Конституційно - правова відповідальність

Попри всю багатоманітність об'єктів конституційно-правових відносин головним їх об'єктом є влада — вони складаються між: багатоманітними і суб'єктами на основі та у зв'язку зі  здійсненням публічної влади. Влада за своєю суттю є вольовим відношенням між людьми, тобто таким відношенням, за якого одні люди можуть нав'язувати свою волю іншим. Владні відносини породжують проблему відповідальності суб'єкта влади перед підвладними, яка є особливо важливою у разі здійснення публічної влади, що поширюється на все суспільство або широкі його верстви. В системі конституційно-правових відносин відповідальність суб'єктів цих відносин виступає як конституційно-правова відповідальність.

Відповідальність за здійснення публічної влади є політичною відповідальністю, яка може виявлятися у формі моральної і юридичної відповідальності. Відповідно до цих форм розрізняють позитивну і негативну, або ретроспективну, відповідальність. Позитивна відповідальність означає відповідальне ставлення суб'єкта правовідносин до виконання своїх обов'язків, його відповідальну поведінку. Вона має моральний характер — передбачає свідоме ставлення особи до виконання своїх обов'язків, її відповідальну поведінку, відповідальне здійснення органом влади покладених на нього функцій і повноважень, компетентність, підзвітність тощо, але не пов'язується з юридичними санкціями за неналежну поведінку. Негативна від повідальність , навпаки, настає у разі вчинення суб'єктом правопорушення і передбачає застосування щодо нього юридичних санкцій. Оскільки така відповідальність настає за вчинене правопорушення (тобто за минуле), то її називають ще ретроспективною відпові дальністю (від лат. retro — назад і specio — дивлюся).

Конституційно-правові відносини грунтуються як на позитивній (свідомому виконанні обов'язків), так і на негативній відповідальності, причому безпосередньо у конституційному праві застосування санкцій в порядку негативної відповідальності передбачається досить рідко. Відповідальність за порушення конституційно-правових норм настає також за нормами адміністративного та кримінального права.

Про конституційно-правову відповідальність можна говорити тільки як про негативну (юридичну) відповідальність, пов'язану із застосуванням санкцій щодо правопорушника. Конституційно- правова відповідальність — це політико-правова відповідальність, що настає за конституційне правопорушення і виявляється в особливих несприятливих наслідках для його суб'єкта.

З'ясування сутності та особливостей конституційно-правової відповідальності, виокремлення її форм має важливе теоретичне і практичне значення. В теоретичному відношенні конституційно-правова відповідальність виступає однією із системотворчих ознак галузі конституційного права, а в практичному — є чинником реалізації конституційно-правових норм, ефективності здійснення публічної влади.

Конституційно-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, поряд із кримінальною, адміністративною, цивільною та іншими видами юридичної відповідальності. Як і інші види юридичної відповідальності вона настає у разі правопорушення, передбачає застосування санкції щодо правопорушника, за необхідності — державного примусу тощо. Водночас конституційно-правова відповідальність характеризується низкою особливостей. Головною її особливістю є політичний характер _ вона є відповідальністю за здійснення публічної влади. Ще однією особливістю конституційно-правової відповідальності є те, що вона передбачена нормами самого конституційного права. Цим вона відрізняється від відповідальності за конституційне правопорушення за нормами інших галузей права — кримінального, адміністративного, цивільного. Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи, депутати представницьких установ, громадські об'єднання. На громадянина, який не є депутатом чи посадовою особою, вона взагалі не поширюється.

У загальній теорії права розрізняють фактичну підставу юридичної відповідальності, якою є склад правопорушення, і нормативну підставу, якою є порушена норма права. Підставами конституційно-правової відповідальності також є певні дії суб'єктів конституційного права і порушені ними конституційно-правові норми. Особливістю конституційно-правової відповідальності, зумовленою її політичним характером, є те, що вона може наставати і за відсутності вини суб'єкта, тобто без таких його дій, що порушують норми конституційного права. У більшості випадків конституційно-правова відповідальність настає за наявності вини, яка має встановлюватися з дотриманням встановлених законом процесуальних норм, в деяких випадках вона пов'язується з тими діями, що розцінюються як негативні у політичному відношенні, хоча й не є правопорушенням і не містять вини. Прикладом останньої є політична відповідальність уряду в цілому або окремих його членів, які можуть бути відправлені парламентом чи главою держави у відставку з політичних мотивів, без будь-яких правопорушень з їхнього боку.

Формами конституційно-правової відповідальності є: скасування або зупинення дії неконституційного акта; визнання результатів виборів або референдуму недійсними; дострокове припинення повноважень представницького органу; відправлення органу державної влади у відставку; офіційне визнання роботи державного органу, вищої посадової особи незадовільною; усунення з посади в порядку імпічменту; дострокове припинення дії депутатського мандата; звільнення посадової особи з посади; заборона громадського об'єднання за антиконституційну діяльність тощо.

Реалізація конституційно-правової відповідальності соціальних спільнот як суб'єктів конституційного права здійснюється через їх представників — переважно через політичні партії та громадські організації. Одним із видів конституційно-правової відповідальності є відповідальність держави перед громадянами, що зумовлюється її конституційними обов'язками. Відповідальність держави може бути, наприклад, наслідком використання громадянами права оскаржити в суді рішення і дії (бездіяльність) органів державної влади та їхніх посадових осіб.

Форми конституційно-правової відповідальності можуть бути класифіковані за різними підставами — за суб'єктами відповідальності (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, посадова особа, політична партія, громадська організація тощо), характером санкцій (попереджувальні, правовідновлювальні, штрафні тощо), суб'єктами застосування санкцій (парламент, президент, глава уряду, суд тощо) та ін. Докладне уявлення про форми конституційно-правової відповідальності дає розрізнення їх за характером негативних наслідків санкції, які можна узагальнити до трьох основних видів: дострокове припинення повноважень органів публічної влади, їхніх посадових осіб та депутатів; скасування, зупинення чи недопущення дії актів органів публічної влади та їхніх посадових осіб; встановлення обмежень щодо реалізації окремих конституційних прав і свобод суб'єктами конституційного права За цими узагальненими видами конституційно-правової відповідальності безпосередньо за Конституцією України можна виокремити такі основні види та підстави відповідальності:

1 Дострокове припинення повноважень органів публічної влади, їхніх посадових осіб та депутатів:

• дострокове припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ч. 2 ст. 90);

• усунення Президента України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);

• відставка Кабінету Міністрів України у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України (ст. 115);

• відставка Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України за рішенням Верховної Ради України(п. 12 ст. 85);

• дострокове припинення Верховною Радою України повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України (п. 28 ст. 85);

• відставка голови районної чи обласної державної адміністрації за рішенням Президента України у разі висловлення йому недовіри двома третинами депутатів від складу відповідної місцевої ради (ч. 10 ст. 118);

• дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі:

1) складання повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визначення його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо

несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції (п. 2, 4, 5, 6 ч. 2 ст. 81);

• відставка з посади Генерального прокурора України у разі висловлення йому недовіри Верховною Радою України (п. 25 ст. 85);

• втрата депутатського мандата внаслідок відмови народного депутата України скласти присягу (ч. З ст. 79)(у цьому разі повноваження не припиняються, а не починаються).

2. Скасування, зупинення чи недопущення дії актів органів публічної влади та їхніх посадових осіб:

• повернення Президентом України прийнятого Верховною Радою України закону зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (накладення вето) (ч. 2 ст. 94);

• зупинення Президентом України дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (п.15 ст. 106);

• зупинення Президентом України дії нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з мотивів невідповідності їх Конституції України та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (ч. 2 ст. 137);

• скасування Президентом України актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п.16 ст. 106);

• скасування Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України (ч. 8 ст. 118);

• зупинення у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України (ч. 2 ст. 144);

визнання Конституційним Судом України неконституційними законів, інших правових актів або їх окремих положень, що означає втрату ними чинності (ч. 2 ст. 152).

3 Встановлення обмежень щодо реалізації окремих конституційних прав і свобод суб'єктами конституційного права:

• заборони щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій (ст. 37);

• неможливість для однієї й тієї самої особи бути Президентом України більше ніж два строки підряд (ч. З ст. 103);

• вимоги щодо несумісності посад Президента України (ч. 4 ст. 103), членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 120), мандата народного депутата України (ч. 2 ст. 78);

• неможливість для громадянина України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку, бути обраним до Верховної Ради України (ч. З ст. 76).

Встановлені Конституцією України види відповідальності конкретизуються в інших джерелах конституційного права — законах про місцеве самоврядування, вибори, об'єднання громадян, громадянство тощо. Такі закони встановлюють також інші, крім передбачених конституцією, конкретні форми і види конституційно-правової відповідальності.

Виокремлення різних видів конституційно-правових відносин, їх суб'єктів та об'єктів конкретизує знання про предмет конституційного права. Цьому сприяє також: розрізнення окремих підгалузей в межах галузі конституційного права. Як підгалузі конституційного права можна розглядати виборче право, парламентське право і муніципальне право. Виборче право (в об'єктивному сенсі) є системою правових норм, що регулюють порядок формування виборних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Парламентське право складають норми, що визначають статус парламенту, регулюють його внутрішні і зовнішні відносини. Муніципальне право є системою юридичних норм, що регулюють організацію місцевого самоврядування. Розрізнення підгалузей конституційного права має умовний характер. Одні й ті само норми можуть бути складовими різних підгалузей. Так, норми, що регулююсь порядок формування органів місцевого самоврядування, можуть розглядатися як складові не тільки виборчого, а й муніципального права.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: