Методики аналізу логічної складності навчального тексту.

Теоретичні основи методики аналізу логічної складності тексту вперше були викладені ще Яном Коменським. Видатний чеський педагог XVII століття висунув важливий дидактичний принцип – принцип доступності – і запропонував таке рішення проблеми, яке багато в чому не втратило своєї актуальності до сьогодні. Його „правила” – від простого до складного, від близького до далекого – розцінюються на сьоднішній день як педагогічні аксіоми.

Логічні норми редагування спрямовані на виявлення і усунення контактних чи дистантних, виразних чи імпліцитних логічних помилок. Це:

- Недостатність чи хибність аргументації;

- Заміщення понять

- Непослідовність у переліках;

- «Замкнене коло тверджень»

- Суперечності (два твердження прямо суперечать одне одному, катахрези і оксюморонні поєднання, амфіболії та логічні стрибки, інверсії, плеоназми).

Однак для навчального видання важливо усвідомлювати й логічну складність тексту. Тобто, текст може бути цілком правильним, однак на його опрацювання, аналіз, розуміння потрібно більше часу, або ж такий текст може провокувати до виникнення хибних асоціацій. Щоб зрозуміти, наскільки текст складний, варто проаналізувати суб’єктно-предикатні відносини в ньому.

Щодо порушень суб’єктно-предикатних відносин у навчальному тексті, то вчені вирізняють цілу низку можливих проблемних ситуацій і шляхи їх виправлення.

1. Проблемна ситуація відсутності або неповноти текстового суб’єкту. Вона реалізується в двох випадках. Вони пов’язані зі складністю у визначенні суб’єкту повідомлення і неможливістю продовжити думку (у тексті викладена лише перша частина предмету думки, але нема вказівки на те, що далі будуть інші і якими саме вони будуть).

2. Проблемна ситуація відсутності або неповноти предиката. Найпростіший приклад: повідомлення „Для дослідження корисних копалин надзвичайно важливим фактором є глибина їх родовища” неодмінно викличе запитання, якою саме є ця глибина, чому це важливо в даному контексті? Іншим варіантом проблемної ситуації неповноти текстового предиката є „лаконізм” повідомлення. У даному випадку ми маємо справу їз замкненим формулюванням, яке викликає відчуття зрозумілості, але насправді містить багато прихованих запитань. Так, стверджував Л.Доблаєв, речення „Третій з основних станів суспільства – буржуазія” неодмінно спровокує запитання: „А які ще є? ” Про небезпеки зменшення обсягів текстового матеріалу пише і І.П.Гудзик: „Здійснений нами аналіз основного тексту окремих підручників... свідчить, що автори, прагнучи полегшити учням сприймання матеріалу, йдуть, як правило, шляхом граничного скорочення основного тексту”.

3. Проблемна ситуація невідповідності суб’єкта предикатові. Такі випадки переважно пов’язані із наявністю надлишкової інформації, додаткових суджень.

4. Проблемна ситуація відсутності ієрархізованості між суб’єктами, між предикатами, між суб’єктами і предикатами. Для досягнення доступності текстів надзвичайно важливо показувати в них статус знань, демонструвати ту логічну схему викладу, яка буде застосована в параграфі. Структура підпорядкованості одиниць знань повинна бути очевидною. На початку параграфа доцільно сказати, які саме факти будуть предметом розгляду, і які поняття в результаті повинні бути засвоєні учнем. Насправді ж у текстах дуже часто маємо справу з розрізненими суб’єктами повідомлення. Наприклад, текст про корисні копалини будується так: спочатку охарактеризовані руди, потім – горючі корисні копалини, потім – основні родовища корисних копалин. Виникає питання: що в першу чергу потрібно запам’ятати – характеристики корисних копалин, їх види чи місцезнаходження. Яка основна інформація, а яка – додаткова.

Та ж ситуація зі складністю предиката. Основна думка пояснюється у великому за обсягом тексті, в якому важко вловити якусь ієрархію, підпорядкованість. Тому при згадуванні суб’єкта повинна бути наявною й чітка інформація щодо обсягів його предикації в тому числі. Однією з суттєвих проблем є невизначеність ієрархізованості предикатів. Найпростіший приклад – „Словники бувають тематичними, алфавітними і етимологічними”. Породжується хибне уявлення, що словники бувають лише тематичними, алфавітними і етимологічними, до того ж „під одним дахом” опинились різні за критерієм типологізації словники. У випадках, коли кожен предикат є в той же час новим суб’єктом, потрібно встановити зв’язки між цими предикатами. Наприклад: суб’єкт „життя середньовічних селян” охарактеризовано за допомогою таких предикатів: 1) це життя було важким; 2) селяни працювали на пана; 3) під час полювання феодали часто витоптували селянські поля; 4) феодал міг бити селянина; 5) селяни жили в закіптявлених хатах; 6) через хвороби вимирали цілі села. В даному випадку зв’язок між предикатами ослаблений. Такий матеріал вимагає тільки запам’ятовування, але не розуміння.

Вихід із даної ситуації вчені вбачають у активному використанні слів-зв’язок: „по-перше”, „окрім того”, „також”, „але”, „тому” тощо; видаленні зайвої з точки зору логіки викладу інформації; наявності додаткових пояснень і коментарів.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: