Суб'єкти конституційного права України

Суб'єкти конституційного права України – це потенційні носії прав і обов'язків, встановлених нормами конституційного права. Згідно з наведеним вище загальним визначенням предмета конституційного права через його основні суб'єкти такими суб'єктами є особа, суспільство і держава. Однак такі суб'єкти мають надто загальний характер. Конкретизуючи їх, можна виокремити три основні групи суб'єктів конституційного права: індивіди, соціальні спільноти й організації.

Індивід, тобто окрема людина, виступає суб'єктом конституційного права як людина, громадянин, підданий, іноземець (іноземний громадянин), особа без громадянства, біженець, виборець, депутат представницького органу, посадова особа органу державної влади або органу місцевого самоврядування, кандидат у депутати представницького органу чи на виборну посаду та ін. Суб'єктами конституційного права виступають не тільки окремі індивіди, а й їх групи. Певні групи депутатів парламенту, наприклад, наділяються правом утворювати парламентську фракцію або звертатися із запитом до президента чи уряду. Певна частина (група) виборців може висувати кандидата в депутати представницького органу, ініціювати проведення референдуму або розгляд законопроекту парламентом тощо.

За Конституцією України суб'єктами конституційного права України як індивідами є: окремі люди; громадяни України; іноземці; особи без громадянства; виборці; народні депутати України; депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим; депутати місцевих рад; посадові особи органів державної влади (держави): Президент України, Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України, голови комітетів Верховної Ради України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати України, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри, керівники інших центральних органів виконавчої влади, Генеральний прокурор України, судді (а також народні засідателі і присяжні, які не є посадовими особами), Голова Верховного Суду України, Голова Конституційного Суду України, Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій; посадові особи органів місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські голови, голови районних та обласних рад.

Соціальні спільноти — це історично й об'єктивно сформовані спільності людей. Є п'ять основних груп соціальних спільнот: соціально-класові (суспільні класи, внутрішньокласові та міжкласові соціальні верстви і групи); соціально-етнічні (племена, народності, нації); соціально-демографічні (сім'я, чоловіки, жінки, діти, молодь, особи середнього і старшого віку); соціально-професійні (робітники, селяни, підприємці, службовці, спеціалісти); соціально-територіальні (населення окремих адміністративно-територіальних одиниць — сіл, селищ, міст, районів, областей тощо).

За Конституцією України суб'єктами конституційного права України є такі соціальні спільноти: Український народ, українська нація, корінні народи, національні меншини, сім'я, чоловіки, жінки, діти, територіальні громади.

На відміну від соціальних спільнот, які сформувалися об'єктивно, тобто яких ніхто спеціально не створював, організації є результатом свідомої і тією чи тією мірою цілеспрямованої діяльності людей. Основними організаціями як суб'єктами конституційного права виступають: держава в цілому та її складові частини (суб'єкти федерації, автономні утворення, адміністративно-територіальні одиниці — в їх організаційно-інституціональному аспекті); органи держави (глава держави, парламент, уряд, суди, місцеві органи виконавчої влади та ін.) та її складових частин; органи місцевого самоврядування; політичні партії; громадські організації (профспілки, об'єднання підприємців, молодіжні, жіночі, ветеранські об'єднання тощо); засоби масової інформації. Більшість таких організацій є політичними інститутами (неполітичний характер мають, зокрема, суди і деякі громадські організації).

Головним суб'єктом конституційного права є держава. Це зумовлюється самою сутністю конституції, яка є системою обмежень державної" влади шляхом проголошення і забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Держава в цілому виступає суб'єктом конституційного права як носій суверенітету (державний суверенітет є неподільним), у міжнародних відносинах, правовідносинах із суб'єктами федерації та пов'язаних із громадянством, у сфері судочинства. У таких правовідносинах відповідні державні органи та посадові особи, здійснюючи свої повноваження, виступають як представники держави в цілому.

Найчастіше як суб'єкти конституційно-правових відносин виступають органи держави, передусім вищі — глава держави, парламент, уряд, вищі суди, їх окремі структурні елементи (палати парламентів, комітети і комісії палат, парламентські фракції, міністерства тощо) та відповідні посадові особи. Суб'єктами конституційного права є вищі органи суб'єктів федерацій, органи влади автономних утворень, адміністративно-територіальних одиниць. Особливістю деяких суб'єктів конституційного права (народ, нація, територіальна громада тощо) є те, що вони виступають учасниками тільки конституційно-правових відносин і не можуть виступати суб'єктами інших галузей права.

За Конституцією України суб'єктами конституційного права України є такі організації: Українська держава; органи державної влади (держави) — Верховна Рада України (а також її структурні елементи — комітети, тимчасові спеціальні комісії, тимчасові слідчі комісії), Рахункова палата України, Рада національної безпеки і оборони України, Збройні Сили України, Кабінет Міністрів України (а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади), місцеві державні адміністрації, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Прокуратура України, суди загальної юрисдикції (у тому числі Верховний Суд України), Вища рада юстиції, кваліфікаційні комісії суддів, Конституційний Суд України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради, органи самоорганізації населення; адміністративно-територіальні одиниці України: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села; об'єднання громадян: політичні партії, громадські організації, релігійні організації.

Наведений перелік суб'єктів конституційного права України не є вичерпним. В Конституції України йдеться також і про інших суб'єктів: спеціальну тимчасову слідчу комісію, яку створює Верховна Рада України для проведення розслідування з питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, спеціального прокурора і спеціальних слідчих, які включаються до складу такої комісії, виборчу комісію Автономної Республіки Крим та ін. Деякі суб'єкти конституційного права встановлюються не Конституцією, а законами України, наприклад: біженці, окружні, територіальні, дільничні виборчі комісії, кандидати У Президенти України, кандидати в народні депутати України, кандидати в депутати місцевих рад, помічники-консультанти народних депутатів України, загальні збори громадян за місцем проживання та ін.

Можливі також: інші, крім наведеного вище, групування суб'єктів конституційного права. Зокрема, вони розрізняються як фізичні та юридичні особи. Таке розрізнення притаманне переважно галузі цивільного права. Фізичною особою вважається окрема людина, а юридичною — організація як суб'єкти права, тобто потенційні носії встановлених законом прав і обов'язків. У конституційному праві фізичні особи виступають як громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін., а юридичні — як органи державної влади, органи місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації тощо. Особливістю юридичних осіб у конституційному праві є те, що вони тією чи тією мірою можуть брати участь у здійсненні політико-владних функцій. Розрізнення фізичних і юридичних осіб як суб'єктів конституційного права не передбачає виокремлення як суб'єктів цієї галузі права соціальних, спільнот.

Індивіди, соціальні спільноти та організації можуть стати суб'єктами конституційного права лише за умови їх правосуб'єктності, яка охоплює правоздатність і дієздатність. Правоздатність — це обумовлена нормами конституційного права можливість суб'єкта конституційно-правових відносин бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Дієздатність — це обумовлена нормами конституційного права можливість суб'єкта конституційно-правових відносин своїми діями набувати юридичних прав та створювати для себе юридичні обов'язки. Дієздатність, отже, передбачає активність суб'єкта правовідносин. Однією з особливостей суб'єктів конституційно-правових відносин є те, що вони мають різні за обсягом права та обов'язки, тобто різну за обсягом і змістом правоздатність. Правоздатність соціальних спільнот реалізується не безпосередньо, а через їх представників, які можуть виступати як індивіди чи організації, фізичні або юридичні особи.

Російський конституціоналіст А. О. Мішин залежно від суб'єктів виокремлює п'ять основних видів конституційно-правових відносин: між центральними органами державної влади (главою держави і парламентом; парламентом і урядом; главою держави і урядом; главою держави, парламентом, урядом і органом конституційного нагляду); між союзом в особі його органів державної влади і окремими суб'єктами федерації; між громадянами (підданими) і центральними органами державної влади (виникають під час проведення загальних виборів, референдуму, здійснення народної ініціативи); між центральними органами державної влади і муніципалітетами (органами місцевого самоврядування) (виникають у разі здійснення адміністративного нагляду, розпуску муніципалітетів, звільнення з посади мерів тощо); між громадянами і муніципалітетами (виникають під час проведення виборів до органів місцевого самоврядування, у разі відкликання виборцями членів муніципальних рад тощо). Ті чи ті види конституційно-правових відносин можуть виокремлюватися й за іншими суб'єктами.

Об'єкти конституційно-правових відносин, тобто те, з приводу чого ці відносини складаються, також; є багатоманітними. Найзагальнішим об'єктом конституційно-правових відносин є публічна влада, що виступає у двох основних формах: державної влади та влади місцевого самоврядування. Відповідно до визначення предмета галузі конституційного права об'єктами конституційно-правових відносин є засади організації суспільного життя, організація і функціонування публічної влади, основи взаємовідносин держави та особи.

У загальній теорії права під об'єктами правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо стосуються інтересів і потреб суб'єктів цих відносин і з приводу яких суб'єкти вступають у відносини, здійснюючи свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Розрізняють матеріальні і нематеріальні блага як об'єкти правових відносин. Матеріальними благами як об'єктами конституційно-правових відносин є політичні блага (влада, конституційний лад, державний суверенітет, громадянство, депутатський мандат, посада в органах влади тощо), речі (майнові і культурні блага — власність, засоби виробництва, предмети споживання, грошові кошти, цінні папери, твори мистецтва тощо), природні об'єкти (земля, її надра, атмосферне повітря, водні ресурси тощо), дії суб'єктів цих відносин та їх результати, а нематеріальними благами — особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність) та духовні цінності (звичаї, традиції, норми моралі тощо). Підставами для виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин зазвичай є дії або акти як результат таких дій.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: