Громадянство України і статус іноземців. Невизнання правових наслідків множинного громадянства. Невизнання правових наслідків множинного громадянства

 

невизнання правових наслідків множинного громадянства*. За ст. 2 Зако­ну України «Про громадянство України» у разі, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадяни­ном України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Причинами виникнення множинного громадянства є тери­торіальні зміни, міграція, колізії у законодавстві держав, з якими особу пов'язують походження чи місце проживання. Інколи воно стає наслідком певної політики держави для досягнення її зовнішньополітичних цілей. Причинами виникнення множинного громадянства можуть бути також свідомі дії осіб, які бажають його мати.

Сучасне міжнародне право не знає єдиної загальновизнаної регла­ментації питань, що виникають у зв'язку з множинним громадянст­вом. Більшість держав негативно ставиться до такого громадянства. Умовою прийняття до громадянства цих держав є припинення іно­земного громадянства. Проте останнім часом ставлення до множин­ного громадянства у міжнародному праві дещо змінилося. Якщо Конвенція про скорочення випадків множинного громадянства і про військовий обов'язок у випадках множинного громадянства 1963 р. була спрямована на уникнення множинного громадянства, то Європейсь­ка конвенція про громадянство 1997 р. є нейтральною до цього питання. її положення не обмежують права держави-учасниці визна­чити в своєму законодавстві, зберігають чи втрачають її громадянство особи, які набули або мають громадянство іншої держави, та чи є умовою набуття або припинення її громадянства відмова від грома­дянства іншої держави або його втрата.

Принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства визна­чають як недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких бажає придбати громадянин України. Цей принцип має на меті захистити право на громадянство шляхом запобігання виникненню випадків безгромадянства. Тому згідно з п. 2

ст. 9 Закону України «Про громадянство України» особи, які є інозем­цями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і надати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України.

В «Юридичній енциклопедії» безгромадянства визначається як правовий стан особи, яка не має громадянства жодної держави. Таких осіб називають апатридами. Безгромадянство виникає внаслідок ви­ходу з громадянства чи втрати громадянства певної держави, колізій або прогалин у законодавстві про громадянство різних держав та з деяких інших причин¹.

Стан безгромадянства визнається правовою аномалією і є негатив­ним явищем як для окремої особи, так і для держави, на території якої вона проживає. З цього виходять як національне законодавство, так і міжнародне право. Принцип запобігання виникненню випадків без­громадянства зараховують до загальновизнаних принципів міжна­родного права у сфері громадянства. Діють, зокрема, Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р. і Конвенція про скорочення ви­падків безгромадянства 1961 р. Ряд положень, спрямованих на скоро­чення або запобігання безгромадянству, містяться в Європейській конвенції про громадянство 1997 р., у якій зазначається: 1) кожна держава-учасниця передбачає у своєму внутрішньому законодавстві можливість набуття громадянства дітьми, знайденими на її території, обоє батьків яких невідомі і які в іншому разі були б особами без гро­мадянства (частина перша ст. 6); 2) кожна держава-учасниця передба­чає у своєму законодавстві можливість набуття її громадянства дітьми, які народилися на її території (частина друга ст. 6); 3) кожна держава-учасниця передбачає можливості, що полегшують набуття її громадянства особами без громадянства, які на законних підставах проживають на її території (частина четверта ст. 6); 4) держава-учас­ниця не може передбачити у своєму законодавстві втрати її громадянства, якщо особа внаслідок цього стає апатридом, за винят­ком набуття особою громадянства шляхом обману (частина третя ст. 7); 5) кожна держава-учасниця дозволяє відмову від її громадянст­ва, за умови, що відповідні особи не стають внаслідок цього особами без громадянства (частина перша ст. 8).

 

¹ Науково-практичний коментар Закону України «Про громадянство України». — К., 2002. — С. 29-30.

82

¹ Шемшученко Ю. С, Погорілко В. Ф. Безгромадянство // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.)таін. — К., 1998. — Т. 1: А-Г. — С. 206.

83

Розділ 12

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: