Категорії, методи і функції науки конституційного права

Наука конституційного права, як і будь-яка інша наука, має свої категорії, тобто загальні, фундаментальні поняття, що відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та їх пізнання. Категорії науки конституційного права розкривають різні сторони правового регулювання здійснення влади в суспільстві. Відповідно до особливостей предмета науки конституційного права можна виокремити три групи її категорій. Це, по-перше, категорії загальної теорії права, які у трансформованій щодо її предмета формі використовуються наукою конституційного права: «право», «норма права», «інститут права», «правове регулювання», «метод правового регулювання» тощо. Відповідно категоріями науки конституційного права будуть «конституційне право», «конституційно-правова норма», «конституційно-правовий інститут» та ін. По-друге, категорії політичної науки: «політика», «політична влада», «політична система суспільства», «політичний інститут», «держава», «державна влада», «політична партія», «громадська організація» тощо. Зв'язок науки конституційного права з політологією є досить тісним, оскільки вони мають спільний об'єкт дослідження — політичні відносини. Держава, як головний суб'єкт таких відносин, є об'єктом дослідження і науки конституційного права, і політології. Водночас низка категорій політології, наприклад, «політична еліта», «політичне лідерство», «політичний лідер», «політична культура», «політична свідомість» тощо, не використовуються наукою конституційного права, оскільки позначувані такими категоріями політичні явища і процеси не можуть бути об'єктами правового регулювання.

Хоча складовою правознавства є загальна теорія держави, політологія, на нашу думку, може розглядатися як теоретична основа науки конституційного права, оскільки значно повніше досліджує політичні відносини, що регулюються нормами конституційного права, ніж загальна теорія держави. Спорідненість науки конституційного права і політології виявляється, зокрема, в тому, що проблематика цих наук іноді розглядається в межах однієї наукової дисципліни. У Франції, наприклад, така дисципліна називається «Конституційне право і політичні інститути» і вивчається у вищих навчальних закладах.

Звичайно, наука конституційного права і політологія — це різні науки. Вже хоча б тому, що остання не вивчає право, а перша вивчає далеко не всі явища і процеси політичного життя суспільства. Відрізняються ці науки як за предметом, так і за методами дослідження об'єкта — політичних відносин. «Співвідношення науки конституційного права і політології (політичної науки), — пише В. М. Шаповал, — має свої особливості. Предметом політологічних досліджень є всі без винятку елементи політичної системи, предметом науки конституційного права — лише один з них — держава. Політологічні дослідження ґрунтуються на узагальнених підходах до свого предмета. У цьому вони подібні до теоретико-правових. Більшість розділів науки конституційного права конкретизована за змістом і має не тільки теоретичний, а й практичний характер. Відрізняється політологія від юридичних наук, зокрема від науки конституційного права, також своїм апаратом наукового аналізу і пізнання».

По-третє, це власне категорії науки конституційного права: «конституція», «громадянин», «іноземець», «особа без громадянства», «права людини», «права громадянина», «конституційні гарантії», «депутат», «вільний мандат», «імперативний мандат», «депутатська недоторканність» та багато інших. Такі категорії використовуються іншими науками, але їх визначення і змістовне наповнення є прерогативою науки конституційного права. Щодо інших наук ця група категорій науки конституційного права виконує методологічну функцію. Найповніше уявлення про категорії науки конституційного права та їх систему дає конституція як основний закон держави.

Поряд з категоріями важливими інструментами пізнання політичних відносин та їх правового регулювання є методи науки конституційного права. Метод — це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Кожна наука використовує ту чи ту сукупність методів та їхні конкретні різновиди залежно від об'єкта, предмета, характеру (теоретичного чи емпіричного), мети дослідження. Сукупність методів дослідження, що їх застосовують у тій чи тій науці, називається методологією.

Є багато різних класифікацій методів пізнання. Виокремлюють, наприклад, методи експерименту, методи обробки емпіричних даних, методи побудови наукових теорій та їх перевірки тощо. Розрізняють також загальнонаукові і спеціальні методи. Методами, які мають загальнонауковий характер, тобто використовуються усіма науками, є: порівняння, аналіз і синтез, ідеалізація, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного тощо. Водночас окремі науки використовують спеціальні методи пізнання. У соціології, наприклад, це такі методи збирання інформації, як масове анкетування, інтерв'ю, експертні опитування, обробка документів тощо.

Кожна наука використовує як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Однак є такі методи дослідження, які зумовлюються передусім предметом науки і використовуються в ній у першу чергу. Йдеться, отже, не про методи конституційно-правового регулювання суспільних відносин, а про методи його наукового дослідження.

У науці конституційного права, як і в інших юридичних науках, широко використовується формально-юридичний метод, який полягає у формально-логічному аналізі правових норм. Він орієнтує дослідника на з'ясування структури правових норм, логічного зв'язку між елементами структури правової норми, між правовими нормами у межах окремого нормативно-правового акта тощо, але не передбачає аналізу суспільних відносин, урегульованих правовими нормами, тобто має формальний характер.

В. М. Шаповал як методи науки конституційного права виокремлює системний, структурно-функціональний і порівняльно-правовий методи. Система є визначеною сукупністю елементів, які перебувають між собою у таких відносинах і зв'язках, що утворюють певну цілісність. Основними ознаками системних утворень є однопорядковість, однорідність їх елементів та органічні, тобто нерозривні, зв'язки між ними. Під кутом зору системного мето ду або підходу (підхід є узагальненою характеристикою методу) принципи, норми й інститути конституційного права утворюють певну систему, в межах якої кожний з них займає визначене місце і всі вони взаємодіють. Системність конституційного права зумовлюється системним характером відносин, що є його предметом, політичних відносин загалом, які в поєднанні з їх суб'єктами становлять політичну систему суспільства.

Системний метод орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта (політичних відносин) і тих механізмів (правових норм), які її забезпечують, на виявлення багатоманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну конструкцію (науку). Водночас системний метод аналізу врегульованих нормами конституційного права політичних відносин (конституційно-правових відносин) вимагає докладного вивчення їх окремих суб'єктів. Це досягається застосуванням поряд із системним методом структурно-функціонального методу.

Структурно-функціональний метод є однією з найважливіших форм застосування системного підходу. Він полягає у виокремленні елементів системи, з'ясуванні їхнього місця в ній, Особливостей їх функціонування та взаємозв'язків. Якщо у разі використання системного методу дослідження зорієнтоване на аналіз об'єкта як цілого, то за використання структурно-функціонального методу наголос робиться на елементах системи. У науці конституційного права структурно-функціональний метод допомагає визначити місце і роль кожного з державних, і загалом політичних, інститутів у механізмі здійснення влади. За допомогою цього методу розкриваються не лише конституційно-правовий статус політичних інститутів, а й реальний зміст їхньої владної діяльності. Тільки за допомогою структурно-функціонального методу можна з'ясувати фактичну компетенцію та реальне співвідношення органів державної влади, наприклад, парламенту й уряду, уряду і глави держави, в конкретній країні. Структурно-функціональний метод, отже, дозволяє співставляти формально-юридичний і фактичний статус суб'єктів конституційно-правових відносин.

Необхідність вивчення галузей конституційного права багатьох держав зумовлює широке використання наукою конституційного права порівняльного , або компаративного (від лат. сотра rativus — порівняльний), методу. В такій складовій науки конституційного права, як конституційне право зарубіжних держав, цей метод має першорядне значення. Він орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис систем конституційного права та їхніх елементів у різних країнах. При цьому акцент робиться спочатку на з'ясуванні спільного, оскільки відмінності між різнотипними конституційно-правовими системами можуть бути з'ясовані лише в разі існування у них певних спільних ознак. Велике значення порівняльний метод має і в дослідженні національної галузі конституційного права. Він дозволяє порівнювати національний і зарубіжний досвід конституційно-правового регулювання суспільних відносин, запозичувати відповідні зарубіжні надбання, уникати помилок. Використання порівняльного методу створює можливості для визначення тенденцій і загальних закономірностей розвитку конституційного права.

У науці конституційного права порівняльний метод називається також порівняльно-правовим, оскільки йдеться про порівняння різних правових систем, норм, інститутів. Він використовується для порівняння правових систем як у просторі, тобто правових систем різних держав, так і за часом, тобто під кутом зору того, як та чи та правова система складалася, розвивалася і якою вона є тепер. В останньому випадку порівняльний метод виступає і як історичний .

Наука конституційного права використовує також інші методи, зокрема статистичний , за допомогою якого узагальнюється практика реалізації конституційно-правових норм та інститутів, з'ясовується ефективність їхньої дії, соціологічний , що передбачає вивчення громадської думки, проведення соціальних експериментів тощо.

Наука конституційного права виконує низку функцій , основними з яких є теоретична, методологічна, прикладна і виховна. Теоретична , або пізнавальна, функція науки конституційного права полягає в тому, що на основі вивчення конкретного змісту галузей конституційного права, їх окремих інститутів і норм наука розробляє різні теорії, концепції, ідеї, категорії, поняття, формулює закономірності розвитку самої галузі. Методологічну функцію наука конституційного права виконує щодо інших галузей права та інших наук, оскільки конституційне право є провідною галуззю системи права країни, його норми встановлюють основні принципи окремих галузей конкретної системи національного права — адміністративного, цивільного, кримінального права тощо, а понятійно-категоріальний апарат науки конституційного права використовується іншими науками.

Прикладна функція науки конституційного права полягає в тому, що конституційне право орієнтує особу, соціальні спільноти, органи влади та інших суб'єктів конституційного права в їх практичній діяльності. Досліджуючи процеси, пов'язані з реалізацією норм та інститутів конституційного права, з'ясовуючи їх ефективність, наука конституційного права формулює практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства, конституційно-правових відносин. Понятійно-категоріальний апарат науки конституційного права використовується у законотворчості.

Знання про політичну владу, правові механізми її організації і здійснення, основні громадянські права та обов'язки, які набуваються із вивченням науки конституційного права, є складовою світогляду особи, формують її політичну і правову свідомість, певні стереотипи поведінки і таким чином — політичну і правову культуру. У цьому полягає виховна функція науки конституційного права.

 

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: