інтенсивна резорбція і швидке надходження місцевого анестетика в загальний кровотік може спричинити інтоксикацію. Ступінь всмоктування із слизової оболонки верхніх і нижніх дихальних шляхів наростає в ряду: гортань трахея бронхи альвеоли. Із слизової оболонки сечового міхура місцеві анестетики резорбуються повільно, з уретри – дуже швидко. Легко всмоктуються препарати при нанесенні на рани та свіжі грануляції.
При нанесенні на непошкоджену шкіру жоден місцевоанестезуючий засіб через неї не проникає і не проявляє анестезуючої дії. Для термінального знеболювання використовують анестезин, дикаїн, ксикаїн, тримекаїн, дуже рідко – новокаїн, тому що він погано проникає через слизові оболонки.
Провідникова (регіонарна) анестезія передбачає введення анестетика в ділянці нервових стовбурів, вузлів, чутливих корінців спинного мозку. Її варіантами є: стовбурова, або власне провідникова, анестезія; плексусна, або анестезія нервових сплетень; паравертебральна – анестезія нервових вузлів; спинномозкова та перидуральна анестезія.
При стовбуровій анестезії розчин препарату вводять навколо нерва. При цьому виключається чутливість тих ділянок, які іннервуються цим нервом. Для проведення стовбурової анестезії використовують новокаїн, ксикаїн, тримекаїн.
Інфільтраційна анестезія – це змішаний вид місцевого знеболювання, при якому виключаються нервові закінчення і волокна шляхом пошарового просякнення тканин розчином місцевоанестезуючого засобу. Для інфільтраційної анестезії використовують новокаїн, ксикаїн, тримекаїн.
Із метою подовження дії місцевоанестезуючих речовин, зменшення їх всмоктування і попередження інтоксикації під час проведення стовбурової, перидуральної та інфільтраційної анестезії до розчинів анестетиків додають невеликі кількості судинозвужуючих речовин. Наприклад, до 2-10 мл розчину новокаїну додають 1 краплю 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду.
Крім місцевоанестезуючої дії, препарати цієї групи при резорбції впливають на інші системи організму, що у більшості випадків є небажаним. Вони, за винятком кокаїну, пригнічують центральну нервову систему, а в токсичних дозах викликають явища збудження. Кокаїн вже в невеликих дозах викликає пожвавлення думок, ейфорію і галюцинації. Всі місцеві анестетики, крім кокаїну, знижують силу та частоту серцевих скорочень, сповільнюють проведення імпульсів у провідній системі серця, викликають гіпотензію. Кокаїн проявляє значну судинозвужуючу дію з розвитком гіпертензії (блокує оборотне захоплення катехоламінів закінченннями адренергічних нейронів), спричиняє тахікардію.
Кокаїн – перша природна сполука, в якої було виявлено місцевоанестезуючі властивості. Є алкалоїдом, який отримують з листя південноамериканської рослини Erythroxylon coca. Його місцевоанестезуюча активність у 3 рази перевищує силу дії новокаїну, але й токсичність є вищою у 3-5 разів. За кордоном препарат використовують (винятково для поверхневої анестезії) в стоматології, оториноларингології, урології у вигляді 2-5 % розчинів. Його здатність звужувати судини є позитивним моментом при оперативних втручаннях на слизових оболонках, зокрема у порожнині носа. Застосування кокаїну в офтальмології обмежується негативними побічними ефектами. Він викликає розширення зіниці, злущування епітелію рогівки, підвищення внутрішньоочного тиску, може спровокувати гострий напад глау­коми. Крім того, кокаїн швидко всмоктується зі слизових оболонок і може викликати явища гострої інтоксикації. При цьому після короткочасного періо­ду ейфорії (зникнення почуття втоми, голоду, спраги, поява веселого життєрадісного настрою, балакучості, відчуття впевненості у своїх силах, зростання рухової активності) і психомоторного збудження з’являються страх, запаморочення, марення, втрата свідомості, судоми. В людини прискорюється пульс, розширюються зіниці, з’являється екзофтальм. Після стадії паралічу та глибокої коми настає падіння артеріального тиску та зупинка дихання.
Не менше практичне значення має й хронічна інтоксикація кокаїном – кокаїнізм, один з різновидів наркозалежності до психоактивних сполук. Для нього характерні значні трофічні розлади (судинозвужуюча дія кокаїну призводить до погіршення кровопостачання тканин), одним з проявів яких є перфорація носової перегородки. Фізична деградація і недоумство у кокаїністів розвиваються швидше, ніж в опіатних наркоманів. Смерть може настати внаслідок виникнення тяжких серцевих аритмій і зупинки серця. Позбутись залежності до кокаїну не легше, ніж залежності до морфіну.
Дикаїн – місцевоанестезуючий засіб, який використовують для термінальної анестезії. За силою анестезуючої дії він переважає новокаїн у 8-15 разів, але його токсичність також вища в 10 разів.
Застосовують його у вигляді 0,25-1 % розчинів для анестезії слизової ока при видаленні сторонніх тіл, перед вимірюванням внутрішньоочного тиску. Ефект після закапування препарату розвивається через 1-2 хв. У ЛОР-практиці дикаїн використовують при пункції гайморової порожнини, видаленні поліпів у носі тощо у вигляді 0,25-1 % розчинів. Анестезію проводять шляхом змащування слизової оболонки тампоном, просякнутим дикаїном. Закапувати в ніс препарат не можна (!), тому що у цьому випадку швидко розвивається передозування. Він застосовується також для анестезії слизової гортані, глотки при інтубації трахеї, бронхо- та езофагоскопії, бронхографії. При цьому слизові оболонки або змащу­ються, або зрошуються 0,05-0,1 % розчинами препарату.
Дикаїн може бути використаний для перидуральної (екстрадуральної, парадуральної) анестезії – виду знеболювання, якого досягають введенням анестезуючого розчину в перидуральний простір, що знаходиться між внутрішнім і зовнішнім листками твердої мозкової оболонки. Різновидом цієї анестезії є епідуральна (сакральна, каудальна, крижова перидуральна) аналгезія, коли розчин місцевого анестетика вводять у дистальну частину перидурального простору на рівні крижів.
При перидуральній анестезії знеболювання відбувається на обмеженій кількості сегментів, необхідних для даного оперативного втручання, розвивається через 30-40 хв після введення анестезуючого розчину і триває близько 4 год. Проводиться поетапне введення анестетика. Спочатку повільно вводять 5 мл 0,3 % розчину дикаїну (кількість, яка допустима для спинномозкової анестезії). Якщо через 5 хв не відмічають жодних ознак анестезії, вводять усю кількість препарату (до 20 мл 0,3 % розчину дикаїну).
Новокаїн є похідним параамінобензойної кислоти. При гідролізі його естеразами тканин остання вивільняється. Враховуючи, що ця кислота є фактором росту бактерій, новокаїн не можна призначати пацієнтам, які лікуються сульфаніламідами, тому що їх ефективність за такої комбінації буде зменшуватись.
Незважаючи на те, що новокаїн використовується від 1905 року, він не втратив свого значення, оскільки має хорошу місцевоанестезуючу активність і невисоку токсичність. Новокаїн застосову­ють для інфільтраційної анестезії у вигляді 0,25-0,5 % розчинів. Після одноразового введення препарату анестезія триває 30-60 хв. Для стовбурової анестезії його вводять у вигляді 1-2 % розчинів, для лікуючих блокад (паранефральної, вагосимпатичної)– 0,25-0,5 % розчинів. Блокади здійснюються для послаблення рефлекторних реакцій і покращання трофіки ураженого органа. Для спинномозкової анестезії 2-3 мл 5 % розчину новокаїну вводять у субарахноїдальний простір на рівні, не вищому, ніж перший поперековий хребець. Попередньо необхідно випустити таку ж кількість спинномозкової рідини. Анестезія розвивається через 3-5хв. При цьому виключаються не тільки задні (чутливі) корінці спинного мозку, але й передні (рухові). Це призводить до паралічу скелетних м’язів, який полегшує проведення хірургічної операції. Крім того, блокуються симпатичні нервові волокна, що проходять у складі передніх корінців спинного мозку. При цьому може спостерігатися катастрофічне зниження артеріального тиску. Для профілактики такого ускладнення за 30 хв до спинномозкової анестезії хворому вводять підшкірно 2 мл 20 % розчину кофеїну-бензоату натрію та 1 мл 5 % розчину ефедрину гідрохлориду. Іноді новокаїн застосовують для пригнічення рефлексів, функції центральної нервової системи, сер­ця, у хворих на гастрити, виразкову хворобу, гіпертонічну хворобу, стенокардію, нейродерміти, спазми периферичних судин. Для цього препарат вводять внутрішньовенно або в м’яз.
В останнє десятиліття почастішали випадки розвитку алергічних реакцій при застосуванні новокаїну (від шкірних висипок до анафілактичного шоку). Для їх попередження необхідно ретельно збирати анамнез. При наявності алергії до новокаїну хворому, крім нього, не можна призначати будь-які похідні параамінобензойної кислоти (дикаїн, анестезин тощо), до яких може бути перехресна алергія. Для з’ясування можливої сенсибілізації до новокаїну необхідно проводити внутрішньошкірну діагностичну пробу.
Анестезин практично не розчиняється у воді, тому використовується лише для термінальної анестезії. У вигляді 5-10 % присипок, мазей, паст анестезин застосовують при сверблячих дерматозах, для знеболювання ран та виразок, у свічках по 0,05-0,1 г – при захворюваннях прямої кишки (тріщинах, геморої, свербінні), у порошках і таблетках – при спазмах та болю в шлунку, при блюванні вагітних, морській і повітряній хворобах.
Ксикаїн (лідокаїн), є універсальним місцевоанестезуючим засобом, який використовують для всіх видів місцевої анестезії. За силою дії він у 2 рази перевищує новокаїн при однаковій токсичності. Тривалість дії препарату не перевищує 1,5-2 год, після додавання адреналіну – до 4 год. У процесі його біотрансформації в організмі не утворюється параамінобензойна кислота, тому він може застосовуватись у хворих, які лікуються сульфаніламідними препаратами.
Препарат використовують для інфільтраційної анестезії у вигляді 0,25-0,5 % розчинів, провідникової – 0,5-2 % розчинів, перидуральної – 0,5 % розчину, спинномозкової – 5 % розчину, термінальної анестезії слизових – 4-10 % розчинів.
Важливою властивістю ксикаїну є його здатність усувати серцеві аритмії шлуночкового походження, наприклад, екстрасистолію, фібриляцію шлуночків при гострому інфаркті міокарда. У таких випадках ксикаїн застосовують внутрішньовенно, краплинно або струминно повільно у вигляді 0,2 % розчину.
Лідокаїн можна використовувати в осіб, сенсибілізованих до новокаїну та інших анестетиків з групи складних ефірів (дикаїну, анестезину).
Тримекаїн за будовою і властивостями подібний до лідокаїну. Анестезуюча активність і тривалість дії у 2 рази більші, порівняно з новокаїном, токсичність також дещо вища. Застосовують тримекаїн здебільшого для інфільтраційної (0,125 %, 0,25 % та 0,5 % розчини) та стовбурової (1 % і 2 % розчини) анестезії. Може бути використаний для перидуральної (1 %, 2 % розчини), спинномозкової (5 % розчин), термінальної (2-5 % розчини) анестезії. Як протиаритмічний засіб при серцевих аритміях шлуночкового походження його вводять внутрішньовенно, спочатку у вигляді 2 % розчину дуже повільно, потім краплинно 0,2 % розчин.
Бупівакаїн (маркаїн) є одним з найбільш активних анестетиків тривалої дії. Використовують для інфільтраційної, стовбурової, епідуральної анестезії. Широке застосування обмежується значною кардіотоксичністю.
Ультракаїн (артикаїн) застосовують для інфільтраційної та провідникової анестезії. Знеболююча дія розвивається через 1-2 хв після введення препарату, триває 1-3,5 год. Для застосування у стоматології випускається комбінований препарат, який містить ультракаїн та адреналіну гідрохлорид (ультракаїн Д-С).
Місцева анестезія показана для виконання оперативних втручань в ослаблених, виснажених хворих, в осіб похилого і старечого віку. Її застосовують при наявності дихальної і серцево-судинної недостатності, коли загальне знеболювання із введенням міорелаксантів і штучною вентиляцією легень є надто ризикованим. Місцеві анестетики використовують при проведенні короткочасних невеликих операцій, у тому числі в амбулаторній практиці, у випадках, коли хірург повинен виконувати і функції анестезіолога.
Протипоказаннями до застосування місцевої анестезії є оперативні втручання в дітей віком до 10 років, у хворих з підвищеною нервово-психічною збудливістю, при наявності сенсибілізації до препаратів цієї групи, при виражених фіброзних змінах у тканинах. Її також не використовують при екстрених операціях, які пов’язані з гострою крововтратою і проводяться для зупинки кровотечі.
У наш час місцева анестезія часто використовується як складова комбінованих методів знеболювання: разом із нейролептаналгезією, атаралгезією, засобами для наркозу.
У процесі застосування місцевоанестезуючих засобів при перевищенні максимальних доз або при їх швидкому введенні розвиваються явища інтоксикації. Це проявляється зниженням артеріального тиску, порушенням серцевого ритму, зупинкою серця, пригніченням центральної нервової системи, запамороченням, пригніченням дихання, судомами. При їх виникненні хворому вводять судинозвужуючі (норадреналіну гідротартрат, адреналіну гідрохлорид), кардіотонічні (строфантин, корглікон), протисудомні (тіопентал-натрій, діазепам) засоби. У разі необхідності налагоджують штучне дихання, проводять масаж серця.
Для попередження інтоксикації місцевими анестетиками в усіх випадках їх застосування необхідно дотримуватись правила: для досягнення ефективної місцевої анестезії використовувати найменшу можливу кількість препарату в найбільшому можливому розведенні.
Препарати
Новокаїн (Novocainum) – ампули по 1; 2; 5; 10 і 20 мл 0,25 % і 0,5 % розчину; по 1; 2; 5 і 10 мл 1 % і 2 % розчину; флакони по 200, 400 мл 0,25% і 0,5 % розчину; 5-10 % мазь; свічки по 0,1 г.
Дикаїн (Dicainum) – стерильний порошок по 0,1 г у флаконах для приготування розчинів для термінальної анестезії.
Лідокаїн (Ксикаїн) (Lidocainum, Xycainum) – драже по 0,25 г; ампули по 10 і 20 мл 1 % розчину; по 2 і 10 мл 2 % розчину; по 2 мл 10 % розчину.
Тримекаїн (Trimecainum) – ампули по 10 мл 0,25 % і 0,5 % розчину; по 2; 5; 10 мл 0,5 % розчину; по 1; 2; 5; 10 мл 2 % розчину; по 1 і 2 мл 5 % розчину.
Анестезин (Anaesthesinum) – порошок, таблетки по 0,3 г; 5-10 % мазь, присипка, паста; свічки по 0,05 г.
Ультракаїн (артикаїну гідрохлорид) (Ultracaine, Articaine hydrochloride)– ампули по 1 мл 1 % і 2 % розчину; ультракаїн Д-С – ампули по 1 мл (0,04г артикаїну гідрохлориду і 0,012 мг адреналіну гідрохлориду).

 

27. Загальні ускладнення ін’єкційного знеболення – причини, шляхи запобігання.

 

Загальні ускладнення ін’єкційного знеболення – причини, шляхи запобігання.

Загальні ускладнення при місцевому знеболенні:

1. Непритомність.

2. Колапс.

3. Токсичний шок (колапс та токсичний шок виникають від інтоксикації місцевим анестетиком).

4. Алергічні стани:

а) легкі;

б) середньої важкості (набряк Квінке);

в) анафілактичний шок.

5. Асфіксія.

6. Епілептичний напад - виникає як після місцевого знеболення, так і при інших втручаннях.

7. Термінальні стани, смерть.

Непритомність - (раптова, короткочасна втрата свідомості) - виникає внаслідок гострого спазму судин головного мозку, ослаблення діяльності серцевої та дихальної системи.

Причини непритомності:

1. Страх, емоційний стрес перед стоматологічним втручанням у пацієнтів з лабільною психікою (при вигляді крові, від болю).

2. Внаслідок перевтоми, недосипання, голодування, при вагітності, менструації, а також у хворих з хронічними соматичними захворюваннями, при вживанні гіпотензивних препаратів тощо.

3. Перетискання сонної артерії тісним комірцем (синдром каротидного синусу).

4. Слабка токсична реакція на введення анестетика.

Попередження непритомності

1) При зборі анамнезу у кожного пацієнта потрібно:

- спитати, чи втрачав він раніше свідомість в побутових умовах та під час лікувальних (стоматологічних) маніпуляцій;

- порахувати пульс, звернути увагу на частоту дихання та артеріальний тиск. При пульсі вище 90 уд/хв, прискореному диханні, коливання артеріального тиску (на 20-30 мм рт.ст. в бік його підвищення або пониження) потрібно ретельно обстежити пацієнта, при потребі проконсультувати його у терапевта, анестезіолога. У такому стані проведення стоматологічних маніпуляцій (ін’єкційного знеболення) протипоказане.

2) Пацієнтів з лабільною психікою потрібно заздалегідь готувати до стоматологічного втручання. При негативних емоціях (страх, психічне напруження) в організмі відбуваються суттєві зрушення: виникає спазм судин, підвищується артеріальний тиск тощо. Ще до втручання органи і системи організму виснажені, знаходяться в несприятливих умовах, їх компенсаторні можливості знижені, тому:

а) пацієнтам потрібно пояснити, що втручання і сама анестезія будуть повністю не болючі (лікар застосовує тонкі, ідеально гострі голки, високоефективні анестетики);

б) для зняття психоемоційного напруження слід провести примедикацію. Проведення примедикації перед стоматологічним втручанням може попередити непритомність та інші загальні ускладнення.

Для попередження зомління виснаженим пацієнтам, які у зв’язку із зубним болем не спали вночі, не приймали їжу, можна рекомендувати перед втручанням випити склянку міцного солодкого чаю (кави).

Для заспокоєння пацієнта призначають препарати брому, валеріани.

При незначних розладах серцевої діяльності застосовують серцеві засоби: наприклад, корвалол (20 крапель запити водою).

Колапс - характеризується різким зниженням судинного тонусу (особливо венозного) і артеріального тиску, що призводить до гострої судинної недостатності. В порівнянні з непритомністю відмічається важке зменшення кількості циркулюючої в кров’яному потоці крові, зменшенні її притоку до серця, в результаті чого знижується його робота, погіршується кровообіг головного мозку.

Колапс може бути симптомом таких важких патологічних станів, як інфаркт міокарду (в тому числі і анафілактичний), внутрішня кровотеча, і виникає внаслідок гіпоглікемічних станів, діабетичної коми, недостатності кори наднирників, при передозуванні гіпотензивних препаратів. На амбулаторному стоматологічному прийомі колапс може виникнути внаслідок токсичної (анафілактичної) реакції на введення анестетика.

Клінічні прояви:

- різке погіршення загального стану, значно більше, ніж при непритомності;

- свідомість, як правило, збережена, але затьмарена і заторможена;

- різке поблідніння шкірних покривів (іноді - мармурова блідість шкіри);

- запаморочення, озноб, холодний піт;

- загострені риси обличчя, глибоко запалі очі, розширені зіниці;

- поверхневе, часте дихання;

- частий і слабкий (ниткоподібний) пульс, тони серця приглушені;

- різке падіння артеріального і венозного тиску, що є основною ознакою колапсу.

Попередження колапсу.

1. Всебічне обстеження та консультація з лікуючим лікарем, анестезіологом пацієнтів з важкою соматичною патологією (серцево-судинна недостатність, цукровий діабет, недостатність кори наднирників тощо).

2. Пацієнтам, що мають понижений АТ (систолічний АТ менший 110 мм рт.ст. для чоловіків і100 мм. рт.ст. для жінок, діастолічний АТ- менше 65 мм рт. ст.), перед проведенням стоматологічної маніпуляції відрегулювати АТ і бути готовими при різкому падінні тиску негайно надати невідкладну допомогу.

3. Попередження виникнення алергічних станів на стоматологічному прийомі.

4. Попередження токсичної реакції при ін’єкційному введенні місцевих анестетиків.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: