Предмет конституційного права України

Суспільство є об'єктом дослідження багатьох наук — філософії, історії, соціології, політології, економічної теорії, правознавства, психології, педагогіки тощо. Кожна з них досліджує не суспільство взагалі, а певний вид суспільних відносин, який виступає її предметом. Предметом правознавства взагалі є правове регулювання суспільних відносин, різні види яких виступають предметом окремих галузей права. Так, відносини, що складаються у сфері організації та здійснення господарської діяльності, є предметом господарського права, майнові та особисті немайнові відносини — предметом цивільного права, особисті та майнові відносини, що випливають зі шлюбу та належності до сім'ї, — предметом сімейного права тощо. Суспільні відносини тісно взаємопов'язані, що, своєю чергою, зумовлює взаємозв'язок різних галузей права, труднощі їх розмежування та визначення предмета кожної з них. Останнє утруднюється також тим, що одні й ті само групи суспільних відносин можуть регулюватися нормами різних галузей права. Відносини в сім'ї, наприклад, регулюються нормами не тільки сімейного, а й конституційного, цивільного і кримінального (якщо йдеться про насилля в сім'ї) права.

Визначення предмета конституційного права додатково ускладнюється тим, що конституційно-правове регулювання охоплює тією чи тією мірою усі основні сфери суспільного життя — економічну, соціальну, політичну, духовну, а конституційні норми є визначальними щодо інших галузей права і як такі виступають їх складовими. За того, що конституційно-правове регулювання поширюється на різні сфери суспільного життя, головною особливістю конституційного права, яка відрізняє його від інших галузей права, є те, що його норми регулюють передусім політичні відносини у суспільстві.

Політичні відносини — це відносини, що складаються з приводу керівництва та управління суспільством на основі публічної влади. Публічність (від лат. ри blicus — суспільний, народний) влади означає її суспільний, безособовий і відкритий характер. На відміну від наявної у невеликих групах приватної особистої влади, наприклад сімейної, публічна влада реалізується від імені і в межах суспільства і звертається за допомогою права до всіх його членів. Публічність є головною ознакою політичної влади, тому останню називають іще публічною владою. Основними формами політичної (публічної) влади є державна влада і місцеве самоврядування.

Політичні відносини складаються щодо керівництва та управління суспільством і виявляються як відносини з приводу влади в суспільстві, тому їх можна визначати і як відносини з приводу публічної влади. Ці відносини багатоманітні і складаються між різними суб'єктами — індивідами, соціальними спільнотами, різноманітними організаціями. Такими організаціями у широкому розумінні є держава та її органи (глава держави, парламент, уряд, місцеві адміністрації), органи місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації тощо. Очевидно, що не всі політичні відносини регулюються нормами права. Відносини всередині політичних партій і громадських організацій та між; ними регулюються не правовими, а так званими корпоративними нормами, тобто встановленими самими партіями і громадськими організаціями і закріпленими в їхніх статутах. Частина політичних відносин регулюється нормами не конституційного, а інших галузей права. Так, відносини, що складаються в процесі діяльності органів виконавчої влади, регулюються нормами адміністративного права, а відносини між; державами — нормами міжнародного права.

Постає проблема виокремлення з усієї багатоманітності політичних відносин саме тих, що регулюються нормами конституційного права, тобто є його предметом. Вирішується вона по-різному. Розмежовуючи суспільні відносини, що регулюються нормами різних галузей права, український конституціоналіст В. М. Шаповал зазначає, що конституційне право «регулює політичні відносини і політичну діяльність у суспільстві. Але будь-які суспільні відносини, врегульовані правом, набувають у кінцевому підсумку політичного аспекту. Тому конституційне право об'єктивно має вужчу сферу регулювання, сферу відносин безпосередньо політичного характеру»  Такої само думки дотримується інший український конституціоналіст — О. Ф. Фрицький: «Конституційне право має більш вузьку, специфічну сферу регулювання — сферу відносин безпосередньо політичного характеру».

Відокремлюючи відносини сфери дії конституційного права від внутрішньопартійних відносин, та тих, що виникають між партіями у зв'язку або в процесі організації та діяльності органів державної влади, які далеко не завжди підлягають конституційно-правовому регулюванню, В. М. Шаповал зазначає: «До предмета конституційного права слід вважати належними ті відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв'язків «держава-особа» і «особа-держава», тобто в самій сфері державного владарювання. Безпосередньо політичний характер названих суспільних відносин, своєрідне коло учасників та специфіка об'єктів дають підстави говорити про їхні особливості. Однією з найважливіших особливостей цих відносин є те, що суб'єктом переважної більшості з них прямо чи опосередковано виступає держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. Таке визначення предмета конституційного права відмежовує цю галузь від решти публічно-правових галузей. Так, предмет адміністративного права також становлять відносини державного владарювання. Але ці відносини не мають безпосередньо політичного характеру».

Автори цитованих праць, на жаль, не пояснюють, які саме владні відносини мають безпосередньо політичний характер. На нашу думку, відносини з приводу публічної влади набувають безпосередньо політичного характеру, зокрема, тоді, коли їх суб'єктами виступають політичні партії. Партії є носіями політичної ідеології, реалізують на практиці її ідеї та настанови. У демократичних державах вони виступають основними суб'єктами формування і функціонування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, тому діяльність таких органів має безпосередньо політичний характер. Що стосується органів виконавчої влади держави або виконавчих органів місцевого самоврядування, то їх діяльність є політичною тією мірою, в якій у ній беруть участь політичні партії. Уряди зазвичай формуються політичними партіями, тому їх діяльність у цілому також має безпосередньо політичний характер. Однак урядова діяльність щодо управління конкретними сферами, галузями та об'єктами господарства країни безпосередньо політичного характеру не має і регулюється нормами адміністративного права.

Виокремленню владних відносин безпосередньо політичного характеру сприяє розмежування керівництва суспільством та управління ним. Управління у загальному вигляді охоплює й керівництво. У разі розмежування управління й керівництва суспільством, як це зроблено у наведеному вище визначенні політичних відносин, під керівництвом розуміється діяльність щодо визначення цілей і завдань суспільного розвитку, а під управлінням — діяльність щодо реалізації таких цілей і завдань. Керівництво суспільством має безпосередньо політичний характер і відбувається за участі політичних партій.

Партії є найважливішими політичними інститутами громадянського суспільства, засобами його впливу на державу. В демократичних країнах громадянське суспільство є не тільки партнером держави, а й здійснює контроль над нею. Правовою формою угоди між громадянами, громадянським суспільством у цілому і державою про умови взаємного співіснування є конституція. Тому до основних суб'єктів суспільних відносин, що становлять предмет конституційного права, багато дослідників поряд з особою (людиною) і державою відносять також; громадянське суспільство (суспільство).

У навчальній літературі з конституційного права, де визначенню його предмета приділяється значна увага, конкретизація відносин сфери дії цієї галузі права часто здійснюється саме через виокремлення держави, суспільства і особи як їх основних суб'єктів. «Специфіка конституційного права, — пише російський конституціоналіст Л. М. Ентін, — полягає передусім у тому, що воно регулює відносини між; людиною, суспільством і державою. Відносини, які складаються у процесі здійснення і у зв'язку зі здійсненням державної влади». Інший російський конституціоналіст — В. Є.Чиркін вважає, що «конституційне право як галузь права регулює основи зв'язків у відносинах «особа-колектив (маються на увазі колективи публічного характеру) суспільство-держава». їхні правові відносини базуються на застосуванні відповідно до закону державної влади, мають за мету здійснення державної влади, участь у ній, тиск на неї у формах, визначених конституцією». О. Ф. Фрицький зазначає, що ідеально предмет конституційного права «повинен включати такі складові: людина — громадянське суспільство — влада як основна ознака держави — економічні, соціальні, політичні, духовні сфери життєдіяльності суспільства в демократичній державі — територіальна організація держави».

Виходячи із зазначеного, можна дати таке визначення предмета конституційного права через його основні суб'єкти: консти туційне право — це система юридичних норм, які регулюють відносини між особою, суспільством і державою, що складаються на основі та у зв'язку зі здійсненням державної влади. Відмінність між відносинами, що складаються на основі державної влади, та відносинами, що складаються у зв'язку з її здійсненням, вбачається у тому, що перші зі здійсненням влади пов'язані безпосередньо (їх суб'єктами є органи влади та їх посадові особи), а другі — опосередковано (стосуються, наприклад, боротьби за владу під час виборів).

У системі відносин, що є предметом конституційного права, особа може виступати як людина, громадянин, іноземець, особа без громадянства тощо, суспільство виступає як громадянське суспільство, а держава — як політичний інститут.

Громадянське суспільство — це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин. Простіше кажучи, це все те в суспільстві, що не є державою і державним. Елементами структури громадянського суспільства є недержавні форми власності, багатоманітні соціальні спільноти (класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні), недержавні політичні інститути (політичні партії, громадські організації, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації), недержавні культурно-освітні заклади тощо та відповідні суспільні відносини. Сенс концепції громадянського суспільства, тобто відокремлення суспільства від держави, полягає в тому, щоб шляхом розмежування громадянського суспільства і держави робити їх соціальними партнерами, заперечувати вивищення держави над суспільством, доводити, що держава є похідною від громадянського суспільства і має слугувати йому, а не навпаки, як це нерідко відбувається.

Громадянське суспільство, як сфера недержавних суспільних інститутів і відносин, є у будь-якому суспільстві. Рівень розвиненості громадянського суспільства визначається ступенем його незалежності від держави та контролю над нею. У демократичному суспільстві громадянське суспільство впливає на державу через свої політичні інститути, основними з яких є політичні партії, а також; через такі інститути безпосередньої демократії, як вибори і референдум. Держава, зі свого боку, через різні засоби впливає на громадянське суспільство. Головним таким засобом є право, за допомогою якого держава регулює відносини як всередині громадянського суспільства, так і між ним та державою. Наявність розвиненого громадянського суспільства, ефективних засобів його впливу на державу, збалансованість відносин між: державою і громадянським суспільством є необхідною умовою і ознакою конституційного ладу і демократичної державності.

Держава як політичний інститут і суб'єкт відносин, що є предметом конституційного права, — це система офіційних органів влади, які діють у масштабі країни. Основними такими органами є глава держави, парламент, уряд, вищі суди — верховний і конституційний. Крім таких основних у масштабі країни діють також; інші державні органи, найпоширенішими з яких є орган фінансово-бюджетного контролю (рахункова палата) та уповноважений з прав людини (омбудсман). Всі державні органи, що діють у масштабі країни, є суб'єктами конституційного права і відносин держави з особою та громадянським суспільством.

Різні види суспільних відносин виокремлюються не тільки через їх суб'єкти, тобто тих, між; ким вони складаються, а й через об'єкти — те, з приводу чого вони складаються. Відносини між: особою, суспільством і державою, що складаються на основі та у зв'язку зі здійсненням державної влади і є предметом конституційного права, торкаються трьох основних об'єктів: засад організації економічного, соціального, політичного і духовного життя суспільства; організації і функціонування державної влади; основ взаємовідносин держави та особи. Відносини з приводу цих об'єктів, врегульовані нормами права, є конституційно-правовими відносинами, а системи відповідних норм — найбільш загальними конституційно-правовими інститутами.

Засади організації економічного, соціального, політичного і духовного життя суспільства — це закріплені в конституції основоположні принципи, відповідно до яких відбувається життєдіяльність суспільства. Такими засадами в різних сферах суспільного життя є, наприклад, принципи багатоманітності форм власності, вільної економічної діяльності, соціальної справедливості, соціальної держави, народного суверенітету, народного представництва, поділу державної влади, ідеологічної багатоманітності тощо, які у тій чи тій формі закріплюються в конституціях демократичних держав.

Організація і функціонування державної влади охоплює систему органів державної влади, їх компетенцію, взаємовідносини, порядок формування та здійснення ними функцій і повноважень. Основними складовими організації державної влади є форма державного правління (відносини між; вищими органами держави), форма державного устрою (відносини між центральними і територіальними органами державної влади) і виборча система, як сукупність правил і прийомів, що забезпечують участь громадян у формуванні виборних органів державної влади.

Основи взаємовідносин держави і особи охоплюють права, свободи й обов'язки особи як людини і громадянина, обов'язки держави щодо визнання і гарантування таких прав і свобод.

Виходячи з найважливіших інститутів конституційного права, можна дати наступне визначення його предмета як галузі права: конституційне право — це галузь права, що є системою юридичних норм, які закріплюють засади організації суспільного життя, визначають організацію і функціонування державної влади та основи взаємовідносин держави і особи .

Конституційного права взагалі, як якихось універсальних юридичних норм, що діють в усіх чи багатьох країнах, не існує. Є конституційне право тільки окремих, конкретних держав. Можливе створення системи конституційного права в межах окремих об'єднань держав з високим ступенем інтегрованості. У кожній державі конституційне право є основною, провідною галуззю системи права. Норми і принципи конституційного права, що містяться в конституції як основному законі держави, є визначальними щодо інших галузей права — адміністративного, фінансового, цивільного, кримінального, господарського, сімейного та ін. Вони встановлюють основні принципи окремих галузей конкретної системи національного права, мають вищу юридичну силу щодо всіх інших правових форм. Норми інших галузей права, які суперечать конституційним нормам, є нечинними. Конституційні норми регулюють суспільні відносини безпосередньо, як норми прямої дії, а також через норми інших галузей права.

Система юридичних норм, що регулюють організацію місцевого самоврядування (право місцевого самоврядування або муніципальне право), в одних країнах розглядається як складова конституційного права, в інших — як складова адміністративного права, в третіх — взагалі як окрема, самостійна галузь системи національного права. Тому у визначеннях предмета галузі конституційного права мова може йти або про державну владу, або про публічну (у разі, якщо муніципальне право розглядається як складова конституційного права). В Україні право місцевого самоврядування вважається складовою конституційного права. З огляду на це визначати предмет конституційного права України доцільно не через державну, а через публічну владу, яка включає як державну владу, так і владу місцевого самоврядування.

Виходячи з усього зазначеного вище, можна дати наступне визначення конституційного права як галузі права України: консти туційне право України — це провідна галузь національного права України, норми якої закріплюють засади організації суспільногожиття, визначають організацію і функціонування публічної влади та основи взаємовідносин держави і особи .

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: