Комунікативний процес в організації: сутність, зміст, умови ефективності.

Комунікація, чи процес пере­дачі інформації від людини, чи групи організації іншій людині, чи групі організації, лежить в ос­нові функціонування будь-якого підприємства і пронизує всі сис­теми керування людськими ресу­рсами. Комунікаційний процес припускає наявність відправника інформації, одержувача інформа­ції і процесу обміну інформацією.

Відправник, що бажає передати власні чи ідеї будь-яку іншу ін­формацію, повинний попередньо зрадити їм форму, придатну для передачі і сприйняття Цей процес називається кодуванням. Після того, як інформація закодована, вона може бути відправлена по одному чи декільком передатним каналам. Вибір каналу передачі багато в чому залежить від ме­тоду кодування.

Після одержання послання від­бувається його розшифровка - спроба одержувача відтворити зміст оригінального повідом­лення (точність інтерпретації, —ефективність комунікації.)

Розшифрувавши послання, одержувач вступає в процес зво­ротного зв'язку з відправником, тобто направляє своя відповідь на повідомлення. Зворотний зв'язок — наскільки адекватно було інте­рпретовано послання, відновити комунікацію у випадку помилки при його розшифровці.

 Існує безліч факторів, що зни­жують чистоту передачі інформа­ції і спотворюють саме послання. Такі фактори називаються кому­нікаційними чи перешкодами шумом.

Спілкування є невід'ємною ри­сою організаційного буття. Кожен член організації беруть участь у комунікаційному процесі. Однак інтенсивність цієї участі і, саме головне, його мети неоднакові в різних членів організації. Співро­бітники спілкуються один з од­ним, щоб:

- виразити свої почуття й емоції (соціальна мета);

- чи одержати надати інфор­мацію (професійна мета);

- зробити впливу на повод­ження інших членів організації.

Остання мета цілком збігається з метою керування персоналом організації - домогтися необхід­ного для компанії виробничого поводження своїх співробітників, що дозволить реалізувати органі­заційні цілі. Отже, комунікація може і повинна бути елементом системи керування персоналом.

45. Стресові фактори й управ­ління ними.

Процес адаптації найчастіше буває сполучений зі стресом. Стрес являє собою особливий не­рвовий стан індивіда, породжений тим, що навколишня дійсність у його сприйнятті істотно відрізня­ється від чекань. Стрес-це психо­логічний процес пристосування до такого стану організму, спря­мований на його саме збере­ження. Види стресу:

1) фізіологічними, викликува­ними зайвими фізичними наван­таженнями;

2) психологічними, обумовле­ними складними відносинами з навколишніми;

3) інформаційним, породженим надлишком, чи недоліком безсис­темністю життєво важливої інфо­рмації;

4) управлінською, обумовле­ною високою відповідальністю за наслідки прийнятих рішень, особ­ливо в умовах недоліку часу;

5) емоційний, що виявляється в ситуаціях погрози, небезпеці, не­сподіваній радості.

Джерела стресових ситуацій:

1.особливості трудового про­цесу (ритм, напруженість, одно­манітність, монотонність, відсут­ність необхідних перерв і т.п.);

2. положення індивіда в органі­зації (високе звичайно зв'язано зі значними нервовими і фізичними перевантаженнями, - низьке — з малою престижністю, поганими умовами праці, неможливістю ре­алізувати себе, відсутністю нале­жної поваги з боку навколишніх, незадовільною заробітною пла­тою);

3. службові конфлікти, неспри­ятливий морально-психологічний клімат у колективі, відсутність взаємної підтримки і допомоги, погані відносини з керівництвом (наприклад, стрес може виник­нути, коли працівник не одержує від керівника того, що необхідно, на його думку, для роботи);

 4. труднощі узгодження служ­бових і сімейних відносин.

У багатьох випадках має місце одночасна дія декількох цих фак­торів.

Для керування стресом необхі­дно ретельно проаналізувати си­туацію, виявити фактори, його що породжують, і визначити, які з них піддаються цілеспрямова­ному впливу. Потім відбувається первинне втручання з метою їх­нього чи ослаблення повного по­долання, наприклад організаційні перетворення у виді перепроекту­вання робіт (збагачення їхнього змісту, скорочення обсягу, поса­дова ротація, поліпшення умов праці) чи нарощування ресурсів, необхідних для подолання стресу.

Основні психологічні способи керування стресами.

1. Вольовий контроль за станом свого організму на основі нав­чання відповідним методам (нап­риклад, послідовне м'язової рела­ксації — вправам по розслаб­ленню і напрузі м'язів, аутотрені­нгу і т.п.).

2. Свідома зміна процесів сприйняття й оцінки ситуації. Ви­діляють: заперечення (відхилення від сприйняття негативної інфор­мації); витиснення (чи забування переключення на інше); прий­няття обставин такими, які вони є, заміщення недосяжної мети до­сяжної, більш доступної; раціона­лізацію (уселяння собі думки про малозначимости проблеми, не за­цікавленості в ній насправді та ін.).

3. Емоційно-психологічна роз­рядка за допомогою зліз, розмови зі співчуваючими обличчями. |

4. Зміна позиції стосовно проб­леми у виді зниження вимог і претензій до себе й іншим, пере­доручення рішення іншим і об­меження власних контактів, ігно­рування і бездіяльності.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: