Поява людини на території сучасної України

Поява людини на території сучасної України

 

Ранній палеоліт ( від появи людини до 150 тис. років тому). Перша людина на території України з’явилась майже 1 млн. років тому. Перші люди ( архантропи ) на думку археологів прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Рештки первісних стоянок людини на території України знайдено біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Житомирщина). Всього відомо 30 стоянок доби р. палеоліту.Господарство первісних людей було привласнюючим (збиральництво – частково полювання).Основне знаряддя праці – ручне рубило.

Трипільська культура

Провідну роль серед енеолітичних племен регіону відігравали племена так званої трипільської культури. Територія назва походить від назви с. Трипілля під Києвом, де в1893р. видатний київський археолог Вікентій Хвойко уперше виявив рештки культури, яка відтоді незмінно привертає увагу істориків і будить уяву усіх, хто цікавиться минулим України. Вона проіснувала більше двох тисячоліть і в період свого найбільшого піднесення поширювалась на величезну територію від Прикарпаття до Дніпра. Вражають швидкі темпи освоєння трипільськими племенами нових територій: на ранньому етапі освоєна площа становила близько 50 тис. кв. км, на середньому - 150 тис. кв. км. Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Сприятливі природні умови і розвиток різних галузей господарства зумовлювали значне збільшення населення. Якщо наприкінці першого етапу існування трипільської культури населення становило близько 30 тис. чол., то наприкінці середнього воно сягало вже 410 тис. Етнічне обличчя трипільців Деякі історики вважали трипільців найдавнішим предками сучасних українців. До зникнення трипільської культури могли спричинитися і порушення екологічного балансу внаслідок екстенсивного ведення господарства, й певне похолодання клімату одночасно з підсиханням степів (які колись були вологішими), і експансія степовиків.

Доба бронзи на території України

Бронзовий вік України на сучасному етапі може датуватись ІІІ — кінцем II тис. до н.е. Бронзу плавили в печах — горнах, у невеликих гостродонних товстостінних глиняних тиглях. Досліджено багато майстерень, де виготовляли бронзові речі. Про значний розвиток бронзоливарного виробництва та посилення обміну між племенами свідчить також велика кількість скарбів бронзових виробів, знайдених, зокрема, у Причорномор'ї і Закарпатті. Бронзові знаряддя праці відігравали помітну роль, але вони не могли повністю витиснути з ужитку кам'яні вироби. У степових племен посилюється роль кочового скотарства. Первісні пастухи поступово освоюють усі пасовиська, у тому числі і на плато, розміщених досить далеко від долин великих рік. Люди в цей час, мабуть, уже оволоділи технікою спорудження криниць-колодязів. У лісостепових племен важливу роль відігравало землеробство. З опануванням більш досконалих знарядь, виготовлених з бронзи, набуло поширення орне землеробство, Асортимент культурних рослин значно зріс. Зі зростанням продуктивності праці створилися умови для посилення майнової нерівності. Про це свідчать виявлені скарби дорогоцінностей і перші багаті поховання віку бронзи.

Кіммерійці, скіфи, сармати

Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці (IX – перша половина VII ст. до н.е.), ”уславлені кобилодойці”. Згадують про них античні автори Гомер, Геродот, Каллімах, Страбон. Маючи своїх царів кіммерійці так і не змогли утворити повноцінну державу. У VII ст. до н.е. могутня хвиля скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор’я.Зростаючий тиск сусідніх кочових племен массагетів примусив скіфів дедалі активніше просуватися на захід у глиб кіммерійських земель. Скіфська навала докотилася до Передньої Азії, до Сірії, захопила Мідію, утворивши державу “Ішкуза”.Підкоривши більшість місцевого населення причорноморських степів скіфи у II пол. VII ст. до н.е. утворили політично-консолідоване об’єднання племен – Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н.е. В кінці V ст. до н.е. у скіфів утворилася рабовласницька держава на чолі з царем. III ст. до н.е. – період занепаду скіфської держави. Під тиском сарматських племен володіння скіфів значно зменшуються, їм вдалося зберегти лише вузьку смугу Ниж. Подніпров’я та Степовий Крим. Нова держава – Мала Скіфія, столиця м. Неаполь. Припинила своє існування Мала Скіфія на поч.ІІІ ст. н.е.Сармати, що на історичній арені змінили скіфів, як і останні, тривалий час (більш як 600 років) займали широкі простори – від прикаспійських степів до Панонії.сармати впливали на формування і розвиток їх культур. сарматські племена язигів, роксоланів, аорсів, а трохи пізніше й аланів просувались на захід у пошуках нових територій, нових пасовищ.Масове переселення сарматських племен на територію Північ. Причорномор’я почалося з кінця ІІ ст. до н.е. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в І ст. н.е. Поступово бідніші прошарки кочового населення осідали у Північно-Західному Причорномор’ї. І вже в ІІІ ст. н.е. якась їх частина ввійшла до черняхівської культури.Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від докласових відносин, а господарство в цілому мало риси їх попередників. У військовій справі вони відрізнялись від скіфів.

Слов'янський етногенез.

У І тис. на історичну арену стрімко виходять слов’яни – одна з основних гілок давньоєвропейського населення. Становлення слов’янського етносу – досить тривалий процес.Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених І-ІІ ст. н.е.Більшість сучасних вчених, які вивчають проблеми етногенезу слов’ян, вважає, що початок формування окремих слов’янських народів, і зокрема, праукраїнського етносу було покладено процесом розселення антів та склавинів. Вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси ІІІ-VII ст. Українці прямі етнокультурні нащадки (спадкоємці) склавинів (празька культура) і частково антів (пеньківська культура). Отже, в стародавню добу Україну населяло розмаїття народів і племен, що мешкали на теренах ще 1 млн. років тому. Всі вони залишили свій слід в історії населення країни, маючи в давнину власні самоназви та свої (довші – чи коротші) історії. Скіфи та сармати, греки і кельти, фракійці, германці та балти, а також раніші народи – всі вони на різних етапах впливали на культурні традиції місцевого населення, на певний час або ж назавжди стаючи його частинами.

Утворення Київської Русі.

Вирішальний крок на шляху до східнослов'янської державності було зроблено.наприкінці IX ст. Близько 882 р. новгородський князь Олег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів. Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держав. Письмові угоди Києва з Константинополем 907, 911 та 944 рр. стали першими політичними актами молодої держави.

Монголо-татарська навала.

Початок руху монгольських орд вийшов з басейну ріки Амуру. Десь коло 1000-го року вони почали творити окремі держави, а в середині ХІІ ст. Темуджін об’єднав декілька монгольських племен на північно-східному краю Монголії і в перших роках ХІІІ ст. став її володарем. 1206 року курултай – загальні збори представників племен – проголосив його володарем – і він прийняв ім’я Чингізхана. На Подонні, в 1222 році, монголи розбили половців при цьому кількох ханів було забито, а старий Котян, тесть Мстислава Галицького, з рештками половців відступив до Дніпра. Котян звернувся до Мстислава Галицького та до інших українських князів, прохаючи допомоги. У Києві відбувся з’їзд князів, на якому вирішено допомогти половцям. Був великий поход.Після того монголи дійшли до Дніпра й повернулися до Азії. Минуло 13 років і монголи знову прийшли під проводом хана Батия. В 1239 році татари знову прийшли в Україну, зруйнували Переяславщину, Чернігівщину і 6 грудня 1240 року, після жорстокої облоги, здобули Київ, що його ревно боронив воєвода галицький, князь Дмитро. Місто зруйновано, спустошено, пограбовано. З Києва Батий пішов на Волинь, здобув Колодятин, Кам’янець. Данилів та Кременець витримали облогу. Зате Володимир, Галич монголи зруйнували цілковито. Завдяки добрій організації Золота орда мала могутню силу. На її чолі стояв хан з необмеженою владою, оточений родовою організацією, яка забезпечувала мілітарний успіх, і відзначалася високою технікою, утримання величезних мас війська, що при портативності провіанту, дозволяла робити великі переходи. Татарське панування, або «іго», як називали його на Русі, виявлялося головним чином у двох формах. По-перше – татари стали видавати князям «ярлики» – грамоти на князювання. Другою формою «іга» була данина, якою обкладено всю людність. Монгольське завоювання помітно вплинуло на історичний розвиток східних слов’ян, якісно змінило характер державних структур, наклало значний відбиток на ментальності народу.

Галицько-Волинська держава.

Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия. ця поїздка означала визнання залежності від Орди. Проте це не означало відмови князя Данила від боротьби з монголо-татарами. Данило шукав собі союзників проти татар. Він дійшов угоди з угорським королем Белою IV, а також з Польщею і першим об'єднувачем Литви Міндовгом. Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 р. отриманою від папи Іннокентія IV королівською короною. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації. Данило Галицький став зачинателем цілої династії галицько-волинських князів Романовичів. При Юрії І Львовичі, скориставшись з внутрішніх заколотів у Золотій Орді, Галицьке-Волинське князівство змогло на деякий час знову пересунути південні межі своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Вже за кілька днів після смерті Юрія-Болеслава польський король Казимир Ш оволодів Львовом, проте втримати його не зміг.

Литовсько-Руська держава.

В оточенні руського боярства князі литовського походження переймали його мову, звичаї і віру. Охрещені за руським обрядом, поодружувані з руськими княжнами, привчені до традицій місцевого побуту, ці правителі не сприймалися як чужинці-завойовники, а навпаки - перебували у доброму порозумінні з руською знаттю, яка цілком поділяла сепаратистські настрої своїх правителів, що вважали себе незалежними від столичного Вільна. Власну монету б'є в Києві Володимир Ольгердович. Лишилися в силі руські закони і звичаї, підтверджені в договорах великого князя з місцевими землевласниками і городянами. За боярами-воїнами було закріплено їхні родові землі, з яких належало служити збройну службу на виклик князя-володаря. Зростають багатство і вплив церкви. Злиття удільних князівських литовських родів з місцевою аристократією породжувало

сепаратистські тенденції щодо великокнязівської влади.Перспектива виходу українських князівств з-під влади литовського центру не влаштовувала правлячі кола Литви. Великий князь Ягайло( 1377-1392), прийшовши до влади, доклав чимало зусиль до послаблення сепаратистських тенденцій. З цією метою він

почав тасувати удільних князів.Тим часом ускладнилося зовнішнє становище Литви. В 1377 р. угорсько-польські війська захопили Холмщину і Белзщину. Дедалі більшу активність проявляв Тевтонський орден. Зі сходу Велике князівство Литовське зазнавало зростаючого тиску з боку Московського князівства, яке помітно зміцніло після перемоги над татарами на Куликовому полі у 1380 р.

Кревська у н ія.

14 серпня 1385 р. в замку Крево (неподалік від Вільна) великий князь литовський у присутності польських послів підписав спеціальну грамоту, якою зобов'язувався прийняти католицтво і робити цю релігію державною у Литві, використовувати свій скарб на потреби Польщі, сприяти поверненню відторгнутих від неї земель і, найголовніше, назавжди приєднати (інкорпорувати) до Польського королівства підвладні йому землі. Згідно з домовленістю на початку 1386 р. на польському сеймі в Любліні Ягайло був

обраний королем Польщі. Під іменем Владислава Ягайло прийняв хрещення за

католицьким звичаєм, після чого був обвінчаний з Ядвігою і коронований у Кракові. Віднині він і його нащадки мали об'єднувати в одній особі владу короля Польщі й великого князя литовського. Причинами укладання Кревської унії були: погіршення зовнішньополітичного становища як Польщі, так і Литви внаслідок експансії Тевтонського ордену у Прибалтиці: прагнення Польщі повернути анексовану Угорщиною Галичину; наміри Ягайла і литовських вельмож зупинити відцентрові тенденції в своїх володіннях і зміцнити державну владу,

спираючись на сильний адміністративний апарат Корони Польської; надії римської курії і вищого католицького духовенства поширити свій вплив на сході Європи; намагання польської шляхти придбати земельні володіння на широких просторах України і Білорусі. Кревська унія значно зміцнила Польщу. З допомогою литовсько-українського війська вона в 1387 р. остаточно відвоювала в Угорщини Галичину й встановила владу над Молдовським князівством.

Галичина під владою Польщі.

У 1349 р. в результаті надзвичайно вдалої військової кампанії Казимир підпорядкував собі Галичину й частину Волині. Нарешті, у 1366 р., війна закінчилася польською окупацією всієї Галичини й невеликої частини Волині. Якщо на перших порах Галичина ще зберігала деяку автономію, то в 1434 р. вона була повністю інкорпорована до складу Польського королівства і разом з Львівською і Перемишльською землями перетворена у " Руське воєводство". Унаслідок Кревської унії 1385 р. було сформовано союз двох держав — Литви і Польського королівства. Кревська унія призвела до поступової ліквідації самостійності південно-західних князівств, забезпечила панування польських феодалів над населенням українських земель.Віленська угода 1401 р. ліквідувала залежність Великого князівства Литовського, яке знову стало самостійним. Але вже в 1413 р. була ухвалена наступна унія в місті Городлі. Спираючись на цю угоду, польські феодали посилили натиск на підлеглі Литві Волинь і Поділля. Таким чином, Волинь, Київщина, Поділля перетворювалися на воєводства з намісниками-воєводами на чолі. І нарешті, Люблінська унія 1569 р. об'єднала, а точніше злила Польське королівство і Велике князівство Литовське в Річ Посполиту. Відтоді українські землі перейшли до короля на правах коронних, польська шляхта здобула право володіти маєтками на всій території Речі Посполитої. Тому наслідком Люблінської унії стало остаточне закріпачення українського селянства, політичне і національно-релігійне гноблення населення.Колонізація українських земель, ополячення та окатоличення українського народу, наступ на його культуру підкріплювалися Берестейською церковною унією.

 

Директорія.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.По причині критичного політичного та військового становища в республіці Директорії не вдалося налагодити управління економікою. Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були катастрофічними. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України знову було встановлено радянську владу.

Поява людини на території сучасної України

 

Ранній палеоліт ( від появи людини до 150 тис. років тому). Перша людина на території України з’явилась майже 1 млн. років тому. Перші люди ( архантропи ) на думку археологів прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Рештки первісних стоянок людини на території України знайдено біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Житомирщина). Всього відомо 30 стоянок доби р. палеоліту.Господарство первісних людей було привласнюючим (збиральництво – частково полювання).Основне знаряддя праці – ручне рубило.

Трипільська культура

Провідну роль серед енеолітичних племен регіону відігравали племена так званої трипільської культури. Територія назва походить від назви с. Трипілля під Києвом, де в1893р. видатний київський археолог Вікентій Хвойко уперше виявив рештки культури, яка відтоді незмінно привертає увагу істориків і будить уяву усіх, хто цікавиться минулим України. Вона проіснувала більше двох тисячоліть і в період свого найбільшого піднесення поширювалась на величезну територію від Прикарпаття до Дніпра. Вражають швидкі темпи освоєння трипільськими племенами нових територій: на ранньому етапі освоєна площа становила близько 50 тис. кв. км, на середньому - 150 тис. кв. км. Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Сприятливі природні умови і розвиток різних галузей господарства зумовлювали значне збільшення населення. Якщо наприкінці першого етапу існування трипільської культури населення становило близько 30 тис. чол., то наприкінці середнього воно сягало вже 410 тис. Етнічне обличчя трипільців Деякі історики вважали трипільців найдавнішим предками сучасних українців. До зникнення трипільської культури могли спричинитися і порушення екологічного балансу внаслідок екстенсивного ведення господарства, й певне похолодання клімату одночасно з підсиханням степів (які колись були вологішими), і експансія степовиків.

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: