Сутність місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування — це самоспина діяльність населення адміністративно-територіальної одиниці держави з вирішення питань місцевого значення. Місцеве самоврядування є демократичним політико-правовим інститутом, який у тій чи тій формі закріплено в конституціях майже всіх демократичних держав. Питання місцевого самоврядування регулюються в конституціях у загальному вигляді. Докладно правовий статус органів місцевого самоврядування визначається спеціальними законами, а також прийнятими цими органами хартіями самоврядування, статутами тощо. Система відповідних конституційно-правових норм становить зміст муніципального (від лат. municipium — муніципія, самоврядна громада) права, яке вважається підгалуззю конституційного права, а в деяких країнах розглядається як окрема галузь національної системи права. Національне законодавство про місцеве самоврядування держав — членів Ради Європи узгоджується з відповідним міжнародним актом — прийнятою Радою Європи 15 жовтня 1985 року Європейською хартією про місцеве самоврядування (Європейською хартією місцевого самоврядування), яка формулює загальні принципи й цілі місцевого самоврядування (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування» від 15 липня 1997 року).

Наявність місцевого самоврядування є виявом децентралізації державної влади та, як вважається, її демократизму. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада — спільнота жителів окремої адміністративно-територіальної одиниці держави. В одних країнах територіальними громадами і, відповідно, суб'єктами місцевого самоврядування, вважаються жителі тільки населених пунктів (сіл, селищ, міст, групи невеликих поселень) — комуни, общини тощо, в інших — населення адміністративно-територіальних одиниць різного рівня, у тому числі районів, областей, регіонів. Європейська хартія про місцеве самоврядування не обмежує територіальних суб'єктів місцевого самоврядування жителями тільки населених пунктів. Під місцевим самоврядуванням у ній «розуміється право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ та управляти  нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Це право здійснюється радами або зборами, що складаються з членів, обраних шляхом вільного, таємного, рівного, прямого і загального голосування. Ради чи збори можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення не виключає звернення до зборів громадян, референдуму або будь-якої іншої форми прямої участі громадян там, де це допускається за законом» (ст. 3).

Місцеве самоврядування, отже, здійснюється територіальними громадами у формах безпосередньої (місцевий референдум, загальні збори громадян за місцем проживання, сходи жителів тощо) і представницької (через виборні органи) демократії. Органи місцевого самоврядування не є державними органами. У науці конституційного права є різні пояснення (концепції) природи здійснюваної територіальними громадами та їхніми представницькими органами влади, тобто місцевого самоврядування.

В основі державницької концепції місцевого самоврядування лежить ідея децентралізації державної влади і передання частини її функцій і повноважень адміністративно-територіальним одиницям, суб'єктами влади в яких є відповідні територіальні спільноти — громади, комуни, общини тощо та формовані ними органи. Відповідно до цієї ідеї місцеве самоврядування розглядається як форма державної влади, в якій державні функції з керівництва та управління суспільством в адміністративно-територіальних одиницях держави здійснюються недержавними за своєю суттю суб'єктами — місцевим населенням та сформованими ним органами. Самоврядність такого керівництва й управління вбачається у здійсненні його недержавними суб'єктами та певній, визначеній законом, правовій, організаційній і фінансовій автономії щодо центральних та місцевих органів державної влади.

Згідно з державницькою концепцією місцевого самоврядування його суб'єктами є жителі не тільки окремих населених пунктів (комуни, общини), а й інших адміністративно-територіальних одиниць, воно здійснюється також; на рівні адміністративно-територіальних одиниць середньої і вищої ланки — районів, областей, провінцій тощо.

Громадівська концепція місцевого самоврядування трактує його як особливий і самостійний вид публічної влади, джерелом і первинним суб'єктом якої є територіальна громада як сукупність жителів окремого населеного пункту — села, селища, міста. Право на самоврядування визнається природним і невід'ємним правом громади, держава лише визнає і гарантує його. Влада місцевого самоврядування не є державною, на відміну від державної її іноді називають муніципальною. Згідно з громадівською концепцією місцеве самоврядування, як самоврядування територіальних громад, здійснюється лише на рівні населених пунктів. На інших рівнях адміністративно-територіального поділу — в районах, областях, провінціях тощо місцеве самоврядування можливе лише у формі добровільних об'єднань територіальних громад населених пунктів. Суб'єкти місцевого самоврядування — територіальні громади та утворювані ними органи — мають вирішувати питання лише місцевого значення, що випливають із колективних потреб відповідної громади, а функції держави щодо вирішення питань загальнодержавного і місцевого значення мають покладатися на місцеві органи виконавчої влади держави.

Можна знайти аргументи на користь і проти кожної з цих концепцій місцевого самоврядування. Як перевагу державницької концепції можна назвати те, що вона обґрунтовує необхідність, з одного боку, децентралізації державної влади, а з іншого — збереження впливу держави на різних рівнях її адміністративно-територіального поділу. Потенційним недоліком цієї концепції є те, що сприйняття місцевого самоврядування як форми державної влади може призводити до абсолютизації державних засад місцевої влади на шкоду самоврядним, як це відбувається, зокрема, в соціалістичних країнах.

Громадівська концепція місцевого самоврядування, навпаки, абсолютизує самоврядні засади місцевої влади, що може призводити до послаблення державного впливу в адміністративно-територіальних одиницях. Вона суперечить закріпленій майже в усіх конституціях ідеї народного суверенітету, згідно з якою єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі є народ (у цілому, а не частинами) і проголошує такими джерелами жителів окремих населених пунктів, водночас відмовляючи у праві на самоврядування жителям інших адміністративно-територіальних одиниць. Абсолютизація самоврядних засад може породжувати місцевий егоїзм і призводити до послаблення територіальної єдності і цілісності держави.

Проміжною між державницькою і громадівською концепціями місцевого самоврядування є концепція муніципального дуалізму, згідно з якою місцеве самоврядування є поєднанням в особі органів місцевого самоврядування функцій із вирішення питань місцевого значення з функціями державного керівництва на місцях. За цією концепцією органи місцевого самоврядування незалежні від держави лише в суто місцевих справах, а в політичному відношенні вони є органами держави, що виконують її функції і повноваження на місцях. Відповідно до цього питання, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на власні — ті, що випливають із потреб територіальної громади, і делеговані, що мають загальнодержавне значення. Якщо при вирішенні суто місцевих питань органи місцевого самоврядування мають діяти самостійно і незалежно від державних органів, додержуючись лише закону, то функції і повноваження держави вони повинні здійснювати під адміністративним наглядом відповідних державних органів.

Та чи та концепція місцевого самоврядування є визначальною щодо його організації в різних країнах. Державницька концепція місцевого самоврядування найпоширеніша в країнах континентальної Європи, громадівська більшою мірою притаманна Великій Британії і США. На практиці організація місцевого самоврядування в усіх цих країнах найбільше відповідає концепції муніципального дуалізму.

 

⇐ Предыдущая70717273747576777879Следующая ⇒

Поделиться: