Система органів виконавчої влади України

 

Наведені загальнотеоретичні положення допомагають з'ясувати особливості організації і здійснення виконавчої влади в Україні. Система, порядок,, формування і компетенція органів виконавчої влади України встановлені Конституцією України, що містить окремий розділ VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади». Систему органів виконавчої влади України, за Конституцією, складають Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади і місцеві органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації). Вони диференціюються за трьома організаційно-правовими рівнями: вищим — Кабінет Міністрів України, центральним — центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні комітети, державні служби тощо) і місцевим — місцеві державні адміністрації (обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації), Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. Докладно статус органів виконавчої влади визначається законами та іншими нормативно-правовими актами України, у тому числі указами Президента України і Регламентом Верховної Ради України. Актами, що визначають статус органів виконавчої влади, є, зокрема, Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 21 грудня 2006 року, Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року та Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року.

Конституційне регулювання статусу Кабінету Міністрів України здійснюється у меншому обсязі, ніде статусу Верховної Ради України і Президента України. Згідно з Конституцією України «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади» (ч. 1 ст. 113). Це конституційне положення, зокрема, означає, що Кабінету Міністрів України підпорядковані центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети (державні служби) та органи зі спеціальним статусом, а також місцеві державні адміністрації, за того, що сам Кабінет Міністрів України не підпорядкований нікому, у тому числі Президентові України. Якщо Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року Кабінет Міністрів України визначався як центральний колегіальний орган державної виконавчої влади, підпорядкований Президентові України і відповідальний перед ним (ч. 1 ст. 29), то за Конституцією України він не підпорядковується Президентові України, який взагалі не належить до виконавчої гілки влади. Водночас Кабінет Міністрів України конституційно зобов'язаний керуватися у своїй діяльності законами України, актами Президента України, а згідно з конституційними змінами від 8 грудня 2004 року — також і постановами Верховної Ради України: «Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України» (ч. З ст. 113).

Конституція України встановлює подвійну політичну відповідальність Кабінету Міністрів України — перед Президентом України і Верховною Радою України: «Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією» (ч. 2 ст. 113), однак не визначає наслідків настання відповідальності Кабінету Міністрів України перед Президентом України. Якщо раніше Президент України міг прийняти рішення про відставку Прем'єр-міністра України і тим самим — про відставку всього складу Кабінету Міністрів України, то згідно з конституційними змінами від 8 грудня 2004 року він таким повноваженням уже не наділяється.

Політична відповідальність Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України настає у разі прийняття нею резолюції недовіри Кабінету Міністрів України і має наслідком його відставку, що передбачено статтею 115 Конституції України: «прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України» (ч. З ст. 115).

Встановлюючи подвійну політичну відповідальність Кабінету Міністрів України — перед Президентом України і Верховною Радою України, Конституція України не передбачила, однак, реальних засобів його зворотнього впливу на них, якими у країнах з парламентарними формами правління є контрасигнування главою і членами уряду актів глави держави та право уряду ініціювати дострокове припинення повноважень (розпуск) парламенту главою держави (як уже зазначалось, встановлений Конституцією інститут контрасигнатури не дозволяв уряду впливати на главу держави). Через зміщення повноважень зі здійснення державної влади в системі поділу влади на користь Президента України та Верховної Ради України Кабінет Міністрів України виявився найслабкішою ланкою в системі вищих органів державної влади, наслідком чого стала, зокрема, його політична нестабільність. Уряди в незалежній Україні змінювались мало не щороку — за 15 років незалежності було сформовано 13 складів Кабінету Міністрів України.

Така ситуація є характерною для багатьох країн зі змішаною формою республіканського правління і досить точно підмічена російським конституціоналістом С. Ю. Кашкіним: «Прикмето, що у більшості країн, які скинули в недавньому минулому тоталітарні режими (Португалія, Польща, Болгарія, Хорватія, Словенія, Македонія, Республіка Сербія і Республіка Чорногорія, які входять до складу Союзної Республіки Югославії (тепер це окремі держави — Сербія і Чорногорія — П. III.), встановилась змішана республіканська форма правління, за якої уряд спирається на парламентську більшість, а всенародно обраний президент, який нерідко є харизматичним лідером нації, тобто маючи (у крайньому разі, під час виборів) загальновизнану популярність і народну довіру, не втручаючись у поточне управління, спрямовує політичний курс. Глава уряду, на якого покладено поточне управління, нерідко виступає в ролі «хлопчика для биття»: коли щось не виходить, то причина не в політичному курсі президента, а в поганому проведенні цього курсу урядом. У цьому, напевне, даються взнаки риси певної національної психології, що склались за багато десятиліть, а іноді навіть віки одноособової влади»1.

Донедавна становище в Україні відрізнялось від описаної ситуації ще в гірший бік, тому що уряд у ній до введення в дію конституційних змін від 8 грудня 2004 року не спирався на парламентську більшість, що додатково погіршувало умови його функціонування. Постійно діючої більшості у Верховній Раді України взагалі не було, що зумовлювалось порядком її формування та функціонування. Оскільки представлені у Верховній Раді України політичні партії не брали участі у формуванні уряду, який створювався позапарламентським шляхом, то вони не мали потреби об'єднуватись у більшість (урядову коаліцію), на яку міг би спиратися у своїй діяльності Кабінет Міністрів України.

Становище Кабінету Міністрів України погіршувалось також притаманним змішаній формі республіканського правління дуалізмом виконавчої влади — розподілом повноважень з її здійснення між Кабінетом Міністрів України і Президентом України, за того, що основні такі повноваження конституційно закріплювались за Президентом України. Він, зокрема, призначав за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України, за поданням Прем'єр-міністра України — членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій, утворював, реорганізовував та ліквідовував за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Конституційні зміни від 8 грудня 2004 року передбачають перерозподіл повноважень зі здійснення виконавчої влади на користь Кабінету Міністрів України і водночас — розширення повноважень Верховної Ради України щодо формування Кабінету Міністрів України та контролю за його діяльністю, і тим самим — перехід від президентсько-парламентарного до парламентарно-президентського різновиду змішаної форми республіканського правління.

Згідно з Конституцією України до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри (ч. 1 ст. 114).

До системи центральних органів виконавчої влади України, згідно з Указом Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року, входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері державної діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також: міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також; призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова. Органи виконавчої влади, що мають статус державного комітету (державної служби) чи центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статус сом, можуть називатися також; головними управліннями, національними агентствами, комісіями тощо. Загальна назва таких органів — «центральні відомства». Усі вони безпосередньо підвідомчі Кабінету Міністрів України.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, містах Києві та Севастополі. Відповідно розрізняють обласні, районні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.

Органом виконавчої влади місцевого рівня є також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, правовий статус якої визначається Конституцією та законами України, а також: Конституцією Автономної Республіки Крим. Рада міністрів Автономної Республіки Крим безпосередньо не підпорядковується Кабінету Міністрів України.

⇐ Предыдущая56575859606162636465Следующая ⇒

Поделиться: