Невиконання наказу (ст. 403 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби. Безпосередній об’єкт злочину - встановлений порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі. Додат-ковими факультативними безпосередніми об’єктами злочину мо-жуть бути власність, довкілля, інші блага.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 403 КК) виражається у не-виконанні наказу начальника, вчиненому за відсутності ознак, зазна-чених у ч. і ст. 402 КК, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Невиконання наказу характеризується тільки бездіяльністю. За ст. 403 КК мають каратися випадки невиконання, неточного або неповного виконання законного наказу внаслідок неуважності, без- пам’ятності тощо.

До тяжких наслідків належать: зрив виконання бойового завдання, заподіяння значної матеріальної шкоди, катастрофа, аварія, пожежа, радіоактивне, хімічне, бактеріологічне забруднення навколишнього середовища, масові отруєння тощо. До тяжких наслідків невиконання наказу, змістом якого, наприклад, було попередження найбільш серйоз-них форм підриву військової дисципліни з боку інших військовослуж-бовців, є вчинення таких дій, як викрадення зброї, дезертирство та ін.

Злочин є закінченим з моменту фактичного настання тяжких на-слідків (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину - спеціальний. Це військовослужбовець (вій-ськовозобов’язаний під час проходження зборів), підлеглий щодо на-чальника, котрий віддав наказ.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки необереж-ністю у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 403 КК) є вчинення його: 1) в умовах воєнного часу; 2) в бойовій обстановці. Про поняття воєнного часу та бойової обстановки див. аналіз ст. 402 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 403 КК - службові обмеження на строк до 2 років, або тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до 1 року, або позбавлення волі на строк до 2 років; за ч. 2 ст. 403 КК - позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

3. Задача

Оперуповноважений карного розшуку Т., проводячи дізнання за фактом викрадення запасних частин зі складу заводу незаконно, без відповідного оформлення документів затримав М. за підозрою у вчи-ненні даного злочину. Через день Т. шантажував М. під час допиту, намагаючись одержати потрібні йому показання.

Кваліфікуйте дії Т.

Відповідь

Дії Т. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 371 і ч. 1 ст. 373 КК як за- відомо незаконне затримання та примушування давати показання під час допиту.

 

Білет № 80

1. Правова характеристика амністії. Конституційні положення щодо амністії. Закон України «Про застосування амністії в Украї­ні» від 1 жовтня 1996 р.

Відповідно до ст. 92 КУ, Закону України «Про застосування амніс­тії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. зі змінами, що конкретизують певні положення кожного року, амністія оголошується спеціальним законом про амністію, котрий приймає ВР України.

Амністія — це:

· повне звільнення від кримінальної відповідальності;

· повне звільнення від призначеного судом покарання;

· часткове звільнення від призначеного судом покарання.

Застосування кожного з цих заходів зумовлено певними критерія­ми, залежно від: характеру (тяжкості) вчиненого злочину; соціально-демографічних особливостей осіб, які вчинили злочини; стадії притяг­нення винного до кримінальної відповідальності (досудове розсліду­вання справи, розгляд її в суді, відбування покарання); частки відбуто­го покарання.

Отож, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчи­нені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на засуджених, а й на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що ще не були предме­том судового розгляду. Акт амністії може полягати у звільненні від покарання (основного та додаткового), скороченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

Види амністії: повна, часткова й умовна.

Так, згідно із Законом України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року, повністю звільняються від відбування призначеного судом покарання (позбавлення волі й інших покарань, не пов'язаних з позба­вленням волі) особи, засуджені:

за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді по­збавлення волі на строк не більший за п'ять років;

за необережні злочини, за які законом передбачено покарання у ви­ді позбавлення волі на строк не більший від десяти років.

Однак цей вид амністії поширюється не на всіх засуджених за такі злочини, а лише на визначені у ст. 1 цього Закону вісім категорій осіб:

· осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

· осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

· жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;

· жінок віком понад 55 років і чоловіків віком понад 60 років;

· жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років, а та­кож батьків-інвалідів І групи, котрі потребують стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей;

· ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учас­ники війни, які підпадають під дію Закону України «Про статус вете­ранів війни, гарантії їх соціального захисту»);

· осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установле­ному порядку визнано хворими на туберкульоз (диспансерні катего­рії 1, 2, 3, 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СЛІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню пока­рання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є під­ставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державно­го департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України № 3/6 від 18 січня 2000 року;

· учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи — осіб, які підпада­ють під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та аналогіч­них законів інших держав — республік колишнього СРСР.

Крім того, повне звільнення від відбування покарання у виді три­мання в дисциплінарному батальйоні було застосовано до військовос­лужбовців, засуджених до такого виду покарання вперше за злочини невеликої та середньої тяжкості.

Зазначені особи підлягали звільненню від покарання незалежно від того, яку частину призначеного судом покарання вони відбули на мо­мент набуття чинності цим законом.

Закон передбачав можливість звільнення від подальшого відбуван­ня покарання осіб, які вчинили й більш тяжкі злочини. Однак таке зві­льнення залежало від фактичного відбування ними певної частини (половини чи третини) призначеного судом покарання та тяжкості зло­чину (у будь-якому разі злочин не може бути особливо тяжким).

Часткове звільнення від призначеного судом покарання (скоро­чення на половину невідбутої частини покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк) поширюється на осіб, які не підпа­дають під повне звільнення від покарання та які були засуджені (ст. 4, 5):

а) вперше за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини при- значеного строку основного покарання;

б) за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше шести років, якщо на день на- брання чинності цим Законом вони відбули не менше двох третин при­значеного строку основного покарання;

в) жінки за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;

г) за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше два- надцяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони від- були не менше половини призначеного строку основного покарання.

Повністю звільняються від кримінальної відповідальності осо­би, що підпадають під дію ст. 1 Закону (підлягають повному звільнен­ню від покарання), та справи яких на момент набрання чинності цим Законом перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами.

Закон (ст. 7) визначив коло осіб, до яких амністію застосовано бу­ти не може на підставах: призначеного покарання (довічного позбав­лення волі); тяжкості вчиненого злочину (існує перелік таких злочи­нів); попередньої неодноразової судимості за умисні злочини; поперед­нього застосовування до особи певних кримінально-правових пільг (умовного засудження, відстрочки вироку) чи застосування до неї про­тягом 1998—2008 рр. амністії та вчинення нею нового злочину. Тра­диційно закон передбачає положення, відповідно до якого амністію навіть за наявності підстав для цього не може бути застосовано до осіб, які злісно порушують режим у період відбування покарання.

Особи, які згідно із цим Законом звільняються від покарання, зві­льняються як від основного, так і від додаткових видів покарань. Усі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону, від додаткових видів покарання не звільняються.

Застосування амністії є винятковою прерогативою суду. Дія вказаного закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

2. Порушення статутних правил взаємовідносин між військово­службовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406 КК).

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні но­рми. Родовим об'єктом злочину є встановлений законодавством поря­док несення або проходження військової служби. Безпосередній об'єкт злочину — встановлений порядок взаємовідносин між військо­вослужбовцями, які не перебувають у відносинах підлеглості. Додат­ковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є життя і здоров'я людини, інші суспільні цінності. Потерпілий від зло­чину — військовослужбовець, який не перебуває у відносинах підлег­лості з винним.

Об'єктивна сторона злочину полягає у порушенні статутних пра­вил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ни­ми відносин підлеглості, що виявилось у: 1) завданні побоїв; 2) вчи­ненні іншого насильства.

Статутні правила відносин між військовослужбовцями — це пра­вила, визначені передусім Статутом внутрішньої служби і Дисциплі­нарним статутом Збройних Сил України, дія яких поширюється на ін­ші військові формування України. Відсутність між військово­службовцями відносин підлеглості означає, що військовослужбовці є рівними за посадами і званнями (рядові та матроси, сержанти та стар­шини, прапорщики та мічмани, офіцери) чи перебувають у відносинах старшинства, які визначаються чи безпосередньо їхнім командиром (начальником), чи військовими званнями (сержант і молодший сер­жант, прапорщик і старший прапорщик, лейтенант і капітан тощо). За­вдання побоїв — це нанесення двох чи кількох ударів, що спричинили потерпілому фізичний біль, але не потягли заподіяння йому тілесних ушкоджень. Інше насильство — це різні види фізичного впливу на по­терпілого, які не є побоями і не пов'язані зі спричиненням тілесних ушкоджень: нанесення ляпасу, поштовх, позбавлення волі, насильни­цьке вчинення сексуальних розбещень, а так само погрози застосуван­ня фізичного насильства, пов'язані з вимогами до потерпілого викону­вати замість винного ті чи інші обов'язки військової служби (наприклад, обов'язки днювального роти чи парку), надати йому осо­бисті послуги (наприклад, випрати білизну, сходити в магазин), пере­дати для споживання чи користування продукти або інші предмети, що належать потерпілому з правом приватної власності або видані у кори­стування тощо.

Злочин є закінченим з моменту завдання побоїв або вчинення ін­шого насильства (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний (військовослужбовець, який не перебуває у відносинах підлеглості з потерпілим).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 406 КК) є порушення вказаних правил: 1) щодо кількох осіб (двох чи більше осіб, які висту­пають як потерпілі, незалежно від того, одночасно чи в різний час що­до них було заподіяне насильство); 2) яке заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження; 3) яке має характер знущання або глум-ління над військовослужбовцем (спричинення фізичних і моральних страждань, вчинення образливих для потерпілого дій, мучення тощо).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 406 КК) є: 1) вчинення його групою осіб; 2) вчинення його із застосуванням зброї; 3) спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, його вбивство, самогубс­тво, самовільне залишення потерпілим частини або місця служби чи дезертирство, самоскалічення потерпілого на знак протесту проти на­сильства, знищення чи пошкодження бойової техніки чи іншого війсь­кового майна, що заподіяло значної шкоди державі тощо).

Коли до нестатутних дій, що скоює військовослужбовець, долуча­ється особа, яка є начальником для потерпілого, то начальник у такому випадку не може бути сггіввиконавцем злочину, передбаченого ст. 406 КК. Його дії необхідно кваліфікувати за ст. 424 КК. Така кваліфікація обумовлена тим, що винний посягає на порядок здійснення військови­ми службовими особами службових повноважень. Дії виконавця у цій ситуації не можуть бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 406 КК як скоєні у групі, оскільки начальник у цьому випадку не є суб'єктом даного зло­чину і не може бути визнаний його сггіввиконавцем.

Якщо, навпаки, до дій, вчинюваних військовослужбовцем, який не перебуває у відносинах підлеглості з потерпілим, приєднується військовослужбовець, котрий є підлеглим для потерпілого, дій пер­шого кваліфікуються за ст. 406 КК, а дії підлеглого — за ч. 5 ст. 27 і ст. 406 КК.

Коли незаконне насильство щодо начальника розпочалося діями підлеглого, а вже потім до них приєднався військовослужбовець, який не перебуває у відносинах підлеглості з потерпілим, його дії кваліфі­куються за ст. 406 КК, а дії підлеглого — за ст. 405 КК.

У всіх перелічених випадках дії військовослужбовців не можуть бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 406 КК як вчинені групою осіб, оскільки начальник і підлеглий не є суб'єктами цього злочину.

3. Задача:

Василь К був притягнутий до кримінальної відповідальності в яко­сті обвинуваченого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК. Бажаючи допомогти своєму брату уникнути відповідальності за цей злочин, його брат Петро К. прибув на квартиру до свідка Т. і по­просив дати «потрібні» для брата Василя показання. Т. погодився і дав на слідстві та в суді такі показання, за що отримав від Петра К. 2000 доларів США.

Кваліфікуйте дії Петра К і Т.

Відповідь:

Дії Петра К потрібно кваліфікувати за ст. 386 і ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 384 КК як підкуп свідка з метою примушування його до давання завідомо неправдивих показань, а також підбурювання свідка до да­вання завідомо неправдивих показань, вчинених з корисливих мотивів (за винагороду).

Дії Т. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 384 КК як завідомо неправ­диве показання свідка під час проведення досудового слідства та в су­ді, вчинене з корисливих мотивів.

 

Білет № 81

1. Помилування. Положення про порядок здійснення помилу­вання (затверджене Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010).

Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, КУ (п. 27 ч. 1 ст. 106), а за нею ст. 87 КК зазначають, що Президент України здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи.

Помилування — акт глави держави, за яким певна особа повністю або частково звільняється від покарання чи повністю від кримінальної відповідальності, чи до неї застосовується більш м'яке покарання. По­рядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010 в Положенні про поря­док здійснення помилування.

Помилування засуджених здійснюється (згідно п. 2 положення) як:

заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менший за двадцять п'ять років (ч. 2 ст. 87 КК);

повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарань;

заміна покарання чи його невідбутої частини більш м'яким пока­ранням.

Хоча в КК помилування розглядається і як вид звільнення від кримі­нальної відповідальності. Так, згідно зі ст. 44 КК в результаті помилуван­ня особа може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.

Це пояснюється тим, що нове положення, мабуть, забулися привес­ти у відповідність з кримінальним законодавством і повторили ті самі положення, які були передбачені у Положенні про здійснення помилу­вання 2000, 2005 рр. Тож вважаємо, що КК має перевагу над указом і слід привести у відповідність з ним цей нормативний акт.

Помилування відбувається стосовно індивідуально визначеної осо­би, зазначеної в акті про помилування.

Помилування не залежить ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним злочину.

Згідно з п. 3 Положення, право на клопотання про помилування має особа:

засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, ви­рок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством України;

— засуджена в Україні і передана для відбування покарання інозе­мній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийня­те в Україні рішення про помилування.

Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили. а при розгляді справи в касаційному поряд­ку — після прийняття рішення відповідним судом.

У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбування нею не менш як двадцяти років призначеного покарання.

Клопотання про помилування особою, засудженою судом України, яка відбуває покарання в Україні, або засудженою судом іноземної держави і переданою для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, подається через адміністрацію уста­нови виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в установленому порядку ре­єструє клопотання і протягом п'ятнадцяти днів з дня подання направ­ляє його до Адміністрації Президента України разом із копіями виро­ку, ухвали і постанови суду, докладною характеристикою про поведінку особи і ставлення її до праці із викладеною письмово дум­кою адміністрації і, як правило, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування. Підготовку матеріалів до розгляду клопо­тання про помилування та повідомлення заявника про результати тако­го розгляду здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України (далі — Управління).

Згідно з п. 9 Положення, під час розгляду клопотань про помилу­вання береться до уваги: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, щире каяття, активне спри­яння розкриттю злочину, поведінка і ставлення особи до праці до засу­дження та в установах й інших органах виконання покарань, стан від­шкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або ін­шого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, місцевого органу виконавчої влади, органу мі­сцевого самоврядування, громадських організацій, трудових колекти­вів тощо про доцільність помилування.

Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засудже­но за вчинення умисних злочинів або до якої раніше застосовувались помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, звіль­нення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до пога­шення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках (п. 5 Положення).

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях ви­правлення, або не відбули половини призначеного їм строку покаран­ня, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що по­требують особливо гуманного ставлення.

У разі відхилення Комісією клопотання про помилування повто­рне клопотання щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через п'ять років, а щодо інших засуджених — не раніш як через рік із часу відхилення попе­реднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закін­чення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз'яс­ненням.

На відміну від амністії, акт помилування не розрахований на не-визначену кількість випадків використання та є персоніфікованим ак­том одноразового застосування права стосовно конкретної особи чи групи індивідуально зазначених в указі Президента України осіб.

Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, зазвичай, не частіше від одного разу протягом календарного року. Тож відмінність полягає в суб'єкті юрисдикції, характері нормативно­го акта, який регламентує амністію та помилування, в періодичності їх прийняття та кількості осіб, на яких поширюється їхня дія.

⇐ Предыдущая63646566676869707172Следующая ⇒

Поделиться: