Рада національної безпеки і оборони України

 

На відміну від Секретаріату Президента України Рада національної безпеки і оборони України є конституційним органом. Засади її правового статусу визначено Конституцією України. Згідно з Конституцією «Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України» (ч. 1 ст. 107). Конституційна функція Ради національної безпеки і оборони України полягає в тому, що вона «координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони» (ч. 2 ст. 107).

За Конституцією України Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Він формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони України. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять: Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом (ч. 3-8 ст. 107).

Таким законом є Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 грудня 1998 року. Він визначає правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції. Згідно із законом функціями Ради національної безпеки і оборони України є: 1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; 2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час; 3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України (ст. 3).

Відповідно до зазначених функцій Рада національної безпеки і оборони України: 1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає відповідні пропозиції Президентові України; 2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції; 3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності; 4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання; 5) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану; 6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану; 7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України (ст. 4).

На додаток до конституційно визначеного складу Ради національної безпеки і оборони України Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» вводить посаду Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, який: призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується; забезпечує організацію роботи і виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України (ч. 1, 2 ст. 7).

Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві Ради національної безпеки і оборони України. Функції, структура та штатна чисельність апарату Ради національної безпеки і оборони України визначаються Президентом України (ч. 1, 2 ст. 8).

Основною організаційною формою діяльності Ради національної безпеки і оборони України є її засідання (ч. 1 ст. 9). Рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів і вводяться в дію указами Президента України (ч. 1, 3 ст. 10).

Конституційний інститут Ради національної безпеки і оборони України неоднозначно оцінюється українськими науковцями. В. Золоторьов, наприклад, вважає існування в Конституції України Ради національної безпеки і оборони України «абсолютно невиправданим».

Можливо, створення такого органу доцільно було б передбачити в умовах воєнного або надзвичайного стану. У мирний час функціонально він може дублювати інші державні органи, зокрема Службу безпеки України, Міністерство оборони України, Секретаріат Президента України. Невиправдано впливовою може бути і роль у політиці Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, посада якого не передбачена Конституцією України, але який виявляє схильність відігравати самостійну роль у політиці і вирішувати питання поза межами Ради національної безпеки і оборони України.

Конституції деяких зарубіжних держав (Ірландії, Іспанії, Португалії та ін.) передбачають створення аналогічних Раді національної безпеки і оборони органів — державних рад, однак наділяються вони суто консультативними функціями: «Державна рада є вищим консультативним органом Уряду» (ст. 107 Конституції Іспанії 1978 р.); «Державна рада — політичний дорадчий орган при Президентові Республіки» (ст. 144 Конституції Португалії 1976 р.); «Повинна бути Державна рада, щоб допомагати і радити Президентові з усіх питань, з яких Президент може консультуватись з названою Державною радою щодо виконання і здійснення ним тих його повноважень і функцій, що, як встановлено Конституцією, виконуються і здійснюються після консультацій з Державною радою, а також; для здійснення тих функцій, які покладені на цю Раду Конституцією» (ч. 1 ст. 31 Конституції Ірландії 1937 р.).

Аналіз змін конституційно-правового статусу Президента України свідчить про поступову трансформацію його від статусу президента президентської республіки (глава держави і глава виконавчої влади) через статус президента президентсько-парламентарної республіки (глава держави і фактичний глава виконавчої влади) до статусу президента парламентарної республіки (глава держави).

 

Законодавчі акти та рекомендована література

1. Бурчак Ф. Г. Президент України. — К., 1997.

2. Закон Української РСР «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції(Основного Закону) Української РСР» від 5 липня 1991 року// Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — №33.— ст. 445.

3. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 35. - ст. 237.

4. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України»» від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 20-21. — ст. 291.

5. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»від 8 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. —2005. - № 2. - ст. 44.

6. 3. Коломієць Ю. М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. — Харків, 1998.

7. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 18. — ст. 133.

8. Кресіна І. О., Коваленко А. А., Балан С. В. Інститут імпічменту: Порівняльний політико-правовий аналіз. — К., 2004.

9. Кривенко Л. Конституційна відповідальність глави держави //Віче. - 2001. - № 10.

10. Кривенко Л. Конституційні моделі легітимації глави держави і баланс повноважень між інститутами влади // Віче. - 2000. - № 9.

11. Кривенко Л. Президент України: еволюція конституційно-правового статусу // Віче. — 1998. — № 10.

12. Положення про Секретаріат Президента України, затверджене Указом Президента України від 4 листопада 2005 року //

13. Сахаров Н. А. Институт президентства в современном мире. —М., 1994.

14. Чиркин В. Е. Президентская власть // Государство и право. —1997. - № 7.

15. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. — К., 1995.

16. Шаповал В. М. Президент у механізмі здійснення державної влади. - К, 1995.

17. Костицька І. О. Інститут президентства в Україні: становлення і функціонування (теоретико-правовий аналіз). — К., 2003.

18. К ы нев А. В. Институт президентства в странах Центральной и Восточной Европы как індикатор процесса политической трансформации // Политические исследования. — 2002. — № 2.

19. Кармазіна М. Деякі особливості президентства на пострадянському просторі (1991-2004 рр.) // Політичний менеджмент. —2005. - № 3.

20. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році». — К., 2005.

 

 

⇐ Предыдущая54555657585960616263Следующая ⇒

Поделиться: