Гетьман П.Дорошенко. Наростання Руїни. Іван Самойлович.

Петро Дорошенко. Після фіаско Тетері і короткої міжусобної боротьби гетьманом Правобережної України стає Петро Дорошенко (1665-1676). Дізнавшись про польсько-московські переговори в Андрусові й намір Москви визнати владу Польщі над Правобережжям, Дорошенко намагається оволодіти всіма правобережними землями і тим самим поставити уряди обох країн перед фактом існування незалежної від них території. У 1667 р. Дорошенко користується фактом Андрусівського договору, щоб відновити боротьбу за Правобережну Україну. У цей момент Дорошенко запропонував московському урядові подати допомогу у визволенні всієї України, але за умови гарантування їй автономного статусу та визнання його, Дорошенка, загальноукраїнським гетьманом. Після відмови московського уряду Дорошенко закликав на допомогу татар, котрих у травні він відіслав у західні райони Поділля та на Волинь. Але масові грабежі татар відштовхнули від нього мешканців західного регіону, чим вдало скористався талановитий польський полководець гетьман Ян Собеський. Значних зусиль правобережний гетьман докладав до пошуків порозуміння із Запорожжям та 1. Брюховецьким. На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. Уряди Росії, Речі Посполитої і Криму рішуче виступили проти возз'єднання Української держави, а частина старшини, переслідуючи егоїстичні цілі, спираючись на допомогу ззовні, розпочала боротьбу за владу. Самойлович також розглядав козацьку Україну як єдину політичну структуру. Добре освічений, він проводив курс на створення аристократичної, з міцною гетьманською владою держави. Він рішуче протидіяв спробам Запорожжя здобути політичну самостійність, намагався поставити під свою булаву Правобережну Україну. Лівобережний гетьман І. Самойлович і російський воєвода Г. Ромодановський із

значними силами переходять Дніпро і до початку березня 1674 р. оволодівають

основними містами Правобережжя. А 15 березня у Переяславі з участю правобережної старшини відбувається рада, на якій гетьманом " обох сторін Дніпра" обирається І. Самойлович. Тут же склав свої клейноди М. Ханенко, котрий порвав з Річчю Посполитою. Причини поразки українських визвольних і державотворчих змагань: вкрай несприятлива дія геополітичного чинника. Уряди найбільших сусідніх держав всіляко протидіяли виборенню Українською державою незалежності,  оскільки поява нової незалежної держави суперечила їх власним геополітичним інтересам.

37. Боротьба українського народу проти турецько-татарської аг­ресії

Капітуляція Дорошенка 1676 відкрила шлях для нової комбінації турецько-українського порозуміння. Туреччина проголосила Юрія Хмельницького, який перед тим пробув 6 років ув'язненим у Стамбулі, «князем Малоросійської України і гетьманом Війська Запорізького» (1677—1681) й уклала з ним договір, подібний до договору з Дорошенком. Поразка Ю. Хмельницького після, так званих, Чигиринських походів 1677/1678 і невдача його наступника, призначеного Туреччиною, молдавського господаря Ґ.Дуки (1681-1682), завершилася Бахчесарайським миром Туреччини з Москвою 13 січня 1681, а поразка Туреччини під Віднем 1683 припинила її аґресивну політику на території Східної Европи й України.Обидві політичні концепції — антитурецька та туркофільська — в різних комбінаціях характеризують українську політику щодо Туреччини за гетьманів І. Мазепи та Пилипа Орлика. За першого періоду свого гетьманування (до 1700) Мазепа виступав, як речник антитурецької політики, Україна брала активну участь у Священній Лізі, і сам Мазепа керував успішними військовими діями проти турецьких фортець. Але за другого періоду (після 1701) Мазепа шукав порозуміння з Туреччиною та її допомоги у боротьбі проти панування Москви в Україні. Полтавська поразка 1709 перекреслила спроби широкої антимосковської коаліції, а Мазепа та Кость Гордієнком з частиною їх війська знайшли притулок на землях Оттоманської Імперії. Гетьман Пилип Орлик разом з турецько-татарським військом брав участь у військових акціях на Правобережній Україні перед Прутським походом 1711. Він уклав союзний договір України з Кримом 1711 і намагався відновити союз з Туреччиною у 1712. уреччина визнала владу Орлика на Правобережжі, але не дала йому належної допомоги, і Правобережжя залишилося під Польщею.

38. Україна і Північна війна. І.Мазепа

Новій гетьман Іван Мазепа (1687-1709) походив з українськоїправославної старшини Білоцерківського повіту. Як гетьман Мазепа у своїй зовнішній політиці відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба ж з Росією видавалася на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення можливої автономії. Мазепа залишався прихильником союзу з Москвою, аж доки цар Петро не надумав знищити всі прояви української державності. Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. У внутрішній політиці Мазепа спирався на старшину, низкою законів відособив козацтво як окремий клас. У 1700 р. Росія вступила у війну зі Швецією за вихід Балтійського моря. Це принесло значні тяготи Україні. Умови шведсько-українського договору, укладеного Мазепою і Карпом XII, точно не відомі. Генеральний писар при Мазепі Пилип Орлик і його довірена особа пізніше викладе його в основних рисах так: Україна обох боків Дніпра отримувала самостійність; ні Швеція, ні будь-яка інша держава не мали претендувати на владу над Україною, на її прибутки чи податки; нікому не дозволялося ставити в українських містах військових гарнізонів; зберігалися недоторканними вольності, закони і права місцевого населення. Мазепа був оголошений зрадником. Замість нього гетьманом був проголошений Іван Скоропадський. Під час Північної війни посилився наступ царизму на автономні права України. З 1708 р. почав запроваджуватися губернський адміністративний устрій.

39. Наступ царизму на автономію У. Ліквідація Гетьманату та Січі

Катерина II примусила Розумовського подати у відставку. Замість гетьмана і Генеральної військової канцелярії верховним органом стала друга Малоросійська колегія з чотирьох російських чиновників і чотирьох колишніх генеральних старшин (1764-1786). Запорожжя періоду Нової Січі стрімко набирало обрисів держави. Російський царизм не міг терпіти держави в державі, особливо після успіхів в опануванні Північним Причорномор'ям, закріплених Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р. Серед безпосередніх причин ліквідації Січі слід виділити небажання царизму мати в себе під боком державне об'єднання. Турбувала також загроза перетворення Січі на ядро визвольного руху всього українського народу. російських і українських місцевостей. На останньому етапі російсько-турецької війни 1768-1774 рр. російський уряд взяв курс на повне знищення запорозького козацтва. 23 квітня 1775 р. придворна рада ухвалила рішення про ліквідацію Запорозької Січі. 4 червня російські війська непомітно зняли вартових, увійшли в передмістя Січі, захопили артилерію, козацький флот і оточили січову фортецю. Старшинська рада з участю духовенства вирішила не доводити до кровопролиття і

капітулювати, хоч багато козаків з цим не погоджувалося. Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Найбільшого покарання зазнали кошовий отаман Петро Калнишевський, суддя Павло Головатий і писар Іван Глоба.

40. Соціально-економічний устрій та народні рухи в Україні у XVIII ст

Основою української економіки в цей час продовжує залишатись сільське господарство. Розширюються посівні площі, що було зумовлено зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію. Удосконалюються сільськогосподарські  знаряддя праці й агрокультура. Важливого значення набуло тваринництво, особливо племінне конярство та вівчарство.Посилюється феодальна експлуатація селянства. На початку XVIII ст. в Україні різко зростає кількість ману фактур. Торговельні зв'язки між Україною і Росією були досить інтенсивними. Україна стала основним постачальником хліба і м'яса, шкіри й прядива  для Росії. В XVIII ст. значно зростають міста. Наприкінці XVIII ст. суспільний устрій України втрачає самобутні риси. Тут установлюється така ж соціальна структура, що й в інших регіонах Російської імперії. З середини XVII ст. на території України почали поширюватись російські гроші. З ліквідацією в Україні гетьманського правління фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії. У 1765 р. на Слобідську Україну було поширено подушний податок, а в 1783 р. — на всю Україну.Протягом XVIII ст. в Україні промислове виробництво набуло товарного характеру, але Україна втратила самостійність у зовнішньоекономічних відносинах. Селянсько-козацьке повстання почалося у 1702 р. Повстанцям удалося взяти ряд міст, звільнити Київщину, основну части ну Поділля і Волині.Центром повстання стало Поділля, а його керівником — Верлан. Гайдамаки звільнили Вінницю, Жванець та Збараж, але зазнали поразки від російських і польських військ. Спалахи повстань відбулися у 1736, 1737, 1738 pp. Повстанцям удалося захопити ряд міст (Чигирин, Умань), але зрада одного з ватажків (Сави Чалого) спричинила їх поразку.Найбільшого розмаху гайдамацький рух досяг у 1768 р. Він отримав назву «Коліївщина».На бік повсталих перейшли уманські надвірні козаки на чолі з Іваном Гонтою. їм удалося взяти Умань. Російські полки оточили повсталих, підступно заманили їх ватажків до себе в табір і схопили. Коліївщина була останнім великим селянсько-козацьким повстанням на Україні.

41. Приєднання Пн. Причорномор. та Криму до Рос. Колонізація Пд. України

Важливу роль в об'єднанні етнічних українських земель відіграли російсько-турецькі війни 1768-1774 та 1787-1791 pp. починається швидка колонізація Півдня України, її можна розділити на три види: поміщицька, селянська і міська. Основна частина поміщиків складалася з російських військових і вищих та середніх чиновників. Одержати землю в Південній Україні було легко, але заселяти її — дуже важко.Другим видом колонізації була селянська. Великим був потік переселенців-селян — в основному з Правобережжя, а також з Лівобережжя і російських губерній. Третім видом колонізації була міська. Варто підкреслити, що на величезній території запорізьких земель майже не було міст, тому їх потрібно було будувати, щоб розвивати повітові адміністративні і торгові центри. Засновувались нові міста: Олександрівськ (1770 p., нині — Запоріжжя), Катеринослав (1776 p., нині — Дніпропетровськ), Миколаїв (1789 p.), Одеса (1795 p.). У 1783 р. було засновано Севастополь, у 1784 р. — Сімферополь. Широко залучалися до колонізації й іноземці. У кінці XVIII ст. більшість етнічних українських земель, Південь України і Правобережжя були об'єднані у складі однієї держави. Це мало велике прогресивне значення для України. Ліквідовано було багаторічний польський національний, соціаль ний і релігійний гніт, небезпеку татарських набігів. Але на зміну їм прийшов гніт російського царизму.

42. Поділи Польщі та приєднання Правобережної України до Росії

1772р.Перший поділ. Австрія: Руське, Бкелзьке, зх. Част. Волинськ. І Подільськ. Воєводств. Пруссія: Порря без Гданська, Росія: Латгалія і част. Сх. Білрусії.

У 1793 р. Пруссія і Росія вдруге поділили Польщу. Правобережні українські землі — Київщина, Поділля, Волинь увійшли до складу Росії. У 1795 р. відбувся третій поділ Польщі, за яким до Росії також відійшла Західна Волинь. Польська держава пере стала існувати. Таким чином, більшість українських земель опинилася у складі Росії. На Правобережну Україну було поширено адміністративно-територіальний (губернський) поділ Росії.

43. Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії

Входячи до складу багатонаціональної Австрійської імперії, західноукраїнські землі, у свою чергу, були багатонаціональними. Поряд із представниками корінної нації - українцями, тут в різні часи оселилося чимало поляків, євреїв, угорців, німців, румунів. намагалися асимілювати українське населення, ліквідувати українську мову й українську культуру, розірвати зв'язок українського населення Західної України з Україною Наддніпрянською. У цьому полягала колоніальна політика австрійського уряду. Реформи Марії-Терезії та Йосифа II базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя зміцнити імперію, модернізувати її та залучити до нових історичних процесів, забезпечити міцне становище імперії на міжнародній арені. У цілому реформи позитивно вплинули на життя західних українців і сприяли насамперед політичній модернізації краю, але після смерті Йосифа II аристократія почала чинити опір реформам і вони були припинені. У 20-х -. 30-х pp. XIX ст. в Австрійській імперії почався розпад феодально-кріпосницької системи. Почали зароджуватися нові капіталістичні відносини. Поширеним явищем було зародження мануфактур, які поступово переходили до фабричного виробництва. Сільське господарство в західноукраїнських землях залишалося на низькому рівні Земля належала великим землевласникам: це були магнати, шляхта, держава і церква. Посилення феодально-кріпосницького гніту на західноукраїнських землях викликало рішучий опір з боку трудового населення - селян, міщан, ремісників, робітників. Формами антикріпосницького протесту були: втечі селян, потрави панських лук і посівів, вирубування лісів, розправи над сільською старшиною, підпали панських садиб, ґуралень та інших підприємств. Селяни відмовлялись сплачувати державні податки, ухилялись від рекрутчини.Продовжується рух опришків, який набув особливого розмаху на Прикарпатті в 1810-1825 pp.

44. Територія, насел та адміністративний поділ укр земель у складі Рос імп

 Наддніпрянська У-на. Правобережжя(Київська, Волинська, Подільська губ.(Київське ген-губ.)) Лівобережжя (Чернігівська, Полтавська), Слобожанщина (Слобідсько – Українська, Харківська) – спільн. Малоросійське ген.-губ.; Південь (Катеринославська, Таврійська, Миколаївська, Херсонська(Новоросійське-Бесарабське)).

45. Криза феодально-кріпосниц відносин в У та анти­феодал рухи

Розвиток міст та промисловості в Північному Причорномор'ї, а також зростання експорту через чорноморські порти, зумовили підвищення попиту сільськогосподарську продукцію. Щоб отримати більше продукції, поміщики посилювали експлуатацію селян - кріпаків збільшуючи панщину. Розорення селянських господарств підривало основу феодально - кріпосницької системи. Зростало незадоволення селян, посилювалася антифеодальна боротьба. Тобто це була криза всієї феодально - кріпосницької системи. Царський уряд, намагаючись запобігти кризовим явищам, здійснював деякі реформи. Криза була системна, всеохоплююча. Криза феодально - кріпосницьких порядків визначилася і у промисловості. Проте відсталість Росії ставала все більш відчутною, що добре розуміли передові діячі країни. Вже на початку XIX ст. оформилася політична опозиція царату. Спочатку опозиційні царизму діячі брали активну участь в таємних організаціях - масонських ложах, які діяли у 1817 - 1822 рр. У 1821 - 1825 рр. у Полтаві діяло таємне " Малоросійське товариство", яке очолював Василь Лукашевич. Це була громадсько - політична організація, яка ставила за мету просвітництво в масах, піднесення рівня політичної свідомості, ідею ліквідації кріпацтва та обмеження самодержавства. Що ж до України, то прагнули будь - яким чином здобути її державну незалежність. З'являються в Україні і організації декабристів - дворянських революціонерів. У 1821 - 1825 рр. діяло " Південне товариство", керівник якого був Павло Пестель. У 1823 - 1825рр.діяло" Товариство об'єднаних слов'ян", з центром у Новгороді - Волинському.Засновниками були брати Борисови та Ю.Люблінський.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: