Визначення поняття “психотерапія”, її значення для профілактики і лікування.

Особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Фізичне самопочуття людини тісно пов’язане зі станом її психіки.

Життя проявляється двома формами активності – поведінкою і діяльністю.

Поведінка - це зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об’єктивного світу.

Діяльність - це взаємодія з об’єктивним світом, у процесі якої людина свідомо та активно намагається досягти своєї мети.

Саморегуляція поведінки і діяльності є важливою функцією психіки людини. Дії людини можуть бути зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, і внутрішніми, що виконуються в розумі.

Звички - це автоматичні дії людини. Бувають: корисні (охайність, організованість) і шкідливі(куріння, вживання алкоголю, наркотиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може керувати і своєю поведінкою.

Щоб позбавитись від шкідливих звичок, людина повинна прикласти певні вольові зусилля та виконати ряд правил:

- сформулювати для себе тверде і безповоротне рішення - діяти у накресленому напрямку. Таке чітке рішення сформулює у головному мозку необхідний енергетичний центр, який буде забезпечувати наступну діяльність по реалізації рішення;

- уникати умов, при яких проявляються старі звички. Створити сприятливі умови для формування нових позитивних звичок;

- не відступати від дотримання нових звичок, доки вони не закріпляться. Постійне тренування є найголовнішою умовою для формування нових звичок.

Коли людина сформується як особистість з її змістом життя, тоді в неї створюється механізм управління мотивацією. Поки людина не сформується як особистість, її поведінка характеризуватиметься імпульсивністю, непередбаченістю, непослідовністю.

Психічна саморегуляція - це цілеспрямована духовна діяльність людини за власним свідомим імпульсом, спрямована на досягнення оптимального стану духовного і фізичного здоров’я особистості.

Мета: вплив на поведінку людини, якою визначаються прояви її рухової діяльності, спрямовані на досягнення поставленої мети. 

Психічна саморегуляція ґрунтується на формуванні ставлення людини до життя, усвідомленні його змісту і мети.

Принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію:

- готовність до будь-яких неочікуваних подій;

- сприйняття дійсності такою, як вона є, а не такою, якою її хотілося б бачити;

- уміння відрізнити головне від другорядного;

- емоційна зрілість і стійкість;

- знання засобів впливу на подію;

- уміння підходити до проблеми з різних точок зору;

- намагання шукати нові, змістовні мотиви життєдіяльності;

- уміння бачити перспективу життєвих подій;

- розвиток спостережливості;

- намагання зрозуміти інших;

- уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.

 

Самовиховання – форма психічної саморегуляції.

З метою виконання й утвердження в особистості позитивних психічних властивостей використовують форму психічної саморегуляції – самовиховання – це активна спрямованість на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших якостей. Це цільна спрямованість людини, прояв її самореалізації, самовира­ження і відбувається вона не примусово, а за власним свідомим вибором.

 

Методи самовиховання:

Самопізнання - це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, у тому числі її спрямованості (мотиви, мета, інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (пам’ять, увага, мислення, сприйняття), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму і особистих якостей.

Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інтелектуального розвитку особи, передбачає порівняння себе з ідеальною моделлю.

Самопорівняння - це різновид самооцінки, що полягає в порівнянні себе з іншими людьми з метою перейняти у них все те позитивне, чого не вистачає у собі.

Самозобов’язання - це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки. Воно виникає як наслідок невідповідності між ідеалом, ідеальною нормою і своєю конкретною поведінкою.

Самопереконання - це роздуми, дискусія із собою, співставлення різних мотивів, які потребують всебічного обліку всіх обставин і не допускають впливу негативних почуттів: гніву, образи, заздрості, самолюбства та ін.

Самонавіювання - це психічний вплив людини на саму себе за допомогою слова, що змінює її психофізичний стан; передбачає навіювання самому собі яких-небудь уявлень, думок, бажань, образів та ін.

Самовправи - це формування стійких звичок поведінки шляхом регулярних вправ; можна виробити позитивні і побороти негативні звички.

Самопримушування - це вольове уміння, яке спрямоване на подолання труднощів і перешкод.

Самонаказ - це вплив на свій емоційний стан шляхом мови.

Самозвіт - це звіт людини перед собою про процес і результати власної діяльності та вчинків. Тісно пов’язаний із самоаналізом, ділиться на поточний і підсумковий; може проявлятись в усній формі, у формі спеціальних щоденників тощо.

Самоконтроль - це визначення відхилень програми самовиховання від поставлених завдань з наступною корекцією програми або поведінки особи. Забезпечує підпорядкування різних нидів діяльності мотиву самоудосконалення.

Самозаохочення і самопокарання - емоційне підкріплення здійснених вчинків. Самозаохочення — це усвідомлення своїх успіхів, а самопокарання - усвідомлення і переживання своєї провини, незадоволення собою.

 

Психологічний захист.

Одним із засобів психічної саморегуляції є боротьба зі стресом – це психологічний захист – форма психічної реакції на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища, яка спрямована проти їх патологічного впливу на організм людини.

Стрес - це неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму і відповідної адаптації. Не кожна життєва ситуація, яка викликає стрес, є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів, які переживаються як горе, нещастя. Такі стреси виснажують сили людини і супроводжуються порушенням адаптації, що перешкоджає саморегуляції особи.

Для емоційно нестійких людей характерна неурівноваженість, підвищена збудливість, схильність до різкої зміни настрою, нерішучість, неспокій та ін.

Емоційно стійка особа має високу витримку і самовладання в напружених, критичних і екстремальних ситуаціях. Самовладання - здатність людини здійснювати діяльність у дезорганізуючих ситуаціях, які впливають на емоційну сферу. У самовладанні проявляється свідомо вольова організація психічних процесів, які регулюють діяльність людини.

Психологічний захист - це спеціальна регуляторна система стабілізації особи, яка спрямована на усунення або зниження почуття неспокою.

 Механізм психологічного захисту індивідуальний, тому його посилення і тренування є завданням профілактичної і клінічної психотерапії. Особливість- його не усвідомлюваність, прояви самовиправдовування, самонагорода, самовибачення, забування тощо. Порушують механізми психологічного захисту зовнішні і внутрішні подразники: психотравмуючі чинники (грубість, цинізм, жорстокість), схильність особи до самопокарання, нездатність дати об’єктивну оцінку подіям, що відбуваються, конфліктність особи, зміни характеру тощо.

Форми психологічного захисту: ухилення від обговорення теми, ситуацій, кінофільмів, телепередач, “вихід” із сім’ї, професійної або вікової групи тощо.

 

Механізми психологічного захисту:

- витіснення – усунення із свідомості неприємної згадки, переживання про подію.

- проекція – це механізм психологічного захисту, що полягає в неусвідомленому наділенні іншої людини властивими даній особі мотивами і рисами.

- ідентифікація – це механізм психологічного захисту, внаслідок дії якого особа ототожнює себе з іншою особою (або із групою людей), яка є для неї взірцем поведінки, фізичної і духовної досконалості.

 

Методи, які застосовуються у практичній діяльності для зменшення стрес-реакції є:

- нервово-м’язова релаксація;

- вольова регуляція дихання;

- аутотренінг.

 

⇐ Предыдущая11121314151617181920Следующая ⇒

Поделиться: