Приховування злочину (ст. 396 КК)

Стаття складається з двох частин, перша з яких містить забороню- вальну норму, а друга - заохочувальну. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об’єкт злочину - інтереси правосуддя в частині забез-печення своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів.

Об ’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 396 КК) полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Таке приховування передбачає приховування злочинця, слідів зло-чину, засобів та знарядь вчинення злочину, факту придбання, отри-мання, зберігання чи збуту майна, одержаного в результаті його вчи-нення, легалізації (відмивання) доходів (грошових коштів та іншого майна), одержаних злочинним шляхом. Способами приховування можуть, зокрема, бути: надання злочинцю сховища, транспортних за-собів, знищення слідів злочину, перенесення знарядь злочину в інше місце, зміна зовнішнього вигляду злочинця, забезпечення злочинця підробленими документами.

Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки. Якщо винний задля при-ховування злочину вчинив убивство, то його дії слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо особа з метою приховати злочин вчиняє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиве показання, її дії кваліфікуються, відповідно, за статтями 383 або 384 КК.

Склад цього злочину утворює приховування лише тяжкого або особливо тяжкого злочину (їх поняття дається у ст. 12 КК).

Злочин є закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину (формальний склад).

Суб’єкт злочину - загальний (фізична осудна особа, якій випо-внилось 16 років).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа не обов’язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин, - вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином.

У ч. 2 ст. 396 КК передбачається спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила заздалегідь не обі-цяне приховування злочину. Згідно цієї норми не підлягають кри-мінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом. Членами сім’ї особи, яка вчинила злочин, є особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство (до них, крім близьких родичів, можуть належати й особи, які перебувають на вихованні чи утриманні потерпілого). До близьких родичів належать: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки.

Покарання за злочин: арешт на строк до 3 місяців або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на той самий строк.

3. Задача

Між директором птахофабрики Т. і заступником голови районного суду У., які проживали на одному поверсі в багатоквар- гарному будинку, склалися неприязні стосунки. Одного разу директор птахофабрики Т., будучи злим на сусіда-суддю У. та перебуваючи у стані сп’яніння, зустрів останнього біля кабіни ліфта та наніс йому тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Кваліфікуйте дії Т.

Відповідь

Дії Т. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що потягло за собою смерть потерпілого (при цьому посада потерпілого не впливає на кваліфікацію, адже злочин вчинено не у зв’язку з виконанням потерпілим своїх службових обов’язків).

 

Білет № 78

Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Умови та правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосо-вується судом до особи, якій призначено покарання у вигляді виправних робіт або службового обмеження для військовослужбовців, або обмеження волі, або позбавлення волі на строк не більше п’яти років (ч. 1 ст. 75 КК).

Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише в разі засудження його до позбавлення волі (ч. 2 ст. 104 КК).

При цьому враховується тяжкість злочину, особа винного та інші обставини справи, які свідчать про можливість виправлення засудже-ного без відбування покарання.

У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іс-питового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. З ст. 75 КК), а неповнолітньому - від одного до двох років (ч. З ст. 104 КК). Цей строк обчислюється з дня постановления вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або провадити певну діяльність та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов’язки: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально- виконавчої системи; 3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; 4) пері-одично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або за-хворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Згідно п. 9 постанови перелік цих обов’язків є вичерпним і розши-реному тлумаченню не підлягає. Поклавши на засудженого обов’язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК, суд повинен зазначити, як часто той має з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випро-буванням (ст. 78 КК) визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання; погашення у зв’язку з цим судимості; несприятливі: направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання; призначення покарання за правилами, встановленими у статтях 71 і 72 КК.

Згідно п. 9 постанови, відповідно до ч. 2 ст. 75, ч. З ст. 78 КК вчи-нення протягом іспитового строку нового злочину є підставою для направлення засудженого для відбування призначеного покарання, тому Пленум ВСУ рекомендував судам не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про новий злочин.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Це спеціальний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням, передба-чений ст. 79 КК. Він має свої особливості. Таке звільнення застосову-ється лише відносно вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Звільнення можливе щодо жінок, які засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Серед умов, що створюють підставу такого звільнення, на перший план виступає вагітність засудженої або наявність у неї дітей віком до семи років. Тривалість іспитового строку визначається в межах строку, на який жінка відповідно до закону (ст. 179 КЗпП) може бути звільнена від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення нею 7-річного віку.

Непокора (ст. 402 КК)

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби, під яким ро-зуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців у процесі їх службової та бойової діяльності (цей порядок заснований на Конституції України, окремих законах, військових статутах, положеннях військової присяги, наказах міністра оборони України та інших нормативних актах). Безпосередній об’єкт злочину - встановлений порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі. Додатковими факультативними безпосередніми об’єктами злочину можуть бути власність, довкілля, інші блага.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 402 КК) виражається у двох формах: 1) відкрита відмова виконати наказ начальника; 2) інше умисне невиконання наказу.

Під наказом розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов’язко- ва для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення під-леглим (групою підлеглих) певних дій по службі (в контексті ст. 402 КК під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо). Наказ завжди має бути конкретним, а тому не можна розглядати як невиконання наказу невиконання військовослуж-бовцем загальних вимог служби, які містяться в статутах, порадниках, інструкціях тощо. Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи, а наказ з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, - крім того, у письмовій формі (за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був неза-конним, підлеглий не несе відповідальності за ст. 402 КК).

До військових начальників слід відносити військовослужбовців, які для виконання певних завдань мають у своєму розпорядженні підле-глих, наділені правом віддавати останнім накази, розпорядження та інші обов’язкові для виконання вимоги і застосовувати щодо них дисциплі-нарну владу (зокрема, начальники за службовим положенням (посадою), тобто військовослужбовці, котрим доручено постійно чи тимчасово керувати службовою діяльністю інших військовослужбовців або робітників та службовців (підлеглих); начальники за військовим званням).

Відкрита відмова виконати наказ начальника - це найбільш зухвала форма непокори - передбачає наявність заяви (усної чи письмової) підлеглого про його небажання виконувати наказ, або інше демонстративне його невиконання, яке може супроводжуватись будь-якими репліками чи здійснюватися мовчки. Від непокори слід відрізняти випадки суперечки, коли підлеглий вступає в обговорення наказу, виявляючи своє незадоволення у зв’язку з його отриманням, але врешті-решт наказ виконує.

Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді не виконується. Невиконання наказу може полягати: а) у діях, вчиняти які наказ прямо забороняв; б) невиконанні дій, які мали бути виконані згідно з наказом; в) у виконанні таких дій з порушенням встановлених наказом строків та інших обов’язкових умов їх виконання.

Злочин є закінченим, залежно від форми її вчинення, з моменту відмови виконати наказ начальника або з моменту його фактичного невиконання.

Суб’єкт злочину - спеціальний. Це військовослужбовець (вій-ськовозобов’язаний під час проходження зборів), підлеглий щодо на-чальника, який віддав наказ.

Суб’єктивна сторона злочину у першій його формі характеризу-ється прямим умислом, а в другій - прямим або непрямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 402 КК) є: 1) вчинення його групою осіб; 2) спричинення ним тяжких наслідків (це оціночна категорія, під якою слід розуміти, приміром, зрив виконання бойового завдання, спричинення значної матеріальної шкоди тощо).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 402 КК) є вчинення його: 1) в умовах воєнного часу; 2) в бойовій обстановці.

Воєнний час - це особливий період, що має місце в Україні або в її окремих місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, не-безпеки державній незалежності України й територіальній цілісності. Бойова обстановка - це певний стан військових з’єднань, частин (кораблів) та (або) підрозділів, за яким вони ведуть погоджені дії з метою знешкодження (розгрому) військового супротивника, оволодіння важливими районами (рубежами) або утримання їх і виконання інших тактичних завдань (ця обстановка може мати місце під час ліквідації прикордонних конфліктів, при порушенні недоторканності повітряного чи морського простору України, під час загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного і морського, а також наступального й оборонного бою, бою у місті, в оточенні, відбиття висадки морського десанту тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 402 КК - службові обмеження на строк до 2 років або тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до 2 років, або позбавлення волі на строк до 3 років; за ч. 2 ст. 402 КК - позбавлення волі на строк від 3 до 7 років; за ч. З ст. 402 КК - по-збавлення волі на строк від 5 до 10 років.

3. Задача

Д., працюючи в управлінні житлового забезпечення міста та ви-користовуючи своє службове становище, одержувала хабарі за спри-яння у наданні квартир пільговим категоріям громадян. Від К. вона отримала 10000 доларів США, а від С. - 25000 доларів США.

Кваліфікуйте дії Д.

Відповідь

Дії Д. потрібно кваліфікувати за ч. 2 і 3 ст. 368 КК як послідовне одержання хабара у великому та в особливо великому розмірі (абз. 2 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво»).

 

Білет № 79

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну не- відбутої частини покарання більш м’яким»

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність:

а) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК);

б) при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким - того, що засуджений став на шлях виправлення (ч. З ст. 82 КК);

в) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання особи, яка була засуджена до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років, - того, що вона сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довела своє виправлення (ч. 2 ст. 107 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.

Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою в законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Покарання в цьому разі не анулюється, проте його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

Застосування цього інституту має надзвичайно важливе значення для виправлення осіб і попередження вчинення нових злочинів (п. 1 постанови).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, застосовується лише за відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Від інших видів по-карань такі особи звільненню не підлягають (абз. 2 п. З постанови).

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк. При цьому більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинне пе-ревищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком.

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м’яким не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можуть бути застосовані тільки після фактичного відбуття тієї частини строку покарання, яка зазначена у ч. З ст. 81, ч. 4 ст. 82 та ч. З ст. 107 КК.

Особи, яким покарання було замінено більш м’яким, можуть бути умовно-достроково звільнені і від цього, більш м’якого покарання, за правилами, передбаченими ст. 81 КК.

Згідно з ч. 1 ст. 81 КК особу може бути умовно-достроково звільнено (повністю або частково) від відбування і додаткового покарання. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певного діяльністю (п. 7 постанови).

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким відповідно до ч. 2 ст. 82 КК засудженого також може бути звільнено і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю. Таке звільнення від додаткового покарання є безумовним.

Підстави застосування умовно-дострокового звільнення: дове-деність виправлення засудженого (матеріальна підстава); фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох чвертей вста-новленого вироком суду строку покарання (нормативна підстава) (ст. 82 КК).

Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути засто-соване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялась умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

⇐ Предыдущая63646566676869707172Следующая ⇒

Поделиться: