Класифікація займенників за співвідношенням з іншими частинами мови

За співвідношенням з іншими частинами мови займенники поділяються на такі тематичні класи: іменникові, прикметникові, числівникові і прислівникові. І. Р. Вихованець ці групи слів називає займенниковими іменниками, займенниковими прикметниками, займенниковими числівниками, займенниковими прислівниками.

До іменникових належать займенники, які вказують на предметність, виражену в категоріях роду (непослідовно), числа, відмінка: особові (я, ти, ми, ви), предметно-особові ( він, вона, воно, вони), зворотний (себе), питально-відносні (хто? що? ), неозначені (хто-небудь, хтось, будь-хто, казна-хто, абихто, дехто, що-небудь, щось, будь-що, казна-що, абищо, дещо, що-небудь), заперечні (ніхто, ніщо).

Іменникові займенники за категоріальним значенням близькі до іменника, оскільки вказують на предметність. У реченні вони виконують ті ж функції, що й іменник – бувають найчастіше підметом або додатком, зрідка – присудком: у реченні Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти займенник мені є додатком, займенник хто в обох випадках є підметом, займенник я - підметом, а ти - присудком. Через це їх називають також займенниковими іменниками. Але за морфологічними властивостями ці займенники суттєво відрізняються від іменників.

Особові займенники поділяються на займенники 1-ї, 2-ї і 3-ї особи і мають такі первинні значення:

Займенник 1-ї особи я вказує на мовця.

Займенник 2-ї особи ти вказує на особу, до якої звертається мовець. Це може бути слухач, співбесідник або сам мовець як особа, до якої звернена мова: Ти хотів скласти екзамен не готуючись (говорив студент сам собі).

Займенник 1-ї особи ми вказує на множину осіб, до якої належить і мовець: ми з тобою, ми з ним, ми з вами, ми з ними (мовець і присутні, мовець, присутні і відсутні).

Займенник 2-ї особи ви вказує на множину осіб, до якої звертається мовець (присутні, слухачі, співбесідники, відсутні): Ви будете складати екзамен.

Займенник З особи він (вона, воно, вони) вказує на особу чи осіб, які є об'єктом мовлення, але не на мовця чи співбесідника. За функцією це анафоричний займенник. Він може вказувати і на предмет (стіл, парта, озеро), тому це предметно-особовий займенник.

Займенники я і ти не мають категорії роду: Ти задоволений оцінкою? Ти задоволена оцінкою?

Займенник він має категорію чоловічого роду, займенник вона -жіночого, воно - середнього: він (стіл), вона (картина), воно (слово).

Категорія числа у займенників я, ти, ми, ви не словозмінна, а словотвірна, оскільки ці займенники розрізняються за значенням. Займенники я, ти мають форму тільки однини, а ми, ви - тільки множини.

Категорія числа у займенників він, вона, воно, вони словозмінна, бо " він" і " вони" –- це форми однієї і тієї ж лексеми (вони - це кілька або багато).

Особові займенники мають вторинні значення: авторське ми, співчутливо-поблажливе ми (Як ми себе почуваємо? - запитує лікар хворого ), ввічливе ви (Ви, Вас).

Особові займенники змінюються за відмінками (як і іменники), але мають такі закінчення, яких немає в іменників: -є у род. (займенники я, ти), -ас в родовому, знахідному та місцевому відмінках (займенники ми, ви). Займенники я, ти, ми, ви відмінюються за іменниковою парадигмою, а займенники він, вона, воно, вони - за прикметниковою (його, йому, ним, на нім).

Зворотний займенник себе вказує на предмет (особу), який є об'єктом своєї власної дії, тобто вказує, що дія спрямована на самого діяча: Я взяла собі в бібліотеці книгу; Ти про себе нічого не сказав.

Займенник себе не має морфологічної категорії роду. Родова форма слів, зв'язаних з займенником себе, визначається родом іменника, на який вказує займенник: Хворий сам собі допомагає; Хвора сама собі допомагає. Числова форма займенника виражається також синтаксично: Хворі самі собі допомагають.

Питальні іменникові займенники (хто? що? ) спонукають співбесідника назвати особу (хто) або неособу (що), які лише вказані в тексті: Хто ж від нас у світі дужчий? (Тичина); Єсть на світі доля, а хто Пізнає? Єсть на світі доля, а хто її має? (Шевченко); За що ж ти караєш її, молоду (Шевченко). Основне значення займенників хто? що? є питання про особу, предмет чи ситуацію, які невідомі мовцеві.

Займенник хто? не має морфологічної категорії роду. У реченні Кого ж сиротина, кого ж запитає, і хто їй розкаже, і хто теє знає? (Шевченко) рід назв осіб, вказаних займенниками кого, хто, не позначений (це можуть бути іменники і жіночого, і чоловічого роду). Займенник що? має середній рід: Що це таке?

Займенник хто? може вказувати на однину і на множину, що виявляється синтаксично: Хто йде? – однина; Хто ці люди? - множина. Займенник що завжди вказує лише на однину: Доню моя, що ти наробила? (Шевченко).

При словозміні займенник хто? змінюється за парадигмою іменників-осіб, а займенник що? – за парадигмою іменників-неосіб. У родовому, давальному і місцевому відмінках вони мають закінчення прикметників. Питальні займенники хто? що? втрачають ознаки запитання і набувають ознак відносності тоді, коли виступають в функції сполучних слів у складнопідрядному реченні.

До прикметникових займенників належать присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій, їхній), вказівні (цей, той, такий), означальні (сам, самий, весь, всякий, кожний, інший), питально-відносні (який, котрий, чий), неозначені (який- небудь, будь-який, абиякий, якийсь, чий-небудь, абичий, казна-який, казна-чий), заперечні (ніякий, нікотрий, нічий, жодний).

Прикметникові займенники зближаються з прикметниками за категоріальним узагальнено-якісним значенням, але не називають його, а вказують на нього. Тому їх інколи називають узагальнено-якісними. Від них за значенням відрізняються вказівні займенники, які є чисто вказівними й не мають узагальнено-якісного значення. Але вони повністю уподібнюються до прикметника морфологічними ознаками і синтаксичними функціями.

Прикметникові займенники не протиставлені прикметникам, а подібні до них і мають: 1) синтаксико-морфологічні категорії роду, числа і відмінка; 2) узгоджуються з іменниками в формах роду, числа, відмінка, істоти / неістоти (мій дім, моя країна, моє село; таке місто, такі міста; бачу цей стіп, але цього коня); 3) в реченні є означенням або іменною частиною складеного присудка: у реченні Ця книга - моя займенник ця є означенням до іменника книга, а займенник моя є іменною частиною складеного присудка. Враховуючи цю рису, дехто і граматистів ці лексеми називає займенниковими прикметниками.

До числівникових належать займенники, які вказують на кількість і цим співвідносяться з числівником: скільки, ніскільки, стільки-то, скільки-небудь, скількись. За синтаксичною функцією і морфологічними ознаками подібні до числівників, але відрізняються під них тим, що числівник називає абстрактне число або кількість, виражену в числах, а числівникові займенники не називають кількості, а лише вказують на неї. У зв'язку з цим до числівникових займенників відносяться і ті слова, які вказують на кількість, але не називають її: кільканадцять, кількасот, стонадцять, кількадесят, багато (зошитів), чимало, мало (помилок) і ін.

До прислівникових належать такі займенники, які не називають, а лише вказують на спосіб дії, час, місце, причину: спосіб дії (як, як-небудь, якось, так, ніяк, казна-як), час (коли, коли-небудь, ніколи, колись, казна-коли, доки, доти, поки, досі), місце (де, ніде, де-небудь, десь, казна-де, тут, там, всюди, куди, куди-небудь, кудись, казна-куди, туди, звідти, звідусіль, звідусюди), причини (тому, чому). На відміну від інших займенників, прислівникові в реченні залежать від дієслова і не мають системи словозміни (як і прислівники). Тому їх називають займенниковими словами, а розглядають в системі прислівникових розрядів.

Серед цих груп особливе місце займають іменникові займенники, які за семантикою, морфологічними особливостями й синтаксичними функціями значно відрізняються від іменника й інших груп займенників. Тому власне іменникові займенники й виділяють в окрему частину мови, а прикметникові, числівникові і прислівникові розглядають як особливі розряди відповідних частин мови.

О C НОВНІ ПОНЯТТЯ КУРСУ

Граматика.

 1. Устрій, будова мови, тобто система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій, способів словотворення. Це вся незвукова і нелексична організація мови, що виявляється в її граматичних категоріях, граматичних одиницях і граматичних формах; структурна основа мови, без якої не можуть утворюватися слова, словосполучення, речення, висловлювання.

 2. Це сукупність правил зміни слів і сполучуваності морфів у слова, слів у словосполучення і речення, тобто значеннєвих елементів нижчого рангу в значеннєві одиниці вищого рангу з метою реалізації комунікативної і когнітивної функції мови.

 3. Це наука про об'єкт граматики, розділ мовознавства, що вивчає закономірності й особливості будови і форми слів, словосполучень, речень, тексту.

2. Граматична система мови – це частина організації мови, представлена в її граматичних одиницях, формах і категоріях. Граматична будова мови як система є єдністю абстрактних граматичних значень і їх формальних виражень, які становлять ту основу, без якої мова не може функціонувати.

3. Граматичне значення – це спільна семантика кількох граматичних одиниць одного рангу, яка має в мові регулярне вираження: бандурист, лікар, вихователь, лісник –  граматичне значення " особа за професією", що регулярно виражається суфіксами -ист, -ар, -тель, -ник. Це таке узагальнення лексичних значень, яке виражається формальними мовними засобами. В морфології до граматичних значень належать: узагальнене значення слів як частини мови, значення минулого часу, значення жіночого роду, значення називного відмінка; в синтаксисі: значення предикативності, значення суб'єкта, значення об'єкта, значення підрядності, значення сурядності.

Граматична форма.

1. Мовні засоби, за допомогою яких виражається граматичне значення (засоби вираження граматичного значення): родовий відмінок слова олівець виражається закінченням -а (олівця); форма відмінюваних слів, або словоформа, тобто один із компонентів парадигми слова: учитель, учителя, учителю, учителем, учителі, учителів і т. д.

2. Це мовний знак, за допомогою якого регулярно виражається граматичне значення: граматичне значення іменника називного відмінка однини жіночого роду регулярно виражається закінченням -а: книга. До граматичних форм як засобів вираження граматичних значень належать: закінчення, суфікси, префікси, постфікси, чергування звуків, наголос, службові слова, редуплікація, порядок слів, інтонація, синтаксичний зв'язок.

5. Морфологічна парадигма – упорядкована сукупність граматичних форм слова. Парадигму мають тільки змінювані слова (іменники, прикметники, числівники, займенники, дієприкметники, дієслова). В незмінюваних словах парадигма називається нульовою.

6. Граматична категорія – система протипоставлених одна одній граматичних форм з однорідним значенням. Це єдність двох або більше однорідних формально-виражених граматичних явищ, протиставлених одне одному за значенням і засобами вираження. Компоненти граматичних категорій знаходяться між собою в опозиційних відношеннях, при яких один компонент протистоїть іншим. Ці опозиційні компоненти граматичної категорії називаються грамемами. Наприклад: категорія числа іменника складається з двох грамем – однини і множини.

7. Словотвір – це розділ мовознавства, який вивчає процес творення слів, його механізм (правила, способи, моделі), словотвірну структуру слова і словотвірну систему мови.

8. Словотворення – процес, механізм і результат творення похідних слів.

9. Морфемна структура слова – єдність найменших значущих сегментів (морфів).

10. Словотвірна структура слова – єдність твірної основи і форманта.

11. Формант – семантичні, структурні й структурно-семантичні й інші елементи похідного слова, якими воно утворилося і якими відрізняється від твірного.

12. Словотвірний тип – група слів однієї частини мови, які побудовані за єдиною схемою, походять від слів однієї частини мови, мають спільний спосіб словотворення, тотожній словотворчий формант і спільне словотвірне значення.

13. Словотвірне значення – узагальнене, спільне для певного лексико-семантичного розряду слів значення, що виявляється в одному словотвірному типові певним словотворчим засобом.

14. Словотвірна модель – еталон структури слова, який імітує граматичну правильність у відповідності з певною теорією.

15. Словотвірне правило – зумовленість вибору твірного форманта сукупністю семантичних, фонематичних і морфемних ознак твірного слова.

16. Словотвірна категорія – абстрактне явище, яке формується сукупністю словотвірних типів на основі їх спільного словотвірного значення при різних словотворчих засобах.

17. Словотвірний ряд (ланцюг) – лінійний ряд мінімум трьох спільнокореневих слів, які знаходяться у відношеннях послідовної похідності.

18. Словотвірне гніздо – сукупність усіх спільнокореневих похідних, розташованих у відповідності з їх словотвірною мотивацією.

19. Способи словотвору – структурно різні шляхи і прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у даній мові словотворчих ресурсів. Традиційна класифікація: морфологічний спосіб (афіксальний (суфіксальний, префіксальний, флексійний, постфіксальний, змішаний), основоскладання, словоскладання, абревіація), лексико-синтаксичний, лексико-семантичний, морфолого-синтаксичний).

20. Словотвірний аналіз – різновид лінгвістичного аналізу, у процесі якого через добір мотивуючого слова, виділення твірної основи та словотвірних засобів визначають спосіб творення слова.

21. Морфемний аналіз – з’ясування морфемної будови слова, визначення типів і функцій морфем.

Морфеміка.

1. Розділ мовознавства (морфемологія), що вивчає поділ слова на морфеми, типи морфем, формальні й семантичні відношення їх одна з одною і зі словом як цілісним утворенням.

2. Морфемна підсистема мови, сукупність морфем, що виділяються в словах і використовуються в мові за певними правилами сполучуваності.

23. Морф – мінімальна частина словоформи, що характеризується єдністю змісту і форми. Це конкретний представник морфеми, який виявляється при поділі слова на значущі частини.

24. Морфема – найменша узагальнююча неподільна значуща одиниця мови, яка виступає як носій певного лексичного та граматичного значення слова і регулярно відтворюється відповідно до моделей цієї мови.

25. Афікс – службова морфема, яка приєднується до кореня або іншої службової морфеми і виражає граматичне чи словотвірне значення.

26. Корінь слова – основна частина слова, визначальний елемент його лексичного зачення; база для похідного слова.

27. Основа слова – системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення слова (частина слова без закінчення).

28. Опрощення – морфологічний процес, при якому слово зі складною морфемною будовою втрачає значення окремих своїх морфологічних частин і стає простим символом даного уявлення; проце перетворення похідної основу в непохідну.

29. Ускладнення – процес перетворення непохідної основи в похідну.

30. Перерозклад – процес переміщення меж між морфами в похідній основі, внаслідок чого формуються нові (вторинні) основи й нові афікси, які можуть втрачати прямий структурно-значеннєвий зв’язок з первинними формантами.

31. Морфологія – це одна з частин граматичної будови мови, яка охоплює граматичні класи слів (частини мови), граматичні (морфологічні) категорії цих частин мови та їхні форми, а також менші за слово одиниці – морфеми. Морфологія як наука являє собою вчення про граматику слова, про його граматичні класи (частини мови) і граматичні категорії частин мови, про словозміну, про морфеми.

32. Частини мови – це класи (групи) слів, які характеризуються:

1) єдністю категоріального значення, абстрагованого від лексичних значень (наприклад: предметність у іменників, ознака предмета у прикметників, число у числівників, процесуальна дія у дієслів, ознака ознаки у прислівників); 2) єдністю морфологічних категорій і правил словозміни (наприклад; рід, число, відмінок у іменників, вид, спосіб, час у дієслів); 3) тотожністю синтаксичних властивостей слів (наприклад: підмет і додаток у іменників, присудок у дієслів, означення у прикметників, обставина у прислівників); 4) спільністю суфіксів, за допомогою яких утворено відповідні слова (наприклад: суфікси -тель, -ець, -анин, -ик – у іменників; суфікси -н-ий, -ськ~ий, -аст-ий, -ан-ий, -ов-ий у прикметників.

За цими чотирма ознаками сучасна традиційна граматика виділяє десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частка, вигук.

33. Лексико-граматичні розряди – це групи слів зі спільною семантичною рисою, яка їх об'єднує в один розряд, наприклад, у слів радість, блакить спільною семантичною рисою є відсутність носія дії чи ознаки. Ця особливість й об'єднує їх у розряд абстрактних іменників. Це такі групи слів, які об'єднуються на основі спільності семантики і граматичних засобів вираження, а розрізняються на основі відмінностей у семантиці і граматичних формах.

У складі іменника виділяються такі лексико-граматичні розряди: 1) конкретні й абстрактні (книга — щедрість); 2) загальні і власні (місто — Миколаїв); 3) предметні (дискретні) — речовинні (недискретні) або назви рахованих і нерахованих предметів (будинок – золото); 4) збірні — одиничні (студентство — стеблина). Ці розряди перехрещуються: власні іменники, наприклад, одночасно є і конкретними.

34. Іменник – це самостійна частина мови, що має категоріальне значення предметності, виражене класифікаційними категоріями роду і істоти/неістоти та словозмінними категоріями числа і відмінка.

⇐ Предыдущая12131415161718192021Следующая ⇒

Поделиться: